Дзвіниця костелу Святого Антонія як об’єкт культурної спадщини міста Збараж

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дзвіниця костелу Святого Антонія як об'єкт культурної

спадщини міста Збараж

О.Б. Пришляк

У статті висвітлюється історія та етапи будівництва однієї з найбільших пам'яток у місті Збаражі - комплексу монастиря Святого Антонія і дзвіниці. Власник міста князь Юрій Збаразький запрошує чернечий орден Отців Бернардинів, які оселяються на наших землях. Перший мурований костел був побудований у XVIIст. на болотистій місцевості правого берега річки Гнізна. Автор і будівничий проекту невідомий.

Розглянуто особливості архітектурних форм та інтер'єру монастирського комплексу і дзвіниці. Знаходячись на північ від костелу, вона слугувала в'їздом на територію монастиря. На її другому ярусі знаходився дзвін. Головними фундаторами спочатку були Юрій Збаразький, Януш Вишневецький, а пізніше Йозеф і Станіслав Потоцькі. У1648 р. костел і монастир були частково пошкоджені селянсько-козацькими загонами під проводом Максима Кривоноса, а в 1649 році, у часи Збаразької облоги, майже чудом уцілів. У кінці XVII ст. турки під проводом Ібрагіма Шишмана вщент руйнують весь монастирський комплекс. Відбудова починається у середині XVIII ст. Будівництвом нового монастиря займався архітектор Йоган Ґанц.

Дзвіниця, як і костел, побудована спершу у ренесансному, а пізніше в бароковому стилі. З початком ІІ Світової війни в костелі переховувались біженці, а у 1946 р. монастирський комплекс був закритий та використовувався як склад. З І970 р. у монастирі і костелі знаходились службові та виробничі приміщення заводу «Квантор». З 1995 р. дзвіниця (разом із комплексом монастиря) входить до складу Державного історико-архітектурного заповідника у м. Збаражі (з 2005 року - Національного заповідника «Замки Тернопілля») і стає одним із об'єктів культурної спадщини міста Збаража національного значення. У 2019 р. розпочато реставрацію дзвіниці з метою створення Музею міста.

Ключові слова: дзвіниця, костел, монастир, культурна спадщина, Збараж.

Pryshliak O.B. Saint Anthony>s bell tower as an object of the cultural heritage of Zbarazh city

The article covers the history and stages of construction of one of the largest monuments in the town of Zbarazh - St. Anthony's Monastery complex, and the bell tower in particular. The owner of the city, Prince Yurii Zbarazkyi, invites the monastic order of the Bernardine Fathers who settle on our lands. The first stone church was built in the seventeenth century on the swampy area of the right bank of the Hniezna River. The author and the construction project are unknown. The peculiarities of architectural forms and interior of the monastery complex and bell tower are considered. To the north of the church was a bell tower. It served as a gateway to the monastery, and was a two-tier bell, with a bell on the second tier. The main sponsors of the construction were first Yurii Zbarazkyi, Yanush Vyshnivetskyi, and later Iosef and Stanislav Pototski. In 1648 the church and the monastery were partially damaged by peasant and Cossack detachments led by Maksym Kryvonos, and in 1649, during the Zbarazh siege, almost by a miracle of survivors. At the end of the seventeenth century, the Turks, led by Ibrahim Shishman, completely destroyed the entire monastery complex. Restoration begins in the middle of the XVIII century. Architect Johann Gantz was involved in the construction of the new monastery. The bell tower, like the church, was first built in the Renaissance and later Baroque style. With the onset of World War II, refugees were hiding in the church, and in 1946 the monastery complex was closed and used as a warehouse. Since 1970, the monastery and the church have housed the office and production premises of the Kvantor plant. Since 1995, the bell tower, together with the monastery complex, is a part of the State Historical and Architectural Reserve in Zbarazh (since 2005 - National Reserve “Ternopil's Castles") and becomes one of the cultural heritage sites of Zbarazh of national importance, its security number has been assigned. In 2019, a complete restoration of the bell tower was started to create the Museum of the City.

Key words: bell tower, church, monastery, cultural heritage, Zbarazh

Комплекс споруд монастиря бернардинів у Збаражі - одна з найяскравіших ознак архітектурної панорами міста. Розміщений у низинній частині на правому березі річки Гнізни, що огинає пам'ятку з півдня, комплекс займає територію 2,15 г [1].

Близько 400 років тому у Збаражі розпочав свою діяльність чернечий орден Отців Бернардинів (заснований у 1209 р. Святим Франциском, на слов'янських землях з'явився у XV ст.; францисканські монахи названі були в Польщі бернардинами (від їхнього першого костелу Святого Бернарда, побудованого у Кракові в 1453 році). Тогочасний власник Збаража князь Юрій Збаразький, краківський каштелян, протягом декількох років мав у своїх військових загонах бернардинів як капеланів. Для більш довготривалого зв'язку з ними в 1627 р. він поселив декілька священників у невеликому, побудованому для них дерев'яному монастирі, і одночасно почав спорудження мурованого костелу і монастиря. Будівництво велося на болотистій місцевості, на якій, як переповідають легенди, було два об'явлення Святого Антонія. Через це князь і заснував там монастирський комплекс під заступництвом Святого Антонія з Падуї [4].

На сьогодні невідомо, хто був автором проекту першого мурованого костелу, як і імена його будівничих, але той факт, що монастирський комплекс зводився одночасно із замком та був з'єднаний із ним підземним ходом, наводить на думку про можливість зведення і монастиря тими ж самими будівничими.

Після смерті Юрія Збаразького будівництво продовжив його наступник князь Януш Вишневецький, який помер 13 січня 1637 р. і був похований в новозбудованому костелі. 7 травня 1637 р. дружина князя Євгенія Вишневецька видала акт заснування монастиря і визначила оплату для монахів. Монастир отримав ранг конвенту формального, був невеликим, призначеним для кільканадцятьох монахів, рівно як і костел, який був однонавовий, обладнаний бійницею і оглядовою вежею.

На північ від костелу була зведена двоярусна дзвіниця, перший ярус якої служив в'їзною брамою на територію монастиря; на другому ярусі знаходилися дзвони. Дзвіниця з костелом з'єднувалися дерев'яним містком [4].

Костел, монастир і дзвіницю покрили високим двосхилим ґонтовим дахом, а весь монастирський комплекс оточили кам'яним муром.

У 1648 р. костел і монастир були частково пошкоджені селянсько-козацькими загонами під проводом Максима Кривоноса, а у 1649 році, в часи Збаразької облоги, як твердять польські хроністи, він майже чудом Божим уцілів [4]. дзвіниця костел монастир збараж

У 1675 році турки під проводом Ібрагіма Шишмана ущент зруйнували монастирський комплекс, після чого він довго не відбудовувався. Генеральний візитатор Андрій Пащинський у 1687 році «застав там пусті поля та убогу резиденцію», де проживало два священики і брат.

Відбудова монастирського комплексу розпочалася в 1723 р. старанням Йосифа Потоцького. Комісія у 1725 р. визначила, що монастир і костел знаходяться у стані, придатному для життя і відправ. Проте, з часом розпочинається їх ґрунтовна розбудова. У 1729 р. був зведений новий дерев'яний монастир для розміщення у ньому більшої кількості монахів [3]. У 1731 р. розпочато реконструкцію храму. Однак уже у 1745 р. недобудованій споруді загрожувало руйнування, роботи були перервані. Саме тоді син Юзефа Потоцького Станіслав, воєвода київський та познанський, вирішив розпочати нове будівництво «від фундаментів». Крім нього, фундаторами нового мурованого костелу і монастиря стали: дружина Станіслава Потоцького Єлена із Замойських, підчаший черницький Франциск Іговський, Олександр Галецький та Анна з Писарських Ліпінська [1].

У цей час внаслідок занепаду був розібраний старий мурований костел, а 21 травня 1746 р. луцьким каноніком ксьондзом Ігнатієм Струтинським у присутності Станіслава Потоцького і його дружини й численного духовенства і шляхти був освячений наріжний камінь сучасного костелу. У цьому ж таки році розпочалося будівництво сучасного костелу, набагато більшого за попередній. Роботами керував архітектор з Сілезії Йоган Ґанц. Повністю закінчений і обладнаний костел освятив 2 серпня 1755 року луцький єпископ Антоній Еразм Воллович. Протягом 1756-1759 рр. костел оздобили пишними різьбленими і позолоченими вівтарями, виконаними львівським скульптором Антоном Осінським [4]. Він був автором декору дев'яти вівтарів та цілого ряду статуй, які знаходилися в головному вівтарі. Крім головного вівтаря, в костелі було ще дванадцять бокових, що давало змогу відправляти Богослужіння священникам одночасно біля тринадцяти вівтарів [2]. Під час повоєнної руйнації чимало творів загинуло. Зараз у храмі представлено тільки шість вівтарів, що потребують реставрації. Однак майже всі вони позбавлені скульптурного декору. Частина робіт Антона Осінського знаходиться в музеях Львова (Олесь- кий замок), Тернополя, Збаража [1].

Тринавовий, з видовженим на схід прямокутним в плані вівтарем і увігнутою конфігурацією, мурований костел у стилі бароко був збудований у 1746-1755 рр. Середня нава, вища від бокових, перекрита навіциркульним склепінням, бокові - хрестовим. Головний фасад костелу має вгнуту конфігурацію між двома боковими вежами. Вежі чотириярусні, закінчуються дерев'яними куполами, які покриті бляхою і увінчані металевими хрестами. Третя, декоративна, вежа над абсидою згоріла під час пожежі 1941 р. і на сьогодні не відновлена. Дах костелу високий, двосхилий, оформлений фронтонами, покритий бляхою. В інтер'єрі простір розкривається вглиб об'єму. Перекриття - хрещаті та напівциркульні з розпалубками на підпруж- них арках, що спочивають на потужних широких стовпах. До західної сторони примикають півкруглі в плані хори.

Келії муровані в 1746-1755 роках, двоповерхові. Внутрішнє планування - коридорне, одностороннє. Келії при-микають до костелу з лівої сторони притвору, тягнуться навколо його лівої нави і, з'єднуючись з торцем правої нави костелу, утворюють замкнутий внутрішній дворик. Декілька вікон північного фасаду келій оформлені ліпним орнаментом. Дах монастиря високий, двосхилий, покритий бляхою.

Дзвіниця мурована, з каменю, двоярусна, прямокутна в плані. Нижній ярус служив в'їздом на територію монастиря. На верхньому ярусі дзвіниці до закриття костелу в 1946 р. знаходилися дзвони.

Дата побудови дзвіниці (1627-1630 рр.) співпадає з будівництвом першого костелу і входить в період пізнього ренесансу. Однак архітектурні форми сучасної дзвіниці вказують на її появу в першій половині XVIII ст., тобто в добу бароко. Вивчення співвідношень архітектурних деталей споруд дає змогу стверджувати, що перший та другий яруси були збудовані одночасно. Отже, дзвіниця не є бароковою реконструкцією старої ренесансної споруди. Очевидно, вказана назва говорить про існування дзвіниці, форма та місце розміщення якої нам невідомі.

Можна припустити, що нову дзвіницю, як невід'ємну частину комплексу монастиря отців бернардинів, було зве-дено на фундаменті старої в час побудови нового монастиря та костелу, тобто з 1746 по 1755 рр. У такому випадку стає зрозумілим гармонійне співзвуччя барокової архітектури споруд монастирського комплексу [3].

Дзвіниця реконструйована у XVIII ст., зокрема віконні отвори і завершення (аттик). Верхній ярус дзвіниці, на якому до 1946 р. знаходилися дзвони, розчленований пілястрами і прорізаний зверху півкруглими, а знизу прямокутними вікнами, по одному на коротших і по три на довших стінах. Нижній ярус служив в'їздом на територію монастирського комплексу і з'єднувався з костелом дерев'яним переходом.

Костел, згідно тодішніх будівельних традицій, знаходився на одній осі із дзвіницею і був зорієнтований по периметру північ-південь. Місце знаходження монастиря через відсутність архівного матеріалу залишається невідомим. Дзвіниця була покрита високим двосхилим черепичним дахом.

Коротшими боковими стінами дзвіниця примикає до оборонної стіни, якою був оточений монастирський комплекс, що був оборонним пунктом в середині міста. Міцно укріплені мури навколо монастиря облаштовані бійницями (не збереглися до наших днів), які будувалися за всіма вимогами тогочасного фортифікаційного мистецтва і були тотожні замковим.

На південній стіні дзвіниці, очевидно з часу її будівництва, знаходився сонячний годинник, який покрили шаром тиньку на початку 70-х років ХХ ст.

У 1754 р. південна сторона дзвіниці була оформлена кам'яною вазою, а північна - фігурою святого Флоріана з глечиком води, яка нібито охороняла від пожеж, що так часто бували під час різних нападів і воєн у місті, руйнуючи святиню.

З 1790 р. монастирський костел виконує функції парафіяльного.

1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Збаразький монастир став на деякий час місцем притулку ба-гатьох біженців. 2 липня 1941 р. під час боїв за місто на горищі костелу розпочалася пожежа. Згоріли вежі і дах, які були відновлені з деякими змінами; над абсидою не була відновлена сигнатурка, вежі перекрили низьким шатровим дахом (конвертом); сучасні куполи з 1975 р. [4].

У 1946 р. костел був закритий і використовувався як склад. У монастирі розміщувалася лікарня, а з 1970 р. тут знаходились службові та виробничі приміщення заводу «Квантор».

25 серпня 1990 р. відбулося урочисте освячення тимчасової каплиці (в минулому - червоний куток заводу «Квантор»). Чин освячення здійснив священник із м. Кременця о. Марціян Трофім'як у співслужінні численного духовенства.

З 1995 р. комплекс монастиря входить до реєстру пам'яток Державного історико-архітектурного заповідника у м. Збаражі (з 2005 р. - Національного заповідника «Замки Тернопілля»). Дзвіниці присвоєно охоронний номер 662/3 і надано статус пам'ятки архітектури. Того ж року розпочалася реставрація костелу, в ході якої здійснено перекриття новою бляхою даху костелу і монастиря, тиньк екстерну костелу тощо. На даний час у дзвіниці розпочато реставраційні роботи за проектом, розробленим архітектурною майстернею ФОП Ю. Вербовецького та відділом

ОЕРПіК Національного заповідника «Замки Тернопілля». Після реставрації у дзвіниці заплановано створення «Музею трьох культур» міста Збаража.

ДЖЕРЕЛА

1. Сьомочкін І. Монастир бернардинів у Збаражі. Галицька брама. 2004. № 1-3 (109-111). С. 24-25.

2. Михалюньо Б., Сьомочкін І. Містобудівельна історія Збаража. Галицька брама. 2004. № 1-3 (109-111). С. 11-15.

3. Мандрик О.Є. Храми міста Збараж. Місто в Медоборах. 1996. С. 15-17.

4. Мандрик О.Є. Римо-католицький костел і монастир святого Антонія у м. Збаражі. ВІК. 1998. С. 5.

REFERENCES

1. Somochkin, I. (2004). Monastyr bernardyniv u Zbarazhi [Bernardine monastery in Zbarazh]. Halytska brama, 1-3 (109-111), pp. 24-25. [in Ukrainian].

2. Mykhaliuno, B., Somochkin, I. (2004). Mistobudivelna istoriia Zbarazha [Town planning history of Zbarazh]. Halytska brama. 1-3 (109111), pp. 11-15. [in Ukrainian].

3. Mandryk, O.Ye. (1996). Khramy mista Zbarazh [Zbarazh temples]. Misto vMedoborakh, pp. 15-17. [in Ukrainian].

4. Mandryk, O.Ye. (1998). Rymo-katolytskyi kostel i monastyr sviatoho Antoniia u m. Zbarazhi [Roman Catholic church and monastery of St. Anthony in Zbarazh]. «VIK». [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru