Консолідовані документально-інформаційні ресурси як засіб збереження культурної спадщини

В умовах трансформації соціокультурних процесів та важливих інститутів суспільства, що має місце в сучасній Україні, важлива роль у збереженні культурної спадщини належить музеям як науково-дослідницьким і культурно-освітнім інституціям, покликаним зберігати, вивчати та популяризувати надбання національної та світової культурної спадщини, що перебувають у їх фондових, бібліотечних й архівних колекціях. В умовах цифрового суспільства та викликів, пов'язаних з пандемією коронавірусу, змінились й основні інструменти та підходи щодо засвоєння культурних цінностей на користь електронного дистанційного інформаційного середовища. Відтак, консолідоване представництво документально-інформаційних ресурсів у єдиному інформаційно-комунікаційному просторі наразі є актуальним та потребує наукового обґрунтування основних підходів щодо реалізації даного питання.

В умовах розвитку інформаційного суспільства питання створення єдиного середовища функціонування консолідованих документально-інформаційних ресурсів як засобу збереження та загального доступу до культурної спадщини друге десятиліття поспіль викликають жвавий науковий інтерес.

Розробка теоретико-методологічних проблем піднятого питання знайшла своє відображення у працях О. Воскобойнікової-Гузєвої, В. Горового, Л. Дубровіної, О. Збанацької, А. Киридон, С. Кулешова, І. Матяш, О. Онищенка, В. Попика та інших [3; 4; 5, с. 3-10; 6; 8; 10].

На дисертаційному рівні питання трансформації вітчизняних інститутів пам'яті та можливостей консолідації музейних, бібліотечних і архівних інформаційних ресурсів досліджували Т. Бірюкова, М. Васильченко, М. Кузнєцова, Г. Липак, С. Шимаєв та інші [1; 2; 7; 9; 13].

Питання практики організації створення єдиної інформаційно-пошукової системи консолідованих документально-інформаційних ресурсів розроблялись у роботах О. Ушакова, К. Карпухіна, Л. Рудзського та інших [11; 12, с. 50].

Проте, незважаючи на значний інтерес до піднятого питання як з боку науковців, так і фахівців-практи- ків, сьогодні воно залишається невирішеним і потребує систематизації напрацьованих дослідниками матеріалів у вигляді узагальнюючої праці.

Метою статті є вивчення можливостей консолідації музейних, бібліотечних і архівних документально-інформаційних ресурсів як засобу збереження, популяризації та введення в науковий обіг культурної спадщини на прикладі Шевченківського національного заповідника.

Протягом тривалого проміжку часу важливими джерелами інформації були музейні, бібліотечні й архівні заклади, які виконували функцію накопичення, збереження і ретрансляції духовної спадщини українського народу, його історичної пам'яті та світового досвіду у різних сферах суспільного буття. У процесі їх генезису з'являлися нові комплексні установи культури, такі як бібліотека-музей, архів-музей, заповідник тощо, які синкретично поєднали у собі видові, змістові та функціональні аспекти діяльності. Унікальною формою організації функціонування документально-інформаційних ресурсів та надбань матеріальної культурної спадщини є заповідник, який у своїй структурі поєднує не лише музейні заклади, а й бібліотечний та архівний підрозділи. Зокрема, до структури Шевченківського національного заповідника входить п'ять музейних закладів різного спрямування (музей Т.Г. Шевченка, перший народний музей Кобзаря - «Тарасова світлиця», музей «Церква Покрови Пресвятої Богородиці», Музей народного декоративного мистецтва, Історичний музей), а також наукова бібліотека та архів. А отже, усі складові збереження культурної спадщини та історичної пам'яті зосереджені в межах однієї організаційної системи і перебувають у тісній взаємодії між собою й орієнтовані на реалізацію спільної культурної місії через накопичення, дослідження, експонування, популяризацію музейних предметів, книг та документів.

Незважаючи на унікальну можливість консолідувати наявні у Шевченківському національному заповіднику документально-інформаційні ресурси, структурувавши їх за формою, змістом, функціональним призначенням тощо, наразі не до кінця розв'язаним залишається питання загальної концепції колекціонування та роботи з документами. Так, наукова бібліотека покликана колекціонувати, зберігати та популяризувати тиражовані друковані видання й книги, забезпечуючи безпе- решкодний доступ до них; музей - зберігати, експонувати, презентувати найцінніші зразки національної та світової культурної спадщини, задовольняючи комунікаційні потреби відвідувачів через спілкування з експонатами; науковий архів, як лабораторія дослідника, - зберігати унікальні рукописні, машинописні тексти й управлінські документи та забезпечувати до них доступ для реалізації наукових досліджень і ретроспективного пізнання минулого. Від належної організації функціонування кожної з цих трьох підсистем заповідника залежить полегшення або, навпаки, ускладнення роботи з наявним документально-інформаційним масивом як носієм багатої культурної спадщини.

Незважаючи на потребу вільного доступу до наукових, культурних надбань, більшість ресурсів комплексних закладів культури все ж залишаються недоступними для дослідників. В умовах формування інформаційного суспільства, що неминуче веде до розширення та загальної доступності електронного цифрового середовища, обмеженість електронного доступу до документально-інформаційних ресурсів установ робить їх неактуальними та «закритими» для певної категорії цільової аудиторії.

Для цього, на думку О. Збанацької, заклади культури мають перебувати у постійному пошуку нових форм і методів інформування про музейні, бібліотечні й архівні зібрання, враховуючи особливості їх формування, обліку, систематизації їхніх типів і видів, підходів до зберігання та розповсюдження інформації про них. Незважаючи на те, що музей, бібліотека й архів належать до документально-інформаційних інституцій, виконують однакові функції, виступають у якості зберігачів культурного надбання людства, між ними є і ряд важливих відмінностей, а саме: фонди бібліотек доступніші; фонди архівів - опосередковано частково доступні; фонди музеїв - тимчасово частково доступні. З бібліотечним документом користувач має фізичний контакт, з архівним - опосередкований, з музейним предметом фізичний контакт відсутній. Документна комунікація в бібліотеках і архівах відбувається шляхом безпосереднього контакту, в музеях - шляхом експонування. Для бібліотечного фонду характерна тиражність, для архівного і музейного - унікальність [6, с. 72-73]. Отже, урахування вище окреслених особливостей доступу до документально-інформаційних ресурсів потенційних користувачів сприятиме пошуку шляхів їх представлення через засоби масової комунікації.

Наразі представлення даних у єдиному інформаційному просторі дає унікальні можливості приваблення цільової аудиторії до закладів культури шляхом популяризації консолідованого документально-інформаційного фонду як упорядкованої, каталогізованої скарбниці культурної спадщини й національної пам'яті народу, так і представлення його у вигляді ілюстративного матеріалу для інтерпретації тих чи інших історично та суспільно значущих подій та явищ.

З метою залучення наявних документально-інформаційних ресурсів Шевченківського національного заповідника до єдиного інформаційного простору України слід активізувати процес оцифрування музейних, бібліотечних і архівних фондів заповідника, перетворивши цей процес на один із пріоритетних напрямів його діяльності, закріплених Стратегічним планом розвитку мінімум на наступні п'ять років, а не справою окремих ентузіастів. При цьому варто зауважити, що забезпечення онлайн-доступу громадян до книг, документальної інформації та зразків культури і мистецтва має відбуватися поетапно.

Першим етапом, на нашу думку, має стати розробка та впровадження єдиних уніфікованих вимог як до електронної копії, так і до опису оцифрованих документально-інформаційних ресурсів та музейних предметів, що сприятиме сумісності та інтеграції даних локальних та глобальних баз даних у мережі Інтернет.

Другий етап передбачає створення локальних баз даних консолідованих документально-інформаційних ресурсів на рівні Шевченківського національного заповідника з урахуванням інтерактивних підходів, що забезпечить ефективний пошук та доступ як до документально-інформаційних ресурсів, так і об'єктів культурної спадщини у віддалених базах даних.

Третій етап передбачає розміщення частини оцифрованих документально-інформаційних ресурсів на науково-освітньому «Порталі Шевченка», створеному у 2014 році з нагоди 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, що об'єднує різнопланову шевченкознавчу інформацію (повнотекстові варіанти книг, інтерактивні карти, мультимедійні ресурси, наукові розвідки тощо).

Четвертий етап може передбачати впровадження консолідованого документально-інформаційного ресурсу Шевченківського національного заповідника на рівні міста шляхом створення інтегрованого культурно-освітнього порталу, що відкриє доступ громаді до наукової, художньої, науково-популярної літератури, документального, мультимедійного масиву заповідника, кращих зразків національної культурної спадщини та світового мистецтва.

П'ятий етап має на меті інтеграцію локальних баз даних Шевченківського національного заповідника до електронної бібліотеки «Культура України», в основу якої покладена інтегрована модель створення бази даних, де у єдиному технологічному середовищі учасники проекту об'єднують свої ресурси шляхом надання повних текстів оцифрованих видань та творів образотворчого мистецтва у відповідності до профілю комплектування, визначених форматів, технічних вимог і уніфікованих вимог до контенту. На сьогодні цей проект об'єднує 113 учасників: 2 заповідники (Державний історико-культурний заповідник «Меджибіж», Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця»), 5 музеїв (Національний музей Тараса Шевченка, Кімната-музей Тараса Шевченка, Луганський обласний художній музей, Обласний комунальний музей Богдана Лепкого м. Бережани, Сосницький літературно-меморіальний музей О.П. Довженка), а також 28 бібліотек, 6 видавництв, 4 науково-освітні заклади, 3 культурні центри, 1 громадська організація та 64 автори.

Шостий етап передбачає поетапну інтеграцію консолідованих документально-інформаційних ресурсів Шевченківського національного заповідника до Світової цифрової бібліотеки (World Digital Library), створеної за підтримки ЮНЕСКО та Бібліотеки Конгресу США у багатомовному форматі задля сприяння міжнародному та міжкультурному взаєморозумінню шляхом залучення найкращих зразків культурної спадщини, у тому числі створення неангломовного ресурсу для науковців та усіх зацікавлених користувачів. Сьогодні партнерами Світової цифрової бібліотеки є 5 закладів з України: Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника, Наукова бібліотека Національного університету «Києво-Могилянська академія», Науково-технічна бібліотека Національного університету «Львівська політехніка», Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, Національна парламентська бібліотека України.

Отже, консолідація документально-інформаційних ресурсів Шевченківського національного заповідника в єдиному інформаційному просторі є потребою часу і продиктована зростаючими запитами сучасного відвідувача, який прагне мати швидкий і якісний доступу до інформаційних ресурсів у зручний для нього спосіб і час. Незважаючи на високий попит з боку користувачів, впровадження консолідованих документально-інформаційних ресурсів - це справа не одного року, і, як зазначалось раніше, потребує невідкладного поетапного вирішення.

Стратегія входження українського культурного сегмента у світовий інформаційний простір продиктована й необхідністю збереження та популяризації вітчизняної культурної спадщини, яка, в умовах російської агресії та військового протистояння на Сході, потребує утвердження власної національної самосвідомості та самодостатності як фундаменту історичної пам'яті. І ті заклади, і установи культури, які вже розпочали інтеграцію власних документально-інформаційних ресурсів у світовий інформаційний простір, на сьогодні мають усі шанси стати «культурними магнітами», здатними об'єднати навколо себе свідому громадськість, українську діаспору та світову наукову й культурну спільноту.

документальний інформаційний культурний шевченківський заповідник

Джерела

4. Horovyi, V. (2010). Sotsialni informatsiini komunikatsii, yikh napovnennia i resurs: monohrafiia [Social information communications, their content and resource: monograph]. Kyiv: NBUV. [in Ukrainian].