Джазове мистецтво у творчій діяльності Стефана Ґраппеллі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дрогобицький державний педагогічний університет

імені Івана Франка Оксана Метеньканич

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Джазове мистецтво у творчій діяльності Стефана Ґраппеллі

Іван Фрайт, магістрант інституту музичного мистецтва, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри народних музичних інструментів та вокалу

Анотація

У статті виявлено внесок С. Ґраппеллі у розвиток джазового мистецтва, яке є одним з найбільш стійких видів сучасної музичної культури. Аналізуючи гру С. Ґраппеллі, можна зрозуміти і розвивати принципи джазової гармонії, ритму, форми і естетики, яку несе в собі джаз. Його джазовий стиль характеризується надзвичайно глибокою естетикою, легкістю у виконанні імпровізації. Музичний спадок, який залишив після себе С. Ґраппеллі, є невичерпним джерелом і цілою енциклопедією для наступних поколінь.

Ключові слова: джаз; джазове виконавство; стиль; імпровізація; музична культура; скрипкове мистецтво.

Abstract

JAZZ ART IN THE CREATIVE WORK OF STEFAN GRAPPELLI

Ivan Frayt, Ph.D. (Pedagogy), Associate Professor of the Folk Musical Instruments and Vocals Department Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University

Oksana Metenkanych, Master Student of Institute Musical Art Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University

The article reveals S. Grappelli's contribution to the development of jazz art, which is one of the most sustainable types of contemporary music culture. Any of his many styles cannot be grasped apartfrom understanding the time in which he functioned. Jazz is not measured by the number of beats. It can be understood only in the historical, socio-economic, communicative and psychological context of cultural processes.

By analyzing S. Grappelli's play, one can understand and develop the principles of jazz harmony, rhythm, form and aesthetics thatjazz carries. His jazz style is characterized by extremely deep aesthetics, ease ofperforming improvisation. The musical legacy left behind by S. Grappelli is an inexhaustible source and a whole encyclopedia for generations to come.

It was found that collaboration with renowned jazz guitarist D. Reinhardt played an important role in S. Grappelli's life. Without limiting his career as a musician to playing with the "Hot Club " quintet, S. Grappelli has performed with many musicians on various stages of the world. He has recorded an extremely large number of records (more than 200) with such jazz stars as Bill Coleman, Barney Kessel, Coleman Hawkins, Clark Teri, Han Jones, Tirk Hin Hyes, Martian Solyar, Philip Katherine, and Oscar Petersen. Concert records have always been successful and popular, and some of them, especially since the mid-to-late 1970s, are true masterpieces of jazz violin. Particularly noteworthy are the albums "Parisian Thoroughfare", recorded with Roland Hann, as well as "Live At The Queen Elizabeth Hall".

S. Grappelli has also worked with other violinists, including Ray Nance, Eddie South, Jean Luke Ponty, Steve Smys, Joe Venutti, Didy Lockwood and, perhaps most famously, Yehudi Menuhin.

There is so much good and love in S. Grappelli's music. Its light, clear, and brilliantfulfillment carries with it the perfection and mystery of human nature as the creation of God.

Keywords: jazz; jazz performance; a style; improvisation; musical culture; violin art.

Постановка проблеми

Бурхливе XX століття принесло людству небувалі стрімкі зміни не тільки в сферу науки і техніки, але і в культуру та мистецтво. У динамічній еволюції музичних творчих напрямків неможливо пройти повз таких явищ як джаз і масове популярне мистецтво. Народжені новою епохою, вони стали відгуком на суспільні події XX століття, являючи собою своєрідний спосіб мислення і відчуття часу.

Джаз викликає особливий інтерес, оскільки являє собою унікальний феномен музичної культури. Будь-який з його численних стилів неможливо осягнути у відриві від розуміння часу, в якому він функціонував. Джаз не вимірюється кількістю тактів. Його можна зрозуміти тільки в історичному, соціально-економічному, комунікативно- психологічному контексті, в логіці загальнокультурних процесів.

Багатогранність вияву феномена диктує особливі умови його вивчення, вимагає розширення методів дослідження. Це дозволяє зрозуміти особливості джазу зсередини і допомагає осмислити феномен в широкому просторі музичного мистецтва. Абсолютно очевидно, що для об'єктивної оцінки феномена джазу необхідне його системне осмислення як усередині масового мистецтва XX століття, так і усередині всієї музичної культури.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Проблематика джазу, як окремого музичного стилю, що в своїй природі та філософії має закладені невичерпні можливості для будь якого музиканта-виконавця, є мало дослідженою в українській науковій літературі. Статус джазу прямо або опосередковано розглянутий в спеціальних дослідженнях Д. Коллієра, В. Конена, Є. Овчиннікова та інших.

Відзначимо, що загальні проблеми джазу - стилістики, педагогіки, виконання за останні роки отримали у науковій літературі широке висвітлення. Серед них виділяються роботи по проблемах виникнення і становлення джазу (В. Конен, Є. Овчинніков та ін.); джазового виконання і імпровізації (Е. Барбан, А. Баташов, Б. Гнілов та ін.); по історії джазових стилів і питанням еволюції (В. Єрохін, Д. Ушаков, Є. Овчинніков, І. Юрченко та ін.); по взаємодії джазу з іншими типами музики (А. Казурова, А. Козлов та ін.). Окрему групу складають роботи справочно-біографічного характеру (Г Гаранян, В. Озєров, В. Фейєртаг та ін.), а також роботи, присвячені питанням життя і творчості виконавців (А. Галицький, Л. Перевєрзєв та ін.). Останнім часом широке розповсюдження отримали роботи педагогічної спрямованості (І. Бріль, 3. Карташова, В. Ковалів, Ю. Степняк, Ю. Чугунов та ін.).

В історії джазу серед видатних джазових музикантів є багато цікавих творчих особистостей, про яких ми майже нічого не знаємо і відповідно не можемо об'єктивно оцінити і проаналізувати їх виконавську та композиторську творчість. Серед таких яскравих джазових музикантів особливо вирізняється джазовий французький скрипаль та піаніст Стефан Ґраппеллі.

Для музикантів, що цікавляться джазом, виконавська спадщина С. Ґраппеллі є безмежним джерелом творчих ідей, що оздобленні блискучим технічно-виразовим виконавським матеріалом. На даний час виконавська творчість і майстерність відомого джазового музиканта практично не досліджена в науковій літературі.

Мета статті - виявити та оцінити з сучасних позицій внесок С. Ґраппеллі у розвиток джазового мистецтва.

Виклад основного матеріалу

Походження С. Ґраппеллі, як він про себе розказував, було трохи з півночі, а трохи з півдня. Мама його - француженка, а батько - італієць. Народився С. Ґраппеллі 26 січня 1908 року в Парижі. З самого дитинства поруч з ним завжди була музика. Його батько, маркіз Ернесто Ґраппеллі, походив з досить відомої сім'ї. Наприклад, дідо Стефана Ґраппеллі був президентом цього міста, а інші члени сім'ї також займали відповідальні посади. Батько С. Ґраппеллі мріяв виїхати до Америки, яка в той час вабила своїми перспективами доброго заробітку, однак, не маючи достатньо грошей на дорогу, йому не вдалося зреалізувати свої задуми. Для проживання він вибрав Францію, куди у віці 19 років приїхав з бажанням зробити кар'єру письменника і журналіста. Спочатку вдалося знайти роботу у сфері журналістики, однак це були дуже мізерні заробітки. Власне тут, у Парижі, Ернесто Ґраппеллі познайомився з Анною Емілією Анок, яка була француженкою і стала його дружиною. У скорому часі в сім'ї народився син Стефан. джазовий музичний ритм ґраппеллі

Відзначимо, що подружжя утримувалося з невисоких заробітків батька, тому жити довелося в малій квартирі з дуже поганими умовами для життя. У той час Париж жив бурхливим життям. Однак, не дивлячись на важкі умови, батько С. Ґраппеллі прийняв рішення залишитися в Парижі. Він чудово розумів, що на той час, а був це початок XX-го століття, Париж вирізнявся культурним центром у цілій Європі, де можна було дати добру освіту для сина. Із знаних артистів слід відзначити Ісідору Дункан - велику танцюристку, реформаторку танцю і балету, яка в той час розвивала хореографічне мистецтво. Події, пов'язані з Ісідорою Дункан, мали велике значення в біографії С. Ґраппеллі.

Мама С. Ґраппеллі померла в 1911 році, коли йому було 4 роки. Саме в 4 роки він почав демонструвати свої здібності, наприклад, вже вмів читати і починав писати. Таким чином, батько, залишившись один, весь тягар виховання сина взяв на себе. Грошей на повернення до Італії не вистачало, а в Парижі не було нікого з рідних, щоб могли йому допомогти.

Беручи до уваги своє становище, батько Стефана Ґраппеллі прийняв досить радикальне і драматичне рішення - добровільно піти на службу в армію і в такий спосіб заробити трохи грошей. Сина він вирішив віддати до школи Ісідори Дункан. Спонсором школи був власник фірми “Singer”, що виготовляла знамениті швейні машини. До школи запрошували музикантів, які грали для дітей музичні твори Л. Бетховена, К. Дебюссі, Р. Вагнера, Й. Брамса, С. Франка та ін. Власне тут, у школі І. Дункан, С. Ґраппеллі мав постійний контакт з музикою у живому виконанні. Він завжди із зворушенням згадував той період свого життя, оскільки залишившись без батьків, емоційно і бурхливо переживав події, які відбувалися на той час.

Одного разу, пригадуває С. Ґраппеллі, ставили “Післяполудневий відпочинок фавна” К. Дебюссі. Ця постановка зробила на нього велике враження. На таке дійство І. Дункан, будучи знаменитістю, замовила оркестр “Колонь”, який на той час був одним з найкращих оркестрів світу. Концерт відбувався в парку, де бавилися і танцювали діти, а І. Дункан разом з ними придумала міфічні сцени, які надали дійству ще більшого видовища. С. Ґраппеллі також приймав у цьому участь і з задоволенням згадував про такі приємні і рідкісні моменти його дитинства [1, 28].

Бували там і інші артисти, наприклад, часто школу відвідував знаний скульптор Август Роде. По суботах діти мали можливість бути моделями його різьб і скульптур. У 1914 році, усвідомлюючи, що може початися війна, І. Дункан, як громадянка Америки, не мала іншого вибору, як відправити частину дітей до Англії, а школу закрити. Сама ж вона виїхала до Америки. Таким чином, літом 1914 року С. Ґраппеллі залишив цю школу. Слід відзначити, що саме в ній відбулося його перше музично-артистичне виховання.

Коли розпочалася перша світова війна, батько С. Ґраппеллі пішов на фронт. Воював він на стороні Франції. Малий Стефан змушений був піти до дитячого будинку. Власне тоді й почалися важкі роки для хлопця. Він не любив дитячого будинку, де було холодно, де доводилося спати в основному на підлозі та й не завжди було що їсти. Саме тому часто втікав і безпритульним хлопцем перебивався по вулицях Парижа, шукаючи куска хліба.

Одного разу, блукаючи вулицями, він почув скрипаля, який грав на скрипці. У той момент він відчув як якась невидима сила вабить його до цього чарівного і таємничого інструменту. Мабуть, тоді в нього зародилася любов до скрипки і ним оволоділо бажання навчитися грати на цьому інструменті.

У період війни для музиканта, який вмів грати на якомусь музичному інструменті, був шанс заробити на кусок хліба і якось вижити. Будучи ще зовсім дитиною, С. Ґраппеллі грав на вулиці і в такий спосіб здобував знання в мистецтві гри на скрипці.

Після війни, яка тривала протягом 1914 - 1918 років, маючи понад 10 років, хлопець грав на фортепіано в “Кав'ярні”. У кожному “Бістро” чи “Кав'ярні” були більярд і фортепіано. Звичайно, що далеко не всі інструменти були настроєні. Однак, зайшовши в таке місце поїсти чи відпочити, завжди можна було послухати музику і потанцювати. Адже, як свідчать наукові матеріали, у ті часи люди були значно більше наближені до музики й мали значну потребу до музикування. Вони співали пісні і в такий спосіб були активними творцями музики. Дуже часто звучала і танцювальна музика. Перед війною, наприклад, в Парижі було багато “Кабаретів”. Серед них - “La Goulue”, де танцювали “Канкан” - французький естрадний танець. Першим музичним твором, якого навчився С. Ґраппеллі, був, власне, “Канкан”, який залишився широко популярний в Парижі і в повоєнні роки [2, 110].

Батько С. Ґраппеллі пережив війну і повернувся в Париж. Він разом з сином ходив на різноманітні концерти, де хлопець відкрив для себе музику М. Равеля і К. Дебюссі, яка пізніше мала відчутний вплив на його творчість. Е. Ґраппеллі намагався знайти для юного музиканта й музичний інструмент. Зокрема, скрипку купив у італійця, продавця взуття, який мав широкі контакти на різних ринках і міг дістати скрипку. Хлопцеві було 12 років, коли в подарунок від батька отримав першу скрипку, розмір якої був s. Згадуючи цю приємну подію, С. Ґраппеллі відзначає, що “ніс її додому міцно стискаючи і дуже мало бракувало, щоб її роздавив” [3, 55].

Необхідно відзначити, що найважливішу роль у вихованні творчого таланту С. Ґраппеллі відіграли три аспекти: контакт і навчання з батьком, школа І. Дункан та музична консерваторія, де навчався гри на скрипці і фортепіано.

Успіх, якого досягнув С. Ґраппеллі в своїй кар'єрі джазового скрипаля, почався після Першої світової війни. Сольфеджіо навчався у свого батька, а гри на скрипці у вуличних скрипалів, придивляючись і копіюючи їх рухи й манеру гри. На перший погляд можна зробити висновок, що така історія можлива тільки в легендах чи оповіданнях, бо важко зрозуміти і уявити собі, що такий великий музикант як С. Ґраппеллі міг навчитися гри на скрипці зі слуху і зору. Однак, тут слід взяти до уваги той факт, що народні музиканти здебільшого навчалися саме в такий спосіб, не знаючи нот й не маючи жодної музичної освіти. Тільки слухаючи інших виконавців та аналізуючи їхні рухи, вони ставали добрим музикантами. Тому цілком можливим є те, що С. Ґраппеллі йшов власне таким шляхом. Крім цього, батько домовився із знайомим сусідом-музикантом, щоб син міг до нього приходити і навчатися.

Улюбленими композиторами для С. Ґраппеллі були М. Равель і К. Дебюсі, музика яких мала величезний вплив на його творчість. Однак, найбільше враження на нього мала музика Д. Гершвіна, завдяки якій він відкрив у собі тенденції і талант до джазової музики. Крім цього, він також був під великим впливом американського джазу й різноманітних музичних колективів. Серед джазових скрипалів. яких почув молодий С. Ґраппеллі, одним з перших був Джо Венуті [4, 25].

У жовтні 1923 року С. Ґраппеллі записався до професійної спілки музикантів і у віці 15 років дебютував в кіно, граючи на фортепіано. Коли вперше почув джаз, то це були такі стандарти, як “Lady Be Good” і “Tea For Two”. Власне тоді він зрозумів, що може імпровізувати навіть не розуміючи і не вміючи пояснити в який спосіб йому це вдається. Першими записами джазу, які він слухав, були також “Stumbling” у виконанні колективу “Mitchell Jazz Kings” і пісня “Hot Lips” [5, 210].

Найбільшою джазовою зіркою тих часів в США, без сумніву, був Джо Венуті. Це один з перших у світі музикантів, що пробував ламати традиції виконання джазу на духових інструментах, граючи джаз на скрипці. Слухаючи записи виконання Джо Венуті, С. Ґраппеллі усвідомив, що і він володіє таким талантом. Власне тоді музикант прийшов до висновку, що джаз це саме та музика, яку б він хотів грати.

Музичний критик Франк Тенот характеризував С. Ґраппеллі такими словами: “Вразливий і вишуканий музикант, сентименталіст і артист, любить елегантні зрівноважені і мелодичні фрази, його імпровізація є збудована з логікою особи, котра знає в якому керунку йде, і ясно мислить” [6, 75].

У скорому часі С. Ґраппеллі поступив до Паризької консерваторії по класу скрипки. Саме там і отримав відзнаку другого ступеня. Випускний екзамен складався з трьох завдань. Перше - гармонія: потрібно було відповісти, який найбільший інтервал був в заданому акорді. Друге - музичний диктант: потрібно було записати мелодію. Третє - концерт: потрібно було з нот прочитати і заспівати мелодичні і гармонічні завдання.

Гру на скрипці С. Ґраппеллі удосконалив, працюючи і в кіно, де грав другу скрипку. Перша скрипка грала мелодію а він, виконуючи роль другої скрипки, акомпанував, тобто обігравав цю мелодію, роблячи для неї гармонічно-ритмічний фундамент. Власне тут і розкрився його геніальний дар імпровізації.

Так склалося, що в консерваторії С. Ґраппеллі був в приятельських відносинах з вісімдесятирічним професором, в якого навчався. Кожного вечора він проводжав його до дому й там, за чаєм, розмовляли про історію музики, композиторів. Вели також бесіди про цікаві концерти, що відбувалися на той час в Парижі.

У 1930 роках С. Ґраппеллі починають бачити і приймати в джазових клубах. Перші свої кроки, як професійний музикант С. Ґраппеллі робив з театральними трупами і тільки час від часу брав участь у джазових колективах.

Важливу роль у житті С. Ґраппеллі відіграла співпраця з відомим джазовим гітаристом Д. Рейнхардтом. Не обмежуючи свою кар'єру музиканта тільки грою з квінтетом “Hot Club”, С. Ґраппеллі багато виступав з багатьма музикантами на різних сценах світу. Записав надзвичайно велику кількість платівок (понад 200) з такими зірками джазу, як Білл Колеман, Барней Кессель, Колеман Хавкінс, Кларк Тері, Хан Джонс, Тірк Хін Хайс, Марціан Соляр, Філіп Катерін, Оскар Петерсен. С. Ґраппеллі працював і з іншими скрипалями, серед яких такі як Рей Ненс, Еді Саус, Жон Лук Понті, Став Смис, Джо Венутті, Дідє Локвуд і, мабуть, найбільш відомий серед них Єхуді Менухін.

Необхідно відзначити, що концертні платівки завжди були вдалими і популярними, а деякі з них, особливо з половини і кінця 70-их років XIX століття належать до справжніх шедеврів джазового скрипкового мистецтва. На спеціальну увагу заслуговують альбоми “Parisian Thoroughfare”, записаний разом з Роланд Ханн, а також “Live At The Queen Elizabeth Hall”.

Висновки

Дитячі та юнацькі роки С. Ґраппеллі проходили у надзвичайно важких умовах. Проте, не дивлячись на воєнне лихоліття, скрутне матеріальне становище він вірив у силу музичного мистецтва, закладаючи підвалини розвитку скрипкової джазової музики.

Музичний спадок, який залишив після себе С. Ґраппеллі, є невичерпним джерелом і цілою енциклопедією для наступних поколінь. На фундаменті його творчості народиться ще не одна зірка джазу і не одне покоління буде з захопленням вивчати і досліджувати його творчість. Аналізуючи гру С. Ґраппеллі, можна зрозуміти і розвивати принципи джазової гармонії, ритму, форми і естетики, яку несе в собі джаз. Слухання багатої оптимізмом і краси музики у виконанні талановитого музиканта пробуджує в людині найкращі її прояви людяності і любові до всього, що нас оточує.

У музиці С. Ґраппеллі є дуже багато добра і любові. Його легке, чітке і блискуче виконання несе в собі досконалість і таємницю людської природи, як Божого створіння. Людина від народження несе в своїй душі любов, яку ми отримали як дар від Бога. Любов - це вміння бачити, відчувати, творити, посміхатися, робити добро один одному, вміння вдосконалюватися і бути в гармонії з природою. Слухаючи музику С. Ґраппеллі, в душі народжуються саме такі бачення та почуття любові.

Література

1. Полянський В. Королі джазу Львів, 2004. 125 с.

2. Carles P. Dictionnaire du Jazz. Paris. 1988. 271 s.

3. Ingarden R. Przezycie, dzielo, wartosc. Krakow, 1966. 325 s.

4. Kowal R. Kompozytor - notacja - jazz, z polskiej krytyki jazzowej 1956-76. Krakow, 1978. 124 s.

5. Kowal R. Trzy biografie zamkni^te, Komeda, Kosz, Seifert. Krakow, 1995. 348 s.

6. Piqtkowski D. Erajazzu. Poznan, 1999. 115 s.

References

1. Polianskyi, V (2004). Koroli dzhazu [Jazz Kings]. Lviv, 125 p. [in Ukrainian].

2. Karles, P. (1988). Dzhazovyi slovnyk [Jazz Dictionary]. 271 p. [in France].

3. Ingarden, R. (1966). Vyzhyvannia, robota, znachennia [Survival, work, value]. Krakow, 325 p. [in Polish].

4. Kowal, R. (1978). Kompozytor - notatsiia - dzhaz, vid polskykh dzhazovykh krytykiv 1956-76 [The composer - notation - jazz, from the Polish jazz critics 1956-76]. Krakow, 124 p. [in Polish].

5. Kowal, R. (1995). Try zakryti biohrafii: Komeda, Kosh, Seifert [Three closed biographies: Comedy, Kosh, Seifert]. Krakow, 348 p. [in Polish].

6. Piqtkowski, D. (1999.) Era dzhazu [The Jazz Age]. Poznan, 115 p. [in Polish].

Размещено на Allbest.ru