Літературний текст в комунікативному просторі сучасної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Літературний текст в комунікативному просторі сучасної культури

Біличенко О.Л.

доктор наук із соціальних комунікацій, професор,

завідувач кафедри української мови та літератури

Донбаський державний педагогічний університет

Стаття присвячена розгляду загальних когнітивних моделей побудови текстів сучасної культури. Метою стала спроба виявити комунікативні особливості текстів художньої літератури, структуру і динаміку трансформацій тексту як тексту культури. Стаття розкриває проблему інтерпретації тексту з точки зору когнітивної моделі «смисл - текст» як особливої інтелектуально- культурної діяльності. Автор наводить власну оцінку поглядів європейських і вітчизняних дослідників на означену проблему. Показано, що застосування культуролінгвістичного підходу дає можливість продемонструвати функціональні та феноменологічні особливості сучасних літературних текстів. Розглянуто глибинний зв'язок інформативного та комунікативного аспектів сучасного літературного тексту. Автор розкриває принципи теоретичного опису комунікативного та семіотичного простору культури. У статті показано функціональний вплив інтелектуального характеру сучасного етапу розвитку культури на смислові компоненти тексту художньої літератури. Автор доводить, що фундаментальні зміни в просторі сучасної культури приводять до загальної парадоксальності світу текстів і можуть бути виявлені і класифіковані в текстах сучасної культури. Основну увагу автор приділяє структурі і принципам функціонування універсалій інтелектуального простору культури, а також механізмам, які ««вбудовують» текстову діяльність в процеси буття культури та в свідомість індивідуума. Автор говорить про те, що семіотичний простір культури виступає іншою реальністю для індивідуальної свідомості. Смислові зміни літературного тексту демонструють характер і ознаки змін типу свідомості. Зроблено спробу виявити культурно обумовлені реалії, що співвідносяться з культурною діяльністю учасників текстової комунікації. Робота містить висновки методологічного характеру про різні аспекти дослідження тексту в історичній перспективі і сучасному стані культури, що має під собою об'єктивну основу у вигляді смислової комунікації. Виникає необхідність виявити та описати межі та внутрішню структуру культурного простору сучасності.

Ключові слова: текст, література, культура, комунікація, семіотичний простір.

LITERARY TEXT IN THE COMMUNICATIVE SPACE OF CONTEMPORARY CULTURE Bilychenko O.L.

Doctor of Science (Social Communications), Professor,

Head of the Department of Ukrainian Language and Literature

Donbas State Teachers' Training University

The article is devoted to the consideration of general cognitive models of construction of texts of modern culture. The aim was to try to identify the communicative features of texts of fiction, the structure and dynamics of transformations of the text as a text of culture. The article reveals the problem of interpretation of the text from the point of view of the cognitive model "meaning - text" as a special intellectual and cultural activity. Author gives his own assessment of the views of European and domestic researchers on this problem. It is shown that the application of the cultural-linguistic approach makes it possible to demonstrate the functional and phenomenological features of modern literary texts. Author examines the deep connection between the informative and communicative aspects of modern literary texts. Author reveals the principles of theoretical description of the communicative and semiotic space of culture. The article shows the functional influence of the intellectual nature of the modern stage of cultural development on the semantic components of the text of fiction. The author argues that fundamental changes in the space of modern culture lead to a general paradox of the world of texts and can be identified and classified in the texts of modern culture. The author focuses on the structure and principles of functioning of the universals of the intellectual space of culture, as well as the mechanisms that "embed" textual activity in the

14 processes of culture and in the consciousness of the individual. The author says that the semiotic space of culture is a different reality for the individual consciousnes. Semantic changes in the literary text demonstrate the nature and signs of changes in the type of consciousness. The author tries to identify culturally conditioned realities that correlate with the cultural activities of the participants of text communication. The work contains methodological conclusions about various aspects of the study of the text in the historical perspective and the current state of culture. This has an objective basis in the form of semantic communication. There is a need to identify and describe the boundaries and internal structure of the cultural space of today.

Key words: text, literature, culture, communication, semiotic space.

Постановка проблеми

літературний текст комунікативний культура

Література як соціокультурний феномен комунікативно інтегрується в контекст сучасної епохи. Вона є способом існування словесного твору в культурі, процесом і результатом розвитку за специфічними внутрішніми законами словесної творчості, писемності як найвищої форми комунікативної системи природної мови. Оскільки художня література - невід'ємна частина культури, її неможливо зрозуміти поза цілісним контекстом усієї культури певної епохи. Феномен художньої літератури як підсистеми соціальних комунікацій, її поширення, мобільність, взаємодія з іншими системами, можуть бути дослідженими й усвідомленими тільки в системі культури, її поширення й функціонування в суспільстві. Разом з тим виникає проблема розмежування простору культури, пов'язана з проблемою загального зниження рівня текстів в процесі комунікації, що викликає у реципієнта усвідомлення відчуття логіко-смислового парадоксу. На перетині великої кількості текстових світів, текстових картин світу та великої кількості способів їх реалізації виникає інтерпретаційна нестабільність, що породжує загальну парадоксальність сучасного тексту.

Аналіз останніх досліджень

Проблема комунікативних параметрів сучасного тексту як тексту культури досліджена достатньо фрагментарно. В сучасних філософсько-культурологічних і філологічних дослідженнях розроблені загальнотеоретичні підходи до аналізу текстів культури, зроблені важливі узагальнення в області семіотичних, комунікативних структур різних типів і видів тексту, його сюжетно-тематичної та ґерменевтичної платформи, що знайшло відображення в студіях європейських і вітчизняних дослідників.

Особливу роль в дослідженні літературного тексту, його смислової глибини відіграє герменевтична традиція в її західноєвропейському варіанті (П. Бурдьє, М. Фуко) [2; 11].

Різноманітні форми культурної картини світу у філософському і культурологічному планах досліджувались на фоні побудови історичного і соціокультурного портрету культури перехідного періоду (Ж. Делез, Ж. Дерріда) [3; 4].

Надзвичайну значущість означена проблема набуває в ситуації швидкої зміни текстів культури, що було осмислено Ю. Лотманом як когнітивно-інформаційна метаморфоза диверсифікації семіотичного коду культури [10].

З погляду О. Іванової, сучасна вербальна творчість є наслідком не тільки власних мутацій, а й результатом впливів з боку інших сфер суспільної діяльності, що реалізуються через зміну функцій і ціннісних характеристик літератури.

О. Іванова визначила сучасну культуру як культуру тотальної інформативності, що реалізуються у сфері інформаційних відносин [5]. На її думку, культуру тотальної інформативності як етап у розвитку людства слід відрізняти від інформаційного середовища (інфорсфери), котре існує в будь-якому типі культури, проте найсуттєвіші ознаки нової інформаційної реальності виявлені у формуванні нових властивостей інформаційного простору та нових комунікаційних ознак, що визначають властивості власне культури.

Мета пропонованої статті полягає в тому, щоб на основі культурологічного аналізу спробувати виявити структуру і межі інтелектуального простору сучасної культури, комунікативні особливості текстів в просторі сучасної культури.

Таким чином, вивчення впливу глобальних, універсальних процесів і механізмів на систему комунікативно-значущих текстів, зокрема літературний тексту, на когнітивні механізми породження текстів залишається важливим завданням дослідженням.

Виклад основного матеріалу дослідження

У системі «культура» текст художньої літератури виступає відносно самостійним структурним рівнем. Традиційне розуміння культури як єдності матеріального й духовного життя суспільства поступово витісняється інформаційно-комунікаційним розумінням культури суспільства як простору матеріальних та ідеальних об'єктів-носіїв інформації культурного змісту, суспільних змін і розвитку.

Зазначимо, що саме ефекти соціальних комунікацій лежать в основі таких явищ культури, як синтез культурних традицій, художній синтез - взаємодія мистецтв, взаємодія жанрів, стилів у межах одного мистецтва. Комунікативна природа лежить в основі феномена інтертекстуальності як художнього прийому (цитати, алюзії), як способу прочитання тексту і феномена «інтермедіальності», як способу організації тексту, заснованого на взаємодії художніх кодів різних видів мистецтв.

Розглядаючи соціокультурні залежності літературного процесу, зауважимо що трансформація сучасної культури, зміна комунікаційного простору сучасного соціуму приводять до формування нової системи цінностей, новітніх пізнавальних пріоритетів, які впливають на функціонування практично всіх соціальних інститутів, зокрема, книговидавництв, спілок письменників, літературних об'єднань.

Кожна нова епоха переосмислює обрії та зміст національної культури в межах значного історичного часу. На межі ХХ - XXI ст. відбулися масштабні соціокультурні зміни, які пов'язані з розвитком та впровадженням новітньої комп'ютерної техніки та інформаційних технологій. Унаслідок цих процесів відбувається розширення масштабів знання та проникнення його в усі сфери життєдіяльності людини, породжуючи нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової дійсності є насамперед те, що суспільство перебуває на зламі, змінює тип своєї організації існування. Його радикальне реформування активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими стосунками між людьми (як суб'єктами культури), новими умовами свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб та засобів їх задоволення. Водночас становлення нового етапу розвитку вітчизняної культури як національної пов'язане з глобальним планетарним процесом «етнічного ренесансу» останніх десятиліть минулого століття і початку ХХІ ст. Формується новий тип культури, який вимагає нового підходу до культурних стереотипів, адже змінюється спосіб життя людей. Під тиском зміни світового інформаційного простору змінюється й розуміння культури. Її традиційне усвідомлення як єдності матеріального та духовного життя суспільства поступово витісняється інформаційним розумінням культури суспільства.

Культура як рух комунікаційного процесу в суспільній свідомості дає змогу зробити висновок, що текст - це рух семантичної інформації, яка передує іншому, складнішому інформаційному процесу - твору.

Культура як інформаційно-комунікаційна система здійснює функцію трансляції інформації в соціокультурному часі й просторі, надаючи суб'єктам і об'єктам комунікаційного процесу можливість взаєморозуміння в процесі спільного існування. Вона виступає як інформаційний процес переходу одних форм існування інформації в інші, складніші: знак - текст - контекст - твір - модифікації твору в технічних каналах комунікації. Зазначимо, що відчуження людини від джерел інформації, «смерть автора», пасивність учасника комунікації через самовідтворення культури - це феномени сучасної культури, які зумовлені сучасною комунікацією.

Культуру можна розглядати як форму одночасного буття і спілкування людей різних часів, епох. У ній людина відкриває світ особисто для себе, переводить у внутрішній план, усвідомлює його. Засвоєння світу відбувається також у тексті твору художньої літератури, у спілкуванні автора і читача. Світ виникає перед реципієнтом, він поглинає читача з його думками, почуттями, цінностями, його буттям. І реципієнт починає жити в цьому тексті твору, вступає в діалог із героями, авторами, іншими читачами, критиками, епохами, культурами. Текст твору, який був застиглою формою буття, починає жити за умови спілкування автора і читача. Увібравши змістовний смисл певної культури, кожний твір художньої літератури розкриває свій смисл на межі культур як спілкування, діалог особистостей, культур.

Свого часу Ю. Лотман зазначав, що основу культури складають семіотичні механізми, пов'язані, по-перше, із зберіганням знань і текстів, по-друге, з їхньою циркуляцією та перетворенням і, по-третє, з появою нових знаків і нової інформації. Перші механізми визначають пам'ять культури, її зв'язок із традицією, підтримують процеси її самоідентифікації, інші - як внутрішньокультурну, так і міжкультурну комунікацію, треті забезпечують можливість інновацій і пов'язані з різноманітною творчою діяльністю [9, с 13].

В умовах переходу до інформаційного типу суспільства системні параметри інтелектуального простору культури змінилися.

Сучасна культура, залишаючись текстовою, стає інтелектуально- насиченим, інформаційним середовищем, яке залучає індивіди в нові для нього віртуальні межі - межі гіпертексту. Водночас змінюються і структура комунікації, і механізм розуміння. Відбувається переміщення сприйняття індивідуумом картини світу в центр текстового поля інтелектуального простору культури. У цьому випадку текст набуває рис інтелектуальної особистості, формуючи свій власний зразок поведінки.

Культура в контексті комунікаційних процесів виступає, передусім, як мова, що містить компонент історії, тобто реальні історичні традиції, дії, переживання й кодування цієї історії особливостями конкретної живої мови. Вона входить до складу глобального комунікаційного простору. Існування художньої літератури як соціокультурного феномену визначається її діалектичною взаємодією в таких системах, як суспільство й культура, суспільство і людина, культура і особистість.

Розвиток художньої літератури як соціокультурного досвіду та її роль у становленні сучасного суспільства показує, що її еволюція, зміни пов'язані з комунікативною сутністю як транслятора діяльності й акумулятора результатів історичного досвіду людської діяльності в соціумі. Результативність функціонування художньої літератури в суспільстві визначається її змістом, впливом на особистісне становлення людини й суспільства загалом.

Динамічна комунікаційна кореляція твору художньої літератури з культурним типом епохи, її реципієнтами забезпечує його культурно-естетичне існування в часі. Читацьке поле, що сприймає, виступає як основна форма існування літературного тексту в часі.

Художня література межі XX - XXI ст. відтворила зміну культурних парадигм, кризовий етап пошуку світоглядних, ціннісних, художніх орієнтирів. Вона перебувала на зламі епох і вибору шляхів подальшого розвитку, через що до неї важко застосувати критерії цілісних традиційних художніх систем. Взагалі, сумнівним став і статус самої літератури. Такий погляд поширювався в критичних дослідженнях кінця 80-х і навіть у 90-х рр., коли культурна та економічна криза, потрясіння художньої системи представлялися настільки глибокими, що, уважалося, був утрачений сенс навіть існування самої літератури.

Література стає моделлю постмодерністської культури. У цьому контексті дослідження Ж. Бодріяра [1], Ж. Делеза [3], Ж. Дерріди [4], Ж.-Ф. Ліотара [8], У. Еко [12] і деяких інших сучасних науковців дають змогу зрозуміти не тільки сферу художнього, але загалом своєрідність соціокультурної ситуації та її відтворення в різних сферах людської діяльності, зокрема соціально-комунікаційній.

Для нашої країни є характерним історично сформований завищений статус літератури, надзвичайна роль художньої літератури в суспільному житті, витіснення літератури з культурної арени та маргіналізація читання, які сприймаються як трагедія національного масштабу, що викликає занепокоєння носіїв вітчизняної культурної традиції. Специфіка художньої літератури кінця ХХ - початку ХХІ ст. визначається дослідниками як заперечення застарілої і світоглядної, і художньої парадигми, що підлягає реконструкції.

Літературний текст, що комунікаційно й естетично вписується в основу культури і втілюється в ній у різних інтерпретаційних формах, формує різноманітні зв'язки з суспільством. Першу групу складають формоутворення, що містять пряму естетичну оцінку літературного тексту; думку про нього висловлюють читачі, критики, історики літератури й дослідники. Другу групу утворюють самостійні художні тексти, відмінні від першотексту. Вони не можуть конкурувати з ним і не заперечують його структурно-смислову основу; вони виступають як нові жанрові утворення, що існують поряд з першотекстом, але оригінально й незалежно від нього розвивають своє власне художнє буття.

Художня література, зокрема масова література, культурно визначає основні дискурси, що прийняті в цьому суспільстві норм, стереотипів, міфів, і які підтримують його стабільність. Інформаційно- когнітивна динаміка постійно змінює взаємну конфігурацію цих двох сфер і межі між ними. Тому місце художньої літератури в комунікаційному просторі сучасної культури визначається:

а) процесами соціокультурної та когнітивної перехідності сучасної культури;

б) виникненням і розвитком нових семіотичних явищ, які впливають на характер і функціонування знаку;

в) процесами логічного та епістемологічного зсуву в смислопородженні та смислосприйнятті;

г) пов'язаними з ними логіко-смисловими й художніми змінами в сучасних літературних текстах;

д) пов'язаними з текстовою діяльністю проблемами культурного самовизначення й самореалізації сучасної особистості (людини-в-культурі).

У цьому зв'язок «література і суспільство» спирається на давні, укорінені й тепер уже не актуальні філософські визначення літератури як вираження або відтворення духу свого часу, сучасного суспільного життя. Художня література і культура співвідносяться як частина і ціле. У культурі наявний зміст, який принципово не може бути засвоєний у межах літератури і який представляє собою головну ознаку культури на відміну від літератури.

Літературний текст, який розглядають у комунікаційному контексті культури, став відігравати роль інтелектуального модератора інтерпретаційної діяльності, до якої були залучені учасники комунікативного акту, тобто Адресант, Адресат, Спостерігач.

Свого часу Ю. Лотман передбачав, що весь соціокультурний матеріал можна розглядати з точки зору певної змістовної інформації і з точки зору соціальних кодів, які дають змогу виражати її в певних знаках і робити надбанням тих або інших людських спільнот [9, с. 147]. Виходячи з цього, можна передбачати, що основною метою комунікаційного процесу є доставка й одержання інформації. У сучасну епоху відбувається перехід від «літературоцентризму» культури до актуального процесу її текстуалізації та панестетизації.

Новий етап соціокультурного розвитку закономірно приводить до перегляду цінностей, світоглядних орієнтирів та наукових методологій. На думку Ж. Дерріди, реконструкція означає підготовку до виникнення нової естетики, сфери, яка пов'язана з винаходом художньої мови, жанрів і стилів мистецтва. Зокрема, традиція роботи з текстами, яка бере початок у добу Гуманізму, визначається Ж. Деррідою як насильницька практика оволодіння текстом, розглядається ним як певна замкнена в собі цінність, викликана спогадами про втрачені першоджерела й жагою віднайти істину. Тому Ж. Дерріда переконує, що зрозуміти текст для гуманістів значить «оволодіти» ним, привласнивши його, підкоривши його смисловим стереотипам, що превалюють у їхній свідомості [4, с. 33].

Деконструктивісти наголошують на тому, що в світі культури, яка сприймається як світ текстів, кожний виступає «читачем», незалежно від роду діяльності. Світ - текст має значну кількість смислових значень, він надає перевагу вільній грі, активній інтерпретації, тим самим відкриваючи шлях до свободи свідомості, що інтерпретується, а значить - до свободи особистості, незважаючи на автора, читача, критика.

Розглядаючи особливості існування художньої літератури в культурній та комунікативній структурі суспільства, зазначимо, що художня література має цінність як джерело, що відтворює ментальність свого часу; література відрізняється властивістю фіксувати реальність, відчувати її на позасвідомому рівні, так само як і настрої, які існують у суспільстві. Як феномени трансцендентальної культури твори художньої літератури або їхні сюжети, мотиви, образи відрізняються здатністю до відродження після періодів забуття, духовно збагачуючи поетику тексту. Літературний текст нібито воскресає з небуття, щоб виконати свою історичну місію - бути свідком епохи, соціальним документом, який показує тенденцію розвитку через художню деталь. Народження текстів художньої літератури, їх забуття, а потім через десятиліття, історичні епохи поява в іншому образі є наслідком не тільки простого запозичення сюжетів і образів минулих культур, але й рухом смислів літературної культури як певної світоглядної константи, феноменом світових соціальних комунікацій. Усі ці процеси дозволяють зробити висновки, що з кінця ХХ ст. в літературі починається новий етап, що дає початок часу нового літературоцентризму.

Дослідження художньої літератури як культурного феномену висвітлило її сутність у комунікаційному просторі. Художня література історично проходить основні стадії розвитку духовного життя суспільства. У своєму змісті вона відтворює специфічні особливості цих періодів, на стадії «хаосу» яскраво демонструючи риси етнічної ментальності, сприяючи консолідації етносу, формуючи етнічну самосвідомість. На стадії «середовища» проявляє себе як фрагмент масової свідомості, активно впливаючи на формування суспільної думки, на стадії «сфери» стає повноцінним її елементом. Це дає змогу визначити художню літературу як складний соціокомунікаційний феномен, необхідний елемент культурної сфери життя суспільства, який активно взаємодіє з іншими складниками й зумовлюючи, у певному розумінні, його розвиток, виступає ідентифікатором історичних періодів, які проходить соціум.

На нашу думку, запропонована Ю. Лотманом типологія культур, що завершується констатацією переходу до «екранної» культури, сьогодні уже повністю не відтворює реальний стан культури в сучасному суспільстві, оскільки людство вступило в новий «осьовий час», що характеризується становленням «електронно-комп'ютерної» культури - маркера інформаційної культури. Подібно до попередніх типів розвиток соціально-комунікаційної культури заснований на взаємозв'язку та взаємозалежності науково-технічних досягнень і трансформації ціннісно-смислових основ. Проте, хоч і відбувається трансформація, дослідження науковців говорять про завершеність циклу, а звідси витікає ідея про повернення інтересу до вічних культурних цінностей. Має пройти ще кілька поколінь, перш ніж нова система цінностей культури займе своє місце в інформаційному суспільстві.

Здійснене дослідження дозволяє зробити такі висновки

1. Кожна епоха має певну парадигму цінностей, настанов, понять. Вона складається із сукупності соціальних, економічних та культурних факторів, у яких література відіграє роль зв'язку, допомагає суспільству запобігти ентропії, хаосу.

2. Ми перебуваємо в певному інформаційно-комунікаційному просторі і культура, що заснована на європейській традиції, потребує певного роду рефлексії: осмислення, пояснення. Література є культурним проявом нашої епохи, а культура - цілісне явище, незважаючи на розшарування.

Перспективи подальших розвідок ми вбачаємо у поглибленому вивченні наступних актуальних проблем:

1. Проблеми когнітивної тактики, коли на основі культуролінгвістичного аналізу літературних текстів сучасності виділяються когнітивні тактики, що забезпечують логіко-трансформаційні процеси «смисл - текст» в свідомості учасників комунікативного акту.

2. Когнітивної стратегії створення / сприйняття тексту, коли розглядається глибинний зв'язок інформативного і комунікативного аспектів сучасного літературного текстів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляції. Київ: Основи, 2004. 230 с.

2. Бурдье П. Поле литературы. Новое литературное обозрение. 2000. № 45. С. 22-87.

3. Делез Ж., Гваттари Ф. Что такое философия? Москва: Академический проект, 2009. 186 с.

4. Деррида Ж. О грамматологии. Москва: Ad Магдіпет, 2000. 511 с.

5. Иванова Е. А. Коммуникативный статус текста в дискурсе - художественном, виртуальном, сакральном. Вісник Харківського національного університету. Харків: Вид. дім ХНУ, 2001. Вип. 33. С. 22-27.

6. Іванова О. А. Літературний твір: між літературознавством і масовими комунікаціями. Вісник Одеського національного університету. Серія Філологія. Літературознавство. Одеса, 2008. Вип. 7. С. 64-70.

7. Іванова О. А. Сад літератури в журнальній оптиці сучасності : Медіакомунікації з, для і про літературу : монографія. Одеса: Астропринт, 2009. 368 с.

8. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. Москва: Ин-т эксперим. социологии, 1998. 160 с.

9. Лотман Ю. М. Культура и взрыв. Семиосфера.

Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров. Статьи. Исследования. Заметки. Санкт-Петербург, 2000. С. 12-149.

10. Лотман Ю. М. Семиотика культуры и понятие текста Ю. М. Лотман. Труды по знаковым системам: структура и семиотика художественного текста. Тарту, 1981. С. 3-7.

11. Фуко М. Что такое автор? М. Фуко. Современная литературная теория: антология. Москва, 2004. С. 69-91.

12. Еко У. Надінтерпретація текстів. Антологія світової літературно-критичної думки / ред. М. Зубрицька. Львів, 2002. С.361-362.

REFERENCES

1. Bodriyar Zh. (2004). Sy'mulyakry' i sy'mulyaciyi [Simulacra and simulations]. Ky'yiv: Osnovy', 230 p.

2. Burd'e P. (2000). Pole ly'teraturbi. Novoe ly'teraturnoe obozreny'e [The field of literature]. № 45. P. 22-87.

3. Delez Zh., Gvattary' F. (2009). Chto takoe fy'losofy'ya? [What is philosophy?]. Moskva: Akademy'chesky'j proekt, 186 p.

4. Derry'da Zh. (2000). O grammatology'y' [About grammatology]. Moskva: Ad Marginem. 511 p.

5. Y'vanova O. A. (2001). Kommuny'katy'vnbj status teksta v dy'skurse - xudozhestvennom, vy'rtual'nom, sakral'nom [The communicative status of the text in discourse - artistic, virtual, sacred]. Visny'k Xarkivs'kogo nacional'nogo universy'tetu. Xarkiv: Vyd-vo. dim XNU, 2001. Vup. 33. P. 22-27.

6. Ivanova O. A. (2008). Literaturny'j tvir: mizh literaturoznavstvom i masovy'my' komunikaciyamy'[Literary work: between literary studies and mass communications.]. Visny'k Odes'kogo nacional'nogo universy'tetu. Seriya Filologiya. Literaturoznavstvo. Odesa, 2008. Vup. 7. P. 64-70.

7. Ivanova O. A. (2009). Sad literatury' v zhurnal'nij opty'ci

suchasnosti : Mediakomunikaciyi z, dlya i pro literaturu : monografiya [The Garden of Literature in Modern Journalistic Optics: Media

Communications with, for, and About Literature]. Odesa: Astropry'nt, 2009. 368 p.

8. Ly'otar Zh.-F. (1998). Sostoyany'e postmoderna [Postmodern state]. Moskva: Yyd-vo эkspery'm. socy'ology'y', 1998. 160 p.

9. Lotman Yu. M. (2000). Kul'tura y' vzrbiv. Semy'osfera [Culture and explosion. Semiosphere]. Lotman Yu. M. Vnutry' mbislyashhy'x my'rov. Stat'y'. Y'ssledovany'ya. Zametky'. SPb, 2000. P. 12-149.

10. Lotman Yu. M. (1981). Semy'oty'ka kul'turbi y' ponyaty'e

teksta [Semiotics of culture and the concept of text]. Yu. M. Lotman. Trudbi po znakovbim sy'stemam: struktura y' semy'oty'ka

xudozhestvennogo teksta. Tartu, 1981. P. 3-7.

11. Fuko M. (2004). Chto takoe avtor? [What is an author?]. M. Fuko. Sovremennaya ly'teraturnaya teory'ya : antology'ya. Moskva, 2004. P. 69-91.

12. Eko U. (2002). Nadinterpretaciya tekstiv [Overinterpretation of texts]. Antologiya svitovoyi literaturno-kry'ty'chnoyi dumky / red. M. Zubry'cz'ka. L'viv. P. 361-362.

Размещено на Allbest.ru