"Дух Франка вказав мені..." (до 90-річчя від дня народження Еммануїла Миська)

Размещено на http://allbest.ru

«Дух Франка вказав мені...»

(до 90-річчя від дня народження Еммануїла Миська)

Ярослав Кравченко,

професор кафедри історії і теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв, кандидат мистецтвознавства

«По привіті...Іван Франко підходив до вінків, які депутація установила вздовж шаф, і приглядався до них уважливо. Затримався довше перед великим терновим вінком з китицею білих рож і червоними стрічками, на яких яснів напис: «Мученикові за народну ідею»

- Від кого цей вінок? - спитав

- Від жіноцтва ходорівської землі.

- Чому ж терновий? - усміхнувся неначе

- Бо тернова Ваша слава

- А червоні стрічки?

- Це червона кривава стежка, яка йде через Ваше тернове життя

- Золоті ж букви на ній?

- Це вже сліди Вашої жертвенної сорокарічної діяльності.

- А ця китиця білих рож?

- Це китиця ясних хвилин у Вашому житті, високо достойний ювіляре!» Зі спогадів Северини Кабарівської [1, с. 289-290]

Анотація. Висвітлюється творчий доробок видатного скульптора Еммануїла Миська. Панорамний аналіз авторської стилістики творів подано у часовому зрізі - від ранніх до зрілих років творчості. Акцентовано увагу на основних монументальних та станкових творах митця.

Ключові слова: портрет, монументальний, станковий, меморіальна дошка, індивідуальний почерк.

Yaroslav Kravchenko. «Franko's Spirit showed me ...»

The creative work of the eminent sculptor Emmanuil Mysko is highlighted. Panoramic analysis of the author's stylistics of the works is presented in a time slice - from the early to the mature years of creativity. The attention is paid to the main monumental and easel works of the artist.

Keywords: portrait, monumental, easel, plaque, individual handwriting.

скульптор еммануїл мисько монументальний станковий

Шлях від Устрік Долішніх до Львова визначається відстанню у сімдесять літ. Шлях, на якому, мов віхові стовпи, розставлені кусні вапняку та пісковику, брили граніту та мармуру, злитки бронзи та пласти кованої міді... І до кожного з них торкнулось тепло руки Майстра й зігріте душею одухотворене творчою уявою, сотворилось в галерею людських образів - сучасників скульптора та зриму пам'ять про велетнів духу української нації - Тараса Шевченка, Василя Стефаника, Івана Франка... [2, с. 36]

У різні періоди творчості мистець виконав по кілька, а то й по кільканадцять варіантів скульптур, особливо багато працюючи над образом Івана Франка, біографія якого нагадувала його власний життєвий шлях.

Народився Еммануїл Мисько в селі Устріки Долішні Ліського повіту Львівського воєводства на бойківсько-лемківському пограниччі в родині нафтовика Петра Миська. На запитання звідки взялося в нього таке доволі незвичне ім'я, Еммануїл Мисько завжди з жартом відповідав, що його батько посварився із сільським священником і той, на зло, охрестив хлоп'я церковнослов'янським іменем. Дитинство минуло в селі, а школу закінчував вже в містечку Устріки Долішні.

На перші мистецькі спроби хлопця наштовхнув маляр-самоук, односелець Михайло Війтович, який часто брав його з собою на етюди, вчив малювати аквареллю. Й коли 1945 р. у Львові волею випадку показав свої рисунки Олені Кульчицькій, та, у свою чергу, також вирішила допомогти обдарованому юнакові [3, с. 10]. Наприкінці 1945 р. Еммануїл Мисько здає екзамени в художнє училище і його зараховують одразу на другий семестр відділу малярства, де в той час викладали Г. Смольський, М. Федюк, Я. Нановський, О. Шатківський, Р. Сельський. Однак, саме в училищі до нього приходить захоплення скульптурою й в інституті прикладного й декоративного мистецтва він уже навчається на відділі монументальної скульптури під керівництвом професора І. Севери. Після закінчення у 1956 р. інституту, розпочався творчий шлях скульптора-станковіста. Тоді ж виконав портрети «Ліда» (1956), Федора Нірода (1957), Олени Кульчицької (1960). Цим часом датуються також перші спроби скульптора в історичному портреті.

1962 року Е. Миська запросили на викладацьку роботу в рідну alma mater - Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва.

Початок 1960-х став відправним моментом у формуванні Миська-монументаліста. І успіх прийшов несподівано...

«31 жовтня 1964 року відбулося урочисте відкриття пам'ятника великому Каменяреві у Львові. Авторська група - скульптори В. Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько, В. Одрехівський, Я. Чайка та архітектор А. Шуляр у відповідності зі своїм творчим задумом і умовами огляду пам'ятника, матеріалом для нього обрали граніт. Стриманим спокоєм і величчю віє від восьмиметрової постаті Івана Франка, могутня внутрішня енергія якого, здається, виростає із самої кам'яної брили. Монумент встановлено на зеленому фоні старого парку навпроти будівлі університету», - читаємо в журналі «Образотворче мистецтво» [4, с. 19]. Звичайно, зараз дехто ставить під сумнів мистецьку вартість самої композиції чи колективного задуму взагалі, але на той час взяти участь у такій акції було набагато чесніше, ніж «клепати» пам'ятники «вождям та героям соцпраці».

І, як вважав сам Майстер, у той час дух Франка вказав йому шлях у творчості [5, с. 17].

У наступні роки скульптор (як у співавторстві, так і самотужки) створив низку монументальних образів Каменяра - у Дрогобичі (1966), Нагуєвичах (1981, 1986), Тухольці, Голобутові (1986), Рогатині (1996). Свої скульптурні твори Еммануїл Мисько виконував переважно у твердих матеріалах - камені та граніті, переводив у бронзу чи ковану мідь, що давало можливість втілювати уявний образ, враховуючи специфіку того чи іншого матеріалу. Постійна копітка праця - зранку і до пізнього вечора - праця за скульптурним станком, у випарах вологої глини, порохах гіпсу та цементу, дрібного пилу граніту чи мармуру, професійна допитливість і вроджена дисциплінованість у праці розкрили Майстрові технічні й технологічні таємниці матеріалу, навчили вкладати душу в мертву брилу каменю чи бронзи, наказуючи й підкоряючись їй одночасно.

З-під руки Мистця з'явилися на світ прекрасні скульптурні портрети державних культурних діячів, учених, письменників, художників - Дмитра Крвавича, Ярослава Захарчишина, Олеся Гончара, Дмитра Павличка, Івана Драча, Ігоря Юхновського, Леоніда Молодожанина, Святослава Гординського, Леоніда Рудницького, Романа Іваничука, Романа Лубківського, Ростислава Братуня, Мирослава Лабуньки та ін. Всі ці портрети скульптор відносив до однієї умовної серії «Мої друзі».

І в монументальних, і в станкових творах, звертаючись до образу певної історичної особи, скульптор завжди шукав індивідуального вирішення кожного образу. Шукав уперто і наполегливо, у межах власних творчих можливостей, від нікого не запозичуючи і не повторюючись. Саме такими можна вважати пам'ятники Тарасові Шевченку, встановлені у різний час у Мостиськах і Сокалі.

Серед творів монументальної пластики у мистецькій спадщині Еммануїла Миська значне місце посідає розмаїта за тематикою меморіальна пластика. Це в першу чергу меморіальні дошки визначним діячам української культури, встановлені на стінах житлових та громадських будівель у Львові - Олені Кульчицькій, Олексі Новаківському, Антону Манастирському, Ростиславу Братуню, Леопольду Левицькому, Ярославі Музиці, а також меморіальна стела Михайлові Грушевському та меморіальна дошка Лесеві Курбасу в Самборі, пам'ятна дошка, присвячена козацькому повстанню проти польської шляхти в Дрогобичі.

Ще в 1966 р. Еммануїла Миська було обрано Головою правління Львівської організації Спілки художників УРСР, яке він очолював упродовж 16 років. 1988 року професор Е. Мисько став першим в Україні демократично обраним ректором Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині - Львівська національна академія мистецтв).

Тримаю в руках «Бібліографічний покажчик» [6] творчих здобутків Еммануїла Миська, виданий до 50-ліття Львівської академії мистецтв. Перелік скульптурних творів Майстра ведеться від 1956 року й завершується числом 158. А перелік монументальних пам'ятників «не дотягує» навіть до десяти. Чому? Адже неодноразово буваючи в майстерні скульптора, знаю, що на станках, полицях, шафах або й просто на підлозі та в дворі, портретів, фігурних композицій, ескізів пам'ятників «проживає» принаймні у два-три рази більше, ніж подано у покажчику...

Одним із вдалих монументальних творів останніх років стало погруддя Василя Стефа- ника у Дрогобичі. Відлитий у бронзі бюст, виражаючи у гордій поставі образ незламного письменника-борця, гармонійно поєднаний із скромним округлим гранітним постаментом (архітектор А. Каменщик), органічно вписався у навколишнє середовище.

Сере творів, у яких найповніше розкрилося своєрідне обдарування Миська-портретиста і Миська-монументаліста, став пам'ятник Василеві Стефанику, встановлений на території університету в Івано-Франківську (1996). Позначена глибиною внутрішнього виразу, широтою мистецького узагальнення, монументальна фігура з кованої міді встановлена на гранітному п'єдесталі (архітектор А. Каменщик). Увагу глядача привертає голова письменника. У рисах обличчя гостро передана індивідуальність, розкривається динаміка характеру, життєва правдивість образу. У своєрідній грі лицевих м'язів вгадуються і пережиті літа, і накопичувальний досвід, і світовідчуття конкретної особи. Разом із своїми мистецькими якостями, які поставили цей твір на одне з провідних місць у львівській скульптурі, вони засвідчили водночас про постійне творче зростання їх автора, про плідні пошуки неповторного мистецького вирішення для кожного окремого твору на основі власного світосприйняття.

У ХІХ ст. село Заздрість біля Струсова, яке розташувалося по краю розлого дикого степу з неораною рослинністю, вважали одним із найцікавіших із флористичного погляду місць тернопільського Поділля. Саме звідси походять родові корені невтомного борця за українську ідею кардинала Йосифа Сліпого. І саме тут, на місця батьківської садиби влітку 1996 року було відкрито музейно-меморіальний комплекс Патріарха.

У центрі комплексу, на невеликій площі, на фоні білосніжної стіни будівлі культурно-просвітницького центру, на строгому гранітному постаменті встановлено бронзове погруддя Патріарха Йосифа Сліпого. Роботу по встановленню пам'ятника проводив син скульптора - Юрій Мисько. Працюючи над цим твором, Майстер, сам нещодавно перенісши важку хворобу, дуже уважно й виважено добирав властиві пластичні засоби, які повинні переконати нас у вірності зовнішніх ознак характеру портретованого. Ледь повернута вліво голова, зачесане назад хвилясте волосся, доглянуті вуса і борода. Уважний погляд з-під примружених очей. І, здається, що під вусами ховається легка усмішка люблячої людини. Значну роль тут відіграє нахил чи поворот голови, легка усмішка чи нахмуреність брів.

Порівнюючи з портретом Йосифа Сліпого роботи Григора Крука, де подано суворого, незламного Владику Апостольської Церкви (УГКЦ), у Миськовому портреті ми перш за все бачимо людину - щирого, зрозумілого Отця духовного, який водночас прощає і благословляє: «Моліться, працюйте і боріться за збереження християнської душі кожної людини українського роду» [7, с. 3].

Усім творам Еммануїла Миська, незалежно від тематики та жанрової специфіки, притаманна монументальність композиційної основи, конкретність відтворення і широко плановість мистецького узагальнення, сувора урочистість у поєднанні з теплим ліричним настроєм, замкнуті у продиктованих змістом простих спокійних симетрично виважених і чітко викарбованих формах надають його скульптурам прихованого глибинного і неповторного творчого аромату, визначаючи індивідуальність авторського стилю, своєрідність творчого шляху у мистецтво.

Бо, як прорік філософ: «Мистецький шлях - це спосіб трансформації і Духу через одухотвореність Мистця»! [3, с. 10]

1. Іван Франко у спогадах сучасників / упорд. О.Дея. Львів : Каменяр, 1972. 336 с.

2. Еммануїл Мисько : альбом / упор. І. Голод. Львів : Брати Сиротинські і К, 1999. 48 с.

3. Кравченко Я. «Дух Франка вказав мені...» Шлях Перемоги. Мюнхен-Львів-Київ. 1999. Ч. 20. 27 травня. С. 10.

4. Батіг М. Дорогами творчих шукань. Образотворче мистецтво. 1969. № 1. С. 18-23.

5. Кравченко Я., Одрехівський В. Увічнення пам'яті І. Я. Франка на його батьківщині. Образотворче мистецтво. 1986. № 4. С. 17-18.

6. Еммануїл Мисько. Бібліографічний покажчик / від. ред. С. Черепанова. Львів :Каме- няр, 1996. 60 с.

7. Жаровська О. Йосиф Сліпий. Визначні постаті. Львів : Свічадо, 2016. 48 с.

8. Островський Г. Іван Франко і образотворче мистецтво. Київ : Мистецтво, 1963. 69 с.

9. Лупій С., Кравченко Я. Оберігаючи традиції. Молода Галичина. 1991. 19 вересня.

10. Федорук О. Художнє мислення і мистецька якість. Образотворче мистецтво. 1985. № 4. С. 6-7.

Размещено на Allbest.ru