Неопубліковані мистецтвознавчі праці Володимира Січинського. Питання систематизації і перспективи дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівська національна академія мистецтв

Неопубліковані мистецтвознавчі праці Володимира Січинського. Питання систематизації і перспективи дослідження

Роксолана Патик професор, кандидат

мистецтвознавства, перший проректор

Анотація

січинський мистецтвознавчий науковий праця

Досліджено мистецтвознавчі праці Володимира Січинського, які залишаються недостатньо вивченими, маловідомими в наукових колах, деякі досі не опубліковані. Насамперед відомо про праці «Ужиткове мистецтво (промислове, історичне і народнє мистецтво)», «Словник українських мистців», «Методична схема мистецтвознавства», «Історія українського мистецтва». Працям ученого притаманний європейський підхід до вивчення, дослідження й мистецтвознавчого узагальнення наукового матеріалу. Його наукові та творчі здобутки репрезентують перед світовою громадськістю велич української культури і мистецтва.

Ключові слова: неопубліковані праці, українське мистецтвознавство, методика, українська культура і мистецтво.

Annotation

Roksolana Patyk. Unpublished art works of Volodymyr Sichynskyi. Systematization issues and prospects for research. Volodymyr Sichynskyi's art studies have been researched, which remain under-researched and little-known in the scientific community, some of which have not yet been published. First of all, we know about the works «Fine Arts (Industrial, Historical and Folk Art)», «Dictionary of Ukrainian Artists», «Methodological Scheme of Art Studies», «History of Ukrainian Art». The work of the scientist is characterized by a European approach to the study, research and art of generalizing scientific material. His scientific and creative achievements are presented to the world community by the greatness of Ukrainian culture and art.

Key words: unpublished works, Ukrainian art criticism, methodology, Ukrainian culture and art.

Постановка проблеми

Володимиру Січинському належать десятки комплексних досліджень з історії українського та світового мистецтва, праць про методику мистецького виховання та навчання. Особливо наполегливо вчений вивчав історію української архітектури. Чимало ґрунтовних студій та розвідок залишив В. Січинський у ділянках образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, граверства, дослідження розвитку мистецьких стилів. Багато статей та монографічних праць, альбомів науковця присвячено проблемам української культури. Досліджував він і творчий шлях багатьох українських митців - скульпторів, граверів, художників-живописців, а також мистецтвознавців.

Особистість українського мистецтвознавця В. Січинського є неординарним явищем нашої науки, проте досі відсутнє ґрунтовне монографічне дослідження його діяльності. Сьогодні наукові роботи ученого залишаються недостатньо вивченими, деякі ще й досі не опубліковані. Багато матеріалів про життя і діяльність ученого, що знаходяться у приватних архівах є невідомими для українських наукових кіл - саме ці фактори визначають актуальність статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемі вивчення і систематизації мистецтвознавчої спадщини В. Січинського досі не приділено належної уваги серед науковців. Варто виокремити монографії І. Кейвана й М. Мушинки, які певною мірою висвітлюють цю проблематику, проте загалом це лише хронологічний огляд життя і наукової діяльності вченого, висвітлення творчості В. Січинського як архітектора-практика, що працював на теренах Пряшівщини, зокрема у Михайлівцях та Комарнику, та невеликі статті, що містять короткі інформативні відомості про діяльність В. Січинського.

Мета статті - дослідити неопубліковані мистецтвознавчі праці Володимира Січинського у контексті вітчизняної наукової думки.

Виклад основного матеріалу

Спадщина Володимира Січинського відзначається своєю розмаїтістю за видовими і жанровими ознаками. Провідною ідеєю наукових пошуків вченого є вивчення особливостей розвитку українського мистецтва, з'ясування його місця та значення у загальносвітовому культурному процесі. Володимир Січинський написав 41 монографію, сотні статей, рецензій - реєстр його друкованих праць, опублікованих як за життя, так і після смерті (за 1918-1992 рр.) налічує 547 назв, відомих на сьогодні, з них 471 - наукові, мистецтвознавчі публікації [5]. Проте багато робіт ученого залишилося у рукописах.

Учений доводить і українському читачеві, і іноземному, що українська культура, українське мистецтво у всіх його проявах упродовж століть не втрачає своєї самобутності. Володимиру Січинському притаманний європейський підхід до вивчення, дослідження й мистецтвознавчого узагальнення наукового матеріалу. У своїх теоретичних працях він на основі беззаперечних доказів та наявних конкретних пам'яток розкриває генезу і, що важливо, безперервність, тяглість розвитку українського мистецтва.

Володимир Січинський належить до тих небагатьох людей, котрих природа щедро обдарувала талантом - знаний він не лише як визначний український учений, й як архітектор-практик, художник-графік та навіть фотограф, правда ця галузь його таланту ще не вивчена.

Своїми мистецькими та науковими здобутками, зокрема фундаментальними мистецтвознавчими працями, В. Січинський розкрив перед світовою громадськістю велич української культури і мистецтва: «Українська культура як вияв творчого духу, умілости і ментальности українського народу, - писав він, - займає осібне місце в культурі Європи та своєю оригінальністю народного стилю вносить особливі цінності у вселюдську культурну скарбницю» [1, с. 19].

Сучасні дослідники української науки і культури ще недостатньо знають велетенський доробок української еміграції. Сьогодні ми маємо змогу ознайомитися з науковою спадщиною мистецтвознавця, історика, архітектора та графіка В. Січинського.

Бібліографія його друкованих праць охоплює період від 1918 до 1991 року і налічує близько 600 позицій, серед яких 55 - окремі видання. Значна частина життєвого доробку В. Січинського й досі залишається в рукописах. Відомо, що неопубліковано такі його праці, як «Ужиткове мистецтво (промислове, історичне і народнє мистецтво)», «Словник українських мистців», «Методична схема мистецтвознавства».

Дев'ятнадцятого грудня 1954 року в Нью-Йорку відбулося святкування 60-ліття ученого та 35-річчя його науково-мистецької праці. Тоді вперше було підсумовано багатогранну діяльність науковця. На святкуванні виступив і сам ювіляр. На порозі сьомого десятиліття свого життя він сказав: «Я мушу з більшою енергією і завзяттям продовжувати чи то закінчувати, заокруглювати і синтезувати попередню працю» [5, с. 50]. Підтверджуючи свої слова, після великої двотомної монографії «Історія української архітектури» В. Січинський підготував до друку другий том історії українського мистецтва «Ужиткове мистецтво».

Протягом цілого життя учений вивчав й опрацьовував матеріали, присвячені українському образотворчому мистецтву - різьбі, малярству, граверству, графіці, орнаментам, ужитковому мистецтву та стилям у мистецтві. З-під пера ученого з'явилося багато збірних праць з історії українського мистецтва: про модерне мистецтво, сучасну українську графіку, народну муровану і дерев'яну архітектуру, орнаментику, кераміку, на теми мистецького виховання тощо.

Надзвичайно важливе наукове значення мають впорядковані В. Січинським альбоми, що пропагували українське мистецтво далеко за межами України. 1924 року він підготував до друку альбом «итепі Slovanu» («Мистецтво слов'ян»), згодом з'являється альбом «Українська культура», що складався з 35 таблиць і 360 рисунків автора. У 1943 і 1946 рр. В. Січинський видав друком праці «Українські орнаменти історичні», «Українські орнаменти народні», «Орнаменти в історичних стилях». Останній альбом, присвячений українському декоративно-ужитковому мистецтву, виданий 1947 року - «Українське ужиткове мистецтво. Ткацтво-вишивки-вибійки». Цілком зрозуміло, що після багаторічної праці над вивченням історії українського ужиткового мистецтва В. Січинський, синтезуючи напрацьований матеріал, прагнув опублікувати наступні томи «Історії українського мистецтва» про графіку, різьбу і ужиткове мистецтво. Але через брак коштів ці праці залишилися в рукописах. В інтерв'ю газеті «Література і мистецтво» (Нью-Йорк) В. Січинський поділився: «Я шукаю приватного українського видавництва, яке б видало бодай один з намічених томів. В першу чергу маю намір видати том Ужиткового мистецтва (промислове, історичне і народнє мистецтво), що мав би найбільший попит» [6, с. 92].

Проте ці плани не були втілені в життя і багатотомна надзвичайно цінна мистецтвознавча праця В. Січинського «Історія українського мистецтва» ще чекає свого видавця.

Наступна робота до опрацювання якої приступив В. Січинський, - «Словник українських мистців», що є продовженням «Історії українського мистецтва». Словник охоплює понад 4000 гасел і, власне, є енциклопедією творців, що значно перевершує «Словник художників України» (Київ, 1973), над яким десятки років працював колектив наукових працівників Академії наук

УРСР. Чимало труднощів зустрічає вчений, коли опрацьовує матеріали, пов'язані з біографією наших мистців. Єдиним інформаційним джерелом довгі роки залишалися словники польських, російських авторів, а також німецький енциклопедичний «Словник мистців». Зрозуміло, що ці видання могли лише частково задовольняти потреби українських науковців, і тому здавна назрівала потреба в опрацюванні спеціального і вичерпного словника українських мистців. Ще в 1926 р. подібне завдання виконав П. Попов, опрацювавши «Словник українських граверів». Згадана праця, звичайно, дуже цінна, проте все ж обмежена лише однією ділянкою творчості - граверством.

Важливе завдання створення словника українських мистців узяв на себе В. Січинський. Відомий дослідник Д. Горняткевич писав: «Працюючи над історією українського мистецтва повних 35 років, він мусів нагромаджувати безперервно матеріали до своїх студіїв. Запал, творча енергія, незвичайно цікаве поле зацікавлень нашого автора, дали йому змогу виповнити дуже прикру прогалину в українській науковій літературі - Словник українських мистців. Він натрапляв заєдно на нові й нові імена наших мистців у всіх ділянках творчости, що улегшували йому його широкі наукові розшуки» [6, с. 237].

Беручись до виконання такої великої праці, В. Січинський мусив долати численні труднощі на своєму шляху. З одного боку, в цей час був брак джерел, через що авторові доводилося опрацьовувати твори чужинецьких авторів (а отже, застосовувати достатньо критичний підхід, адже інформація про українських митців була суперечливою і хаотичною), з другого боку, єдиною працею українською мовою в цій галузі залишався словник П. Попова.

У приватному листі до В. Січинського Д. Горняткевич висловлює свою думку щодо українського походження тих митців, що увійшли до словника: «При устійнюванні поняття Українських Мистців він брав під розвагу перш усього чистокровних українців, а щойно тоді і цих, які свідомо працювали для українського мистецтва в минулому й сучасному. Того роду поділ спричинював нераз у наукових працях прикрі помилки, де їхні автори (прим. проф. Дм. Антонович, д-р О. Степанів, деколи М. Голубець) реєстрували багато пам'яток вірменського, польського, або навіть жидівського мистецтва як наші культурні здобутки, беручи до уваги не національний, а географічний принцип. Автор Словника Українських Мистців вистерігається на кожному кроці тієї помилки, коли-ж і пише прим. про мистців поляків, то втягає їх у список лише тих, які чимсь певним спричинилися в творенні української культури» [6, с. 238].

У «Словнику українських мистців» В. Січинський зібрав 4000 прізвищ разом з іншими науковими позиціями, пов'язаними з цією темою. Рецензуючи матеріали до цієї роботи, дослідники неодноразово вказують на її енциклопедичний характер і підкреслюють стислу і ясну форму вислову, синтетичний характер висвітлення предметів: «Важливіші характеристики осіб творять, в строгому науковому значенні опрацьовані статті, всесторонньо насвітленні з додатком літератури предмету» [6, с. 238].

Надзвичайно цінні в словнику статті про районні мистецькі школи, організації та корпорації. Значення цієї теми велике, оскільки вона ще ніколи не була опрацьована. Окремої уваги заслуговує вичерпна інформація про мистецькі журнали та публікації в Україні. На основі цього можна дійти такого висновку: розділи цієї роботи - це сконденсовані монографії, з яких можна почерпнути ті чи інші дані про мистців, а також ознайомитись з окремими явищами в українському мистецтві. Чимало науковців, працюючи над такими словниками, укладають їх лише як додатковий матеріал до великих монографічних праць. Водночас, можна зауважити, що В. Січинський присвятив свому словникові не менше уваги, як іншим великим розвідкам і монографіям. Ця праця В. Січинського в майбутньому буде мати неоціненну вартість як для українських дослідників історії мистецтва, так і для чужинців, що цікавляться українським мистецтвом і культурним надбанням нашого народу. «Словник українських мистців» стане властивим доповненням «Енциклопедії українознавства», яка вже з огляду на характер видання не може подавати вичерпних відомостей з ділянки мистецтвознавства.

Однією із численних заслуг В. Січинського перед українським мистецтвознавством стало те, що він досяг певних вершин у методології досліджень. Сьогодні потрібно було б розшу- кати та видати монографію В. Січинського «Методична схема мистецтвознавства». Методологічні проблеми були «постійним предметом (...) студій, розважувань і дослідів» [1, с. 5] В. Січинського. Очевидно, що зацікавлення цією проблемою виникло через те, що на той час в українській мистецтвознавчій науці не було вироблено чіткої схеми мистецтвознавчих досліджень. Майже у кожній праці науковця є розділ, присвячений висвітленню цієї проблеми. Як приклад можна навести такі видання - «Дерев'яні церкви і дзвінниці Галицької України XVI - ХІХ ст.», «Архітектура старокняжої доби (X - XIII ст.)», «Григорій Левицький (1697-1769)», «Конспект історії всесвітнього мистецтва», «Історія українського мистецтва».

Уже на початку своєї наукової діяльності В. Січинський наголошував, «що ми мусимо досліджувати пам'ятки українського будівництва точними науковими методами, щоби створити основу певного всестороннього досліду». [3, с. 32]. Він дотримується цієї засади протягом усього свого життя. Автор вперше виголошує цю тезу на Першому конгресі слов'янських географів та етнографів у Празі 1924 р., на якому презентує свою програмну доповідь «Українське дерев'яне будівництво і методи його дослідження».

Учений не поділяв вповні жодного відомого методичного наставлення в студіях історії мистецтва, як і не належав до однієї мистецтвознавчої школи. На початку своєї наукової діяльності молодий учений використовував «висліди всіх досі відомих шкіл і метод у застосуванні до історії українського мистецтва» [1, с. 5], а вже згодом виробив свої спеціальні методи дослідження пам'яток архітектури і мистецтва.

З погляду методології В. Січинський виступає проти вузького й однобічного підходу до оцінки явищ. Його не задовольняють вже напрацьовані у той час методи дослідництва. На його думку, окремі методи, такі, як етнографічний, історично-стильовий, типологічний, еволюційний чи соціологічний, не можуть дати вповні задовільних результатів у розв'язанні складних питань і лише використовування всіх позитивних моментів з наведених методів дослідження історії мистецтва може привести до потрібних результатів.

Наукові напрацювання В. Січинського ґрунтувалися на тому, що він прагнув «найперше дослідити на місцях найважливіші пам'ятки мистецтва і архітектури» [3, с. 33]. До цього належали докладні обміри архітектурних пам'яток, зарисовки і фотографії цілості і деталей, збирання і дослідження документально-історичних, епіграфічних, графічних, архівних, музейних пам'яток, рідкісних видань, описів і подорожей Україною, і звичайно, використання цілої літератури предмета. Мета автора - дати читачеві точні відомості та розширити «сирий» матеріал для вжитку українських архітекторів і митців.

При вивченні архітектурних об'єктів В. Січинський не раз з'ясовував, що через брак матеріалу працю неможливо вести з належною точністю і систематичністю. Тоді він обирав метод, згідно з яким дає «точний образ лише окремих будов в поодиноких місцевосцях» [3, с. 33]. Володимир Січинський обирав об'єкти дослідження за таким принципом: першість віддавав найдавнішим пам'яткам або маловивченим. Учений волів досліджувати навіть менш помітні пам'ятки мистецтва, де «лише помічається будучий розквіт його, зміна стилю або перехід одного типу до другого» [3, с. 33].

Кожне своє дослідження В. Січинський розпочинав із вивчення окремих питань з історії культури та архітектури. Він ніколи не брався до великих праць і малорозроблених тем, доки не опрацьовано часткових питань і на їхній основі не опубліковано окремих розвідок. Володимир Січинський завжди віддавав перевагу тим темам, які в той час були актуальнішими.

Упродовж майже усієї своєї наукової діяльності учений через відомі обставини не мав змоги власноручно проводити натурні обстеження та обміри пам'яток в Україні, був змушений користуватися записами і дослідженнями інших науковців. Проте він зумів описати, систематизувати мистецькі пам'ятки, зокрема архітектурні, узагальнити наявний фактологічний матеріал і на цій основі провести ґрунтовні наукові дослідження.

Володимир Січинський - дослідник широкого плану. Крім проблем історії українського мистецтва, він працював над висвітленням життя і творчості окремих мистців, докладно опрацьовував персоналії. У праці «Григорій Левицький (1697-1769)» учений вкотре звертається до проблем методології у науково-мистецтвознавчих роботах: «Шукаючи спорідненостей і запозичення у композиціях наших мистців, мусимо також з найбільшою обережністю ставитись до т.зв. «порівняльної методи», як засобу відшукання мистецьких впливів визначних майстрів, або цілої мистецької школи» [2, с. 12]. Водночас він зазначає, що «порівняльна метода» дає значні результати у студіях граверської техніки і манери гравірування, бо «у кожного гравера, поза безсумнівними індивідуальними особливостями, все відбивається якась школа чи маніра навчителя або певний комплекс гравюр, що служили йому зразками» [2, с. 12].

Довгі роки життя В. Січинський присвятив вивченню історії світового мистецтва та історії мистецтва України зокрема. На основі докладного опрацювання цього матеріалу вчений написав низку підручників і конспектів для шкіл та університетів. У своїй праці «Конспект історії всесвітнього мистецтва» (Прага, 1928) науковець зосередив увагу довкола проблем, котрі дають змогу з'ясувати еволюційний розвиток історії світового мистецтва «...як постійного і неспинного процесу зародження, розгалуження й зміни форм а в парі з тим змісту мистецького твору» [1, с. 5].

Вважаючи характерні риси кожного нового стилю до певної міри цілістю, хоч і дещо умовною, В. Січинський радив при вивченні цього матеріалу по змозі докладно з'ясовувати стильові ознаки в межах тієї чи іншої доби.

Володимир Січинський добре володів різними засобами наукового аналізу: ексклемативним, описовим, вияснювальним; розглядаючи еволюцію форм і змісту мистецьких творів, він застосовував такі методи дослідження: порівнюючи-історичний, відворотно-порівнюючий, періодично-повторний. Перебуваючи в постійному пошуку, учений застосовував «всі позитивні досліди відомих шкіл і метод у приміненні до історії українського мистецтва. При розгляді поодиноких пам'яток мистецтва він дотримувався засадничих засобів мистецтвознавчих студій - опису історії, історії, аналізу, критики і синтезу» [1, с. 5].

Мистецькі явища В. Січинський розглядав, долучаючи до цього вивчення різноманітні джерела, іноді з одного джерела він міг віднайти матеріал для різних тем дослідження. Його дослідницький талант проявлявся насамперед у тому, що йому вдавалося зводити до одного знаменника велику кількість фактів і на цій основі виводити точні та конкретні висновки.

У працях В. Січинського можна виокремити його методологічні наставлення щодо студій історії мистецтва. Підсумком роботи у цій ділянці української науки стала фундаментальна праця «Методична схема мистецтвознавства». Про неї автор пише: «Методична схема мис тецтвознавства» досі не дочекалась друку, одначе вона була постійною провідною ідеєю і схемою усіх більших друкованих, особливо монографічно опрацьованих праць...» [4, с. 5].

Висновки і перспективи досліджень

Постать Володимира Січинського - неординарне явище нашої науки. Проте його науковий доробок досі залишається недостатньо дослідженим, деякі праці досі не опубліковані, багато матеріалів про життя і діяльність вченого зберігаються у приватних архівах і є невідомими науковим колам. Тому слід продовжити дослідження у цій галузі, розшукати та опублікувати рукописну спадщину В. Січинського.

Сьогодні, коли стало можливим відкривати нові й нові сторінки історії України, важливо, щоб належне місце у ній було відведене і невтомному дослідникові українського мистецтва - Володимиру Січинському. Доречно тут буде згадати слова Ярослава Січинського про батька: «Як у краплі води під мікроскопом пізнається склад цілих океанів, подібно і в творчості одиниць пізнається життя і творчість цілого народу. Це просте життєве правило особливо виразно позначається у ще недавно поневоленого нашого народу. Тому, коли поглянемо на творчі здобутки української нації з історичної перспективи, прийдемо до висновку, що рушійною силою життя нації були в основі жертвені одиниці. Одною з таких творчих постатей всенаціонального розміру, що залишила печать свого духу на житті дальших поколінь, українська наука вважає Володимира Січинського» [7, с. 20].

Література

1. Історія українського мистецтва: у 6 т. / голов. ред. М. П. Бажан. Київ: УРЕ, Т. 1. 1966. 455 с. ; іл.

2. Січинський В. Григорій Левицький (1697-1769). Львів, 1936. 29 с.

3. Січинський В. Дерев'яні дзвінниці і церкви Галицької України XVI - ХІХ ст. Львів, 1925. 132 с.

4. Січинський В. Руйнують Київ! Діло. 1935. Ч. 111.

5. Січинський В. Промова на святкуванні свого ювілею. Дукля. Пряшів, 1994. № 3. С. 50.

6. Січинський В. Хронологічна збірка (Машинопис). Архів Січинського Ярослава. Документ. С. 92.

7. Січинський Я. Слово про батька. Володимир Січинський та Україна. Київ: Абрис, 1996. 174 с.

References

1. Istoriia ukrainskoho mystetstva [History of Ukrainian Art]. (1966). V. 1. M. P. Bazhan (Ed.). (Vols. 1-6). Kyiv [in Ukrainian].

2. Sichinsky, V. (1936). Hryhorii Levytskyi [Grigory Levitsky] (1697-1769). Lviv [in Ukrainian].

3. Sichinsky, V. (1925). Dereviani tserkvy i dzvinnytsi Halytskoi Ukrainy XVI - XIX st. [Wooden churches and bell towers of Halych Ukraine of the 16th - 19th centuries]. Lviv [in Ukrainian].

4. Sichinsky, V. (1935). Ruinuiut Kyiv [Ruin Kiev!] Dilo, 111 [in Ukrainian].

5. Sichinsky, V. (1994). Promova na sviatkuvanni svohoyuvileiu [Speech on celebration of his anniversary]. Duklya, 3, 50 [in Ukrainian].

6. Sichinsky, V. Khronolohichna zbirka (Mashynopys). Arkhiv Sichynskoho Yaroslava [Chronological collection (Typescript). Arkhiv Sichyns'koho Yaroslava]. - Dokument, 92 [in Ukrainian].

7. Sichinsky, Y. (1996). Slovo pro batka [A word about his father]. Volodymyr Sichynskyi ta Ukraina. Kyiv: Abrys [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru