Буковинське писанкарство: до історіографії питання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Буковинське писанкарство: до історіографії питання

Віктор Ткаченко

У статті досліджено історіографію буковинського писанкарства, відомого з ХІХ ст., яке, проте, не знайшло свого відображення в достатній кількості публікацій. Основна їх частина - це праці, що вийшли у 90-х роках ХХ - на почату ХХІ століття, у яких воно лише згадується або розглядається побіжно.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення різнопланових джерел і літератури провести комплексний аналіз та з'ясувати, наскільки висвітлено писанку Буковини - етнорайону українських Карпат. Для написання статті використані загальнонаукові методи (аналізу та синтезу), історичний (проблемно-хронологічний), а також міждисциплінарні.

У результаті це дало можливість зробити висновки про недостатнє вивчення писанкарства цього краю, а також про відсутність узагальнюючої праці. Найповніша інформація про цей промисел оприлюднена в монографії О. Соломченка.

Ключові слова: писанка, писанкарство, джерело, видання, стаття, історіографія, Буковина.

Українське писанкарство відоме давно. Його висвітлювали та досліджували багато науковців і поціновувачів цього мистецтва. У деяких роботах частково розглядалося питання його історіографії. На жаль, таких розвідок зовсім мало, зокрема це публікації М. Сумцова, М. Кордуби, C. Кульжинського, Т. Осадцої, В. Ткаченка. Особливо потребує ґрунтовних історіографічних досліджень регіональне писанкарство, адже в роботах вищезазначених авторів це питання не виділяється, а історіографія розглядається в загальному. Тому важливими є історіографічні дослідження етнорегіональних і районних аспектів писанкарства.

У процесі пошуків нам вдалося віднайти поодиноке джерело про писанки Буковини у листах різних осіб та установ, що зберігаються у фонді «Етнографічна комісія» Архівних наукових фондів рукописів і фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. У листах М. Павлика зі Львова до невідомої особи йдеться про те, що йому надсилають писанки, зокрема також із Буковини. Дівчина, яка прислала їх, може для нього відмалювати найкращі зразки буковинських писанок і переслати йому. На жаль, кому цей лист адресований невідомо, а відповідно немає можливості відстежити чи були надіслані буковинські писанки в якусь із колекцій того часу [1, арк. 1].

У виданні «Народне мистецтво Галичини й Буковини в 1916-1917 рр. війни» (1919) також згадується писанкарство. Його автор зазначив, що в Коломиї навесні 1917 р. було облаштовано малювальну майстерню, у якій вчителька К. Костецька з Чернівців навчала дітей перемальовувати узори з писанок і переносити їх на папір або дерев'яні крашанки. Деякі із дітей не просто навчилися гарно це робити але й самостійно створювали нові композиції орнаментів. Серед центрів писанкарства вже тоді виділилися Космач, Річка та Жаб'є [11, с. 37].

У 1929 р. була надрукована робота І. Гургули «Писанки східної Галичини й Буковини в збірці Національного музею у Львові». Як бачимо із самої назви, дослідниця опрацювала відому музейну колекцію писанок. У праці виділяються такі розділи як орнамент, його композиційна побудова, розглядаються геометричний, рослинний і тваринний мотиви; розфарбування писанок; порівняння писанкового орнаменту із вишивкою; показники писанкових назв; як вивчати писанку, а також присутня таблиця із статистичними даними музейної колекції. І хоча авторкою означено, що вивчаються писанки Буковини, таких, які б територіально належали до них, дуже мало. Аналіз таблиць писанок показує, що в колекції були путильські, а також із Вашківців, Вижниці та Чернівців, зокрема із трьох останніх у зібранні було 39 писанок [5].

Авторка статті про орнаментацію буковинських писанок К. Ластівка визначає саме Буковинське підгір'я як перехідну зону, де зустрічаються два їх види: один із Гуцульщини, а другий з Поділля. У своїй публікації вона розглядає писанки двох типів: гуцульські з характерними ознаками для Буковини та між річками Прут та Дністер, очевидно, маються на увазі Покутські. Першим властиві світлі фарби з перевагою жовтої та червоної, а для других характерним є темно-червоне або чорне тло. Дослідниця, розглядаючи орнаменти виділяє два види: геометричний і «річевий», але відразу ж зауважує, що чіткого поділу немає, інколи на одній писанці поєднано різні види орнаментів. Не менш важливим є те, що у статті подаються назви мотивів, характерні для буковинського підгір'я та їх ілюстрації [8].

На жаль, починаючи з цієї публікації, буковинська мініатюра на багато років випала з поля зору дослідників і тільки на самому початку незалежності України було видано незброшурований альбом українських писанок, у якому подано шість малюнків виробів із Південної та Північної Буковини. Загалом у виданні представлено писанки із усіх українських етнічних земель [17]. Варто зазначити, що в альбомі використано репродукції з акварелей Е. Біняшевського, відомого збирача писанок, автора іншого всесвітньовідомого альбому «Українські писанки» (1968).

У матеріалах Міжнародного з'їзду писанкарів, що проходив у Києві 1992 р., вміщено статтю А. Яківчука «Слово про буковинску писанку». Автор поділяє буковинське писанкарство загалом на «буковинське, гуцульське та північно-бесарабське», серед них виділяє «писанкарство Буковинської Гуцульщини, що охоплює Вижницький, Путильський та частину Сторожинецького районів». Окремо в його роботі розглядаються писанки буковинсько-покутські, які намагалася дослідити ще у 20-х рр. ХХ ст. К. Ластівка. Не оминув він і питання технік виготовлення великодніх яєць, вказуючи, що тут відомі власне писанки, крашанки, мальованки і дряпанки, а також поширилося виготовлення на основі воску з оздобленням бісером. Дослідником подається поширена та відома в Карпатах легенда про Щезника, який прийшов на Землю, «щоб повинищувати людський рід» [20, c. 89] та не може цього зробити поки люди пишуть писанки. Не менш важливою є інформація про майстрів-писанкарів із сіл і міст Буковини та про колекціонерів буковинських писанок. Приділено увагу також М. Фірчуку, який збирав писанки, колекціонував вишивку і ткані вироби із Буковини. Саме він є одним із тих, хто розробив спосіб консервації писанок [20].

У статті Д. Пожоджука коротко розповідається про існування писанкарства на Бойківщині, Буковині, Гуцульщині, Опіллі, Поділлі, Поліссі, Слобожанщині, в Австралії, Канаді, США, Словаччині, окремо виділено писанки Космача. Подаючи матеріал про буковинські писанки, автор указує на те, що при їх виготовленні майстри користуються восковим розписом та різнокольоровими фарбами, тут переважають геометричні мотиви, найпоширенішими є «сорок клинців». На Буковині дослідником виділяються «такі школи писанкарства, як мліївська, карапчівська, нижньостанівецька, дубовецька та порубнянська» [13, с. 4]. Тут проживає цілий ряд відомих писанкарів, шанувальники та збирачі буковинських писанок. Також вміщено фото Ю. Ференчука із селища Берегомет Вижницького району Чернівецької області, який сформував велику колекцію орнаментів буковинських писанок [13, с. 4].

Згадується існування писанкарства на Буковині у публікації відомої канадської мисткині Одарки Онищук, але тільки в контексті того, що писанки цієї місцевості гарні як і інших етнорайонів України. Хоча в подальшому авторка подає коротку інформацію про гуцульські, полтавські, київські, волинські, поліські, лемківські, бойківські, галицькі, харківські, чернігівські та херсонські писанки [12, с. 12-13]. Дослідниця зазначила, що здавна на писанках писались мотиви «огірочки», «фасольки», «сливки», «квіти», «курячі лапи», «клинки», «павучки» та інші. Але найбільш уживаним символом було сонце у різних його видах і трактуваннях [12, с. 13].

Для тих, хто цікавиться минулим, народними ремеслами, певний інтерес представляє книга П. Ганжі «Таємниці українського рукомесла» (1996), у якій вміщено також матеріал про писанкарство, зокрема і Буковини, його орнаментальні особливості, що вирізняються серед інших високою декоративністю та згармонізованим колоритом [3, с. 128]. Автор надрукував ілюстрації писанок Василини Сумаряк (Путила), які мають довершений вигляд. Описано тут і всім відомий на Буковині обряд, коли зранку діти по черзі ставали на сокиру, що лежала біля ліжка та вмивалися водою, у якій були писанки, щоб бути сильними та вродливими [3].

О. Соломченком досліджено писанкарство Карпатського регіону - Гуцульщини, Буковини, Покуття, Лемківщинии, Бойківщини. Автор у своїх працях подає прізвища відомих майстринь-писанкарок, розглядає орнаментику космацьких писанок та інших сіл Івано-Франківської області, відомих центрів писанкарства: Чорний Потік, Криворівня, Видинів, Замагорів. На жаль, писанкарство Буковини у даній статті не розглядається науковцем, а тільки згадується в контексті майбутніх публікацій. Наскільки нам відомо, окремих досліджень із буковинських писанок не було опубліковано, а сам матеріал уміщений в унікальній його монографії з однойменною назвою «Писанкарство Карпатського краю» [16]. Варто зазначити, що дослідник подає у статті техніку розпису гуцульських писанок, згадує про пам'ятник писанці у Канаді, автором якого є виходець із Буковни П. Цимбалюк та відкриття у 1987 р. у місті Коломиї єдиного музею писанки в Україні [15].

У матеріалі про святкування Паски Т. Гук розповідає про великодні дитячі ігри на Буковині, зокрема катання яєць у лотках, а також згадує про обливаний понеділок, під час якого дівчата дарують хлопцям писанки [4].

М. Шутак у своїй статті звертає увагу на обрядову роль писанки на Буковині, подає відомий обряд ставання на лезо сокири та вмивання водою з галунками, розглядає регіональну орнаментацію та кольорове розмаїття. Найважливішим, на наш погляд, є матеріал, у якому вказується, у яких районах Чернівецької області поширене писанкарство. Не оминув він увагою і винахідника консервації писанок М. Фірчука [19].

Розглядаючи писанкарство Буковини, А. Кирилюк відзначив, що ремесло відоме тут давно та продовжує розвиватися і сьогодні. Писанки поділяються за ознаками на «буковинсько-покутські, буковинсько-гуцульські та північно-бессарабські» [6, с. 124], усі мають свої особливості в орнаментації, кольорі та використанні технік художнього оформлення. На Буковині відомі писанки, мальованки, дряпанки, крапанки, крашанки та «бісерки». Серед орнаментів автор виділяє геометричний, рослинний і релігійно-християнські мотиви. Дослідник у статті піднімає також питання застосування писанкового орнаменту в оздобленні інтер'єрів будівель, виробничій сфері. До речі, це не перше таке звернення, ще в 60-80-х рр. ХХ ст. піднімалося питання його використання в розфарбуванні чайних сервізів, прикрашанні сучасного одягу тощо [6].

У роботі В. Манько вміщено кольорові ілюстрації буковинських писанок у таблицях і з їх описами, що поділені за етнорайонами, хоча є декілька із змішаними писанками. Саме таблиці, на наш погляд, мають найважливіше значення у цьому виданні. Авторка подає відомості про народні звичаї та символіку української писанки, легенди та перекази, а також методичний розділ «Як написати писанку». У тексті ні обрядовість, ні писанкарство Буковини не розглядаються, а переважно використовуються матеріали, пов'язані з Гуцульщиною, то писанкам відведено окрему таблицю, є вони і серед мішаних, що подаються на обкладинках книжки [9].

У 2005 р. було надруковано науково-популярне видання «Світ української писанки», упорядники: С. Сітько, Т. Русанова. До нього увійшли спогади про Е. Біняшевського - відомого збирача і поціновувана предметів української культури, у тому числі й писанок, відома його стаття «Українські писанки» з однойменного альбому (1968); ілюстрації писанок, виконані вченим, та стаття «Писанкові орнаменти» під якою прізвище Е. Біняшевського та Т. Русанової. Наскільки відомо, цей матеріал подано у вже згадуваному альбомі, правда, з прізвищем іншого автора, С. Колоса. Що стосується буковинських писанок, то їх кольорові ілюстрації також є в цій книзі. Більше того, Е. Біняшівський зробив замальовки писанок Південної та Північної Буковини. Маючи можливість співставити вироби двох частин цього регіону, бачимо, що вони різняться між собою кольоровою гамою і орнаментацією [14].

2007 р. було надруковано книгу писанкарки Т. Коновал «Писанкова абетка». У своїй суті це навчально-методичний посібник, який доповнений матеріалами з етнографії та історії писанкарства, народознавства, подано технологію виготовлення писанок. Використовується також інформація про регіональні особливості писанкарства. Авторський фактаж про писанки цього регіону перегукується зі статтею А. Яківчука «Слово про буковинську писанку» [20], яка була надрукована у матеріалах Міжнародного з'їзду писанкарів (Київ, 1992). Майстриня також подає відомості про орнаментально-кольорове рішення на буковинських писанках, технології їх виготовлення. Не оминула вона питання їх колекціонування та видатних писанкарів цього краю, називаючи прізвище П. Мірчука із села Виженка, помилково вказуючи Вінницький район. Насправді село належить до Вижницького району. На таблицях, що розміщені у виданні також зустрічаються писанки з Буковини. Варто вказати, що таблиці сформовані за назвами орнаментальних символів, як-то: символи сонця, води, рослин, тварин, геометричні та релігійні [7].

Інформацію про буковинські писанки в колекції Національного музею декоративного мистецтва України можна почерпнути із статті, розміщеної в альбомі «Музей українського народного декоративного мистецтва». Її автор, О. Шестакова, зазначає, що вони почали надходити до музею лише на початку 80-х рр. ХХ ст. Їх музею передав І. Фірчук, який дослідив Вижницький і Путильський райони Чернівецької області. Відомий реставратор і консерватор писанок подарував державному закладу 266 предметів із описами [10].

Місцевому писанкарству присвячено і проспект «Буковинська писанка» виданий Управлінням культури ЧОДА, автор тексту якого В. Любківська. Він гарно ілюстрований із зазначенням місць походження писанки. Сам текст досить стислий і водночас насичений та інформативний. Серед різноманіття буковинських писанок авторка виділяє вироби з гірських районів області - Вижницького та Путильського, а також писанкарок із Хотинського району, в «яких здебільшого квіткові мотиви виконані за допомогою 1-2 кольорів» [2].

У роботі «Великодня веселка» регіональне писанкарство також слабо виражене. Так, автор про буковинські писанки подає такі відомості: «Гуцульські писанки на Буковині розписані яскравим різнокольоровим орнаментом. Писанки Буковинсько-Покутського регіону мають велику площу розпису геометричного та флористичного характеру» [18, с. 66]. Як бачимо, дослідник, як і інші, виділяє тут певні регіональні особливості орнаментації та кольорового вирішення писанок. О. Шевчук відзначив, що на Буковині присутні колекціонери писанок, які мають у своїх зібраннях по «декілька тисяч експонатів» [18, с. 67]. Ось цією інформацією і обмежується тема буковинського писанкарства.

Отже, незважаючи на те, що писанкарство на Буковині відоме ще з ХІХ ст., інформації про нього край недостатньо. Підтвердженням цьому є невелика кількість публікацій, у яких висвітлюються різні аспекти орнаментації писанок, побутування, вірування, обрядів, пов'язаних із ними. Варто зазначити, що відсутньою є і узагальнена робота з цього виду народного мистецтва етнорайону.

Література

український писанкарство буковина

1. Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, ф. 1, од. зб. 1, 3 арк.

2. Буковинська писанка / текст В. Любківська, упоряд. І. Міщенко. - Чернівці: РА «Букрек».

3. Ганжа П. Таємниці українського рукомесла / П. Ганжа. - К.: Мистецтво, 1996. - 192 с.

4. Гук Т Святкування Великодня на Буковині (с. Лукавець за Серетом) / Т Гук // Моя веселка. - К., 1998. - С. 25-26.

5. Гургула І. Писанки східної Галичини й Буковини в збірці Національного музею у Львові / І. Гургула // Матеріали до етнології та антропології. - Львів, 1929. - Т. ХХІ- ХХІІ. - Ч. 1.

6. Кирилюк А. Буковинська писанка / А. Кирилюк // Буковинський історико-етнографічний вісник. - Чернівці: Зелені литаври, 2001. - Вип. 3. - С. 124-125.

7. Коновал Т. Писанкова абетка / Т. Коновал. - К., 2007. - 208 с.

8. Ластівка К. Орнаментика писанок на буковинському підгір'ю / К. Ластівка // Нова хата. - 1932. - № 5. - С. 2-3.

9. Манько В. Українська народна писанка / В. Манько. - Львів, 2005. - 48 с.

10. Музей українського народного декоративного мистецтва.: Альбом / авт. А. Вялець, Л. Білоус [та ін.]; фотозйомка М. Андреєва. - К.: Мистецтво, 2009. - 352 с.: іл.

11. Народне мистецтво Галичини й Буковини в 1916-1917 рр. війни. - 1919.

12. Онищук О. Світло Великодня / О. Онищук // Писанка. - Ч. 1. - Рік І. - Верховина, 1992. - С. 12-13.

13. Пожоджук Д. Українські писанки / Д. Пожоджук // Писанка. - Ч. 1. - Рік І. - Верховина, 1992. - С. 3-9.

14. Світ української писанки / Упоряд.: С. Вітько, Т. Русанова. - К.: Кондор, 2005. - 96 с.: іл.

15. Соломченко О. Писанкарство Карпатського краю / О. Соломченко // Народне мистецтво. - 1997. - № 2. - С. 20-22.

16. Соломченко О. Писанки Українських Карпат / О. Соломченко. - Ужгород: Карпати, 2004. - 238 с.

17. Христос Воскрес! З святом Великодня! Писанки на Україні. Незбрушурований альбом. Авт. тексту Ю. О. Іванченко. - К., 1991.

18. Шевчук О. Великодня веселка / О. Шевчук. - К.: Дніпро, 2004. - 128 с.

19. Шутак М. Писанка / М. Шутак // Народне мистецтво. - 1999. - № 3-4. - С. 54-55.

20. Яківчук Я. Слово про буковинську писанку / Я. Яківчук // Матеріали науково-практичної конференції «Писанка - символ України». - К.: Український центр народної творчості, 1993. - С. 87-91.

References

1. Arkhivni naukovi fondy rukopysiv ta fonozapysiv !nstvtutu mystetstvoznavstva, folklorystyky ta etnologii im. M. T. Rylskogo NAN Ukrainy (ANFRF ІМБЕ), F. 1. Etnografichna komisiya. Lystuvannja riznukh osib ta ustanov 1889-1931 r.r., od. zb. 1. Pavlyk M. Lyst do nevidomoi osoby. 1889. 3 ark.

2. Bukovynska pysanka / tekst V. Lyubkivska, uporjad. I. Mishchenko. - Chernivci: RA «Bukrek».

3. Ganzha P. Tajemnyci ukrainskoho rukomesla / P. Ganzha. - K.: Mystetsttvo, 1996. - 192 s.

4. Huk T. Svjatkuvannja Velykodnja na Bukovyni (s. Lukavez za Seretom) / T. Huk // Moja veselka. - K., 1998. - S. 25-26.

5. Hurhula I. Pysanky skhidnoi Galychyny j Bukovyny v zbirzi Nazionalnoho muzeju u Lvovi / I. Hurhula // Materialy do etnologii ta antropologii. - Lviv, 1929. - T. XXI-XXII. - Ch. 1.

6. Kyryljuk A. Bukovunska pysanka / A. Kyryljuk // Bukovynskyj istoryko-etnografichnyi visnyk. - Chernivci: Zeleni lytavry, 2001. - Vyp. 3. - S. 124-125.

7. Konoval T. Pysankova abetka / T. Konoval. - K., 2007. - 208 s.

8. Lastivka K. Ornamentyka pysanok na bukovynskomu pidhirju / K. Lastivka // Nova khata. - 1932. - № 5. - S. 2-3.

9. Manko V. Ukrainska narodna pysanka / V. Manko. - Lviv, 2005. - 48 s.

10. Muzej ukrainskoho narodnoho dekoratyvnoho mystetstva.: Albom / avt. A. Vjalets, L. Bilous [ta in.]; fotozjomka M. Andreyeva. - K.: Mystesttvo, 2009. - 352 s.

11. Narodne mystetstvo Galychynyj Bukovyny v 1916-1917 r.r. vijny. - 1919.

12. Onyshchuk O. Svitlo Velykodnya / O. Onyshchuk // Pysanka. - Ch. 1. - Rik I. - Verkhovyna, 1992. - S. 12-13.

13. Pozhodzhuk D. Ukrainski pysanky / D. Pozhodzhuk // Pysanka. - Ch. 1. - Rik. I. - Verkhovyna, 1992. - S. 12-13.

14. Svit ukrainskoi pysanky / Uporjad.: S. Vitko, T. Rusanova. - K.: Kondor, 2005. - 96 c.

15. Solomchenko O. Pysankarstvo Karpatskoho kraju / O. Solomchenko // Narodne mystetstvo. - 1997. - № 2. - S. 20-22.

16. Solomchenko O. Pysanky ukrainskykh Karpat / O. Solomchenko. Uzhhorod: Karpaty, 2004. - 238 s.

17. Khrystos Voskres! Z svjatom Velykodnja! Pysanky na Ukraini. Nezbrushcurovanyj albom. Avt. tekstu Ju. O. Ivanchenko. - K., 1991.

18. Shcevchuk O. Velykodnja veselka / O. Shcevchuk. - K.: Dnipro, 2004. - 128 s.

19. Shcutak M. Pysanka / M. Shcutak // Narodne mystetstva. - 1999. - № 3-4. - S. 54-55.

20. Jakivchuk Ja. Slovo pro bukovynsku pysanku / Ya. Jakivchuk //Materialy naukovo-praktychnoi konferentsii «Pysanka - symvol Ukrainy». - K.: Ukrainskyi tsentr narodnoi tvorchosti, 1993. - S. 87-91.

Размещено на Allbest.ru