Сучасні форми презентації західноподільського традиційного одягу у діяльності хореографічних колективів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні форми презентації західноподільського традиційного одягу у діяльності хореографічних колективів

Людмила Щур

асистент, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Анотація

західноподільський традиційний одяг хореографічний колектив

Стаття присвячена традиційній культурі Західного Поділля, зокрема таким взаємозумовле- ним феноменам народної культури як хореографії та традиційному одягу, які через свою органічну взаємодію виконують важливі соціоформуючі завдання.

Виявлено сучасні форми презентації західноподільського традиційного одягу у діяльності хореографічних колективів як взаємозумовленого функціонування суміжних складових народної регіональної культури.

Висвітлено питання досягнення органічності народного танцю у процесі вторинного побутування за рахунок взаємодії його складових компонентів - хореографічної лексики, музичного супроводу, традиційного одягу. Традиційна народна культура у всій своїй різноманітності - обряди, пісенно-музичні жанри, хореографія, вбрання, декоративно-ужиткове мистецтво - є важливим виразником національної ідентичності народу, показником його системи духовних цінностей. Тому у сучасних умовах розвитку суспільства існує гостра необхідність у збереженні культурних надбань українського народу. На початку ХХІ століття центральною соціокультурною ідеєю стала діалектична за своєю сутністю інтенція до відтворення національної ідентичності, активізації національних мотивів, яка в сучасних соціокультурних умовах протиставляється тотальним глобалізацій- ним процесам.

Для презентації регіональних культур у сучасному просторі важливе значення має виявлення та вивчення фольклорних традицій, саме у тих регіонах, які сьогодні лише фрагментарно представлені в українській мистецтвознавчій науці. Одним із таких районів є Західне Поділля, яке з огляду на рівень збереженості фольклорних традицій дотепер залишається своєрідною «інтегральною лінією етнографічної законсервованості» (М. Хай).

У системі компонентів етнічності серед внутрішніх, зовнішніх та трансцендентних сфер, особливе місце, зокрема, належить таким взаємозумовленим феноменам народної культури як хореографії та традиційному одягу, які через свою органічну взаємодію виконують важливі соціоформуючі завдання.

Ключові слова: традиційний одяг, сценічний костюм, хореографічні колективи, мистецькі фестивалі, Західне Поділля..

Annotation

Ludmyla Shchur, Modern forms of Western Podillia traditional clothing presentation in the activities of choreographic groups.

Background. Traditional folk culture in all its diversity - i.e. rituals, song and music genres, choreography, costumes, decorative and applied arts - is an important expression of the national identity of the people, an indicator of its system of spiritual values. Therefore, in the modern conditions of society development there is an urgent need to preserve the cultural heritage of the Ukrainian people.

Goals. To consider modern forms of presentation of Western Podillia traditional clothing in the activities of choreographic groups as a mutually conditioned functioning of related components of folk regional culture.

Methods. The article uses a set of general scientific theoretical and empirical methods - i. e. survey and analytical analysis of art history, scientific and methodological literature; field research method of collecting and recording ethnochoreological information; ethnopedagogical methods that provide ways for transmitting traditional dance culture to new generations; reconstruction method, which reflects the types and forms of transformation of choreographic culture. The researches were conducted on the basis of methods of observation, description of research data, analysis, comparison, primary generalization, systematization, etc.

Results. The article reveals that for modern scientists the culture and art of Western Podillia has become a subject of thorough research in the field of decorative and applied arts. The permanent stock ethnographic collections of the regional and district local lore museums and the organization and holding of art festivals and competitions are powerful centers for the preservation and promotion of the Western Podillia traditional clothing among the population.

Conclusions. The article proves that modern forms of presentation of wholeness of traditional clothing and choreographic culture in the context of art festivals, choreographic competitions and district festivals in Western Podillia are natural revival of socio-cultural environment and national self-identification.

Keywords: traditional clothing, stage costume, choreographic groups, art festivals, Western Podillia

Постановка проблеми

Традиційна народна культура у всій своїй різноманітності - обряди, пісенно-музичні жанри, хореографія, вбрання, декоративно-ужиткове мистецтво - є важливим виразником національної ідентичності народу, показником його системи духовних цінностей. Тому у сучасних умовах розвитку суспільства існує гостра необхідність у збереженні культурних надбань українського народу. На початку ХХІ століття центральною соціокультурною ідеєю стала діалектична за своєю сутністю інтенція до відтворення національної ідентичності, активізації національних мотивів, яка в сучасних соціокультурних умовах протиставляється тотальним глобалі- заційним процесам.

Для презентації регіональних культур у сучасному просторі важливе значення має виявлення та вивчення фольклорних традицій, саме у тих регіонах, які сьогодні лише фрагментарно представлені в українській мистецтвознавчій науці. Одним із таких районів є Західне Поділля, яке з огляду на рівень збереженості фольклорних традицій дотепер залишається своєрідною «інтегральною лінією етнографічної законсервованості» (М. Хай).

У системі компонентів етнічності серед внутрішніх, зовнішніх та трансцендентних сфер, особливе місце, зокрема, належить таким взає- мозумовленим феноменам народної культури як хореографії та традиційному одягу, які через свою органічну взаємодію виконують важливі соціоформуючі завдання.

Аналіз останніх досліджень. Для сучасних науковців культура і мистецтво Західного По - ділля стало полем ґрунтовних досліджень з боку хореографічного мистецтва В. Гнатюка «Гаївки» (1909 р.) [3], Р. Гарасимчук «Народное искусство Тернопольской области УССР» (1957 р.) [2], А. Гуменюка «Народне хореографічне мистецтво України» (1963 р.) [5] та ін.; декоративно-ужиткового мистецтва: К. Матейко «Український народний одяг» (1977 р.) [9], Л. Булгакова-Ситник «Подільська народна вишивка: етнографічний аспект» (2005 р.) [1]; О. Дяків «Художні особливості декоративного мистецтва Західного Поділля ХІХ - ХХ ст. (Історія, типологія, стилістичні відміни)» (2007 р.) [7], Л. Покусінська та О. Покусінський «Бор - щівська народна сорочка. Матеріали. Крій. Техніки шитва: колекція Борщівського краєзнавчого музею» (2012 р.) [10], Г. Стельмащук «Українські народні головні убори» (2013 р.) [13], Л. Іваневич «Традиційне вбрання українців Західного Поділля: особливості класифікації» (2014 р.) [8] та ін.

В процесі дослідження танцювальної атрибутики та костюму нами виявлено, що потужними осередками збереження та пропаганди традиційного вбрання Західного Поділля серед населення є діючі фондові етнографічні колекції обласного та районних краєзнавчих музеїв. Опрацьовуючи довідковий матеріал у Державному архіві Тернопільської області (ДАТО), ми ознайомились із путівником [6, с. 255-256], де вказані контактні дані та місце розташування краєзнавчих музеїв Тер - нопільщини. З величезною кількістю фондових етнографічних колекцій різноманітних видів та типів народного одягу, предметів побуту та щоденного домашнього вжитку, столярних, керамічних і гончарних виробів, килимів та веретен, вишитих рушників і т. д. ми ознайомилися у виставкових залах Тернопільського обласного краєзнавчого музею (директор - Степан Костюк, рік заснування 1940), Денисівського районного краєзнавчого музею (директор - Богдан Савка, р. з. 1967), Борщівського обласного краєзнавчого музею (директор - заслужений працівник культури України Михайло Сохацький, р. з. 1972), Бу- чацького районного краєзнавчого музею (директор - Лариса Легка, р. з. 1972), Заліщицько- го районного краєзнавчого музею (директор - Віталій Каспрук, р. з. 1974), Гусятинського районного краєзнавчого музею (директор - Ольга Гофман, р. з. 1979), Збаразького районного краєзнавчого музею (директор - Анатолій Маціпура, р. з. 1980), Бережанського районного краєзнавчого музею (директор - Надія Голод, р. з. 1980).

Активними репрезентантами традиційного одягу Західного Поділля на даний час є робота районних та міських аматорських народних фольклорно-обрядових та фольклорно-етнографічних колективів та їх керівників, а також аматорських дитячих і молодіжних танцювальних ансамблів та їх керівників, у діяльності яких репрезентовано календарно-обрядові дійства, вечорниці, гаївки і традиційні танці, тим самим учасники зберігають культурно-мистецьку спадщину означеного регіону.

Мета статті - розглянути сучасні форми презентації західноподільського традиційного одягу у діяльності хореографічних колективів як взаємозумовленого функціонування суміжних складових народної регіональної культури.

Виклад основного матеріалу. Народне мистецтво Західного Поділля вростає своїм корінням у землі давньоруського літописного «Пониззя» (1227 р.), розвиваючись і функціонуючи у цьому регіоні в органічному взаємозв'язку зі всіма елементами життя народу: його історичним і соціальним досвідом, умовами побуту і праці, його світоглядом, традиціями, системою морально-етичних цінностей.

Самобутньою етнографічною особливістю Західного Поділля є зразки традиційного одягу, які створювались впродовж століть та мають типологічні риси, що надають упізнані стилістичні ознаки даної місцевості.

У першій половині XVII ст. на теренах Західного Поділля поширеною була вишивка, яка вирізняється різноманітними техніками, матеріалом та орнаментом; етнографічні ознаки одягу, який має свої види, форми та типи (натільний, поясний або стегновий, нагрудний) [7, с. 8].

Для прикладу, найбільш архаїчним видом західноподільского натільного одягу є тунікоподібна чоловіча та жіноча сорочка, при чому у різних районах Західного Поділля цьому типу одягу притаманні свій крій, особливості декорування та орнаменту, що надає йому оригінальності та колориту.

Традиційному одягу українців Західного Поділля притаманні характерні риси та особливості, що яскраво представлені у жіночих та чоловічих народних ношах, головних уборах, прикрасах, взутті і т. д.

Про це свідчить класифікація народної ноші українців Західного Поділля з урахуванням відмінних ознак їх комплексів на фоні загальнорегіональних ознак, які вперше запропоновані дослідницею західноподільського традиційного одягу Л. Іваневич.

Мистецтвознавиця до основного комплексу вбрання відносить: групу натільного одягу (до кінця ХІХ ст. цей вид як чоловічого, так і жіночого строю складала виключно сорочка, що різнилася способами крою, декорування та носіння); допоміжний нагрудний або плечовий одяг (безрукавки, горсети, лейбики, жупани, кептарі); верхній або становий одяг (пла- щоподібний верхній одяг, довгий верхній одяг з полотна, кабат, сіряк, каптан, плахта та ін.); дівочі головні убори (бинди, стрічки, вельон, ввиванка, вінкоподібні убори із живих квітів, вінок-обруч, галянок -- дівочий головний убір з бісеру, заушники та ін.); чоловічі головні убо - ри (башлик, капелюх, бриль, картуз, кашкет, смушкові шапки і т. д.); пояси, які здавна вико - нували захисну й оберегову функції, а пізніше і естетичну (вузькі плетені крайки; вузькі ткані крайки, плетені пояси та вузькі довгі пояси з вовни, рушникоподібні вишиті пояси, шкіряні ремені); жіночі прикраси (кульчики, сережки, баламути - дівоча прикраса у вигляді стрічки з ґерданами, які звисають над вухами як сережки, ґардан (валок) -- дівоча головна прикраса у вигляді вовняної стріч- ки-пов'язки, баламута - нагрудна прикраса у вигляді довгого разка річкового бурштину або намисто із перламутрових зерен черепашок морських молюсків у дві-три низки та ін.); . чоловічі прикраси (бісерні стьожки або ґердани стрічкові 0 -- оздоби на капелюхи у вигляді стрічки з різнокольорового бісеру, котильон, кутальйон, вівсюрик, висьорок, ґерданик -- нагрудна бісерна прикраса у формі невеликого п'ятикутника переважно з підвісками, гарасівки -- тканні вовняні різнокольорові стрічки для зав'язування чоловічих сорочок, через петлі на комірі та ін.), а також доповнення до одягу (торби, тайстра або дзьобан- ка, або дзьобенка -- буденна вовняна сумка через плече зіткана узорною стрічкою та ін.) [8, с. 1068- 1072].

Народна хореографічна культура Західного Поділля сформувалась у процесі тривалого історичного та соціально-економічного розвитку регіону. Опираючись на попередні дослідження мистецтвознавців, фольклористів, етнографів та звичайних поціновувачів, які збирали та описували окремі автентичні танцювальні зразки, а також оперуючи власними експедиційними матеріалами, танцювальну традицію Західного Поділля поділяємо на: обрядові, побутові та напливові танці.

Жанрово-стилістичні особливості захід- ноподільських традиційних танцювальних зразків проявляються, власне, у хореографічній лексиці, у музичному супроводі, у хореографічних малюнках, імпровізації та їх емоційному способу виконання, а також оригінальному та правдивому традиційному одязі, що вирізняється своєю самобутністю та вказує на ідентичну приналежність до даного регіону.

Народний танець є одним із найсинкре- тичніших видів народної творчості і належить до візуальних видів мистецтв, який через призму емоційного і технічного виконання, різноманітністю сюжетних ліній та багатством художніх образів, створених балетмейстером, є своєрідною естетичною насолодою та позитивно впливає на глядача. Саме костюм додає виконавцям впевненості та підкреслює їх акторську майстерність. Та «костюм можна розглядати як самоцінне явище, але лише в дії, у взаємодії. Допомагаючи митцям глибше та об'ємніше осмислити та представити роль, у поєднанні з усім хореографічним рішенням (сценічний простір і світло) костюм стає неповторним дивом, залишаючи незабутнє враження як від окремого танцю, так і від усієї постановки» [11, с. 49].

Вагомим засобом створення хореографічного костюма, як підсилення художнього образу, виконаного за зразком традиційного одягу як важливої складової народного танцю, значною мірою прослідковується у таких презентаційних формах вторинного побутування, як: фольклорно-мистецькі фестивалі, районні обрядові свята та хореографічні фестивалі-конкурси, в рамках яких стрімко набуло розвитку народно-сценічне виконавство і створення «нового» костюма.

Однією із таких сучасних форм презентації органічності західноподільського традиційного одягу і танцю, їх тісній взаємодії та видозмін або «модернізації» є організація та проведення мистецьких фестивалів, мета яких - репрезентувати для широкого кола громадськості найрізноманітніших видів та жанрів народної творчості, адже у сучасному світі помітно «зростає потреба свідомого вирізнення своєї ідентичності, пошуку й окреслення власного місця у світі, відтворення локальних народних традицій, що несуть у собі вікопомний духовний потенціал. Українці регіону і надалі досить сильно пов'язані з місцем свого походження та проживання, тому не тільки культивують власні родинні традиції, але й беруть активну участь у різноманітних осередкових, локальних ініціативах, що мають безпосередній зв'язок з культурою терену» [4, с. 242].

Так, у 1977 р. у м. Тернополі започатковане Обласне свято народних ремесел, фольклору та хореографії. Тоді, з ініціативи місцевих народних майстрів вперше у міському парку ім. Т. Г. Шевченка, відбулась репрезентація для тернополян та гостей міста різноманітних виробів народних ремесел та майстер-класи з виготовлення виробів декоративно-ужиткового чи образотворчого мистецтв.

Згодом, у 1980 р., до них приєдналися аматорські фольклорно-етнографічні колективи, у репертуарі яких є обрядові дійства і танці, створені на фольклорному місцевому матеріалі. З того часу цей мистецький захід одержав назву «Свято народних ремесел і фольклору».

Цікавим та концептуальним у напрямі відродження етнічних традицій є фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини» заснований у 1991 р., який щорічно проводиться в урочищі Бичова, на Монастирищині. З 1998 р. фестивалю надано статус Всеукраїнського [14].

Ключовими завданнями у проведенні фестивалю є збереження та популяризації лемківської культури, мови, обрядів, традицій, звичаїв, декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтв, налагодження та розширення зв'язків між аматорськими колективами, окремими виконавцями лемківської пісенної, музичної, танцювальної, словесної творчості, майстрами народних ремесел, сприяння їм у розкритті та вдосконаленні своїх творчих здібностей, популяризації кращих зразків культурних надбань даного етносу.

Обласний фольклорно-обрядовий фестиваль «Купальські вогні» проходить у с. Губин Бучацького р-ну. Його метою є збереження і розвиток місцевої народно-обрядової культури, відкриття нових імен учасників народної творчості, розширення зв'язків між учасниками аматорських художніх колективів, відновлення місцевих традицій, звичаїв та обрядів, привернення уваги населення, особливо молоді, до народної культури, фольклору, етнографії, їх участі та роботі в аматорських фольклорно-обрядових колективах.

Учасниками фестивалю є окремі виконавці різних жанрів мистецтва, дуети, тріо, квартети, хорові, обрядово-фольклорні та во - кально-інструментальні колективи, ансамблі народної музики, троїсті музики, ансамблі народного танцю, а також майстри народної творчості.

Фольклорно-мистецький фестиваль «В Борщівському краї цвітуть вишиванки» засновано у 2007 р. у м. Борщеві Тернопільської області, який традиційно щороку проходить у вересні. З 2013 р. фестивалю надано статус Всеукраїнського.

Метою та основними завданнями фестивалю є: збереження, відновлення та виявлення оригінальних зразків фольклорно-етнографічної спадщини Борщівщини, залучення широкого кола населення до народної культури, української мови, фольклору, звичаїв, традицій та обрядів краю; популяризація, збереження і відтворення національної вишиванки та костюма, зокрема чорної борщівської бавняної вишитої сорочки; сприяння розвитку творчої діяльності аматорських танцювальних, фольклорно-обрядових колективів та окремих виконавців; виявлення самобутніх автентичних та сучасних фольклорних гуртів, майстрів народних ремесел; утвердження українських народних традицій у побуті українського народу; залучення різних вікових груп населення до народної культури, фольклору, декоративно-ужиткового мистецтва; розширення тісних контактів та налагодження зв'язків між майстрами національної вишивки та костюма, громадськими організаціями та мистецькими колективами регіону та України [Інформант - Марія Храпчинська].

Активними учасниками фестивалю, що репрезентують синтез традиційного одягу у танці є народні аматорські фольклорно-обрядові колективи Борщівського району, а саме: народний аматорський фольклорно-обрядовий ансамбль с. Кудринці «Кудричани» (керівник - Наталія Ткач), народний аматорський фольклорно-обрядовий ансамбль с. Мушка- тівка «Калина» (керівник - Ореста Бульдяк), народний аматорський фольклорно-обрядовий ансамбль «Дністряни» (керівник - Ольга Кривецька) та дитячий фольклорно-етнографічний ансамбль «Дзюмбалик» (керівник - Марія Петрик) с. Дністрове, фольклорно-етнографічний ансамбль с. Кривче (керівник - Марія Гуска), дитячий фольклорний вокально-хореографічний ансамбль с. Гермаківки (керівник - Ольга Куцик).

У програмі фестивалю також передбачені виставки автентичної вишивки, які представлені місцевими майстрами із сіл Борщівського району у тематичних композиціях «Духовні барви мого села» та «Кожну хату українця святий образ береже»; виступи ансамблів народної музики або троїстих музик із сіл Вигода, Цигани, Іване-Пусте, Худиківці, Панівці, Залісся, Стрілківці, Більче-Золоте, Кривче; майстрині із с. Дністрове демонстрували роботу з веретеном, на куделі, на верстаті; працювали виставки декоративно-прикладного мистецтва, персональні виставки художників, писанкарів та фотохудожників із Теребовлян- ського, Козівського, Монастириського, Чорт- ківського, Заліщицького, Підгаєцького, Бережанського, Тернопільського, Гусятинського, Підволочиського та Зборівського районів, містечко майстрів із різних регіонів України.

На початку XXI ст. у Західному Поділлі спостерігається активність населення у «вивченні глибинних шарів культури та її регіональних традицій /.../ Зумовлено це природною прив'язаністю місцевих жителів до національних традицій, ландшафтними особливостями краю, релігійністю населення, яке стихійно зберігало її навіть за атеїстичного пресингу в умовах радянського режиму» [12, с 1].

Цей період характеризується також виникненням, а в окремих місцевостях відродженням традиційних народних гулянь, фестин, забав, які розвивали нові форми функціонування фольклорних жанрів у сучасному містечковому і сільському культурному просторі.

Такі культурно-дозвіллєві заходи організовувалися переважно у час релігійних свят. За даними методистів Тернопільського обласного методичного центру народної творчості на Великодні свята на церковних подвір'ях, у будинках культури, клубах працівниками культурно-освітніх закладів організовуються святкові заходи та цілі фестивалі на прославу Воскресіння Христа, де лунають великодні пісні, веснянки та гаївки, в яких люди величали все природнє їх оточення. В цей час починалися роботи у полі, на городі, в саду, тому чимало гаївок сповнені хліборобської тематики, в яких передаються рухи при оранці, сівбі, плеканні рослин. Серед гаївок є зразки, в яких відображено християнські вірування у перемогу життя над смертю, історичні події краю: іноземне поневолення, визвольна боротьба українського народу, оспівування січових стрільців, повстанців і т. д.

Для прикладу, вже на початку 90-х рр. у с. Вербівці Теребовлянського району місцеві жителі згадують: «Одна гаївка змінювала іншу. Всі, заплівши руки позад себе, йшли в коло. Починали дорослі. Закінчувала малеча. Яких тут гаївок не було. Всіх не перелічиш. Крім гаївок, проводилися конкурси на кра-щий пасхальний рушник, на кращу пасху, на кращу вишивану сорочку...» [Інформант - Богдана Сененька].

Задля розвитку аматорського хореографічного мистецтва, виявлення нових талановитих хореографів, яскравих танцювальних колективів та окремих виконавців, залучення учнівської та студентської молоді до хореографічного мистецтва ще з 1965 р. в м. Тернополі стало традиційним проведення обласного фестивалю-конкурсу хореографічних колективів, який з 1987 р. перейменовано на «Тернопільська танцювальна весна», що проводиться у двох номінаціях: «Народна хореографія» і «Сучасна хореографія». Наявність двох номінацій дає можливість продемонструвати роботу колективів різних хореографічних напрямів.

Аналізуючи програми виступів на фести- валі-конкурсі за 2016-2019 рр. нами виявлено ряд колективів, які у своєму репертуарі представляють концертні номери, побудовані на місцевому танцювальному матеріалі у новоствореному сценічному костюмі, який виготовлений за зразком традиційного одягу із збереженням у ньому найменших особливостей.

Серед таких колективів можна назвати: фольклорний ансамбль танцю «Джерело» Теребовлянського фахового коледжу культури і мистецтв (керівник - відмінник освіти України Галина Александрович); народний аматорський ансамбль танцю «Червона калина» Тернопільського міського палацу культури «Березіль» імені Леся Курбаса (керівник - Ігор Козловський); народний аматорський ансамбль танцю «Чайка» Чортківського районного будинку культури імені Катерини Рубчакової (керівник - Тетяна Жук); народний аматорський ансамбль танцю «Намисто» Борщівського районного будинку культури (керівник - Ірина Дуда); народний аматорський ансамбль танцю «Пролісок» Тернопільського районного будинку культури (керівник - Неля Шпачук); танцювальна група народного аматорського ансамблю пісні і танцю «Збручани» Борщівського районного будинку культури (керівник - Галина Орловська); ансамбль народного танцю «Галичанка» (керівники - Євдокія Загазей та Любов Волинець); зразковий аматорський ансамбль 126 танцю «Водограй» Бережанського районного будинку культури (керівник - Ірина Бурчак); ансамбль танцю «Оберіг» Борщівської школи мистецтв (керівник - Ірина Піхлер); зразковий аматорський ансамбль танцю «Галицькі візерунки» Чортківського районного будинку культури ім. К. Рубчакової (керівник - Ольга Дембіцька); зразковий аматорський ансамбль танцю «Візерунок» сільського клубу с. Баво- рів Тернопільського району (керівник - Наталія Гевко); ансамбль танцю «Калиновий цвіт» Острівської музичної школи Тернопільського району (керівник - Ліна Горбунова); ансамбль танцю «Любисток» м. Бучач (керівник - Наталія Пашко) та ін. [14, с. 5].

З 2014 р. нами організовуються фольклорні експедиції, основною метою яких є виявлення сучасних форм функціонування традиційних танців у даній місцевості та їх взаємозв'язку із традиційним одягом та музичним супроводом.

Така дослідницька робота активно проводиться у ансамблі-лабораторії етнохоре- ографії Західного Поділля, який створений на базі танцювального ансамблю «Веснянка» Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Згідно отриманих результатів, нами виявлено стан збереження танцювальної традиції, форми її сучасного побутування, стилістичні особливості західноподільського традиційного одягу, атрибутики, а також трансформаційні процеси, що відбуваються на різних рівнях функціонування народної хореографічної культури.

Тому, під час реконструкції традиційних танців Західного Поділля звертаємо особливу увагу на точність відтворення місцевого регіонального одягу, де основним нашим завданням є залишити його таким, яким він існував, тим самим, зберегти його самобутність.

Висновки. Отже, вивчаючи традиційну культуру Західного Поділля слід виокремити органічний взаємозв'язок традиційного одягу і народного танцю, що підкреслює самобутність стилістичних ознак, звичаїв та обрядів означеного регіону.

Самобутнім виявом культури західних по - долян є їх традиційний одяг, який пройшов свій довгий шлях розвитку залежно від історичних, економічних, культурних, побутових та інших умов. Традиція вишиваного одягу століттями бережливо передавалась від поко - ління до покоління, таким чином зберігаючи свою ідентичність.

Презентації традиційного одягу в контексті функціонування народної хореографічної культури на мистецьких фестивалях, хореографічних конкурсах та святкових заходах у Західному Поділлі є новими формами відродженням соціокультурного простору та національної ідентичності.

Різнобарвність та мистецьке відтворення народних традицій приваблює широкі маси населення до участі у таких обрядодіях, що сприяє ефективності роботи танцювальних колективів по репрезентації кращих зразків хореографічної культури регіону

Наступні розвідки спрямовані на подальше вивчення автентичних зразків західнопо - дільського традиційного одягу як стильової основи створення сценічних костюмів для колективів народного танцю з метою відтворення типових рис і жанрово-стилістичних особливостей народної хореографічної культури досліджуваного регіону.

Література

1. Булгакова-Ситник Л. Деякі аспекти дослідження жіночих сорочок Борщівщини XIX - початку XX ст. Літопис Борщівщини: Істор.-краєзнав. зб. / ред. І. Скочиляс, М. Сохацький. Борщів, 1993. Вип. 3. С. 41-45.

2. Гарасимчук Р. Народное искусство Тернопольской области УССР. Советская этнография. 1957. № 1. С. 72-89.

3. Гнатюк В. Матеріали до української етнології. Гаївки. Львів : Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові, 1909. Т. XII. 100 с.

4. Головатюк В. Фольклорні колективи та їх роль у підтримці традиції власного регіону (на матеріалі українців північного Підляшшя). Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. Пам'яті академіка Леоніда Булахов- ського. 2012. Вип. 19. С. 242-248.

5. Гуменюк А. Народне хореографічне мистецтво України. К. : АН УРСР, 1963. 235 с.

6. Державний архів Тернопільської області: путівник. Тернопіль: Астон, 2011. 370 с.

7. Дяків О. Художні особливості декоративного мистецтва Західного Поділля ХІХ - ХХ ст. (Історія, типологія, стилістичні відміни): автореф. дис... канд. мистецтвознав. : 17.00.06 ; Львівська національна академія мистецтв. Львів, 2007. 18 с.

8. Іваневич Л. Традиційне вбрання українців Західного Поділля: особливості класифікації. Народознавчі зошити. 2014. № 5 (119). С. 10621072. Бібліогр.: 41 назв. укр.

9. Матейко К. Український народний одяг. Київ : Наукова думка, 1977. 224 с.

10. Покусінська Л., Покусінський О. Борщівська народна сорочка: Матеріали. Крій. Техніки шитва. Колекція Борщівського краєзнавчого музею. Київ : Новий друк, 2013. 368 с.

11. Райденко О. Костюм та його значення в розкритті образів хореографічного твору Полісся та Волині. Актуальні питання мистецької освіти та виховання. 2017. Вип. 2. С. 48-56.

12. Смоляк О. Весняна обрядовість Західного Поділля в контексті української культури: автореф. дис. ... д-ра мистецтвознав.: 17.00.03 / НАН України, Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. Київ, 2005. 40 с.

13. Стельмащук Г. Українські народні головні убори. Львів : Апріорі, 2013. 276 с.

14. Хореограф Тернопілля / Тернопільський обласний методичний центр народної творчості. Тернопіль, 2018. № 2. 32 с.

Referenses

1. Bulhakova-Sytnyk, L. (1993) Deiaki aspekty doslidzhennia zhinochykh sorochok Borshchivshchyny XIX - pochatku XX st. [Some aspects of the study of womenHs shirts Borshchiv region XIX - early XX century]. Litopys Borshchivshchyny: Istor.-kraieznav. zbirnyk

[Chronicle of the Borshchiv Region: Historical and Local History Collection], ed. I. Skochilyas, M. Sokhatsky]. Borshchiv, Vol. 3, pp. 41-45. [in Ukrainian].

2. Harasymchuk, R. (1957). Narodnoe iskusstvo Ternopolskoy oblasti USSR [Folk art of the Ternopil region of the USSR]. Soviet ethnography [Sovetskaya etnografiya], no. 1, pp. 72-89. [in Russian].

3. Hnatiuk, V. (1909). Materialy do ukrainskoi etnolohii: (v 22 t.) [Materials on Ukrainian Ethnology: (in 22 volumes)]. Vol. 12 Haivky, Shevchenko Scientific Society in Lviv, Ethnographic Commission. Lviv: Out of print. Shevchenko Scientific Society. [in Ukrainian].

4. Holovatiuk, V. (2012). Folklorni kolektyvy ta yikh rol u pidtrymtsi tradytsii vlasnoho rehionu (na materiali ukraintsiv pivnichnoho Pidliashshia) [Folklore groups and their role in maintaining the tradition of their own region (based on the material of the Ukrainians of northern Pidliashia)] Komparatyvni doslidzhennia slovianskykh mov i literatur. Pamiati akademika Leonida Bulakhovskoho [Comparative studies of Slavic languages and literatures. In memory of Academician Leonid Bulakhovsky], Vol. 19, pp. 242-248. [in Ukrainian].

5. Humeniuk, A. (1963). Narodne khoreohrafichne mystetstvo Ukrainy [Folk choreographic art of Ukraine], Kyiv: Academy of Science URSR. [in Ukrainian].

6. Derzhavnyi arkhiv Ternopilskoi oblasti: putivnyk [State Archives of Ternopil region: a guide] (2011). Ternopil: Aston. [in Ukrainian].

7. Diakiv, O. (2007). Khudozhni osoblyvosti dekoratyvnoho mystetstva Zakhidnoho Podillia XIX - XX st. (Istoriia, typolohiia, stylistychni vidminy) [Artistic features of decorative art of the Western Podillya of XIX - XX centuries. (History, typology, stylistic cancellations)]. Candidate's thesis. Lviv National Academy of Arts, Lviv, 18 p. [in Ukrainian].

8. Ivanevych, L. (2014). Tradytsiine vbrannia ukraintsiv Zakhidnoho Podillia: osoblyvosti klasyfikatsii [Traditional clothes of Ukrainians in the Western Podillya: features of classification]. Narodoznavchi zoshyty [Ethnology notebooks], no. 5 (119), pp. 1062-1072. [in Ukrainian].

9. Mateiko, K. (1977). Ukrainskyi narodnyi odiah [Ukrainian folk clothing]. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

10. Pokusinska, L. and Pokusinskyi, O. (2013). Borshchivska narodna sorochka: Materialy. Krii. Tekhniky shytva. Kolektsiia Borshchivskoho kraieznavchoho muzeiu [Borshchiv PeopleBs Shirt: Materials. Cut. Technique of a seamstress. Collection of the Borshchiv Local History Museum]. Kyiv: Novyi druk. [in Ukrainian].

11. Raidenko, O. (2017). Kostium ta yoho znachennia v rozkrytti obraziv khoreohrafichnoho tvoru

Polissia ta Volyni [Costume and its significance in revealing the images of the choreographic work of Polissya and Volyn]. Aktualni pytannia mystetskoi osvity ta vykhovannia [Current issues of art education and upbringing]. Vol. 2. pp. 48-56.

12. Smoliak, O. (2005). Vesniana obriadovist Zakhidnoho Podillia v konteksti ukrainskoi kultury [Spring rituals of Western Podillya in the context of Ukrainian culture]. DoctorBs thesis. NAS of Ukraine, M. T. Rylsky Institute of Art History, Folklore and Ethnology, Kyiv, 40 p. [in Ukrainian].

13. Stelmashchuk, H. (2013). Ukrainski narodni holovni ubory [Ukrainian folk hats]. Lviv: Apriori. [in Ukrainian].

14. Khoreohraf Ternopillia [Choreographer of Ternopil region]. Ternopilskyi oblasnyi metodychnyi tsentr narodnoi tvorchosti [Ternopil Regional Methodical Center of Folk Art], no. 2, Ternopil. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru