Осередок єврейського мереживоплетіння в Сасові другої половини ХІХ - першої третини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівська національна академія мистецтв

Осередок єврейського мереживоплетіння в Сасові другої половини ХІХ - першої третини ХХ століття

Наталія Левкович доктор мистецтвознавства, доцент кафедри історії і теорії мистецтва

Анотація

Стаття присвячена історії сасівського осередку єврейського мереживоплетіння в другій половині ХІХ - першій третині ХХ ст. На основі аналізу архівних матеріалів, періодичних видань першої третини ХХ ст., літературних джерел встановлено, що осередок у с. Сасів поблизу Золочева заснував виходець із Бердичева Маркус Лейб Маргуліс. Розквіт єврейського мереживоплетіння в Сасові припадає на кінець ХІХ - початок ХХ ст. Мереживо зі срібної, в окремих випадках - золотої нитки, виготовляли в техніці, відомій як «Spanier Arbeit». Основний асортимент виробів становили атари - мереживні коміри, що кріпилися до покривал - талесів, чоловічі ярмулки, жіночі шабатні чепці та нагрудники. Висвітлено питання збереження єврейського народного ремесла, яке гостро поставало ще в першій третині ХХ ст. На основі аналізу тогочасних газетних публікацій окреслено проблематику функціонування майстерень мереживоплетіння та причини занепаду унікального осередку єврейського мереживоплетіння, відомого на увесь світ.

Ключові слова: мереживо, срібні та золоті нитки, атара, народне ремесло.

Annotation

Nataliia Levkovych. The center of Jewish lace weaving in Sasiv in the second half of the XIX - the first third of the XX century. The article is devoted to the history of the Sasiv center of Jewish lacemaking in the second half of the XIX - the first third of the XX century. On the basis of the analysis of archival materials, periodicals of the first third of the XX century as well as literary sources it was established that the center in Sasiv village near Zolochiv was founded by Berdychiv-born Marcus Leib Margulis. The high day of Jewish lacemaking in Sasiv dates back to the late XIX - early XX centuries. Lace from silver, in some cases golden thread was made in a technique known as "Spanier Arbeit". The main assortment of products was Atarah - lace collars, which were attached to the covers - tallits, men's kippah, women's shabbat hats and bibs. The issue of preservation of Jewish folk crafts, which sharply appeared in the first third of the XX century, is highlighted. Based on the analysis of the newspaper publications of the time, the problems of functioning of the lacemaking workshops and the reasons for the decline of the unique center of the Jewish lacemaking known to the whole world are outlined.

Keywords: lace, silver and golden threads, folk crafts.

Вступ

Постановка проблеми. Одним з найпоширеніших типів оздоблення ритуального та святкового одягу євреїв Східної Галичини ХІХ - початку ХХ ст. було мереживо зі срібної, в окремих випадках - золотої нитки, що пришивалося на комір талесів - атара, чоловічі ярмулки, жіночі шабатні чепці та жіночі нагрудники. У численних музеях і приватних колекціях збереглися унікальні зразки єврейського мережива, відомого в світі під назвою «Spanier Arbeit». Дослідження єврейського декоративно-ужиткового мистецтва сьогодні є надзвичайно актуальним питанням, водночас, низка тем залишається поза увагою дослідників.

Аналіз основних досліджень. Сасівський осередок єврейського мереживоплетіння побіжно згадується в контексті аналізу музейних колекцій, розвитку ремесла Східної Європи тощо, зокрема, у статтях Гізи Франкель [1], Анни Ле- бет-Мінаковської [3, 4], Каміли Василевсько- ї-Прендкої [5]. Питання збереження осередку гостро поставало ще в першій половині ХХ ст., зокрема низка публікацій Петера Контни присвячені історії заснування та занепаду осередку, сповнені заклику до збереження і відродження єврейських народних промислів [6-8].

Мета статті - простежити історію осередку єврейського мереживоплетіння в с. Сасів поблизу Золочева, заснованого в середині ХІХ ст. Ретельний захист інтересів майстерні, нерозго- лошення таємниці виробництва, доволі часто контрабандне походження матеріалів для мережива та продаж готових виробів пояснюють відсутність записів і документів, пов'язаних з виробництвом. Трагедія Голокосту, яка не оминула Сасів, також посприяла втраті інформації про майстерні. Однак у багатьох музейних і приватних колекціях зберігається велика кількість зразків сасівського мереживоплетіння. Відсутність ґрунтовного дослідження сасівських атар, ярмулок, нагрудників і чепців зумовлюють актуальність дослідження.

Виклад основного матеріалу

Етимологія походження назви «Spanier Arbeit» до сьогодні є відкритим і дискусійним питанням. Зокрема, П. Контни пише, що «виробництво єврейських атар називають «szpanierarbeit», а майстрів «szpaniermacher», невідомо чи ці вирази походять від німецького «spinnen» - плести, чи від чогось, що пов'язане з Іспанією та іспанськими євреями» [6, с. 3]. На ідиш термін «shpinen» означає прясти та характеризує човникову техніку, що теж вказує на спосіб виконання мережива. Про зв'язок терміна з іспанськими євреями опосередковано зазначено в книзі, присвяченій колекції Макси- міліана Ґольдштейна, де зазначено, що в орнаментальних мотивах атар можна простежити впливи Муарів з Іберійського півострова, звідки вони могли потрапити до Польщі за посередництвом сефардів (євреїв іспанських), які прибули до Львова та Кракова за Зиґмунда Авґуста і до Замостя за Яна Замойського [9, с. 29]. Протилежної думки дотримується Анна Лебет-Мі- наковська, вказуючи, що техніка виготовлення атар розповсюдилася переважно серед ашкеназійських євреїв, а не сефардів, і жодних прикладів «Spanier Arbeit», що датуються раніше, ніж ХІХ ст., не виявлено [3, с. 105-111]. Однак, тут варто зробити короткий екскурс у історію європейського мережива. Початок виробництва «металевого мережива», до одного з різновидів якого сміливо можемо зарахувати вироби сасівських майстрів, припадає на XV ст., а в XVI ст. досягає надзвичайної популярності в Іспанії. Саме в цей час іспанська мода стає взірцем для практично всіх європейських дворів. Важливим елементом чоловічого та жіночого костюму стає оздоблений золотою та срібною ниткою комір. Мережива з включенням золотих і срібних ниток виробляли в Барселоні, Талавере-де-ла-Рейна, Валенсії та Севільї. В Іспанії виробництво мережива було доволі обмеженим, для задоволення внутрішніх потреб і для експорту в численні колонії використовували італійське та французьке мереживо, яке продавалося як іспанське і називалося point d'Espagne. Таким чином, мереживо зі золотою та срібною ниткою в Європі називалося іспанським, і це не завжди означало місце його виробництва. Значна частина «іспанського металевого мережива» продавалася в Німеччині [10, с. 33]. У польськомовній літературі часто зустрічаємо термін «szychowa atura», а майстрів традиційно називали «szychtarze» або «szychtmajster», термін походить від слова «szych» - нитка, оповита металевим, часто срібним або золотим пласким (прасованим) дротом. Техніка «Shpanyer Arbet» передбачає поєднання технік плетіння та мережива [2, с. 149-154].

Про використання мережива для оздоблення ритуального костюму серед євреїв Західної Європи свідчить низка ілюстрацій середньовічних рукописів і пізніших друкованих видань. У рукописі 1395-1398 рр. «Siddur of Ashzkenazi Rite» зображено равина із сувоями Тори в руках, а його плечі та голову покриває таліт з декорованою атарою (Siddur of Ashzkenazi Rite. Vatican Biblioteca Apostolica, Vatikan City, Cod. Vat. Ebr. 323, 80V.). Розшиту мереживом атару спостерігаємо на одній з мініатюр збірника «Rothschild Mahzor», створеного в Італії 1492 р. Абрагамом Юдою з Камеріно (New York, Jewish Teological Seminary of America, JTS MS 8892 (Rothschild no. 03225), 125V). єврейський мереживоплетіння сасів

До зображення юдеїв у традиційному одязі з оздобленими атарами зверталися провідні художники. Яскравим прикладом є творчість єврейського художника Східної Галичини Мау- ріція Ґотліба. На полотні «Молитва в Йом-Кіпур у синагозі» (1878 р. Музей мистецтва, Тель-Авів) художник зображає зосереджених на молитві людей, одягнених у традиційний літургійний одяг: голову та плечі чоловіків покрито талесами, комір яких, згідно із заповідями, виділено мереживом, жіночі чепці теж щедро оздоблені плетінками із золотих і срібних ниток. Джерелом вивчення єврейського мереживоплетіння є творчість живописця Ісидора Кауфмана. Відомий портретист здебільшого зображав юдеїв саме в ритуальному одязі. Парадні портрети, зображення євреїв у синагозі при молитві, вивченні текстів Тори та Талмуду, в яких ретельно прописані всі елементи костюму, дають можливість не тільки стверджувати популярність металевого мережива, але й аналізувати особливості його композиції та орнаменту. У своїй творчості Ісидор Кауфман намагався передати особливості єврейської культури та побуту, доволі часто зосереджуючи свою увагу на жанрових композиціях, присвячених релігійному життю юдеїв, а саме - колективному вивченню Тори, обговоренню Талмуду, проведенню домашніх ритуалів. Однією з таких робіт є «Вечір Шабату» (Єврейський музей у Нью-Йорку, JM 4-63) 1920 р. Художник зображає жінку після приготування до шабату та ритуалу запалення свічок. Її костюм доповнює нагрудник з металевого мережива та шовку. Варто зазначити, що подібні в колористичному та композиційному вирішенні нагрудники зберігаються в Музеї етнографії та художнього промислу НАН України у Львові. На особливу популярність оздоблених металевим мереживом атар вказують численні фото початку ХХ ст., на яких зображено юдеїв у ритуальному одязі.

Відкритим сьогодні є питання зосередження на теренах Східної Галичини осередків виробництва оздоблених срібним і золотим мереживом атар, ярмулок, чепців, нагрудників. Достовірні дані, що підтверджуються довідниковими виданнями початку ХХ ст., є тільки про осередок у селі Сасів біля Золочева. У низці публікацій також є відомості про майстерні у Львові, Старому Яричеві та Замості, які, вочевидь, були організовані вихідцями із Сасова. Однак більшість інформації про <^рапіег агЬеЬ, яку вдалося зібрати та систематизувати, є дотичною тільки до Сасова. Таким чином, можемо вважати, що центром виробництва атар, ярмулок, чепців, нагрудників, оздоблених срібним і золотим мереживом, був саме Сасів, вироби із цього осередку єврейського народного промислу експортувалися до країн Європи, а на початку ХХ ст. - і до США. Надзвичайно поетично про сасівський осередок пише Петер Контни: «Недалеко від Львова зацвів недавно надзвичай квіт. Правдива рафлезія сісаіської оази (рафлезія - одна з найбільших і найпахучіших квіток у світі. - Прим. і переклад Л.Н.). Сто років незнана, хоч за крок від широкого шляху, що живе гамором світу. А в широкий світ летять срібні білі квіти. Виросли на старих кривих порогах бідних хат із глибини старого побуту, виростаючи з їх сердець, що схилили над ними радощі молодості, найкращі соки життя, його дні, години й хвилини. Скромним плодом чорного хліба падали на їхні долоні, вкриті мозолями праці, і гасили неприховану тугу та неспокій відлюдництва. Невідомі вихори життя, що стали красою серед країв і людей, відносили срібні квіти в невідомі далі. Ставали радісною новиною для своїх і про своїх у пампасах Аргентини, непрохідних хащах Бразилії, спекотних оазах Біскри, золотих узбережжях Тунісу і Алжиру, в сірих кам'яних лісах хмарочосів Нового Світу, на сивий мул Нілу, і закрути заток Персії. Срібні квіти тримаються шляхів, позначених слідами копит верблюдів і таборами кочівників. Атари - це квіти мандрівок і бід у степах і відлюдних кутках життя. Прищеплені в давні часи з квітучого буйним квітом мистецтва Сходу, в глибокому середньовіччі перенесені через іспанських євреїв на шлях втечі від переслідувань, розсріблили та навіть роззолотили на певний час Бердичів, на межах чорноморських степів. Це квіти віддалених людських поселень, дорогоцінні камені, виплекані пальцями людей, що прикуті незмірним простором блакитних тіней на пісках оаз, сплетені з вічності срібні сни явили собі й іншим» [7, с. 7].

Коротку інформацію про народні промисли Сасова отримуємо зі «Словника географічного», а саме: «Сасів (Sassow, Sassow, Sassiw) село над Бугом, в Золочівському повіті. Містечко лежить у долині Бугу в оточенні лісу. Землі - переважно глина та місцями чорнозем. Глина придатна до виробництва. Такий склад земель не сприяв сільському господарству, і тому більшість населення займалися промислами. Етнічний склад Сасова на 1880 роки - 676 римо-католики, 691 - греко-католики, 1906 - ізраеліти, 9 - іншого віросповідання. 1082 - поляки, 499 - русини, 1685 - німці. Дворами 60 - римо-католики, 47 - греко-католики, 39 - ізраїльтяни. Більшість людей зайнята промислом. Існує фабрика по виготовленню цигаркового паперу та грубого паперу для упакування. На фабриці встановлено парові машини, численні верстати. На фабриці працює 250 людей. Прибуток становить близько 460 тисяч злотих. Фабрика спричинює розвиток краю та є джерелом доходу для багатьох мешканців. Деякі мешканці займаються гончарством, бондарством, виробництвом ложок і ткацтвом. Вироби ковалів і стельмахів славляться поза межами краю. Ізраєліки виробляють талеси, ткані золотом і сріблом. А також займаються виробництвом лойових свічок” [11, с. 333].

Найбільш повну інформацію про заснування виробництва золотого мережива в техніці «Spanier Arbeit» в Сасові наводить у праці “Оаза срібних квітів” П. Контни [6]. Більшість фактів була записана автором під час спілкування з паном Перлмутером, внуком засновника майстерні Маркуса Лейб Маргуліса. Саме П. Контни в першій третині ХХ ст. займався популяризацією сасівського осередку, намагався відродити ремесло, що стрімко почало занепадати, залучав широку громадськість до обговорення проблем збереження народних промислів.

Історія Маркуса Лейб Маргуліса, його поява в Сасові у праці П. Контни має казковий характер, оповитий легендами та переказами. Згідно свідчень, з'явився він у Сасові 1830 р., у віці 13 років, буквально вийшов з лісу. В день його появи небо мало червоний колір, і всі люди переживали неймовірне збудження, неначе блискавки били з неба. Хлопець втікав з Бердичева від мобілізації в царську армію, прихопивши із собою з майстерні батька срібні нитки для плетіння. Детальний аналіз метричних книг Сасова та Золочова підтверджує проживання в містечку Сасів Маркуса Лейб Маргуліса, його дружини Хаї Маргуліс та доньок [12]. Ймовірно, що інформацію про родину Маргулісів П. Контни отримав від Якуба Перлмуттера, внука Маркуса Лейб Маргуліса, сина Леї Маргуліс-Перлмуттер і її чоловіка Меїра Перлмуттера (інші діти Леї та Меїра померли в юному віці від туберкульозу) [13].

Варто зазначити, що вибір Сасова як місця для облаштування виробництва був цілком логічним. Близьке розташування до міста Броди, що славилося своїм ювелірним ремеслом і було великим торговельним центром, давало можливість отримувати матеріали для виробництва атар. Петер Контни також зазначає, що матеріали для плетіння, а саме - срібні нитки, привозили до Бродів контрабандою, а їх кількість вимірювалася центнерами. Ще одним важливим географічним чинником було близьке розташування Сасова до Золочева, адже від кінця ХУШ ст. це місто вважалося відомим ткацьким осередком. Згідно з давніми актами, ще 1782 р. у Золочеві працювали «інтролігатор, цирульник, шмуклер, слюсар, кілька кушнірів, 5 мельників, 20 різників і 94 ткачі» [14, с. 73]. Торговельні шляхи також проходили через Золочів двома гілками, одна з яких - із Бродів і Радивилова, а інша - з Тернополя і Волочиська. Товари з Відня, Кракова і Львова через Золочів ішли до Бродів, а звідти до Одеси [14, с. 75]. А вся торгівля Золочева та Бродів була зосереджена в руках євреїв.

Уже в перший рік перебування в Сасові М.-Л. Маргуліс найняв 20 робітників до своєї майстерні, яких втаємничив у процеси виробництва атар [6, с. 11]. Саме виробництво теж було оповите таємничістю. До роботи допускалися тільки чоловіки, а сам процес трактувався як «свята праця» відповідно до заповіді «По нітман» - прикрашати предмети, пов'язані з релігійними ритуалами та церемоніями. Усі працівники мали вирізнятися надзвичайно побожним способом життя, дотриманням усіх релігійних законів. Плести атари працівники могли тільки в майстерні Маргуліса, а за її межами не говорити про роботу. Такий принцип організації роботи сприяв збереженню технологічних таємниць і надовго забезпечив монополію у виробництві. При майстерні було організовано навчання юнаків, де впродовж трьох років вони опановували техніки виготовлення срібних атар. Водночас, намагаючись уникнути відпливу майстрів і підтримання їх інтересу працювати, М.-Л. Маргуліс запровадив систему дотацій та доплат, так звані «доплати родинні» [6, с. 12]. Сімейним чоловікам платив більше, ніж самотнім, зі збільшенням сім'ї збільшував дотаційні виплати. До сімейної справи Маргуліс залучив трьох своїх зятів, у короткий час продаж атар зріс до тисяч на рік, а замовники чекали по кілька років [6, с. 14]. Було налагоджено контакти з ткачами шовкових телесів з Коломиї, які надсилали до Сасова талеси, де на них нашивалися срібні мережива атар. Початково мереживо виробляли тільки для талесів, однак згодом на окремі замовлення і звернення заможних юдеїв розпочали виробництво кіп, жіночих нагрудників і чепців.

Частина книги Петера Контни присвячена економічним питанням і бухгалтерії сасівських майстерень. Зокрема зазначено, що одиницею виміру при продажі атар був лот (lot, Lut). За виконання одного лота робітник 1931 р. отримував близько 30-40 грошів, робочий день тривав орієнтовно 10-12 годин, за цей час робітник міг виконати до 10 лотів атари. Зазвичай оплата відбувалася за повне виконання. Атари, які найчастіше виконували, мали свою шкалу ваги і відповідні назви 24, 28, 30, 40, 80 лот (в основі назви була вага виробу).

Криза значно вплинула на ціну - 1931 р. за атару 40-ку платили робітникові 12 злотих, а вже 1932 р. - тільки 6 злотих. Водночас у бухгалтерських книгах попередніх періодів ціни є значно вищі - 1897 р. за середню атару платили до 23 гульденів [6, с. 27]. При продажі атар їхня ціна визначалася вагою та складністю орнаменту. Середні коштували 9-50 злотих. Окремі вироби сягали 250-350 злотих за одиницю [6, с. 28].

Диктаторський характер Маркуса Лейб Маргуліса, його тотальний контроль над усім процесом виробництва та продажу призвів до конфліктів усередині сім'ї підприємця [6, с. 14]. А розсекречення шляхів отримання матеріалів, поява більш дешевих ниток і продаж сухозлітки на ярмарках дали можливість працівникам майстерень відкривати власне виробництво, і поступово справа Маркуса Лейб Маргуліса почала занепадати. Родина також потерпала від туберкульозу, хвороба забрала життя низки родичів [12, с. 13]. Із часом сімейна прибуткова справа зазнала краху.

У першій третині ХХ ст. до виробництва металевого мережива в Сасові долучилися так звані «фабриканти», які об'єднували навколо себе майстрів і викуповували у них готові атари. До плетіння мережив поступово залучали жінок, що було неприпустимим у майстернях М.-Л. Маргуліса. 1930 року в ілюстрованому додатку до газети «СЬ--ЇІа» було опубліковано фотографії із зображеннями майстра за станком, кількох атар і жінок з атарами в руках [15]. Однак уже в 30-х рр. ХХ ст. виробництво атар у Сасові практично занепадає, майстри використовували дешеві матеріали, а техніка виконання була доволі низькою. Доволі часто майстри вдавалися до шахрайства, використовували підкладки з інших матеріалів, нитки основи натирали воском, щоби збільшити вагу, а відповідно і ціну виробу, та використовували дешеве, низькопробне срібло. Значна конкуренція та зменшення ринку збуту призвели до занепаду ремесла.

Усю критичність ситуації висвітлює Петер Контни в статті «Рятуймо Сасів». Вважаємо за необхідне навести кілька основних цитат зі статті, що дають можливість оцінити стан виробництва мереживних атар у Сасові в 1930-1932 рр. «Всі мої (П. Контни) «акції» допомоги Сасову взяли небезпечне та шкідливе спрямування... Моя розповідь про сасівських майстрів (у книзі та на шпальтах газети «Хвиля» - примітка Н.Л.) не була вигадкою, а належала до речей і фактів автентичних, і сьогодні добре відомих. У доброчинних справах не можна чинити легковажно і некритично, навіть якщо іде про інтереси третіх осіб. Вимагали вони миттєвого втручання і допомоги. Допомоги цієї в даному випадку Сасів не отримав... Замість того, щоб прийти й сказати, хвилює нас наше, хоч ми і не знаємо, що робити, скажіть що і як зробити? І ми зробимо, відправили комедіантів, що імітували рятівну «акцію». Це дуже негарно, особливо коли там чекали бідні і голодні ... Належить звернути увагу на оголошення, які починають шкодити Сасову. «^-тіа» № 4884 від 29.Х.1932 подала звіт зі з'їзду представників кас безвідсоткових кредитів <^тї^ Chesed», де написали <Шг. SПberachem» зі Львова підкреслює необхідність допомоги в справі відновлення втрачених майстерень. Можна навести приклад допомоги, виділеної майстерням, які виробляють атари в Сасові, і ця допомога врятувала їх від руїни. Але з натиском підкреслюю, це зовсім не збігається з фактичним станом. Жоден майстер, жодна майстерня в Сасові не отримала допомоги, ніхто не рятував і не врятував цієї галереї мистецького промислу від руїни. Навпаки, на підставі листа з Сасова від 26.Х.1932 р. з'ясовується, що ситуація з майстернями є розпачливою і замало трагічною. Біля 20.Х.1932 р. майстри оголосили страйк, до якого змусило скорочення платні до 3-4 злотих за атару (що дорівнює тижню праці). Майстри змусили до страйку навіть «фабрикантів», тобто промисловців. Майстри створили промислову спілку, очільником якої обрали найстаршого, 76-літнього майстра. І це, мабуть, найстарший очільник промислової спілки у світі. Нужда є дуже велика, майстри і «фабриканти» прогулюються містом у надії на чудо, але вони бідують, голодують і не мають виходу. Так звучить історія Сасова. І якщо її голос не відгукнеться в єврейському суспільстві, треба вважати сасівський осередок за втрачений. Одними сентиментами не врятуємо осередок. Після численних статей про Сасів у газеті «Chwila», який спритник в цій ж газеті почав рекламувати атари європейського виробництва з готового машинного мережива.... Тому без дій єврейської спільноти Сасів загине» [16].

1933 р. практично припинилося виробництво металевого мережива в Сасові. В тогочасній періодиці зазначається, що «майстри страйкують по кілька місяців, що фатально відбивається на населенні Сасова, більшість якого живе з виробництва атар. Оплати праці не вистарчає для задоволення щоденних потреб, безробіття охопило вже 60 працівників. Серед цього настрою радісне заворушення викликав приїзд до Сасава Др. П. Контни, як делегата Міського музею мистецьких промислів у Львові, для відбору експонатів місцевого мереживоплетіння для виставки Єврейського мистецького промислу у Львові. Др. Контни, окрім найкращих зразків, забрав до Музею оригінальний верстат для плетіння мережива. Можливо зацікавлення, викликане статтями Др. Контни та експонатами виставки, спричиниться до відродження вмираючого, єдиного у світі осередку виробництва атар з металевого мережива» [17]. На виставці Єврейських мистецьких промислів було представлено верстат для плетіння мережива та кілька зразків атар. Відповідні фото вміщені в ілюстрованому додатку до газети «№'Па», присвяченому виставці [18].

До збереження сасівського осередку виробництва срібних атар залучали різноманітні просвітницькі та релігійні організації, однак і це не дало бажаного результату. В газеті №'Па від 1933 р. у статті «Підтримка єврейського мистецького промислу» зазначено, що у Львові відбувалося засідання непрофільного комітету на підтримку єврейського народного мистецтва та мистецького промислу «штихарства». Причиною зібрання стала новина про безробіття десятків сімей Сасова, єдиного центру, де виробляються художні атари. Було представлено становище робітників, їхню боротьбу за існування та процес витіснення прекрасної народної галузі стандартною фабричною продукцією. На засіданні було прийнято рішення оприлюднити звернення до всіх, хто має розуміння єврейського мистецького промислу, щоби створити Патронат над єврейським мистецьким ремеслом. Також було вирішено організувати виставку сасівських виробів на червневому Східному ярмарку і організувати їх продаж, звернутися до єврейських організацій, щоби вберегти цей народний єврейський промисел, колись відомий на весь світ [19, с. 6].

Висновки

Самоідентифікація євреїв у середовищі їх постійного проживання, серед інших народів відбувалася також завдяки традиційному національному та ритуальному костюму. Важливими елементами ритуального костюму були молитовні покривала талес з мереживними комірами - атарами, ярмулки, жіночі шабатні чепці, нагрудники тощо. Чи не єдиним осередком виробництва срібного та золотого мережива на теренах Східної Галичини був Сасів. Упродовж діяльності майстри сасівського осередку створили тисячі екземплярів, які сьогодні є надзвичайно цінними пам'ятками в музейних колекціях і приватних збірках. Було сформовано власний художній почерк, за яким сьогодні ми маємо змогу виокремлювати сасівські вироби. Перша третина ХХ ст. окреслена занепадом сасівського осередку мереживоплетіння, причини якого пояснюються зростанням конкуренції, появою «партачів-фабрикантів», які виготовляли низькоякісні вироби, часто вдавалися до фальшування матеріалів. Спроби відродити осередок, заклики до громадськості сприяти відновленню єврейських народних промислів не знайшли належного відгуку. А вже в 30-х рр. ХХ ст. сасівський осередок єврейського мереживоплетіння перестав існувати.

Література

1. Frankel Giza. Notes on the Costume of the Jewish Woman in Eastern Europe. Journal of Jewish Art. 1980. № 7. P. 50-57.

2. Juhaszz E. Shpanyer Arbet. Treasures of Jewish Galicia: Judaica from the Museum of Ethnography and Crafts in Lvov, Ukraine / edt. by Sarah Harel Hoshen]. Tel Aviv: Beth Hatefutsoth, The Nahum Goldmann Museum of the Jewish Diaspora, 1996. S. 149-154.

3. Lebet-Minakowska A. The «Szpanier Arbajt» Technique. Jewish artists and Central - Eastern Europe. Art Centers - Identity - Heritage from the 19th century to the Second World War. Warszawa. 2010-2011. S. 105-111.

4. Lebet-Minakowska A. Ubior jako wyznacznik zydowskosci i znak przynaleznosci religijnej. Stroj zwierciadlo kultury (Costume - mirror of culture) / p.r. Magdaleny Furmanik-Kowalskiej i Joanny Wasilewskiej. Seria: Studia i monografie. Warszawa: Polski Instytut Studiow nad Sztuk^. Swiata, 2014. Tom II. S. 77-99.

5. Wasilewska-Pr^dka K. Judaika w zbiorach Muzeum Etnograficznego im. Seweryna Udzieli w Krakowie przegl^d najwazniejszych obiektow. Krzystofory. Zeszyty Naukowe Muzeum Historycznego Miasta Krakowa, 35. Krakow: Muzeum Historyczne Miasta Krakowa, 2017. S. 451-462.

6. Kontny P. Oaza srebrnych kwiatow (Sassow - osrodek szycharstwa aturowego). Lwow: Drukarna Lwowska, 1932. 32 s.

7. Kontny P. Rafflesia Sassoviensis: (rzecz o aturach). Lwow: M. Hecht, 1933. 7 s.

8. Kontny P. Ratujmy Sassow. Chwila. 1933. № 4977. 31.01. С. 7.

9. Goldstein M. Kultura I sztuka ludu zydowskiego na ziemiach Polskich. Zbiory Maksymiljana Goldsteina / przedm. prof. dr. Majera Balabana. Lwow: Nakladem Maksymiljana Goldsteina, 1935. 208 s.

10. Шапиро Б. История кружева как культурный контекст. Москва: Новое литературное обозревание, 2018. 272 с.

11. Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. Warszawa: nakl. Filipa Sulimierskiego i Wladyslawa Walewskiego, 18801914. T. 10. 960 s. S. 333.

12. AGAD, nr. Zespolu: 300/11, nr serii: 0. Ksi^gi metrykalne gmin wyznania mojzeszowego z terenow tzw. zabuzanskich, 1789-1943. Sygnatura 2036. S. 491. St. 112-113 (82-83).

13. AGAD, nr. Zespolu: 300, nr serii: 0. IKsiQgi metrykalne gmin wyznania mojzeszowego z terenow tzw. zabuzanskich, 1789-1943. Sygnatura 3097. Liczba stron 440, C. 232 (153).

14. Charewiczowa L. Dzieje Miasta Zloczowa. Zloczow: Wydawnictwo pow. Towarzystwa tur. Krajoznawczego, 1929. 220 s.

15. Oaza srebrnych kwiatow. Sasow jedyny osrodek zyd. ludowego szycharstwa atutowego, a) Szycharz przy pracy, b) Wzory «atarot», c) Przy wyrobie «atarot» pracuj^. takze kobiety. Ze zbiorow Dra Piotra Kontncgo. Chwila. Dodatek ilustrowany. 1932. № 38. 18.09. S. 3.

16. Chwila. 1932. № 4892. 6.11. S. 12.

17. Ratujmy Sassow. Chwila. 1933. № 4977, 31.01. S. 7.

18. Chwila. Dodatek ilustrowany. 1933. № 11. 12.03. S. 2.

19. Poparcie zyd. przemyslu artystycznego. Chwila. 1933. № 4981. 04.02. S. 6.

References

1. Frankel, Giza. (1980). Notes on the Costume of the Jewish Woman in Eastern Europe. Journal of Jewish Ar,t 7, P. 50-57.

2. Juhaszz, E. (1996). Shpanyer Arbet. Treasures of Jewish Galicia: Judaica from the Museum of Ethnography and Crafts in Lvov, Ukraine / [edt. by Sarah Harel Hoshen]. Tel Aviv: Beth Hatefutsoth, The Nahum Goldmann Museum of the Jewish Diaspora. 195 s.

3. Lebet-Minakowska, A. (2011). The “Szpanier Arbajt” Technique. Jewish artists and Central - Eastern Europe. Art Centers - Identity - Heritage from the 19th century to the Second World War, Warszawa. S. 105-111.

4. Lebet-Minakowska, A. (2014). Ubior jako wyznacznik zydowskosci i znak przynaleznosci religijnej. Stroj - zwierciadlo kultury (Costume - mirror of culture) / p.r. Magdaleny Furmanik-Kowalskiej i Joanny Wasilewskiej, Seria: Studia i monografie. (Vol II). Warszawa: Polski Instytut Studiow nad Sztuk^. Swiata. S. 77-99.

5. Wasilewska-Pr^dka, K. (2017). Judaika w zbiorach Muzeum Etnograficznego im. Seweryna Udzieli w Krakowie - przegl^d najwazniejszych obiektow. Krzystofory. Zeszyty Naukowe Muzeum Historycznego Miasta Krakowa, 35. Krakow: Muzeum Historyczne Miasta Krakowa. S. 451-462.

6. Kontny, P. (1932). Oaza srebrnych kwiatow (Sassow - osrodek szycharstwa aturowego). Lwow: Drukarnia Lwowska. 32 s.

7. Kontny, P. (1933). Rafflesia Sassoviensis: (rzecz o aturach). Lwow: M. Hecht. 7 s.

8. Kontny, P. (1933). Ratujmy Sassow. Chwila. №4977, 31.01. S. 7.

9. Goldstein, M. (1935). Kultura I sztuka ludu zydowskiego na ziemiach Polskich. Zbiory Maksymiljana Goldsteina / przedmowa Prof. Dr. Majera Balabana. Lwow: Nakladem Maksymiljana Goldsteina. 208 s.

10. Shapiro, B. (2018). Istoriya kruzheva kak kulturnyi kontekst [History of lace as a cultural context]. Moscow: New Literary Review. 272 p. [in Russian].

11. Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. (1890). (Vol. 10). Warszawa: nakl. Filipa Sulimierskiego i Wladyslawa Walewskiego. 960 s. S. 333

12. AGAD, nr. Zespolu: 300/11, nr serii: 0. Ksi^gi metrykalne gmin wyznania mojzeszowego z terenow tzw. zabuzanskich, 1789-1943. Sygnatura 2036. S. 491. St. 112 - 113 (82-83).

13. AGAD, nr. Zespolu: 300, nr serii: 0. KsiQgi metrykalne gmin wyznania mojzeszowego z terenow tzw. zabuzanskich, 1789-1943. Sygnatura 3097. Liczba stron 440, S. 232 (153).

14. Charewiczowa, L. (1929). Dzieje Miasta Zloczowa. Zloczow. Wydawnictwo pow. Towarzystwa tur. Krajoznawczego, 220 s.

15. Oaza srebrnych kwiatow. Sasow jedyny osrodek zyd. ludowego szycharstwa atutowego, a) Szycharz przy pracy, b) Wzory „atarot”, c) Przy wyrobie „atarot“ pracuj^. takze kobiety. Ze zbiorow Dra Piotra Kontncgo. (1932). Chwila. Dodatek ilustrowany. V. 38. 18.09, S. 3.

16. Chwila. (1932). № 4892. 6.11. S.12

17. Ratujmy Sassow. (1933). Chwila. № 4977, 31.01. S. 7.

18. Chwila (1933). Dadatek ilustrowany, № 11. 12.03. S. 2.

19. Poparcie zyd. przemyslu artystycznego. (1933). Chwila. № 4981, 04.02. S. 6.

Размещено на Allbest.ru