Декоративно-ужиткове мистецтво як складова хореографічної культури Західного Поділля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Декоративно-ужиткове мистецтво як складова хореографічної культури Західного Поділля

Людмила Щур асистент

Анотація

Розглянуто питання особливостей побутування культурно-мистецької спадщини Західного Поділля, яскравим феноменом якої представлена хореографічна культура та тісний зв'язок танцювальної традиції із багатожанровістю декоративно-ужиткового мистецтва, що вказує на їхню самобутність. Висвітлено наукові дослідження, експедиційні записи фольклористів, музикознавців та мистецтвознавців хореографічної культури Західного Поділля, а також місцевих майстринь декоративно-ужиткового мистецтва та збирачів етнографічних колекцій, які внесли вагомий внесок у розвиток культурно-мистецької спадщини реґіону та створили необхідне підґрунтя для сучасних досліджень.

Виявлено сучасні осередки збереження та популяризації традиційного декоративно-ужиткового мистецтва і автентичних танців Західного Поділля, серед яких робота фондових етнографічних колекцій Борщівського обласного краєзнавчого музею та щорічний Всеукраїнський фольклорно-мистецький фестиваль «В Борщівському краї цвітуть вишиванки», основна мета яких полягає у популяризації та збереженні реґіональної культурно-мистецької спадщини. З'ясовано важливість функціонування дорослих і дитячих мистецьких колективів Західного Поділля, зокрема: народно-аматорський фольклорно-обрядовий ансамбль із с. Кудринці «Кудричани» (керівник Ольга Ткач), народно-аматорський фольклорно-обрядовий ансамбль із с. Мушкатівка (керівник Ореста Бульдяк), народно-аматорський фольклорно-обрядовий ансамбль із с. Дністрове «Дністряни» (керівник Ольга Кривецька), дитячий фольклорний вокально-хореографічний ансамбль із с. Гермаківка (керівник Ольга Куцик), дитячий фольклорно-етнографічний ансамбль із с. Дністрове «Дзюмбалик» (керівник Марія Петрик), а також активну роботу окремих місцевих майстринь декоративно-ужиткового мистецтва. Проаналізовано використання предметів декоративно-ужиткового мистецтва у різних жанрах танцювального мистецтва Західного Поділля, зокрема обрядових, сюжетних і побутових танцях.

Ключові слова: декоративно-ужиткове мистецтво, хореографічна культура Західного Поділля.

Анотація

хореографічний культура декоративний мистецтво

Western Podillya choreographic culture, as well as of local craftsmen and collectors of ethnographic collections, who have made a significant contribution to the development of the cultural and artistic heritage of the region and created the necessary base for modern research opportunities. The article reveals existing centers of preservation and popularization of Western Podillya traditional clothing and authentic dances, specifically, the ethnographic collections of the Borshchiv Regional Museum of Local History and the V Borshchivskomu kraii tsvitut vyshyvanky (Embroidery blossoms in Borshchiv region) annual All-Ukrainian Folklore and Art Festival in Borshchiv region, which aims at promoting and preserving the regional cultural and artistic heritage.

The article covers the importance of adults and children performance ensembles functioning in Western Podillya, such as: the Kudrychany folk-amateur traditional ensemble of the Kudryntsi village (director - Olha Tkach), the folk-amateur traditional ensemble of the Mushkativka village (director - Oresta Buldiak), the Dnistriany folk-amateur traditional ensemble of the Dnistrove village (director - Olha Kryvetska), the children's folk vocal-choreographic ensemble of the Hermakivka village (director - Olha Kutsyk), the Dziumbalyk children's folk-ethnographic ensemble of the Dnistrove village (director - Mariia Petryk), as well as the active work of some local decorative and applied art masters.

The article analyses the usage of decorative and applied art objects in different genres of Western Podillya choreographic culture, including ritual, narrative and household dances.

Key words: decorative and applied art, choreographic culture, Western Podillya.

Постановка проблеми

У сучасних умовах постійних соціокультурних змін, притаманних XXI ст., особливої актуальності набуває збереження народного мистецтва України, зокрема, реґіональної культурно-мистецької спадщини. Яскравими феноменами серед мистецьких жанрів представлені хореографічна культура та декоративно-ужиткове мистецтво Західного Поділля.

Хореографічна культура Західного Поділля сформувалась у процесі тривалого історичного розвитку реґіону та становить пласт типологічних ознак танцювальних рухів, їх манери виконання та музичного супроводу.

Багатожанровість декоративно-ужиткового мистецтва Західного Поділля представлена у традиційному вбранні, вишивці, ткацтві, писанкарстві, килимарстві, гончарстві, виготовленні іграшки, художній обробці металу, дереві та шкірі, ювелірних виробах.

Досліджуючи питання історичного розвитку, трансформації та збереження хореографічної культури Західного Поділля, зауважимо, що безпосередній вплив на формування стильових особливостей танцювальної традиції мали такі чинники: соціальні та політичні умови, етнографічні межі, суміжність культур і окремих етнічних груп, і сусідніх держав, особливості музичного супроводу та синтез з іншими видами мистецтва, зокрема, і декоративно-ужитковим, що є однією зі складових танцювальної традиції вказаного реґіону.

Аналіз останніх досліджень

Вагомим внеском у формування та розвиток хореографічної культури Західного Поділля у різні роки є наукові дослідження, а також експедиційні записи фольклористів, музикознавців і мистецтвознавців, які створили необхідну базу для вивчення танцювальної традиції на сучасному етапі.

Історико-методологічні аспекти ґенези та еволюції окремих жанрів хореографічної культури Західного Поділля висвітлені у мистецтвознавчих, музикознавчих, етно-хореографічних дослідженнях і відображені у працях Володимира Гнатюка, Романа Гарасимчука, Андрія Гуменюка, Богдана Водяного, Степана Стельмащука та Петра Медведика, Василя Губ'яка, Олега Смоляка, Михайла Хая та ін. Стильові особливості та типологічні ознаки декоративно-ужиткового мистецтва Західного Поділля представлені у працях мистецтвознавців і місцевих збирачів колекцій Олени Дяків, Лілії Іваневич, Людмили Булгакової-Ситник, Людмили та Олексія Покусіньких, Віри Матковської та ін.

Активними пропагандистами народного мистецтва Західного Поділля сьогодні є робота районних і міських аматорських народних фольклорно-обрядових і фольклорно-етнографічних колективів і їхніх керівників, а також аматорських дитячих і молодіжних танцювальних ансамблів і їхніх керівників, у репертуарі яких репрезентовано календарно-обрядові дійства, вечорниці, гаївки й традиційні танці. Таким чином учасники зберігають культурно-мистецьку спадщину регіону, передаючи її наступним поколінням.

Однак, ґрунтовного висвітлення питань становлення і розвитку хореографічної культури Західного Поділля у зв'язку з іншими жанрами народної творчості, зокрема з декоративно-ужитковим мистецтвом, досі не проводилось.

Мета статті - розглянути аспекти функціонування декоративно-ужиткового мистецтва у хореографічній культурі Західного Поділля та виявити їхній вплив на формування стильових особливостей танцювальної традиції означеного реґіону.

Сучасні наукові дослідження хореографічної культури Західного Поділля ґрунтуються на основі попередніх методологічних праць етнографів, фольклористів, мистецтвознавців, музикологів і хореологів.

Етнограф і фольклорист В. Гнатюк у збірці «Гаївки» [4] подає записи хороводів західних областей України. Глибокий аналіз власних експедиційних записів дав можливість дослідникові систематизувати й класифікувати хороводи та ігри Західної України з доволі детальною характеристикою виконання танцювальних рухів.

Однією з перших праць вивчення та опису місцевих танців Тернопільщини є дослідження українського етнохореолога, етнолога та музикознавця Р. Гарасимчука «Народне мистецтво Тернопільської області УРСР» [3].

Ґрунтовними дослідженнями в галузі українського хореографічного мистецтва є праці А. Гуменюка «Народне хореографічне мистецтво України [6] та «Інструментальна музика» [9], звідки дізнаємося про окремі зразки західно-подільських традиційних танців і місце їхнього побутування.

Інформацію про функціонування танцювальної традиції на теренах Західного Поділля ми почерпнули з дослідження музикознавця Богдана Водяного «Народна інструментальна музика Західного Поділля: проблема еволюції традиційних форм музикування» [2], де автор ґрунтовно охарактеризував жанрові групи народно-інструментальної музики та особливості музичного супроводу до традиційних танців Західного Поділля.

У збірці музичної народної творчості «Пісні Тернопільщини» С. Стельмащука і П. Медведика [11] особлива увага приділена традиційним танцювальним пісням, які побутували в Тернопільській області та записані з вуст різних інформантів у 1960-1980 рр.

Зразки традиційних танців, що широко побутують у Теребовлянському районі Тернопільської області, зафіксовані у збірці В. Губ'яка «Фольклорні обереги духовності» [5].

Глибокий етномузикологічний аналіз пісенності (понад 1500 західноподільських гаївок) у тісному зв'язку з танцювальними рухами здійснено у комплексному дослідженні О. Смоляка «Весняна обрядовість Західного Поділля [13].

Цінними для пошукової роботи є транскрипції окремих зразків народної танцювально-інструментальної музики та їх аналітичний коментар з боку метроритмічної, інтонаційної та ладової структур у монографії М. Хая «Українська інструментальна музика усної традиції» [16].

Останнім часом сучасний науково-дослідницький простір поповнився низкою матеріалів і статей, монографій і дисертацій, спрямованих на вивчення ґенези декоративно-ужиткового мистецтва Західного Поділля, характеристику його різновидів і вагоме місце в духовній і матеріальній культурі України.

Мистецький феномен народної декоративної творчості Західного Поділля детально розкрила О. Дяків у дисертаційній роботі «Художні особливості декоративного мистецтва Західного Поділля XIX - XX ст. (історія, типологія, стилістичні відміни)» [7], де вперше здійснено комплексне дослідження декоративного мистецтва, яке широко побутувало на Західному Поділлі, авторка описала й систематизувала твори вишивки у дев'яти районах Західного Поділля (Гусятинський, Теребовлянський, Чортківський, Підгаєцький, Бучацький, Борщівський, Монастирський, Заліщицький та Бережанський), виявила сучасний стан осередків гончарства та уточнила склад сучасних ремісничих колективів. У роботі висвітлені витоки й історичні етапи розвитку, зокрема, цехового ремесла та народного декоративного мистецтва Західного Поділля, визначені основні центри видів декоративного мистецтва Західного Поділля, розглянуто сучасний стан народних художніх промислів реґіону.

Виклад основного матеріалу

Самобутнім оригіналом культури західних подолян є народний одяг, або ноша, який пройшов свій довгий шлях розвитку залежно від історичних, економічних, культурних, побутових та інших умов. Традиція вишиваного одягу сягає сивої давнини, яка шанобливо передавалася від покоління до покоління, таким чином зберігаючи свою ідентичність.

Про особливості традиційного вбрання українців Західного Поділля ХІХ - першої половини ХХ ст. дізнаємось із статті Л. Іваневич «Традиційне вбрання українців Західного Поділля: особливості класифікації» [8], у якій вперше подано розширену класифікацію традиційного вбрання західних подолян з урахуванням відмінних ознак їх комплексів.

У статті Л. Булгакової-Ситник «Деякі аспекти дослідження жіночих сорочок Борщівщини XIX - початку XX ст.» [1] зібрано народний досвід західноподільської вишивки в генетичному взаємозв'язку матеріалу і техніки вишивання, крою виробів і стилістичних особливостей орнаменту. Визначено й охарактеризовано типи вишивки Борщівської жіночої сорочки, їхні ознаки у контексті традиційної української вишивки.

Книга Л. та О. Покусінських «Борщівська народна сорочка: Матеріали. Крій. Техніки шитва» [10] знайомить з технологією виготовлення борщівської народної сорочки. За основу взято сорочки з колекції Борщівського обласного краєзнавчого музею, датовані кінцем XIX - початком XX ст. У роботі описано всі тонкощі та етапи виготовлення борщівської сорочки: матеріали, крій, техніки шитва та мережки. Ілю- страції-схеми авторів достеменно відтворюють техніки, способи вишивання та відкривають кожен орнамент, вишитий на тій чи іншій бор- щівській сорочці, представленій у книзі, зберігаючи зовнішній вигляд укладених у шві стібків.

Приватну етнографічну колекцію вишитих жіночих і чоловічих сорочок, запасок, спідниць, кожушків, безрукавок та інших елементів одягу з різних сіл Борщівського району (Шупарки, Мушкатівки, Юр'ямполя, Більча-Золотого, Бабинців, Пищатинців, Устя та ін..) зібрала мешканка м. Борщева Віра Матковська і представила у фотозбірці «Борщівські сорочки з колекції Віри Матковської».

Значну частину своєї етнографічної колекції В. Матковська репрезентувала у вересні 2011 р. в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» на обрядодійстві «Весілля Свічки», учасники якого були вбрані у давні сорочки Борщівщини. У чоловічі, жіночі сорочки та інші елементи етнографічної колекції В. Матковської часто одягнені артисти Тернопільської обласної філармонії, учасники різножанрових аматорських колективів Тернополя та Тернопільської області, у такий спосіб популяризуючи спадщину декоративно-ужиткового мистецтва Західного Поділля і в Україні, і за її межами.

У процесі досліджень особливостей становлення та еволюції хореографічної культури Західного Поділля, а також синтезу з окремими видами декоративно-ужиткового мистецтва, ми виявили, що одним з потужних осередків збереження та пропаганди традиційного вбрання Західного Поділля серед населення є фондові етнографічні колекції Борщівського обласного краєзнавчого музею (директор - заслужений працівник культури України Михайло Сохацький), де основними напрямками наукової роботи є збір і ґрунтовні дослідження багатого джерельного і фактологічного місцевого матеріалу, витоків вишивання борщів- ської народної сорочки як художнього явища національної культури України, одного з найдавніших напрямків вітчизняного декоративного мистецтва.

Михайло Сохацький зауважує: «Найчисельнішу групу етнографічної колекції складають вишиті святкові, недільні та буденні сорочки. Меншою кількістю представлені спідниці, горботки, запаски і крайки. Незначна частина збірки - це головні убори, шийні прикраси і взуття. Більшість зразків датується кінцем XIX - першою половиною XX ст. На відміну від приватних колекцій, тут кожен експонат має свою правдиву історію. На всі зразки одягу зроблено науковий опис, який інформує про місце походження сорочки, назву населеного пункту, автора роботи та ін.» [15, с. 468].

Популяризація різних жанрів і видів мистецтва Західного Поділля вже кілька років поспіль відбувається в рамках проведення Всеукраїнського фольклорно-мистецького фестивалю «У Борщівському краї цвітуть вишиванки». Метою та основними завданнями фестивалю є: виявлення та збереження оригінальних зразків фольклорно-етнографічної спадщини Борщівщини, привернення уваги громади до народного мистецтва і культури, української мови, фольклору, звичаїв, традицій та обрядів краю; популяризація, збереження і реконструкція традиційного вбрання і вишивки, зокрема чорної борщівської бавовняної сорочки; сприяння розвитку творчої діяльності аматорських фольклорно-етнографічних, фольклорно-обрядових, танцювальних та інструментальних ансамблів і окремих виконавців (солістів, інструменталістів); виявлення самобутніх майстрів народних ремесел; утвердження українських народних традицій у побуті українського народу; залучення різних вікових груп населення до народної культури, фольклору, етнографії, хореографії та декоративно-ужиткового мистецтва.

У програмі щорічного фестивалю передбачені колоритні «Котильонові забави» - майстер-класи з вивчення стародавніх танців Борщівщини, які заслуговують особливої уваги [17, с. 96].

Однією з особливостей котильонових забав у давнину були самі котильони (кутальйон, вівсюрик, висьорок, ґерданик - нагрудна бісерна прикраса у формі невеликого п'ятикутника, переважно з підвісками), які виготовляли незаміжні дівчата для парубків, таким чином запрошували їх до участі в танцювальних забавах.

Оперуючи власними експедиційними дослідженнями, ми виявили, що активними учасниками «котелянових забав» є фольклорно-обрядові колективи району, а саме: народно-аматорський фольклорно-обрядовий ансамбль із с. Кудринці «Кудричани» (керівник Ольга Ткач), у репертуарі якого є «Українські вечорниці», «Вечорниці на криниці», «Дівочі та парубочі гуляння», великодні гаївки та місцеві танці: «Коломийка», «Полька-трясулька», «Відбивна полька», «Падеспан», «Канада», «Верховина», «Краков'як», «Ойра», «Дамський кошик».

Народно-аматорський фольклорно-обрядовий ансамбль із с. Мушкатівка «Калина» (керівник Ореста Бульдяк) у репертуарі якого: «Вертеп», «Коза», «Андріївські вечорниці», українське весілля. Танцювальна традиція збереглась у виконанні місцевих танців «Падеспанець», «Перебивна полька», «Яблочко», «Коробочка», «Швець», «Чабан», «Голубка», «Фінська полька», «Каперуш», вальс «Пара за пару», «Вальс з притопом».

У репертуарі народно-аматорського фольклорно-обрядового ансамблю села Дністрове «Дністряни» (керівник Ольга Кривецька) є такі місцеві танці: «Аркан», «Каперуш», «Голубка», «Канада», «Полька-трясулька», «Верховина», «Краков'як», «Пара за парою».

Дитячий фольклорний вокально-хореографічний ансамбль с. Гермаківки (керівник Ольга Куцик) репрезентує такі місцеві танці: «Коломийка», «Аркан», «Каперуш», польки, гаївки, які несуть місцеві традиційні форми та словесну лексику: «Зайчику-зайчику, та сивесенький голубе, та милесенький соколе», «А ти, старий діду, чого ся не жениш», «У полі греченька, через ню стеженька», «А ми бузька уловили, на довкола обступили», «Вітер віє, сонце пече, уха-ха».

Дитячий фольклорно-етнографічний ансамбль «Дзюмбалик» с. Дністрового (керівник Марія Петрик) відомий своєю багатолітньою історією та творчою спадщиною. Цікавою є семантика самої назви колективу. «Дзюмбали» на Західному Поділлі є традиційною дівочою оздобою на голову у вигляді стрічки з підвісками, виготовлених з кольорового бісеру, яка нашита на вовняну тасьму і доповнена металевими бляшками [8]. Цей головний дівочий убір є справжньою окрасою у традиційному вбранні західних подолян, підкреслює їхню самобутність. У репертуарі колективу є «Різдвяний Вертеп», «Маланка», «Свято Андрея», обряд старовинного весілля та місцеві танці.

Усе викладене засвідчує, що, завдяки активному функціонуванню різноманітних мистецьких колективів і активній роботі окремих місцевих майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, культура Західного Поділля зберігає свої автентичні корені та активно сприяє її передаванню наступним поколінням.

Окремі відомості про місце та роль декоративно-ужиткового мистецтва у різних жанрах танцювальної традиції Західного Поділля ми дізнаємось із згаданої дисертаційної роботи О. Смоляка «Весняна обрядовість Західного Поділля». За словами автора, «У селі Колодіївка Підволочиського району Тернопільської області в надвечір'я святого Юрія в давнину відбувався обряд «Ладовиці», який проходив на вигоні або галявині навколо вільхи або берези, де брали участь лише дорослі дівчата у спеціально пошитій сорочці-туніці» [13, с.10].

Зі слів інформантів під час власних польових експедицій, зазвичай дівчата прикрашали голову «вінком-обручем» (дівочий головний убір у вигляді обруча, обтягнутого стрічками, які декоровані рядком блискучих скляних намистин) або «ввиванкою» (дівочий головний убір у вигляді валика з чорних ниток, накручених на солом'яну плетінку та декорованих різнокольоровими скляними намистинками і зі стрічками-зав'язками з обох боків) [8].

Олег Смоляк зауважує, що найбільш збереженим обрядом на Західному Поділлі є Великдень, де найчисельнішу групу становлять гаївки любовної тематики, тісно пов'язані з ритуалом сватання та наповнені своєрідною символікою та атрибутами, для прикладу: бинда (синя стрічка), червоні чобітки, вишита сорочка, перстень, хустка, рожевий віночок та ін. [13, с. 21] .

Про тісний зв'язок танцю і традиційного вбрання свідчать самі назви гаївок: «На кожусі дрібні фалди», «Маю хустку вишивану», «Ленку мій рожовий» або «Вінку мій рожевий» та ін.

Найпопулярнішим серед родинних обрядів у Західному Поділлі є весільний, де панівна роль належить танцювально-інструментальній традиції і виконуються такі весільні танці - коломийки, верховина, чабан, козак, полька-шнелька, краков'як, польки, «Карагід», «Аркан», «Карапет», «Канада», пізніше вальси, фокстроти, «Яблучко», а також танцювальні ігри: «Хустинка», «Віник», «Ремінець». Були танці і для старости, і для вінчаних батька (матки), кухарки, танцювали з кочергою чи лопатою, якою подавали хліб у піч.

Зі спогадів мешканців с. Кривче Борщівського району Тернопільської області, обов'язковим атрибутом на весіллі були вишиті рушники (прямокутні полотнища, які використовували наречені як обереговий одяговий елемент на весіллі). В останній день весілля на плечі молодої накидали рантух, або рантушок (біле полотно, розміром 2мх1м або платовий весільний головний убір білого кольору з домотканого полотна, як фата), який складали учетверо й прикрашали віночками, в якому молода ходила, допоки молодий не забере її до свого дому. Коли прийшов молодий, старший дружба молодої знімає з молодої рантух і тричі «сплясує» (танцює) молодого і молоду, а за третім разом зв'язує обох молодят, що означало, що молода вже не дівчина, а молодиця [12; 18, с. 400-401].

Доволі різноманітною є тематика та зміст сюжетних танців, де переважають танцювальні пісні. У них парубки й дівчата обмінювалися жартами, дотепно кепкували один з одного, тут змальовано залицяння, які не завжди були вдалими, побутові відносини між чоловіком і дружиною, взаємні насміхання та нарікання, смішні випадки з буденного життя, жартами наповнений зміст коломийок, приспівок до танців і пісень-танків.

Одним з прикладів сюжетних танців Західного Поділля є жартівлива чоловіча гра «Каперуш», де основним атрибутом є ремінець або пасок. Наприклад, у с. Скородинці Чортківського району Тернопільської області «Каперуш» - танець одружених (записав С. Стельмащук 1968 р. від Г. Солецької, 1921 р. н., освіта - 4 кл.) [11, с. 392]. Танцюристи стають один за одним. Ліва рука - на поясі, правою тримають плече попереднього. Спереду - ведучий з ремінним пасом у правій руці. За ним рухається ланцюг танцюристів, притупуючи (раз, два, три). Ведучий робить якусь довільну дотепну витівку (поцілує стару бабу чи діда, перескочить через стілець, присяде, пострибає на одній нозі, забруднить сажею лице), а всі учасники танцю мусять її повторити. Хто не зможе виконати умови танцю, того ведучий «карає» паском.

Другий варіант жартівливої гри «Каперуш» (записав С. Стельмащук 1979 р. у с. Іване-Пусте Борщівського району Тернопільської області), де основними атрибутами є пасок і вишита хустина [11, с. 329]. Наведемо короткий опис танцю: жінки і чоловіки стають у незамкнене коло, тримаючись правою рукою попереднього і, приспівуючи, рухаються проти годинникової стрілки. Ведучий стоїть посередині й тримає за ріжки вишивану хусточку. Відповідно до слів пісні, підходить до когось із учасників гри, стелить перед ним хустинку, стає на коліна, цілує і, передаючи йому хустинку, запрошує цим до танцю-гри. Ведучий може також виконувати різні витівки, які кожен учасник танцю повинен повторити; хто не повторить, того «карає» ремінним ударом або вимагає будь-якого «викупу» за порушення гри. Під час танцю співають:

Маю хустку вишивану На чотири роги.

Кого люблю - поцілую,

Постелю під ноги.

Маю хустку вишивану На чотири кінці.

Кого люблю - вибираю,

Стелю під колінці.

Слід зауважити, що на території Західного Поділля у місцевій танцювальній традиції міцно вкорінилася «полька» (чеська за своїм походженням). Свідченням цього є широке побутування польок у багатьох місцевостях реґі- ону, які вирізняються за локальними назвами,

наприклад: «Тернопільська», «Йосипівська», «Трибухівська», «Подільська», та ігрові польки, які своєю назвою вказують на зміст танцю, характерні особливості танцювальних рухів і наявність реквізиту, що використовується у танці, наприклад: «Перебивна полька», «Відбивна полька», «Копана полька», «Полька-шнелька», «Полька в решеті» та ін. За стильовими особливостями музичний супровід польок є переважно інструментальним, запальним і ритмічним, що вказує на характер і манеру їх виконання, з боку хореографії - полька є парним танцем, кількість пар є довільною та необмеженою, виконується парами по колу або на місці, переважно складається з двох танцювальних фігур, які повторюються. Хореографічна лексика складається з кроку польки, притупів, кружляння дівчат під рукою хлопців, кружляння парами по колу та на місці.

Наведемо короткий опис танцю «Полька в решеті» (записала Г. Александрович 1988 р. у с. Вербівці Теребовлянського району Тернопільської області від Т. Кузь (1930 р. н., освіта - 8 кл.) [5, с. 282]: у решето стає пара виконавців. Під музику польки вони повинні танцювати, не виходячи з решета. Інші пари, взявшись за руки, йдуть по колу і слідкують, щоб пара, яка танцює в решеті, не вийшла з нього. Якщо одна з пар неправильно протанцювала в решеті - на її місце стає інша. Перемагає пара, котра на всю музику, в темпі протанцювала польку в решеті й не вийшла з нього.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Отже, дослідження етнографів, мистецтвознавців, хореографів, місцевих майстринь декоративно-ужиткового мистецтва, фондові й приватні етнографічні колекції, а також власні експедиційні записи дають підстави стверджувати про тісний зв'язок хореографічної культури Західного Поділля з різними жанрами декоративно-ужиткового мистецтва цього реґіону, що підкреслює їхню самобутність.

Сьогодні репрезентантами танцювальної традиції та декоративно-ужиткового мистецтва Західного Поділля є дорослі народно-аматорські фольклорно-обрядові, фольклорно-етнографічні та дитячі аматорські фольклорні вокально-хореографічні, фольклорно-етнографічні колективи, які є активними учасниками щорічного Всеукраїнського фольклорно-мистецького фестивалю «В Борщівському краї цвітуть вишиванки», основна мета якого полягає у популяризації регіональної культурно-мистецької спадщини.

У цьому дослідженні ми виявили особливе місце та роль декоративно-ужиткового мистецтва в різних жанрах танцювальної традиції Західного Поділля, зокрема, в обрядових танцях (рантух, вишиті рушники, вишитий натільний одяг, дівочі прикраси на голову, персні, нагрудні прикраси, бинди (стрічки) та взуття), побутових танцях (решето), сюжетних танцях (пасок або ремінець, вишита хустина).

Використання різних жанрів декоративно-ужиткового мистецтва у хореографічній культурі Західного Поділля залишається актуальним і потребує нових наукових розвідок.

Література

1. Булгакова-Ситник Л. Деякі аспекти дослідження жіночих сорочок Борщівщини XIX - початку XX ст. Літопис Борщівщини: Істор.-краєзнав. зб. / ред. І. Скочиляс, М. Сохацький. Борщів, 1993. Вип. 3. С. 41-45.

2. Водяний Б. Народна інструментальна музика Західного Поділля: проблема еволюції традиційних форм музикування: автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства: 17.00.03. Київ, 1994. 19 с.

3. Гарасимчук Р. Народное искусство Тернопольской области УССР. Советская этнография. 1957. № 1. С. 72-89.

4. Гнатюк В. Матеріали до української етнології. Гаївки. Львів: Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові, 1909. Т. XII. 100 с.

5. Губ'як В. Фольклорні обереги духовності. Івано-Франківськ: Полум'я (ІМЕ), 2001. 324 с.

6. Гуменюк А. Народне хореографічне мистецтво України. К.: АН УРСР, 1963. 235 с.

7. Дяків О. Художні особливості декоративного мистецтва Західного Поділля ХІХ - ХХ ст. (Історія, типологія, стилістичні відміни): автореф. дис... канд. мистецтвознав.: 17.00.06; Львівська національна академія мистецтв. Львів, 2007. 18 с.

8. Іваневич Л. Традиційне вбрання українців Західного Поділля: особливості класифікації. Народознавчі зошити. 2014. № 5 (119). С. 1062-1072. Бібліогр.: 41 назв. укр.

9. Інструментальна музика / упор. А. Гуменюк. Київ: Наукова думка, 1972. 487 с.

10. Покусінська Л., Покусінський О. Борщівська народна сорочка: Матеріали. Крій. Техніки шитва. Колекція Борщівського краєзнавчого музею. Київ: Новий друк, 2013. 368 с.

11. Пісні Тернопільщини. Вип. 2 / упор. С. Стельмащук та П. Медведик. К.: Музична Україна, 1993. 536 с.

12. Скоропад В. Мої спогади. Літопис Борщівщини: Істор.-краєзнав. зб. / ред. І. Скочиляс, М. Сохацький. Борщів, 1993. Вип. 3. С. 29-40.

13. Смоляк О.С. Весняна обрядовість Західного Поділля в контексті української культури: автореф. дис. ... д-ра мистецтвознавства: 17.00.03. Київ. 2005. 40 с.

14. Смоляк О. Збірник «Гаївки» Володимира Гнатюка - перше монографічне видання в Україні. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство [за ред. О.С. Смоляка]. Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка. 2014. № 3. С. 95-101.

15. Сохацький М. Борщівський обласний краєзнавчий музей - науково-культурний центр Західного Поділля. Збірник праць Тернопільського осередку Наукового товариства імені Шевченка. 2013. Т. 8 Музеї Тернопільщини. С. 459-475.

16. Хай М. Українська інструментальна музика усної традиції: [Нотн. зб.]; запис, нот. ред. і транскрипції М. Хая, окремі транскрипції студ. істор.-теорет. та композит. фак-тів НМАУ ім. П. Чайковського. Дрогобич : Коло. 2011. 467 с., нот.

17. Щур Л. Танцювально-інструменальні колективи як складова фольклорно-мистецького фестивалю «В Борщівському краї цвітуть вишиванки». Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство / [за ред. О.С. Смоляка]. Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2016. № 1 (вип. 34). С. 94-100.

18. Щур Л. Танцювальні колективи Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Мистецька діяльність у соціокультурному просторі (25-літній творчий внесок факультету мистецтв Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка): колективна монографія / ред. Б.О. Водяний, О.С. Смоляк, З.М. Стельмащук. Тернопіль: вид. Ю.М. Шкафаровський, 2018. С. 212-237.

19. Яловега С., Турчин О. Кривче. Село на пагорбах історії: нариси з історії. Чернівці: Букрек, 2015. 432 с.

References

1. Bulhakova-Sytnyk, L. (1993) Deiaki aspekty doslidzhennia zhinochykh sorochok Borshchivshchyny XIX - pochatku XX st. [Some aspects of the study of women's shirts Borshchiv region XIX - early XX century]. Litopys Borshchivshchyny: Istor.-kraieznav. zbirnyk [Chronicle of the Borshchiv Region: Historical and Local History Collection], ed. I. Skochilyas, M. Sokhatsky]. Borshchiv, Vol. 3, pp. 41-45. [in Ukrainian].

2. Vodianyi, B.O. (1994). Narodna instrumentalna muzyka Zakhidnoho Podillia: problema evoliutsii tradytsiinykh form muzykuvannia [Folk instrumental music of the Western Podillya: the problem of the evolution of traditional forms of music]. Candidate's thesis. P. Tchaikovsky Kyiv State Conservatory, Kyiv, p. 19. [in Ukrainian].

3. Harasymchuk, R. (1957). Narodnoe iskusstvo Ternopolskoy oblasti USSR [Folk art of the Ternopil region of the USSR]. Soviet ethnography [Sovetskaya etnografiya], no. 1, pp. 72-89. [in Russian].

4. Hnatiuk, V. (1909). Materialy do ukrainskoi etnolohii: (v 22 t.) [Materials on Ukrainian Ethnology: (in 22 volumes)]. Vol. 12 Haivky, Shevchenko Scientific Society in Lviv, Ethnographic Commission. Lviv: Out of print. Shevchenko Scientific Society. [in Ukrainian].

5. Hubiak, V. (2001). Folklorni oberehy dukhovnosti: posibnyk [Folklore Charms of Spirituality: a handbook]. Ivano-Frankivsk: Polumia (IME). [in Ukrainian].

6. Humeniuk, A. (1963). Narodne khoreohrafichne mystetstvo Ukrainy [Folk choreographic art of Ukraine], Kyiv: Academy of Scie^e URSR. [in Ukrainian].

7. Diakiv, O. (2007). Khudozhni osoblyvosti dekoratyvnoho mystetstva Zakhidnoho Podillia XIX - XX st. (Istoriia, typolohiia, stylistychni vidminy) [Artistic features of decorative art of the Western Podillya of XIX - XX centuries. (History, typology, stylistic cancellations)]. Candidate's thesis. Lviv National Academy of Arts, Lviv, 18 p. [in Ukrainian].

8. Ivanevych, L. (2014). Tradytsiine vbrannia ukraintsiv Zakhidnoho Podillia: osoblyvosti klasyfikatsii [Traditional clothes of Ukrainians in the Western Podillya: features of classification]. Narodoznavchi zoshyty [Ethnology notebooks], no. 5 (119), pp. 1062-1072. [in Ukrainian].

9. Humeniuk, A. (1972). Instrumentalna muzyka [Instrumental music]. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

10. Pokusinska, L. and Pokusinskyi, O. (2013). Borshchivska narodna sorochka: Materialy. Krii. Tekhniky shytva. Kolektsiia Borshchivskoho kraieznavchoho muzeiu [Borshchiv People's Shirt: Materials. Cut. Technique of a seamstress. Collection of the Borshchiv Local History Museum]. Kyiv: Novyi druk. [in Ukrainian].

11. Stelmashchuk, S. and Medvedyk, P. (1993). Pisni Ternopilshchyny. Vyp. 2 [Songs of Ternopil region. Vol. 2]. Kyiv: Muzychna Ukraina. [in Ukrainian].

12. Skoropad, V. (1993). Moi spohady [My memories]. Litopys Borshchivshchyny: Istor.-kraieznav. zbirnyk [Chronicle of the Borshchiv Region: Historical and Local History Collection], ed. I. Skochilyas, M. Sokhatsky]. Borshchiv, Vol. 3, pp. 29-40. [in Ukrainian].

13. Smoliak, O.S. (2005). Vesniana obriadovist Zakhidnoho Podillia v konteksti ukrainskoi kultury [Spring ritual of Western Podillya in the context of Ukrainian culture]. Doctor's thesis, M. Rylsky Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 40 p. [in Ukrainian].

14. Smoliak, O. (2014). Zbirnyk «Haivky» Volodymyra Hnatiuka - pershe monohrafichne vydannia v Ukraini [Collection of Volodymyr Hnatyuk's «Haivky» is the first monograph in Ukraine]. Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka. Seriia: Mystetstvoznavstvo [Scientific issues of the Ternopil V. Hnatyuk National Pedagogical University. Series: Art Studies], ed. O.S. Smolyak, Ternopil: Ternopil V. Hnatyuk National Pedagogical University Publishing House, no. 3, pp. 95-101. [in Ukrainian].

15. Sokhatskyi, M. (2013). Borshchivskyi oblasnyi kraieznavchyi muzei - naukovo-kulturnyi tsentr Zakhidnoho Podillia [Borshchiv Regional Museum of Local Lore - Scientific and Cultural Center of West Podillya]. Zbirnyk prats Ternopilskoho oseredku Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka [Collection of works of the Ternopil branch of the Shevchenko Scientific Society], Vol. 8 Museums of Temopil region, pp. 459-475. [in Ukrainian].

16. Khai, M. (2011). Ukrainska instrumentalna muzyka usnoi tradytsii: (Notnyi zbirnyk) [Ukrainian Instrumental Music of the Oral Tradition: (Musical notes Collection)], recording, musical editing and transcriptions of M. Khai, separate transcriptions of students of the historical-theoretical and composing faculties of the P. Tchaikovsky National Musical Academy of Ukraine, Drohobych: Kolo. [in Ukrainian].

17. Shchur, L. (2016). Tantsiuvalno-instrumenalni kolektyvy yak skladova folklorno-mystetskoho festyvaliu «V Borshchivskomu krai tsvitut vyshyvanky» [Dance-instrumental collectives as a component of folklore-artistic festival «In the Borshchiv region embroideries blossom»]. Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka. Seriia: Mystetstvoznavstvo [Scientific issues of the Ternopil V. Hnatyuk National Pedagogical University. Series: Art Studies], ed. O.S. Smolyak, Ternopil: Ternopil V. Hnatyuk National Pedagogical University Publishing House, no. 1 (Vol. 34), pp. 94-100. [in Ukrainian].

18. Shchur, L.B. (2018). Tantsiuvalni kolektyvy Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka [Dance groups of Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University]. Artistic activity in the socio-cultural space (25-year creative contribution of the Faculty of Arts of Ternopil V. Hnatiuk National Pedagogical University): collective monograph). Ed. B. Vodianyi, O. Smoliak, Z. Stelmashchuk, Ternopil: publ. Yu.M. Shkafarovskyi, pp. 212-237. [in Ukrainian].

19. Yaloveha, S. and Turchyn, O. (2015). Kryvche. Selo na pahorbakh istorii: narysy z istorii [Kryvche. A Village on the Hills of History: Essays on History]. Chernivtsi: Bukrek. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru