Естетична культура: теоретичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Естетична культура: теоретичний аспект

Ходунова Вікторія Леонідівна кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки і психології дошкільної освіти

вул. Тургенівська 8/14, м. Київ



Анотація

У статті розглянуто загальнонаукові положення щодо проблеми «культури». Досліджено особливості розвитку культури в античний період, епоху Середньовіччя, Відродження, Класицизму, Просвітництва. Виокремлено понятійно-категоріальний апарат, за допомогою якого здійснено спроби синтезу понять «культури». Констатовано, що культура - це неоднозначне, полісемантичне, багато змістове поняття, яке стосується людини та її діяльності, що має характер відтворювання та визначає людське у людині, ступінь, міру її формування, розвитку, реалізацію соціальних сил у різній діяльності, вона містить природні об'єкти, предмети, створені людиною і духовні явища. Встановлено, що спеціалізовану частину культури суспільства складає естетична культура, яка характеризує стан суспільства з точки зору його готовності до забезпечення розвитку мистецтва й естетичних відносин. Актуалізовано, з точки зору філософії, культурології, педагогічних джерел, різноманітність підходів до визначення поняття «естетична культура». Здійснено теоретичний аналіз естетичної культури як суспільної категорії, встановлено її тісний зв'язок з соціально-історичними процесами, духовними, культурними умовами, які характерні для певного етапу розвитку суспільства. У вимірі діяльнісного підходу естетичну культуру окреслено як процес реалізації творчих сил, духовного потенціалу особистості. Наукова інтерпретація естетичної культури як культурологічної категорії, представлено функціонуванням духовних цінностей, художньої творчості, розвитком окремих видів і жанрів мистецтва, діяльності за законами краси. Усвідомлюючи естетичну культуру як особистісну категорію, визначено її роль в освоєнні навколишньої дійсності за законами краси, удосконалення особистісних якостей з урахуванням відповідних естетичних вимог. Естетична культура як суспільна категорія обґрунтовується як духовне утворення, інтегральний компонент загальної культури, сукупність естетичних цінностей і рівень естетичного ставлення до навколишнього світу, що характеризує здібності, таланти і потреби особистості сприймати, відчувати, оцінювати та перетворювати цей світ й саму себе «за законами краси».

Ключові слова: культура, естетична культура.



Abstract

Khodunova Victoriia Leonidivna Ph.D (Candidate of Pedagogical Sciences), Associate Professor, Department of Pedagogy and Psychology of Preschool Education, National Pedagogical Dragomanov University

AESTHETIC CULTURE: THEORETICAL ASPECT

The article considers the general scientific positions on the problem of "culture". The social determination of culture and features of its development in the ancient period, the Middle Ages, Renaissance, Classicism, Enlightenment. Attempts to synthesize definitions of culture have been made with the help of the conceptual and categorical apparatus. It is stated that culture is an ambiguous, polysemantic, multi-meaning concept that relates to human and its activities, which has the character of reproduction and determines the humanity, the degree of its formation, development, realization of social forces in various activities, objects created by man and spiritual phenomena. It is established that the specialized part of the culture of society is aesthetic culture, which characterizes the state of society in terms of its readiness to ensure the development of art and aesthetic relations. The variety of approaches to the definition of the concept of "aesthetic culture" is actualized from the point of view of philosophy, culturology, pedagogical sources. Theoretical analysis of aesthetic culture as a social category is carried out, its close connection with socio-historical processes, socio-economic, spiritual, cultural and educational conditions, which are characteristic of a certain stage of development of society, has been established. In the dimension of the activity approach, aesthetic culture is outlined as a process of realization of creativity , spiritual potential of an individual. Scientific interpretation of aesthetic culture as a culturological category is represented by the functioning of spiritual values, artistic creativity, the development of certain types and genres of art, actions according to the laws of beauty. Aware of aesthetic culture as a personal category, its role in mastering the surrounding reality according to the laws of beauty, improving personal qualities, with consideration to the relevant aesthetic requirements. Aesthetic culture as a social category is justified as a spiritual formation, an integral component of general culture, a set of aesthetic values and a level of aesthetic attitude to the world around us, characterizing the abilities, talents and needs of the individual to perceive, feel, evaluate and transform this world and itself "according to the laws of beauty".

Keywords: culture, aesthetic culture.



Вступ

Постановка проблеми. У світлі подій в нашій країні відбуваються радикальні зміни в соціокультурній сфері, деконструкція усталених цінностей і естетичних ідеалів. Саме культура виступає потужним чинником розкриття особистісного ресурсу, побудови навколишнього за законами краси, свободу творчості та форм культурного самовираження. Від рівня естетичної культури особистості, суспільства, цивілізації, від їх здатності захищати, зберігати, розвивати і створювати красу залежать долі самої культури і прогрес людства. На сьогоднішньому етапі суспільство вимагає нового розуміння культурного й естетичного. Відповідно до актуальних суспільних запитів, проблема сучасної культури стає предметом осмислення багатьох науковців. Тому відповідне місце у нашому дослідженні посідає спроба знайти відповіді на питання щодо поняття «естетична культура», схарактеризувати декілька тенденцій в теорії культури, кожна із яких визначається відповідними методологічними підходами

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема культури розглядається в наукових дослідженнях у таких аспектах: філософські основи естетичної свідомості (В. Андрущенко, Л. Губерський, І. Зязюн, О.Семашко, О. Рудницька та ін.); формування естетичної культури особистості (М. Каган, С. Миропольська, та ін.); естетична культура як складова життя і суспільства (О. Бованенко; Г. Ващенко, Г. Костюшко та ін.); соціальні аспекти естетичної культури (Б. Малиновський, С. Левіт, Т.Партсонс, В. Титаренко та ін.); практична та духовна активність людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом і собою (Н. Волкова); соціологічні дослідження семантики культури (Л. Губерський, М. Каган, Н.Смелзер та ін.); поняття культури як творчої діяльності (В.Давидович, Ю.Жданов, М. Каган, Е. Маркарян, М. Тарасенко та ін.); поняття «естетична культура» ( І. Зязюн, В. Малахов, Л. Печко та ін); формування естетичної культури особистості (С. Гончаренко, А. Деркач, Я. Мамонтова П.Підкасистий, Д. Чернілевський, Л. Фрідман); естетична культура як творча діяльність (В. Давидович, Ю. Жданова, Е. Маркарян, М. Тарасенко та ін.).

Мета статті: дослідити історичні етапи становлення естетичної культури, здійснити теоретичний аналіз наукових підходів до визначення поняття «естетична культура».



Виклад основного матеріалу

Культура (з лат. - "cultura") - термін семантично неоднозначний і полізмістовний, що означає обробіток, догляд, землеробство, а також виховання, освіту, розвиток, поклоніння, шанування.

У словнику основних філософських термінів культура трактується як «сукупність осмисленої творчої діяльності людей; багатофункціональна система, що містить різноманітні аспекти людської діяльності» [1].

Згідно з усіма мистецтвознавчими довідками, слово «культура» має латинське походження (від лат. «cultura» - обробка, виховання, розвиток) та охоплює все те, що визначає специфіку людського існування в навколишньому світі (праця, побут, політика, наука, освіта, мистецтво, мораль тощо).

Нині поняття "культура" також по-різному трактується щодо його смислових меж, а не його спрямованості загалом, саме різноманітність вимірів та форм втілення спричиняє розбіжність в її дефініції.

Можна погодитися з дослідниками В. Івановим, М. Межуєвим, В. Табачковським, які окремі способи організації та розвитку людської життєдіяльності, що представлені в продуктах матеріальної та духовної праці, в системі соціальних норм та настанов, у духовних цінностях, сукупності ставлення людини до природи, до інших людей і до себе самої, теж відносять до поняття культури. Трактування сутності кожного виду культури відбувається через виокремлення особливостей її діяльності та способи задоволення людських потреб [2, C. 211].

Поняття «культура», яке вперше було використане М. Катоном, в епоху античності, у значенні «агрокультура», поступово набуває різних термінологічних визначень - «цивілізація», «виховання», «освіта», «формування».

Саме в культурі мислення Марк Туллій Цицерон вбачав шлях до розширення духовного світу людини [3].

Підтвердження цих слів, знаходимо у філософських працях Сократа, Платона, Аристотеля. Їх оригінальні думки і погляди визначають ціннісну спрямованість культури у тісному зв'язку із суспільною практикою, що робить її доцільною, покликана відповідати її потребам, орієнтаціям та вимогам.

В епоху Ренесансу «культура» розглядається як нова, створена людством реальність, що чітко поділена надвоє: на непізнаний світ природи, створений Богом, та на створений людиною світ культури (Д. Віко)[4].

Вагомим є доповнення, зроблене В. Віндельбандом та Г. Ріккертом про осягнення культури як чогось неповторного і поділення її на «науку про природу» та «науку про культуру» [5].

Поняття «культура» з позиції самостійного і важливого феномена «буття людства» знаходимо в епоху Відродження, де поняття «культура» набуває самостійного наукового значення і розглядається як самостійний і важливий феномен буття людства (Г. Гердер).

Філософи епохи Просвітництва сутність культури вбачають у різних видах свідомості: моральній (І. Кант), естетичній (Новаліс. Ф. Шиллер, Ф. Шлегелі).

У подальшому дододалося інше прочитання: культурно-етичне (М. Авксентьєв, М. Абрамович).

З ХУШ століття поняття «культура» інтерпретується як освіченість, вихованість людини у суспільстві, що підтверджує, що культура є різновидом (матеріальної, духовної, художної) людської діяльності.

У науковий світ поняття «культура» ввів антрополог Е. Тайлор (1871р.), що визначав цей термін як «складну цілісність, яка включає в себе знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї, здібності, звички, що набуваються і досягаються людиною як членом суспільства» [6].

Е. Кассірер зазначає, що культура дає людині не тільки стійкість засобів опанування світом, але дещо більше - «конституційні умови вищої форми суспільства» [7].

Ідеї О. Шпенглера дають можливість розглянути культуру як «неповторний творчий імпульс (сфера духу) від творчості до безпліддя, від героїчних «діянь» до «механічної роботи». Культура, за О. Шпенглером, чітко виявляє себе не в науці та філософії, а в «жорстких» формах архітектури, техніки, ідеології, тобто в тому, що і називається «цивілізацією». Маючи ознаки «космічності» культура охоплює всі ознаки життєдіяльності: «від філософії й літератури до фінансових операцій і ведення війни» і будується поетапно, «від стадії зародження, розвитку, злету й падіння». Своєю чергою, О. Шпенглер обгрунтував ідею поліциклічності історичного процесу - ідеальна тривалість життя культури тільки на період одного тисячоліття [8].

М. Данилевський, підтримуючи ідею цивілізації, вважає, що «Прогрес полягає не в тому, щоб йти в одному напрямку, а в тому, щоб все поле, що становить терени історичної діяльності людства, виходити в різних напрямах» [9]. культура античний естетичний

При цьому, А. Тойнбі, вказує на те, що культуру створює творча меншість, яка органічно відповідає попиту часу, залучає до процесу культурно- історичної творчості інертну більшість. «Суперечність, що виникає, руйнує цивілізацію, готує грунт для нового культурно-історичного» повороту [10].

На перший план сутності культури Франца Боаса виступає відносна самоцінність кожної окремо взятої культури, впливаючи на «характер» або «дух» того чи іншого народу [11].

На динаміку соціальних та культурних змін вказували Б. Малиновський, Т. Партсонс.

В. Титаренко вказує на використання суспільством естетичної культури як засобу соціалізації індивідуума, що впливає на загальний напрям і загальний рівень «людської активності» [12].

Багатогранність «класичних» трактувань культури, не втрачають своєї актуальності. Сьогодні, як зазначає К. Прокоф'єва, культура - це неоднозначне, полісемантичне, багатозмістове поняття, яке стосується людини та її діяльності, що має характер відтворювання та визначає людське у людині, ступінь, міру її формування, розвитку, реалізацію соціальних сил у різній діяльності, вона містить природні об'єкти, предмети, створені людиною і духовні явища [13].

Аналізуючи сутність, місце та значення культури в суспільстві, можна виділити основні взаємопов'язані сторони: культура - суспільно-соціальне явище, що відображає його якісну характеристику та примножує духовне життя людини; культура - творчий процес, спрямований на пізнання людиною навколишнього світу і самої себе у світі, де домінує наука і мистецтво; культура спрямована на самопізнання людини, набуття нею світоглядних установок; культура охоплює сутність матеріальних і духовних цінностей людини; культура створює необхідні для орієнтації людини в соціумі правила і норми поведінки; культура є домінантним фактором формування людських сутнісних сил, людяності, реорганізації її природжених захоплень, потреб, емоцій на справжні людські [14, С. 18].

Дослідження проблеми культури не можливе без з'ясування поняття «естетична культура», оскільки від рівня естетичної культури особистості, суспільства, цивілізації, від їх здатності захищати, зберігати, розвивати і створювати красу залежать долі самої культури і прогрес людства.

Поняття «естетична культура» походить від грецького «aisheticos»- «естетика», що у перекладі означає - той, що має відношення до чуттєвого сприйняття.

У педагогічній інтерпретації «естетична культура» розглядається як творча діяльність, в процесі якої відбувається розвиток як естетичних смаків, ідеалів, естетично-почуттєвої сфери, так і самовираження особистості, розкриття її духовного потенціалу.

Оскільки рівень естетичної культури особистості часто супроводжується формуванням ціннісних орієнтирів і пріоритетів, то неможливо обійти увагою аксіологічний підхід, що трактує культуру як певну міру оцінки людської дійсності» (А. Арнольдов, Г. Карпов, Л. Столович, Н. Чавчавадзе та ін.) [15,С.12]; як особистісні та професійно значущі якості (Т. Піроженко); як систему цінностей, спрямованих на інтеграцію суспільства та підтримку функціонування своїх інститутів; як особливої форми суспільного пізнання і полягає в осмисленні дійсності через визначення узагальнених поглядів на світ, місця та ролі людини в ньому, через пізнання загальних законів розвитку природи, суспільства і людського мислення[16, С.12].

Ідеї представників аксіологічного підходу переконують: існує єдина культура людства, і її можна уявити у вигляді піраміди загальнолюдських цінностей (Пірс, Віндельбанд та ін.); немає ніякої загальнолюдської культури, є безліч несумірних культурно-історичних систем: самобутніх, замкнених в собі і рівноправних систем цінностей (Тойнбі, Вебер та ін.); нормальне функціонування культури вимагає безпосередньо-життєвої реалізації, чуттєвої відкритості цінностей для суб'єкта. «Як немає людини без праці, так не може бути культура без людини, її суспільно-особистісних зв'язків і стосунків, практично-творчої діяльності. Культура стає істинною тоді, коли вона «входить у життя, у звички особистості, виявляється у всій сукупності її соціальної діяльності, в її повсякденній поведінці» [11].

Найбільш узагальненим є визначення естетичної культури, яке охоплює і якісно характеризує «всі сфери її свідомості (емоційну, психічну, вольову, інтелектуальну), всі види її життєдіяльності, всі засоби її саморозкриття: вона проявляється і в тому, як людина мислить, і в тому, що обирає, і в тому, що вміє, і в тому, яка вона сама» [17].

Важливе значення для нашого дослідження має також врахування методологічних засад діяльнісного підходу, що ґрунтується на різних позиціях, дає змогу найбільш повно врахувати всі особливості естетичної культури.

Діяльнісний підхід окреслено в працях: як такий, що з однієї сторони розглядає «естетичну культуру», як «людську, неприродню дійсність загалом чи її фрагмент, прояв тощо» (Є. Давидович, М. Каган, Е. Маркарян, З. Файнбург та ін.); з іншої - як процес реалізації творчих сил, духовного потенціалу особистості (Е. Баллєр, Л. Коган та ін.).

Отже, у вимірі зазначених підходів «естетична культура» постає як характеристика самої людини, заходи її розвитку як суб'єкт діяльності, заходи оволодіння цим суб'єктом умовами та способами людської діяльності (природних і створених творчою працею людини) у різних сферах суспільного життя (Б. Ананьєв, Л. Виготський, І, Зязюн, М. Каган, В. Келле, С. Лангер, В. Малахов та ін.).

З огляду на те, що кожен культурно-історичний етап будь-якого суспільства, висуває свої вимоги до рівня «культурності», естетизації, естетичності суспільства і особистості, відповідно і сутність культури слід шукати, перш за все, в розвитку основи суспільства, матеріального виробництва, а також і всіх інших підсистем і сфер суспільного життя - соціальної та соціально-політичної [18].

Одним із основних методологічних підходів вбачаємо антропологічний підхід. У процесі його впровадження акцентуємо увагу на: підвищену увагу до несвідомих традицій, що виражаються в мові, звичаях, ритуалах, міфології; вплив культури як на окрему особу, так і на соціальну групу; єдність ціннісно-нормативної, духовної і матеріальної підсистем.

Велика кількість визначень поняття «естетична культура» надано саме в рамках даного підходу, що дає змогу найбільш повно враховувати всі її особливості. Так, для описових визначень, зміст естетичної культури охвачує всі сторони життєдіяльності (Е. Тайлор, М. Херсковиц); історичні визначення розглядають естетичну культуру як продукт історії суспільства (Ф. Боас, Е. Сепир); нормативні - збагачують поняття «естетична культура» сукупністю прийнятих правил, норм, ідеалів; згідно з психологічним визначенням, естетична культура вважається особливою формою

пристосування людей до природного оточення, вказує на вирішенні проблем, що виникають, на психологічному рівні (Р. Бенедикт, К. Янг); генетичні- тлумачать естетичну культуру з точки зору її походження (Г. Беккер, Л. Уайт, В. Оствальд). Згідно із структурним визначенням, естетична культура є системою певних ознак, що по-різному пов'язаних між собою, при цьому матеріальні и нематеріальні культурні ознаки, що утворюють соціальні інститути, які є ядром (моделлю) культури (Р. Лінтон, Дж. Хоннігман). А. Кребер та К. Клакхон стверджували, що «форма, або модель, або образ, навіть культурна риса є абстракцією» і доповнювали при цьому, що «риса-це «ідеальний тип».

Цінність антропологічного підходу у формуванні культури особистості полягає у визнанні самоцінності культури кожного народу, а також у визнанні рівноцінності усіх культур на землі, є прикладом розуміння культури як те, що створено людиною, будь-то матеріальні предмети, зовнішня поведінка, символічна поведінка або соціальна організація, а також як спосіб життя, який наслідує спільність або плем'я [19].

Одним із основних підходів, що зосереджується на історичній складовій культури, є соціологічний підхід, що створює протягом своєї історії власну естетичну культуру та характеризує механізми культурного успадкування (виховання, освіта) [20].

Прагнення осмислити природу естетичної культури спонукає до виділення характерних особливостей на суспільному рівні,. що характеризує естетичну культуру як суспільне, оскільки є результатом суспільної діяльності, що включає загальні, для конкретного суспільства, соціальні взаємини, культурні цінності, творчу реалізацію.

Естетична культура як суспільна категорія обґрунтовується як духовне утворення, інтегральний компонент загальної культури, сукупність естетичних цінностей і рівень естетичного ставлення до навколишнього світу, що характеризує здібності, таланти і потреби особистості сприймати, відчувати, оцінювати та перетворювати цей світ й саму себе «за законами краси».

Л. Кертман уважає, що естетична культура тісно пов'язана з розвитком економічних відносин, виробничим і трудовими процесами: «Культурні цінності створюються самим суспільством, але вони ж потім і визначають розвиток цього суспільства, життя якого починає все більше залежати від створених ним цінностей» [21].

З погляду М. Юрій «Без естетичної культури ми не були б людьми, а залишалися лиш співтовариством істот певного біологічного виду. Люди діють на основі культурних норм - звичаїв і традицій, міняються під впливом культурних цінностей, накопичують і передають іншим поколінням її досягнення та створюють нові форми» [22]. T. Столович, пов'язує «культуру особистості і суспільство незримими узами» [23].

Ідеї представників естетичної культури як важливого складника життя і суспільства широко представлені в дослідженнях О. Бованенко як:

- системний комплекс специфічних і більш менш нормованих способів і форм соціальної інтеграції, організації, регуляції, пізнання, комунікації, оцінки і самоідентифікації, образних рефлексій та інтерпретацій, механізмів соціалізації особистості тощо, що володіє здатністю до соціального й історичного самовідтворювання, адаптивної мінливості і прогресивного саморозвитку шляхом структурно-функціонального ускладнення (С. Левіт);

- технологія, тобто спосіб творчої діяльності суспільної людини, позаприродній спосіб накопичення і передачі досвіду, процес оцінювання та осмислення; те, що виділяє людину із зовнішнього світу і відкриває шлях самобутнього розвитку (Г. Драч);

- організовані сукупності матеріальних об'єктів, ідей і образів; технологій їх виготовлення та оперування ними; стійких зв'язків між людьми і способів їх регулювання; оцінних критеріїв, наявних у суспільстві. Категорія «культура» позначає зміст спільного життя і діяльності людей, створене самими людьми штучне середовище існування та самореалізації, джерело регулювання соціальної взаємодії та поведінки (Е. Орлова);

- специфічно людський спосіб буття, що визначає весь спектр практичної та духовної активності людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом і собою (Н. Волкова) [19].

Таким чином, аналіз естетичної культури як суспільної категорії дає можливість зробити висновок про її тісний зв'язок із соціумом, природою, історією, духовністю.

На гармонізацію всіх сторін життєдіяльності людини та її взаємовідносин з навколишнім середовищем вказує один із перших розробників естетичної культури особистості- Я. Мамонтов [24].

У сучасних теоретичних концепціях естетичну культуру особистості трактують як: рівень оволодіння якоюсь галуззю знань або діяльності (С. Гончаренко, А. Деркач); стиль мислення і освіченість (С. Гончаренко); інтелігентність (В. Кукушин); рівень розвитку творчих сил і здібностей людини (Г. Коджаспірова); духовність людини (А. Зубра); сукупність матеріальних і духовних предметів людської діяльності, (П. Підкасистий, Л. Фрідман, М. Гарунов); джерело і продукт поведінки людини (І. Зязюн, А. Ауербах).

Складником естетичної культури є естетична свідомість, яка виконує важливу роль у розвитку й функціонуванні даного духовно-функціонального утворення.

Аналізуючи ознаки індивідуальної свідомості, В. Андрущенко зазначає: «Це - специфічна духовна система, що існує у вигляді різноманітних форм: системи філософських, наукових, художніх, моральних, правових, політичних ідей та уявлень. Її характерною особливістю є відносна самостійність щодо індивідуальної свідомості і суспільного буття. Основу власне суспільної свідомості становлять традиції, моральні норми, громадська думка, настрої, погляди, звичаї, смаки тощо» [10, С. 22].

У структурі естетичної свідомості О. Шумейко виокремлює: - естетичні сприйняття, що виявляються у спостережливості, умінні помітити найсуттєвіше, відображають зовнішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу, здатність відчувати радість від побаченого; -естетичні почуття - це почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в навколишній дійсності, творах мистецтва; -естетичні судження, що передають ставлення особистості до певного об'єкта, явища; - естетичні смаки, що постають як емоційно-оціночне ставлення людини до прекрасного, мають вибірковий суб'єктивний характер; - естетичний ідеал, як своєрідний зразок, з позиції якого особистість оцінює навколишню дійсність [25].

Оскільки естетична культура супроводжується формуванням ціннісних орієнтирів і пріоритетів, то неможливо обійти увагою культурологічний підхід, що реалізується через самореалізації особистості через пізнання культурних процесів минулого, сучасного та майбутнього в різних аспектах, сприйняття культурних цінностей не лише з позиції раціонального, а й шляхом емоційної реакції на культурні процеси та надбання; формування широкого, культурологічного світогляду особистості, ерудованості, культури почуттів та гостроти сприйняття [26]; трансляцію педагогічних цінностей і технологій, які забезпечують творчу самореалізацію особистості педагога у професійній діяльності [27]; ідеї про людину як динамічну систему, яка постійно розвивається, змінюється, набуває в процесі професійної діяльності нових особистісних та професійно значущих якостей, які забезпечують широкі можливості постійного професійного розвитку.

В енциклопедичній літературі культурологічний підхід визначається як конкретно-наукова методологія пізнання та перетворення педагогічної реальності, основою якої є аксіологія; бачення освіти через призму поняття культури, тобто розуміння її як культурного процесу, котрий відбувається у культуровідповідному середовищі, всі компоненти якого наповнені людськими змістами і слугують людині, котра вільно проявляє свою індивідуальність, здатність до культурного саморозвитку і самовизначення у світі культурних цінностей [28].

У процесі впровадження культурологічної категорії, акцентується увага на формуванні духовних цінностей, художньої творчості, естетичних почуттів, думок, поглядів, ідеалів.

В. Томашевський встановлює безпосередній зв'язок культури із художньо-творчим процесом, акумулюванням художньо-естетичних ідей, творчих програм, збагаченням естетичного досвіду і світогляду, впливом на естетичні поняття та уявлення, необхідні для плідної взаємодії людини зі світом прекрасного в мистецтві, художній та дизайнерській творчості [29].



Висновки

Багатоаспектність визначення «естетична культура» дала нам змогу деталізувати зміст складового за суспільними, культурологічними та особистісними критеріями і схарактеризувати її як особистісне утворення, що відображає розвиненість естетичних смаків, емоційно-почуттєвого, культурологічного досвіду та позитивного емоційного ставлення до естетичних явищ об'єктивного навколишнього світу. потужним чинником розкриття особистісного ресурсу, побудови навколишнього за законами краси, свободу творчості та форм культурного самовираження. Нині естетична культура розглядається як головний чинник формування гармонійно розвинутої особистості, зміни ціннісної орієнтації, потреб людини на переосмислення всієї стратегії взаємовідносин людини зі світом.



Література

1. Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук та ін. -НАН України, Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди. -- Київ: Абрис, 2002. - С.379.

2. Культурологія: навч. пос./ Є.А. Подольська, В .Д. Лихвар, К. А. Іванова -К: 2005. -392с.

3. Крисаченко В.С. Екологія. Культура. Політика: Концептуальні засади сучасного розвитку /В.С. Крисаченко. М.І. Хилько - Київ, 2002- С. 211.

4. Вико Дж. Основания новой науки об общей природе наций/ пер. с итал. М.-К.: REFL-book-BCF.1994. - 656 c.

5. Енциклопедія/ за заг. ред. В. Г. Кременя - Київ.: Вид-во Юрінком Інтер, 2008. - 1040 с.

6. Тайлор Э. Б. Первобытная культура / пер. с англ., 1989. -573 с.

7. Расильникова М. Б. Севастьянова С. К. К вопросу о современных подходах к определению понятия «культура»/ М. Б. Расильникова, С. К. Севастьянова// Обсерватория культуры. - 2015- №4. - С.98-103.

8. Энциклопедия замечательных людей и идей. Основные формы и типы культуры. Место и функции культуры в обществе [Электоронный ресурс] - Режим доступа: http://www.abc-people.com/typevork/art/doc-3.htm.

9. Овчарук О. В. Особистість у просторі культури: навч. посіб./ О. В. Овчарук - К , 2019. - С. 62-63.

10. Андрущенко В. П. .Сучасна соціальна філософія/ В.П Андрущенко, М. Л. Михальченко 2-е вид., переробл. і доп. - Київ: Генеза, 1996 . - С.83-85.

11. Культурологія: навч. посіб. / Шейко В. М. -К.: 2012. - 494 с.

12. Титаренко В. П. Традиційні народні ремесла/ В. П. Титаренко. - К.: 2003. - 360с.

13. Прокоф'єва К. А. Поняття культури: методологія вивчення / К. А. Прокоф'єва // Альманах Національного гірничого університету. - 2005. - С.131-145.

14. Шовш К.С. Формування академічної культури майбутніх педагогічних працівників у закладах вищої освіти: дис. ... кандидата пед. наук 13.00.04/ Шовш Катерина Степанівна: Київ, 2019. -222с.

15. Сарингулян К.С. Культура и регуляция деятельности / К.С. Сарингулян. - Ереван, 1986 - С. 12-13.

16. Зязюн І. А. Наукове осмислення освітнього простору культури в педагогічній теорії/ .А.Зязюн// Імідж сучасного педагога. -2006. - №5-С. 12-16.

17. Каган М. С. Эстетика как философская наука./М.С. Каган.-М.: 1997. - С.36.

18. Суспільство і культура. Загальне та особливе в розвитку культури. Взаємозвязок традицій та новаторства. [Электоронный ресурс]-Режим доступа::http://daviscountydaycare.com/ kultura--czivlzaczya/59-susplstvo-kultura-zagalne-ta-osoblive-v-rozvitku-kulturi-vzamozvyazok-tradicz- ta-novatorstva.html.

19. Бованенко О. В. Формування художньо-естетичної культури студентів педагогічних університетів у процесі декоративно-прикладної діяльності. дис. ... кандидата пед. наук 13.00.07/ Бованенко Ольга Олександрівна: Київ, - 2018. - 288 с.

20. Кравченко А. І. Культурологія: навч.посіб./А.І. Кравченко. - К., 2003. -- 288 с.

21. Кертман Л. Е. Методологии изучения культуры и критике ее идеалистических концепцій/ Л. Е. Кертман// Новая и новейшая история. -1973. - № 3.

22. Юрій М.Ф. Людина і світ./М.Ф. Юрій. - К:, 2006. - 460 с.

23. Столович Л. Н. Аксиологический подход к эстетическим категориям в эстетическом учении Иммануила Канта /Л. Н. Столович//Кантовский сборник: Межвузовский тематический сборник научных трудов. -2009. - №3-С. 40-48.

24. Соколова А.В. Формування естетичної культури особистості в науково- педагогічній та творчій спадщині Я.А. Мамонтова / А.В. Соколова. - Х., 2001. - 17с.

25. Шумейко О. А. Естетичне виховання та естетична культура в системі духовного розвитку студентів /О. А. Шумейко// Соціально-гуманітарні вектори педагогіки вищої школи. - 2014 - №1. Режим доступа: http://eprints.kname.edu.ua /39161/1/160-165.pdf.

26. Бастун М. В. Культурологічний підхід в освіті як засіб соціалізації особистості майбутнього педагога/М.В. Бастун//Вісник Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка. Психологія. Педагогіка. Соціальна робота -. 2012. - № 6. - С. 61-64.

27. Коломієць О. Б. Педагогічне забезпечення культурологічної складової у підготовці студентів технічних вищих навчальних закладів: автореф. на здобуття ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.04 / О. Б. Коломієць: Київ, - 2004. - 22 с.

28. Енциклопедія освіти /за заг. ред. В. Г. Кременя. - Київ: Вид-во Юрінком Інтер, 2008. - 1040 с.

29. Томашевський В. В. Теоретичні і методичні засади формування естетичної культури майбутніх дизайнерів у закладах вищої освіти: дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.04/Томашевський Володимир Володимирович. -Кривий Ріг. -2020 - C.362.



References

1. Shinkaruk, V. І. ta іп (2002). Filosofs'kij enciklopedichnij slovnik [Philosophical encyclopedic dictionary]. Ki'iv: Abris [in Ukrainian].

2. Podol's'ka, Є.А., Lihvar, V .D. , Ivanova, K. A. (2005). Kul'turologija [Culturology]. K. [in Ukrainian].

3. Krisachenko, V.S. (2002). Ekologija. Kul'tura. Politika: Konceptual'ni zasadi suchasnogo rozvitku [Ecology. Culture. Politics: Conceptual principles of modern development]. Ki'iv [in Ukrainian].

4. Viko, Dzh. (1994). Osnovanija novoj nauki ob obshhej prirode nacij [Foundations of the new science of the common nature of nations]. M.-K.: REFL-book-BCF [in Russian].

5. Kremenj, V. G. (2008). Enciklopedja[Encyclopedia]. Kuv.: Vid-vo Jurinkom Inter [in Ukrainian].

6. Tailor, Je. B. (1989). Pervobytnaja kul'tura [Primitive culture].[in Russian].

7. Rasil'nikova, M. B. Sevast'janova, S. K. (2015). K voprosu o sovremennyh podhodah k opredeleniju ponjatija «kul'tura» [On the question of modern approaches to the definition of "culture"]. Observatorija kul'tury - Observatory of Culture, 4, 98-103

8. Jenciklopedija zamechatel'nyh ljudej i idej. Osnovnye formy i tipy kul'tury. Mesto i funkcii kul'tury v obshhestve [Encyclopedia of wonderful people and ideas. Basic forms and types of culture. The place and functions of culture in society]. www.abc-people.com Retrieved from http://www.abc-people.com/typevork/art/doc-3.htm [in Russian].

9. Ovcharuk, O. V. (2019). Osobistist' u prostori kul'turi [Personality in the space of culture]. K. [in Ukrainian].

10. Andrushhenko, V. P. (1996). Suchasna socrnl'na filosofija [Modern social philosophy]. (vol. 1-2). Knv: Geneza [in Ukrainian].

11. Sheiko, V. M. (2012). Kul'turologpa [Culturology]. K. [in Ukrainian].

12. Titarenko, V. P. (2003). Tradicijni narodni remesla [Traditional folk crafts]. K. [in Ukrainian].

13. Prokof^va, K. A. (2005). Ponjattja kul'turi: metodologija vivchennja [The concept of culture: a methodology for studying]. Al'manah Nacional'nogo girnichogo universitetu - Almanac of the National Mining University, 131-145 [in Ukrainian].

14. Shovsh, K.S. (2019). Formuvannja akademichnoi kul'turi majbutnih pedagogichnih pracivnikiv u zakladah vishhoi osviti [Formation of academic culture of future pedagogical workers in institutions of higher education].Candidate 's thesis. Kiiv [in Ukrainian].

15. Saringuljan, K.S. (1986). Kul'tura i reguljacija dejatel'nosti [Culture and regulation of activity]. Erevan [in Russian].

16. Zjazjun, І. A. (2006). Naukove osmislennja osvitn'ogo prostoru kul'turi v pedagogichnij teorii [Scientific understanding of the educational space of culture in pedagogical theory]. Imidzh suchasnogo pedagoga - Image of the modern teacher, 5, 12-16 [in Ukrainian].

17. Kagan, M. S. (1997). Jestetika kak filosofskaja nauka [Aesthetics as a philosophical science]. M. [in Russian].

18. Suspil'stvo i kul'tura. Zagal'ne ta osoblive v rozvitku kul'turi. Vzaєmozyjazok tradicij ta novatorstva. [Society and culture. General and special in the development of culture. The relationship between tradition and innovation]. daviscountydaycare.com Retrieved from http://daviscountydaycare.com/kultura--czivlzaczya/59-susplstvo-kultura-zagalne-ta-osoblive-v- rozvitku-kulturi-vzamozvyazok-tradicz-ta-novatorstva.html [in Ukrainian].

19. Bovanenko, O. V. (2018). Formuvannja hudozhn'o-estetichnoi kul'turi studentiv pedagogichnih universitetiv u procesi dekorativno-prikladnoi dijal'nosti [Formation of artistic and aesthetic culture of students of pedagogical universities in the process of decorative and applied activities].Candidate 's thesis. Kiiv [in Ukrainian].

20. Kravchenko, A. І. (2003). Kul'turologija [Culturology]. K. [in Ukrainian].

21. Kertman, L. E. (1973). Metodologii izuchenija kul'tury i kritike ee idealisticheskih koncepcij [Methodologies of studying culture and critique of its idealistic concepts]. Novaja i novejshaja istorija - New and modern history, 3 [in Russian].

22. Jurij, M.F. (2006). Ljudina i svit [Man and the world]. K. [in Ukrainian].

23. Stolovich, L. N. (2009). Aksiologicheskij podhod k jesteticheskim kategorijam v jesteticheskom uchenii Immanuila Kanta [Axiological approach to aesthetic categories in the aesthetic teachings of Immanuel Kant]. Kantovskij sbornik: Mezhvuzovskij tematicheskij sbornik nauchnyh trudov - Kant's collection: Interuniversity thematic collection of scientific works, 3, 40-48 [in Russian].

24. Sokolova, A.V. (2001). Formuvannja estetichnot kul'turi osobistosti v naukovo- pedagogichnij ta tvorchij spadshhini Ja.A. Mamontova [Formation of aesthetic culture of personality in scientific-pedagogical and creative heritage Ya.A. Mamontova]. H. [in Ukrainian].

25. Shumejko, O. A. (2014). Estetichne vihovannja ta estetichna kul'tura v sistemi duhovnogo rozvitku studentiv [Aesthetic education and aesthetic culture in the system of spiritual development of students]. Social'no-gumanitarni vektori pedagogiki vishhot shkoli - Sociohumanitarian vectors of higher school pedagogy, 1. Retrieved from http://eprints.kname.edu.ua /39161/1/160-165.pdf [in Ukrainian].

26. Bastun, M. V. (2012). Kul'turologichnij pidhid v osviti jak zasib socializacii osobistosti majbutn'ogo pedagoga [Cultural approach in education as a means of socialization of the future teacher]. Visnik Kitvs'kogo nacional'nogo universitetu imeni T.G. Shevchenka. Psihologija. Pedagogika. Social'na robota - Bulletin of Kyiv National University named after T.G. Shevchenko. Psychology. Pedagogy. Social work, 6, 61-64 [in Ukrainian].

27. Kolomkc', O. B. (2004). Pedagogichne zabezpechennja kul'turologichnoi skladovoi u pidgotovci studentiv tehnichnih vishhih navchal'nih zakladiv pedagogical support of culturological component in the preparation of students of technical higher educational institutions]. Extended abstract of candidate 's thesis. Ki'iv [in Ukrainian].

28. Kremenj, V. G. (2008). Enciklopedija osviti [Encyclopedia of Education]. Ki'iv: Vid-vo Jurinkom Inter [in Ukrainian].

29. Tomashevs'kij, V. V. (2020). Teoretichni і metodichni zasadi formuvannja estetichnoi kul'turi majbutnih dizajneriv u zakladah vishhoi osviti [Theoretical and methodical bases of formation of aesthetic culture of future designers in institutions of higher education].Doctor's thesis. Krivij Rig [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...