Вокально-симфонічна творчість Івана Карабиця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вокально-симфонічна творчість Івана Карабиця

Катерина Марченко

студентка IV курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв Центральноукраїнського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка

Колоскова Ж.В.

науковий керівник, кандидат педагогічних наук, доцент

У статті на основі аналізу науково-педагогічних джерел висвітлюється вокально-симфонічна творчість композитора, диригента, музично-громадського діяча і педагога Івана Карабиця. Автор приходить до висновку, що композитор розвивав конфліктно-драматичний тип симфонізму в оркестрових та вокально-симфонічних творах й виявив себе як композитор-мислитель, композитор-пророк.

Ключові слова: вокально-симфонічні твори, І. Карабиць, жанровий синтез, опери-ораторії, кантато-ораторіальний жанр.

Постановка проблеми

Творча особистість Івана Карабиця - композитора, диригента, педагога, музично-громадського діяча та музичного менеджера - належить до плеяди видатних українських митців другої половини ХХ століття. В доробку І. Карабиця три симфонії, три концерти для оркестру, дві ораторії, два концерти для фортепіано з оркестром, великі симфонічно-хорові опуси, вокальні цикли, понад 50 естрадних пісень, музика художніх, анімаційних фільмів та театральних вистав.

Аналіз досліджень і публікацій

Дослідницький інтерес до творчості І. Карабиця є постійним та різноманітним. Але незважаючи на публікацію низки статей у фахових наукових збірках таких авторів, як А. Бондаренко, О. Берегова, О. Галузевська, О. Семашко, О. Сумарокова, С. Турнєєв, Б. Янюк та інші, вихід спеціальної збірки пам'яті композитора та монографію Л. Кияновської, існують деякі прогалині у творчому доробку композитора.

Метою нашої статті є дослідження вокально-симфонічної творчості відомого українського композитора Івана Карабиця.

Виклад основного матеріалу

Творча діяльність майстра була багатогранною і різноманітною. За свій короткий земний шлях довжиною лише в 57 років Іван Карабиць виявив себе як яскраво обдарований самобутній композитор, талановитий диригент, чудовий педагог і видатний музично-громадський діяч [ 1].

Вокально-симфонічний жанр у творчому доробку І. Карабиця посідає поважне місце, поступаючись, мабуть, лише симфонічному, і не лише за кількістю й масштабністю. В кантатах, поемах, ораторіях, завдячуючи смисловій точності вербального ряду, особливо переконливо втілюється світогляд композитора, стверджується його позиція митця, громадянина, людини. До того ж, саме тут активно реалізуються його інноваційні пошуки, що значною мірою визначатимуть в українській музиці 1970-1980 років магістральне спрямування в розвитку жанру та сприятимуть народженню нового у всій своїй зримості. [3] вокальний симфонічний творчість карабиць

Творчість Івана Карабиця є багатогранною. Частина його творів, такі, наприклад як вокальний цикл “Пастелі” (1970) приваблюють витонченістю, винахідливістю і грою барв, але складні для розуміння пересічному слухачу. Монументальні твори, серед яких “Сад Божественних пісень” на слова Григорія Сковороди або “Голосіння” - це твори, які вражають глибиною думки, їх слід слухати багато разів і щоразу відкривати нові пласти людської мудрості. І нарешті для прихильників легшої музики - кілька десятків естрадних пісень, таких як наприклад, “Батьківський поріг” або “Мати моя сивая горлиця”. Хоча, любителів найпримітивнішого “гоп-ца-дрица” слід розчарувати і запевнити - примітивної музики у Івана Карабиця немає зовсім [2].

Композитор розпочав творчий шлях поемою для баса і симфонічного оркестру. Це була дипломна робота, підготовлена в класі Мирослава Михайловича Скорика, до якого після смерті Бориса Миколайовича Лятошинського перейшов Іван Карабиць. Добре обізнаний із поезією Івана Франка, М. Скорик (свого часу він закінчував Львівську консерваторію кантатою на слова поета), звернув увагу студента на вірш «Vivere memento» («Пам'ятай про життя»), де ідею боротьби за краще майбутнє («Лиш боротись - значить жить») втілює ряд символів (весна - відродження, вогонь - очищення) [3].

Дипломний твір - вокально-симфонічна поема «Vivere memento» виявився пророчим у композиторській долі І. Карабиця. Він дав імпульс для подальшого зацікавлення вокально-симфонічним жанром, до того ж, бунтівна, сповнена філософічності лірика І. Франка пробудила інтерес композитора до вітчизняної поезії (в цей час він пише також цикл вокальних творів на вірші П. Тичини), що надалі стає важливою складовою у формуванні його світоглядної і мистецької позиції.

Духовними константами творчості Івана Карабиця були теми високого етико-філософського спрямування, його приваблювали вселенські ідеї осягнення історії і сучасності, потаємності світобудови й пошуку істини, діалогу епох, хвилювали одвічні філософські питання життя і смерті. Композиторові завжди була близькою філософія мандрівного українського поета, мислителя і музиканта XVIII століття Григорія Сковороди. Ця постать слугувала, до певної міри, ідеалом для митця: йому імпонували непереборний український дух та універсальність ідей Григорія Сковороди, цілісність його натури і навіть те, як він пішов із життя - нікого не обтяжуючи, у свіжій сорочці, з чистими думками. Поезія Григорія Сковороди надихнула Івана Карабиця на створення одного з найкращих опусів - концерту для хору, солістів та оркестру «Сад божественних пісень».

В основу хорового концерту «Сад божественних пісень» покладено вірші з однойменного циклу Г. Сковороди, що були створені в атмосфері складного, суперечливого, однак творчо вельми плідного для України XVIII століття. Вірші даного циклу виражають основні соціально-філософські і морально-етичні засади поета, його роздуми про людину, її світосприйняття, оточення, життя, смерть. Важливе місце у лібрето концерту посідає втілення поглядів Г. Сковороди на соціальну структуру суспільства, заснованого на жорстокій експлуатації, їдка сатира на представників «вищих» верств, їх кар'єризм, продажність, аморальність. Паралельно розвивається ще один план - втілення образу філософа, ліричного героя, його уявлення про щастя, духовну свободу, гармонію з природою, власним оточенням. Про це свідчить композитор: «Звернувшись до творчості Григорія Сковороди, я захопився надзвичайно - і не тільки піднесеним складом його думок і почуттів, а й самою особистістю поета, його дивовижним життям [1].

В основу ораторії «Заклинання вогню» покладено однойменну поему Б. Олійника, яка привернула увагу І. Карабиця внутрішньою напруженістю духовного світу людини тоталітарного суспільства. А.Терещенко пов'язує ідею твору із пам'яттю-совістю-обов'язком, а серед композиційних особливостей відзначає декламаційність, монологічність форми, відсутність замкнених частин та відчутних цезур між лаконічними хоровими і сольними епізодами як уособлення наскрізної драматургічної лінії. Поетична основа ораторії складається із 43 строф, що за ритмо-інтонаційною будовою вірша утворюють своєрідну форму рондо з кодою на матеріалі другого епізоду. На думку О. Галузевської, у структурі ораторії відображено етапи розвитку змісту: А, А1 - філософські монологи, В - заклик до небайдужості, С (початок третьої частини за партитурою) - “сцена закляття”, А2 - “присяга”, С2 - кода-апофеоз. Діалог між солістами та хором побудований композитором таким чином, що на початку вони більше звучать “по горизонталі” (окремо), потім проходять етапи “діагоналі” (чергування) і “вертикалі” (нашарування), а в кінці співпадають.

У вокально-симфонічних творах I. Карабиця завжди присутнє тяжіння до понятійної конкретності, видовищності - на це спрямовані драматургічні функції оповідача, самостійна і досить активна роль поетичного компоненту, програмна точність музичного вираження, жанрова асоціативність, темброва драматургія і т. ін. «Театральність» у його ораторіях є все ж «метафоричним» поняттям, оскільки її дія виявлена у сфері суто концертних форм. Більш послідовне і органічне звернення композитора до театральної специфіки спостерігаємо у наступному творі, в опері- ораторії «Київські фрески», призначеній для постановки на театральній сцені. Твір написано у 1982 році, до 1500-річного ювілею міста Києва. Згідно музикознавчих досліджень О. Берегової, опера-ораторія-балет «Київські фрески» спрямована на утвердження національної ідентичності у новому соціокультурному аспекті. Його сценарну основу (автором лібрето цього разу був Б. Олійник) склали тексти «Повісті временних лет», українських народних пісень, історичних документів («Заповіт» Ярослава Мудрого синам, документальні матеріали часів Великої Вітчизняної війни та ін.), а також поезія Т. Шевченка, П. Тичини, М. Рильського, I. Драча. Вірші декламаційних епізодів-зв'язок між окремими частинами та фрагментами опери-ораторії написав Б. Олійник [3]. Жанрові витоки «Київських фресок» синтезують ознаки ораторії і опери, драматичного і літературного театру, народного дійства і хореографічної вистави. Грандіозний, масштабний задум, складна образність лібрето ускладнюють суто музичне вирішення твору і призводять до залучення самостійного поетичного ряду, що об'єднує партію Читця, сольні, ансамблеві й хорові декламаційно-розповідні епізоди. Слово використовується у різних проявах: традиційно розспіваний поетичний або прозаїчний текст вокалізованих епізодів - сольних і хорових, сольна, ансамблева (приміром, квартет солістів xopy) та хорова декламація, вільна і регламентована ритмом та умовною фіксацією звуковисотності мелодекламація. Прем'єра «Київських фресок» відбулася 30 квітня 1986 року, напередодні усвідомлення киянами трагізму чорнобильської катастрофи. Разом із Державним симфонічним оркестром України співала капела «Думка», диригував Ф. Глущенко.

Сформувавшись у сфері жанрового синтезу, поліжанровий різновид ораторії-опери I. Карабиця переводить ораторіальне дійство у видовищно - дієву сценічну форму, де паралельно розвиваються кілька самостійних виражальних планів: декламаційний, обумовлений специфікою драматичного театру, хореографічний, що переводить понятійну конкретику літературно-музичного вираження у пластичні форми узагальнення і символіки, відеоряд, що пропонує демонстрацію під час виконання твору кінокадрів і слайдів та сприятиме створенню наближеного до реальності просторово- колористичного тла.

Задумана для театральної сцени ораторія-опера «Київські фрески» отримала за життя композитора концертне втілення (нагадаємо, що саме концертними були також прем'єри схожих за жанровим нахилом творів С. Станковича «Цвіт папороті», I. Шамо «Ятранські ігри», В. Бібіка «Дума про Довбуша» та ін.).

Висновки

І.Ф. Карабиць зробив великий внесок в українську музичну культуру, яскравою сторінкою якого стала його вокально-симфонічна творчість. Без усвідомлення цього вагомого в творчості композитора доробку важко уявити як цілісну картину, так і основні тенденції динамічного і вельми плідного розвитку кантатно-ораторіального жанру в українській музиці 70-80-х років минулого століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Берегова О. Загадка життя і творчості Івана Карабиця // Музика. - 2012. - № 1. - с. 30-33.

2. Бондаренко А. Газета “Український інтерес” / Іван Карабиця: Ми усі втомлені “бігом”. - К.: 2022.

3. Терещенко А. К. Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П. I. Чайковського. Випуск 31. - К.: 2003. - с. 76 - 88.

4. Гуркова О. М. Творчість І. Карабиця в контексті жанрово-стильових тенденцій в українській музиці останньої третини XX століття. Дис. канд. мистецтв-ва, спец.: 17.00.03 - Музичне мистецтво. Київ. 2016, 324 с.

Размещено на Allbest.ru