Організаційне оформлення творчих установ у Донецькому регіоні в 1950 - 1960-ті рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ОФОРМЛЕННЯ ТВОРЧИХ УСТАНОВ У ДОНЕЦЬКОМУ РЕГІОНІ В 1950-1960-ТІ РР.

Стуканова Ю.Р.

Key words: cultural processes, institute, institutionalization, structure, organization, creative groups, theaters, philharmonic societies, Donetsk region, the «Thaw period».

Інституціоналізація культури та організаційне оформлення відповідних процесів пов'язані з переходом діячів культури до професійної діяльності, з появою професійно діючих творчих співтовариств, спеціальних культурних установ та розвитком їхнього функціонування. Це приводить до більш чіткого визначення соціально значимих функцій культури, підвищує роль культурних процесів у суспільстві. Ознакою інституціоналізації культури є оформлення діяльності творчих установ у суспільстві. У цій розвідці планується розглянути динаміку інституційного оформлення установ культури і творчих спілок Донецького регіону в роки «хрущовської відлиги» (1950 - 1960-ті рр.).

Досвід оформлення мережі культурних установ та творчих спілок Донецького регіону у період лібералізації радянської держави, з урахуванням позитивних і негативних аспектів цих процесів, може бути використаний для сучасної культурної політики в Україні і Донбасі зокрема.

Означена проблема наразі не стала предметом спеціального дослідження. Структура театральних і музичних установ розглядалася в контексті вивчення музично-театральних процесів у статті та дисертаційному дослідженні О. Стяжкіної [14-15], кількісний склад творчих спілок та установ культури, віхи їхнього організаційного оформлення в період «відлиги» простежені в статтях і дисертації авторки [8-13]. Фактичні дані про діяльність митців та письменників, які стояли на чолі культурних установ, інформують довідники, праці мистецтвознавців та музикознавців (Т. Кіреєва, С. Саварі та ін.) [6; 7; 16].

У регіоні діяла Донецька організація Спілки письменників України (ДО СПУ) з центром у м. Сталіне, яка поширювала свій вплив на Донецьку і Луганську області. Керівну роль у Донецькій організації відігравали українські письменники (голова Правління П. Байдебура, літературний критик А. Клоччя, В. Соколов, який головував з 1961 р.). До складу Донецького відділення на 1 січня 1954 р. входило 18 членів Союзу письменників, на 1 серпня 1964 р. вже 49 осіб [8, с. 189].

Результати письменницької діяльності організації м. Сталіно мав завдання висвітлювати літературно-художній та громадсько-політичний альманах СПУ «Літературний Донбас» (колишній «Забой»), з 1960-х рр. журнал «Донбас» (виходив українською та російською мовами).

Якщо творча діяльність письменників Сталінської області вже мала в цей період певні традиції та порівняно налагоджену організовану роботу, то у Ворошиловградській області діяльність практично була відсутня. Зокрема, через підготовку до 2-го Республіканського з'їзду письменників (в м. Києві) в 1954 р. член правління регіонального відділення СРПУ Ф. Вольний зазначав, що «заходи розповсюджені лише на половину Донбасу. Північної частини Донбасу, м. Ворошиловграда, ніби не існує» [1, арк. 16]. На кінець 50-х рр. ситуація практично не змінилася. В літературному об'єднанні Ворошиловградської області була від сутня поліграфічна база, не було власного альманаху, майже не існувало видавничої діяльності [4, арк. 12]. Водночас, 1965 р. літератори Луганщини відокремилися і створили окремо обласну філію [12, с. 176].

Разом із відділенням СРПУ в регіоні діяла широка мережа літературних об'єднань та гуртків: «Забой» в м. Артемівську (створене в 1922 р. при газеті «Кочегарка»), «Стахановець» в м. Стаханов (створене на початку 1930-х рр.), обласне літоб'єднання ім. В. Сосюри у Ворошиловграді (створене в середині століття), Жданівське літоб'єднання (створене 1949 р. при заводі «Азовсталь»), Гор лівське, Дружківське (створене 1954 р. при заводській газеті «Ворошиловец») та інші. В кінці 1950-х на початку 1960-х рр. виникло багато нових молодіжних літературних об'єднань: у 1962 р. при ДО СПУ було створено Клуб молодого літератора [12, с. 53].

Для театрального життя Донбасу, як і для України загалом, була характерна незавершеність структури театральних установ і продовження їхнього розвитку. Впродовж 1950-1960-х рр. відбулося зменшення кількості театрів регіону з дев'яти до шести. В 1955 р. було створене Донецьке міжобласне відділення Українського Театрального товариства.

Станом на 1954 р. в Донецькому регіоні функціонували шість стаціонарних та один пересувний драматичні театри, зокрема: чотири українські (Ворошиловградський обласний український музично-драматичний театр ім. Островського, Сталінський обласний український музично-драматичний театр ім. Артема, Артемівський міський український музично-драматичний театр, Лисичанський пересувний обласний український драматичний театр) та три російські (Ворошиловградський обласний російський драматичний театр, Єнакіївський обласний російський драматичний театр, Слов'янський міський російський драматичний театр ім. Пушкіна) [16, арк. 33].

Донецька область входила до шістки областей, де структура театральних установ була найрозвиненішою (п'ять і більше театрів в 1955 р., чотири і більше в 1964 р.), з оперним театром включно (один із п'яти в УРСР) [12, с. 65]. хрущовська відлига письменник театральний

Театри Донбасу очолювали режисери М. Смирнов (Донецький обласний український музично-драматичний театр ім. Артема), П. Вєтров (Луганський і Жданівський обласні російські театри), А. Бондаренко (Луганський обласний український музично-драматичний театр ім. Островського), О. Здиховський (Донецький державний російський театр опери і балету) та ін. Одним із провідних театрів Донбасу був Ворошиловградський обласний російський театр [12, с. 65].

Наприкінці 1962 р. на початку 1963 р. внаслідок скорочення держдотацій у сфері культури в Україні була здійснена кампанія щодо злиття малих театральних колективів у великі: тотально одержавлений радянський театр був малоспроможний працювати рентабельно [15, с. 164]. Під удар потрапили передусім міські драматичні театри майже два десятки по всій Україні. В Донбасі були ліквідовані театри в м. Чистякове і Артемівську, в останньому були перервані 30-тирічні традиції як професійного театру і 50-тирічні як аматорського.

Водночас відбулися й позитивні зрушення: 1959 р. був створений обласний російський театр в м. Жданові, відновивши штучно перервані традиції, започатковані наприкінці XIX ст. [12, с. 69].

У рамках зазначеної кампанії на початку 1963 р. Луганські театри були об'єднані в один обласний театр з двома трупами, при чому практично за рахунок складу українського [10, с. 33-34]. Це рішення загострило вже існуючу кризу в Луганському українському театрі, який опинився без значної частини акторів, без головного режисера (призначений головою об'єднаного театру П. Вєт ров фактично так і залишився режисером російського театру) і був ще більш обмежений в репертуарі. Звернення до Міністерства культури УРСР наприкінці 1963 р. (згідно з рішенням загального зібрання працівників театру) із обґрунтованим проханням повернути структуру театрів Луганська до такої, яка була до об'єднання (але з переведенням українського театру до районного міста Сєверодонецька) не дало результату [5].

Другий обласний український театр Донецький на початку 1965 р. був реорганізований в драматичний з українською і російською трупами (разом з Ужгородським театром таких в республіці було три). Помітну роль в реорганізації театру ім. Артема відіграв М. Амітов, що перейшов сюди після ліквідації Єнакіївського російського драмтеатру [12, с. 70].

На початку 1950-х рр. у Донбасі ляльковий театр існував лише у Ворошиловградський області (відновив роботу 1946 р.). Сталінський театр ляльок було ліквідовано на початку Другої світової війни в 1941 р. і відновлено тільки 1958 р. Тоді в області була відсутня як матеріально-технічна, так і кадрова база для роботи театру. Початком професійної роботи колективу стало запрошення головного режисера О. Юдовича з Харкова в 1961 р. [9, с. 248-249].

Так звана «офіційна» музична творчість Донбасу була представлена професійними та непрофесійними композиторами, Сталінською і Ворошиловградською обласними філармоніями (засновані у 1930ті рр.). При Сталінській обласній філармонії діяв Українській ансамбль пісні і танцю, заснований 1944 р. [3, арк. 42]. З листопада 1959 р. в приміщенні Сталінської філармонії почав діяти орган з 3 884 поліфонічними трубами (виготовлений до революції німецькою фірмою «Валькер» для собору Петра і Павла в Петербурзі і встановлений тут після реставрації чехословацькою фірмою «Рігерт-Клок») [12, с. 146].

Обласне відділення Спілки композиторів України було організоване в Донбасі лише 1969 р., а до того тут діяли уповноважені СКУ З. Дунаєвський (до 1954 р.) і С. Ратнер, діяльність обох була пов'язана із м. Сталіно, так що Луганськ взагалі не мав жодного офіційного представника СКУ (з'явився в другій половині 1960-х рр.). Треба відзначити, що філії СКУ на середину 60-х рр. існували тільки в чотирьох містах Києві, Львові, Одесі та Харкові. З 1954 р. і впродовж наступних років залишився тільки Самуїл Ратнер, який відіграв важливу роль у професійному становленні композиторської школи Донбасу [13, с. 294-295]. З-поміж донецьких майстрів означеного періоду потрібно назвати також уродженця Луганщини, молодого композитора Альберта Водовозова (в подальшому голова правління Донецької організації СК УРСР), випускника Київської консерваторії [6, с. 17].

У м. Сталіне наприкінці 1940-х рр. було створене Об'єднання самодіяльних композиторів. Чисельність композиторів Донбасу у період, що вивчається, визначити складно. Згідно з поточними замітками в пресі, Об'єднання в 1953 р. налічувало 34 особи, а в 1956 р. вже 80 осіб. Не є з'ясованим, чи враховано професіональних музичних працівників, по-перше, та композиторів Луганщини взагалі, по-друге [11, с. 133].

На початок 1950-х рр. художнє життя регіону було представлене такою структурою: в обох областях Донбасу діяли міські філії Спілки художників; обласні відділення всеукраїнського товариства «Укоопхудожник», які мали філії в містах Горлівка, Краматорськ і Макіївка та Жданівське міське відділення (Сталінська область), в м. Кадіївці (Ворошиловградська область); в м. Ворошилов граді працював Художній музей, під виставки художників виділялися експозиційні зали в стінах обласних Краєзнавчих музеїв [12, с. 84-20].

Українське художнє товариство «Укоопхудожник» за характером діяльності було скоріше ремісничою, ніж творчою організацією (зокрема, в середині 1950-х рр. на творчі види робіт для Сталінського відділення було заплановано 5 % від загального держбюджетного фінансування діяльності).

Спілка художників України (СХУ) як організація покликана виконувати творчі завдання, на початок 1950-х рр. була представлена в Донбасі міськими відділеннями і за чисельністю не перевищувала двох десятків осіб в областях регіону [12, с. 82-83].

Період 1950-1960-х рр. характеризувався подальшим пошуком оптимальних організаційних художницьких інститутів. Відповідно до прийнятого під час 1-го Всесоюзного з'їзду художників СРСР Статуту, восени 1957 р. в містах Ворошиловград та Сталіне були створені обласні відділення СХУ [3]. Провідними художниками були Є. Муза, В. Гладкий, В. Мухін, І. Паніч; скульпторами П. Гевеке, Л. Бринь, В. Полонік та інші.

У 1959 р. в Сталінській області було створено відділення Художнього фонду УРСР. 1963 р. Художній фонд остаточно витіснив Спілку «Укоопхудожник», яку було ліквідовано разом з обласними і міськими товариствами. На відміну від товариства, профілем якого була робота оформлювального плану, в загальному обсязі робіт, що виконувалися в системі Худфонду СРСР, художньо-оформлювальні складали 33 % [12, с. 85].

Необхідно зазначити, що образотворче мистецтво Луганської області розвивалося за сприятливіших організаційних умов. Зокрема, в Донецькій області протягом означеного періоду був відсутній спеціалізований обласний художній музей, тільки на початку 60-х рр. з'явилася картинна галерея (розміщувалася в м. Донецьку, мала філію у м. Горлівці) [12, с. 85].

Отже, в 1950-1960-ті рр. в Донецькому регіоні тривав процес інституалізації установ культури. Відбулися важливі кроки щодо становлення творчої спілки письменників, створення та розширення творчих спілок художників, композиторів, театральних діячів. Структура театральних установ зазнала змін у бік укрупнення театрів за рахунок зменшення їхньої кількості, що мало негативні наслідки. Загалом культурні процеси в Донецькій області розвивалися динамічніше, ніж в Луганській, її обласний центр мав розвиненішу організаційну структуру (за виключенням організації художників).

Джерела та література