Український перекладний медичний збірник XVII ст. з фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: історико-кодикологічний опис

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського

Український перекладний медичний збірник XVII ст. з фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: історико-кодикологічний опис

Ольга Андріївна Іванова,

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник, старший науковий співробітник відділу кодикології та кодикографії Інституту рукопису

м. Київ

Анотація

Мета роботи: залучити до наукового обігу перекладний медичний збірник з фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. На основі застосування історичного, текстологічного та мовного аналізу здійснити історико-кодикологічний опис пам'ятки та надати характеристики її мови. Методологія. У процесі дослідження застосовано історико-порівняльний метод, який дозволив виокремити спільні й відмінні характеристики текстів оригіналів та перекладів творів, що входять до складу кодексу. Також для вивчення мови пам'ятки обрано індуктивний метод як шлях від аналізу мовних властивостей рукописної книги до висновків про характер перекладу в цілому. Наукова новизна. Вперше залучено до наукового обігу рукопис, що містить український переклад творів Псевдо-Альберта Великого «Про таємниці жінок» та Михаїла Скота «Про таємниці природні», або «Книга фізіогноміки», проведено порівняльний аналіз рукописного перекладу та оригіналу латинських видань XVII ст. з наданням структурних, текстологічних та мовних особливостей. Висновки. Рукопис є перекладом широко розповсюджених творів Псевдо-Альберта Великого «Про таємниці жінок» та Михаїла Скота «Про таємниці природні», які видавались у складі одного збірника латиною (Pseudo-Albertus Magnus «De secretis mulierum», Michael Scotus «De secretis naturae»/ «Liber phisiognomiae») протягом кількох століть і набули неабиякої популярності в XVII ст. Автор перекладу здійснив також переробку тексту, розміщуючи деякі його складові частини згідно зі своїм розумінням, що спричинило суттєві відмінності отриманого тексту від інших відомих перекладів того часу. Аналіз мовних особливостей тексту дозволяє припустити, що переклад міг бути виконаний з польського перекладу латинського друкованого видання XVII ст. Рукопис є унікальним джерелом для вивчення історії української літератури, перекладацької діяльності українських книжників, історії української мови взагалі та розвитку термінології зокрема.

Ключові слова: історія української перекладацької діяльності, українська перекладна література XVII ст., переклади національними мовами Pseudo-Albertus Magnus «De secretis mulierum» та Michael Scotus «De sec - retis naturae»/ «Liber phisiognomiae», українська мова XVII ст., історія розвитку української медичної термінології.

Основна частина

Актуальність теми дослідження. Уперше введено до наукового обігу медичний збірник - пам'ятку українського перекладу творів Псевдо - Альберта Великого «Про таємниці жінок» та Михаїла Скота «Про таємниці природні», або «Книга фізіогноміки» [1], що зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі - ІР НБУВ). На основі історико-кодикологічного дослідження та із залученням змісту опублікованих раніше інших перекладів цих творів, а також кількох стародруків проведено порівняльний аналіз рукописного перекладу та оригіналу латинських видань XVII ст. з наданням структурних і текстологічних характеристик. Розкрито мовні особливості збірника, що репрезентують певний етап у розвитку української писемної мови.

Аналіз досліджень і публікацій. Сучасні дослідники історії української світської літератури XVII ст., зокрема медичної, згадують про наявність у цей період серед інших творів цього жанру й українського перекладу Псевдо-Альберта Великого [2, с. 23], проте наукові описи або дослідження саме рукописних пам'яток, які містять даний переклад, відсутні. У західній науці зазначені твори також викликають інтерес, їм присвячено студії з історії латинських оригіналів та перекладів новими 195 європейськими мовами [3, 4, 5]. У російській науці переклади, вірогідно українські, згадані в тематичних працях кінця XIX - початку XX ст.

О.І. Соболевського [6, с. 157-158] та Л.Ф. Змєєва [7, с. 250-252]; характеристика мови рукописів представлена в них доволі побіжно. Публікація Л.Ф. Змєєва є цінною саме через наведення постатейного змісту рукописного збірника з фондів Російської державної бібліотеки (далі - РДБ), що дозволяє залучити її для порівняльного аналізу з рукописом, який зберігається в ІР НБУВ.

Основною метою дослідження є введення до наукового обігу перекладного медичного збірника з фондів ІР НБУВ. На основі застосування історичного, текстологічного та мовного аналізу здійснити історико - кодикологічний опис пам'ятки та надати характеристики її мови.

Виклад основного матеріалу. Кириличні рукописи, що зберігаються в ІР НБУВ, репрезентують усі хронологічні етапи розвитку кириличної книжності та всі можливі жанри, характерні для кожного з цих етапів. Серед рукописів XVII ст. привертає увагу збірник із ф. 30 «Колекція рукописних книг ІР НБУВ» [1], який, на перший погляд, можна ідентифікувати як такий, що належить до давніх медичних збірників. За аналізом його змісту здійснено атрибуцію рукопису як українського перекладу XVII ст. творів двох авторів - Псевдо-Альберта Великого «Про таємниці жінок» (Pseudo-Albertus Magnus «De secretis mulierum») та Михаї - ла Скота «Про таємниці природні», інша назва - «Книга фізіогноміки» (Michael Scotus «De secretis naturae»/ «Liber phisiognomiae»).

Рукописний збірник зберігся без оправи; у ньому наявні сліди перешивання. Початок та кінець книги відсутні. За архівною фоліацією збірник налічує 208 аркушів, але перші два аркуші втрачені. Відсутні також кілька аркушів між арк. 206 і 207. Розмір аркушів у 4°, 150х190 мм. Деякі аркуші випадають; вони забруднені, з численними плямами від замокання. Через кислотність чорнила папір між літерами набув коричневого кольору.

Папір пожовклий, філігрань проглядається, але нечітко, це - герб, розділений на чотири частини, в першій та четвертій частинах розміщені відповідно орел та лев, у другій та третій - вертикальні смуги. У картуші є літери, проте вони не проглядаються. В альбомі Nostitz'a філігрань такого типу [8, №226] ідентифікується як герб Дрездена і датується 1688 роком; таким чином, рукопис слід датувати кінцем XVII ст.

Текст написаний дрібним українським півуставом XVII ст., світло - коричневим чорнилом; праворуч і ліворуч від тексту тим самим чорнилом накреслені поля. Текст чітко поділяється на слова; постійно використовуються диграфи тв, тр. У заголовках - проста в'язь, ініціали прості, деякі прикрашені рослинним орнаментом. Так само орнаментовані на полях глоси, або пояснення до деяких термінів, а також позначка «автор» навпроти цитованих висловлювань тих чи інших авторів. Нечисленні прикраси виконані тим самим чорнилом, що й текст. Один аркуш (арк. 167) чистий з обох боків, хоча текст на попередньому і наступному аркушах не переривається.

У полі тексту наявні кустоди. Рахунок зшитків позначений пізніше; вони складаються переважно з чотирьох аркушів починаючи з третього зшитка. Перший - втрачений, другий - з восьми аркушів.

На трьох сторінках (арк. 24 зв., 87 зв., 191 зв.) проставлений штамп «Библіотека Музея древностей Имп. Університета св. Владиміра» з не - заповненим номером.

Перша частина збірника - твір популяризованої натурфілософії (розділи анатомії та ембріології) - відкривається серединою вступу, тому авторство твору було встановлене через дослідження тексту; друга (арк. 172) має назву «Часть книги вторая другаго автора Михала Скотта филозофа особливаго. О секретах природних» і є за змістом фізіогномі - кою, обривається на підрозділі розділу 5, частини 3 «Про ніс».

Слід зауважити, що серед кількох травників та лікарських порадників, які репрезентують умовно «медичну» літературу XVII ст. у фондах ІР НБУВ, перекладений рукописний збірник, - а те, що це саме переклад, є очевидним при першому ж ознайомленні з текстом, - є одиничним: інші списки перекладу цих двох творів у багатому зібранні ІР НБУВ наразі не виявлені. Розглянемо історико-культурні обставини появи в XVII ст. подібного рукопису.

Період створення цього рукопису, безперечно, є найцікавішим у загальнокультурному русі, що характеризується, насамперед, зростанням раціонального пізнання і, як наслідок, - у кириличній книжності - бурхливим розквітом світських жанрів, зокрема наукових або псевдонаукових. У попередні, середньовічні, часи панувала здебільшого релігійна або релігійно-учительна література. Звичайно, світські жанри виникли на Русі набагато раніше: так, читачеві попередніх століть були добре знайомі твори історичного жанру - літописи, хроніки, хронографи, па - леї, а також деякі художні повісті - Александрія, «Сказання про Індійське царство», «Історія Троянської війни»; рукописні списки саме цих творів збереглися до нашого часу. Свідченням інтересу до природничих знань у давньоруського читача є незначна кількість збережених списків перекладів творів з астрології з елементами математики та геометрії - «Космографії» та «Луцидарію», перекладу арабського твору з медицини та астрології «Аристотелеві врата», а також більш рідкісних «Фізіолога» та «Шестоднева».

Уже від середини XVI ст., у зв'язку із загостренням складних міжконфесійних відносин, значно збільшується кількість перекладів філософських та богословських творів, які використовувалися в полеміці. Це, насамперед, переклади візантійських авторів Острозького гуртка Андрія Курбського - «Новий Маргарит», Слова Василія Великого та Григорія Богослова, «Діалектика» та «Виклад віри» Іоанна Дамаскина. Поширюються списки Псевдо-Діонісія Ареопагіта. Не можна не відзначити також проникнення в культурне життя тогочасної України гуманістичних ідей та протестантської літератури, що дало поштовх до появи перших перекладів староукраїнською мовою (Новий Заповіт, Пересопниць - ке Євангеліє та деякі інші); наприкінці XVII ст. у церковнослов'янських пам'ятках помітно збільшується кількість елементів розмовної мови поряд із вкрапленням польських та, рідше, чеських рис.

У науці передусім набувають розвитку знання з гуманітарної сфери. Кирилична писемність того часу збагачується кількома значними оригінальними творами. У граматиці це - «Граматика словенска языка» (Вільно, 1596 р.), «Граматика словенська» Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596 р.), «Граматіки славенскія правильноє синтагма» Мелетія Смотрицького (Єв'є, 1619 р.), у лексикографії - церковнослов'янсько-українські словники: «Лексис» Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596 р.), «Лексикон слове - норосскій и імен толкованіє» Памви Беринди (Київ, 1627 р.) [9, с. 294].

Із початку XVII ст. широко розповсюджуються філософські та теологічні твори Аристотеля, Платона, Цицерона, а також коментарі до них середньовічних авторів - Петра Ломбардського, Фоми Аквінського, Альберта Великого та ін. Значною мірою цьому сприяв розвиток книгодрукування - книги як надходили із країн Західної Європи, так і друкувалися латинською та польською мовами саме на українських і білоруських землях. Про обізнаність у творах античних, середньовічних та гуманістичних авторів і вільне орієнтування в них свідчать посилання у творах українських учених та викладачів шкіл [10].

Відтоді на українських землях значно поширюється захоплення астрономією, тісно переплетеною ще від періоду Середньовіччя з астрологією, що, як одна із галузей знань про Всесвіт того часу, мала статус науки: відомо, що в кількох європейських університетах від XIII ст. астрологія вивчалася на медичних факультетах. Слід зазначити, що в давньоруській книжності мало місце подвійне ставлення до астрології: негативний погляд походив з властивого їй фаталізму і, як наслідок, заперечення свободи волі людини. У той же час широко розповсюдженими були як «народна» астрологія, що використовувалася в сільському господарстві та побуті, так і практична, по суті вже астрономія, за допомогою якої, наприклад, укладалася Пасхалія [11]. Серед популярних творів, що збереглися до нашого часу в рукописах, - вже згадані перекладені «Космографія» та «Луцидарій», а також «Шестикрил», астрономічно - географічна «Християнська топографія» Козьми Індикоплова та їхні фрагменти в різноманітних збірниках змішаного складу. Вкраплення астрономічно-астрологічних знань відзначаємо в оригінальних творах Лаврентія Зизанія («Катехізис», 1627 р.), Кирила-Транквіліона Ставровецького («Зерцало богословія», Почаїв, 1618 р., «Євангеліє учительне», Рахманів, 1619 р.).

З астрологією була тісно пов'язана теоретична та практична медицина того часу. Лікарі-натурфілософи розглядали все творення в цілісності і вважали, що існування людини і, відповідно, її хвороби залежать від стихій світу та підпорядковуються руху небесних тіл, які визначають, зокрема, темперамент людини, її зовнішність, фізичні здібності та інтелект [12].

Значної популярності набули в XVII ст. збірники, які умовно можна віднести до медичних. Насамперед, це численні вертогради, травники та лікарські порадники, джерелом яких є твір Йоганна Вонеке фон Кауба «Der Ghenocklicke Gharde der Suntheit», перекладений у 1534 р. з німецької мови на російську лікарем та астрологом при дворі великого князя Василія III Миколаєм Булевим (Bulov). Також у цей період найчастіше використовувалися польські переклади німецьких, зокрема й уже згаданого, або латинських творів, такі як: Falimirz S. O ziolach i mocy ich (Krakow, 1534), Siennik M. Herbarz, to jest ziot tutecznych, postronnych y zamorskich opisanie… (Krakow, 1568), Urz^dow M. Herbarz polski (Krakow, 1595), Syrennius Sz. Zielnik herbarzem. (Krakow, 1613), Pedemontan A. Tajemnice wszystkim… (Krakow, 1620) [10]. Поряд з лікувальними властивостями трав, каменів, мінералів, гігієнічними порадами у збірниках наведено астрологічні відомості про вплив планет на здоров'я людини. У таких збірниках зміст часто варіювався, додавалися статті з інших перекладів із західноєвропейських оригіналів - медичних трактатів та підручників. На їхній основі укладалися нові компілятивні збірники; згодом їхній склад збагачувався молитвами, заклинаннями, господарчими порадами тощо [7, 6, 12, 13, 14 та ін.].

Одним із таких збірників є переклад найвідомішого в Європі в XVII ст. медичного трактату з анатомії, ембріології, астрології, що традиційно приписувався вченому монаху XIII ст. Альберту Великому (Больштедському), який був виданий мовою оригіналу в європейських країнах кілька разів протягом століття у збірнику разом із твором із фі - зіогноміки Михаїла Скота і поширювався у списках - перекладах національними мовами.

Доцільно надати стислі відомості про авторів та оригінали цих двох творів.

Хоча автор першого твору вказаний у заголовку книги (у відомих списках твору): «Альберт славный таинств женских…», уже при першому ознайомленні з текстом звертає на себе увагу згадування автором Альберта Великого у третій особі. Сам Альберт Великий (1193, 1206 або 1207 рр. - 15.11.1280 р., Кельн), німецький богослов, філософ і натураліст, doctor universalis, автор багатьох праць із філософії та теології, поєднав християнську схоластику з аристотелівською фізикою та

космологією, а також арабською астрологією. Окрім залучення до природознавчої науки положень того ж Аристотеля й арабських учених, він проводив власні дослідження з природознавства. За припущенням Л. Торндике, «De secretis» був укладений наприкінці XIII - на початку XIV ст. учнем філософа, теолога й алхіміка Альберта Великого, частково із творів самого Альберта, частково зі створених після його смерті [3, р. 1]. Латинський оригінал відомий у більшій кількості варіативних видань через неабияку популярність твору, тому конкретне ім'я автора компіляцій встановити важко [там само]. Перше видання твору з'явилося в Кельні в 1475 р., його текст видавався кілька разів аж до XVIII ст. У XVII ст. побачило світ понад 70 видань твору [4].

«De Secretis Mulierum» присвячений різноманітним аспектам репродукції: висвітлюються питання статі, природи менструацій, розвитку ембріона, перевірки вагітності та безпліддя і т. п.; деякі з цих питань розглядаються з точки зору астрології. Автор постійно посилається на античних та середньовічних авторитетів з філософії та медицини - Аристотеля, Авіценни, Аверроеса, Галена, Боеція та ін.

Другою частиною збірника є твір Михаїла Скота (1170, 1190 або 1200 рр. - бл. 1236 р.), шотландського вченого - перекладача, математика і філософа, який працював у різних європейських країнах; його переклади латиною творів античних і арабських учених збагатили європейську науку того часу. Наукові зацікавлення вченого поширювалися на астрологію, хіромантію, метеорологію, теорію музики тощо. Найві - домішим твором Скота, до якого в європейського читача не зникав інтерес протягом століть і який був виданий кілька разів, стала книга «Liber physiognomiae» («Книга фізіогноміки») [5, р. 250]; вона відома також під назвою «De secretis naturae». Твір складається з трьох частин. У першій автор розповідає про анатомію і фізіологію людини, зачаття, розвиток плода. Друга книга присвячена питанням власне фізіогноміки, третя розглядає зв'язок тих чи інших форм частин тіла із властивостями людини.

Обидві книги або їхні частини протягом тривалого часу в європейських країнах видавалися мовою оригіналу під однією оправою. Е. Р Лемей згадує подібний збірник, виданий у Ліоні в 1580 р. [3, р. 13].

У Києві вдалося виявити два таких видання, що мають дату публікації більш ранню, аніж рукописний переклад ІР НБУВ: у Науковій бібліотеці імені Михайла Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка, повна назва за титульним аркушем: «Alberti Magni De secretis mulierum libellus, scholiis auctus et a mendis repurgatus, eiusdem de virtutibus herbarum, lapidum, et animalium quorundam libellus. Item de mirabilibus mundi, ac de quibisdam effectibus causatis a quibusdam animalibus etc. Adiecimus et ob materiae similitudinem Michaelis Scoti philosophi, De secretis naturae opusculum. Cun Indice lo - cupletissdimo». Argentorati [Strasbourg]: Per Lazarum Zetznerum, 1601 (А-166794), та у відділі стародруків НБУВ: «Albertus Magnus De secretis mulierum item de Virtutibus Herbarum Lapidum et Animalium». Amstelodami Apud Ioannem Raveteinium, A°, 1665 (Ельз., 344). Слід зазначити, що видання 1601 р. є збірником, в якому, крім досліджуваних, уміщено й інші твори: Iamblichus «De mysteriis Aegyptiorum, Chaldeorum, Assyriorum», «Obsequentis prodigiorum Liber» (Augustum Caefarem, Conradum Lycosthenem, Polydori Vergilii Urbanatis…, Joachimi Camerarii Paberg. «De Ostentis…»). Твори, що нас цікавлять у цих виданнях 1601 і 1665 рр., є дещо варіативними: в більш ранньому виданні присутні додаткові частини, у книзі Псевдо-Альберта додано розділ «De Horis dierum et Noctium Eiusdem Alberti Magni. de Mirabilibus Mundi», також наприкінці розміщено алфавітний покажчик «Index materiarum utriusquae opusuli secretorum mulierum ac nature, ordine Alphabetico locupletissimus»; обидва відсутні у виданні 1665 р. В усьому іншому - в порядку розділів, їхніх назвах та змісті - тексти співпадають (крім збою в нумерації глав у примірнику 1601 р.).

Відомо, що «De secretis mulierum» був перекладений європейськими мовами: французькою, італійською, чеською, голландською, німецькою та південнонімецькою [4]. Відомості щодо історії перекладу цих творів східнослов'янськими мовами дуже мізерні, хоча згадування про такі рукописи, їхній перекладний характер та книги-оригінали трапляються в науковій літературі. Найбільш рання згадка міститься у фундаментальній праці Л.Ф. Змєєва «Русские врачебники» [7, с. 250-252]. У ній автор наводить назву та дату рукописного перекладу: «Альберт славный

таинств женских, еще о силах трав, камней, зверей, птиц и рыб. Амстердам, у Юдона Юншания [Я. Янсонія] лета 1648. Переведен же слова от слова с латин. на словенский и написан лета господня 1670, от создания же мира 7178». Рукопис датований початком XVIII ст. За вказаним у Змєєва шифром (Моск. Рум. Муз. 2955) рукопис зберігається у відділі рукописів РДБ [7, с. 250]. Латинським оригіналом Змєєв вважає амстердамське видання 1642 р. [7, с. 252]. До складу рукопису входять ті самі твори двох авторів, але, на відміну від київського збірника, - у повному варіанті. Перша частина містить також 13 розділів, але за нею йде продовження за повним оригіналом: на арк. 60-102 - «Книга таинственная Альберта великого о силах: кн. 1 трав, 2 камней, и 3 кн. О неких животных»; у нашому збірнику ці глави відсутні.

Книга Михаїла Скота «De secretis naturae» у складі збірника РДБ №2955 вирізняється наявністю першого розділу «О тайнах естественных, яко полезно знати», що його немає в нашому збірнику. Назви розділів 2 та 3 книги Скота частково співпадають зі збірником ІР НБУВ [7, с. 251]. Мова книги значно відрізняється від мови збірника ІР НБУВ ф. 30, №207. Згідно із дослідженням Змєєва, мова пам'ятки - південно - руська (українська), в ній є багато полонізмів.

О. І. Соболевський у своїй праці «Переводная литература Московской Руси» до №2955 додає інший список із РДБ, також датований XVIII ст., - №2868. Щодо книги М. Скота, вчений називає №2955 - списком «из числа многих,… книга, как и в других списках, находится после сочинений Альберта Великого» [6, с. 158], втім не надаючи інших прикладів подібних перекладів. Учений називає лише заголовки великих частин двох творів, не наводячи постатейного переліку глав та підрозділів. Проте цей рукопис можна вважати ідентичним №2955 через ті самі згадані в заголовку вихідні дані, що й №2955.

Відомості про ще один список книги Псевдо-Альберта і М. Скота знаходимо в М.О. Фігуровського [15]. Рукопис був виявлений дослідником у бібліотеці Фармацевтичного музею при Центральному аптечному науково-дослідницькому інституті Міністерства охорони здоров'я РРФСР у 40-х роках XX ст. Наводячи розгорнутий порівняно зі згаданими вище опис пам'ятки, він доходить висновку, що вона походить з того самого оригіналу, що й список Змєєва і Соболєвського (№2955 РДБ). Щоправда, слід зазначити, що це стосується основного змісту рукопису - книг Псевдо-Альберта і М. Скота: наприкінці вміщені ще деякі додаткові статті іншого походження. За правописом Фігуровський визначає мову пам'ятки як «західноруську» [там само, п. II].

Щодо існування та вірогідного поширення перекладу збірника в Москві Л. У Звонарьовою наводиться цікавий факт згадування Симеоном Полоцьким у кількох своїх віршах («Глава медная глаголавшая» та ін.) «алхіміка Альберта», припускаючи, що він був, вірогідно, ознайомлений із цим перекладом [16].

Я. Ганіткевич у дослідженні «Історія української медицини в датах та іменах» під 1670 роком згадує, що «в Україні почали поширювати перекладену з латинської мови працю «Альберт Славний таїнств женских, еще же о силах трав, камней, зверей, птиц и рыб»» [2, с. 23], не наводячи, втім, ніяких подробиць, що, природно, пояснюється форматом стислого порічного викладу матеріалу.

Порівняння повноти змісту двох рукописів перекладу (РДБ Рум. муз. та ІР НБУВ) та друкованого видання латиною 1665 р. за назвами розділів наведено в таблиці. Було розглянуте власне видання 1665 р., тому що за ідентичності основного тексту двох частин (особливості складу збірника ІР наведено нижче) розділ «De Horis dierum et Noctium Eiusdem Alberti Magni» та алфавітний покажчик є лише у виданні 1601 р.