Планування командної взаємодії танцювального колективу

Размещено на http://www.allbest.ru

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Планування командної взаємодії танцювального колективу

Бі Юнь здобувачка третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти

Анотація

У статті автором порушене питання формування команди з колективу здобувачів освіти, які навчаються в хореографічних класах; розкрито значення в сучасному соціальному просторі таких понять, як команда, робота в команді, утворення команди та планування командної взаємодії членів танцювального колективу.

Автором публікації розкрито сутність поняття «командоутворення» танцювального колективу як процес цілеспрямованого формування особливого способу співпраці членів хореографічного класу у сфері танцю та хореографічного мистецтва, що дозволяє ефективно реалізувати їхній танцювальний, енергетичний, інтелектуальний, творчий, освітній потенціал.

Серед етапів планування командної взаємодії учасників танцювального колективу автором зазначено такі: 1) визначення репертуару, над яким працюватиме команда, та його цілей; 2) угруповання команди особами, яким притаманні мотивація, індивідуальні здібності до хореографії та узгодженої роботи в танцювальному колективі; 3) розвиток компетентностей командоутворення; 4) розподіл обов'язків між уповноваженими членами команди; 5) підбір та узгодження каналів комунікації між членами команди; 6) створення умов та налагодження розвитку командної взаємодії.

Автором статті наголошено, що особливого значення хореографу під час планування командної взаємодії потрібно надавати етапові розвитку компетентностей командоутворення. Крім того, поза увагою педагога не мають залишатися такі процеси, як становлення внутрішньої самоорганізації кожного здобувача освіти, що переважно ґрунтується на неформальних стосунках; моделювання партнерської взаємодії між членами команди та гармонія відносин. команда колектив танцювальний

Зазначено, що під час планування роботи з хореографічним колективом, хореографу доречно використовувати такі методи навчання: методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності; методи контролю та самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності; методи кооперативного навчання.

Ключові слова: колектив, команда, хореографія, взаємодія, планування, утворення.

Bi Yun Graduate student of H. S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University

INTERACTION PLANNING OF THE DANCE TEAM

Abstract

In the article, the author raised the issue of forming a team from a group of education applicants studying in choreographic classes; revealed the meaning in the modern social space of such concepts as a team, teamwork, team formation and planning team interaction of members of the dance team.

The author of the article revealed the essence of the concept of "team formation" of a dance team as a process of purposeful formation of a special way of cooperation of choreographic class members in the field of dance and choreographic art, which allows to effectively realize their dance, energetic, intellectual, creative, educational potential.

Among the stages of planning the team interaction of the members of the dance group, the author indicates the following: 1) determining the repertoire that the team will work on and their goals; 2) grouping of the team by persons who have inherent motivation, individual abilities for choreography and coordinated work in a dance group; 3) development of team building competencies; 4) distribution of responsibilities between authorized team members; 5) selection and coordination of communication channels between team members; 6) creating conditions and establishing the development of team interaction.

The author of the article emphasizes that the special importance of the choreographer when planning team interaction should be given to the stage of development of team building competencies. In addition, the teacher should not ignore such processes as the formation of the internal self-organization of each applicant for education, which is mainly based on informal relationships; modeling of partnership interaction between team members and harmony of relations

It is noted that when planning work with a choreographic team, it is appropriate for a choreographer to use the following teaching methods: methods of organizing and implementing educational and cognitive activities; methods of stimulation and motivation of educational activity; methods of control and self-control over the effectiveness of educational and cognitive activity; cooperative learning methods

Keywords: team, choreography, interaction, planning, formation.

Постановка проблеми. Створення команди з колективу здобувачів освіти є наразі актуальною та затребуваною компетентністю педагогічних працівників. Адже робота в команді сприяє, з одного боку, відчути людині себе в певній соціальній ролі, розкрити свої потенційні можливості та приховані таланти, а з другого, - сформувати необхідні скіли для подальшого освітнього, а згодом і професійного зростання. Крім того, командна взаємодія сприяє становленню та розвитку колективу, особливо постійного його типу, серед яких танцювальному колективу відводиться особлива роль через його усталеністю, злагодженість роботи кожного та кожної, наявність спільних талантів та інтересів, спрямованих на досягнення колективної мети - бути кращим, досконалішим, оригінальнішим і неповторним. Це прагнення розділяє не лише хореограф, але й кожен учасник танцювального колективу порівну. Однак над цим треба працювати!

Будь яка цілеспрямована педагогічна дія повинна бути направлена на достеменне та ретельне планування, яким педагог-хореограф заздалегідь має передбачити всі труднощі та виклики педагогічної взаємодії «учитель - вихованці», «вихованець-вихованці», «вихованець-вихованець», «вихованці- громадськість» задля реалізації мети виховання хореографічного колективу - становлення згуртованої єдності особистостей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями командоутворення активно займаються у сфері бізнесу та соціальної комунікації. Однак і в сфері освіти та підготовки педагогічних кадрів це питання наразі стає актуальним та затребуваним. Зокрема компетентнісній парадигмі питань командоутворення присвятили свої дослідження Н. Волкова, О. Лебідь, О. Гром. Методикою підготовки хореографічного колективу займаються В. Волчукова, Н. Бугаєць, О. Ліманська, О. Тіщенко. Підготовкою командної взаємодії в колективі здобувачів освіти займаються О. Башкір, А. Денисенко. Однак питання організації командної взаємодії учасників танцювального колективу залишається поза увагою дослідників.

Метою статті є визначення етапів планування командної взаємодії учасників танцювального колективу.

Виклад основного матеріалу. Для хореографічного колективу важливо бути командою як у технічному, так і в інтелектуальному напрямах. Тому перед хореографами стоїть важливе завдання перетворення колективу на команду. Командоутворення - (англ. «teambuilding») формування ефективної команди, створення групи людей, спрямованих на досягнення єдиного спільного результату, що працює налагоджено, як єдине ціле; процес цілеспрямованого формування особливого способу співпраці людей у сфері спільної діяльності (організації, установі, товаристві тощо), що дозволяє ефективно реалізувати їхній енергетичний, інтелектуальний, творчий, освітній потенціал [1, с.12].

Команда є колективним суб'єктом діяльності, провідною ознакою якої є позитивна синергія спільної консолідованої діяльності, яка орієнтована на розв'язання командних завдань, а також: компетентність усіх членів команди, рольова доцільність та взаємно розподілена відповідальність, комфортні міжособистісні взаємини. У членів команди має бути усвідомлення визначених цілей діяльності команди (спільна мета діяльності команди має тісно узгоджуватися з власними потребами, інтересами членів команди, тобто прийматися на мотиваційному рівні); вони мають чітко дотримуватися принципів взаємодії членів команди в процесі досягнення цілей, установленої рольової структури команди, позицій та функцій лідера; володіти здатністю до саморефлексії та самопізнання, що забезпечує розвиток відчуття приналежності до команди, єднання з нею, формування образу «Ми» [2, с.19]

Відповідно до зазначеного вище, Н. Волкова, О. Лебідь, О. Гром визначають феномен «команда» як організовану з певною метою групу людей, які розуміють взаємозалежність і необхідність взаємодії та співпраці, мають усталену настанову на спільну, ефективну й творчу діяльність та здатні поєднати індивідуальні ідеї і досвід кожного для прийняття раціонального рішення й досягнення спільної мети [1, с. 20].

Серед етапів формування команди О. Башкір, А. Денисенко зазначено такі: 1) визначення проєкту, над яким працюватиме команда, та його цілей; 2) угруповання команди особами, яким притаманні належні компетентності та індивідуальні якості, необхідні для узгодженої роботи; 3) розподіл обов'язків між уповноваженими членами команди; 4) підбір та узгодження каналів комунікації між членами команди; 5) створення умов та налагодження розвитку командної взаємодії [1, с.13 ].

Часто керівники танцювальних колективів не звертають увагу на командоутворення, надаючи перевагу виключно роботі над технікою танцювального репертуару. Однак це втомлює та виснажує, створює умови для нездорової конкуренції та заздрощів у середині колективу, що може призводити до великої плинності членів колективу, частих конфліктів та непорозумінь, втрати інтересу талановитих дітей до хореографії як виду мистецтва.

Тут хореографам варто знати про таку властивість команди, як внутрішня самоорганізація, яка переважно ґрунтується на неформальних стосунках і може внести частку «безладу» до добре продуманої керівництвом стратегії командних дій. Науковці акцентують увагу на взаємному доповненні, взаємодопомозі членів команди, які здатні виконувати будь-які внутрішньогрупові ролі й беруть на себе відповідальність за кінцеві результати спільної діяльності [2].

Н. Волкова, О. Лебідь, О. Гром виокремлюють такі структурні компоненти компетентності командоутворення: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісний, особистісний, рефлексивно-оцінний, а також сукупність критеріїв та їх показників:

- мотиваційно-ціннісний (наявність потреби в командній взаємодії, визнання цінностей командної взаємодії, усвідомлення особистісної значущості переваг спільної діяльності);

когнітивний (повнота та міцність засвоєння знань теоретичного, фактологічного й прикладного характеру про цінності професійної комунікації, командотворення та командної взаємодії, способи роботи в команді);

діяльнісний (визначає рівень володіння вміннями студента як майбутнього члена команди та оволодіння ним досвідом командної діяльності: чітко та логічно висловлювати свої думки, передавати інформацію; володіти навичками письмової електронної комунікації; встановлювати цілі, структурувати власний час; переконувати колег у правильності прийнятого рішення, підтверджуючи свої думки вагомими аргументами; знаходити нестандартні рішення; визнавати свої помилки; нести персональну відповідальність за результати роботи; налагоджувати ефективну взаємодію членів команди; здатність успішно співпрацювати у віртуальному середовищі; досягати взаєморозуміння, злагодженості членів команди, проявляти до них довіру; реалізовувати технології прийняття спільних рішень; керувати своїми емоціями; уникати конфліктів та запобігати їм);

особистісний (рівень розвинутості соціального інтелекту, емпатії);

рефлексивно-оцінний (володіння навичками рефлексії, корекції поведінки, яка відповідає командній діяльності) [2, с.22].

Плануючи командну взаємодії в танцювальному колективі, учитель - хореограф повинен щонайперше пам'ятати про вибудову партнерської взаємодії між членами команди та гармонію відносин. Гармонійні відносини в команді передбачають сприймання людьми один одного такими, якими вони є і одержання при цьому задоволення від спільної діяльності, від знаходження та роботи в цьому колективі. За умови наявності такого усвідомлення членам хореографічного колективу простіше переносити суперечки та конфліктні ситуації. Крім того, партнерська взаємодія передбачає відносини, у яких цінують як подібності, а й відмінності. У таких колективах є прийняття себе та інших, толерантність до чужих думок та сміливість висловлювати думки, які суперечать загальноприйнятим. Останнє здійснюється за умови відчуття кожним учасником хореографічного колективу можливостей довіряти та перебувати завжди в позиції, коли довіряють тобі.

Налагоджуючи партнерську взаємодію, хореограф мусить знати, що всі члени хореографічного колективу різні. І, звичайно, ці відмінності створюють «незручності». Але то лише за умови відсутності знань та навичок командоутворення. Так, зустрічаючись з «іншим», багато хто з нас схильний реагувати на відмінності з роздратуванням: надто спритний / надто повільний, зациклений на деталях і правилах / відірваний від реальності, з гарною розтяжкою / не гнучкий, комунікабельний, артистичний / замкнений, мало посміхається тощо. Лише недосвідчений педагог дратується, намагається змусити комунікувати, посміхатися на сцені, зосередитися виключно на якомусь одному виду діяльності. Однак це неможливо. Будувати командну взаємодію варто лише при врахуванні всіх аспектів колективу, усіх особливостей кожного його члена. Усі неідеальні, однак усі й мають свої таланти, які з правильним педагогічним підходом можна використати на благо команди, на користь спільної дії. Доповнюючи колектив, заповнюючи всі грані колективу, кожен його учасник створює неповторність та своєрідність успіху командної взаємодії у вигляді досягнення поставленої мети, у вигляді чіткого та прогресивного результату. Тому як для ефективного та результативного управління будь-якою організацією, так і керівництва будь якого колективу, зокрема й хореографічного, необхідний не один «ідеальний» лідер, а ціла команда. Комплементарна (тобто взаємодоповнююча) команда, у якої немає пробілів (тобто є хоча б деякі здібності в певних членів команди до кожної з функцій), вирізняється своїм неповторним стилем діяльності та досягнення спільної мети.

Плануючи роботу з хореографічним колективом, хореографу мають бути відомими низки методів навчання для формування командної взаємодії хореографічного. Серед них варто зазначити такі:

У методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

У методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності;

у методи контролю та самоконтролю за ефективністю навчально- пізнавальної діяльності [3, с.38].

Першу групу методів становлять чотири підгрупи:

У за джерелом передачі та сприймання навчальної діяльності (вербальні (розповідь, бесіда, лекція, коментар, репліка, пояснення), наочні (ілюстрація, демонстрація, показ), практичні (безпосередня практика в залі);

У за логікою передачі та сприймання інформації (індукція, дедукція, що передбачають спроможність розкривати логіку рухів від загального до конкретного і навпаки);

У за ступенем самостійного мислення (репродуктивні - ефективно сприяють відпрацюванню практичних умінь і навичок, за допомогою неодноразових дій за зразком), проблемно-пошукові (створення умов для танцювальної імпровізації, де кожен окремо та колективно в цілому має можливість прийняти рішення в підборі відповідних комбінацій).

У за ступенем управління навчальною діяльністю (під керівництвом хореографа, самостійна робота).

Другу групу методів становлять методи стимулювання інтересу до танцю (пізнавальні ігри, навчальні дискусії, створення емоційно-моральних ситуацій, інтерактивні ігри, методи кооперативного навчання), методи формування відповідальності та обов'язку (заохочення, покарання, похвала).

До третьої групи методів належать методи усного контролю та самоконтролю (питання індивідуального, фронтального та групового характеру, усні опитування, залікові або екзаменаційні опитування), методи практичного контролю та самоконтролю (підсумковий практичний показ, виступ, відкриті практичні заняття з хореографії).

Варто зазначити методи четвертої групи - за джерелом сприймання та передавання інформації - вербальні (лекції, коментарі, пояснення), наочні (показ, демонстрація, ілюстрація), практичні (навчально-тренувальні вправи, розминки, танцювальні вправи як біля станка, так і посеред зали), робота з літературою та відеоматеріалами.

Залежно від форми проведення заняття методи з попередньої групи доречно міксувати, паралельно виконуючи рухи, пояснюючи їх та коментуючи, а також доповнюючи переглядом відеоряду.

Ці методи активно використовують упродовж всього терміну навчання, однак інтенсивність використання конкретного методу залежить від вікових особливостей дітей. Так, для дітей активніше використовують хореографом наочні методи (демонстрація, ілюстрація, власний приклад, відео-показ), а вже потім необхідний словесний метод пояснення, коментування. У дітей старшого віку доречніше використовувати метод пояснення з метою запобігання сліпого копіювання дитиною чужих рухів і формування власного танцювального стилю та пластичних рішень.

Також важливим є використання методів стимулювання інтересу до танцю у дітей як до вступу до танцювальної школи, так уже й під час навчання хореографії. Оскільки це щоденна рутинна робота, яка виснажує, тому підкреслювання, фіксування уваги дітей хореографом на їхніх успіхах є дуже необхідним явищем. Інколи ці ситуації успіхи створюються хореографом навмисно.

З огляду на практичну діяльність, В. Волчукова, Н. Бугаєць, О. Німанська, О. Тіщенко О.М. до найбільш ефективних вербальних і практичних методів роботи з хореографічним колективом відносять такі:

показ (педагог виконує танцювальні рухи, комбінації у завершеному вигляді, точне, виразне, технічне виконання танцювальних рухів);

словесний метод (пояснення методики виконання танцювальних вправ, національних особливостей якогось танцю);

«змішаний метод» (показ, який супроводжується поясненнями);

зразок (передбачає технічне, емоційне виконання педагогом завдання, допомагає формуванню самостійності, ініціативи, активності в подоланні труднощів у виконанні творчих задумів);

ігровий метод (педагог підбирає гру, яка передбачає змагання, робота у постановчому процесі над сюжетними ігровими номерами);

метод музичного супроводу (роз'яснення педагогом музичної розкладки танцювального номеру, його темпу, ритму, емоційного образного виконання, драматургічних законів (експозиції, зав'язки, розвитку дії, кульмінації), технічний рівень виконання тощо);

метод емпатії (уявити себе на місці деякої істоти, речі в хореографічному образі);

метод виправлення помилок (викладач поряд з дітьми виправляє помилки у доброзичливій тактичній формі тих, які припустилися їх у виконанні танцю, комбінації);

послідовний перехід від легких рухів до більш складних (при складанні комбінацій, етюдів, танців починати слід з більш простих рухів, а найбільш складні па, підтримки, трюки повинні бути наприкінці комбінації, етюду, танцю);

метод цілісної вправи (повністю показати комбінацію, а потім роз'яснити методику її виконання);

метод створення атмосфери психологічної підтримки (полегшення й водночас стимулювання процесу навчання для дитини, тобто вміння створювати відповідну атмосферу, інтелектуальну й емоційну обстановку в колективі);

метод імпровізації - створення твору безпосередньо в процесі його виконання. Ефективність імпровізації забезпечує принцип створення «орієнтирів» - усвідомлення дитиною компонентів імпровізації (змістовності, емоційної та музичної виразності рухів, логічності, танцювальності);

метод театралізації - складний творчий процес, що має глибоке соціально - психологічне обґрунтування. Суть методу театралізації полягає в поєднанні пластики, жестів, міміки, звуків, кольорів, костюмів, мелодії у просторі та часі, розкриває образ у різних варіаціях. Метод театралізації покликаний створити видовищно-активну ситуацію, де кожний суб'єкт виступатиме активним її учасником;

порівняння роботи суглобо-м'язового апарату та емоційного забарвлення в процесі виконання хореографічних комбінацій;

аналіз хореографічних творів на основі культурологічного підходу;

метод експертної оцінки - оцінювання викладачем сформованих танцювально-виразних умінь учнів;

проблемно-пошуковий метод, що складається з проблемних та творчих завдань: невербальне спілкування партнерів у танці через жести, міміку, пантоміму, пластику тіла; виразні рухи та комбінації; створення та відчуття образу партнера у танці, передача його емоційного стану [3, с. 39].

Важливими в роботі з танцювальним колективом є методи кооперативного навчання. У кооперативному навчанні виділяються цілі, індивідуальні та спільні для всіх. Саме для досягнення спільної мети, що є важливим при командоутворенні, здобувачі освіти кооперуються між собою, поєднують свої зусилля, що, у кінцевому підсумку, приводить до прискорення полегшення навчання. Серед кооперативних методів навчання О. Башкір та О. Каданер виокремлюють «Кути», «Думай - Працюй у парі - Ділись», «Формулюй - Ділись - Слухай - Створюй», «Кажи та переключайся», «Складена картинка» тощо [4, с. 123-124].

Висновки

Отже, у ході дослідження з'ясовано, що «командоутворення» танцювального колективу - це процес цілеспрямованого формування особливого способу співпраці членів хореографічного класу у сфері танцю та хореографічного мистецтва, що дозволяє ефективно реалізувати їхній танцювальний, енергетичний, інтелектуальний, творчий, освітній потенціал.

Серед етапів планування командної взаємодії учасників танцювального колективу зазначимо такі: 1) визначення репертуару, над яким працюватиме команда, та його цілей; 2) угруповання команди особами, яким притаманні мотивація, індивідуальні здібності до хореографії та узгодженої роботи в танцювальному колективі; 3) розвиток компетентностей командоутворення; 4) розподіл обов'язків між уповноваженими членами команди; 5) підбір та узгодження каналів комунікації між членами команди; 6) створення умов та налагодження розвитку командної взаємодії.

Література

Башкір О.І., Денисенко А.О. Особливості командоутворення в хореографічних колективах. Теорія та методика навчання та виховання. №52. С.9-20. DOI: https://doi.org/10.34142/23128046.2022.52.01

Волкова Н.П., Лебідь О.В., Гром О.А. Розвиток компетентності у здійсненні командної взаємодії майбутніх викладачів вищої школи засобами інтерактивних технологій навчання. URL: http://ir.duan.edu.ua/bitstream/123456789/3631/1/Монографія_Волкова_Лебідь_Гром_дніпро_2021.pdf

Волчукова В.М., Бугаєць Н.А., Ліманська О.В., Тіщенко О.М. Методика роботи з хореографічним колективом: Основи курсу / Навчально-методичний посібник. Харків: ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2013. 326 с.

Башкір О.І., Каданер О.В. Інтерактивні методи формування soft skills майбутніх фахівців. Наукові інновації та передові технології. 2022. № 1(3) 2022. С. 116-226. DOI: https://doi.org/10.52058/2786-5274-2022-1(3)-216-225

References

Bashkir O.I., Denysenko A.O. Osoblyvosti komandoutvorennia v khoreohrafichnykh kolektyvakh [Peculiarities of team formation in choreographic teams]. Teoriia ta metodyka navchannia ta vykhovannia. №52. S.9-20. DOI: https://doi.org/10.34142/23128046.2022.52.01

Volkova N.P., Lebid O.V., Hrom O.A. Rozvytok kompetentnosti u zdiisnenni komandnoi vzaiemodii maibutnikh vykladachiv vyshchoi shkoly zasobamy interaktyvnykh tekhnolohii navchannia [Development of competence in the implementation of team interaction of future teachers of a higher school by means of interactive learning technologies]. URL: http://ir.duan.edu.ua/ bitstream/ 123456789/3631/1/Monohrafiia_Volkova_Lebid_Hrom_dnipro_2021.pdf

Volchukova V.M., Buhaiets N.A., Limanska O.V., Tishchenko O.M. Metodyka roboty z khoreohrafichnym kolektyvom [Methods of working with a choreographic team]: Osnovy kursu / Navchalno-metodychnyi posibnyk. Kharkiv: KhNPU imeni H. S. Skovorody, 2013. 326 s.

Bashkir O.I., Kadaner O.V. Interaktyvni metody formuvannia soft skills maibutnikh fakhivtsiv [Interactive methods of forming soft skills of future specialists]. Naukovi innovatsii ta peredovi tekhnolohii. 2022. № 1(3) 2022. S. 116-226. DOI: https://doi.org/10.52058/2786-5274- 2022-1(3)-216-225

Размещено на Allbest.ru