Культурна спадщина у воєнному конфлікті: міжнародний досвід другої половини ХХ — початку ХХІ ст. та українська дійсність

Нагальним завданням є переорієнтування діяльності всієї пам'яткоохоронної галузі України на роботу в умовах конфлікту з чітким баченням перспективи. У цьому контексті надзвичайно важливо зберегти всі науково-реставраційні інституції держави та їх кадровий потенціал.

Післяконфлікт. Сьогодні важко спрогнозувати терміни завершення воєнних дій та масштаби заподіяної шкоди, але з великою вірогідністю можна передбачити, що в повоєнний період основними напрямами роботи галузі охорони культурної спадщини стануть документальне опрацювання фактів воєнних злочинів проти об'єктів культури для притягнення винних до відповідальності, реституція культурних цінностей, реставрація постраждалих пам'яток. Триватиме тісна співпраця з міжнародними пам'яткоохоронними інституціями. Якщо притягнення до відповідальності воєнних злочинців та реституція цінностей лежить в юридичній площині Акуленко В.І. Терміни як межі міжнародно-правових понять... - С.284-295., то проблеми реставрації пам'яток вимагатимуть практичних дій. Попри прогнозовані труднощі з фінансовими ресурсами і кваліфікованими спеціалістами, реставраційна галузь зіткнеться з необхідністю вирішення суто теоретичних завдань. Основні постулати теорії реставрації, що остаточно сформувалася в 1950-х рр., відображені як у положеннях Венеційської хартії 1964 р. Міжнародні засади охорони нерухомої культурної спадщини. - К., 2008. - С.77-79., так і в українському пам'яткоохоронному законодавстві Закон України про музеї та музейну справу та закон України про охорону культурної спадщини // Пам'яткознавство... - С.28-70.. Вони передбачають пріоритетність збереження автентичних матеріальних структур пам'яток, фіксують принцип переваги автентичності та документальності об'єктів над їх естетичними якостями. Дотримування цих принципів у повоєнний період передбачувано породить низку суперечностей між науковими реставраційними підходами й запитом суспільства чи окремих соціальних груп на відбудову повністю зруйнованих об'єктів. Тому варто звернутися до світового досвіду відтворення об'єктів культурної спадщини, зруйнованих війнами. Серед таких, наприклад, Старе місто у Варшаві (Польща) Питання відбудови широко обговорювалося у середовищі фахівців (див.: Kuzma M. Z problemow odbudowy elementow dawnego miasta w Warszawie // Ochrona Zabytkow. - 1948. - №1/3/4. - S.159-163) та сьогодні є приводом для дискусій (див.: Kurcewicz U. Ideologiczne oblicze odbudowy srodmiescia Warszawy ze zniszczen po II wojnie swiatowej // Oblicza wojny. - T.4: Miasto i wojna. - Lodz, 2021. - S.369-392)., Старий міст у Мостарі (Боснія та Герцеґовина) Lipska D. Karta Wenecka a realizacja postanowien Konwencji w sprawie ochrony swiatowego dziedzictwa kulturalnego i naturalnego z 1972 r. - o poj^ciu autentycznosci // Ochrona Zabytkow. - 2015. - №2 - S.189-190., що, незважаючи на повну відбудову, внесені до Списку світової спадщини ЮНЕСКО Див.: [Електронний ресурс]: https://whc.unesco.org/en/list/30#Text; [Електронний ресурс]: https://whc.unesco.org/ en/list/946#Text.

У цьому ж контексті варто згадати й український досвід відбудов Михайлівського Золотоверхого та Успенського соборів у Києві, низки інших пам'яток, як повернення нашому народові його духовних святинь.

Отже, досліджуючи загрози для української культурної спадщини в умовах російської аґресії, мотиви нападів на пам'ятки, можливості та механізми їх захисту, беручи до уваги досвід воєнних конфліктів кінця ХХ - початку ХХІ ст., можна зробити висновок, що через політичні, економічні чи ідеологічні чинники культурні цінності стають предметами завоювання чи об'єктами руйнувань. Відкрите російське вторгнення створило загрозу тотального нищення всіх проявів української культури. У цьому контексті мотиви руйнування та викрадання культурних цінностей загарбником відповідають меті аґресії - позбавлення українського народу державності, національної ідентичності, культурного простору. Допомога міжнародних організацій у захисті пам'яток України з перших днів повномасштабної війни стала виявом безпрецедентної підтримки української культури світовою спільнотою, жестом доброї волі та солідарності.

Уведення Росією українських об'єктів культурної спадщини у своє «правове поле», переміщення мистецьких цінностей з окупованих територій до РФ, тактика ведення воєнних дій, що передбачає масовані невибіркові обстріли вважаються порушенням норм міжнародного права та воєнними злочинами. Попри вдосконалення і трансформації, міжнародне право у сфері охорони пам'яток в умовах воєнного конфлікту не у змозі служити надійним захистом для об'єктів культурної спадщини. Можливості захисту пам'яток у непідконтрольних та охоплених боями районах надзвичайно обмежені й переважно зводяться до моніторинґу, документування та фіксації злочинів. Заходи з фізичного захисту об'єктів культурної спадщини на відносно безпечних територіях хоч і зменшують ризики, проте повністю пам'ятки не убезпечують. Для ефективної протидії загрозам під час війни слід звернутися до світового досвіду управління пам'ятками у кризових ситуаціях, а також переорієнтувати роботу державної пам'яткоохоронної системи відповідно до обставин, що складаються. Захист об'єктів культурної спадщини, як і повернення окупованих територій, є головними завданнями, від успішного виконання котрих сьогодні залежить доля України.

References

культурна спадщина захист

1. Akulenko, V. (2013). Terminy yak mezhi mizhnarodno-pravovykh poniat “restytutsiia” i “restytutsiia kulturnykh tsinnostei”. Pratsi Tsentru pamiatkoznavstva, 24, 284-295. [in Ukrainian].

2. Beiraghi, M. (2012). Risk Preparedness and heritage management in times of sociopolitical crisis: The role of experts. Protecting Cultural Heritage in Times of Conflict. Contributions from the participants of the international course on First Aid to Cultural Heritage in Times of Conlict, 97-101.

3. Brosche, J., Legner, M., Kreutz, J., Ijla, A. (2017). Heritage under attack motives for targeting cultural property during armed conflict. International Journal of Heritage Studies, 23(3), 248-260.

4. Cameron, C. (2017). Reconstruction: changing attitudes. The UNESCO Courier, 2, 56-59.

5. Dlugozima, A. (2009). Bosnia i Hercegowina - dobra kultury w czasie wojny i pokoju. OchronaZabytkow, 62/3(246), 59-66. [in Polish].

6. Gamboni, D. (2001). World Heritage: Shield or Target? The Getty Conservation Institute Newsletter, 16/2, 5-11.

7. Levina Mahnad, P. (2017). Protecting cultural property in Syria: New opportunities for States to enhance compliance with international law? International Review of the Red Cross, 99(3), 1037-1074.

8. Litovchenko, V.V. (2013). Transformatsia kontseptsii zberezhennia kulturnoi spadshchyny liudstva u mizhnarodnykh vidnosynakh. Kultura narodovPrichernomoria, 258, 143-148. [in Ukrainian].

9. Milligan, A. (2008). Targeting Cultural Property: The Role of International Law. Journal of Public and International Affairs, 5, 91-106.

10. Nicinski, K., Salacinski K. (2004). Ochrona dziedzictwa kultury Iraku w ramach polskiej misji stabilizacyjnej. Ochrona Zabytkow, 3/4, 155-178. [in Polish].

11. O'Keefe, R., Peron, C., Musayev, T., Ferrari, G. (2016). Protection of cultural property: Military manual.

12. Teijgeler, R. (2006). Preserving cultural heritage in times of conflict. Preservation management for libraries, archives and museums, 133-165.

13. Zajadlo, J., Zeidler, K. (2003). Prawna ochrona zabytkow na wypadek wojny. Ochrona Zabytkow, 1/2, 116-121. [in Polish].

Размещено на Allbest.ru