Особливості камерного мюзиклу "Соломон та Суламіф: Пісня Пісень" В’ячеслава Полянського

Постановка проблеми. Однією з прогресивних тенденцій, що спостерігаються у сучасній вітчизняній культурі, є широке впровадження проєктного принципу. Чимало творчих ініціатив за рахунок грантів та інших форм фінансової підтримки різноманітних державних та недержавних інституцій віднаходять свого втілення у мистецькому просторі. Одним з проєктів, що здобув практичної реалізації в 2021 році на театральній сцені, став камерний мюзикл В'ячеслава Полянського «Соломон та Суламіф: Пісня Пісень». Висвітлення специфіки даного твору, що представляє перспективний напрямок розвитку вітчизняної музичної культури, є актуальним завданням, яке дозволить охарактеризувати тенденцію трансформації синтетичних музичних жанрів в сучасних соціокультурних умовах.

Аналіз досліджень. У вітчизняному мистецтвознавчому дискурсі виник ряд робіт, які присвячені аналізу різних театралізованих форм.

В роботі А. Комлікової здійснюється ґрунтовне висвітлення шляхів розвитку української рокопери. С. Манько здійснює порівняльний аналіз специфіки реалізації американських та вітчизняних мюзиклів. О. Опанасенко, Н. Гешко та Л. Остапенко аналізують роль естрадного співу в сучасних театралізованих вокально-інструментальних жанрах. Питання розвитку джазового піанізму у контексті стильових тенденцій фортепіанного виконавства ХХ століття досліджує В. Полянський. Особливості впровадження проектного принципу у сфері культури та мистецтва висвітлено в публікаціях А. Тормахової.

Мета статті проаналізувати своєрідність камерного мюзиклу В'ячеслава Полянського «Соломон та Суламіф: Пісня Пісень». Дана мета реалізується у наступних завданнях:

• охарактеризувати роль проектного принципу для розвитку вітчизняної музичної культури.

• виокремити специфіку камерного мюзиклу як жанру;

• визначити особливості мюзиклу «Соломон та Суламіф: Пісня Пісень».

Виклад основного матеріалу. Мюзикл є жанром, що став одним з найбільш перспективних у культурі XX століття. Вкрай високі касові збори, надзвичайна популярність пісень з мюзиклу стали запорукою професійного інтересу до нього з боку композиторів, що належать до різних національних шкіл. Зокрема найбільшого розвитку жанр мюзиклу здобув у США, Франції. Серед митців, що створювали мюзикли, були й професійні композитори-академісти, й популярні виконавці. Широкі можливості, що відкрились для творчої фантазії музикантів у жанрі мюзиклу, стали підґрунтям для спектру жанрів, дотичних до нього це рок-опера та музичний кінофільм. Попри доволі значну подібність цих жанрів, між ними існує ряд відмінностей, які й дозволяють виокремлювати їх.

Мюзикл є жанром, який сформувався на основі оперети, музичної п'єси, комічної опери. «Мюзикл, як опера й оперета, -- своєрідний жанр музичного театру. Він може бути як суто розважальним шоу, так і сценічним твором з глибоким і насиченим змістом, який порушує важливі для суспільства питання» (Манько, 2012: 268). Одним з базисних показників, що вирізняють мюзикл з-поміж його найближчого нащадка рок-опери є значна роль драматургії. В рок-опері, подібно до опери провідну роль відіграє музичний компонент. Натомість мюзикл неможливий без театральної п'єси, яка супроводжується музикою. Показник, який притаманний для мюзиклу, це значна роль хореографії, поява якої включена в дійство і відіграє не менш важливе значення, ніж вокал. А. Комлікова, аналізуючи специфіку української рок-опери, відзначала, що від академічної опери більш новітні жанри запозичили звернення до біблійних та історичних сюжетів. Причому якщо раніше саме у рок-опері частіше піднімались філософські питання, то тепер вони не менш часто можуть стати основою тематики мюзиклу. «Як синтетичний жанр вона містить танцювальні епізоди зі специфічною пластикою, найрізноманітніші прийоми звукового оформлення та світлові ефекти, які використовуються у мюзиклах» (Комлікова, 2011: 160). С. Манько відзначає, що існує істотна відмінність між вітчизняними мюзиклами та американськими, адже якщо закордонні мюзикли спрямовані на створення ефектного шоу, то у вітчизняних «перевага надається насиченому змісту, частіше із сумною історією та складною драматургією» (Манько, 2012: 271).

В українському музичному просторі до мюзиклу композитори звертались неодноразово. Варто згадати дев'ять мюзиклів Сергія Бедусенка, ряд дитячих мюзиклів Геннадія Татарченка, мюзикл «Екватор» О. Злотника, «Монах» С. Манько, спільний мюзикл «Динамо» таких композиторів, як О. Безбородько, С. Ахунов, В. Тормахова, П. Торсон. Проте нерідко вони не здобували сценічного втілення, або, якщо й здійснювались, то без підтримки держави. Наразі поширилась практика виділення фінансової підтримки для реалізації найбільш перспективних проєктів такою державною інституцією, як «Український культурний фонд», яка була створена в 2017 році. Вітчизняне культурно-мистецьке життя починає слідувати тенденціям, що поширені у західному світі. «Навіть сталі культурні інститути, які мають довгу традицію свого існування і зазвичай обмежували діяльність репрезентацією наявного культурного продукту, почали приходити до потреби залучення проектного принципу, з метою підвищення інтересу з боку потенційної споживацької аудиторії. Основою для діяльності в сфері культури стає проектний принцип організації мистецьких, соціальних, культурних та інших подій» (Тормахова, 2016: 7).

Діяльність «Українського культурного фонду», яка координується Міністерством культури України, спрямована на створення умов для інтенсифікації культурного та мистецького життя України та його інтеграції у світовий простір. «Український культурний фонд» проводить широку експертну роботу, яка дозволяє виявити найбільш перспективний продукт, який потрібно реалізувати. Його над-завдання полягає і у своєрідному вихованні суспільства. «... Потреба у культурному продукті може в певному сенсі «виховуватись» суспільством. Відповідно потрібне комплексне дослідження механізмів, які функціонують в культурі, причин та наслідків розвитку тієї чи іншої культурної продукції» (Тормахова, 2021: 73). Саме завдяки реалізації проєктного принципу й було обрано камерний мюзикл В'ячеслава Полянського задля постановки у 2021 році в приміщенні Київської Опери (Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва). Проєкт реалізовано громадською організацією “Культурно-мистецька фундація DUSHA иА”. Продюсеркою та керівницею проєкту виступила голова фундації Світлана Євдокименко, режисеркою-постановницею, сценографкою та авторкою лібрето стала Юлія Журавкова, балетмейстером-постановником вистави був В'ячеслав Вітковський, художницеюграфіком Ася Кравчук.

В'ячеслав Полянський є композитором, піаністом, викладачем. В його творчому доробку сценічним жанрам приділено багато уваги. Театралізовані форми у нього представлені опероюпіснею «Лівша», мюзиклами «Чума на обидві ваші домівки», «Регтайм для мандоліни», «Віндзорські насмішниці», «Роксолана». Окрім цього композитор неодноразово писав музику до драматичних вистав та вистав для дітей. Його індивідуальний авторський стиль характеризується яскравим мелосом, який реалізується у використанні естрадно-джазових інтонацій. Отже, інтерпретація жанру мюзиклу є такою, що виглядає закономірною для творчості Полянського.

Поява саме камерного мюзиклу є практикою, що відповідає сучасним тенденціям, які наявні в сфері академічної музичної культури. «Варто відмітити, що в рамках академічної музики можна спостерігати тенденцію до камернізації опери, появи моноопери, зменшення ролі сценічної постановки з яскраво вираженим дієвим началом, де головна увага концентрується на музичному компоненті» (Опанасенко та ін., 2018: 149). Вибір камерного жанру дозволяє зосередитись на драматичному розвитку, уникнути надмірностей та розгорнутої дії. Також набагато простіше реалізувати проєкт, в якому задіяні мало виконавців, адже це дозволить просувати його, навіть за умови впровадження карантинних заходів.

В творі В. Полянського «Соломон та Суламіф: Пісня Пісень» всього три головні дійові особи це цар Соломон, його старша дружина Цариця та юна Суламіф. Партії цих персонажів майстерно виконали на прем'єрній виставі Олександр Рудько, Тетяна Єсипова та Ірина Ушаньова-Рудько. Хор та великий виконавський склад відсутні. Інструментальна група на прем'єрній постановці складалась з партій фортепіано, саксофону та флейти. Партію фортепіано виконував В. Полянський, саксофону Сергій Цимбал, а флейти Богдан Єремєєв. Ще одним учасником дії був балет, який супроводжував майже кожен вихід на сцену Цариці і в поодиноких номерах саме хореографічний ансамбль виконував роль хору, який декламував та коментував події. Даний авторський задум дає повне право казати про відродження традицій давньогрецької трагедії, в якій нерідко було лише два персонажі (згодом їх кількість збільшилась) та хор, без якого не обходилось жодне дійство. Так само у грецькій трагедії хор і коментував події, які відбувались з головними героями, і супроводжував все пантомімою. Тобто декламаційна та хореографічна роль хору була сутнісною ознакою давньогрецького дійства, що майстерно відтворюється в мюзиклі В. Полянського. Так само вибір флейти, як одного з учасників інструментального супроводу, є невипадковим, адже саме сирінга (подвійна флейта) була обов'язковим учасником грецької трагедії. Тобто, композитор відтворює одну з найдавніших форм музично-сценічного дійства. Вибір східних костюмів давав можливість казати про намагання відтворити історичну добу.

Наголосимо, що сучасна музична практика, яка створюється в умовах естетики постмодернізму, постулює поєднання різностильових явищ. Саме тому композитор обирає виконавський склад та семантику, що була притаманна давньогрецькому театру, але в основу сюжету покладено фрагмент з біблійського тексту. При цьому наявне використання сучасної музичної мови, без жодної стилізації музики Сходу. Літературною основою лібрето, створеного Юлією Журавковою, є «Пісня Пісней» книга, що входить у склад Старого Заповіту. За своєю сутністю це збірник любовних гімнів, що змальовують кохання царя Соломона та простої дівчини на ім'я Суламіф. У тексті Біблії згадуються «60 цариць та 80 наложниць», проте вони не персоніфіковані. Специфікою режисерського рішення стала поява Цариці, яка руйнує стосунки

Соломона та Суламіф. Вона не лише вбиває через ревнощі Суламіф, але й закінчує життя самогубством, коли розуміє, що вкоротила віку своїй рідній молодшій сестрі, яку втратила ще в дитинстві. Таким чином відбувається не лише створення любовного трикутника, але й відтворюється те протистояння, що було у деяких біблійних персонажів-сиблінгів.

Камерний мюзикл має одну дію, загальна тривалість вистави становила 1 годину 15 хвилин. Короткий інструментальний вступ відкриває дію і подібна до нього інструментальна вставка завершує мюзикл. Композитор намагається інтерпретувати літературний текст «Пісні Пісень», передавши його саме через низку пісень. Пісня використовується як основа сольних та дуетних номерів, які сполучаються між собою розмовними діалогами та монологами. Наявно три основні інтонаційно-образні сфери, які ілюструють головних персонажів Соломона, Цариці та Суламіф. Соломон рішучий, мужній та такий, що прагне віднайти свою людську сутність, вийшовши за межі виконання царських обов'язків. Суламіф мрійлива та ніжна дівчина, що щиро прагне кохання, в якому є весь сенс її життя. Цариця це уособлення жінки, яка хоче влади, керувати не лише власним життям, а й контролювати оточуючих. Можна зазначити, що для кожного персонажу притаманне використання певної жанрової сфери. Цариця представлена танцювальністю, Суламіф та Соломон наспівністю та іноді декламаційністю (у Соломона). Кожен персонаж має свою тему, яка наскрізно проходить у всьому творі. Хоча наприкінці твору гинуть два з трьох головних персонажів, проте наостанок утверджується основна ідея твору кохання житиме вічно, його неможливо знищити, спогади про Соломона та його кохану пройдуть крізь віки та не будуть забуті нащадками.

Жанровою основою багатьох вокальних номерів є пісня, регтайм, блюз, а у стилістиці можна віднайти елементи свінгу та вітчизняної естради другої половини XX століття. Зважаючи на використання фортепіано, в якості одного з головних інструментів, стає зрозумілим звернення до жару регтайму. «Регтайм -- специфічний фортепіанний стиль, дивовижний синтез «білого» з «чорним», стихійного з раціональним, перший і найважливіший протожанр американського джазу, що став символом доби» (Полянський, 2016: 42). Інструментальні партії імітують інтонації вокальних партій солістів, гнучко слідуючи за текстом. Іноді вони перебирають на себе виконання ролі контрапункту до основної мелодії. Такими мінімалістичними засобами створюється ефект звучання набагато більшої кількості виконавців, оскільки їх партії часто не дублюються, а розвиваються лінеарно. За рахунок гнучких штрихів саксофону і флейти відтворюється певний підтекст по відношенню до партії вокалістів, тобто пояснюються ті обставини, про які персонаж думає, але не каже в голос. Наприклад, мікроглісандо саксофона створює образ змії, як символу ревнощів, що панує у серці Цариці.

В даному камерному мюзиклі, як і в більшості театралізованих вокально-інструментальних форм, використовується естрадний вокал. Подібний вибір вокальної манери дозволяє розширити чисельність та обсяг аудиторії. «Театралізовані вокально-інструментальні жанри мають значний потенціал для застосування естрадного вокалу, адже поєднують досягнення різних видів мистецтва та мають значний вплив на глядацьку аудиторію» (Опанасенко та ін., 2018: 150).

Висновки. Камерний мюзикл В'ячеслава Полянського «Соломон та Суламіф: Пісня Пісень» є цікавим зразком сучасного композиторського мислення. Митець звертається до камерного виконавського складу, що був притаманний давньогрецькому театру, біблійного сюжету, що подається сучасною естрадно-джазовою мовою. Таке поєднання різностильових явищ відповідає естетиці постмодернізму. Вибір камерного жанру дозволяє зосередитись на драматичному розвитку, уникнути надмірностей та розгорнутої дії. Водночас подача давнього та вічного сюжету за допомогою зрозумілої слухачам мови сприяє його осучасненню. Таким чином створюється гнучкий синтез між вокальним, інструментальним та хореографічним началом. Всі учасники дії допомагають зануритись у світ, в якому усім править кохання. Воно не зникає навіть із загибеллю персонажів, а залишається, як одна з вічних цінностей. Сценічна постановка подібних проєктів в українському мистецькому просторі можлива завдяки підтримці таких державних установ, як «Український культурний фонд», що сприяє розвитку вітчизняної музики та молодим ініціативним культурно-мистецьким фундаціям як DUSHA иА, що реалізують актуальні мистецькі проєкти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ