Ікона святого Георгія Змієборця на чорному коні: два образи з Дрогобиччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ікона святого Георгія Змієборця на чорному коні: два образи з Дрогобиччини

Оксана Сьомак,

аспірантка кафедри теорії та історії мистецтв Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (Київ, Україна)

- висвітлення та оцінка історіографії двох образів;

- аналіз аргументів кожної версії взаємозв'язку двох ікон;

- розгляд розбіжностей у малюнках обох ікон та інших відмінностей, не зауважених у попередніх дослідженнях.

Ключові слова: давній український іконопис, іконографія, святий Георгій Змієборець на чорному коні, Станиля, Старий Кропивник, список, прорис.

Предметом цієї публікації є дві ікони святого Георгія Змієборця на чорному коні, віднайдені в різні часи на українських землях у селах Станиля та Старий Кропивник на Бойківщині. Ці образи об'єднує яскраво виражена іконографічна подібність. Об'єктом виступає давня іконографія Георгія Змієборця. Перший твір - це ікона святого вершника з церкви Собору св. Іоа- кима і Анни с. Станиля. Названий образ св. Георгія Змієборця - один із найдавніших взірців західноукраїнського іконопису в колекції Національного музею в Львові імені Андрея Шептицького (далі - НМЛ). До збірки НМЛ ця ікона потрапила у 1939 р. зі львівського Музею Богословської Академії. Поява другої ікони Змієборця з небуття стала гучною подією. Священик Севастіян Дмитрух засвідчив, що у 1992 р. У літературі ми зустрічаємо вказівки на 1991 як на рік віднайдення старокропивницького образу Георгія Змієборця. серед виключених з ужитку ікон церкви Перенесення мощей святого Миколая у с. Старий Кропивник, він віднайшов старовинний образ, котрий був основою для полотна з іконою XVIII ст. (Дмитрух, 2012: 6, 54). Певний час ікона перебувала в колекції Музею «Студіон». Зараз твір належить до збірки Музею митрополита Андрея Шептицького Львівської Архієпархії УГКЦ. Незважаючи на здійснені дослідниками порівняння за техніко-технологічними, іконографічними, художньо-стилістичними особливостями не вдалося остаточно вирішити проблему взаємопов'язаності двох образів. Актуальними є такі питання: як датувати старокропивницьку ікону? Чи належні два образи до одного часу? Один автор чи різні майстри виконували ці два твори з Дрогобиччини?

Аналіз досліджень. Образ св. Георгія Змієборця із села Станиля є знаковою пам'яткою давньоукраїнського іконопису, отже, вона розглядалася багатьма дослідниками в панорамних працях з історії українського мистецтва, серед котрих окремо варто згадати Г. Логвина, Л. Міля- єву, В. Свєнціцьку, М. Гелитович, В. Овсійчука, Л. Скопа, В. Ярему. Я. Мороз у філософсько- естетичних категоріях здійснила оцінку станилів- ського образу. Завдяки увазі згаданих вчених ікона зі Станилі отримала багатоаспектну характеристику. Щодо ікони святого вершника із с. Старий Кропивник, то о. Севастіян Дмитрух відтворив історію віднайдення ним цього образу. Вивченням іконографічних та художньо-стилістичних особливостей старокропивницької ікони, її спорідненості зі станилівським образом займалися згадувані раніше Л. Міляєва, М. Гелитович, а також В. Александрович, О. Сидор, Р. Косів. Порівняльна характеристика двох творів у техніко-технологічному аспекті належить В. Мокрію та М. Друль.

Мета статті - дослідити ікони св. Георгія Змієборця із села Станиля та Старий Кропивник на Дрогобиччині та підбити підсумок наукової полеміки щодо спорідненості цих образів.

Святий Георгій, за християнською агіографією, є великомучеником IV ст., котрий за часів гонінь римського імператора Діоклетіана сповідував себе християнином. Наймення «Змієборець» святий отримав через чудесну подію, коли він переміг страшного змія, котрий поїдав людей. Звернемося до підґрунтя сцени змієборства св. великомученика Георгія. В. Лаза- рєв зауважує: «Без сумнівів, це чудо було пущено в оберт церковними колами не пізніше IX ст., інакше його зображення не зустрічались би серед розписів ранніх печерних храмів Каппадокії». Він також припускає, що низка чудес св. Георгія сходить до усної традиції VIII ст., а серед них, можливо, й «Чудо з драконом». Ми не знайшли серед наявних візантійських ікон значного обсягу творів, де було би втілено іконографічний образ святого вершника, що побиває змія. В. Лазарєв навіть вважає такі образи «винятком» та пояснює це підозріливістю візантійців до апокрифічних сюже- тів В. Лазарєв говорив про візантійське «в точному значенні цього слова», мистецтво (Лазарєв, 1970: 206). Припускаємо, що дослідник мав на увазі мистецтво грецької ойкумени, котре базувалося на елліністичній спадщині.. Вчений певен, що на теренах Київської Русі культ св. Георгія був сприйнятий не пізніше X ст. (спочатку як княжого патрона, а з кінця XII ст. як покровителя землеробів). Автор нагадує, що князь Ярослав Мудрий у хрещенні був Георгієм та заснував у 1037 р. Георгіївський монастир у Києві. Георгіївську церкву цього монастиря було освячено не раніше від 26 листопада 1051 р. митрополитом Іларіоном. Вважається, що саме 26 листопада й був започаткований день вшанування св. Георгія на давньоруських землях. Є думка, що вже з XI ст. на теренах Київської Русі був відомий текст оповіді про «Чудо Георгія зі змієм». І. Шаліна додає, що переклад історії про «Чудо...» набув популярності, адже існував у кількох редакціях. Цей текст навіть міг бути богослужбовим читанням до освячення згадуваного монастирського храму на честь св. Георгія. Дослідниця припускає, що іконою свята могла бути композиція із Георгієм Змієборцем (Шаліна, 2015: 90-91). Достеменно відомо, що в давньоруському мистецтві образ Георгія Змієборця опинився не пізніше XI ст. В. Лазарєв звернув увагу на те, що київський собор Святої Софії мав Георгіївський приділ. Досліджуючи образ св. Георгія з житієм, Л. Міляєва посилається на попередню працю Йозефа Мисливця, котрий довів, що агіографічний георгіївський цикл у соборі Святої Софії є зображенням житія святого в редакції Теодора Дафнопата і найбільш раннім збереженим художнім взірцем, котрий втілює сюжет «Св. Георгій перед Діоклетіаном» (Milyaeva, 2000: 106; Myslivec, 1933-34: 327). Відомий також образ святого Змієборця, втілений у шиферному рельєфі для Дмитрівського монастиря у Києві в XI ст. На думку В. Лазарєва, з XIII ст. народна творчість спонукала до висунення на перший план образу не воїна, а змієборця (Лазарєв, 1970: 194-216).

В. Свєнціцька не виключала, що ікона св. Георгія (в народі - Юра) була храмовим образом первісної дрогобицької церкви Святого Юра, що згоріла у 1499 р. Погодимося з логікою такого припущення, зважаючи також на поважні розміри цього ошатного образу. Дослідниця порівнювала ікону за композиційною схемою з київським шиферним рельєфом Дмитрівського монастиря XI ст., литими металевими образами Київської Русі, Галицького князівства та ілюстраціями Київської Псалтирі (Свєнціцька, 1967: 214). Щодо мініатюр Київської Псалтирі, маємо зауважити, що тут більшість вершників композиційно вписані в коло, чого не спостерігаємо в досліджуваній іконі. До того ж, прийоми моделювання в зображенні коня в станилівській іконі відмінні від запропонованих у видатному рукописі. У цій іконі через злітний галоп коня майстер долучається до давньої традиції зображення святих вершників, а саме за княжої доби. Л. Міляєва зазначила такий прийом щодо вже неодноразово згадуваного шиферного рельєфу з Дмитрівського монастиря: «За традицією давнього мистецтва, алюр коня передано через викид передніх ніг та відкинення задніх, що, як зазначає Б. Успенський (за С. Рейнаком), становить наслідок зіткнення двох різних за часом фаз руху, його активну динаміку, він стає, додамо від себе, так би мовити, «метафоричним». Через те й протиставлення у вершникові одночасно двох різних дій - зовнішньої і внутрішньої <.. .> є таким вражаючим» (Міляєва, 1999: 42). Повертаємось до праці В. Свєнціцької, де вона також віднайшла аналогії до станилівського Георгія з іконописом давнього Новгороду XIV ст., а саме: подібність за композицією до ікони з Державного російського музею (далі - ДРМ), на котрій в оточенні червоного тла на білому коні зображений святий вершник. У художньому зіставленні зазначено, що в іконі з ДРМ декоративність займає перше місце, тоді як у станилівській іконі - «сувора підпорядкованість усіх компонентів напруженій драматичній дії» (Свєнціцька, 1967: 214).

В альбомі українського середньовічного живопису 1976 р. зустрічаємо такі слова В. Свєнціцької про цю ікону: «В ній усе пронизано рухом, навіть дошка має не просто геометрично правильну прямокутну, художньо виправдану форму, і, згідно з композиційним задумом, знайдений формат». Дозволимо собі втрутитися та поставити питання: чи дійсно дошка початково мислилася незвичайної форми, чи йдеться про недосконалу дошку як основу твору? Ми схиляємось до останнього варіанту. Та продовжимо рух за думкою В. Свєнціць- кої. Дізнаємося, що за «художньо-образним ладом мислення» ікону зі Станилі дослідниця зіставляла з шедевром давнього українського іконопису - іконою «Преображення» з села Бусовисько початку XV ст. (Логвин, Міляєва, Свєнціцька, 1976: 10).

У монографії, присвяченій проблемі кольору в українському малярстві X-XVIII ст., В. Овсій- чук висловлює думку, що в ікон «Св. Георгій Змієборець» і «Собор св. Іоакима і Анни» Ікону «Собор св. Іоакима і Анни» датують кінцем XIV - початком XV ст. (обидві походять зі станилівської церкви Собору св. Іоа- кима і Анни) та бусовиському «Преображенні» один автор (Овсійчук, 1996: 124).

В. Ярема також поставив питання щодо спорідненості двох станилівських ікон. Його зацікавило, чи міг один автор виконати ці твори, або ж це були вчитель та його учень в межах однієї школи? До цього спонукали зауваження в двох іконах: подібність колориту, збіги рисунку та засобів моделювання ликів св. Георгія та св. Іоакима, мотиви декорування також перегукуються, але «Собор.» зі Станилі, за словами В. Яреми, «не має такої лаконічності». Він вважав ікону св. Георгія більш готичною, аніж візантійською за стилістикою. Автор віднайшов перегуки в малюнку ікони зі Станилі та стінопису 1140 р. у французькому костелі Сент-Савен. Дослідник припустив, що західноукраїнська ікона могла отримати звідти такий батальний образ через Словаччину, про що свідчить характер розпису костелу в Римавській Бані другої половини XIV ст. (Ярема, 2005: 185, 190).

В. Александрович здійснює іконографічне співставлення станилівського та старокропив- ницького образів. Дослідник стверджує, що це «відмінні в деталях версії однієї композиції», безперечно виконані рукою одного майстра. Він впевнений, що ікони мають візантійський прототип та пише, що першовзірець дрогобицьких образів належить до другої половини XIII - першої чверті XIV ст. На думку вченого, ґрунтом для розвитку іконографії дрогобицьких ікон св. Георгія був перемишльський осередок. Разом із тим він розмірковує, що ікони «належать до продукції малярської майстерні з-поза меж Перемишля». В. Александрович порівнює дві ікони. Спільне він віднайшов у композиції та стилістично-образному вирішенні. Істотні відомості, на його думку, - це колір і масть коня. Станилівський - темно-гнідий із чорним контуром. Старокропивницький - чорний в яблука. Тут варто зупинитися та навести спостереження В. Мокрія щодо відреставрованої ікони св. Георгія зі Старого Кропивника. «Колір коня виявився чорним із відблиском ультрамарину з імітацією кругів (яблук) на тулубі. На ногах коня - білі підкови. Позем темно-зеленого кольору покладений лесировочно», - зазначає художник- реставратор (Мокрій, 2012: 55). Повертаючись до міркувань В. Александровича, вкажемо також на його тезу: за трактуванням ликів до стани- лівської та старокропивницької ікон близьким є образ св. Параскеви з Кульчиць (біля Самбора). Він припускає, що ці три ікони є монастирською спадщиною, котра згасла до XVI ст. (Александрович, 2012: 12, 14-16). Ми схиляємося до того, що ікона з Кульчиць, котра, нагадаємо, належить до XV ст., стилістично ближча до корпусу ікон саме цього століття, котрі ми суголосно В. Яремі зараховуємо до «майстерні дрогобицького і белзького чинів Моління» (Ярема, 2005: 437).

Коли обидві ікони з Дрогобиччини було від- реставровано та досліджено, відкрилися істотні відмінності за такими параметрами: вік деревини, структура та спосіб закріплення паволоки, складники ґрунтів, кольорові пігменти (склад і сполуки), особливості накладення фарби, оформлення німбів, малюнок. Такі висновки спонукали М. Друль і В. Мокрія підсумувати, що ікони мають різних авторів. Радіовуглецеве датування засвідчує, що виготовлення іконного щита для станилівського образу належить до кінця XIII - початку XIV ст., а дошка для старокропивницької ікони була виготовлена у проміжку між другою половиною XIV та початком XV ст. Для станилівської ікони верхньою часовою межею було запропоновано 1290 р., а для подібної ікони зі Старого Кропивника - 1420 р. Дивно, що у протоколі аналізу йдеться про «Результати радіовуглецевого датування зразків дуба», а не липи, адже досліджувані ікони мають за основу липові дошки (Українське сакральне мистецтво з колекції «Студіон», 2012: 22).. З урахуванням похибки датування М. Друль запропонувала визначити станилівську ікону «щонайпізніше початком XIV століття, тим- часом як ікону зі Старого Кропивника - початком- серединою XV століття» (Друль, 2012: 32-34; Мокрій, 2012: 54-55).

М. Гелитович підкреслила, окрім нововідкритої після реставрації гнідої масті коня в стани- лівському образі, незнаний раніше зелений колір позему. Дослідниця порівняла художньо-стилістичні особливості двох творів і також знайшла суттєві розбіжності в таких аспектах: рівень виконання малюнку та побудови композиції, пропорційний лад, образна характеристика святого вершника. Авторка визнає, що старокропивницька ікона поступається станилівській за художнім рівнем та вважає, що старокропивницький образ - це репліка станилівського, створена пізніше (Гелито- вич, 2012: 30). Однак вона також зазначає: «Можливо, Змієборець зі Старого Кропивника - авторський варіант того самого зразка», погоджуючись також із тим, що «отримані дані (з аналізу деревини) не вичерпали всіх питань у вивченні цих пам'яток» (Гелитович, 2014: 10). Таким чином, авторка зважила на аргументацію О. Сидора, котрий називає старокропивницьку ікону «іконографічним двійником» станилівського Георгія та не погоджується з датуванням образів. Дослідник пропонує вважати ці два образи творами одного майстра. Він зазначає моменти подібності двох творів: «порода деревини та фізичні розміри іконних щитів, спосіб і прийоми обробки та скріплення окремих дошок у них; загальна колористична гама і палітра конкретних пігментів, що в поєднанні визначають звучання цієї гами; врешті, сюжетно-тематичні прикмети цілості зображення та окремих іконографічних подробиць у відтворенні постаті чи її фрагментів». Також автор припускає, що дві іконні дошки були вирубані з одного стовбура. «Зберігаючи контур цього стовбура, лінія лівого краю цих ікон плавно звужує їх до верху іконного щита <.. .> ширина верхнього краю обох дошок більшої за розмірами ікони з Кропивника збігається з шириною нижнього краю відповідних дошок на іконі зі Станилі», - пояснює вчений (Сидор, 2012: 98-99). Дослідник зробив слушне зауваження щодо форми дошок двох ікон (щити кожної ікони складаються з двох липових дошок). Коли ми дивимося на ці ікони, зліва видно, як плавно «округлюється» пряма лінія іконного поля в обох випадках. Але якщо ми погодимось, що дошки були вирізані з одного стовбура та з ними працював один іконописець, то дивуємося, чому в іконах відрізняються структура та спосіб кріплення паволоки? Проведене рентгенографічне дослідження показало, що як паволоку на станилівський іконний щит «хвилею, неширокими смугами» поклали домоткане полотно, де використовувалася неоднакова за товщиною нитка. А старокропивницький щит був гладенько вкритий паволокою, тканою з рівномірної нитки (Друль, 2012: 34). Отже, ми схильні думати, що працювали два майстри.

Згадаємо про те, що впало в очі В. Свєнціць- кій щодо станилівського образу, - дивно скошену форму іконного щита. Це може свідчити про належність станилівського автора до майстерні, котра не була осередком високопрофесійного малярства. Фольклорний струмінь у цей твір, можливо, «вливається» через декоративну площинність, котра є художньою домінантою та виявом глибинного інтуїтивного розуміння композиційної та колористичної гармонії, притаманного фольклоризованому мистецтву.

Л. Міляєва акцентувала на моменті, котрий не зауважили інші дослідники, а саме: близькість образного ладу станилівської ікони «до місцевих апокрифів і поетичної фантазії дрого- бичан». Дослідниця підтримує версію В. Свєн- ціцької про належність станилівської ікони до давньої церкви св. Юра в Дрогобичі. Вона пропонує розглянути легендарну історію появи цієї церкви, де оповідається про орача, котрий буквально провалився крізь землю. Злякані люди міркували, що ця біда могла статися через гріхи орача, або ж змія, що жив під землею. Коли старець-відлюдник порадив мешканцям спорудити церкву з присвятою св. Змієборцю Георгію, дрогобичани так і вчинили. Стосовно двох образів св. Георгія дослідниця визначає риси, що їх об'єднують: «вишуканість, лапідарна ясність, геометрична чіткість композиційної схеми та деяка бравурна декоративність». На її думку, це є свідченням тяглості давньоруської художньої культури в регіоні. Л. Міляєва вважає, що дві пам'ятки вказують на певну художню школу, можливо, перемишльську з майстернею при дворі єпископа. Дослідниця також звернула увагу, що за своєю іконографією обидві ікони св. Георгія з Дрогобиччини подібні до давньоруської ікони «Чудо святого Георгія зі змієм» (рис. 3) із с. Іллінський Погост (суч. Архангельська обл. РФ), що датована XIV-XV ст. та зберігається в Британському музеї (Міляєва, Ріш- няк, Садова, 2019: 23, 53). Власне, нашу пару ікон досить просто з нею порівнювати, оскільки остання яскраво вирізняється з-поміж інших. Це хвилююче та кипуче зображення «Чуда...». На золотавому тлі над брунатним поземом у леті на чорному коні прегарний вершник встромлює тонкого червоного списа в розкриту пащу безкрилого змія. Здається, автор уникав площинності як міг: ось напружена фігура св. Георгія у складному розвороті, хвилями-висвітленнями автор показав, як грають м'язи чорного скакуна, реалістично зобразив настовбурчені пасма гриви та зав'язаний у вузол хвіст. Стилістична манера майстра сповідує елліністичне розуміння форми, разом із тим сяючі движки на лику та руці святого втілюють ісихастське тлумачення світла в образі. Згадуючи про твердження Я. Мороз, зазначимо, що саме цей твір, а не дрогобицькі образи, можна охарактеризувати як той, що, за словами дослідниці, «поєднує ознаки елліністичної традиції з ісихастським розумінням» (Мороз, 2004). Тонкі риси лику святого та висока професійність розглянутої ікони спонукають нас замислитись, чи не візантійський іконописець був її автором. Адже таке траплялося. Наприклад, О. Попова пише про ікону «Похвала Богородиці з акафістом на полях» другої половини XIV ст. з Успенського собору московського Кремля: «Виконана, без сумнівів, на Русі, радше за все, в Новгороді, та супроводжена руськими підписами, вона, однак, є твором візантійського майстра. Випадків роботи грецьких майстрів за руським замовленням було в той час немало» (Попова, 2014: 85).

Рис. 3. Чудо св. Георгія про змія. XIV-XV ст.

З с. Іллінський Погост Архангельської області РФ

Повертаючись до наших образів, наостанок поставимо таке питання. Чому старокропивниць- кому автору знадобилося повторювати станилів- ський образ? Припустимо, що зі шанованої ікони могли замовити список. Виходить, що в другій іконі майстер прагнув створити надзвичайно точний список з ікони-попередниці. Як міг автор значно пізнішого твору з такою точністю повторювати свого попередника? Звернемося до зіставлення малюнку обох образів, здійсненого під час реставрації досліджуваних ікон. Фото такого «подвійного малюнку» (рис. 4) супроводжує текст В. Александровича, присвячений цим іконам (Александрович, 2012: 13). Бачимо перенесені на папір малюнки, що нашаровані один поверх іншого (червоним показаний станилівський святий вершник, чорним - старокропивницький св. Георгій). Незважаючи на те, що це ікони різного розміру, за вертикальною віссю малюнки вершників до пліч майже збігаються. За горизонталлю у старокропивницькому малюнку спостерігаємо, що здійняту руку та спис Георгія Змієборця майстер рухає вліво від нас, так само він тягне та дещо підіймає закручений плащ. Взагалі бачимо, що в старокропивницькому варіанті ста- нилівський малюнок наче розтягується, та не лише вшир, а й вгору (видовжується торс Георгія). Фігура коня зсовується донизу, його круп збільшено, він виглядає гладким, приземкуватим. Ми розуміємо, що таким чином станилівський малюнок наче пристосовується до розмірів іконного щита. Це зроблено не зовсім вправно. Складається враження, що старокропивницький майстер скористався прорисом зі станилівського образу та зіткнувся з проблемою пропорційного збільшення основного малюнку. Можливо, тому старокропивницький Георгій Змієборець має певні диспропорції, як-то стрункий торс та масивні кінцівки, злітний галоп коня виглядає призупиненим через «зіткнення» з полями ікони.

Висновки. Існування загадкової пари подібних за виконанням образів св. Георгія на Дрогобиччині - унікальне явище для українського іконопису XIVXV ст. Висвітлення історіографії цієї теми виявило дві протилежні версії щодо взаємопов'язаності цих ікон. За однією, йдеться про твори різних майстрів. За іншою гіпотезою, ікони належать до спадкуодного майстра. Ми зважили на аргументи кожної позиції та разом із тим звернулися до порівняння малюнків, здійсненого під час реставраційного процесу. Як результат, ми пристали до думки, що це твори різних майстрів, котрі не належали до одного часу. Автор станилівського образу знаний як блискучий майстер лаконічного виразу, тоді як автор старокропивницької ікони постає як його «багатослівний» адепт. Також вважаємо, що ста- рокропивницький майстер міг зробити або ж скористатися прорисом зі станилівського образу, прикрашаючи останній та вбудовуючи його в більший простір іконного щита.

Рис. 4. Порівняння малюнків ікон св. Георгія Змієборця зі Станилі та Старого Кропивника. Фото

Список використаних джерел

ікона святого георгія змієборця

1. Icon of St George (The Black George), Byzantine, late 14th century AD, from the village of Pskow, north-western Russia. The British Museum Images: вебсайт. URL: https://www.bmimages.com/preview.asp?image=00114046001 (дата звернення: 10.06.2020)

2. Milyaeva L. The Icon of Saint George, with Scene of his life from the Town of Mariupol. Perceptions of Byzantium and Its Neighbors (843-1261). New-York, 2000. P 102-117.

3. Myslivec J. Svati Jiri ve Vychodokrstnskem Umeni. Byzantinoslavica. Praha, 1933-1934. Vol. V. P 304-375.

4. Александрович В. Дві версії кінного святого Георгія з церкви Собору Іоакима і Анни у Станилі та церкви Перенесення мощей святого Миколая у Старому Кропивнику: іконографічний аспект дослідження Українське сакральне мистецтво з колекції «Студіон». Львів : Видавництво «Свічадо», 2012. С. 10-19.

5. Александрович В. Друга збірка релігійного мистецтва отців студитів у Львові Українське сакральне мистецтво з колекції «Студіон». Львів : Видавництво «Свічадо», 2012. С. 24-28.

6. Алпатов М. Образ Георгия воина в искусстве Византии и Древней Руси. Труды Отдела древнерусской литературы. Москва, Ленинград : Изд-во АН СССР, 1956. Т 12. С. 292-310.

7. Гелитович М. «Юрій Змієборець зі Станилі» Українське сакральне мистецтво з колекції «Студіон». Львів : Видавництво «Свічадо», 2012. С. 29-31.

8. Гелитович М. Українські ікони XIII - початку XIV ст. зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького: альбом-кат. Львів : НМЛ ім. Андрея Шептицького; Київ : Майстер Книг, 2014. 348 с.

9. Грушевський М. С. Історія української літератури: у 6 т. Київ : Либідь, 1993. Т 1. 392 с. URL: http://litopys.org. ua/hrushukr/hrush1.htm (дата звернення: 10.06.2020).

10. Дмитрух С. Історія «віднайдення» ікони Святого Юрія Змієборця зі Старого Кропивника. Українське сакральне мистецтво з колекції «Студіон». Львів : Видавництво «Свічадо», 2012. С. 5-7.

11. Друль М. Техніко-технологічні дослідження ікон «Юрій Змієборець» зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького та музею монастиря студитського уставу святого обручника Йосипа «Студіон». Українське сакральне мистецтво з колекції «Студіон». Львів : Видавництво «Свічадо», 2012. С. 32-36.

12. Косів Р Образ св. влкм. Юрія на українських хоругвах. Українське сакральне мистецтво з колекції «Студіон». Львів : Видавництво «Свічадо», 2012. С. 37-49.

13. Лазарев В. Н. Новый памятник станковой живописи XII в. и образ Георгия-воина в византийском и древнерусском искусстве. Русская средневековая живопись: статьи и исследования. Москва : Наука, 1970. С. 55-102.

14. Логвин Г. Украинское искусство X-XVIII вв. Москва : «Искусство», 1963. 291 с.

15. Логвин Г., Міляєва Л., Свєнціцька В. Український середньовічний живопис: альбом. Київ : Мистецтво, 1976. 28 с.+109 арк. іл.

16. Міляєва Л., Логвин Г. Українське мистецтво XIV - першої половини XVII ст. Київ, 1963. 111 с.

17. Міляєва Л., Рішняк О., Садова О. Церква св. Юра в Дрогобичі. Архітектура, малярство, реставрація. Київ : Видавництво, 2019. 416 с.

18. Міляєва Л.С. Рельєф «Невідомого вершника» ХІ ст. (Спроба атрибуції). Київська старовина. 1999. № 1. С. 39-46.

19. Мокрій В. Реставраційні заходи над іконою «Юрій Змієборець». Українське сакральне мистецтво з колекції «Студіон». Львів : Видавництво «Свічадо», 2012. С. 54-55.

20. Мороз Я. С. Палеологівський ренесанс елліністичної традиції в українській іконі. Мультиверсум. Філософський альманах. 2004. № 43. URL: https://byzantina.wordpress.com/2012/03/11/moroz/ (дата звернення: 15.04.2020).

21. Овсійчук В. А. Українське малярство X-XVIII століть. Проблеми кольору. Львів : Інститут народознавства НАН України, 1996. 344 с.

22. Попова О. С. Византийские иконы VI-VII веков История иконописи. Истоки. Традиции. Современность. VI-XXвека. Тверь : Верхов С.И., 2014. С. 41-94.

23. Пропп В. Фольклор. Литература. История (Собрание трудов). Москва : Лабиринт, 2002. 464 с. URL: http://ec-dejavu.ru/g-2/Saint_George.html (дата звернення: 12.06.2020).

24. Свєнціцька В., Сидор О. Спадщина віків: Українське малярство XIV-XVIII ст. у музейних колекціях Львова. Львів : Каменяр, 1990. 72 с.

25. Свєнціцька В. І. Живопис XIV-XVI століть. Історія українського мистецтва : у 6 т. Київ : Наукова думка, 1967. Т. 2. 472 с.

26. Сидор О. Патріярх Йосиф Сліпий і мистецтво. Київ-Рим : Релігійне Товариство Українців Католиків «Св. Софія», 2012. 455 с.

27. Служение красоте. Древнерусское и народное искусство из собрания Воробьёвых : кат. выст.; науч. ред. и сост. И. А. Шалина. Москва, 2015. 432 с.

28. Українське сакральне мистецтво з колекції «Студіон» / упоряд. о. С. Дмитрух. Львів : Видавництво «Свічадо», 2012. 56 c.

29. Юрій Змієборець. ICON.ORG.UA: вебсайт. URL: http://icon.org.ua/gallery/yuriy-zmiyeborets/ (дата звернення: 01.06.2020).

30. Ярема Д. Іконопис Західної України XII-XV ст. Львів : Видавництво «Друкарські куншти», 2005. 508 с.

REFERENCES

1. Icon of St George (The Black George), Byzantine, late 14th century AD, from the village of Pskow, north-western Russia. The British Museum Images: vebsait. URL: https://www.bmimages.com/preview.asp?image=00114046001 (data zvernennia: 10.06.2020)

2. Milyaeva L. The Icon of Saint George, with Scene of his life from the Town of Mariupol. Perceptions of Byzantium and Its Neighbors (843-1261). New-York: 2000. P 102-117.

3. Myslivec J. Svati Jiri ve Vychodokrstnskem Umeni. [St. George in the Eastern Christian Art]. Byzantinoslavica. Praha, 1933-1934. Vol. V. P 304-375. [in Czech].

4. Aleksandrovych V. Dvi versii kinnoho sviatoho Heorhiia z tserkvy Soboru Ioakyma i Anny u Stanyli ta tserkvy Perenesennia moshchei sviatoho Mykolaia u Staromu Kropyvnyku: ikonohrafichnyi aspekt doslidzhennia. [Two versions of the equestrian St. George from Sts. Joachim and Anna Assembly's church in Stanylya and the church of the Translation of the Relics of St. Nicholas in Staryi Kropyvnyk]. Ukrainian sacred art from the collection of the “Studion”. Lviv: Vydavnytstvo “Svichado”, 2012. P 10-19. [in Ukrainian].

5. Aleksandrovych V. Druha zbirka relihiinoho mystetstva ottsiv studytiv u Lvovi. [The second collection of religious art of the studies fathers in Lviv]. Ukrainian sacred art from the collection of the “Studion”. Lviv: Vydavnytstvo “Svichado”, 2012. P 24-28. [in Ukrainian].

6. Alpatov M. Obraz Georgija voina v iskusstve Vizantii i Drevnej Rusi. [The image of George the Warrior in the art of Byzantium and Old Rus]. Studies of The Old Russian literature's Department. M., L.: Izd-vo AN SSSR, 1956. T. 12. P 292-310. [in Russian].

7. Helytovych M. Iurii Zmiieborets zi Stanyli [St. Yurii the Dragon Slayer from Stanylya]. Ukrainian sacred art from the collection of the “Studion”. Lviv: Vydavnytstvo “Svichado”, 2012. P 29-31. [in Ukrainian].

8. Helytovych M. Ukrainski ikony XIII - pochatku XIV st. zi zbirky Natsionalnoho muzeiu u Lvovi im. Andreia Sheptytskoho: albom-kat. [Ukrainian icons of the XIIIth - early XIVth centuries from the collection of the Andrey Sheptytsky National Museum in Lviv: the alb.-cat.]. Lviv: NML im. Andreia Sheptytskoho; Kyiv: Maister Knyh, 2014. 348 p. [in Ukrainian].

9. Hrushevskyi M.S. Istoriia ukrainskoi literatury: u 6 t. [The history of Ukrainian literature: in 6 vols.]. Kyiv: Lybid, 1993. T. 1. 392 p. URL: http://litopys.org.ua/hrushukr/hrush1.htm (data zvernennia: 10.06.2020). [in Ukrainian].

10. Dmytrukh S. Istoriia “vidnaidennia” ikony Sviatoho Yuriia Zmiiebortsia zi Staroho Kropyvnyka. [The story of the “discovery” of the icon of St. Yurii the Dragon Slayer from Staryi Kropyvnyk]. Ukrainian sacred art from the collection of the “Studion”. Lviv, Vydavnytstvo “Svichado”, 2012. P 5-7. [in Ukrainian].

11. Drul M. Tekhniko-tekhnolohichni doslidzhennia ikon “Iurii Zmiieborets” zi zbirky Natsionalnoho muzeiu u Lvovi imeni Andreia Sheptytskoho ta muzeiu monastyria studytskoho ustavu sviatoho obruchnyka Yosypa “Studion”. [Technical and technological researches of the icons of “St. Yurii the Dragon slayer” from the collection of the Andrey Sheptytsky National Museum in Lviv and the “Studion” (the monastery of the studite rule of St. Joseph the Bridegroom)]. Ukrainian sacred art from the collection of the “Studion”. Lviv: Vydavnytstvo “Svichado”, 2012. P 32-36. [in Ukrainian].

12. Kosiv R. Obraz sv. vlkm. Yuriia na ukrainskykh khoruhvakh. [The image of St. George the Great Martyr in Ukrainian gonfalons]. Ukrainian sacred art from the collection of the “Studion”. Lviv: Vydavnytstvo “Svichado”, 2012. P 37-49. [in Ukrainian].

13. Lazarev V.N. Novyj pamjatnik stankovoj zhivopisi XII v. i obraz Georgija-voina v vizantijskom i drevnerusskom iskusstve. [A new easel painting's monument of the XIIth century and the image of George the Warrior in Byzantine and Old Russian Art]. Russian medieval painting: articles and studies. M.: Nauka, 1970. P 55-102. [in Russian].

14. Logvin G. Ukrainskoe iskusstvo X-XVIII vv. [The Ukrainian art of the Xth-XVIIIth cc.]. M.: “Iskusstvo”, 1963. 291 p. [in Russian].

15. Lohvyn H., Miliaieva L., Svientsitska V. Ukrainskyi serednovichnyi zhyvopys: albom. [Ukrainian medieval painting: the album]. Kyiv: Mystetstvo, 1976. 28 p.+109 sh. il. [in Ukrainian].

16. Miliaieva L., Lohvyn H. Ukrainske mystetstvo XIV - pershoi polovyny XVII st. [Ukrainian art of the XIVth-the first half of the XVIIth c.]. Kyiv, 1963. 111 p. [in Ukrainian].

17. Miliaieva L., Rishniak O., Sadova O. Tserkva sv. Yura v Drohobychi. Arkhitektura, maliarstvo, restavratsiia. [The Church of St. Yura in Drohobych. Architecture, painting, restoration]. Kyiv: Vydavnytstvo, 2019. 416 p. [in Ukrainian].

18. Miliaieva L.S. Relief “Nevidomoho vershnyka” XI st. (Sproba atrybutsii). Kyivska starovyna. [The Relief of “The Unknown Rider” of the XIth century. (An attempt to attribute)]. Kyiv antiquity.1999. № 1. P 39-46. [in Ukrainian].

19. Mokrii V. Restavratsiini zakhody nad ikonoiu “Iurii Zmiieborets”. [The restoration measures on the icon of “St. Yurii the Dragon slayer”]. Ukrainske sakralne mystetstvo z kolektsh “Studlon”. Lviv: Vydavnytstvo “Svichado”, 2012. P 54-55. [in Ukrainian].

20. Moroz Ya.S. Paleolohivskyi renesans ellinistychnoi tradytsii v ukrainskii ikoni. Multyversum. Filosofskyi almanakh. [Paleological renaissance of the Hellenistic tradition in the Ukrainian icon]. Multiverse. Philosophical Almanac. 2004. № 43. URL: https://byzantina.wordpress.com/2012/03/11/moroz/ (data zvernennia: 15.04.2020). [in Ukrainian].

21. Ovsiichuk V.A. Ukrainske maliarstvo X-XVIII stolit. Problemy koloru. [Ukrainian painting of the Xth- XVIIIth centuries. The colour's problems]. Lviv: Instytut narodoznavstva NAN Ukrainy, 1996. 344 p. [in Ukrainian].

22. Popova O.S. Vizantijskie ikony VI-VII vekov. Istorija ikonopisi. Istoki. Tradicii. Sovremennost'. VI-XX veka. [Byzantine icons of the VIth-VIIth centuries]. The history of the icon painting. Sources. Traditions. Modernity. The VIth- XXth centuries. Tver': Verhov S.I., 2014. P 41-94. [in Russian].

23. Propp V. Fol'klor. Literatura. Istorija (Sobranie trudov). [Folklore. Literature. History. (Collection of studies)]. M.: Labirint, 2002. 464 p. URL: http://ec-dejavu.ru/g-2/Saint_George.html (data zvernennja: 12.06.2020). [in Russian].

24. Svientsitska V., Sydor O. Spadshchyna vikiv: Ukrainske maliarstvo XIV-XVIII st. u muzeinykh kolektsiiakh Lvova. [The heritage of the centuries: Ukrainian painting of the XIVth-XVIIIth c. in the museum collections of Lviv]. Lviv: Kameniar, 1990. 72 p. [in Ukrainian].

25. Svientsitska V.I. Zhyvopys XIV-XVI stolit. Istoriia ukrainskoho mystetstva: u 6 t. [The painting of the XIVth- XVIth centuries]. The history of Ukrainian Art: in 6 vols. Kyiv: Naukova dumka, 1967. T. 2. 472 p. [in Ukrainian].

26. Sydor O. Patriiarkh Yosyf Slipyi i mystetstvo. [Patriarch Joseph the Blind and Art]. Kyiv-Rym: Relihiine Tovarystvo Ukraintsiv Katolykiv “Sv. Sofiia”, 2012. 455 p. [in Ukrainian].

27. Sluzhenie krasote. Drevnerusskoe i narodnoe iskusstvo iz sobranija Vorob'jovyh: kat. vyst. [Serving to a Beauty. Old Russian and folk art from the Vorobyov's collection: an exhib. cat.]; nauch. red. i sost. I.A. Shalina. M., 2015. 432 p. [in Russian].

28. Ukrainske sakralne mystetstvo z kolektsii “Studion” [Ukrainian sacred art from the collection of the “Studion”] / uporiad. o. S. Dmytrukh. Lviv: Vydavnytstvo “Svichado”, 2012. 56 p. [in Ukrainian].

29. Yurii Zmiieborets. ICON.ORG.UA: vebsait. URL: http://icon.org.ua/gallery/yuriy-zmiyeborets/ (data zvernennia: 01.06.2020). [in Ukrainian].

30. Iarema D. Ikonopys Zakhidnoi Ukrainy XII-XV st. [The icon painting of the Western Ukraine in the XIIth-XVth c.] Lviv: Vydavnytstvo “Drukarski kunshty”, 2005. 508 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru