Проблеми української культури в публіцистиці Михайла Грушевського

Він констатував, що меркантилізм опанував галицьким громадянством, а вся культурна робота пішла на «люксову декорацію». На його переконання, «важно не тільки те, чого варта об'єктивно ця культура, але і те, настільки вона служить міцним плодющим грунтом для позитивного народного життя, де самопочуття громадянства має велику вагу» [4, с. 310].

Аналіз наведених цитат свідчить, що Михайло Грушевський закликав українське громадянство на стояти осторонь процесів, які відбувалися в його культурі. Всі вони тісно пов'язані один з одним. Головні завдання, які стояли перед українцями, і як їх бачив історик, - перетворити їх із етнографічної маси в націю. І тут велику роль відігравали культурні цінності, економічна діяльність і політичні обставини.

З цього приводу, виступаючи в 1913 році на полтавськім святі з нагоди 75-річчя смерті І. Котляревського, історик зазначав, про «наші більшменш відокремлені успіхи на полі письменства, мистецтва, науки, популяризації. Нашу пресу, нашу економіку, нашу політичну діяльність мусимо об'єднати в одну живу органічну цілість національного життя. Се завдання нинішнього моменту, се заповіт нам від попередніх поколінь» (Гушевський, 2002: 467).

Через рік ситуація у світі кардинально змінилася - розпочалася Перша світова війна, яка призвела до розпаду двох імперій - Російської та Австро-Угорської. Власне бачення ролі української культури в часи національно-визвольних змагань 1917-1921 років виклав історик у збірнику «На порозі нової України. Гадки і мрії», який він створив на початку 1918 року під впливом захоплення більшовиками Києва. Окрему увагу в ньому автор звернув на розвиток матеріальної культури. Михайло Грушевський зазначав, що «у нас занадто гарна література, музика, мистецтво порівняно з нашим убожеством у громадській і політичній роботі» (Верстюк, 2007: 245).

В умовах творення української державності на перше місце виходили практичні справи. Історик проголошував: «Покоління, яких жде Україна тепер. Це повинні бути люди діла реального, практичного - спеціалісти, адміністратори, фінансисти, економісти, знавці військового і морського діла, техніки різних категорій: технологи, механіки, електротехніки, гірники, гідротехніки, агрономи. Треба відкинути погляд, що сі спеціальності практично менш цінні, менш благородні, ніж заняття гуманітарні. Треба в сей бік якраз обернути всі здібності, всі таланти нинішніх і найближчих поколінь» (Верстюк, 2007: 245).

Підготувати фахівців вказаних напрямів могли спеціальні школи. Михайло Грушевський вказав на необхідність їх належного фінансування і створення в кожній землі «принаймні однієї вищої спеціальної школи» (Верстюк, 2007: 245). Звертаючи більше уваги в бік практичних наук (матеріальної культури), Михайло Грушевський добре розумів вплив гуманітарних дисциплін «культури духу» в його розумінні науки мистецтва. «Без «високої» чи «чистої» науки ні освіта, ні школа, ні популярна література, ні навіть публіцистика не можуть держатися на відповідній висоті - се той фундамент, той рівень, по котрому рівняється все» (Верстюк, 2007: 246).

На його переконання, Україна повинна мати академію наук, через яку забезпечити можливість людям займатися чистою наукою людям, які мають до неї хист. Поруч із нею мають бути створені національна і народні бібліотеки, архіви, музеї, які «повинні густою сіттю покрити всю територію, стати невідмінним атрибутом кожної землі і її центру, а й кождого міста (Верстюк, 2007: 249).

Розвиток культури в розумінні Михайла Грушевського мав відбуватися паралельно з поліпшенням життя народних мас. «Повинен бути піднятий загальний матеріальний рівень життя, а не тільки духовна його культура. Люди мусять і набрати охоту жити по людськи, і мати до того змогу не тільки в сфері духу, але і в сфері звичайного, буденного - певні вимоги комфорту, порядку, достатності і обезпеченості свого життя» (Верстюк, 2007: 250). Збірник «На порозі нової України» і висловлені в ньому думки трактувалися як політичний заповіт історика, його бачення майбутньої Української держави.

Висновки

Отже, огляд бачення Михайлом Грушевським проблем розвитку української культури дає змогу зробити такі висновки: вчений нерозривно пов'язував процес становлення української нації з творенням її культури, якій він надавав вирішальне значення. Він констатував, що протягом минулого століття в розвитку української культури відбувся значний прогрес, центр громадсько-політичної активності перейшов із Наддніпрянщини в Галичину. На його переконання, Львів може бути лише тимчасовим центром України, а її доля вирішуватиметься в Києві.

В узагальнюючих працях з питань культури історик закликав громадянство активно підтримувати просвітницькі заходи інтелігенції, якій варто творити для народу якісний культурний продукт, а не халтуру. Михайло Грушевський пропагував ідею, що вся українська культура повинна бути національною за змістом і відображати в собі кращі риси культури світової.

В умовах нинішнього сьогодення праці історика надзвичайно актуальні. Україна стала незалежною державою, вона творить власну культуру. У цій непростій ситуації надзвичайно важливі рекомендації Михайла Грушевського. Ми маємо до них прислухатися, сприяти вивченню та дослідженню його творчої спадщини.

Список використаних джерел

1. Єфремов С. Історія українського письменства. Київ: Femina, 1995, 540 с.

2. Гирич І., Панькова С. Публіцистика М. Грушевського на сторінках «Літературно-наукового вісника». Грушевський М. С. Твори у 50 т. Т. 1 / гол. ред. П. Сохань. Львів, 2002. С. 12, 112, 210-216.

3. Верстюк В. Доба Центральної ради в публіцистичній спадщині Михайла Грушевского. Грушевський М. С. Твори у 50 т. Т. 4. Кн. 1 / гол. ред. П. Сохань. Львів, 2007. С. 245-250.

4. Грушевський М. С. Ще про культуру і критику. Грушевський М. С. Твори у 50 т. Т. 1 / гол. ред. П. Сохань. Львів, 2002. С. 82-83, 307-310.

1. Jefremov S. (1995). Istorija ukrajinsjkogho pysjmenstva [History of Ukrainian writing]. Kyiv: Femina, 540 p. [in Ukrainian].

2. Ghyrych I., Panjkova S. (2002). Publicystyka M. Ghrushevsjkogho na storinkakh “Literaturno-naukovogho visnyka” [M. Hrushevsky's journalism on the pages of the “Literary and Scientific Bulletin”]. In P Sokhanj (Ed.), Ghrushevsjkyj M. S. Tvory (Vol. 1, P. 12, 112, 210-216). Lviv [in Ukrainian].

3. Verstjuk V. (2007). Doba Centraljnoji rady v publicystychnij spadshhyni Mykhajla Ghrushevskogho [The period of the Tsentralna Rada in the journalistic heritage of Mikhail Hrushevsky]. In P Sokhanj (Ed.), Hrushevsjkyj M. S. Tvory (Vol. 4, B. 1, P 245-250). Lviv [in Ukrainian].

4. Hrushevsjkyj M. S. (2002). Shhe pro kuljturu i krytyku [More about culture and criticism]. In P. Sokhanj (Ed.), Hrushevsjkyj M. S. Tvory (Vol. 1, P 12, 82-83, 267, 307-310). Lviv [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru