Спортивний бальний танець у контексті наративного дискурсу

Senior Lecturer at the Department of Choreographic Art Kyiv National University of Culture and Arts (Kiev, Ukraine)

The article considers and analyzes the process of effective narrative transfer in ballroom dancing (Latin American program). An attempt is made to semiotically search for choreographic narratology ofsports ballroom dance on the basis of theoretical developments of E. Hayes, A. Kendon and D. McNeill. The aim of the work is to consider sports ballroom dancing through the prism of the theory of narrative discourse and to identify the peculiarities of the transfer ofpoint of view in the process of dancers' interpretation of the events that make up the narrative choreographic text. The essence of the categories «choreographic narrative», «sports ballroom dance narrative» as a reflective story created with the help of dance vocabulary was introduced into the domestic scientific circulation and clarified. It has been proved that sports ballroom dancing is a kinesthetic art form in which ideas, imagination and meaning are embodied in movements: a series of selected movements creates phrases, and a series of phrases creates dance. Performers tell a story or seek to convey a message that is personal and universal. Sport ballroom dance uses a variety of postures, body positions, arms and legs, partnerships, steps, movements, balance shifts, weight shifts, jumps, turns, combining them to create complete semiotic forms. With the help of «body language» and gesture codes, sports ballroom dance represents specific means of communication, and its specificity is determined by the context and narrative introduced by the dancing couple and the audience in each performance. The representation of meaning and intention depends primarily on the director and performers, but each spectator during the performance brings their own context to the dance, and accordingly - creates its own meaning. Moreover, the dance couple's performance of each dance of the Latin American competition program may change with the development of their own contextual experience. Thus, sports ballroom dancing is a living art form, determined by its context and narrative, introduced by the dancing couple and the audience in each performance.

Key words: sports ballroom dance, Latin American program, narrative, representation, steps, movements, gestures.

Основна частина

Постановка проблеми. Спортивний бальний танець належить до техніко-естетичних видів спорту. Відповідно, естетичні вимоги, що пред'являються до виконавців, передбачають наявність сформованої культури рухів, виразності та артистизму виконання, музикальності, грамотного композиційного оформлення змагальних програм, створення на майданчику емоційно-рухового образу, прояву індивідуального виконавського стилю тощо. На сучасному етапі розвитку спортивного бального танцю удосконалення виконавської майстерності танцюристів шляхом підвищення «естетичного» складника актуалізує дослідження хореографічного наративу, що безпосередньо впливає на особливості хореографічного тексту.

Аналіз досліджень. У вітчизняному та зарубіжному науковому вимірі проблематика наративного дискурсу в хореографічному мистецтві на сучасному етапі відчутно активізується. К. Воротинцева та Є. Маліков (Воротынцева, Маликов, 2017) досліджують класичний балет із позиції наратології, зокрема, розглядають історичну залежність балету від вербальної основи, особливості передачі погляду в балетній виставі, а також аналізують подієвість, що створюється засобами музичного монтажу. С. Антонов Савов (Antonov Savov, 2014) вивчає танцювальну наратологію, прагнучи з'ясувати, чи є танець абстрактним середовищем або описом подій, міфів, історій та почуттів. Проте специфіка наративу в спортивному бальному танці лишається невисвітленою.

Мета статті - розглянути спортивний бальний танець крізь призму теорії наративного дискурсу та виявити особливості передачі погляду в процесі інтерпретування танцюристами подій, що складають оповідний хореографічний текст.

Виклад основного матеріалу. Танець - перша раціональна форма невербального спілкування, що з'явилася задовго до того, як було сформовано вербальний мовний код спілкування.

Термін «наратологія» (розповідь історії) передбачає передусім певний текст, дискурс, сюжет. Болгарський дослідник С. Антонов-Савов, наголошує, що наративні форми, які поєднують різноманітні семіотичні канали, існували з початку цивілізації, проте, оскільки танець традиційно належить до категорії розваг, вважається маргінальним для концепції наратології. Водночас науковець акцентує на тому, що, спостерігаючи за танцювальними постановками, можна зустріти знаки, сповнені символічних значень, що інтерпретуються та порівнюються з «рухомими піктограмами», адже танець характеризується зором, звуком та рухом, викликає емоційні реакції (Antonov Savov, 2014).

Надзвичайно важливим поняттям у процесі осмислення хореографічного наративу є «хореографічний текст» - послідовна та загальнопов'язана сукупність танцювальних знаків; упорядкована відповідно до функціонально-смислового погляду група танцювальних рухів, фігур та комбінацій, що створюють завершену єдність. Беззаперечно, хореографічний текст є не лише повідомленням, а й засобом упорядкування та осмислення осо - бистісного досвіду танцюриста. Змістом хореографічного тексту, що створюється у глибинному внутрішньому діалозі в процесі осмислення проблем на основі власного досвіду, відповідно постають інтерпретації танцюристом навколишньої дійсності, внутрішнього світу, індивідуального ставлення до певних подій та ситуацій.

На думку В. Карпиленко, управління наративами доцільно позиціонувати як управління сенсами, оскільки за допомогою наративу, як систематизованої схеми розвитку подій, розповіді та сюжету, за яким розвивається певна подія, можна змінювати вектор погляду аудиторії (Карпиленко, 2015: 549).

Е. Хейс стверджує, що кінцевою метою хореографії є створення танців, які об'єктивують думки, почуття або ментальні образи (Hayes, 1993: 119), і з цією метою хореографічне мистецтво використовує жести. Способи декодування глядачем жестів (для розуміння сенсу виконання) передбачають включення наративу в хореографію для організації жестів таким чином, щоб дозволити глядачу осмислити танець загалом, а не як послідовність розрізнених рухів. Дослідниця наголошує, що на відміну від літератури, в якій наратив сприяє створенню складних історій, в танці він повинен приймати більш просту форму, щоб забезпечити успіх постановки (Hayes 1993: 122).

Танець - єдина форма мистецтва, що використовує складну мову жестів, щоб зобразити слова, фрази, метафори, лексичні послідовності, речення, котрі безпосередньо впливають на людські емоції.

Д. Макнейл наголошує, що жест - це не лише відображення сенсу, а й частина самого конструювання значень, додавання «матеріального носія», що сприяє втіленню сенсу в життя (McNeill, 2000: 34).

У контексті специфіки дослідження, вважаємо за доцільне розглянути та проаналізувати процес ефективної передачі наративу в спортивному бальному танці Латиноамериканської програми (Самба, Ча-ча-ча, Румба, Пасодобль, Джайв) відповідно запропонованій Е. Хейс методології, що передбачає використання таких елементів, як послідовність, кульмінація та танець-характеристика.

Нараталогічний елемент послідовність - це логічне та хронологічне розміщення жестів, що продовжують рух.

Кульмінація - це еквівалент «моменту повноцінного очікування», що досягається завдяки послідовності і передбачає збільшення музичного навантаження, діапазону рухів, а також збільшення або призупинення динаміки рухів.

Танець-характеристика - це спроба хореографа обрати конкретні рухи, щоб зобразити певні або загальні типи особистості, які можуть бути ідентифіковані глядачем. У цьому контексті жест стає засобом створення візуальних персоніфікацій у танці (Hayes 1993: 16-17).

Наративні історії, що стали основою танців Латиноамериканської програми змагань зі спортивного бального танцю, є темами, запозиченими з фольклорних першоджерел. Залежні танцювальні частини, такі як кроки та фігури, служать оригінальними лексемами. Взяті послідовно, вони представляють жорстку структуру - своєрідну синтагму.

У межах широкого підходу до наративного дискурсу спортивний бальний танець можна розглядати як аудіовізуальне наративне вираження лише з певними застереженнями. Дослідники наголошують, що іспанський танець Пасодобль - єдиний танець Латиноамериканської програми, в якому наявна сюжетна лінія, а головний акцент виконавці роблять на драматизмі, замість техніки танцю (Негрете, 2016). Пасодобль, в якому поєднано елементи Фанданго та Фламенко, як більшість танців цієї народності, відображає кориду - один із головних аспектів побутування іспанців. Танцювальна пара в процесі репрезентації своєрідного театралізованого дійства, в якому головна роль належить партнеру, розповідає історію про впевненого в собі, гордого тореро (партнерка уособлює його плащ, імітуючи червону тканину в його руках, тримається на відстані, а в деяких фігурах виконує безперервний фізичний контакт, витончено та гнучко підлаштовуючись під рухи партнера), про двох тореро або бій тореро з биком (у цьому разі партнерка виконує роль другого тореро або бика).

Танець Румба, що розвинувся на основі ритуальних кубинських весільних танців, виражає страждання самотності та нещасне кохання і характеризується яскраво вираженими ритмами та глибинним змістом, що проявляється винятково через артистизм та емоції виконавців, які створюють унікальну естетичну комбінацію. За сюжетом, партнерка «дражнить» партнера, вводить його в оману, а коли спокушає, кидає і втікає до іншого - багато фігур (наприклад, Синкоповані кубинські роки, Поступальні кроки вперед у тіньовій позиції, Свівли, Раневей алемана, Перекручений основний крок, Кроки в сторону та кукарача тощо) репрезентують історію домінування жінки над чоловіком за допомогою чарівності.

У генезі танцю Ча-ча-ча також відображена специфіка національних, гендерних, історичних факторів соціального та природного середовища проживання кубинців. О. Вакуленко подає кілька версій походження танцю - флоральний (стручки рослини, з якої виготовляли музичні інструменти для відбивання ритму називалися «ча-ча»), трансформаривний (Ча-ча-ча - один із варіантів кубинської Гуарачі) та еволюційний (виникнення ритму танцю в процесі розвитку дасону - кубинського музичного стилю, завдяки експериментам кубинського композитора Е. Хорріна). Дослідниця наголошує на тому, що у формування кроків та рухів танцю значні коригування вніс П. Цурхер-Маргольє, посприявши його стандартизації (Вакуленко, 2015: 27).

Позиціонування контексту як необхідного складника для розуміння та осмислення значення спортивного бального танцю сприяє можливості створення його з руху, за допомогою контекстних реплік - інформації, отриманої з танцю, що дозволяє підтвердити значення руху, групи рухів або танцю загалом з метою розуміння значення та наміру і передбачає бачення взаємозв'язку між рухом та осмисленням значення або наміру руху. Головними контекстними репліками є:

- специфіка взаємодії танцюристів з елементами танцю (простір, час, енергія);

- відображені характеристики руху;

- використана динаміка руху;

- прогресія руху в часі та просторі;

- переходи між рухами;

- настрій або тон, встановлений рухами та стимулами;

- рух танцювального партнера стосовно партнерки, простору, костюму;

- виражальні якості, що демонструються танцювальною парою від час виступу на паркеті, тощо (National Core Arts Standards).

Репрезентація сенсу та наміру передусім залежить від постановника та виконавців, проте кожен глядач під час виступу привносить власний контекст у танець, а відповідно - створює власне значення. Навіть більше, виконання танцювальною парою кожного танцю Латиноамериканської програми змагань може змінюватися з розвитком їх власного контекстуального досвіду. Отже, спортивний бальний танець - це жива форма мистецтва, що визначається його контекстом та наративом, привнесеним танцювальною парою та глядачем у кожен виступ.

Висновки. Дослідження виявило, що спортивний бальний танець - кінестетична форма мистецтва, в якій ідеї, уява та сенс втілюється у рухах: серія обраних рухів створює фрази, а серія фраз - створює танець. Виконавці розповідають історію або прагнуть передати повідомлення, що є особистим та універсальним.

Виявлено, що спортивний бальний танець використовує різноманітні пози, положення тіла, рук та ніг, партнерські стосунки, кроки, рухи, зрушення балансу, зміщення ваги, стрибки, повороти, поєднуючи їх для створення завершених семіотичних форм. За допомогою «мови тіла» та жестових кодів спортивний бальний танець репрезентує специфічні засоби спілкування, а його специфіка визначається контекстом та наративом, привнесеним танцювальною парою та глядачем у кожен виступ.

Попри те, що спортивний бальний танець характеризується низьким ступенем наративізації, на нашу думку, спроба виявити наративні елементи є продуктивною та відкриває нові перспективи для подальших досліджень.

Список використаних джерел

1. Вакуленко О. П'єр Цурхер-Марголє - фундатор стандартів Латиноамериканської програми бальних танців. Вісник КНУКіМ. Серя: Мистецтвознавство. 2015. Вип. 33. С. 25-30.

2. Воротынцева К.А., Маликов Е.В. Нарративный компонент в искусстве балета: к постановке проблемы. Новый филологический вестник. 2017. №1 (40). С. 46-56.

3. Карпиленко В.А. Функціонування наративів і особливості управління ними в системі соціальних комунікацій. Молодий вчений. 2015. №2 (17). С. 549-552.

4. Негрете А. Етимологія назв латиноамериканських танців. Матеріали XLV Науково-технічної конференції ВНТУ, Вінниця, 23-24 березня 2016 р. URL: http://conferences.vntu.edu.ua/index.php/all-hum/all-hum-2016/paper/ view/171.

5. Успенский Б.А. Семиотика искусства. Москва: Школа «Языки русской культуры», 1995. 360 с.

6. Шмид В. Нарратология. Москва: Изд-во «Языки славянской культуры», 2008. 312 с.

7. Antonov Savov S. Dance narratology (Sight, Sound, Motion and Emotion). Proceedings of the World congress of the IASS/AIS. 12^th WCS Sofia 2014 New Semiotics. DOI:10.24308/iass-2014-139.

8. Hayes E. Dance Composition & Production. Princeton, NJ.: Princeton Book Company. Dance Horizons, 1993. 228 р.

9. McNeill D. Language and Gesture (Language Culture and Cognition). Cambridge University Press, 2000. 420 р.

10. Naveda L., Leman M. Representation of samba dance gestures using a multi-modal analysis approach. Proc. 5th Int. Conf. Enactive Interfaces. 2008. pp. 68-74.

11. Understanding Context in the National Core Arts Standards for Dance. National Core Arts Standards. URL: https://www.nationalartsstandards.org/sites/default/files/Dance_resources/NDEO % 20Understanding % 20Context % 20in % 20 NCAS % 20Dance % 20Standards.pdf.

References

1. Vakulenko O. Pier Tsurkher-Marholie - fundator standartiv Latynoamerykanskoi prohramy balnykh tantsiv [Pierre Zurcher-Margole - the founder of the standards of the Latin American ballroom dance program]. Visnyk KNUKiM. Seria: Mystetstvoznavstvo. 2015. Vyp. 33. pp. 25-30 [in Ukrainian].

2. Vorotynceva K.A., Malikov E.V. Narrativnyj komponent v iskusstve baleta: k postanovke problem [Narrative component in the art of ballet: the formulation of the problem]. Novyj filologicheskij vestnik. 2017. №1 (40). pp. 46-56 [in Russian].

3. Karpylenko V.A. Funktsionuvannia naratyviv i osoblyvosti upravlinnia nymy v systemi sotsialnykh komunikatsii [Functioning of narratives and features of their management in the system of social communications]. Molodyi vchenyi. 2015. №2 (17). pp. 549-552 [in Ukrainian].

4. Nehrete A. Etymolohiia nazv latynoamerykanskykh tantsiv [Etymology of the names of Latin American dances]. Materialy XLV Naukovo-tekhnichnoi konferentsii VNTU, Vinnytsia, 23-24 bereznia 2016 r. URL: http://conferences.vntu. edu.ua/index.php/all-hum/all-hum-2016/paper/view/171 [in Ukrainian].

5. Uspenskij B.A. Semiotika iskusstva [Semiotics art]. Moskva: SHkola «YAzyki russkoj kul'tury», 1995. 360 p. [in Russian].

6. Shmid V. Narratologiya [Narratology]. Moscow: Izd-vo «YAzyki slavyanskoj kul'tury», 2008. 312 p. [in Russian].

7. Antonov Savov S. Dance narratology (Sight, Sound, Motion and Emotion). Proceedings of the World congress of the IASS/AIS. 12^th WCS Sofia 2014 New Semiotics. DOI:10.24308/iass-2014-139 [in English].

8. Hayes E. Dance Composition & Production. Princeton, NJ.: Princeton Book Company. Dance Horizons, 1993. 228 р. [in English].

9. McNeill D. Language and Gesture (Language Culture and Cognition). Cambridge University Press, 2000. 420 р. [in English].

10. Naveda L., Leman M. Representation of samba dance gestures using a multi-modal analysis approach. Proc. 5th Int. Conf. Enactive Interfaces. 2008. pp. 68-74 [in English].

11. Understanding Context in the National Core Arts Standards for Dance. National Core Arts Standards. URL: https://www.nationalartsstandards.org/sites/default/files/Dance_resources/NDEO % 20Understanding % 20Context % 20in % 20 NCAS % 20Dance % 20Standards.pdf [in English].

Размещено на Allbest.ru