Запорозькі старожитності в українській музеографії другої половини ХІХ - початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорозькі старожитності в українській музеографії другої половини ХІХ - початку ХХ століття

Н.Ю. Чергік

Національний заповідник «Хортиця»

У статті розглядається проблема уведення речових та образотворчих джерел запорозької тематики до наукового обігу шляхом їх публікації в музейних виданнях другої половини ХІХ - початку ХХ століття. Показано, як саме музейні каталоги та путівники висвітлюють факти про географію та способи надходження запорозьких старожитностей до музейних збірок, розкривають імена фондоутворювачів, демонструють видове розмаїття пам'яток та пріоритети колекціювання. Дослідженням доведено, що музеографічні тексти, в комплексі із науково-популярними публікаціями та епістоляріями долучених до музейної справи осіб, достатньо повно відображають організаційні заходи, направлені на пошук та оприлюднення пам'яток, пов'язаних з історією запорозького козацтва.

Ключові слова: музеографія, музейна пам'ятка, старожитності, колекція, Запорожжя.

This article examines the problem of introducing material and visual sources of Zaporozhye issues into scientific circulation by publishing them in museum publications of the second half of the XIX - early XX century. Particular attention is paid to geography, methods of income of Zaporozhian antiquities to museum collections, their number and species diversity. Museographic texts demonstrate that the Zaporozhye collections were formed mainly from the territory of the Katerynoslav region (now Dnipropetrovsk and Zaporozhye regions) through the efforts of local scientists and intellectuals. The greatest interest of collectors was weapons, household items of the Cossacks, and also the image of the Zaporizhzhya Cossack in the portrait. Research has shown that museum catalogs and guides provide poor coverage of ways to obtain items. The informative potential of this part of museographic texts requires the involvement of other sources (scientific publications, epistolary). The article shows that museum publications can be used in the study of the history of collecting activities and museum work in Ukraine in the second half of the XIX - early XX century.

Key words: museography, museum collection item, antiquities, Zaporozhye.

З другої половини ХІХ століття пам'ятки запорозької старовини опинились в полі зору колекціонерів-музейників, пересічних мешканців земель історичного Запорожжя, археологів-професіоналів, дослідників-любителів. Від того часу, уже протягом більш ніж півтора століття, речовий та образотворчий світ запорозької вольниці став окремим об'єктом вивчення. Займаючи непересічну роль у конструюванні історичної пам'яті українського народу, дослідження запорозьких старожитностей особливо актуалізувалось сьогодні, коли запорозькі землі стали ареною збройної агресії Російської Федерації, місцем інформаційного тиску на тимчасово окупованих територіях.

Історіографічний огляд публікацій, показав, що запорозькі старожитності не одразу набули рівня наукового осягнення. Наприклад, простим фактографізмом позначена робота Миколи Мурзакевича «Запорозька старовина», в якій на розсуд читача подано написи, нанесені на поховальні хрести, сволоки, хоругві та інші пам'ятки. Натомість публікації Іоанна Кареліна сповнені белетристичних формул: в статті «Стародавні гармати» у пригодницькій манері викладено обставини виявлення трьох запорозьких гармат та представлено дещо наївну версію їх затоплення у Дніпрових плавнях ; в «Матеріалах до історії Запорожжя. Нікополь» та «Написах на надгробних хрестах» запорозькі старожитності зафіксовані переліком із додаванням цікавих деталей про культуру уживання горілки. Популярним і навіть поетичним характером відзначаються статті Володимира Данілова «Катеринославський обласний музей імені О.М.Поля» та «Катеринославський музей», в яких автор представив відділ запорозької старовини як найбільш цікавий та зрозумілий для відвідувачів. На фоні статей про окремі групи пам'яток, виділяються монографічні праці Дмитра Яворницького. Особливої уваги заслуговує «Запорожжя в залишках старовини та переказах народу», де регіональні старожитності виступають доказами войовничого характеру та своєрідного побуту запорожців.

Романтизоване ставлення до запорожців характерне для публікацій радянської доби. Так, на хвилях українізації вийшли з друку «Дніпрові пороги» Д.Яворницького, де у популярній манері, в географічному контексті, звернута увага на музейні пам'ятки як відбитки матеріальної та духовної культури запорожців. В часи так званої «хрущовської відлиги» побачила світ робота Івана Шаповала «В пошуках скарбів» - меморіальна повість, в якій запорозькі старожитності подано через призму колекційної діяльності Д.Яворницького.

Предметом суто наукових досліджень запорозькі старожитності стали уже за часів незалежності України. Так, Світланою Абросимовою в каталозі епістолярної спадщини Д.Яворницького та в серії однойменних видань, укладених у співавторстві - представлені факти зосередженості Д.Яворницького на запорозьких пам'ятках, розкриваються цікаві моменти та складні ситуації, які доводилось вирішувати задля збереження та популяризації запорозької старовини.

Звертають на себе увагу наукові дослідження, в яких музейні пам'ятки запорозької тематики використані в якості образотворчих джерел для вивчення типажів, ментальних характеристик, статусних атрибутів, серед них назвемо: монографію Ольги Ковалевської «Зображення крізь віки: іконографія козацької старшини XVII-XVIII ст.»; наукову розвідку Станіслава Бушака «Козак Мамай» ; дослідження Владислава Грибовського «Картина “Козак Мамай": витоки образу й ногайські паралелі», «Колективні та персональні нагороди запорозького козацтва російськими фалеристичними знаками» ; роботу Дениса Тоїчкіна «Козацька шабля XVII-XVIII ст.: історико-зброєзнавче дослідження».

Такий незгасаючий інтерес до запорозької старовини, активне залучення предметів музейних колекцій до сучасних наукових студій спонукає звернути особливу увагу на музейні видання, в яких матеріальний світ запорозького козацтва вперше був уведений до наукового обігу.

Предметом даного дослідження обрано процес становлення джерелознавчих студій запорозької тематики на теренах України в другій половині XIX - на початку XX століття. Мета дослідження: вивчення організаційних заходів виявлення та подальшої наукової інтерпретації артефактів доби козацтва, що походять із Запорожжя.

Для аналізу обрано наступні музейні видання: «Каталог колекції старожитностей О.М.Поля в Катеринославі» ; «Каталог українських старожитностей колекції В.В.Тарновського» , «Короткі вказівники Музею імператорського Одеського товариства історії та старожитностей» ; «Каталог Катеринославського обласного музею імені О.М.Поля. Археологія та етнографія».

Варто відзначити, що в каталозі колекції О.Поля запорозькі старожитності доводиться сепарувати від пам'яток «південно-російської старовини», а в каталозі В. Тарновського - від предметів «козацького періоду»; у путівниках Одеським музеєм вони заховані в потоці виставлених на показ предметів; а в каталозі музею імені О.Поля їх слід виявляти у різних тематичних розділах.

Виходячи із топографічно ідентифікованих предметів «Каталогу колекції старожитностей О.М.Поля», географія надходжень охоплювала територію Катеринославської губернії: міста Катеринослав, Нікополь, Новомосковськ; села Капулівку, Старий Койдак, Звонецьке, Мишурин Ріг, Деївка, Волоське, Михайлівка; старі села - колишні запорозькі зимівники; острови Мала та Велика Xортиця, акваторію Волнизького порогу, річки Чортомлик та Ігрень, Самарський ліс. Всього в каталозі описано 117 пам'яток з Запорожжя. Більшу кількість складають: стремена - 16, ґудзики - 13, гармати - 11, чорнильниці - 10.

Згідно вказівок про місце виявлення у «Каталозі українських старожитностей колекції В.В.Тарновського», до збірки увійшли предмети з Катеринославської та Xерсонської губерній, а саме: з островів Мала та Велика Xортиця, колонії Шенвізе, сел Кушугум та Краснокутівка, з території Великого Лугу; з міста Нікополь, сел Старий Кодак, Капулівка, Калужино, Розумове, Волоське; з території Микитинської, Чортомлицької та Підпільненської Січей, району порогу Будило; з містечка Воронцовка. Всього в каталозі описано 56 пам'яток з Запорожжя та запорозької тематики. Більшу кількість складають: бомби та гранати - 4 та 6 відповідно, картини «Козак Мамай» - 6 полотен.

Згідно «Коротких вказівників», до музею Одеського товариства історії та старожитностей запорозькі пам'ятки потрапили з островів Мала та Велика Xортиця, Нікополя, Капулівки, Покровського, місця Покровської Січі, з Xерсону та Берислава. Точну кількість за путівниковими описами встановити не можливо, через сукупну подачу предметів. Проте, інтенсивність поповнення запорозької колекції демонструють «Звіти Одеського товариства історії та старожитностей», із яких видно, що запорозькі пам'ятки не були у пріоритеті наукового товариства: за 30 років (1860-1890) колекція запорозьких старожитностей зросла лише на 16 одиниць - з 11 до 3 7.

З обраних для аналізу музейних видань, безумовний лідер за кількістю предметів та пунктів їх збору - «Каталог Катеринославського обласного музею імені О.М.Поля. Археологія та етнографія». Тільки у розділі «Старожитності запорозькі» міститься понад 760 описових позицій; указано близько 70 локацій переважно Катеринославської губернії, включаючи міста і містечка, села, станції, хутори, острови, річки, фортифікаційні укріплення, церкви, монастирі, хати та будинки, будівельні майданчики. Найбільшу кількість предметів складають люльки курильні - близько 160, ядра - 88, пояси - 30, кулі - 2 8. Однак, варто відзначити, що у цьому ж розділі значяться предмети сумнівно «запорозькі», наприклад: граверні портрети гетьманів України, портрети поетів та письменників Російської імперії ; не характерні для запорозького дрес-коду шийні хустки ; музичні інструменти не запорозького виробництва (з Чернігівщини). Між тим як, запорозька старовина козацького часу міститься й в розділах «Старожитності церковні» та «Церковна утворь».

Щодо способів надходження предметів, музейні видання в різному ступеню передають такого роду інформацію. Наприклад, «Каталог колекції старожитностей О.М.Поля» абсолютно позбавлений вказівок, про те, як О.Поль добував предмети. Автор та упорядниця каталогу, Катерина Мельник, не знайшла відповідних документів в архіві колекціонера, однак узагальнено відзначила, що О.Поль «сам проводив чисельні курганні розкопки, протягом усього життя збирав речові пам'ятки, що переважно відносяться до південно-російського та Новоросійського краю». Привідкриває завісу щодо шляхів поповнення збірки І.Вєртоградов. У меморіальній статті до 20-річчя смерті О.Поля він зазначив, що Олександр Миколайович «мав у себе цілу армію різноманітних агентів і разом із тим вчиняв із року в рік серії розкопок могил в різних місцях краю».

Значно більше інформації про географію та способи отримання пам'яток подає «Каталог українських старожитностей колекції В.В. Тарновського». У зверненні до читача Василь Васильович повідомив, що відвідав Запорожжя і поповнив колекцію предметами з цієї території. Згідно описів, переважна більшість пам'яток була «знайдена», як, наприклад, предмети з Хортиці. Декілька предметів позначені як «придбані», очевидно за гроші. Це переважно цінні речі, наприклад: церковні приналежності зі Старого Кодаку «придбані в бувшій Запорозькій церкві» ; запорозька корогва «придбана в церкві св.Покрови на місці останньої Підпільненської Краснокутської або Нової січі» ; кресало із золоченням у вишуканій шкіряній оправі із золотими привісками «придбане в Катеринославській губернії, Олександрійського повіту, в селі Краснокутівка, напроти Великого Лугу, у селянина - нащадка запорожців».

Джерела надходження запорозьких пам'яток розкриті у «Коротких вказівниках Музею імператорського Одеського товариства історії та старожитностей», що правда не в усіх випусках. Наприклад, у виданнях 1887 та 1890 років така інформація подана у додатку «Перелік осіб та предметів переданих в дарунок Музею» ; а у випуску 1916 року блок про донаторів відсутній. Варто зазначити, що корелювати путівникові описи із додатком не просто.

Так, із випусків кінця ХІХ століття дізнаємося, що «портрет запорозького гайдамаки з віршами» передав до фондів Д.Княжевич. В путівникових описах представлено чотири зображення гайдамаків. Дарунок Д.Княжевича корелюється з путівниковим описом №15, де зазначено, що картина має вірші під зображенням (1887, 1890) та з №18 (1916).

Не менш проблематично можна з'ясувати, що саме подарував музею Херсонський поміщик М.Вертельяк. В додатках повідомлено, що він передав «три ікони запорозького письма; запорозькі різні речі та озброєння». Ця інформація більш-менш співвідноситься із описом №31 (1887, 1890) та №47 (1916) де сукупно подано «запорозьких козаків приналежності: карабін, чотири піки, шабля, пороховий ріжок, баклага шкіряна, келеп <...>, рушничний замок, стремено, кінські вудила, клинок, косарь» і додано, що вони були виявлені в курганних насипах Катеринославської та Херсонської губерній. запорозькі старожитності українська музеографія

В путівниках представлені й три ікони, означені, як такі, що належали січовій Покровській церкві, і були привезені з села Покровське Катеринославської губернії, а саме: «Господь Спаситель» , «Господь з Богоматір'ю та Іваном Предтечою що стоять перед ним» , «Святий Миколай архієпископ Мурликійський». Можемо лише з певною долею вірогідності говорити, що саме їх подарував музею М.Вертельяк. До такого висновку приходимо виходячи із того, що в путівниках значяться ще три ікони з Запорожжя, однак їх дарувальником скоріше був єпископ Катеринославський Феодосій (Макаревський).

Мова йде про ікони «Пресвята Богородиця Одигітрія», «Святителі Василь Великий, Григорій Богослов та Іван Златоуст», «Святий рівноапостольний Київський великий князь Володимир Святославович». В путівникових описах зазначено, що надійшли вони із церкви в селі Каплуновка Катеринославського повіту. Очевидно це описка, оскільки у додатках зазначений інший населений пункт: сказано, що Макаревський передав музею «три ікони з Капуловки запорозького пензля».

Однозначно корелюється з інформацією у додатках путівниковий опис «Копія храмової ікони колишньої Покровської Січової церкви запорозької, зображує Покров Пресвята Богородиця на хмарах, з архангелом Михаїлом та святителем Миколаєм Мурликійським; внизу - молиться «Старшина» війська запорозького: кошовий, суддя, писар та ін. Серед них видно військову арматуру з запорозьким гербом (дикий кінь)» - її передав до фондів музею Одеського товариства архієпископ Херсонський Гавриїл Розанов.

Не виникає проблем із установленням донаторів ще двох живописних творів запорозького походження: «Нікопольський портрет запорожця Якова Шияна» подарував музею інспектор шкіл Ф.Ляліков, а парний йому «портрет запорожця Івана Шияна» передав Нікопольський протоієрей І.Карелін. Путівникові описи подають портрети комплексом за №12 (1887, 1890) та №9-10 (1916) як «Портрети запорозького пензля запорожців Якова та Івана Шиянів, ктиторів та устроїтелів іконостасу в 1784 році в запорозькій Нікопольській Покровській церкві».

З предметів озброєння до фондів музею І.Карелін передав «залізну запорозьку гармату». В путівниковій частині видання вона значиться за №46 (1887, 1890) та №71 (1916) як «старовинна залізна запорозька кована гармата з правилом, знайдена біля містечка Нікополь».

Більшість описів «Каталогу Катеринославського обласного музею імені О.М.Поля» указують не тільки місце виявлення, а й спосіб отримання предмета, ім'я автора розкопок, власника та дарувальника, іноді повідомлені обставини виявлення предмета. Наприклад, дізнаємося, що частина предметів була закуплена, про що повідомлено так: «№507. Частина чавунної гармати більшого калібру, знайдена в с.Старий Кодак під час будівництва хати, під фундаментом колишнього старого запорозького будинку. Придбана музеєм». Частина предметів означені як «виявлені», наприклад: «Предмети з поховання XVIII ст., відкритого під час випадкових розкопок на Соборній площі, з П.-С. фільтра, на місці колишнього невеличкого курганчика». Значну кількість музейних пам'яток складають предмети, передані донаторами музею, наприклад: «№518- а. Дерев'яний герб (двоголовий орел) зі стародавнього хреста колишньої запорозької церкви в с.Гупаловка Новомосковського повіту. Від о.Сергія Чульського». Не менше пам'яток було музею подаровано, наприклад: «№674. Пенькова великих розмірів люлька <...>. Дар Н.А.Крашеніннікової». В цілому фондоутворювачами запорозької колекції виступило більше 70 осіб, серед яких люди різного статусу, професій, статі. Тож, «Каталог Катеринославського обласного музею імені О.М.Поля» можна використовувати для утворення соціального портрету долучених до музейної справи осіб.

І все ж, слід відзначити, що музеографічні тексти надто лаконічно указують шляхи поповнення збірок. Додатковим інформативним ресурсом служать публікації та его-джерела.

Наприклад, більше інформації про шлях із церкви до церкви портретів братів Шиянів представив І.Карелін в замітці «Матеріали до історії Запорожжя. Нікополь».

Про обставини придбання надмогильного хреста, який в каталозі В.Тарновського описаний за №110 , йдеться у замітці Д.Яворницького «Археологічна довідка»: «В останній же січі на річці Підпільній пан Тарновський, разом із автором цих слів, був у 1883 році; хрест надмогильний кошового “пана Стефана” зняв і у свій маєток в Качанівці Чернігівської губернії перевіз».

Стаття І.Кареліна «Стародавні гармати» та монографія Д.Яворницького «Запорожжя в залишках старовини» збагачують знання про придбання трьох запорозьких гармат. Так, зі статті Нікопольського протоієрея дізнаємося: ким, де саме, за яких обставин були виявлені гармати; описаний їх зовнішній вигляд та метричні параметри. Д.Яворницький додає до цього, що одна гармата була куплена О.Полем. В «Каталозі колекції старожитностей О.М.Поля» вона значиться за №9, як бронзова, (у І.Кареліна - мідна), виявлена на одному із Дніпровських островів у 8 верстах вище Нікополя.

Другу мідну гармату знаходимо в «Каталозі українських старожитностей колекції В.В.Тарновського» за №157. Каталожна інформація в цілому збігається з описом І.Кареліна. Є лише незначна різниця в метричних даних та показах відстані: В.Тарновський локалізував знахідку в 3-х верстах від Нікополя, а не у 8-ми, як це зазначили І.Карелін та К.Мельник. Із роботи Д.Яворницького дізнаємося, що цю гармату В.Тарновський «придбав», очевидно купив.

Третя гармата (залізна) була передана І. Кареліним до фондів музею Одеського наукового товариства, про що йшлося вище.

Із названих публікацій приходимо до висновку, що гармати надійшли до збірок О.Поля, В. Тарновського та Одеського музею не раніше 1872 року, оскільки на час написання замітки І.Кареліним усі вони зберігались в огорожі Нікопольської Покровської церкви ; і не пізніше 1888 року, оскільки на час виходу у світ «Запорожжя в залишках старовини» гармати уже перебували в музейних збірках.

Листування Якова Новицького із Дмитром Яворницьким розширює інформацію про чавунні гармати, які в каталозі музею імені О.Поля описані за №632-634, як знайдені під час чистки русла річки землечерпальною машиною неподалік міста Олександрійська у лівого берега Дніпра в затопленій запорозькій чайці. В каталозі повідомлено, що всього було 5 гармат, із яких дві потрапили до Київського міського музею, а три - до Катеринославського музею сприянням Д.Яворницького та генерал-губернатора Г.Сандецького.

Вперше про знахідку Я.Новицький повідомив 21 липня 1905 року, де уточнив місце виявлення «чайки» (нижня течія Дніпра, так зване Наливайче, у 2-3 верстах нижче Лисої гори), подав розміри та вагу двох знарядь, повідомив, що гармати перевантажені на казенне судно в очікуванні транспортування. Як свідчить подальше листування, процес затягнувся на кілька місяців: Дмитру Івановичу та Павлу Яковичу доводилось неодноразово, листовно і безпосередньо,звертатися до очільників інженерних служб будівельного майданчику. Очевидно, справа зрушила з місця після втручання генерал-губернатора, про що й повідомлено у каталозі.

Епістолярна спадщина Д.Яворницького подає цікаві факти збиральницької діяльності В. Тарновського. Так, в листі до Дмитра Грінченка він розповів про експедицію Запорожжям, здійснену влітку 1887 року: «Мандрували ми по Запорожжю з тим заміром, щоб доскочити древностей запорозьких, і доскочили: на Хортиці, в селі Звонецькому, у Нікополі, в Капулівці, де була Чортомлицька Січа, а селі Покровському, де була остання Нова Січа».

А із листів священнослужителя села Покровське Георгія Ващинського до Д.Яворницького дізнаємося, що В.Тарновський зацікавився іконостасом місцевої церкви, очевидно угледивши його в ході тієї ж експедиції. Консисторія була не проти передати витвір мистецтва з «горища в більш надійні руки»; проте проблему складали селяни, які навряд чи дозволили б продати іконостас не те що за 500 рублів, на які погодилася би Консисторія, а й за 5 тисяч рублів, які запропонував Г.Ващинський і які колекціонер сприйняв за «нахабство».

Здобування церковних старожитностей дійсно супроводжувалося рядом проблем. Із листів дізнаємося, що власнику земельних угідь слід було писати від свого імені звернення до правління волості про згоду віддати, наприклад, надмогильний хрест для музею. Вилучення предметів, що зберігались у церквах та монастирях Запорожжя потребувало рішення церковно-приходської ради , що іноді викликало сварки та ворожнечу прихожан та потребувало втручання генерал-губернатора.

Варто відзначити, що каталог Катеринославського музею, публікації та епістолярна спадщина Д.Яворницького беззаперечно свідчить про титанічний труд Дмитра Івановича та його команди на поприщі збору, збереження, популяризації та уведення до наукового обігу значної кількості запорозької спадщини.

Висновки

Проведений аналіз показав, що музейні видання володіють потужним інформаційним потенціалом для дослідження процесу становлення джерелознавчих студій запорозької тематики. Музеографічні тексти демонструють охоплення науковим інтересом пам'яток різного типу та видової приналежності, що свідчить про наміри досліджувати історію запорозького козацтва комплексно, з точки зору матеріальної та духовної культури. Розміщення запорозьких старожитностей в групі з пам'ятками Гетьманської України, а також разом із предметами запорозької тематики ХІХ століття, говорить про намагання розглядати історію Запорожжя в контексті загальноукраїнських політичних та соціокультурних процесів, народної пам'ять про козацьку добу.

Враховуючи поширену практику вивезення артефактів до центральних зібрань Москви та Санкт-Петербургу, музейні видання відображають зусилля колекціонерів подавати запорозькі старожитності у щомога повному складі, чим пояснюється уведення до каталожних списків значної кількості копій та новоробів. В цьому контексті, з урахуванням втрат частин колекцій та облікової документації щодо них через нестабільну військово-політичну обстановку ХХ століття, сьогодні музейні видання другої половини ХІХ - початку ХХ століття відіграють роль першоджерел про первинний склад колекцій і таким чином залишають у науковому обігу навіть безповоротно втрачені артефакти та твори мистецтва.

Варто відзначити, що окрім суто статистичної інформації про географію, видове розмаїття колекцій, каталожні описи запорозьких старожитностей відображають стиль життя, побутові та духовні цінності населення Запорожжя. Аналіз такого аспекту музеографії - завдання наступного дослідження.

References

Abrosymova S.V. Epistoliarna spadshchyna akademika D.I. Yavornytskoho: Kataloh muzeinoi kolektsii. Vyd. 2-e dop- ovnene. Dnipropetrovsk: Porohy, 1992. 222 s.

Bushak S. Kozak Mamai. Fenomen odnoho obrazu ta sproba prochy- tannia yoho kulturnoho «identyfikatsiinoho» kodu: monohrafiia. Kyiv: Rodovid, Oranta, 2008. 304 s., il.

Vertogradov I.F. Pamjati A.N.Polja. Po povodu 20-ti letija so dnja ego smerti. Ekaterinoslav: Jelektro-hudozhestven- naja tipografija K.I.Buhmana, 1910. 27 s.

Hrybovskyi V.V. Kartyna «Kozak Mamai»: vytoky obrazu y nohaiski paraleli. Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy, 2021. Vyp. 19-20. S. 285-334.

Hrybovskyi V.V. Kolektyvni ta personalni nahorody zaporozkoho kozatstva rosiiskymy falerystychnymy znakamy. Chornomorska mynuvshyna. Zapysky Viddilu istorii kozatstva na pivdni Ukrainy Naukovo-doslidnoho instytutu kozatstva Instytutu istorii Ukrainy NAN Ukrainy: zb. nauk. pr. Odesa: SPD Brovkin O. V., 2012. Vyp. 7. S.38-52.

Danilov V.V. Ekaterinoslavskij oblastnoj muzej imeni A.N.Polya. Istoricheskij vestnik. Sankt-Peterburg: tipografiya A.S.Suvorina, 1907.Tom CVII. №3. S.1021-1023.

Danilov V.V. Katerynoslavskyi muzei. Rada: hazeta politychna, ekonomichna i literaturna. Kyiv. 1908. 23 zhovtnia. №242. S.2.

Epistoliarna spadshchyna akademika D.I.Iavornytskoho. Lysty vchenykh do D.Ia.Iavornytsoho. / uporiadnyky: S.V.Abrosymova, A.I. Perkova, O.V.Pitsyk, N.H.Cherednyk. Dipropetrovsk: Hamaliia, 1997. Vypusk 1. 888 s.

Epistoliarna spadshchyna akademika D.I.Iavornytskoho. Lysty diiachiv kultury do D.I.Iavornytsoho. / uporiad: S.V.Abrosymova, N.Ie.Vasylenko, A.I. Perkova, ta in.; vstup. st. S.V.Abrosymovoi; pid zah.red. N.I.Kapustinoi. Dipropetrovsk: Dnipropetrovska knyzhkova drukarnia, 1999. Vypusk 2. 460 s.

Epistoliarna spadshchyna akademika D.I.Iavornytskoho. Lysty muzeinykh diiachiv do D.I.Iavornytsoho. / ukladachi: S.V.Abrosymova, N.Ie.Vasylenko, A.I. Perkova, ta in.; za zah.red. N.I.Kapustinoi. Dipropetrovsk: Art-Pres, 2005. Vypusk 3. 740 s.

Epistoliarna spadshchyna akademika D.I.Iavornytskoho: Lysty D.I.Iavornytskoho do diiachiv nauky i kultury. / up-oriadnyky: S.Abrosymova, N.Vasylenko, A.Perkova; za zah. red. N.I.Kapustinoi. Dnipropetrovsk: Art-Pres, 2005. Vypusk 4. 500 s.

Epistoliarna spadshchyna akademika D.I.Iavornytskoho. Lysty ridnykh, druziv i znaiomykh do D.I.Iavornytsoho. / ukladachi: S.Abrosymova, N.Vasylenko, A.Perkova, ta in.; za zah.red. N.Kapustinoi. Dipropetrovsk: Art-Pres, 2010. Vy- pusk 5. 952 s.

Epistoliarna spadshchyna akademika D.I.Iavornytskoho. Lysty druziv, pryiateliv i znaiomykh do D.I.Iavornytsoho. / ukladachi: S.Abrosymova, V.Beketova, N.Vasylenko, V.Iekshov, A.Perkova, ta in.; za zah.red. N.Kapustinoi. Dipropetrovsk: Art-Pres, 2012. Vypusk 6. 848 s.

Karelin I. Materialy dlja istorii Zaporozh'ja. Nikopol'. Zapiski Odesskogo obshhestva istorii i drevnostej. Odessa: v gorodskoj tipografii Sod. h Aleksomati, 1867. T.6. S.523-538.

Karelin I. Nadpisi na nadgrobnykh krestakh. Zapiski Odesskogo obshchestva istorii i drevnostej. Odessa: v gorodskoj tipografii Sod. kh Aleksomati, 1867. T.8. S.538-541.

Karelin I. Starinnye pushki. Zapiski Odesskogo obshhestva istorii i drevnostej. Odessa: v gorodskoj tipografii Sod. h Aleksomati, 1867. T.8. S.443-448.

Katalog Ekaterinoslavskogo oblastnogo muzeja imeni A.N.Polja. Arheologija i jetnografija. Ekaternoslav: tipografija gubernskogo pravlenija, 1910. 426 s.+ XVIII s.

Katalog kollekcii drevnostej A.N.Polja, v Ekaterinoslave. Vypusk І. Sostavila K.Mel'nik. Kiev. tipografija S.V.Kul'zhen- ko, 1893. 218 s. XIV tabl.

Katalog ukrainskih drevnostej kollekcii V.V.Tarnovskogo, s prilozheniem 16-ti tablic fototipnyh snimkov. Kiev: tipografija K.N.Milevskogo, 1898. 90 s. XVI tabl.

Kovalevska O.O. Zobrazhennia kriz viky: ikonohrafiia kozatskoi starshyny XVII-XVIII st. V 2-kh ch. Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 2014. Ch. 1. Monohrafiia. 314 s.

Kovalevska O.O. Zobrazhennia kriz viky: ikonohrafiia kozatskoi starshyny XVII-XVIII st. V 2-kh ch. Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 2014. Ch. 2. Dodatky. 330 s.: il.

Kratkij ukazatel' Muzeja imperatorskogo Odesskogo obshhestva istorii i drevnostej. Sostavil V.Jurgevich. Odesa: Tipografija A.Shul'ce, 1887. 96 s.

Kratkij ukazatel' Muzeja imperatorskogo Odesskogo obshhestva istorii i drevnostej. Sostavil V.Jurgevich. Izdanie vtoroe ispravlennoe i dopolnennoe. Odesa: Tipografija A.Shul'ce, 1890. 100 s.

Kratkij ukazatel' Muzeja Imperatorskogo Odesskogo obshhestva Istorii i Drevnostej. Izdanie 6-e, dopolnennoe. Odessa: Tipografija T-va «Brat'ja Kul'berg», 1916. 112 s.

Murzakevich N.N. Zaporozhskaya starina. Zapiski Odesskogo obshchestva istorii i drevnostej. Odessa: v gorodskoj tipografii, 1848. T.2. S.823-826.

Otchet Odesskogo obshhestva istorii i drevnostej s 14 nojabrja 1859 po 14 nojabrja 1860 goda. Odessa: v gorodskoj tipografii, 1861. 22 s.

Otchet Odesskogo obshhestva istorii i drevnostej s 14 nojabrja 1889 po 14 nojabrja 1890 goda. Odessa: tipografija Shtaba Vojsk Odesskogo Voennogo Okruga, 1890. 53 s.+IH s.

Toichkin D.V. Kozatska shablia KhVII-XVIII st.: istoryko-zbroieznavche doslidzhennia; In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy. Kyiv: VD «Stylos», 2007. 368 s.:il.

Shapoval I.M. V poshukakh skarbiv. Kyiv: Radianskyi pysmennyk, 1963. 296 c.: il.

Ehvarnickij D.I. Arkheologicheskaya spravka. Istoricheskij vestnik. Istoriko-literaturnyj zhurnal. Sankt-Peterburg: Tip. A.S.Suvorina, 1899. Tom&QUOT; LXXVIII. S.1302-1304.

Ehvarnickij D.I. Zaporozh'e v ostatkakh stariny i predaniyakh naroda. Sankt-Peterburg: izdanie L.F.Panteleeva, 1888. Chast' I. 294 s.

Ehvarnickij D.I. Zaporozh'e v ostatkakh stariny i predaniyakh naroda. Sankt-Peterburg: izdanie L.F.Panteleeva, 1888. Chast' II. 257 s.

Yavornytskyi D.I. Dniprovi porohy: albom fotohrafii z heohrafichno-istorychnym narysom. Kharkiv: 1-a drukarnia Derzh. vyd-vo Ukrainy, 1928. 78 s.

Размещено на Allbest.ru