Сільська (земельна) громада як елемент нематеріальної культурної спадщини: історична ретроспекція

Размещено на http://www.allbest.ru

Харківська державна академія культури, м. Харків, Україна

Сільська (земельна) громада як елемент нематеріальної культурної спадщини: історична ретроспекція

В. В. Калініченко

Досліджено історичний розвиток селянського поземельного, самоврядного, соціального інституту -- сільську (земельну) громаду, доведено, що його можна вважати проявом нематеріальної культурної спадщини України. Сільська (земель-на) громада еволюціонувала під впливом факто-рів, пов'язаних з особливостями розвитку селян-ського «світу». Сільська (земельна) громада -- це природно створене, історично розвинене місцеве сусідське соціально-економічне, політичне, ідео-логічне, побутове об'єднання селян, створене з ме-тою обслуговування і задоволення власних потреб та інтересів співвласників землі; громадсько-ви-робнича і соціальна організація, що поєднує си-стему сусідських та родинних зв'язків, відносин, традицій; соціальний організм, пов'язаний з тра-диційною формою розселення (село, хутір), демо-кратичною системою управління, самоврядування й регуляції поземельних, економічних, побутових, соціальних та інших взаємовідносин своїх членів; елемент нематеріальної культурної спадщини України.

Ключові слова: сільська, земельна громада, нема-теріальна культурна спадщина.

V. V. Kalinichenko. Rural (land) community as an element of intangible cultural heritage: historical retrospection

The historical development of the traditional peasant institute of self-government of the rural (land) community is studied, it was proved that it can be considered a manifestation of intangible cultural heritage of Ukraine.

The purpose of the paper is to explore the historical development of the peasant land, self-governing, social institution -- rural (land) community; prove that the rural (land) community can be considered a manifestation of intangible cultural heritage of Ukraine.

Research methodology. The methodological basis of the study are the principles of historicism, objectivity, systematicity of scientific analysis and synthesis. The objectivity in the study is evident in identifying potential opportunities for the development of the agricultural sector of the

economy. The principle of historicism provides a look at the activities of the rural (land) community as a process that developed in time in the set of historical relationships and interdependences. The study used general science and special historical methods that correspond to historical analysis. Analysis of historiography has determined the use of analysis, synthesis, generalization, classification. Methods of analysis, typology, classification, systematization were used in the study of protocols of the general meeting of land communities, letters and complaints to the authorities.

Results. Rural (land) community has evolved under the influence of both external factors and internal ones, associated with the peculiarities of the development of the peasant “world”. Rural (land) community -- a naturally created or historically developed local neighboring socio-economic, political, ideological, domestic association of peasants and their households, created in order to serve and meet their own needs and interests as co-owners of land, pastures, water, etc.; it is social organization of peasant households (individual producers), combining a system of neighboring and family ties, relations, traditions; it is a social organism associated with the traditional form of resettlement, democratic system of governance, self-government and regulation of land, economic, domestic, social and other relationships of its members; it is an element of intangible cultural heritage of Ukraine.

Novelty. For the first time, the rural (land) community is regarded as an element of intangible cultural heritage of Ukraine.

The practical significance. The rural (land) community, as an element of intangible cultural heritage, can become an object of environmental museumification.

Keywords: rural, land community, intangible cultural heritage.

Постановка проблеми. В Україні, остан-німи роками, сільське населення неухильно зменшується, скорочується чисельність еко-номічно спроможних і соціально активних людей, а процес зникнення селянства, як соціальної верстви, неабияк пришвидшив-ся. Кількість сіл зменшується, саме тому пи-тання їх збереження надзвичайно актуальне,адже в селах досі існують духовні цінності українства. Щоби селянство, як соціальна верства, не зникло, необхідно зберегти селян-ський двір як окреме селянське господарство і відродити традиції селянського самовряду-вання -- сільську (земельну) громаду.

Сільська (земельна) громада -- поземельне, господарське, соціальне об'єднання селян-ських дворів, система сусідських і родинних зв'язків, відносин, традицій. 6 березня 2008 р. Україна долучилась до Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної спадщини, 27 серпня 2008 р. цей міжнародний акт набув чинності в Україні. Термін «нематеріальна культурна спадщина» означає ті звичаї, фор-ми показу та вираження, знання й навички, а також пов'язані з ними інструменти, предме-ти, артефакти, культурні простори, визнані спільнотами, групами й у деяких випадках ок-ремими особами як частина їхньої культурної спадщини (Основные тексты Международ-ной конвенции об охране нематериального культурного наследия, 2016; Нематериальное культурное наследие. ЮНЕСКО). Отже, тра-диція самоврядування соціального поземель-ного інституту -- сільська (земельна) грома-да, що існувала впродовж тисячоліть, може вважатися елементом нематеріальної куль-турної спадщини та має право на долучення до відповідних реєстрів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останнім часом діяльність громади в укра-їнському селі досліджували І. Є. Громен-ко, В. В. Анісімов, І. В. Кривко, В. В. Бойко, В. В. Мацюцький (Мацюцький, 2014, 2017, 2019), І. Г. Верховцева (Верховцева, 2019), які розглядали різні аспекти життя та діяльності цього поземельного інституту. Цим питанням займались і ми (Калініченко, 2020). Також у нашому доробку є комплексне історичне дослідження інституту земельної громади в 1917-1930 рр. (Калініченко, 2013). Проте жодне з досліджень не розглядало сільську (земельну) громаду як суб'єкт нематеріальної культурної спадщини України.

Мета статті -- дослідити історичний розви-ток селянського поземельного, самоврядного, соціального інституту -- сільську (земельну) громаду; довести, що сільську (земельну) гро-маду можна вважати проявом нематеріальної культурної спадщини України.

Виклад основного матеріалу дослідження. Термін «громада» в науковій літературі використовується в кількох значеннях. У широко-му значенні громада -- це різні людські спіль-ноти: селянське об'єднання, міська комуна, земляцтво, релігійна група тощо. У деяких кра-їнах -- нижча адміністративно-територіальна одиниця. У вузькому значенні цього термі-на -- це первісна форма соціальної організації людей, яка згодом перетворилася в сусідську (територіальну, сільську) громаду. Сільська (земельна) громада стала нижчою одиницею складного соціального організму суспільства; формою сільського самоврядування; організа-цією безпосередніх виробників.

Сільська (земельна) громада еволюціо-нувала під впливом як зовнішніх факторів (економіка, ідеологія, податкова політика держави), так і внутрішніх, пов'язаних з осо-бливостями розвитку селянського «світу». Упродовж людської історії вона існує як один з принципових типів соціальної організації, що детермінує структуру суспільства й поря-док його життєдіяльності. Опосередковано сільська (земельна) громада пов'язана з пер-вісністю, яка, однак, не зникла в епоху цивілі-зацій. З розвитком суспільства змінювались форми громади: родова, сімейна, сільська (зе-мельна). Сільська (земельна) громада вини-кла в первісну добу, її ознаками були звичаєві форми самоврядування та спільне володіння засобами виробництва (Калініченко, 2004, с. 210).

У VI-IX ст. сільська (земельна) громада існувала в трьох стадіальних видах: вели-косімейна, територіально-великосімейна і територіальна громада. З Х-ХІ ст. існува-ли незалежні сільські громади (верви) й за-лежні від замків громади князівських сіл. У ХІV-XVI ст. поширеною формою сільських громад були громади-волості. Складова та-ких громад -- великі дворища. Стадіально це територіально-великосімейна громада, для якої були характерні такі функції: управлін-ня, судочинство, регулювання форм землеко-ристування, фіскальні повноваження. Грома-ди-волості в XV-XVІ ст. трансформуються в громади багатодвірного села. Великосімейні двори були їх складовою, зберігаючи власне самоврядування, звичаї та культ предків. Ста-діально громада переходить до територіаль-ного (сусідського) виду. У XVІI-XVIІІ ст. те-риторіальна (сільська) громада стає додатком помісної системи (Корнієнко, 2011, с. 157).

З 1839 р., за рішенням російського уряду сільська громада стала найнижчою адміні-стративно-господарською одиницею (части-ною волості) на землях, де мешкали державні селяни. Під час селянської реформи 1861 р. в колишніх поміщицьких були юридично оформлені сільські громади (Брокгауз, 1900, с. 377-378).

Сільська громада стала адміністративною одиницею, виконуючи такі функції: адміні-стративна, поліційна, фіскальна. У місцевос-тях, де панувала общинна форма землекорис-тування, сільська громада мала повноваження поземельної общини. У випадках, коли межі сільської громади і общини не співпадали, земельні справи вирішували на селенних схо-дах домогосподарів цієї поземельної общи-ни (тобто зборах, на яких вирішували лише земельні питання), а сільська громада не втручалась. Сенатом Російської імперії була легалізована така практика (Практика Пра-вительствующего Сената по крестьянским делам, 1914, с. 602-603). Отже, у другій поло-вині ХІХ ст. -- 1917 р. сільська громада була адміністративно-господарською одиницею.

Революційні події 1917 р. та пов'язані з ними процеси політичної нестабільності, економічної розрухи, знищення правового середовища сприяли відновленню сільської громади як інституту сільського самовря-дування. Сільська громада стала важливим фактором в аграрних перетвореннях, ставши посередником між більшовицькою владою й окремим селянським двором.

Вищим органом влади в сільській грома-ді був сход (загальні збори) домогосподарів. Домогосподар -- голова селянського двору, селянський двір -- складова громади. На схо-ді обирали старосту та інших представників сільської адміністрації. Головною особли-вістю сільської (земельної) громади як соці-ального інституту є той факт, що влада в ній належить всім її членам (громадянам), а не певній особі чи групі осіб. Свою волю грома-дяни реалізують на сході. Сход громади, де вирішуються всі питання внутрішнього жит-тя, -- головна істотна ознака громади, без якої вона не може існувати.

Більшовики, після захоплення влади в 1917 р., намагаючись знищити сільську гро-маду, адміністративні функції передали но-воствореній сільській раді. Спільна загроза в часи революційних перетворень змусила селян об'єднатись. Зв'язки всередині громади зміцніли, зріс і авторитет сільської громади, яка продовжувала активно діяти. Більшови-ки вирішили використати останню в спра-ві колективізації села (КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, 1979, с. 52-53). За участі сільських гро-мад мав відбуватись перерозподіл колишніх поміщицьких земель (Съезды Советов Со-юза ССР, союзных и автономных советских социалистических республик, 1959, с. 11-14; Якиманский, 1924, с. 18). Сільська громада була визначена однією з категорій землеко-ристувачів (Экономическая политика СССР, 1947, с. 79).

Крім перерозподілу конфіскованих помі-щицьких земель, сільська громада виконува-ла такі функції: догляд за землями спільного користування; громадськими будівлями; на засадах звичаєвого права, вирішення майно-вих суперечок всередині громади; підтриман-ня порядку в селі; виконання суспільних пови-нностей (Калініченко, 2013, с. 56-59).

Більшовики намагались ввести в селі ко-лективну форму землекористування, але у зв'язку із селянським опором колективізації радянська влада влітку 1919 р. склала пов-новаження. На Наддніпрянщині наприкінці 1919 -- на початку 1920 рр. більшовики від-новили радянську владу, де, продовжуючи не-популярну політику «воєнного комунізму», шукали опори серед селян. Сільська громада, котра обстоювала інтереси своїх членів, для цієї мети була непридатна, тому більшовики вирішили розколоти її, «посиливши класову боротьбу на селі» між заможними і незамож-ними частинами селянства. У травні 1920 р. ВУЦВК прийняв «Закон про комітети неза-можних селян», згідно з яким метою комнеза-мів стало знищення «куркульського засилля» в українському селі (Радянське будівниц-тво на Україні в роки громадянської війни (1919-1920), 1962, с. 114). «Уся весна і літо … пройшла під знаком ліквідації куркуль-ства», -- читаємо у звіті Наркомзему УСРР (Отчет Народного комиссариата земледелия УССР за 1920 год, 1921, с. 3). Але громада встояла. Політика продрозверстки, на почат-ку 1921 р., зумовила посилення серед селян-ства повстанського руху проти радянської влади. Більшовики, щоб утримати владу, були змушені поступитися своїми ідеологічними принципами. У березні 1921 р. відбувся Х з'їзд РКП(б), рішенням якого став перехід до нової економічної політики.

Постала потреба конкретизувати ставлення правлячого режиму щодо селянства і сільської громади. Ігнорувати громаду радян-ська влада не могла, тому в листопаді 1922 р. прийнято Земельний Кодекс УСРР (далі ЗК УСРР) (Збірник узаконень та розпоря-джень робітничо-селянського уряду УСРР, 1922, ст. 750). Згідно з ним, радянська влада узаконила сільську громаду під терміном «зе-мельна громада». Створення правової основи для функціонування сільської (земельної) громади свідчило про визнання радянською владою домінуючої ролі цього поземельно-го соціального інституту в житті села. Таким чином, під тиском реалій 1917-1921 рр., ра-дянська влада визнала сільську (земельну) громаду. Водночас більшовики намагались обмежити коло обов'язків громади лише по-земельними справами (Земельний кодекс УСРР, 1922, ст. 43). За ЗК УСРР, 1922 р. сіль-ська громада стала земельною громадою.

Земельна громада -- сукупність селянських дворів, а не окремих фізичних осіб. У своїй діяльності земельна громада зверталася лише до двору (господарства), до складу якого повинен був входити кожний член громади. Селянин набував права користування зем-лею, лише перебуваючи в земельній грома-ді й лише в складі двору (Земельний кодекс УСРР, 1922, ст. 93, 97, 127, 136).

Адміністративними питаннями, переданими сільській раді, земельно-господарськими питаннями, за ЗК УСРР, мала займатися зе-мельна громада. Але в реальному житті земельна громада продовжувала виконувати й всі інші важливі для села соціальні функції. Фактично громада функціонувала як поземельна організація і як самоврядна селянська організація. Протиріччя між земельною громадою і сільською радою були постійними. У циркулярі НКВС і НКЗ УСРР від 15 листопада 1923 р. зверталася увага «місцевих радянських владних структур на те, що органи управління земельних громад, якими були загальні збори (сходи) та вибрані ним уповноважені, відволікалися від наданих їм чинним законодавством земельних справ і переходи-ли до розгляду справ, що стосувалися завдань управління, тобто втручалися в компетенцію сільської ради…»; підкреслювалося, що «діючим радянським законодавством не перед-бачалися сільські сходи, як органи влади на селі» (як це було до 1917 р. -- прим. авт.); «усі розпорядження влади на селі мали виходити лише від сільської ради та інших урядових органів, й їх розпорядження були обов'язко-вими для всіх земельних громад» (Об общих собраниях членов земельных обществ, 1925, с. 237-241).

Сільські ради, у своїй більшості, не мали власних бюджетів, отже, вони перебували у фінансовій залежності від земельних громад. Так, у 1927 р. бюджети всіх сільрад УСРР ста-новили 600 тис. крб., а бюджети земельних громад -- 13 млн крб. (Петровський, 1978, с. 240). Лише 500 із 10500 сільрад республіки мали власні бюджети (Низові бюджети Укра-їни в 1926/27 господарчому році (районові, сільські, земельних громад), 1926, с. ІХ).

Земельна громада мала широкі внутрішні можливості для організації кооперативних об'єднань, надійні приватновласницькі сти-мули (економічна незалежність селянського двору, право вільно розпоряджатись резуль-татами праці тощо) й не могла стати основою колективізації, оскільки та не відповідала менталітету селянства і, як наслідок, сприй-малась як насильницька. Земельні громади, у своїй більшості, не стали засобами колекти-візації, а більшовики не могли змиритися із самоврядним та демократичним соціальним інститутом.

У липні 1927 р. ВУЦВК та РНК УСРР ухвалили постанову «Про зміни і доповнення Земельного кодексу УСРР», яка обмежила виборчі права членів громади. Права голосу та участі в управлінні земельною громадою позбавлялись хазяйновиті, отже, і авторитет-ні в громаді селяни, яких радянська влада вва-жала куркулями, тобто своїми ворогами. Сільські ради здобули право затверджувати рішення земельних громад (Бюлетень НКЗС УСРР, 1927, с. 440, 442). У грудні 1928 р. ЦВК СРСР ухвалив «Основні засади землекорис-тування та землеустрою», за якими земельна громада підпорядковувалась сільській раді, а селяни, які не мали права вибору до рад, поз-бавлялися права голосу на сходах земельної громади (Сборник документов по земельному законодательству СССР и РСФСР, 1954, с. 300-306).

У 1928-1929 рр. більшовики змушували земельні громади переходити на статут товариства спільного обробітку землі. Селяни не вбачали в такій формі господарювання пере-ваг, тому чинили опір колективізації. Станом на жовтень 1929 р., за даними Укрколгоспу, на колективну форму землекористування пе-рейшло лише 355 земгромад із майже 40 тис. наявних в УСРР (Україна: Статистичний що-річник, 1929, с. 351).

Своєю демократичною, самоврядною сут-тю земельна громада суперечила тоталітарно-му режиму, який почав формуватися в СРСР. Земельна громада була ліквідована, як й інші громадські, не державні, не контрольовані правлячим режимом інституції. У лютому 1930 р. постановою Президії ЦВК СРСР та ВУЦВК і РНК УСРР в районах повної колек-тивізації земельні громади ліквідовувалися, їхні обов'язки передавалися сільським радам (Сборник документов по земельному законо-дательству СССР и РСФСР, 1954, с. 465-466; Вісті ВУЦВК, 1930). У березні 1930 р. Нар-комзем УСРР розіслав інструкцію «Про по-рядок ліквідації земельних громад в районах суцільної колективізації» (Калініченко, 2013, с. 312). За рішенням сільської ради, у межах окремого села земельна громада ліквідовува-лася, її майно передавалося колгоспу, органи самоврядування розпускалися (Бюлетень НКЗС УСРР, 1930, с. 80-81).

В умовах колгоспно-радгоспної системи (що виникла в результаті проведення повної колективізації сільського господарства), тоб-то в радянську добу, селянського самоврядно-го інституту не існувало.

Після проголошення незалежності (на-прикінці ХХ ст. -- початку ХХІ ст.) триває земельна реформа в Україні, яка стала най-тривалішою у світі. У межах реформи ство-рено об'єднані територіальні громади (далі ОТГ). За законопроєктами № 2194 (прийня-тий за основу в першому читанні 14 листопа-да 2019 р.) та № 2280 (прийнятий за основу 12 грудня 2019 р.) ОТГ зможуть вільно розпо-ряджатися землями, які наявні на їх терито-рії (Земельна реформа; Земельна реформа та зміни, які чекають на громади). Чи зможуть ОТГ продовжити традиції сільської (земель-ної) громади -- це предмет окремого дослі-дження.

сільська земельна громада

Висновки

Сільська (земельна) громада -- це природно створене, історично розвинене місцеве сусідське соціально-економічне, по-літичне, ідеологічне, побутове об'єднання се-лян та їхніх дворів, з метою обслуговування та задоволення власних потреб й інтересів співвласників (співкористувачів) землі, пасо-виськ, води тощо; громадсько-виробнича і со-ціальна організація селянських дворів (інди-відуальних виробників), що поєднує систему сусідських і родинних зв'язків, відносин, тра-дицій; соціальний організм, пов'язаний з тра-диційною формою розселення (село, хутір), демократичною системою управління, само-врядування й регуляції поземельних, еконо-мічних, побутових, соціальних та інших взає-мовідносин своїх членів. Головна особливість сільської (земельної) громади як соціального інституту -- влада в ній належить всім її чле-нам (громадянам), а не певній особі чи групі осіб. Свою волю громадяни реалізують на сході громади, де вирішуються всі питання внутрішнього життя, -- це головна істотна оз-нака громади, без якої вона не може існувати. Сільську (земельну) громаду можна вважати елементом нематеріальної культурної спад-щини України. Сільська громада (окремого села) може бути внесеною до переліку еле-ментів нематеріальної культурної спадщини України.

Перспективи подальших досліджень пов'язані з необхідністю розглянути сільську (земельну) громаду як об'єкт середовищної музеєфікації; з'ясувати єдність та відмінність сучасної об'єднаної територіальної громади з сільською (земельною) громадою. Плану-ється написання циклу статей, пов'язаних із використанням сільською громадою звичає-вого права у вирішенні внутрішніх селищних суперечок; використання традиційних форм громадського дозвілля; організація та прове-дення традиційних свят.

Список посилань

Брокгауз, Ф. А., Ефрон, И. А. (1900). Энциклопедиче-ский словарь. (Т. 29). Санкт-Петербург.

Бюлетень НКЗС УСРР. (1927). № 35. Харків. Бюлетень НКЗС УСРР. (1930). № 13. Харків. Верховцева, І. Г. (2019). Селянське самоврядування

в Російській імперії (друга половина XIX -- по-чаток XX ст.). (Автореф. дис ... д-ра іст. наук: 07.00.02). Чернівці.

Вісті ВУЦВК. (1930, 9 березня). Харків.

Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-се-лянського уряду УСРР. (1922). Харків: Видання НКЮ УСРР.

Земельнареформа. Ресурс: Урядовий портал. Віднов-лено з https://www.kmu.gov.ua/diyalnist/reformi/ ekonomichne-zrostannya/zemelna-reforma.

Земельна реформа та зміни, які чекають на грома-ди. Відновлено з https://smartfarming.ua/insayty/ zemel-na-reforma-ta-zminy-yaki-chekayut-na-hromady.

Земельний кодекс УСРР. (1922). Харків: Видавни-цтво НКЗС УСРР.

Історія українського селянства. (2006). (Т. 2). Київ: Наукова думка.

Калініченко, В. В. (2004). Громада поземельна. Енци-клопедія історії України. (Т. 2, с. 210-211). Київ: Наукова думка. Відновлено з http://history.org.ua/ LiberUA/ehu/2.pdf.

Калініченко, В. В. (2013). На зламі епох: земель-на громада в Наддніпрянській Україні (1917- 1930 рр.). Харків: ХДАК; Видавець Савчук О.О. Калініченко, В. В. (2020). Селянський двір і земель-на громада в Українській СРР (1922-1930 рр.). Вісник Харківського національного університе-

ту імені В. Н. Каразіна. Серія: Історія України. Українознавство: історичні та філософські на-уки. Вип. 30, 17-33 Харків.

Корнієнко, В. (2011). Громада. Політичнаенциклопе-дія. Київ: Парламентське видавництво.

КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. (1979). (Т. 2). Київ: Політвидав України.

Мацюцький, В. В. (2019). Визначення кількості зе-мельних громад на Лівобережній Україні. Еко-номічний розвиток і спадщина Семена Кузнеця, Тези доповідей Міжнародної науково-практич-ної конференції 30-31 травня 2019 р. (С. 362- 363). Харків.

Мацюцький, В. В. (2017). Генеза земельної громади УСРР. Актуальные научные исследования в со-временном мире, XXIV Международная научная конференция, 26-27 апреля 2017 г.: сборник на-учных трудов. (Вып. 4, Ч. 8, с. 54-59). Переяс-лав-Хмельницкий.

Мацюцький, В. М. (2014). Земельно-передільна ді-яльність земельної громади Лівобережної Укра-їни (1922-1930 рр.). Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії, Ма-теріали IV Міжнародної наукової конференції: збірка статей. (С. 185-196). Харків.

Нематериальное культурное наследие. ЮНЕСКО. Восстановлено из https://ru.unesco.org/themes/ nematerialnoe-kulturnoe-nasledie.

Низові бюджети України в 1926/27 господарчому році (районові, сільські, земельних громад). (1926). Т. V, вип. 5, № 157. СтатистикаУкраїни. Серія VІ. Статистика фінансів. Харків.

Об общих собраниях членов земельных обществ. (1925). Земельное законодательство УСРР и практикапоземельнымспорам: Сборникпоста-новлений и решений. Харьков.

Основные тексты Международной конвенции об охране нематериального культурного наследия. (2016). Восстановлено из https://ich.unesco.org/

doc/src/2003_Convention_Basic_Texts-_2016_ version-RU.pdf.

Отчет Народного комиссариата земледелия УССР за 1920 год. (1921). Харьков: Издание Нарком-зема УССР.

Петровський, Г. І. (1978). Вибрані статті і промови. Київ: Політвидав України.

Практика Правительствующего Сената по крестьянским делам. (1914). Санкт-Петербург: Департамент государственного земельного иму-щества.

Радянське будівництво на Україні в роки громадян-ської війни (1919-1920): [Зб. документів і матері-алів]. (1962). Київ: Видавництво АН УРСР.

Сборник документов по земельному законодатель-ству СССР и РСФСР. 1917-1954. (1954). Мо-сква: Госюриздат.

СъездыСоветовСоюзаССР, союзныхиавтономных советскихсоциалистическихреспублик: сборник документов. 1917-1936. (1959). (Т. 1). Москва: Политиздат.

Україна: Статистичний щорічник: 1929 рік. (1929). Харків: ЦСУ УСРР.

Экономическая политика СССР: сборник докумен-тов. (1947). (Т. 1). Москва: Госполитиздат.

Якиманский, В. (1924). К итогам аграрной револю-ции на Украине: По данным анкетного обследо-вания 1922 г. Харьков: ЦСУ УССР.

References

Brockhaus, F. A., Efron, I. A. (1900). Entsiklopedicheskiy slovar'. (Vol. 29). St. Petersburg. [In Russian].

Bulletin of the People's Commissariat of Agriculture Ukrainian Socialist Soviet Republic. (1927). No. 35. Kharkiv. [In Ukrainian].

Bulletin of the People's Commissariat of Agriculture Ukrainian Socialist Soviet Republic. (1930). No 13. Kharkiv. [In Ukrainian].

Verkhovtseva, I. G. (2019). Peasant self-government in the Russian Empire (the second half of XIX -- early XX century.). (Abstract of the dissertation ... Dr. of Historical Sciences: 07.00.02). Chernivtsi. [In Ukrainian].

The News of the All-Ukrainian Central Executive Committee. (1930, March 9). [In Ukrainian].

Collection of legalizations and orders of the workers' and peasant government of the USSR. (1922). Kharkiv: Publication of the People's Commissariat of Justice of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. [In Ukrainian].

Land reform. Uriadovyi portal. Retrieved from https:// www.kmu.gov.ua/diyalnist/reformi/ekonomichne-zrostannya/zemelna-reforma. [In Ukrainian].

Land reform and changes that await communities. Retrieved from https://smartfarming.ua/insayty/ zemel-na-reforma-ta-zminy-yaki-chekayut-na-hromady. [In Ukrainian].

Land Code of the USSR. (1922). Kharkiv: Publishing House of the People's Commissariat of Land

A?airs of the Ukrainian Socialist Soviet Republic. [In Ukrainian].

History of The Ukrainian peasantry. (2006). Vol. 2. Kyiv: Naukova Dumka. [In Ukrainian].

Kalinichenko, V. V. (2004). Land community. Entsyklopediia istorii Ukrainy. (Vol. 2, P. 210-211). Kyiv: Naukova Dumka. Retrieved from http:// history.org.ua/LiberUA/ehu/2.pdf. [In Ukrainian].

Kalinichenko, V. V. (2013). At the turn of the eras: land community in Dnieper Ukraine (1917-1930). Kharkiv: Kharkiv State Academy of Culture; Publisher Savchuk O. O. [In Ukrainian].

Kalinichenko, V. V. (2020). Peasant household and land community in the Ukrainian SSR (1922-1930). Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. N. Karazina. Seriia: Istoriia Ukrainy. Ukrainoznavstvo: istorychni ta ?losofski nauky. Issue 30, 17-33. Kharkiv. [In Ukrainian].

Kornienko, V. (2011). Community. Politychna entsyklopediia. Kyiv: Parlamentske vydavnytstvo. [In Ukrainian].

Communist Party of the Soviet Union in resolutions and decisions of congresses, conferences and plenums of the Central Committee. (1979). Kyiv: Politvydav Ukrainy. [In Ukrainian].

Matsutskyi, V. V. (2019). Determination of the number of land communities on the Left Bank Ukraine. Ekonomichnyi rozvytok i spadshchyna Semena Kuznetsia, Abstracts of the International Scienti?c and Practical Conference May 30-31, 2019.(Р. 362- 363). Kharkiv. [In Ukrainian].

Matsutskyi, V. V. (2017). Genesis of the land community of the Ukrainian SSR. Aktual'nye nauchnye issledovaniya v sovremennom mire, XXIV International Scienti?c Conference, April 26-27, 2017: collection of scienti?c papers. (Vol. 4, Part 8, P. 54-59). Pereyaslav-Khmelnitsky. [In Ukrainian].

Matsutskyi, V. M. (2014). Land and portable activities of the land community of left-bank Ukraine (1922- 1930). Suchasna ukrainistyka: naukovi paradyhmy movy, istorii, ?loso?i, Proceedings of the IV International Scienti?c Conference: a collection of articles. (P. 185-196). Kharkiv. [In Ukrainian].

Intangible cultural heritage. YuNESKO. Retrieved fromhttps://ru.unesco.org/themes/nematerialnoe-kulturnoe-nasledie. [In Russian].

Grassroots budgets of Ukraine in 1926/27 of the Economic year (rayon, rural, land communities). (1926). Vol. 5, Issue 5, No 157. Statystyka Ukrainy. Seriia VI. Statystyka ?nansiv. Kharkiv. [In Ukrainian].

About general meetings of members of land communities. Zemel'noe zakonodatel'stvo USRR i praktika po zemel'nym sporam: collection of judgments and decisions. (1925). Kharkоv. [In Russian].

The main texts of the International Convention on the Protection of Intangible Cultural Heritage. (2016). Retrieved from https://ich.unesco.org/doc/

src/2003_Convention_Basic_Texts-_2016_version-RU.pdf. [In Ukrainian].

The report of the People's Agriculture Commission of the Ukrainian SSR for 1920. (1921). Kharkov: Publication of the People's Commissariat of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. [In Russian].

Petrovskiy, G. I. (1978). Selected articles and speeches. Kyiv: Politvydav Ukrainy. [In Ukrainian].

The practice of the Government Senate on peasant a? airs. (1914). St. Petersburg: Department of State Land Property. [In Russian].

Soviet construction in Ukraine during the civil war (1919-1920): collection documents and materials. (1962). Kyiv: Publishing House of the Academy of Sciences of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. [In Ukrainian].

A collection of documents on the land laws of the USSR and the RFSR. 1917-1954. (1954). Moscow: State Publishing House of Legal Literature. [In Russian].

Congresses of the Soviet Union of the USSR, allied and autonomous Soviet socialist republics: (Collection documents). 1917-1936. (1959). Moscow: Politizdat. [In Russian].

Ukraine: Statistical yearbook: 1929. (1929). Kharkiv: Central Statistical O?ce of the Ukrainian Socialist Soviet Republic. [In Ukrainian].

Economic policy of the USSR: The Collection of Documents. (1947). Moscow: Gospolitizdat. [In Russian].

Yakimansky, V. (1924). To the results of the agrarian revolution in Ukraine: According to the questionnaire survey of 1922. Kharkiv: Central Statistical O?ce of the Ukrainian Soviet Socialist Republic. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru