Відтворювання та комунікація тексту в актуальних практиках міських просторів ХХІ сторіччя

The aim of the work is to explore alternative ways of communication between poets and audience and methods for reproducing poetry through topical practices at the beginning of the XXI century. Accordingly, it aims to consider cultural and artistic experiments of the second decade of the 21st century developed on the basis of language as a symbolic sign and sound system; to identify the main directions of intermedial interaction, the degree of socio-cultural differentiation and variability of communicative agents. The author applies the method of intermedial analysis formed on the basis of post-structural and postmodern methodology as well as the systematic approach of the theory of communication. The synthesis procedure involves considering of the integral properties of synthetic practices that are not inherent to the constituent components. The study determines the intermedial ties in topical poetic practices of the 21st century.

Plenty of communicative forms of presentation of poetic texts of the beginning of the 21st century reflect continuity with poetic practices of the 1990s but in the conditions of the screen culture of the hypermodern. New formations indicate the transition of literature from autonomy to mediality and intermediality, from authenticity to reproductivity, demonstrating transgression of borders between various spaces (real, virtual), artistic environments. Synthetic forms of topical practices such as performance, installation, flash mob, street art, show different directions of intermedial interaction in modern reproduction, attract a wide audience to cultural puncture, democratizing urban spaces.

Keywords: intermediality, language experiments, media, topical practices.

Постановка проблеми

У загальному вигляді пов'язана з важливими науковими завданнями комунікативних досліджень у культурології. Аналіз соціокультурної диференціації залученості громади до культурно-мистецьких практик важливий у визначенні комунікативних стратегій під час розробки соціальної та культурної політики держав, зокрема міст. Трансформація сучасних мистецьких форм безпосередньо залежить від стрімких змін оточуючого світу, його психологізації. Емоції стають важливішими за логіку та аналіз. Література, як і інші академічні мистецтва, не встигає за реаліями .

Іл. 1.

Останні дослідження та публікації

Комплексне дослідження теми можливе за умови залучення різногалузевих джерел з проблематики літературознавства, візуального мистецтва, культурології.

Міський простір сучасності є предметом зацікавлення антропологічних, урбаністичних, культурологічних студій. Теорія комунікації розглядає маргіналізовані простори (площі, автошляхи, закинуті індустріальні об'єкти, залізничні депо, ангари тощо), одночасно цифрові медіапростори (соціальні мережі, цифрові ЗМІ) як місця соціального й культурного обміну, що мають на меті творення «театру подій». У працях відомої медіамисткині, урбаністки та режисерки Оксани Чепелик місто та громада вивчаються з огляду на гетерогенний плюралізм поглядів, феномен мобільності колективного життя, дискусію та систему домовленостей. Тож «театр подій існує як засіб комунікації та залучення; візуальне мистецтво не є більше тільки живописом у гарному обрамленні, розміщеним на стінах, а є партисипаційним творчим актом, дійсно колективним ритуалом, живим і спільним урбаністичним щоденним простором» (Чепелик, 2009, с. 430).

Тематизація «актуальних практик», їхній зв'язок з авангардними напрямами презентації мистецьких творів, зміщення акценту з результату практики на демонстрацію процесу в посткласичній культурі докладно описані авторкою в статті«Актуальні культурно-мистецькі практики та процеси: проблематика наукового дискурсу». Водночас, актуальні культурно-мистецькі практики визначені як «громадянсько значущ(а), гостро експериментальн(а) естетичн(а) діяльність людини/людей, пов'язан(а) зі створенням творів мистецтва, їхнім освоєнням у громадських просторах, збереженням, перманентним застосуванням чи демонстрацією» (Бабій, 2020, с. 74).

Практики поділяються за принципом композиційної організації на динамічні: флеш-моб, інсталяція, гепенінг, перформанс -- та статичні: стріт- арт, паблік-арт, боді-арт тощо.

Дослідниця Л. Немченко в статті «Современные художественные практики: перекодирование публичных пространств» зазначає, що «хоча світоглядно-естетичні витоки сучасних мистецьких практик знаходяться в полі авангарду, реальне їхнє існування пов'язане з репрезентацією посткласики» (Немченко, 2015), де під посткласикою розуміється алогічне, позасмислове завершення, кінець усіх кінців, що відкидає протиставлення високого та низького, елітарного й масового, де достатньою умовою актуальності є перформативність як якість «зробленості» на публіку, репрезентативності, зміщення акценту з результату практики на процес.

Іл. 2.

Інтермедіальні студії висвітлюються сторінками часописів, водночас і американського Comparative Literature and Culture університету Пердью (Purdue). Найбільш цитована публікація зі спецвипуску «New Perspectives on Material Culture and Intermedial Practicе» (2011) Єнса Шретера (Jens Schroter).

Інтермедіальна типологія міжмистецьких зв'язків А. Ханзен Льове, між іншим, визначає явище як проєкцію концептуальних моделей, що «експліцитно сформульовані у вигляді теоретичного дискурсу або імпліцитно реконструйовані з наративних чи імагінативних текстів, на художні, музичні чи кіно-тексти, які завдяки цьому зберігають характер ''апелятивних” чи демонстративних артефактів» (Ханзен-Лёве, 2016, с. 40-42).

Термін «інтермедіальність» пов'язаний з альтернативним смисловим наповненням поняття «медіа», що розглядається не як інформаційні технології, технічні засоби комунікації, а як культуросеміотичний фактор, де медіа означає довільну знакову систему, що несе інформацію (Тишуніна, 2001, с. 152-153; Wolf, 1999, р. 3). Тож у сучасності відбувається заміна понять мистецтво (art) на медіа (media), мистецька взаємодія (interart) на інтермедіальність (intermedia). Єдиний комунікативний (медіа-) простір актуального мистецтва передбачає не лише залучення масмедійних образів до мистецького контексту, але й «трансгресію», перехід, зміщення меж текстів високого мистецтва. Шретер вирізняє чотири моделі дискурсу та наголошує на розумінні, що трансформаційна інтермедіальність не локалізована в посередництві, а в процесах репрезентації, і, отже, трансформаційна інтермедіальність є зворотною стороною онтологічної, яка зазначає на повсюдності інтермедіальності. Саме інтермедіальне поле (разом з інтермедіальними дослідженнями про інтермедіальність) продукує дефініції медіа (Schroter, 2011, р. 2).

Синтетичні жанри поезомалярства, відеопоезії, мелодекламації в контексті культурологічного дискурсу аналізує Любов Дрофань (2013). Авторка зазначає на невичерпності експериментів на основі мови. Актуальна термінологія, систематизація знань про сучасні синтетичні жанри російської літератури зібрана в довіднику «Жизнь по понятиям» Сергія Чуприніна (2007). Парадокси ієрархії постмодерних текстів, практики «мовної гри» описані в редакторських колонках Володимира Єшкілєва (2020), Юрія Андруховича (2017, 2020). Поза літературознавством принципи єдності тексту й зображення відомі та докладно вивчались у галузі промислової та рекламної графіки, типографіки. Відзначимо інтерес до зорових віршів та інших синтетичних жанрів серед професійних художників, архітекторів, музикантів. Їхня творчість та коментарі широко представлені в соціальних мережах та на спеціальних сайтах.

Мета публікації -- дослідити альтернативні способи комунікації поетів з аудиторією та способи відтворювання поезії через актуальні практики на початкові ХХІ ст. Водночас, розглянути культурно-мистецькі експерименти другої декади ХХІ сторіччя, створені на основі мови як символічної знакової та звукової системи; виявити основні напрями інтермедіальної взаємодії, ступінь соціокультурної диференціації та варіативність комунікативних засобів.

Іл. 3.

Виклад основного матеріалу

Форми існування текстів сучасності традиційно розмежовують між елітарним та масовим рівнями, їхня демонстрація варіює між просторами та форматами, апелює до візійності та видовищності, екранності. Число практик зростає разом з розвитком технічних можливостей, суспільної дигітальності, розумінням про вплив на маси (Схема 1).

Важливим фактором розвитку та популяризації нових синтетичних жанрів, видів, практик є масштабний фестивальний рух: книжкові форуми, етно-, екофестивалі, фестивалі сучасного мистецтва та урбаністики в Україні й за кордоном. Серед інших, новітній поетичний процес популяризується міжнародним бієнале ZEBRA Poetry Film Festival (Берлін, від 2002). Вітчизняні практики фіксуються фестивалями: спеціалізований відеопоезії «CYCLOP» (Київ) та літературний MERIDIAN CZERNOWITZ (Чернівці). Музично-поетичні колаборації програмні для фестивалю Porto Franko (Івано-Франківськ, від 2010). На офіційній сторінці фестивалю у facebook зазначено, що фестиваль«народився як перформативна реакція на літературний міф письменників “Станіславського феномену”», тож декларує спадкоємність між міфоло- гізованими класиками постмодерну та сучасними авторами.

Схема 1. Трансформація поетичних форм у посткласичній культурі.

Глобалізація, кризові політичні чинники та нинішня пандемія як трансформаційні фактори культурних процесів призвели до фактичного занепаду інтелектуальної елітарності. Дигітальність, що в попередні роки розглядалась як можливість до залучення нової аудиторії, нині часто є єдиною можливістю репрезентації. Зміна орієнтації просторів дозволяє використовувати потенціал популярної культури у впровадженні нових форм, методів. Тож кураторам медіатеорій важливо здійснювати навігаційну політику з метою формування аудиторії, обираючи для неї форми креативного вираження через відповідні комунікативні канали.

Аналізуючи значення тексту в сучасній культурі, та ще й у ковідний період, філософ, історик культури та теоретик літератури Ганс Ульрих Ґумбрехт зазначає повернення векторності практик з образів до текстів, вказуючи однак на їхню демократизацію: «...читаємо ми не лише романи, звісно» (Яковенко, 2021). Глобальні мережі змістили порядок між «естетичним» та «успішним», вплинули на розширення аудиторії як письменницької, так і реципієнтів, де успішність чи забуття автора визначаються кількістю «лайків», момент «тут і зараз» перестав бути актуальним через можливість нескінченної трансляції в часі та просторі. Відзначаємо значне зацікавлення візуальними текстами комерційних структур та політичної еліти. Так, до прикладу, виборча кампанія 2019-го року цілковито базувалась на типографічних гаслах. Згодом креативну типографіку вивели на формати білбордів комерційні заклади та релігійні общини Так, до прикладу, популяризацію біблійних текстів громадою «Свідків Єгови» зафіксовано автором на білбордах та сітілайтах міст Володимир-Волинський Волинської обл. та Івано-Франківськ у серпні та січні 2020.

Екранна культура впливає на формат літературної праці. Письменники часто виконують навігаційну місію, водночас, через формати редакторських колонок, блогерство. 90-десятник Степан Процюк 2019-го року започаткував власний проєкт у youtube-медіапросторі, метою якого є зміна векторності з письменницько-мистецького погляду на літературу до соціокультурних координат (Письменник про письменників, 2019). Володимир Єшкілєв аналізує популярність фейсбукового «шкільн(ого) віршування в жанрі ''про що люди кажуть”», доводячи, що вказаний феномен має причини, серед яких пошук масами прийнятних шаблонів, освоєння трендових читацьких ніш, прагнення до загадкової «духовності», традиційно зв'язаний з поетами та поезією; окремо вирізняє «пріоритети української гуманітарщини, що завжди ставила дешеві афоризми та опереткові прояви емоцій вище за пошуки оригінальних форм та парадоксальність метафор» (Єшкілєв, 2020). Архітектор, культурний діяч, один із засновників Першого міжнародного бієнале «Імпреза» (Івано-Франківськ, 1989) Ігор Панчишин на своїй сторінці у фейсбуці 17.02.2021, публікуючи фото 1990-х років, прокоментовані текстами Гейне, відзначив візуальне як новий урбаністичний текст: «...знімати (фотографувати) треба всім. і не обов'язково для архіву. Як вірші писати або цілювати )))».

Іл. 5.

Розширення потенційних можливостей існування мови в урбаністичному просторі одночасно порушує проблему повернення літературі, найперше, поезії, як і мистецтву загалом, елітарності через модифіковані соціокультурні практики, комунікаційні засоби, відмінні від агресивних форм шоу-бізнесу та реклами. Перформативність, як ознака «зробленості», публічності, соціальної значимості стала традиційним способом реалізації фахового поетичного потенціалу. Авторські читання, що в афішах часто зазначаються як поетичний перформанс, є складовою презентації нових збірок. Присутність популярних літераторів на фестивалях різного змісту (літературних, фольклорних, музичних, актуального мистецтва, урбаністики тощо) є маркетинговою складовою успіху події.

Нові технічні можливості дозволяють не лише змінити формат поетичного виступу, зблизити географію, але й змінити форму відтворювання тексту, прагнучи до його універсалізації, що не потребує літературного редагування та перекладу. У другій декаді ХХІ століття поезія може бути представлена в різні способи: як традиційне поетичне читання, друкована книга, зображувальна чи семіотична форма, форма арту чи музичне відтворення, інші синтетичні поєднання. Одночасно спостерігаємо спадкоємність актуальних практик у авторському виконанні. Митці-концептуалісти, що були активними учасниками поетичних процесів доби фестивалів 1990-х рр. («Червона рута», «Імпреза», «Вивих»), продовжують експерименти з різними аспектами мовного відтворення. У колаборації метрів із новими авторами народжуються колективні синтетичні виконавські аудіо- та відеоформи, здатні претендувати на феноменологічність.

Арсенал самоназв такий: поетичний фільм, поетичний кліп, кінопоезія, віршовий фільм, поетичне відео, кібер-поезія, кінетична поезія, цифрова поезія, фотопоезія, поетроніка, мультимедійна інсталяція, мультимедійний перформанс тощо. Новизна визначень та презентаційні характеристики, одночасно відтворення проектів на відкритих локаціях дають можливість залучити до літературного процесу нову аудиторію. Однак такі переваги експериментів незначні з огляду на пошук нової жанровості, що потребує інтермедіальності видових елементів, помноження взаємних змістів органічним способом.

Невизначеність критеріїв новотворів спричиняє до теоретичного дискурсу, у якому полемічним залишається метод поєднання слова з мелодикою чи візіею, варіюючи між формами виразного авторського прочитання, звуковими композиціями з використанням можливостей мовного апарату, медитативними практиками, залученням музичних інструментів, звуків зовнішнього середовища, фото чи відеоряду, використанням технічних засобів. Маловивченими залишаються і композиційні принципи організації, що визначають пріоритетність одного з мистецтв, відводячи іншому роль ілюстрації, супроводу, дифузне поєднання чи своєрідну єдність протилежностей. Парадокси теоретичних досліджень компенсуються кількістю та розмаїттям поширення експериментів, характеризуючи міждисциплінарні альянси як авангардний соціокультурний процес.

У контексті конкретного дослідження до актуальних практик залучаємо статичні: виставкова діяльність, стріт-арт, паблік-арт -- та динамічні: флеш-моб, інсталяцію, гепенінг, перформанс, концерт. Комбінація різноманітних практик може бути структурована за основними напрямами інтермедіальної взаємодії: літературно-візуальної, літературно-музичної, відеолітературної (література поєднується із відео чи віджеїнгом, іншими фіксованими відтворювальними цифровими технологіями), мультимедійної (поєднує в реальному часі візію, сонорність, танець, медитацію, відеопроєкції), віртуально-літературної, у якій мультимедійні літературні практики відтворюються у віртуальному просторі за допомогою цифрових каналів.

Літературно-візуальна інтермедіальна взаємодія обумовлює органічне поєднання форми та змісту тексту. Демонстрація арт-об'єктів відбувається через виставкову діяльність (як стаціонарну, так і віртуальну), стріт-арт, презентацію в соціальних мережах.

Якщо в 1990-х роках графіті нецензурного змісту розглядались поетами та письменниками як альтернативне джерело збагачення мовленнєвих практик, то нинішні адепти «публічного документування своїх діянь» викликають у тих самих авторів цілком протилежні емоції. Так, Юрій Андрухович, констатуючи трансформовану «політичну та суспільну активність» міської громади Івано-Франківська, а саме способи «настінн(их) шлях(ів) вираження», відокремлює текстові меседжі вуличного вандалізму від стріт-арту, підсумовуючи: «Не все, що нанесене спреєм, стає артом» (Андрухович, 2017). Одночасно антивандальні змісти переслідують і молодіжні громадські організації: 2014-го року у Львові сформоване нелітературне товариство Project#!, що пропагує цінності національної мови та культури альтернативними методами. Громадський простір міста завдяки графіті-практикам доповнився поетичними текстами, що декларують вихід поезії в нові простори (стіни будинків) через втрату нею традиційних (книжкові сторінки) (Проект «Поезія стін», 2015). Подібні артефакти, щоправда, анонімного творення відмічені й у Івано-Франківську (іл. 1).

Експерименти з візуалізацією поезії в 1990-х роках архітектора, художника-концептуаліста Мирослава Короля в другій декаді ХХІ сторіччя привели до уніфікованих медитативних практик. У циклі «Медитативний щоденник» (2018-2019) скорописний текст локалізується лише на обраному форматі (книжковий, А5), прямує до мікрографії, позбавленої прогалин, міжрядь та полів, властивих академічній графіці, розчиняється в просторі формату Розмова Надії Бабій з Мирославом Королем. Київ, 24 травня 2018 року. Щоденник Н. Бабій.. Текст (винятково молитовний) скидається на лінійне відтворення звукових хвиль (іл. 2); подальше абстрагування від змісту та зменшення висоти літер закономірно сформували формальну лінійність, у якій текст прочитується через невербальну інтермедіальність (іл. 3). Формат щоденника дозволяє спостерігати весь процес трансляційної практики як у часі, так і просторі. Роботи були представлені на виставках «А 4» Книжкового арсеналу 2016, 2017, 2018.

Фейсбучний формат інтелектуальної поезографії визначила для себе фахова перекладачка, філологиня-германістка Олена Потоцька Авторка візуальних постів захопилася свого часу чергуванням приголосних, коренями та етимологією слів, букв, звуків, працюючи над дисертаційним дослідженням «Фоносемантичний аналіз звуконаслідувальної лексики в німецькій мові». З інтерв'ю Олени Потоцької Надії Бабій 18 лютого 2020 р. Медіаархів Н. Бабій.. Авторка заперечує використання спадкового фактору у своїй творчості. Колоритні «забавки» з образністю та змістами, де переплітаються слова німецької, англійської, російської та української мови авторка пояснює: «Це якось з простору береться і в мозку трансформується. Це на рівні чуття та відчуття. Мови -- це дивовижні забавки для допитливого мозку... ще той допінг». Авторка ще не має власного друкованого видання. Поезії-забавки постулюють знакові лексеми: Мови, Задоволення, Зараз, Завтра, Сім'Я, Страх, Чудеса, Любити. Вірш «Промовчати» є чи не найкращим позиціонуванням боді-поезії, трансформованої до реалій ХХІ сторіччя:

Найсильніша ПРОМОВА з ПРОМОВ -- це таки ПРОМОВчати в ЧАТІ

До фейсбучного формату часто вдаються художники-універсалісти: Святослав Вірста (Чернівці), Василь Андрушко (Коломия), Олександр Чулков (Івано-Франківськ -- Тепліце, Чехія). Їхні текстово-візійні твори відзначаються особливою увагою до знаків, порожнин, інтервалів, взаємодії чи мовчанки:

...я люблю свої стежки ступаючи ногами босими в 0.30 на світанку... Святослав Вірста (поезія) ,,святославослов,, том 3.

Формат віртуальної виставки обраний математиком, візіоргафом Михайлом Зарічним Михайло Зарічний. Віртуальна виставка візіопоезії «Я про Я». 2021..

Літературно-музична інтермедіальність спрямована на досягнення акустичних ефектів.

Саме музику більшість літераторів уважає найвищим з мистецтв, одночасно мову -- частиною світової музики. Так, Юрій Андрухович наголошує на першості в його творчості музичного, потім візуального та вербального лише в третьою чергою Із розмови Юрія Андруховича з Утою Кільтер під час відкриття виставки художника Миколи Лукіна в галереї «Вагабундо» (Івано-Франківськ) 3 лютого 2020. Записала Н. Бабій., Тарас Прохасько визнає за музикою найвищий прояв людської думки, «знакова система якої стосується не лише будови звуку, а й космогонії». Говорячи про свої твори, наголошує, що спочатку «мелодика була визначальною в побудові речень, мова виражалася в різних інтонаціях і була ритмічною», згодом навмисно руйнував ритміку, створюючи труднощі читання (Пухарєв, 2017).

Сонорна (саунд-поезія, мелодекламація) розглядається серед актуальних практик початку ХХІ століття, у якій поезія поєднана з музикою чи звучанням (Дрофань, 2013, с. 43). Авангардність практики декларує одночасно її космополітизм та доступність для аматорського використання. Акціонізм поєднує сонорну поезію з психоделізмом, повертаючи слово до його початків звучарності в ритуальних, згодом релігійних практиках (Чупринін, 2007). Такі форми своєю незвичністю залучають до числа практикуючих як молодих експериментаторів, так і відомих поетів-перформерів, як-то Юрій Андрухович із «Мертвим півнем» та «Karbido» чи Юрій Іздрик з музикантами формації NOVA OPERA (оперні постановки «Wozzek», «Aerophonia» за участі звуків літака АН-2, «CHORNOBYLDORF»). Власний музичний проект літераторів Юрія Іздрика та Григорія Семенчука DrumТиАтр започаткований 2010-го року.

Автори самостійно визначають жанр поєднанням Electronic-Rap-Experimental, стиль як Declamation electro-punk, наголошуючи на унікальності та імпровізаційності кожного виступу, що не передбачає зведених репетицій та поєднує поезію, музику, довільні рухи, танець (DRUMТИАТР). Концертні проєкти «Самогон-Цинамон-Абсент» Юрія Андруховича та «Karbido» доповнені згодом (2010-2011) відеорядом агенції «Артполе». Поетичне виконавство поєднується з середовищними стилями електронної музики: noise, minimal, ambient, баладами, танго, вальсами, звуками грамофонів, каруселей, відеоколажем, на основі асоціативних відповідників.

Фестиваль Porto Franko 2018 означений як поезофонічний. Нерозривне поєднання слів «поезія» та «фонія» у єдине фіксоване поняття свідчило про рівнозначність використання обидвох мистецтв на фестивалі. Майданчиками інтеракцій були: залізничний вокзал, поруйнований палац XVIII ст., бароковий костел, міські площі та прибудинкові території, підвал, хол, фасад та дах драмтеатру.

Відеолітературна інтермедіальність.

Уведення до новотворів відеопрактик, синтезованих з літератрним текстом та звучарністю, стало наслідком доступності відеокамер. Перші артефакти були, по суті, поетичними чи прозовими відеокліпами, створеними непрофесіоналами галузі мас-медіа. Творці артефактів часто використовують механічні поєднання мистецтв поза інтермедіальністю. Відеоряд у такому випадкові супроводжує текст чи голос поета за принципом ілюстративності або фону. Такими, до прикладу, є чисельні відео флеш-моби, приурочені до державних свят чи ювілеїв поетів-класиків, що популяризуються ЗМІ та інтернет-мережами. Такі експерименти перетворють кліп на візуальний продукт чи ілюстративну поетичну презентацію. Натомість інтермедіальне поєднання відеопрактик з поезією обумовлює просторове та часове розгортання тексту з використанням прийомів конкретизації слова: порівнянь, метафор, асоціативного екранного сигналу як ненаративних текстових елементів.

До колекції вітчизняного відеоарту одним з перших віднесений фільм Олега Гнатіва та Тараса Про- хаська «Квіти святого Франциска» (1993) -- текст з апокрифів читає та головну роль виконує Т. Прохасько. За словами О. Гнатіва, фільм призначався для культурологічної передачі «Місячний удар»:

«Увесь процес відбувався ледь не нон- стопом, майже без дублів. Що перло -- те ми й знімали. Покійний Гіа Гонгадзе дав нам тоді камеру й допоміг із монтажем» (Філатов, 2015).

Анатолій Зіжинський відзначає невизначеність синтетичних медіа:

«Франківський відеоарт ніколи не претендував на концептуальну самостійність і радше був продовженням журналістських, візуальних, перформативних практик. Найчастіше твори відеоарту демонструвалися на колективних мистецьких виставках (акціях) поруч із живописом, фото, перформансами, доповнюючи загальну картину проєкту» (Перший відмін-ок, 2018, с. 96).

Термін «відеопоезія» сформульований Томом Конвісом ще 1978 року як власний спосіб входження до поетичного процесу. Принципи жанровості визначені 2011 завдяки його маніфестові (Videopoetry). Зазначаючи на єдності словотвору «Videopoetry», Конвіс визначає за жанром творення нового «поетичного досвіду» через злиття візуального, словесного та звукового. Відеопоезія є результатом еволюції неміцних історичних експериментів між зображенням та текстом. Еволюційні трансформації відбуваються і в руслі професійного визначення, де «відеопоет -- це поет, режисер та звукорежисер разом узяті. Відеопоезія визнає вимоги виробничої логістики, командну співпрацю; жанр містить як індивідуальну, так і спільну творчість за умови єдності бачення».

Твір відеопоезії обмежується 300-ма секундами через потребу збереження поетичного досвіду аудиторії, Конвіс розрізняє категорії: kinetic text, sound text, visual text, performance, cin(e)poetry, у яких попри відмінності комбінацій кінетичного (рухомого), проговореного тексту чи використання текстів як графіті, рекламних текстів, готових поліграфічних форм, музики, довколишніх звуків, пульсуючих світлових ефектів, відсутності чи до- лучення до кліпу особи автора як перформера, абстрактних зображень, спільним показником є відсутність оповідальності.

Кінетичні тексти належать до анімаційних практик, що виводять текст на нейтральне тло. Їхній розвиток пов'язаний з каліграмою, типографічними експериментами, зоровою поезією кінця ХХ ст. Цей вид демонстрації найбільш видовищний, оскільки тлом можуть бути загальні простори: краєвиди, урбанізований простір, інтер'єри, що поєднує вказану категорію із практиками стріт- та паблік-арту (іл. 4). Кінетика дозволяє демонструвати руйнування, реконструкцію, перетворення статичних текстів на рухомі символи, зображення, створювати кінетичні скульптури, об'єкти. Проєкції віджей-групи «Куб» (VJ group CUBE, Івано-Франківськ) як самостійні, так і в колаборації з Ю. Андруховичем, Ю. Іздриком кардинально змінюють уявлення глядачів про можливості трансляції та візуалізацію шумових ефектів, де «лінійні способи описання, які є проєкцією лінійного типу мислення, безпорадні перед нелінійною організацією звучання» (Дереш, 2007).

Відзначимо спільні праці Андрухович/ Karbido/Оля Михайлюк у відеопоезіях «Without you -- 2» (представлена на ZEBRA Poetry Film Festival, Берлін, 2012), «Зміна декорацій» (з альбому Ю. Андруховича «Цинамон», CYCLOP-2012), «Ніжність» (CYCLOP, Київ, 2013).

Мультимедійна інтермедіальність характерна для другої декади ХХІ сторіччя, реалізується переважно у форматах мультимедійних концертів, інсталяцій чи колажів. Комбіновані проєкти залучають три й більше видів мистецтва, різні способи демонстрації, акустичного підсилення. Відзначимо, що вказані проєкти характеризуються дифузністю. Вибір концертного майданчика щоразу спричинює до зміни форми, композиції проекту та способу комунікації через залучення нових виконавців, доповнення програми новими медіа.

Соціально-культурні проєкти останніх років актуалізують проблематику комунікації: мови, спілкування, порозуміння, мовчання. Такими, до прикладу, є варіації «Розділових». Перше представлення відбулось восени 2012-го в Харкові, у грудні 2012-го в Івано-Франківську та Києві. Автори, Сергій Жадан та Оля Михайлюк, відносять його до поетичних перформансів, аргументуючи належність до жанру поєднанням функцій виконання та дослідження творчого процесу, в основі якого поетичний текст С. Жадана «Месопотамія». Проєкт відображає акт листування між віртуальними «Ним» та «Нею». Сюжет фактично відсутній, складений з довільної комбінації історій, «голосів, присутня велика кількість якихось постатей, тіней». «Чоловіче» позиціонується через голос, «ЇЇ» сцени відображуються образами: проєкції на екран відтворювали медитативну каліграфію, що складалася з окремих слів, речень -- як змістовних, так і абстрактних, виражених через хляпання, «чвиркання» зеленкою, соком бузини тощо. За словами О. Михайлюк, «це такий своєрідний action writing Термін запропонований Олею Михайлюк: «Action Writing. За аналогією з Action Painting».... найважливішим у цьому проєкті лишається саме акт співіснування і взаємодії» (Розділові. Історія).

Версія «Розділових» 2014-го року доповнена новими контекстами, пов'язаними зі зміною локації (Алчевськ, садиба Мсциховського), доповнення звучарності та каліграфії рухами танцівниці Андреа Марії Хандлер у другій частині. Подальші інтерпретації 2015-го пов'язані з фестивалями Харкова, Львова, Чернівців. Локацією мультимедійного проєкту в Івано-Франківську 2018-го став парасольковий цех колишнього заводу «Промприлад» (тепер креативний простір -- Promprylad.Renovation). Каліграфиня змінила формат колажевої співучасті на реальний час, демонструючи письмо зі скляного екрану безпосередньо під час концерту.

Мультимедійний перформанс Ю. Андруховича, С. Пілявця (з VJ group CUBE), О. Михайлюк, В. Новожилова та М. Токаря «Безкінечна подорож, або Енеїда» після прем'єри 2017-го року мав 11 повторних виступів, у яких частково змінювались текстова та візійна складові. На сайті «Артполя» видовість, чи то форма дійства, позиціонується як «мікс», «мультимедійний колаж», що, з одного боку, пояснює спосіб загального композиційного укладу, з другого -- апелює до узаконення жанровості, як це вже було на початкові ХХ сторіччя (Greenberg, 1958). Відеоверсія акції зазначена на artpolechannel 2018-го року як «мультимедійна лекція» 19 квіт. 2018 р. створено Агенцією АртПоле в межах проєкту «Зміцнення громадської довіри» (UCBI ІІ), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID)., що апелює до навчальних форм.

Загалом акція має еклектичну композицію. Текстовий блок поєднує уривки з поеми Котляревського з есеями Андруховича, музичне доповнення зімпровізоване з барокової мелодики гітари, записів оперного співу, шумових ефектів та електронних бітів. Візуалізацію складали фото сучасної Полтави, ілюстрації «Енеїди» різних років, фрагменти ікон «Страшний суд». Доповненнями стали анімація віджея С. Пілявця, краєвиди-ведути, елегантні романтичні портрети. Бурлескність викладу підтверджує основну ідею: сенс у безкінечній подорожі, «початок української літератури був веселий, ігровий і піратський» Записано за «Безкінечна подорож, або Енеїда» від 19 квітня 2018.

Аудіовізуальна інсталяція «Слова, якими можна все пояснити» (Оля Михайлюк, Сергій Жадан; прем'єра: Galeria Labirynt у межах виставки Teraz w Polsce, Люблін, 2016) представляє відеопоетичний експеримент, у якому проговорений поетичний текст доповнений відео- та фотоцитатами, записом імерсивної каліграфії, відомої з попередніх проєктів «Артполя». З анотації авторів:

«Випадково ми записали це повідомлення в азбуці Морзе у Сєвєродонецьку -- місті на межі з зоною бойових дій. Мені здавалося, що якби я знав цей алфавіт, то розшифрував би його значення як один із моїх улюблених віршів. Про війну та віру» (The simplest words, 2016).

Віртуально-літературна інтермедіальність може розглядатись як новий перспективний напрям, що пов'язує мультимедійні літературні практики чи лише візуально-літературні з Non-fungible token (NFT) -- криптотехнологіями. Незамінний цифровий маркер (NFT) -- це одиниця даних, яка зберігається в цифровій книзі, яка називається блокчейном, що засвідчує будь-який цифровий файл як унікальний (Duffy).

Практики, що використовують віртуально-літературну інтермедіальність в Україні наразі не чисельні. Останні трансформації проєкту «Розділових» пов'язані з його інституціолізацією у віртуальному просторі. Обраний оксиморон Movement «розділові» концептуалізує утворення нової спільноти навколо початкового перформансу. Сайт «Розділових» прагне змінювати інформаційний контент та взаємодіяти з аудиторією, пропонуючи користувачам роль деміургів, що складують власний текст із запропонованого конструктору: цитат, окремих слів, картинок, медитативної каліграфії. Віртуальний простір актуалізований ключовими словами проєкту: нічого, ніч, ніжність, любов, війна. Доступ до опції конструкту дозволяє комбінувати обране слово з текстовою фразою та каліграфічним зображенням, абстрактними кляксами, керувати композиційним утворенням відповідно від слова, пов'язаного з конкретною емоцією, видруковувати самостійно листівки, ділитись ними в соцмережах. Конструкт надає можливість використовувати іноземні мови, що розширює аудиторію. На думку авторів, таке поєднання, «ретрансльоване у віртуальний простір, стало набувати форми нової самостійної мови» (Розділові. Історія), що може бути інстальована незалежно від реальної локації та конкретного часу, націлена можливістю варіативних зупинок чи повернення до минулого кроку.

комунікація поет мова інтермедіальний

Висновки

Чисельні комунікативні форми представлення поетичних текстів початку ХХІ сторіччя відображають спадкоємність із поетичними практиками 1990-х років, однак в умовах екранної культури гіпермодерну. Новотвори свідчать про перехід літератури від автономності до медіальності та інтермедіальності, від автентичності до репродуктивності, демонструючи трансгресію кордонів між різними просторами (реальними, віртуальними), мистецькими осередками. Концептуальні експерименти, синтезуючись із музикою та відео, цифровими технологіями, фокусуються на суттєвості мови, заперечують оповідальність.

Синтетичні форми актуальних практик: перформансу, інсталяції, флеш-мобу, стріт-арту -- в сучасному відтворенні демонструють різні напрями інтермедіальної взаємодії: літературно-візуальної, літературно-музичної, відеолітературної, мультимедійної, віртуально-літературної. Використання практик залучає до культурної партисипації широку аудиторію, демократизуючи міські простори.

Поетичні практики відображають комплексну працю, дослідження поєднання звуків, букв, що наділені змістами через культурну діяльність. Здатність текстів передавати ознаки абстрактних форм (ідей), а також конкретних об'єктів забезпечують ідеальний контрапункт елементами зображення та звуку. У візуалізації застосовані стратегії, похідні від типографіки, графічного дизайну, каліграфії, глянцевого колажу та графіки. Гарнітури, накреслення, додаткові символи обираються за принципами чіткості та сугестивності, завжди відповідно до зображення, представленого на екрані, чи звучарності поезії.

Позиціонування, рух, тривалість, ефекти спливання чи розчинення, доповнені голосовими чи інструментальними, шумовими діями стають новою реальністю нашого сприйняття поетичного досвіду. Сучасні експерименти в літературі призначені активізувати свідомість методами переживання моменту, розширенням каналів сприйняття. Їхній розвиток, прискорений умовами загальної дигітальності, полягає в пошуках нових компромісів між формою та способами презентації. Класифікацію «нелінійної» творчості неможливо описати звичними способами, орієнтованими на лінійний тип мислення.

Література:

1. Андрухович, А. (2017). Слова слова слова. Збруч.

2. Бабій Н.П. (2020). Актуальні культурно-мистецькі практики та процеси: проблематика наукового дискурсу. Питання культурології. № 36, 2020. С. 69-78.

3. Дереш Л. (2007). Вічні пошуки іншого. Чотири хвилі психоделії в музиці. Art-vertep.

4. Дрофань Л. (2013). Література поза літерою. Міст. Вип. 9. С. 37-45.

5. Єшкілєв В. (2020). Про власників вподобайок. Репортер.

6. Немченко Л. (2015). Современные художественные практики: перекодирование публичных пространств. Топографии популярной культуры. 10.02.2020.

7. Перший відмінок. (2018). Незалежне мистецтво Івано-Франківська. Дев'яності-нульові. Тексти, візії, персони. Івано-Франківськ: «ArtHuss». 304 с.

8. Письменник про письменників: українська література очима Степана Процюка (2019).

9. Проект «Поезія стін». (2015).

10. Пухарєв Ф. (2017). Тарас Прохасько: «Давніше прагнув, щоб мої тексти звучали як музика».

11. Розділові. Історія. (б. р.). Відновлено з https://rozdilovi.org/ua/history (дата звернення: 14.03.2021).

12. Тишунина Н. (2001). Методология интермедиального анализа в свете междисциплинарных исследований. Матер. междунар. научн. конф. 18 мая 2001 г. Санкт-Петербург. С. 149-154..

13. Філатов, А. (2015). Олег «Мох» Гнатів і кіно конопляного відвару.

14. Ханзен-Лёве О.А. (2016). Интермедиальность в русской культуре: От символизма к авангарду. Москва: РРГУ 450 с.

15. Чепелик О. (2009). Суспільне замовлення для урбаністичних просторів. Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини, № 6. С. 430-446.

16. Чупринин С. (2007). Жизнь по понятиям. Москва: Время. 766 с.

17. Яковенко К. (2021). Ганс Ульрих Ґумбрехт: «Повернення до колишньої реальності вже неможливе».

18. DRUMТИAТР: «Ми репрезентуємо поезію музичними засобами» (2017).

19. Duffy R. (2021). The NFT Market Tripled Last Year, and It's Gaining Even More Momentum in 2021. Morning Brew.

20. Greenberg С. (1958). Collage. The quintessential essay on Cubism and probably the most important single essay about the 20th Century painting. Art and Culture, substantially revised from an article in Art News.

21. Konyves Т (2011). Videopoetry: a manifesto.

22. Schroter, Jens. (2011). Discourses and Models of Intermediality. Comparative Literature and Culture. 13.3 рр.

23. The simplest words explain it all. (2016).

24. Wolf, W (1999). Musicalization of Fiction: A Study in the Theory and History ofIntermediality. Amsterdam: Rodopy. 272 p.

References

1. Andrukhovych Yu. (2017). Slova slova slova [Words words words]. Zbruch. 28.01.2020. (in Ukrainian)

2. Babii N. (2020). Aktualni kulturno-mystetski praktyky ta protsesy: problematyka naukovoho dyskursu [Contemporary art and cultural practices and processes in scientific discourse]. Issues in Cultural Studies. № 36. P 69-78. (in Ukrainian)

3. Hanzen-Love А.A. (2016). Intermedialnost v russkoj kulture: Ot simvolizma k avangardu [Intermediality in Russian culture: From symbolism to the avant-garde]. Moscow: RGGU. 450 p. (in Russian)

4. Chepelyk О. (2009). Suspilne zamovlennia dlia urbanistychnykh prostoriv [Public order for urban spaces]. Modern problems of research, restoration and preservation of cultural heritage, № 6. P 430-446. (in Ukrainian)

5. Chuprinin S. (2007). Zhizn po ponyatiyam [Life by concepts]. Moscow: Vremya. 766 p. (in Russian)

6. Deresh L. (2007) Vichni poshuky inshoho. Chotyry khvyli psykhodelii v muzytsi [Eternal search for the other. Four waves of psychedelia in music]. 22.01.2021. Агі-vertep. (in Ukrainian)

7. Drofan L. (2013). Literatura poza literoiu [Literature outside the letter]. Mist. 9. P 37-45 (in Ukrainian).

8. DRUMTIATR: «My reprezentuiemo poeziiu muzychnymy zasobamy» ["We represent poetry by musical means"] (2017). 18.01.2021. (in Ukrainian)

9. Duffy R. (2021). The NFT Market Tripled Last Year, and It's Gaining Even More Momentum in 2021. Morning Brew.

10. Filatov A. (2015). Oleh «Mokh» Hnativ i kino konoplianoho vidvaru [Oleg "Moss" Gnativ and hemp broth movies]. (in Ukrainian)

11. Greenberg С. (1958). Collage. The quintessential essay on Cubism and probably the most important single essay about the 20th Century painting. Art and Culture, substantially revised from an article in Art News.

12. Yeshkiliev V (2020). Pro vlasnykiv vpodobaiok [About the owners of the likes]. Reporter. 16.01.2021. (in Ukrainian)

13. Konyves Т (2011). Videopoetry: a manifesto.

14. Nemchenko L. (2015). Sovremennye hudozhestvennye praktiki: perekodirovanie publichnyh prostranstv [Contemporary Art Practices: Transcoding Public Spaces]. Topografii populjarnoj kultury. 10.02.2020. (in Russian)

15. Pershyi vidmin-ok [The nominative case]. (2018). Nezalezhne mystetstvo Ivano-Frankivska. Devianosti-nulovi. Teksty, vizii, persony [Independent Art of Ivano-Frankivsk. 1990s -- 2000s. Texts, visions, personalities], Ivano-Frankivsk: «ArtHuss». (in Ukrainian)

16. Proekt «Poeziia stin» [Poetry of Walls Project]. (2015). (in Ukrainian)

17. Pukhariev F. (2017). Taras Prokhasko: «Davnishe prahnuv, shchob moi teksty zvuchaly yak muzyka» ["I used to want my lyrics to sound like music"]. (in Ukrainian)

18. Pysmennyk pro pysmennykiv: ukrainska literatura ochyma Stepana Protsiuka [Writer about writers: Ukrainian literature how Stepan Protsyuk saw it] (2019). (in Ukrainian)

19. Rozdilovi. Istoriia [Punctuation. History]. (No date). (in Ukrainian)

20. Schroter, Jens. (2011). Discourses and Models of Intermediary. Comparative Literature and Culture. 13.3 рр.

21. The simplest words explain it all. (2016).

22. Tishunina N. (2001). Metodologija intermedialnogo analiza v svete mezhdisciplinarnyh issledovanij [Intermedial analysis methodology in the light of interdisciplinary research]. Proceedings of the Conference, Saint Petersburg, May 18, 2001 (рр. 149-154). (in Russian)

23. Wolf W (1999). Musicalization of Fiction: A Study in the Theory and History of Intermediary. Amsterdam: Rodopy. 272 p.

24. Yakovenko K. (2021). Hans Ulrich Gumbrecht: «Povernennia do kolyshnoi realnosti vzhe nemozhlyve» [Hans Ulrich Gumbrecht: "It is no longer possible to return to the former reality"]. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru