Радянський кінематограф на території УРСР у 1960-х - 1980-х рр.: проблема двомовності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

РАДЯНСЬКИЙ КІНЕМАТОГРАФ НА ТЕРИТОРІЇ УРСР У 1960-Х - 1980-Х РР.: ПРОБЛЕМА ДВОМОВНОСТІ

Валентина Молоткіна, д-р іст. наук, проф.

Інна Левченко, д-р іст. наук, проф.,

Ірина Березанська, канд. іст. наук, доц., кафедри

історії культури України та спеціальних історичних дисциплін

м. Переяслав

Анотація

кінематограф радянський мовний ідентичність

У статті розкривається вплив радянського кінематографа на зміну мовної ідентичності населення УРСР. Проаналізовано зміст, ідеологічний контекст кіно 1960-х - 1980-х рр. в умовах русифікаторської політики партійної номенклатури. Висвітлено роль тогочасної кіноіндустрії у реалізації концепції єдиної спільноти - «радянського народу». Варто виділити ключові причини цього процесу: спробу радянської влади уникнути вільнодумвства серед працівників творчих професій, недопущення будь-яких проявів української ідентичності, боротьбу з дисидентством, зокрема попередження його проявів тощо. Розкрито роль телебачення у житті радянської людини 1960-х - 1980-х рр. Висвітлено вплив радянської кіноіндустрії на світогляд населення. Розглянуто нормативно-правову і законодавчу базу, яка врегульовувала питання кінематографа.

Характеристика даної проблематики дозволила деталізувати особливості й виокремити тенденції радянської політики у сфері телерадіомовлення. У цілому радянське кіно розглядається як один із засобів і методів русифікації суспільства, зміни етнічної та мовної ідентичності населення. З 'ясовано, що особливістю радянського кінематографа була ідеологічна складова, яка пронизувала абсолютно всі сфери життєдіяльності тогочасного суспільства. Однією із цілей кінематографа було формування в особистості переконання щодо спільного історико-культурного походження всіх народів СРСР, а найголовніше - усвідомлення себе частиною «радянського народу». Незалежно від жанру (художнє чи документальне), радянське кіно, як і будь-який інший витвір мистецтва, мало на меті показати так звану велич «радянського народу», зобразити просту «радянську людину», як героя свого часу, висвітлити основні досягнення соціалістичного будівництва тощо. Звісно, що реалізація завдань кінематографа потребувала жорсткої цензури, а у документальних фільмах - фальсифікацій та підміни фактів. Разом із поширенням русифікації всі ці явища обумовлювали відречення від мовних, культурних та побутових традицій свого етносу.

Ключові слова: кінематограф, мовна політика, русифікація, фільм, ідентичність, телебачення, радянський народ.

Annotation

Valentyna Molotkina, Dr. Habil. (History), Professor, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Pereiaslav, Ukraine

Inna Levchenko, Dr. Habil. (History), Professor, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Pereiaslav, Ukraine

Iryna Berezanska, History (PhD), Associate Professor, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Pereiaslav, Ukraine

SOVIET CINEMATOGRAPHY IN THE TERRITORY OF THE USSR IN THE 1960S-1980S: THE PROBLEM OF BILINGUALISM

attempt of the Soviet authorities to avoid free-thinking among workers in creative professions, the prevention of any manifestations of Ukrainian identity, the fight against dissidence, in particular the prevention of its manifestations, etc. The role of television in the life of a Soviet citizen in the 1960s - 1980s is revealed. The influence of the Soviet film industry on the worldview of the population is highlighted. The regulatory and legislative framework, which regulated the issue of cinematography, was considered.

The characterization of this issue made it possible to detail the specifics and single out the trends of Soviet policy in the field of television and radio broadcasting. In general, Soviet cinema is considered as one of the means and methods of Russification of society, changing the ethnic and linguistic identity of the population. It was found out that the peculiarity of Soviet cinema was the ideological component, which permeated absolutely all spheres of life of the society at that time. One of the goals of the cinema was the formation of conviction in the individual about the common historical and cultural origin of all the peoples of the USSR, and most importantly, the awareness of oneself as a part of the «Soviet people». Regardless of the genre (artistic or documentary), Soviet cinema, like any other work of art, was intended to show the so-called greatness of the «Soviet people», to depict the simple «Soviet man» as a hero of his time, to highlight the main achievements of socialist construction etc. Of course, the realization of the tasks of the cinema required strict censorship, and in documentaries - falsifications and substitution offacts. Together with the spread of Russification, all these phenomena led to the renunciation of the linguistic, cultural, and household traditions of one's ethnic group.

Key words: cinematography, language policy, Russification, film, identity, television, Soviet people.

Постановка проблеми

Телебачення і кінематограф - це вагомий важіль впливу на формування особистості. Візуалізація певних процесів, подій і явищ дозволяє легше сприймати інформацію, але у той же час вимикає уяву і критичне мислення. Тому, чим більше особистість витрачає часу для перегляду медійного продукту, тим більше вона втрачає зв'язок із реальністю. Від початку свого створення кінематограф виконував не лише естетичну і культурну функцію, але й ідеологічну. На сьогоднішній день ситуація лишається незмінною, адже через кіно досить часто передаються певні моделі поведінки та світоглядні орієнтири, які згодом використовує споживач кіноіндустрії.

Радянський кінематограф ставав певним засобом поширення комуністичної пропаганди, розвитку нових світоглядних цінностей, інструментом зміни ідентичності. Компартійні ідеологи розуміли, що кінематограф відіграє вагоме значення для формування нового типу особистості «радянської людини» і нової етнічної спільноти «радянського народу». До того ж, даний вид мистецтва став ефективним засобом, який сприяв русифікації суспільства, адже більшість фільмів, які виходили в СРСР були російськомовними, а спроби перекладу на українську мову зазнавали перешкод та обмежень. До того ж, українські режисери досить часто знімали фільми за партійними рекомендаціями і вказівками, що позбавляло українське кіно проявів будь-якої автентичності. У цьому контексті актуалізуються два важливих, з точки зору історичної науки, питання: вплив радянського кінематографа на мовну ідентичність населення і особливості розвитку українського кіно в умовах радянської окупації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Тема радянського кінематографа знайшла своє відображення у працях В. Вовка [2], Ю. Каганова [3], Н. Кіндрачук [4], Л. Масенко [5], В. Молоткіної [6], Н. Ховайби [7-8], Н. Черненко [9]. Найбільш ґрунтовний аналіз розвитку радянського кінематографу міститься у дисертаційному дослідженні Н. Ховайби «Державна політика у галузі кінематографа УРСР (друга половина 1960 -х - перша половина 1980-х рр.)». Дослідниця акцентувала увагу на особливостях радянської політики у галузі кінематографа, охарактеризувала вплив кінофільмів на світогляд населення, розкрила причини переслідування та репресій режисерів і сценаристів, кінофільми яких не пройшли перевірку цензурою. Частково Н. Ховайба дослідила питання русифікації, наголошуючи на зниженні кількості і якості україномовних фільмів [8]. В. Молоткіна, у цілому аналізуючи мовну політику на території УРСР, частково висвітлила процеси русифікації у цій галузі [6]. Ю. Каганов наголошував, що телебачення і кінематограф, вплинули на формування нової особистості - «радянської людини». Тому зміст кінопродукції мав більш ідеологічний контекст ніж змістовий [3]. Л. Масенко притримувалася вище вказаної позиції, зазначаючи, що телебачення у Радянському Союзі використовувало низку маніпулятивних технологій. Дані технології були сформовані для створення у глядачів штучного переконання щодо величі російської мови і культури з одного боку, та низьковартості української, з іншого [5]. Частково питання радянського кінематографа розкривав В. Вовк, який намагався з'ясувати місце кіно у побутовому житті пересічних жителів Радянської України [2]. Патріотичні складові українського мистецтва висвітлено у дисертаційному дослідженні М. Черненко «Національно-патріотичні аспекти культурно-мистецької спадщини України (60-80-ті рр. ХХ ст.)», яка аналізує вплив кіноіндустрії на свідомість української нації через дослідження творчості О. Довженка, С. Параджанова, Ю. Іллєнка та І. Миколайчука [9, с. 12]. У дослідженні Н. Кіндрачук розкрито проблему заборони національних мотивів в українському кіномистецтві в період застою та проаналізовано вплив російськомовного кінематографа на свідомість пересічного радянського громадянина [4]. Нині важливо детально дослідити вплив радянського кінематографа на українську ідентичність, особливо в контексті русифікації.

Метою статті є дослідження впливу радянського кінематографа на мовну ідентичність населення УРСР у 1960-х - 1980-х рр., а також характеристика наслідків даної ідеологічної політики.

Виклад основного матеріалу

Політика, щодо впровадження русифікації, на території УРСР пронизувала всі сфери життя тогочасного громадянина. Якщо в науково-освітній сфері та книговидавництві можна простежити певну стратегію, яка забезпечувала впровадження нової мовно-культурної політики, то русифікація кінематографа відбувалася досить хаотично. У тогочасних реаліях було важливо створити образ «радянської людини», який мав нести у свідомість широких народних мас комуністичні постулати та радянську ідеологію, уніфіковану для всіх народів тогочасного СРСР. Варто зазначити, що поруч з радіо, телебачення стало потужним знаряддям, яке партійна номенклатура використовувала для пришвидшення процесів мовно -культурної асиміляції населення республіки та створення нової історичної спільноти - «радянського народу» [5]. Зі своєю появою, телебачення, створило новий механізм, який дозволяв маніпулювати свідомістю широких народних мас та уніфікувати морфологічну структуру української мови, наблизивши її до російського словотвору.

Така політика призводила до стагнації української культури та реалізації штучно насадженої ідеології «соціалістичного реалізму», завдання якої полягало у впровадженні радянського способу життя та підсиленні ідеологічних постулатів. Героями радянського кінематографа в основному виступали представники робітничого класу, які цілеспрямовано ставали будівничими комунізму [8, с. 65].

Особливістю радянського кінематографа була чітко регламентована ідеологічна складова, яка стосувалася всіх сфер життєдіяльності пересічної радянської людини. За допомогою кіно, в свідомість населення насаджувалася теза про те, що всі народи Радянського Союзу мають спільне походження, мову та історико-культурну спадщину, яка значно видозмінювалася через вагомий вплив командно-адміністративної системи [7]. Дана політика призводила до пригнічення проявів етнічної самобутності населення, та насадження тези про мовно-культурну єдність народів СРСР, зокрема через телебачення та кіномистецтво.

З оголошенням курсу на побудову комунізму на ХХІІ з'їзді КПРС у 1961 р. відбувся черговий наступ на національні мови, результатом якого стало різке обмеження їх вжитку. Провідним гаслом мовної політики партії та уряду стають слова М. Хрущова «Чим швидше ми заговоримо російською, тим швидше побудуємо комунізм» [6, с. 92]. Ця стратегія підтверджувала думку про те, що для швидкої побудови комунізму, варто використовувати всі можливі методи впливу на свідомість населення республіки, а поява телебачення тільки полегшувала реалізацію даного курсу.

Основне завдання радянського кінематографа було чітко сформульоване в низці партійних постанов: «Про дальше поліпшення і розвиток кіномистецтва на Україні» (1971 р.), «Про заходи до дальшого розвитку радянської кінематографії» (1972 р.), «Про літературно-художню критику» (1972 р.), «Про дальше поліпшення ідеологічної, політико-виховної роботи» (1979 р.), «Про заходи по дальшому підвищенню ідейно-художнього рівня кінофільмів і зміцнення матеріально-технічної бази кінематографії» (1984 р.) [7]. Аналізуючи дані цих постанов варто відзначити, що україномовні фільми часто зазнавали критики через неналежний культурний та ідеологічний рівень. Формування образу «радянської людини» вимагало дотримання чітко регламентованих постулатів та поширення комуністичних ідеалів серед широких народних мас.

Як могутній засіб пропаганди відзначалося документальне, художнє, науково - популярне кіно, яке використовували в якості виховного засобу для народу [7]. Дана політика унеможливлювала поширення мовно -культурної спадщини українського народу через кіномистецтво та телерадіомовлення, адже цензура швидко фіксувала всі прояви національної ідентичності, та, в подальшому, забороняла показ даних продуктів кіноіндустрії.

Образ «радянського кіногероя» 1970 -х рр. набув значного поширення на телеекранах. Йому були притаманні наступні риси: чесність, працелюбність, прагнення до самореалізації, відповідальність, енергійність, поширення комуністичних ідеалів та віра у світле майбутнє [1, с. 328]. Саме такий типаж кіногероя викликав довіру у глядачів та надихав звичайних робітників, які мріяли про краще життя. Часто, у радянських фільмах, розкривалася воєнна тематика, освоєння цілини, відбудова всесоюзного господарства, пропагувалася політка «злиття націй» - тобто в хід ішло цілеспрямоване зомбування населення, але вже через телеекрани. Дану тенденцію можна простежити на прикладі російського телебачення, яке населення сприймає єдиним достовірним джерелом інформації, відкидаючи навіть пресу та журнальну періодику. Як бачимо, росія перейняла радянську спадщину навіть у питанні ідеологічної «обробки» населення, що в подальшому дозволило чітко та систематизовано керувати людьми через телеекрани, сформувавши «ватне покоління».

Важливими, для аналізу ролі українського телебачення у медійному просторі СРСР, є дані про характер та обсяги мовлення Центрального телебачення і телестудій України. Так, за 1 квартал 1962 року співвідношення передач власного виробництва Київської студії телебачення і ретрансляції передач ЦТ становить 1:1,7 (615 год. проти 1036,5 год.). Як правило, під час ретрансляції передач в УРСР, перевага надавалася медійному продукту, який надходив із Москви або Ленінграду [3, с. 188]. Такий стан речей демонстрував залежний стан україномовного контенту від всесоюзного центру, адже, досить часто, передачі відзняті українською мовою вважалися не якісним медійним продуктом, та, як наслідок, не отримували бажаного ефірного часу.

З розвитком телевізійних технологій, україномовне телебачення втрачало залишки своєї унікальності та автентичності. Якщо телевізійні програми, що існували та території УРСР у 1951-1967 рр., транслювали значну частину україномовного контенту та демонстрували національний колорит, то з кінця 1960-х - початку 1970-х рр. українське телебачення втрачає залишки автономії, позбавляється проявів національно-культурних рис, стає елементом загальносоюзного телерадіопростору та перетворюється на вагомий інструмент русифікації населення [3, с. 188]. Дана стратегія дозволила на офіційному рівні витіснити україномовний медіапродукт, оскільки, в тогочасному УРСР, культура виступала ідеологічною складовою політики.

Проте, український контент все ж продовжував існувати. Цьому сприяло функціонування Львівської телестудії, яка орієнтувалася на виробництво телепередач та фільмів, відзнятих українською мовою. Проте, коли даний продукт потрапляв на телеканали Москви, його перекладали на російську мову або додавали титри. Досить часто, самі глядачі, які проживали в російськомовних містах, писали листи-звернення на кіностудії з проханнями транслювати телепередачі виключно російською мовою [3, с. 189].

У 1960-1970-х рр. на території УРСР працювало 5 кіностудій: Київська кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка, Одеська кіностудія, Українська студія хронікально-документальних фільмів (м. Київ), студія «Київнаукфільм» та «Укртелефільм». На початок 1970-х рр. загальна кількість працюючих на цих студіях нараховувала 600 осіб [8, с. 43-44].

У 1971-1976 рр. на радянські телеекрани вийшло 117 художніх фільмів, 119 серій телефільмів, близько 40 повнометражних документальних і науково - популярних стрічок, майже 1,5 тис. короткометражних фільмів. За 1981 -1985 рр. на кіностудіях України було знято 2991 фільм. Для порівняння, у 1957 р. в СРСР було випущено 60 фільмів, з них на українських студіях - 20 [8, с. 44]. Проте кількість кінокартин, які були зняті українською мовою, була досить не значною. З двох десятків стрічок, які щорічно випускалися студією ім. О. Довженка, лише дві-три знімали українською. Одеська кіностудія за 1978-1988 рр. з 60 фільмів українською мовою випустила лише три [10, с. 372]. В середині 1980-х рр. у республіканському прокаті було 17 тис. копій художніх фільмів російською мовою і менше 2 тис. українською. Загалом, у 1976-1986 рр. українськими кіностудіями було створено майже 200 художніх фільмів, проте, лише 126 із них були зняті українською мовою або підлягли дубляжу [6, с. 96].

Міністерством кінематографії СРСР було розроблено та затверджено «Інструкцію про порядок оформлення договорів кіностудії союзного і республіканського значення з авторами на підписання кіносценаріїв для художніх фільмів». Директорам кіностудій надавалося право самостійно підписувати договори з авторами на написання сценаріїв для художніх фільмів згідно до тематичних планів [8, с. 42]. Проте, сценарій фільму вдавалося затвердити лише після узгодження ідеологічної складової та підтвердження її відповідності комуністичним ідеалам. Специфіка радянського кінематографа полягала в тому, що будь які прояви національної та мовно-культурної ідентичності народів СРСР, в тому числі і українців, суворо контролювалися. Тому, здебільшого, тематика радянських фільмів була нейтральною. Позбавлений проявів національної ідентичності український кінематограф фактично розчинився у радянському телерадіопросторі. На думку Н. Кіндрачук, фільми, сценаристи яких, виступали в опозиції до влади, вилучалися із широкого прокату та підлягали подальшій забороні для показу [4, с. 190].

Траплялися випадки, коли герої радянських фільмів розмовляли суржиком, що, у свою чергу, знецінювало українську мову та додавало їй комплексу меншовартості. Такий стан речей досить гарно демонструє фільм «За двома зайцями», відзнятий у 1961 р. Кіностудією імені О. Довженка. Головний герой фільму, Свирид Голохвостий, розмовляє саме суржиком, та й, за сценарієм фільму, його персонажу притаманний комедійний характер. Цікавим є той факт, що спершу кінокартина була відзнята українською мовою, а вже потім продубльована російською. Саме російськомовна версія потрапила до широкого загалу глядачів і досить тривалий час транслювалася на телеекранах незалежної України.

До відомих україномовних фільмів, які були відзняті у 1960-1980 х рр., варто віднести «Тіні забутих предків» (1964 р.) режисера С. Параджанова. Через демонстрацію етнічних особливостей українського народу, робота режисера наткнулася на критику радянської влади та численні заборони в галузі цензури.

Схожа доля спіткала кінокартину «Пропала громада» (1972 р.), режисера Б. Івченка. Сюжет фільму демонстрував «залишки української автентичності», представників національно-визвольної боротьби та споконвічні українські традиції. Зважаючи на те, що українське кіномистецтво мало бути позбавлене культурної самобутності та національних мотивів, показ кінокартини було заборонено на довгих десять років.

Досить часто митців, які прагнули знімати фільми української мовою, звинувачували у проявах «буржуазного націоналізму». В подальшому, вони піддавалися репресіям з боку радянської тоталітарної машини, а результати їхньої творчої діяльності не потрапляли на телеекрани.

Висновки

Таким чином, кінематограф став ще одним інструментом, який радянська влада використовувала для поширення комуністичних постулатів серед населення республіки. Демонстрація культурних традицій українського народу, проявів національної боротьби та антирадянських настроїв на телебаченні була суворо забороненою. Основне завдання радянського кінематографа полягало в знищенні залишків української ідентичності та поширенні комуністичної ідеології серед широких народних мас. Партійне керівництво забороняло будь які прояви «буржуазного націоналізму», вилучало національну символіку з кінокартин та суворо контролювало діяльність українських режисерів. Мовне питання як і раніше було важливою проблемою. З метою реалізації курсу на «злиття націй» велика кількість фільмів виходила сааме російською, яка вважалася мовою всесоюзного центру. Досить часто в кінокартинах герої розмовляли суржиком, своєрідною говіркою, яка, в основному висміювала носія мови. У 1960-1980-х рр. україномовний кінематограф все ще існував, проте, з розвитком телевізійних технологій поступово втрачав залишки своєї автентичності, і підлягав суворому контролю з боку Москви.

Список використаних джерел та літератури

1. Білько О. Конструювання образу «культурного героя» в радянському кінематографі як засіб соціального контролю / О. Білько // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. 2012. Вип. 53. С. 325-332.

2. Вовк В. Побут та дозвілля міського населення України в 50-80-х роках ХХ століття / В. Вовк // Автореф.... дис. канд. іст. наук. за спец.: 07.00.01 - історія України. Київ, 2007. 23 с.

3. Каганов Ю. «Останкінський шприц» і український глядач: вплив телебачення на формування «радянської людини» (1950-ті - 1985) / Ю. Каганов // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2018. Вип. 50. С. 186-196.

4. Кіндрачук Н. Заборона національних мотивів в українському кіномистецтві 60-х - початку 70-х рр. ХХ ст. / Н. Кіндрачук // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2015. Вип. 42. С. 189-192.

5. Масенко Л. Маніпулятивні стратегії дискримінації української мови на телебаченні радянської і пострадянської України [Електронний ресурс] / Л. Масенко // Мовознавство. Режим доступу: https://movoznavstvo.org.ua/index.php?option=com attachments&task=download&id=246. (Дата звернення: 21.12.2022). Назва з екрану.

6. Молоткіна В. Особливості мовної політики радянської влади в Україні: соціокультурний аспект / В. Молоткіна // Соціум. Документ. Комунікація. 2022. Вип. 15. С. 82-105.

7. Ховайба Н. Ідеологічна складова українського радянського кінематографу середини 1960-х - середини 1980-х років [Електронний ресурс] / Н. Ховайба // Етнічна історія народів Європи. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eine 2009 29 13. (Дата звернення: 21.12.2022). Назва з екрану.

8. Ховайба Н. Державна політика у галузі Кінематографа УРСР (друга половина 1960-х перша половина 1980-х рр.) / Н. Ховайба // Дис.... канд. іст. наук за спец.: 07.00.01 - історія України. Київ, 2015. 240 с.

9. Черненко Н. Національно-патріотичні аспекти культурно-мистецької спадщини України (60 - 80-ті рр. ХХ ст.) / Н. Черненко // Автореф.... дис. канд. іст. наук. за спец.:26.00.01 - теорія та історія культури (історичні науки). Київ, 2011. 19 с.

10. Ярмоленко М. Мовна політика УРСР у 40-80-х рр. ХХ століття. / М. Ярмоленко // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2013. Вип. 3(65). С. 365-377.

References

1. Bil'ko, O. (2012). Konstruyuvannya obrazu «kul'turnoho heroya» v radyans'komu kinematohrafi yak zasib sotsial'noho kontrolyu. Sotsial'ni tekhnolohiyi: aktual'ni problemy teoriyi ta praktyky. Zaporizhzhya, 53, 325-332. [in Ukrainian].

2. Vovk, V. (2007). Pobut ta dozvillya mis'koho naselennya Ukrayiny v 50-80-kh rokakh XX stolittya. Avtoref.... dys. kand. ist. nauk. Kyyiv. [in Ukrainian].

3. Kahanov, Yu. (2018). «Ostankins'kyy shpryts» i ukrayins'kyy hlyadach: vplyv telebachennya na formuvannya «radyans'koyi lyudyny» (1950-ti -1985). Naukovi pratsi istorychnoho fakul'tetu Zaporiz'koho natsional'noho universytetu, 50, 186-196. [in Ukrainian].

4. Kindrachuk, N. (2015) Zaborona natsional'nykh motyviv v ukrayins'komu kinomystetstvi 60-kh - pochatku 70-kh rr. XX st. Naukovi pratsi istorychnoho fakul'tetu Zaporiz'koho natsional'noho universytetu, 42, 189-192. [in Ukrainian].

5. Masenko, L. Manipulyatyvni stratehiyi dyskryminatsiyi ukrayins'koyi movy na telebachenni radyans'koyi i postradyans'koyi Ukrayiny. Movoznavstvo. Retrieved from: https://movoznavstvo.org.ua/index.php?option=com attachments&task=download &id=246. [in Ukrainian].

6. Molotkina, V. (2022). Osoblyvosti movnoyi polityky radyans'koyi vlady v Ukrayini: sotsiokul'turnyy aspekt. Sotsium. Dokument. Komunikatsiya, 15, 82-105. [in Ukrainian].

7. Khovayba, N. (2009). Ideolohichna skladova ukrayins'koho radyans'koho kinematohrafu seredyny 1960-kh - seredyny 1980-kh rokiv. Etnichna istoriya narodiv Yevropy. Retrieved from: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eine 2009 29 13. [in Ukrainian].

8. Khovayba, N. (2015). Derzhavnapolityka u haluzi Kinematohrafa URSR (druhapolovyna 1960-kh -pershapolovyna 1980-kh rr.). Dys.... kand. ist. nauk. Kyyiv. [in Ukrainian].

9. Chernenko, N. (2011). Natsional'no-patriotychni aspekty kul'turno-mystets'koyi spadshchyny Ukrayiny (60 - 80-ti rr. XX st.). Avtoref.... dys. kand. ist. nauk. Kyyiv. [in Ukrainian].

10. Yarmolenko, M. (2013). Movna polityka URSR u 40-80-kh rr. XX stolittya. Naukovi zapysky Instytutu politychnykh i etnonatsional'nykh doslidzhen' im. I. F. Kurasa NAN Ukrayiny, 3(65), 365-377. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru