Віртуальна реальність театру у візіях Анатолія Баканурського

Размещено на http://allbest.ru

Національний університет «Одеська політехніка»

Віртуальна реальність театру у візіях Анатолія Баканурського

Прокопович Лада Валеріївна доктор філософських наук, доцент,

професор кафедри культурології та філософії культури

Анотація

Актуальність дослідження зумовлена поширенням поняття «віртуальна реальність» в різноманітних культурних та мистецьких практиках, засобах масової інформації, наукових дискурсах.

Це поняття активно переосмислюється з уточненням його визначення, характеристик, функцій тощо. Крізь призму поняття віртуальної реальності розглядаються не лише нові культурні та мистецькі феномени, а й традиційні, такі, наприклад, як театр.

В цьому дискурсі виокремлюються праці українського мистецтвознавця Анатолія Баканурського.

Мета дослідження - аналіз візій А. Баканурського щодо віртуальної реальності театру.

Основним матеріалом для аналізу є книга А. Баканурського «Театр як ескейп» (2015), основні тези якої порівнюються із попередніми його публікаціями та осмислюються в загальному культурологічному контексті. Аналіз наукового доробку А. Баканурського в контексті осмислення феномену віртуальної реальності показав, що театр, як вид мистецтва, здатен породжувати безліч віртуальних світів, які формуються в уяві глядачів під впливом спектаклю як культурного артефакту.

Це дозволяє вважати театр не лише способом (або середовищем) виходу із дійсної реальності (ескейп), а й формою індивідуального творчого перетворення реальності. І хоча А. Баканурський формулював ці висновки в рамках дослідження театру, вони є важливим не лише для театрознавства.

Адже вони додатково розкривають сутність таких характеристик віртуальної реальності, як інтерактивність, перетворюваність, символічність, які активно обговорюються в більш широкому, міждисциплінарному дискурсі.

В цілому, результати дослідження дають підстави говорити про віртуальну реальність театру як одну з найбільш варіативних (у порівнянні з іншими візуальними практиками), а тому цінних в умовах прагнення сучасної культури до стандартизації та уніфікації.

Ключові слова: віртуальна реальність, театральний спектакль, гра, ескейп, публіка, глядач, уява, глядацька творчість.

Abstract

Virtual reality of theater in visions Anatoliy Bakanursky

Prokopovych Lada Valeriivna Doctor of Philosophy Sciences, Associate Professor, Professor of Department of Cultural Studies and Philosophy of Culture, Odessa Polytechnic National University

The relevance of the study is due to the spread of the concept of "virtual reality" in various cultural practices and scientific discourses.

This concept is being actively rethought with clarification of its definition, characteristics, functions, etc. Through the prism of the concept of virtual reality, not only new cultural and artistic phenomena are considered, but also traditional ones, such as theater. The works of Ukrainian art critic Anatoliy Bakanursky stand out in this discourse.

The purpose of the study is to analyze A. Bakanursky's visions of the virtual reality of theater.

The main material for the analysis is A. Bakanursky's book "Theater as an Escape" (2015), the main theses of which are compared with his previous publications and understood in the general cultural context. Analysis of A. Bakanursky's scientific work in the context of understanding the phenomenon of virtual reality showed that theater, as an art form, is able to generate many virtual worlds, which are formed in the imagination of the audience under the influence of performance.

This allows us to consider theater not only a way (or environment) of escape from reality, but also a form of individual creative transformation of reality. And although A. Bakanursky formulated these conclusions in the analysis of theater, they are important not only for theater studies. After all, they further reveal the essence of such characteristics of virtual reality as interactivity, transformability, symbolism, which are actively discussed in a broader, interdisciplinary discourse. In general, the results of the study give grounds to speak about the virtual reality of theater as one of the most varied (compared to other visual practices), and therefore valuable against the background of modern culture's desire for standardization and unification.

Keywords: virtual reality, theatrical performance, game, escape, audience, spectator, imagination, spectator creativity.

Вступ

Постановка проблеми. Поняття «віртуальна реальність» стало одним із знакових понять у масовій культурі та науковому дискурсі початку XXI століття. Як і будь-яке поняття, пов'язане із явищем, що набуває актуальності в культурних практиках та наукових теоріях, поняття віртуальної реальності активно переосмислюється з уточненням його визначення, характеристик, функцій тощо. Крізь призму цього поняття розглядаються не лише нові культурні та мистецькі феномени, а й традиційні, такі, наприклад, як театр. У зв'язку з цим постає питання: чи є віртуальна реальність, породжувана театральними спектаклями, специфічною, відмінною від інших (в комп'ютерних іграх, кінематографі тощо)? Це запитання формує актуальну наукову проблему не лише в контексті театрознавства, а й у більш широкому, міждисциплінарному дискурсі, який наразі формується задля осмислення феномену віртуальної реальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У широкому розумінні віртуальна реальність визначається як різновид реальності у формі тотожності матеріального та ідеального з низкою різних характеристик: породженість, актуальність, автономність, інтерактивність [1], перетворюваність, потенційність, символічність, ірраціональність [2] тощо.

Із появою комп'ютерів віртуальна реальність набула більш вузького тлумачення - як ілюзія дійсності, що створюється за допомогою комп'ютерних систем, здатних забезпечити користувачеві зорові, звукові та інші відчуття. Наполегливе впровадження цифрових технологій майже у всі сфери людського життя призвело до того, що наразі під віртуальною реальністю розуміється виключно кіберпростір: з комп'ютерними іграми [3], віртуальним спілкуванням [4], віртуальними грошима [5] і навіть «державою у смартфоні» [6].

При цьому забувається, що існують (завжди існували) й інші віртуальні реальності, породжувані, наприклад, міфами та художньою літературою.

Одним із проявів будь-якої реальності є її візуальність. В тексті літературного художнього твору вона проявляється в описаннях пейзажів, інтер'єрів, портретних рис персонажів тощо. Проте актуалізація цієї візуальності залежить виключно від читача: саме він перетворює набір буквених знаків на образи, які виникають в його уяві під час читання книги. А через те, що у кожного читача - своя система кодування/розшифровки, власний естетичний досвід, світогляд тощо, то й «картинка» у кожного складається своя. Тобто, скільки читачів одного літературного твору, стільки й віртуальних реальностей виникає на його основі. Сюжет один, а його віртуальні інтерпретації - різні. Кількість їх може бути безкінечною [7].

Такий самий механізм діє й у театрі. Кожен спектакль утворює безліч віртуальних реальностей, що породжуються фантазією драматурга, баченням режисера-постановника, грою акторів та інтерпретаціями глядачів.

Дослідження віртуальних реальностей, що виникають завдяки театру, було одним із напрямів наукової діяльності одеського мистецтвознавця Анатолія Баканурського (1951-2016). Підсумковою працею цих досліджень стала його книга «Театр як ескейп», яка вийшла в світ у 2015 році.

Мета статті - аналіз візій А. Баканурського щодо віртуальної реальності театру.

Основним матеріалом для аналізу є книга А. Баканурського «Театр як ескейп» [8].

В дослідженні було застосовано такі методи: аналізу та синтезу (для узагальнення наукового доробку А. Баканурського щодо віртуальної реальності, породжуваної театром); порівняльний (при співставленні окремих фрагментів книги, що аналізується, з іншими творами автора); біографічний (лише у загальних рисах, при співставленні деяких фактів біографії автора із провідною ідеєю його книги).

Виклад основного матеріалу

У передмові до книги «Театр як ескейп» Анатолій Баканурський написав, що йому «було цікаво з'ясувати, наскільки є сумісними віртуальні світи, що породжуються театральним артефактом у глядацькій свідомості, із реальністю, наскільки є гнучкою та рухливою їх кореляція, якою є дистанція між театральним зображенням та уявою публіки».

І пояснив, що цікавість до цієї теми була викликана «бажанням розібратися в механізмі появи та прояву ескапістської реальності», з'ясувати «здатність видовища формувати деяку активну в духовно-психологічному плані ілюзію іншого буття, що сприяє виходу театральної публіки у створювану нею ігрову реальність» [8, с. 3].

Постановка проблеми, як бачимо, тут є доволі широкою, тому не дивно, що для її розв'язання А. Баканурський залучив такі ж широкі поняття, як «ескейп» та «гра».

До феномену гри у культурі він звертався майже у всіх своїх працях, найбільш значною серед яких є книга «Життя, гра, театральність» (2013). Тут він виступає прибічником «біологічного» (на відміну від «соціального») підходу до пояснення процесу появи та призначення гри у житті людей. В рамках цього підходу стверджується, що гра є явищем передкультурним. Передкультурним у тому сенсі, що виникла вона раніше за культуру, раніше, ніж ритуально-магічні церемонії. Цей висновок робиться через те, що ігрова поведінка спостерігається не лише у людей, а й у тварин. Тому витоки гри бачаться у виникненні живих істот, а культурною універсалією вона стає з появою людини, яка зробила ігрове існування невід'ємною частиною суспільного буття і фактором особистого життя. «Гра, - читаємо у А. Баканурського, - величина, як у громадському, так і в особистому житті, постійна, проте лежить вона не на поверхні, іноді й непомітна. Пов'язано це не в останню чергу з тим, що багато її проявів мають біологічну, а не соціальну обумовленість» [9, с. 18].

З цим твердженням можна погодитись лише частково: в тій частині, де гра визначається як величина постійна. Принаймні, це стосується тієї гри, в яку люди (і окремі індивіди, і суспільство) грають, перетворюючи своє життя на театр. Теоретична та методологічна концептуалізація осмислення театральності соціокомунікативних проявів культури як форми і сутності буття в системі «особистість - соціум - культура» [10] дозволяє виокремити прагнення людей до театралізації багатьох видів своєї діяльності як соціокультурну константу, іманентно притаманну людині [11].

Разом з тим, прояви цієї константи ставлять під сумнів другу частину твердження А. Баканурського - про те, що гра «лежить не на поверхні, іноді й непомітна». Навпаки, сутність цієї гри полягає саме у тому, щоб бути «на поверхні», на видноті. Так, мотиви, через які люди вдаються до соціального театру, можуть бути прихованими, непомітними. Але ж сама гра завжди є демонстративною, вона завжди здійснюється «на публіку». Без цього вона втрачає сенс.

Власне, А. Баканурський про це писав, згадуючи театрально- ігрове оформлення колективного ескейпу у хіпі. Але цю практику він пояснював проявом «дисипативної культури», яку трактував як процес продукування негативної реакції на культурний контекст, що супроводжується спробою втечі від нього, що само по собі містить можливість заперечення культури, в якій, на думку ескапіста, нічого нового створити неможливо [8, с. 74].

Закономірною реакцією такого світовідчуття А. Баканурський вважав постмодерністську іронію, яка полягає в ігровій комбінаториці з вже існуючими текстами культури.

Тож, у людини залишається одна з небагатьох рятувальних можливостей реакції на dissipatio (руйнування) - розрив із дисипативною культурною моделлю через морфінг (morphing). Морфінг - прийом, до якого часто вдаються у кіно та мультиплікації, - дозволяє конструювати власні віртуальні світи. «Театр, гра, видовищність, - зазначає А. Баканурський, - є культурною парадигмою для дисипативного процесу.

Завдяки їм формується синергетичний простір, що санкціонує сприятливі умови для ескапістської самореалізації, за допомогою якої створюються можливості для соціально-психологічної самореалізації особистості. Іншими словами, театральність являє собою «ядерну сферу» дисипативної культури, одночасно утворюючи креативні підвалини для її ескапістського прориву» [8, с. 75].

Вся ця теоретична конструкція виглядає привабливо, але побудована вона із не зовсім коректним застосуванням синергетичної термінології. Адже в синергетиці під дисипативними структурами (термін запропоновано І. Пригожиним [12]) розуміють не руйнування, а стійкий стан, що виникає у нерівноважному середовищі. Виходячи з цього, культура, яка є середовищем для формування та існування особистості, не може бути дисипативною. Дисипативним може бути, радше, стан особистості, яка намагається знайти та втримати рівновагу у нерівноважному культурному або соціальному [13] середовищі. віртуальний реальність баканурський театр культурологічний

Мабуть, саме це мав на увазі німецький культуролог Вільгельм Дільтей, на якого посилається А.Баканурський, розглядаючи як героїв культури таких «дисипативних» театральних персонажів, як Лір, Макбет та Гамлет, і стверджуючи, що в них «міститься більше психології, ніж у всіх підручниках з психології, взятих разом» [14, с. 8].

Іншими словами, для описання природи субкультур (будь-яких, не лише хіпі), яка полягає у втечі від домінуючої культури, поняття дисипативних структур навряд чи є вдалим.

Втім, це непорозуміння не впливає на загальні візії А. Баканурського щодо віртуальної реальності, адже головним об'єктом його досліджень була не театралізація соціального життя людей, а театр як вид мистецтва. Саме в цьому контексті він розглядав театр, пов'язуючи його із поняттям «ескейп».

Трактуючи ескейп як втечу, вихід з реальності, він стверджував, що «театр - ідеальний простір для створення ілюзії, конструювання «фіктивного» космосу, який дозволяє людині хоча б тимчасово отримати комфортні умови буття, що звільняють її від невротичного тягаря реального світу» [8, с. 6].

Користуються цими можливостями театру і актори, і глядачі.

Як приклад, А. Баканурський згадує інтерв'ю із видатним українським актором Богданом Ступкою, в якому той зізнався, чому обрав професію актора: «Від... страху перед буттям реальним та жорстоким... я пішов у театр». В цих словах А. Баканурський вбачає прояв інтуїції, яка дозволила геніальному актору відчути здатність сценічного мистецтва до формування іншого буття, відмінного від буття реального [8, с. 5].

Це буття є ілюзією, але саме її прагне іноді людина, що втомилася від життєвих проблем, індивідуальних стресів, колективних психозів та інших негараздів реального світу.

Звісно ж, існують й інші способи втекти від дійсності: різні форми психологічного захисту, традиційні й нові культурні практики (релігія, включаючи сектантство та монастирську аскезу, втеча з урбаністичного світу в світ природи за прикладом Генрі Торо, геймінг, екстрим, наркотики тощо).

Проте, на думку А. Баканурського, «театр в царині формування ескейпу має рішучу перевагу. Вона полягає в тому, що сцена формує іншу дійсність ігровим чином через живе спілкування (на відміну від телебачення та кінематографа) з актором» [8, с. 7]. Ототожнюючи себе із актором, точніше, із персонажем, роль якого він грає на сцені, глядач створює власний сюжет.

Про активну творчу участь глядача в театральному спектаклі А. Баканурський згадував і раніше.

Наприклад, в книзі «Комунікативні аспекти театрального спектаклю» (2013) він зазначав, що глядач є «співучасником сценічного артефекту-комунікатора у тому сенсі, що без нього неможливий процес розуміння спектаклю, тобто нарощування його смислів, яке проявляється перш за все через ефект співучасті, співпереживання» [15, с. 106]. Тут він спирається на традиції аналізу глядацької аудиторії, які склалися під впливом праць німецького культуролога Макса Германа, зокрема, його тверджень про те, що «публіка є актором, який бере участь в грі», і що «публіка є творцем театрального мистецтва» [16, с. 62]. Згодом цю традицію розвивали А. Попов [17], В. Дмитриєвський [18] та інші режисери та театрознавці.

Вважаючи співпереживання важливою складовою герменевтичного зусилля, А. Баканурський стверджував, що «лише за умов герменевтичної включеності в глядацьку рефлексивну діяльність спектакль втрачає свою віртуальність, припиняє існувати у свідомості його авторів як певна уявна дійсність, набуваючи художньої та смислової повноцінності» [15, с. 107].

Це твердження виглядає дещо суперечливим з огляду на подальші міркування А. Баканурського, які бачимо в пізніших його публікаціях. Але якщо їх поєднати, то може йтися про трансформацію віртуальності задуму/уяви драматурга, яка втрачається в результаті постановки п'єси на сцені (а не в уяві глядача), а потім цей спектакль в уяві глядача перетворюється на нову віртуальну реальність (індивідуальну для кожного глядача).

Принаймні, в одній зі статей А. Баканурський намагається це пояснити через три рівня метафікації: перший рівень залежить від інтерпретації літературної основи спектаклю режисером; другий рівень виникає внаслідок акторської ініціативи - імпровізацій, інтерполяцій, творчих амбіцій та сценічного досвіду, власного трактування образу тощо; третій рівень - віртуальний - створює аудиторія, реагуючи на спектакль [19, с. 10].

Творчість театральної публіки А. Баканурський пов'язує також зі створенням образів-ролей. «Театральна аудиторія, - пише він, - здатна продукувати низку віртуальних образів-ролей - ігрових симулякрів, в яких, згідно з ідеєю Жана Бодрійяра, реального більше, ніж у самій реальності» і підкріплює це твердження фразою французького культуролога: «Адже Дон Кіхот не менш реальний за Сервантеса, а Гамлет і Макбет - за Шекспіра», додаючи, що ці симулякри є природними, гармонійними, тобто це - знаки, що базуються на інших знаках [8, с. 29].

Цю думку, мабуть, можна було б розвинути, якщо розділити дві віртуальні реальності - віртуальну реальність, породжувану літературним твором, і віртуальну реальність, породжувану театральним спектаклем. Бо літературний твір породжує, як вже зазначалося, безліч віртуальних світів - в залежності від кількості читачів. Кожен читач по-своєму уявляє собі світ, описаний письменником, і, відповідно, персонажів, що його населяють. Тож у кожного читача - свій Дон Кіхот. Скільки читачів, стільки й різних його образів.

Театральний спектакль в цьому плані глядача обмежує, адже він презентує публіці свого - одного на всіх - Дон Кіхота із зовнішністю, манерами, голосом актора, який грає цю роль. Тому тут може йтися лише про різне сприйняття цього образу публікою, але не створення чи продукування.

Цим, до речи, можна пояснити часте несприйняття глядачами образів персонажів, що створюються в театрі та кіно на основі літературних творів. Адже іноді зустрічі з таким образом-роллю передує прочитана книга, і, відповідно, в уяві глядача вже існує певний образ, який майже ніколи не співпадає із тим, який йому пропонують режисер та актор на сцені або кіноекрані.

Якщо кіно- або театральний образ виявиться переконливим, то у свідомості глядача будуть існувати декілька образів: один власний, решта - запропоновані (як це відбувається наразі, наприклад, із образами Шерлока Холмса, яких кіноіндустрія постачає майже безперервно).

Втім, ця дискусія не відміняє того факту, що театр створює умови не лише для відходу від реальності, а й для глядацької творчості.

Цю особливість А. Баканурський пояснював тим, що «між реальністю та грою відсутня жорстко визначена онтологічна межа, і вони здатні перетікати одне в одне». Тому «ігровий ескапізм - це не лише втеча, а й один із способів індивідуального творчого перетворення реальності» [8, с. 7].

Власне, ця думка і стала лейтмотивом всієї книги «Театр як ескейп». І не лише книги, а й всього життя Анатолія Баканурського, який творчо перетворював дійсність в різних своїх іпостасях: як вчений, театрознавець, культуролог, керівник кафедри, декан гуманітарного факультету в Одеському політехнічному університеті, засновник наукової школи, засновник і головний редактор культурологічного та мистецтвознавчого журналу «Аркадія», автор захоплюючих книг про театр, тощо. Результатом цього цікавого «перетікання» життя в гру та гри в життя стала багатюща творча спадщина А. Баканурського, яка й по сьогодні залишається актуальною і, безсумнівно, буде затребуваною у перспективі, в тому числі й з поширенням досліджень феномену віртуальної реальності.

Висновки

Аналіз книги А. Баканурського «Театр як ескейп» в контексті осмислення феномену віртуальної реальності показав, що театр, як вид мистецтва здатен породжувати безліч віртуальних світів, які формуються в уяві глядачів під впливом спектаклю як культурного артефакту. Це дозволяє вважати театр не лише способом (або середовищем) виходу із дійсної реальності (ескейп), а й формою індивідуального творчого перетворення реальності.

І хоча А. Баканурський формулював ці висновки в рамках дослідження театру, вони є важливим не лише для театрознавства. Адже вони додатково розкривають сутність таких характеристик віртуальної реальності, як інтерактивність, перетворюваність, символічність, які активно обговорюються в більш широкому, міждисциплінарному дискурсі.

В цілому ж, результати дослідження дають підстави говорити про віртуальну реальність театру як одну з найбільш варіативних (у

порівнянні з іншими візуальними практиками), а тому цінних в умовах прагнення сучасної культури до стандартизації та уніфікації.

Література

1. Носов Н.А. Словарь виртуальных терминов. Труды лаборатории виртуалистики, 2000, Вып. 7, С. 16.

2. Грязнова Е.В. Философский анализ концепций виртуальной реальности. Философские исследования, 2013, № 4(4), С. 53-82.

З.Чікарькова М.Ю. Комп'ютерні ігри у соціокультурному дискурсі. Вісник Маріупольського Державного університету, 2018, Вип. 15, С. 87-95.

4. Данильян О.Г., Дзьобань О.П. Віртуальна реальність і кіберпростір як атрибути сучасного суспільства. Інформація і право, 2020, № 4(35), С. 9-21.

5. Крочак О.І., Матрос О.М., Михайловина С.О. Активи цифрової трансформації як об'єкти обліку. Наукові перспективи, 2022, № 4(22). С. 168-180. DOI: 10.52058/2708-7530-2022-4(22)-168-180.

6. Наливайко Л.Р., Возна Д.В. Держава у смартфоні: вектори розвитку крізь призму діджиталізації. Scientific achievements of modern society: Abstracts of V International Scientific and Practical Conference (Liverpool, UK, 8-10 January 2020), С. 748-758.

7. Прокопович Л.В. Сколько виртуальных реальностей в компьютерной игре и в произведении художественной литературы? Labyrinths of Reality: Collection of scientifical works: Materials of the XI International conference (Canada, Ukraine, February, 14-15, 2021), 2021, Iss. 6(11), P. 14-16. ISSN 2663-2225.

8. Баканурский А.Г. Театр как эскейп: исследовательский очерк. Херсон: Гринь Д.С., 2015. 120 с.

9. Баканурский А.Г. Жизнь, игра, театральность: исследование в трёх актах с прологом и эпилогом. Херсон: Гринь Д.С., 2013. 318 с.

10. Прокопович Л.В. Театральність в соціокомунікативних проявах культури: соціально-філософське дослідження: монографія. Одеса: Екологія, 2019. 336 с. ISBN 978-617-7046-78-2.

11. Prokopovych L. Reflecting the theatralization of life in the prospects of transhumanism. EUREKA: Social and Humanities, 2021, 4, 3-8. DOI: 10.21303/25045571.2021.001972.

12. Николис Г., Пригожин И. Самоорганизация в неравновесных системах: От диссипативных структур к упорядоченности через флуктуации. Москва: Мир, 1979. 512 с.

13. Прокопович Л.В. Театральність буття в умовах соціального хаосу: філософський та психологічний аспекти. Науково-теоретичний альманах «Грані», 2019, Т. 22, № 5. С. 25-36. DOI: 10.15421/171950.

14. Дильтей В. Описательная психология. Санкт-Петербург, 1996.

15. Баканурский А.Г. Коммуникативные аспекты театрального спектакля. Херсон: Гринь Д.С., 2013. 276 с.

16. Герман М. О задачах театроведческого искусства. Наука о театре. Ленинград, 1975.

17. Попов А.Д. Творческое наследие. Художественная целостность спектакля. Москва, 1979.

18. Дмитриевский В.Н. Театр и зрители. Отечественный театр в системе отношений сцены и публики: от истоков до начала XX века. Санкт-Петербург, 2007.

19. Баканурский А., Баканурский Е. Иммерсивный театр. Аркадія: мистецтвознавчий та культурологічний журнал, 2015, № 2(43), С. 7-17.

References

1. Nosov, N.A. (2000). Slovar virtualnyh terminov [Dictionary of virtual terms]. Proceedings of the laboratory of virtualistics, 7, 16. [in Russian].

2. Gryaznova, E.V. (2013). Filosofskij analiz koncepcij virtualnoj realnosti [Philosophical analysis of the concepts of virtual reality]. Philosophical research, 4(4), 53-82. [in Russian].

3. Chikarkova, M. (2018). Kompiuterni ihry u sotsiokulturnomu dyskursi [Computer games in the socio-cultural discourse]. Bulletin of Mariupol State University, 15, 87-95. [in Ukrainian].

4. Danilyan, O.G., & Dzyoban, O.P. (2020). Virtualna realnist i kiberprostir yak atrybuty suchasnoho suspilstva [Virtual reality and cyberspace as attributes of modern society]. Information and law, 4(35), 9-21. [in Ukrainian].

5. Krochak, O.I., Matros, O.M., & Mykhailovyna, S.O. (2022). Aktyvy tsyfrovoi transformatsii yak obiekty obliku [Digital transformation assets as accounting oblects]. Scientific Perspectives, 4(22), 168-180. DOI: 10.52058/2708-7530-2022-4(22)-168-180. [in Ukrainian].

6. Nalivayko, L.R., & Vozna D.V. (2020). Derzhava u smartfoni: vektory rozvytku kriz pryzmu didzhytalizatsii [The state in the smartphone: vectors of development through the prism of digitalization]. Scientific achievements of modern society: Abstracts of V International Scientific and Practical Conference (pp. 748-758). Liverpool, UK, 8-10 January 2020. [in Ukrainian].

7. Prokopovych, L.V. (2021). Skolko virtualnyh realnostej v kompyuternoj igre i v proizvedenii hudozhestvennoj literatury? [How many virtual realities are there in a computer game and in a work of fiction?]. Labyrinths of Reality: Collection of scientifical works: Materials of the XI International conference, Iss. 6(11), (pp. 14-16). Canada, Ukraine, February, 14-15, 2021. [in Russian].

8. Bakanursky, A.G. (2015). Teatr kak eskejp: issledovatel'skij ocherk [Theater as escape: a research essay], Kherson: Grin D.S., 120. [in Russian].

9. Bakanursky, A.G. (2013). Zhizn, igra, teatralnost: issledovanie v tryoh aktah s prologom i epilogom [Life, play, theatricality: a study in three acts with a prologue and an epilogue]. Kherson: Grin D.S., 328. [in Russian].

10. Prokopovych, L.V. (2019). Teatralnist v sotsiokomunikatyvnykh proyavakh kultury: sotsialno-filosofske doslidzhennya: monohrafiya [Theatricality in the socio- communicative manifestations of culture: socio-philosophical research: monograph]. Odesa, 336. ISBN 978-617-7046-78-2. [in Ukrainian].

11. Prokopovych, L. (2021). Reflecting the theatralization of life in the prospects of transhumanism. EUREKA: Social and Humanities, 4, 3-8. DOI: 10.21303/2504-5571.2021.001972.

12. Nicolis, G., & Prigogine, I. (1979). Samoorganizaciya v neravnovesnyh sistemah: Ot dissipativnyh struktur k uporyadochennosti cherez fluktuacii [Selforganization in non-equilibrium systems: From dissipative structures to order through fluctuations], Moscow: Mir. 512. [in Russian].

13. Prokopovych, L.V. (2019). Teatralnist buttia v umovakh sotsialnoho khaosu: filosofskyi ta psykholohichnyi aspekty [Theatricality of being in conditions of social chaos: philosophical and psychological aspects]. Scientific and theoretical almanac “Gran” 22(5), 25-36. DOI: 10.15421/171950. [in Ukrainian].

14. Dilthey, V. (1996). Opisatelnaya psihologiya [Descriptive psychology]. St. Petersburg. [in Russian].

15. Bakanursky, A.G. (2013). Kommunikativnye aspekty teatralnogo spektaklya [Communicative aspects of theatrical performance], Kherson: Grin D.S., 276. [in Russian].

16. Herman, M. (1975). O zadachah teatrovedcheskogo iskusstva [On the tasks of theatrical art]. Theater Science. Leningrad. [in Russian].

17. Popov, A.D. (1979). Tvorcheskoe nasledie. Hudozhestvennaya celostnost spektaklya [Creative heritage. The artistic integrity of the performance]. Moscow. [in Russian].

18. Dmitrievsky, V.N. (2007). Teatr i zriteli. Otechestvennyj teatr v sisteme otnoshenij sceny i publiki: ot istokov do nachala XX veka [Theater and audience. Domestic theater in the system of relations between the stage and the public: from its origins to the beginning of the 20^th century]. St. Petersburg. [in Russian].

19. Bakanursky, A., & Bakanursky, E. (2015). Immersivnyj teatr [Immersive theater]. Arcadia: art and cultural journal, 2(43), 7-17. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru