Семантичні коди мови танцю в ретроспективі сучасного хореографічного мистецтва
Визначення ролі та місця семантичних кодів мови танцю у ретроспективі сучасного хореографічного мистецтва. Осмислення виконання тексту танцю, його хореографічної лексики. Відображення сценічного задуму та розкриття характеру героїв театральної постанови.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.05.2023 |
| Размер файла | 27,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.Allbest.Ru/
КЗВО «Ужгородський інститут культури і мистецтв» Закарпатської обласної ради
Кафедра мистецьких дисциплін
Семантичні коди мови танцю в ретроспективі сучасного хореографічного мистецтва
І. Шевцова, засл. прац. культури, викладач
Є. Бабяк, викладач
М. Шютів, засл. прац. культури, викладач
Ужгород, Україна
Анотація
У науковому дослідженні висвітлюється питання місця семантичних кодів мови танцю у ретроспективі сучасного мистецтва хореографії. Семантика танцю знаходить своє відображення у кожному елементі побудови танцювальних рухів, створює основу якісного розуміння танцювальної культури як невід'ємної складової частини культури загальної. Семантичні особливості танцювального мистецтва дають змогу розкрити вже звичні нам дії з іншого боку, а саме з боку осмисленого виконання тексту танцю, хореографічної лексики. Саме семантичні коди мови танцю відображають структуру танцювальних рухів та створюють умови відображення у ньому сценічного задуму та розкриття характеру героїв театралізованої постанови.
Актуальність заявленої тематики дослідження обумовлюється необхідністю якісного відображення місця семантичних кодів мови сучасного танцю у ретроспективі сучасного хореографічного мистецтва та ролі танцю у становленні сучасної культури загалом. Методологія наукового дослідження має у своїй основі поєднання аналітичного підходу до висвітлення питань, що винесені у його тематику зі структурно-логічним обґрунтуванням отриманих результатів. Основними результатами, що були отримані у науковому дослідженні, можна вважати визначення справжньої ролі та місця семантичних кодів мови танцю в наявній ретроспективі сучасного хореографічного мистецтва. Перспективи подальших наукових досліджень у визначеному напрямі зумовлені необхідністю більш поглибленого вивчення танцювальної семантики у контексті та ретроспективі сучасного хореографічного мистецтва задля відстеження головних напрямів розвитку сучасної танцювальної культури та формування правильного розуміння місця сучасного танцю у мистецтві хореографії та культурному житті загалом. Прикладна цінність наукової роботи полягає у можливості практичного застосування отриманих результатів задля розроблення новітніх методик освоєння танцювальних прийомів із використанням наявних семантичних кодів мови танцю.
Ключові слова: семантика танцю, сучасне хореографічне мистецтво, семантичні коди танцю, мова танцю, танцювальні прийоми, танцювальна культура.
Annotation
Semantic codes of dance language in a retrospective of contemporary choreographic art
I. Shevtsova, M. Shiutiv, Honored Worker of Ukraine Culture, Lecturer; Ye. Babiak, Lecturer at the Department of Artistic Disciplines Municipal Establishment of Higher Education “Uzhhorod Institute of Culture and Arts” by Transcarpathian Regional Council (Uzhhorod, Ukraine)
This research covers the question of the place of semantic codes of dance language in retrospective of modern choreographic art. The semantics of dance is reflected in each element of the construction of dance movements, creates a basis for a qualitative understanding of dance culture as an integral part of general culture. The semantic features of the art of dance allow revealing usual actions from the other perspective - from meaningful performance of the dance text, choreographic vocabulary. It is the semantic codes of the language of dance that reflect the structure of dance movements and create the conditions for reflecting in it the stage idea and revealing a character of heroes of the theatrical performance.
The relevance of the stated research topic is due to the necessity to qualitatively reflect the place of semantic codes of modern dance language in retrospect of modern choreographic art and the role of dance in the formation of modern culture in general. The methodology of this research is based on a combination of an analytical approach to the coverage of issues raised with the structural and logical justification of the results. The determination of the true role and place of semantic codes of dance language in the existing retrospective of modern choreographic art can be considered the main results obtained in this research. Prospects for further research in this area are due to the necessity for more in-depth study of dance semantics in the context and retrospective of contemporary choreography in order to track the main directions of modern dance culture andform a true understanding of the place of contemporary dance in choreography and cultural life. The applied value of this scientific work lies in the possibility ofpractical application of the obtained results in order to develop the latest methods of mastering dance techniques using existing semantic codes of dance language.
Key words: dance semantics, modern choreographic art, semantic codes of dance, language of dance, dance techniques, dance culture.
Постановка проблеми
Танець, як і будь-яке інше мистецтво, перш ніж набути тієї форми, яку ми бачимо сьогодні, пройшов величезний шлях розвитку. Щоб зрозуміти й відчути його, необхідно знати про його народження, про те, як танцювали люди в давнину, про те, що означав для них танець тощо.
Згідно із загальноприйнятим визначенням, танець (пол. taniec, від нім. Tanz) - вид мистецтва, у якому засобом створення художнього образу є рухи та положення людського тіла. Він відображає почуття, адже через танці людина пізнає навколишній світ, вчиться взаємодіяти з ним. Вивчення танцю не мало б великого значення, якщо б він був тільки успадкований від диких предків моторно-ритмічним вираженням надлишкової енергії, радості життя. Встановлено, що схильність до танцю розвивається різними шляхами у різних груп людей, а його сенс і значення пов'язані з іншим феноменом цивілізації, отже, його вивчення набуває величезного значення для історії всього людства. Минуло багато століть, світ невпізнанно змінився, сьогодні танець активно розвивається, викликаючи особливий інтерес учених (Тугай, 2014: 114).
Семантика як наука про знаки та символи відображена в кожному елементі культури та мистецтва, що створені людиною. Розкриваючи поняття «танець», маємо зазначити, що «це складний культурний, мистецький текст, тобто висловлювання природною мовою, перетворене в закодовану формулу» (Негода, 2017: 1). Семантичні особливості танцювального мистецтва дають змогу розкрити вже звичні нам дії з іншого боку, а саме з боку осмисленого виконання тексту танцю, хореографічної лексики.
У багатьох літературних джерелах існують поняття танцю як мовної системи, що відбиває дійсність за допомогою невербального спілкування. «Під мовою танцю (лексикою) мається на увазі система поз та рухів, сформована за певними законами» (Лебедєва, 2007: 76). Пантоміма й мімічні танці є основою багатьох народних танцювальних культур.
Унікальна природа становлення та розвитку, широта та різноманіття виразних засобів і прийомів - все це відображає красу й самобутність російського народного танцю. «Значення рук, плечей, пальців у танці величезне; вони, так би мовити, говорили; все інше доповнювало, підкреслювало, пояснювало» (Кузнецова, Кузнецов, 2019: 88).
Незважаючи на уявну очевидність поняття «танець», у дослідницькому середовищі досі немає однозначного, точного тлумачення, що охоплює всі його аспекти, через слабку розробленість теорії танцю саме як соціокультурного феномена. Це привело до різноманіття визначень і плутанини понять, що відображають емпіричний рівень їх складання. Найбільш розроблений вузький, естетико-мистецтвознавчий підхід до тлумачення танцю, коли танець трактується виключно як вид мистецтва, художньої творчості, в результаті чого нерозривно пов'язується лише зі сферою високої спеціалізованої культури. Обмеженість цієї позиції проявляється в тому, що за рамками наукового інтересу опиняються поліфункціональна природа танцю (акцентується увага тільки на його естетичному аспекті), низка версій генези феномена танцю, а також цілий комплекс танцювальних напрямів, які автоматично визначаються як «не-танець» (Самойленко, 2011: 148).
Танець в усі епохи був частиною художньої культури. Він виник з різноманітних рухів та жестів, пов'язаних із трудовими процесами та емоційними враженнями людини від навколишнього світу. Танець, танцювальна культура не були ізольованими від загальнокультурних тенденцій. Танець завжди перебував у динамічному розвитку, відбираючи та закріплюючи загалом взаємозв'язок між навколишнім світом та суспільством, зокрема події, життєві ситуації, думки й почуття, найбільш важливі в конкретних умовах певної історичної епохи (Нікуліна, 2016: 55).
Отже, визначення місця та сутності семантичних кодів танцю у ретроспективі сучасного хореографічного мистецтва сприятиме найкращому розумінню сутності структурної побудови сучасної танцювальної культури саме в контексті її взаємозв'язку із сучасним хореографічним мистецтвом та іншими процесами, що наявні у нинішньому розвитку культури сценічного танцю та культурного життя загалом.
Аналіз досліджень. Вивчення питань справжнього місця семантичних кодів мови танцю у ретроспективі сучасного хореографічного мистецтва проводиться у наукових роботах М.С. Кузнецової, Е.А. Кузнецова, О.В. Самойленко, А.В. Тугай, Е.А. Нікуліної та інших дослідників проблем взаємозв'язку танцювальної культури із сучасним хореографічним мистецтвом. Ці та інші вчені підкреслюють величезну значимість кодів мови танцю у формуванні танцювальних рухів та створенні унікальної пластики, що властива певній танцювальній культурі та визначає її місце у мистецтві сучасної хореографії. Науковці підкреслюють, що семантика танцю є головним чинником, що зумовлює унікальність танців, що належать до культури того чи іншого народу та створюють основу хореографічних винаходів тієї чи іншої культури. Це має суттєве значення з точки зору розуміння справжнього місця та ролі семантичних кодів мови танцю у ретроспективі сучасного хореографічного мистецтва.
Мета статті полягає у визначенні ролі та місця семантичних кодів мови танцю у ретроспективі сучасного хореографічного мистецтва, що має суттєве значення з точки зору розуміння місця сучасної танцювальної культури в культурному середовищі загалом.
Виклад основного матеріалу
Танцювальна культура, що має тисячолітню історію розвитку, є одним із феноменальних видів мистецтва. Жодна культура не обходилася без такого явища, як танець (хоча форми й функції танцю були різними в різні епохи), що є відображенням культурного розвитку людства протягом його історії. Танець - це складний культурний і мистецький текст, іншими словами, висловлювання природною мовою, перетворене на закодовану формулу. Здатність використовувати мову може реалізовуватися різними шляхами і не обов'язково мати звукову форму, адже люди спілкуються між собою не тільки за допомогою слів, але й за допомогою тілесних рухів. Кожен з атрибутів тіла, будь то форма, розмір, положення або зростання, за певних умов висловлює або передає деяке значення. Все це яскраво відбивається у різноманітті хореографічного мистецтва, яке є сукупністю культурних текстів, що існують у сучасному культурному просторі.
Високий семантичний статус танцювального мистецтва дає змогу вибрати його об'єктом спеціального розгляду. Акумулювавши особливості національного життя, танцювальна культура зберегла свою основу, зашифровану в умовній системі пластичних знаків, у яких відбилися трудові процеси, побут і звичаї. Хореографічні твори розглядаються з позиції багаторівневого невербального тексту, в якому під час інтерпретації головною проблемою є труднощі зорового сприйняття. Застосування семіотичного підходу для розкодування мови танцю становить великий інтерес для наукових досліджень у галузі танцювальної культури (Негода, 2017).
Феномен класичного танцю як основної культурної одиниці всієї хореографічної освіти полягає в тому, що класика виступає провідником між регіональною й загальнонаціональною танцювальною культурою.
Сучасне хореографічне мистецтво являє собою якісно-своєрідний конгломерат елітарної художньої освіти, що підсумовує педагогічні традиції хореографії, здатний забезпечувати підтримку гідного рівня як у виконавській, так і в педагогічній майстерності. Хореографічна освіта у ВНЗ культури та мистецтв створює самобутнє культурно-освітнє середовище, де природним шляхом формується творча особистість, що відповідає запитам сучасного соціуму у світовому освітньому просторі (Перлина, 2014: 73).
Якщо розглядати речення як одиницю, що складається зі слів, які, у свою чергу, складаються з букв, то виникає необхідність позначити, що й у «танці є складні й надскладні знаки» (не говорячи про балети - «синтаксичні феномени»). Основна змістовна одиниця танцювальної семіотики («слово» танцювальної мови) - це па (від фр. Pas - «крок»; танцювальний крок). Па виступає пластичним мотивом танцю, де в поєднанні танцювальних кроків проявляється емоційний стан людини; також воно визначає смисловий мотив танцю, тому терміном «па» часто називають і танець загалом (па-де-де, па-де-труа). семантичний хореографічний лексика танець
Необхідно зауважити, що розвиток танцювальної лексики тісно пов'язаний зі структурою музичного супроводу. Так, наприклад, для рухів ніг величезне значення мають ритмічна основа та артикуляція (штрихи), а всі рухи рук пов'язані безпосередньо з інтонаціями музики. Танцювальне па, музичний мотив - це базові одиниці- знаки художніх мов, які за своїм ступенем можна порівняти зі словом у природній мові.
Танець є давньою живою мовою. Без знання мови його неможливо розуміти та відтворювати. Однак якщо в усіх усних мовах існує поняття мовного бар'єру, то мові танцю бар'єри невластиві: він зрозумілий та доступний більшості людей на несвідомому, інстинктивно-тілесному рівні. Танець старший за слово, танець передує слову й створює дух, який формує слово. Ще в первісну епоху засяяв один із феноменів цього явища, а саме перевага пластичного над вербальним. Проте перевага танцю над усним мовленням обумовлена не тільки його історичною первинністю, набагато більш актуальною видається реалізація в танці концепції «просто про складне». Ця концепція зберігається й набуває надзвичайно цікавої форми в умовах, коли танець з тих чи інших причин виявляється єдиним способом комунікації між людьми (Джиоті, 2018: 240).
Будь-яка фізична дія пов'язана з рухом, який у традиційній картині світу є прикметою життя. Концепт руху належить до числа основних понять традиційного світорозуміння. Найбільш прозора семантика тісно пов'язана з параметром руху. Рух по горизонтальній осі завжди тією чи іншою мірою належить ідеї зведення, позначення меж між своїм та чужим простором (праворуч, ліворуч, попереду, позаду), а вертикальний рух часто продукує зростання. Саме з вертикальності починається історія людської культури, а також повільне завоювання неба й землі (Негода, 2017).
Якщо взяти до уваги всю різноманітність хореографії, то класичний танець є найбільш вивченим і методично розробленим пластом хореографії. Балетні класичні танці, не передаючи нічого випадкового й місцевого, застосовні всюди, у різних народів, адже вони всім зрозумілі й мають загальнолюдський характер. Їх досліджують уже кілька століть, внаслідок чого накопичений великий запас знань у декількох напрямах. Лексика класичного танцю має жорстко фіксовані пози, позиції, рухи та па, система яких протягом чотирьох століть постійно поповнюється й ускладняється.
Розуміння системи (тексту танцю) є процесом «перекладу», перекодування із зорової системи в образну, понятійну. Отже, якщо є мова, то має бути й відповідна література. Немає значення, коли це було, але цією мовою проводилися уроки, задавалися вправи, ставилися й виконувалися танці, короткі й тривалі, прості й складні, які вимагають вивчення, аналізу та фіксації (запису).
Засоби запису танцю й хореографічна термінологія - це мова метасеміотичної рефлексії хореографа, корисна як для розвитку семіотики танцю, так і для самопізнання танцювального мистецтва (Лебедєва, 2007: 111).
Уже в наскельних малюнках, створених кілька тисяч років тому, трапляються зображення танцюючих людей. Вчені, вивчаючи палеолітичні об'єкти культури, трактують такі зображення як фіксації танцю. Вважається, що стародавні єгиптяни використовували задля цього ієрогліфи. У храмах Південної Індії збереглися скульптурні зображення 108 основних положень індійського класичного танцю. Зображення людини є своєрідною комплексною знаковою системою передавання інформації про елементи танцювальної семантики персонажа (Худеков, 2010: 544).
В античності танцю присвячують цілі трактати, а незліченні зображення танцюючих зустрічаються в скульптурі та на Вазовому живописі. Перший трактат «Про танець», повністю присвячений мистецтву давньогрецького танцю, був написаний Лукіаном. Автор розмірковував про роль та значення танцю в житті людей, говорив про вимоги до людини, що вирішила присвятити себе мистецтву танцю. Зі свого боку Платон навіть зробив спробу власної класифікації відомих йому танців, а стародавні римляни вживали систему запису жестів у пантомімі (Негода, 2017).
Семіотична функція первісного танцю полягала у згуртуванні племені (його чоловіків), об'єднанні індивідуальних тіл у велике соціальне тіло, яке керується єдиним ритмом та рухом. Танець заряджав енергією синкретичної солідарності воїнів та мисливців (Діванян, 2020: 77-84).
Через танець відтворювані рухи й закони природи кодувалися в тілі людини, в онтології її свідомості, а потім у колективному мисленні учасників танцю. Танець зображував стрибок кенгуру, ширяння орла, дії колективу під час полювання на бізона. Ним зображували сакральний рух сонця та інших небесних світил. У танцях вибирали дружин і чоловіків, домагалися їх згоди або дізнавалися про їхню незгоду. У танці виражалося емоційне життя; він був способом емоційної розрядки (Джиоті: 2018: 78).
Танець за його історію, як й інші види мистецтва, виконував несеміотичні функції, а саме медичну та ігрову. Танець виконував функцію колективної психотерапії, функцію сакралізації протоспорту та фізичного тренування, зарядки та енергетичної розрядки. Танці майстерних виконавців набували вигляду змагань і були відпочинком для глядачів. Дуже складним видом танцю є танець шамана. Якщо в простих танцях демонструється краса рухів, то в шаманських спостерігається повернення до природи, це пошук допомоги у духів природи. Відомі танці ворона, коня, яструба тощо (Джиоті: 2018: 79).
Таким чином, семантика мови танцю багато в чому зумовлює його художню виразність та визначає основні чинники його спрямованості у рамках мистецтва сучасної хореографії.
Висновки
Танцювальна культура - це складний, комплексний феномен, самодостатня сфера повсякденності, яка виконує низку соціокультурних функцій, відповідаючи різноманітним потребам індивіда й суспільства, зокрема регулятивній, гедоністичній, інтегративній. Кожен локальний варіант культури об'єктивує певний актуальний у його умовах набір функцій, однак, на нашу думку, дві провідні функції, а саме комунікативну та ідентифікаційну, танцювальна культура виконує незалежно від детермінуючих її обставин.
Реальні приклади з минулого та сучасного дають підстави розглядати танець як самодостатню форму комунікації та взаємопізнання. Танець - це самостійна мова відображення почуттів і зв'язків у соціумі. За безлічі та різноманітності інших способів спілкування його актуальність і багатофункціональність не зменшуються. Розуміння й оцінка коду, який має танець, зроблять великий внесок у вивчення невербальних комунікацій.
Водночас танець посідає вагоме місце в мистецтві сучасної хореографії, виступаючи її важливою складовою частиною. Коди мови танцю в ретроспективі сучасного хореографічного мистецтва є важливими елементами, що визначають структуру хореографічної постановки, її головні риси та відмінності. Цей процес має глибоке коріння, зумовлене давньою історією виникнення та становлення танцювального мистецтва, починаючи з первісного суспільства. Відтоді тілесні рухи реалізовувалися в ритуалі, зокрема релігійному, потім у танці, а в більш пізній час - у грі актора. Жести, жестикуляція, міміка близькі природі семіотики людини. Вони лежать в основі фізичних рухів. З названих феноменів найбільш старовинний - це ритуал, а найдавніший компонент у ньому - знаковий рух людського тіла. На відміну від семантичної ригідності руху в ритуалі, в танці проявляються його гнучкість та багатофункціональність. Танець - найдавніше з мистецтв - виростає з ритуальних рухів тіла, але йде далі за них, вбираючи менш практичні функції та знаходячи ігровий зміст.
Сучасне хореографічне мистецтво суттєво пом'якшило форми виявлення наявної танцювальної культури, але не змінило її первісної сутності. У ретроспективі сучасного хореографічного мистецтва культура танцю залишається відображенням повної палітри людських емоцій: від радощів до обурення у своїх можливих крайніх виявах.
Таким чином, з давніх-давен етнічна культура впливає на танець, а він допомагає взаєморозумінню людей, сприяє їхньому об'єднанню в єдине ціле на основі найдавнішої мови з її прозорими кодами емоційного спілкування. Семіотичною передумовою мови танцю є рух теми в єдності з рухом душі, який стає елементарним знаком соціальності. Сенс соціальності полягає в інтеграції індивідів. Мова танцю конструює соціальну ідентичність сучасної людини, оскільки містить найпростіші й очевидні механізми соціальної ідентифікації особистості, які, можливо, присутні в колективних архетипах, але, безсумнівно, закладені в релігійній та моральній традиції.
Коди мови танцю зумовлюють неповторність його рухів та визначають важливу роль і місце, які належать сучасній танцювальній культурі в нинішній системі культурних цінностей людства. Мистецтво сучасної хореографії враховує семантичні коди мови танцю під час створення сценічних постановок.
Список використаних джерел
1. Джиоти К.Н. Танец как метод общения. Вестник Адыгейского государственного университета. Серия 2: Филология и искусствоведение. 2018. №3 (222). С. 239-243.
2. Диванян О.Г. Семиотические предпосылки языка танца: социально-философский аспект. Вестник Армавирского государственного педагогического университета. 2020. №2. С. 77-84.
3. Кузнецова М.С., Кузнецов Е.А. Семантическое значение движений и положений рук в русском народном танце. Культура: теория и практика. 2019. №2. С. 88-91.
4. Лебедева Г.Д. Балет: семантика и архитектоника. Санкт-Петербург: Лань; Планета музыки, 2007. 160 с.
5. Негода Л.Л. Семантические коды языка танца. Философско-культурологические исследования. 2017. №1.
6. Никулина Е. А. Танец как предмет культурологического исследования. Ученые записки Крымского федерального университета имени В.И. Вернадского. Философия. Политология. Культурология. 2016. №2. С. 55-61.
7. Перлина Е.В. Классическая хореография как культурный феномен в развитии общенациональной и региональной танцевальной культуры. Культура и образование: научно-информационный журнал вузов культуры и искусств. 2014. №4. С. 73-76.
8. Самойленко Е.В. Танцевальная культура: проблема дефиниции, структура, ведущие функции. Наука и современность. 2011. №7. С. 147-152.
9. Тугай А.В. Методологические подходы к изучению танца. Вестник культуры и искусств. 2014. №2 (38). С. 114-118.
10. Худеков С.Н. Искусство танца. История. Культура. Ритуал. Москва: ЭКСМО, 2010. 544 с.
References
1. Dzhioti K.N. Tanets kak metod obshcheniya [Dance as a method of communication]. Vestnik Adygeyskogo gosudarstvennogo universiteta. Seriya 2: Filologiya i iskusstvovedeniye, 2018, Nr 3 (222), pp. 239-243 [in Russian].
2. Divanyan O.G. Semioticheskiye predposylki yazyka tantsa: sotsialno-filosofskiy aspekt [Semiotic preconditions of dance language: socio-philosophical aspect]. VestnikArmavirskogogosudarstvennogopedagogicheskogo universiteta, 2020, Nr 2, pp. 77-84 [in Russian].
3. Kuznetsova M.S., Kuznetsov E.A. Semanticheskoye znacheniye dvizheniy i polozheniy ruk v russkom narodnom tantse [Semantic significance of hand movements and positions in Russian folk dance]. Kultura: teoriya ipraktika, 2019, Nr 2, pp. 88-91 [in Russian].
4. Lebedeva G.D. Balet: semantika i arkhitektonika [Ballet: semantics and architecture], St. Petersburg : Lan; Planeta muzyki, 2007, p. 160 [in Russian].
5. Negoda L.L. Semanticheskiye kody yazyka tantsa [Semantic codes of dance language]. Filosofsko-kul turologicheskiye issledovaniya, 2017, Nr 1
6. Nikulina E.A. Tanets kak predmet kulturologicheskogo issledovaniya [Dance as a subject of culturological research]. Uchenyye zapiski Krymskogo federalnogo universiteta imeni V.I. Vernadskogo. Filosofiya. Politologiya. Kulturologiya, 2016, Nr 2, pp. 55-61 [in Russian].
7. Perlina E.V. Klassicheskaya khoreografiya kak kulturnyy fenomen v razvitii obshchenatsionalnoy i regionalnoy tantsevalnoy kultury [Classical choreography as a cultural phenomenon in the development of national and regional dance culture]. Kultura i obrazovaniye: nauchno-informatsionnyy zhurnal vuzov kultury i iskusstv, 2014, Nr 4, pp. 73-76 [in Russian].
8. Samoylenko E.V. Tantsevalnaya kultura: problema definitsii, struktura, vedushchiye funktsii [Dance culture: the problem of defining the structure of leading functions]. Nauka i sovremennost, 2011, Nr 7, pp. 147-152 [in Russian].
9. Tugay A.V. Metodologicheskiye podkhody k izucheniyu tantsa [Methodological approaches to the study of dance]. Vestnikkultury i iskusstv, 2014, Nr 2 (38), pp. 114-118 [in Russian].
10. Khudekov S.N. Iskusstvo tantsa. Istoriya. Kultura. Ritual [The art of dance. History. Culture. Ritual], Moscow : EKSMO, 2010, p. 544 [in Russian].
Размещено на allbest.ru
...Подобные документы
Загальна характеристика хореографічного мистецтва як одного із самих масових і дійових засобів естетичного виховання. Джерела виникнення народного танцювального мистецтва, становлення українського народного танцю. Характерний та народно-сценічний танець.
контрольная работа [28,3 K], добавлен 13.02.2011Теоретичне осмислення феномена масового популярного танцю і танцювальної культури з позицій хореографічної науки. Загальна характеристика масового сучасного танцю, історія його виникнення. Характерні риси та напрямки танцювального стилю Old Shool.
курсовая работа [50,0 K], добавлен 27.03.2019Зародження мистецтва хореографії. Вивчення впливу на розвиток класичного танцю заснування Королівської академії танцю у Франції. Характеристика розвитку класичного танцю у світі на прикладі Азербайджану, Англії, Нідерландів, Туреччини, України та Японії.
дипломная работа [125,1 K], добавлен 29.05.2022Зародження фольклорного танцю. Найдавніші сліди танцювального мистецтва в Україні. Зв’язок українських традицій з річним циклом. Весняні обряди та звичаї. Українське весілля і танець. Відношення запорожців до танцю. Бойові традиції Запорозької Січі.
курсовая работа [35,7 K], добавлен 15.04.2012Витоки класичного танцювального мистецтва. Класичний танець як один із компонентів хореографічної освіти. Значення класичного танцю у хореографічному вихованні. Загальні тенденції класичного танцю та його місце у стилях бальної та народної хореографії.
курсовая работа [81,2 K], добавлен 14.10.2014Танець-модерн в Україні наприкінці XX століття. Тенденції розвитку сучасного балетного театру. Зміни техніки виконання танцю в стилі модерн в Європі і Америці. Створення української академія балету. Особливості розвитку нових шкіл танцю-модерн в Україні.
статья [289,5 K], добавлен 31.08.2017Становлення українського народного танцю. Конструктивна цілісність композиції українського народно-сценічного танцю. Поняття і принципи педагогічної танцювальної виконавської культури. Вплив екзерсису класичного танцю на формування виконавської культури.
курсовая работа [3,9 M], добавлен 30.11.2016Невеликий екскурс в історії танцю. Види народного танцювального мистецтва стародавніх країн. Народні пляски на Русі. Мистецтво танцю і співу у феодальній Європі. Хореографічне мистецтво в Росії другої половини XII ст. Українська народна хореографія.
презентация [1,0 M], добавлен 20.05.2011Аналіз методів викладання хореографії та їх впливу на розвиток особистості дитини. Особливості організації роботи гуртка народно-сценічного танцю. Музичний супровід як методичний прийом та засоби музичної виразності. Опис обладнання приміщення для занять.
курсовая работа [61,6 K], добавлен 23.02.2014Поняття стилю "класицизм", "класичний танець". Розвиток руської школи балету. Роль стрибка в системі класичного танцю. Види повітряних піруетів. Художньо-педагогічні принципи класичного танцю, його основні поняття: вивортність, апломб, ballon, epallement.
реферат [25,2 K], добавлен 22.09.2015Розвиток культурної спадщини Прибузького краю. Дослідження популярності танцювального мистецтва на Півдні України. Показ національного характеру народу за допомогою танцю. Використання кубанської фантазії на теми південноукраїнських козацьких мелодій.
статья [21,2 K], добавлен 24.11.2017Сутність поняття "танцювальна лексика" у народно-сценічній хореографії. Особливості формування та розвитку танцювальної культури Грузії, класифікація лексики форм. Зміст та драматургія танцю, графічне зображення. Опис танцювальних рухів та комбінацій.
дипломная работа [188,2 K], добавлен 06.03.2014Історія розвитку індійського народного та племінного танцю як унікальної спадщини світової культури. Дослідження ролі виконавчого виду мистецтва у суспільному житті народу, ритуалах та обрядах. Особливості святкування початку та завершення збору врожаю.
статья [17,7 K], добавлен 31.01.2011Вивчення процесу розвитку танцю модерн і постмодерн за кордоном та, насамперед, у країнах СНД. Основні методики викладання зазначених танців. Характеристика груп рухів, згідно з теорією Р. Лабана: пересування, стан спокою, жестикуляція, елевація, підйоми.
курсовая работа [40,4 K], добавлен 26.10.2010Характеристика особливостей музичного мистецтва Індії. Визначення понять рага і тал. Ознайомлення з національними індійськими танцями. Аналіз специфіки інструмента бансурі. Дослідження стилів класичного танцю: катхак, одіссі, бхаратнатьям, маніпурі.
презентация [8,8 M], добавлен 20.03.2019Балет Росії на межі двох століть, особливості та напрямки його розвитку. Найвидатніші викладачі, які працювали над методикою викладання класичного танцю, початку двадцятого століття: Х. Йогансон і Е. Чеккетті, А. Ваганова та М. Тарасов, В. Тихомиров.
курсовая работа [114,6 K], добавлен 04.04.2015Творець і заступник танцювального мистецтва в Індії - Шива, один із трьох великих богів індуїзму. Танцювальне мистецтво Індії. Особливості індійського танцю, тісно пов’язаного із переказами, міфами. Рухи класичних та народних танців, його стилі.
презентация [2,6 M], добавлен 31.03.2014Розгляд еволюції розвитку мистецтва від експериментів імпресіоністів, крізь постімпресіонізм, кубізм, неопримітивізм, алогізм і, нарешті, безпредметне мистецтво. Характеристика напрямів сучасного мистецтва, філософське обгрунтування contemporary-art.
статья [23,9 K], добавлен 24.04.2018Історія розвитку та значення танцю в Древньому Єгипті та Стародавній Греції. Скоморохи - танцюристи Київської Русі. Балет як унікальний вид мистецтва. Основні танцювальні прийоми: батман, пліє, фуете. Огляд творчості зірок балету світової величини.
презентация [5,2 M], добавлен 11.05.2014Танго - сучасний бальний танець, створений на елементах аргентинського народного танцю. Комплекс танцювальних елементів і фігур "Танго". Основне положення в парі. Положення променаду та основна позиція ніг. Детальний опис елементів танцю і фігур.
реферат [17,3 K], добавлен 13.02.2011
