Мистецтво оформлення бальних залів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мистецтво оформлення бальних залів

Оксана Захарова,

доктор історичних наук, професор, Національна академія керівних кадрів культури та мистецтв (Прилуки, Чернігівська область, Україна)

Мета дослідження довести, що художнє оформлення бальних залів черговий раз підтверджує той факт, що бальний церемоніал - це подія в житті суспільства, яка має символічне значення. Це політика, престиж, імідж влади.

У XVIII столітті життя російського дворянства різко поділилося надвоє: дві столиці: Москва та Санкт - Петербург; дві мови: французька та російська; закони, що виключають однин одного: дворянину заборонялося битися на дуелі, а якщо представник дворянства відмовлявся, його виганяли з ганьбою з товариства. Але розділити життя важче, ніж розділити палац, який мав два кабінети, дві спальні: «парадну» та «щоденну». У палацах періоду бароко та класицизму парадні приміщення розташовувалися анфіладою, тобто по прямій лінії. Це давало можливість влаштовувати пишні палацові церемонії з урочистим виходом. Потрапляючи до палацу, запрошені ставали учасниками своєрідного театрального дійства, але, на відміну від звичайного театру, не картини змінювалися перед ними, а самі гості переходили з одного залу в інший, немов від однієї декорації до наступної. Певна гамма кольорів, палітра, яка використовувалась в оздобленні інтер'єру, дозволяла створити емоційний настрій, своєрідну мелодію інтер'єру.

В організації простору бального ритуалу використовувалися різні театральні засоби, включаючи постановки живих картин. На сторінках періодики другої половини ХІХстоліття нерідко з'являлися докладні описи благодійних балів; особлива увага приділялася святам французької колонії.

Французи, будучи законодавцями мод в різних видах мистецтва, не боялися експериментувати в пошуках художніх засобів для вираження основної ідеї свята, кожне з яких мало конкретну спрямованість, мету та художню цінність.

Важливу роль в оформленні інтер'єрів відігравало рослинне оздоблення. Незалежно від пори року палацові вітальні в день свята перетворювалися на квітучі сади, світ гармонії, ідеальну модель суспільства, в якому високий естетичний смак підпорядковувався певним етичним нормам. оформлення бальний зал

Ключові слова: архітектура, оформлення інтер'єру, живопис, рослинне оздоблення, художній образ.

THE ART OF DECORATIO BALL'S HALL

Oksana ZAKHAROVA,

Doctor of Historical Sciences, Professor, National Academy of Management of Culture and Arts (Priluki, Chtrnihiv region, Ukraine)

The purpose of the study is to prove that the decoration of ballrooms once again confirms fact that the ballroom ceremony is an event in the life of society that has a symbolic meaning. This is politics, prestige, the image of power.

In the XVIII century, life of the n nobility was divide into two parts: two capitals: Moscow and St. Petersburg; two languages: French and Russian; mutually exclusive laws: a nobleman was forbidden to fight in a duel, and ifrepresentative of the nobility refused, he was expelled with shame from society. It is harder to divide life than divide palace, which had two offices, two bedrooms: "front" and "living". In palaces of the Baroque and Classicist periods, ceremonial rooms were arranged in an enfilade, in a straight line. That's why it was possible to arrange magnificent palace ceremonies with solemn exit. When guests enter to the palace, they became participants in a kind of theatrical action, but, unlike usual theater, pictures did not change in front of them, guests themselves movedfrom one hall to another, as iffrom one scenery to the next. A certain range of colors, palette, which was use in interior decoration, allowed to create an emotional mood, a kind of melody of the interior.

Various theatrical details were used in organization of the ballroom ritual space. It included staging of live paintings. Detailed descriptions of charitable balls often appeared on pages of periodicals in the second half of the 19th century; special attention was paid to holidays of the French colony.

The French, as legislators of fashion in various arts, were not afraid to experiment in search of artistic means to express the basic idea of holiday, each of which had a specific focus, purpose and artistic value.

An important role in interior design was played by plant decoration. Regardless of the season, palace living rooms turned into flowering gardens, the world of harmony, an ideal model of society, where high aesthetic taste was subject to certain ethical norms.

Key words: architecture, interior design, painting, plant decoration, artistic image.

Предмет дослідження полягає у вивченні застосування художніх засобів для оформлення бальних залів. В роботі використані джерела особистого походження: спогади В. А. Сологуб (Сологуб, 1998: 372), А. К. Аненкова (Аненкова, 1915: 277), М. А. Кордо (Кордо, 1899: 289).

Мета дослідження довести, що художнє оформлення бальних залів черговий раз підтверджує той факт, що бальний церемоніал - це подія в житті суспільства, яка має символічне значення. Це політика, престиж, імідж влади.

У XVIII столітті життя російського дворянства різко поділилося надвоє: дві столиці: Москва та Санкт-Петербург; дві мови: французьката російська; закони, що виключають однин одного: дворянину заборонялося битися на дуелі, а якщо представник дворянства відмовлявся, його виганяли з ганьбою з товариства. Але розділити життя важче, ніж розділити палац, який мав два кабінети, дві спальні: «парадну» та «щоденну». У палацах періоду бароко та класицизму парадні приміщення розташовувалися анфіладою, тобто по прямій лінії. Це давало можливість влаштовувати пишні палацові церемонії з урочистим виходом. Потрапляючи до палацу, запрошені ставали учасниками своєрідного театрального дійства, але, на відміну від звичайного театру, не картини змінювалися перед ними, а самі гості переходили з одного залу в інший, немов від однієї декорації до наступної. Певна гамма кольорів, палітра, яка використовувалась в оздобленні інтер'єру, дозволяла створити емоційний настрій, своєрідну мелодію інтер'єру.

Зробимо подумки подорож по залах палацу графа П.Б. Шереметєва в Кусково: урочиста увертюра звучить в оздобленні вестибюля, в Малиновій вітальні ліричну тему наступних апартаментів змінює урочисто-драматична. Але кульмінацією сприйняття є Білий (танцювальний) зал, оздоблення якого вражало присутніх смаком і багатством оздоблення та одночасно підкреслювало заслуги роду Шереметєвих перед вітчизною. Таким чином, оформлення парадної зали зобов'язане не тільки відповідати чільному в даний період художньому стилю, але,й перш за все, нести певне смислове та знакове навантаження.

Прагнення здивувати присутніх змушувало господарів шукати нові засоби та форми організації церемоніальних просторів. Часто частина дійства переносилася в садибний парк, види якого гармонійно продовжували парадні інтер'єри палацу.

Садибні свята були частиною світського ритуалу, формою спілкування з друзями та сусідами. Деякі свята в багатьох садибах тривали по кілька днів, а кількість гостей, які брали в них участь, нараховувала сотні.

На грандіозні святкування в Кусково збиралося до 30 тисяч осіб і з'їжджалося понад 2 тисячі карет. «Після закінчення вистави гостей очікували нові забави. У приготованих лінійках вирушили всі в будинок, де і почався бал. Коли вдосталь танцювали, господар покликав всіх знову в сад, прекрасно освітлений для воксалів. У той же час, з іншого боку будинку представлявся незрівнянний вид від різнокольорових ліхтарів, якими були прибрані великий ставок, канал з проспектом до далекої церкви та острів. Гостей привели до алеї, з якої вихід було засаджено густими деревами; але дерева раптом розсунулися і відкрили очам прекрасно ілюміновану декорацію». (Рябцев, 1988:235)

За часів імператриці Єлизавети Петрівни великий князь Петро Федорович раз на тиждень влаштовував у себе в кабінеті концерт. Свято організовувала його дружина Катерина Олексіївна. Під час одного з таких прийомів архітектор Антоніо Рінальді збудував велику колісницю, яка могла помістити 60 музикантів і співаків. У розпал свята гості побачили, як по яскраво ілюмінованій алеї наближається «рухомий оркестр, який везли штук двадцять биків, прибраних гірляндами, і оточували стільки танцюристів і танцівниць, скільки я могла знайти <...>. Коли колісниця зупинилася, місяць опинився якраз над колісницею. Це справило чудовий ефект і дуже здивувало все суспільство». Згідно відгуків сучасників, гості були в захопленні від цього балу, який тривав до шостої ранку. (Рябцев, 1998: 318)

Від двору не відставали і вельможі. Маскаради Наришкіна та прийоми графа Шереметєва вражали своєю пишністю. Вразити людей того часу було не просто. Тим помітнішим стало свято світлого князя Потьомкіна, який він влаштував на честь Катерини Великої в Таврійському палаці. Тисячі художників кілька тижнів займалися підготовкою урочистості, офіцерам було доручено розвезти 3 тисячі запрошень. 9 травня все було готово.

Після вистави в театрі Потьомкін запропонував імператорському представнику слідувати в зимовий сад. Опис його настільки фантастичний, що варто привести спогад очевидця цих подій: «зеленіючий дерновий скат вів шляхом, обсаджений квітучими помаранчевими деревами. Там видимі були ліскочки, окружними шляхами яких гратами обвивались троянди та жасмин, що наповнюють повітря пахощами. В чагарниках видимі були гнізда солов'їв та інших співаючих птахів. <...> Печі, яких для зимового саду потрібно було чимало, були приховані за безліччю дзеркал,однакового розміру та ціни надзвичайної. На доріжках цього саду і на малих дернових холмочках видимі були на мармурових підставах вази з того ж каменю, але іншого кольору <...>. У траві стояли великі з кращого скла кулі, наповнені водою, в яких плавали золоті й срібні рибки». Посередині саду височів храм, купол якого спирався на вісім стовпів з білого мармуру. Сходинки з сірого мармуру вели їх до своєрідного жертовника, який служив підніжжям до висіченої з білого мармуру фігури імператриці, що тримає ріг достатку, з якого сипалися орденські хрести та гроші. На жертовнику був напис: «Матері Вітчизни та моїй благодійниці». (Захарова, 1988: 49)

За храмом знаходилася альтанка, внутрішні стіни якої складалися з дзеркал. В день свята зовнішні решітки було прикрашено лампадами у формі яблук, груш, виноградних грон. Всі вікна саду в день свята були закриті штучними пальмовими та помаранчевими деревами, листя та плоди яких також представляли лампади. У різних частинах саду знаходилися світильники у формі динь, кавунів, ананасів і винограду. Між храмом і альтанкою виднілася дзеркальна піраміда, на вершині якої блищало ім'я імператриці. Поруч стояли інші, менші за розміром піраміди, на яких фіолетовими та зеленими вогнями горіли вензелі спадкоємця престолу, його дружини та обох великих князів. Сучасники вказували, що всього в цей вечір палац освітлювали 20 тисяч воскових свічок і 140 тисяч лампад.

З початком балу імператриця та велика княгиня сіли грати в карти до

опів на дванадцяту ночі. Під час вечері, організованої в театральному залі, всі столи були висвітлені кулями з білого та кольорового скла, в інших вітальнях палацу столи було сервіровано посудом з кращого срібла та фарфору. Офіціанти, одягнені в придворні лівреї та лівреї Потьомкіна, розносили гостям вишукані частування. Після вечері розпочався бал, який тривав до самого ранку. З часом Потьомкінське свято стане своєрідним еталоном, який будуть наслідувати, але, як зазаначали сучасники, повторити подібне магічне дійство не вдалося.

У квітні 1797 року Павло Петрович вирішив відвідати Останкіно - маєток обергофмаршала двору графа Н.П. Шереметєва. У той час як імператор проїжджав через Мар'їн гай, частина дерев впала, і перед гостями відкрилася панорама садиби. Сюрприз було спеціально підготовлено графом до приїзду Павла І.

Йшли роки. «Божевільне та мудре» XVIII століття наближалося до свого завершення. Веселі бали та свята катерининської епохи замінили паради та огляди. Життя петербурзького двору початку царювання Олександра Павловича не могло змагатися з блиском кінця XVIII століття. Причиною цьому стали постійні війни, часта відсутність імператора, який їхав за кордон та в інші міста Росії.

У проміжках військового затишку веселощі в столиці оживали. Спадкоємці катерининських улюбленців влаштовували святкування в присутності імператора та великих князів, намагаючись не поступатися своїм батькам ні в розкоші, ні в винахідливості.

8 лютого 1808 року Олександр Львович і Марія Олексіївна Наришкіни давали бал - свято на честь Імператора. «Господарі, чекаючи високих до себе відвідувачів, старанно прикрашали будинок, де між іншим кімната, підготовлена для прийняття під час вечері найвищої особи, оздоблена була першим декоратором п. Гонзагою, абсолютно в новому стилі, що поєднує в собі пишність з простотою, багатство з приємністю. Також оздоблені їм були дві кімнати сопредельния оной; в інших оздоблення було кращих в місті майстрів; одним словом, господарі ні на що не скупилися, щоб можна було пригостити найкращим і найприємнішим чином». (Придворне життя, 1913: 48) Архітетурні прикраси та різнокольорові вогні покривали крижані гори, створені для катання.

О восьмій годині вечора розпочався з'їзд гостей. О пів на десяту прибув Імператор з Імператрицею та з усіма представниками найвищої касти. Під звуки музики господарі зустріли їх біля ганку та проводили до зали, де знаходилося вже більше семисот запрошених осіб, і де раптом «до спільного всіх подиву, стіна, яка знаходиться в кінці цього залу, зникла, представив собою декорацію <...>, вона представляла собою грот, глибина якого, гублячись з поля зору, представляла спадаючі з вершин скель два джерела, в прагненні своєму складаючі в різних місцях каскади та струмочки, де німфи пустували, наяди плавали, тритони каталися на дельфінах, серед оних на камені, що виходив з води, сидів Амур. При підошві гроту, оточені й приємними видами гаюта пагорбів, виконані булитанці, складені Г. Дідло з тих, хто виховується в імператорській театральній школі. Балет як хитромудрий своїм розташуванням, так і різноманітністю приємних видів групп під час танців привів всіх в захоплення, особливо танець пані Іконіної був чарівний». По завершенні вистави почався бал, потім катання з гір. О першій годині після опівночі гостей запросили на вечерю, після закінчення якої бал відновився. У той же час в саду було запалено феєрверк, де «серед багатьох вогняних явищ виднілося чотири пальми надзвичайної величини, які були зроблені з зеленого вогню». Імператор і всі вельможі були присутні на балу до п'ятої години ранку. (Придворне життя, 1913: 42)

Згідно спогадам сучасників, придворні свята першої чверті XIX століття відрізнялися особливим художнім смаком. «Свято, влаштоване на честь приїзду великої княгині Марії Павлівни, герцогині Саксен-Веймарської, ознаменувався навіть витонченістю небаченою. Деякі зали Зимового палацу перетворилися в галереї живих картин. У Білій залі (нині Золота), між колонами, поставлені були золоті рами, в яких перші великосвітські красуні зображували твори великих живописців», - згадував граф В.А. Сологуб. (Сологуб, 1988:372)

Перша картина представляла полотно Гвідо Рені Les соusсusеs («Швачки»), ролі були розподілені між княжною Суворовою, графинею Ольгою Потоцькою, баронессою Строгановою, княжною Сапегою, княгинею Лобановою-Ростовською, пані Безобразовою, Новалішіною, Пашковою, Новосильцевою. Серед представлених творів був ряд портретів Рембрандта («Воїн», «Воїн в польському костюмі», «Урок читання», «Портрет хлопчика в східному одязі»); Ван Дейка («Дочки лорда Ф. Уортона», «Ван дер Водвер», «Портрет принца Оранського» і «Дочка Кромвеля»); дві «Сабілли» - Гверчино і Домінікіно; «Жінка з дитиною» Лагренетаін. В Ермітажі було представлено картину Миньяра «Сімейство Дарія». Постановка заключної картини «Фламандське свято» Тенірса, проходила під наглядом балетмейстера Дідло.

Влітку 1839 року стояла чудова погода. Всі великосвітські будинки Петербурга були зайняті підготовкою до цілого ряду урочистостей з нагоди одруження великої княжни Марії Миколаївни з герцогом Лейхтенбергскім. В день вінчання найвищий вихід було призначено на другу годину дня. Після церемонії вінчання згідно православного католицького обряду відбувся великий обід в присутності царської сім'ї.

Задовго до балу на честь молодят імператор звернувся до придворних дам з проханням не скупитися на туалети, щоб свято стало ще більше блискучим. Не менш розкішний бал відбувся за кілька днів у палаці великого князя Михайла Павловича. Широкі сходи парадного вестибюля було встелено червоним килимом і тонули в екзотичній зелені. Підстави білосніжних колон були перетворені в кошики з квітами. У нішах через листя помаранчевих дерев виднілися яскраво освітлені мармурові статуї. У танцювальному залі було розташовано басейн з освітленим фонтаном, бризки якого зрошували троянди та інші квіти, оздоблювали краї басейну.

Оркестр розміщувався за фонтаном. Від гостей його відокремлювали помаранчеві дерева. Весь Михайлівський палац і огорожа було іллюмінованно. (Анненкова, 1915: 277) Вшанування молодят завершилося балом на Каменноостровській дачі принца Ольденбургського та святом в Петербурзі.

Танцювальний зал Каменноостровському балу було розташовано в саду з плиток паркету, і оточено невисоким бар'єром, покрито килимами. Принц і принцесса люб'язно зустрічали запрошених біля входу. Гості проходили кілька зал до балкона, прикрашенного квітами, і спускалися на майданчик саду, призначеного для танців. З настанням сутінків весь будинок був висвітлений ліхтариками, що нагадували за формою тюльпани. Іноземці-мандрівники відзначали особливу винахідливістьта смак росіян в створенні картин ілюмінації. «Ви бачите то величезні, завбільшки з дерево, квіти, то сонце, то вази, то трельяжі з виноградних грон, то обеліски та колони, то стіни з різними арабесками в мавританському стилі. Одним словом, перед вашими очима оживає фантастичний світ, одне чудо змінюється іншим з неймовірною швидкістю», (Рябцев, 1998.: 320) згадував маркіз де Кюстін.

Після закінчення балу все суспільство відправлялося на прогулянку в парк. «Ми проїжджали повз гроти, освітлені з середини яскравим полум'ям, що просвічує крізь пелену спадаючої води. Ці палаючі каскади виглядають феєрично. Імператорський палац панує над ними і як би є їх джерелом. Тільки він один не ілюмінований, але неозоре море вогнів прагне до нього з парку, і, відображаючи їх своїми білими стінами, він горить, немов діамант. Ця прогулянка ілюмінованим парком була, безперечно, найпрекрасніша на Петергофському святі», - писав маркіз де Кюстін, який відвідав Росію в 1839 році. (Рябцев, 1998:322)

Свято з нагоди тезойменітства імператриці Олександри Федорівни мало велике символічне значення. Тисячі людей: офіцери, солдати, купці, дворяни, царедворці - покидали в цей день Петербург і перебиралися в Петергоф. У день балу палац був відкритий для всіх бажаючих. Імператор, розмовляючи з представниками різних станів, виступав в ролі справжнього батька нації.

Взимку 1843/44 року в царственній сім'ї відбулося два одруження: великої князівни Олександри Миколаївни з принцом гессенським і великої княжни Єлизавети Михайлівни з герцогом Нассауським. У ряді численних свят, які супроводжували обидва весілля, було торжество, дане великою княгинею Оленою Павлівною в лютому 1844 р. Свято розпочалося о 9 годині ранку балетом в постановці балетмейстера Огюста; в ньому глядачі побачили двір каліфа Багдадського, Оберон зі свитою тадвір Карла Великого.

Після балету його учасники (190 осіб), які супроводжувалися величезним костюмованим хором військової музики, обійшли попарно в урочистому марші всі зали Михайлівського палацу. У балеті, як і в ході, були зайняті вс івеликі княгині та великі княжни, великосвітська молодь Санкт-Петербурга.

В одному із залів палацу італійські співаки виконали "Сандрільйону» Россіні. Освітлений китайськими ліхтарями, розвішеними на пальмових деревах, зал здавався вогняним морем. Але раптом сталося непередбачуване: на публіку посипалися уламки лопнувших від спеки «гранованих шкаликів, які вилиися по стінах і відділяли сцену від партеру». На щастя, ця біда не перетворилася в справжнє нещастя. Жоден мундир, жодне чудове плаття не було пропалено або засалено. (Кордо, 1899: 289)

Після опери почався бал. Буфети потопали в зелені та квітах. О першій годині подали вечерю. Адьютанти та придворні люб'язно пригощали гостей. Навколо головного столу на хорах розташувалися кілька оркестрів та хор виконавців. Столи були розставлені на сходових майданчиках та знизу, в величезних сінях, між помаранчевими та лимонними деревами. Всю підлогу - і на площадках, і в сінях, і на сходах - покривала розписана золотом і сріблом кольорова парусина. Це свято поєднало в собі смак, розкіш і художю уява. За словами М.А. Корфа, воно було гідне пензля Брюллова та пера Пушкіна.

Довгий ряд урочистостей на честь повернення до столиці російських військ завершився балом, даним 21 січня 1879 року. Над головним входом в обрамленні вінка з квітів блищав газовий напис: «Перехід через Дунай»; по обидва його боки були розташовані емблеми військовихчастин, які брали участь у цій події. На протилежній стіні - великий Георгіївський хрест із зображенням на червонному полі святого Георгія Побідоносця. Між колонами блищали вогняні зображення місцевостей, де наші війська покрили себе бойовою славою: «Шипка», «Карс», «Плевна», «Ардаган» та інші. Назви були складені з газових ріжків.

Об одинадцятій годині вечора всі почесні гості - представники гвардії, а також особи, які взяли участь в підписці на організацію балу,були вже в повному зборі. На балу були присутні 2500 осіб. В Головний штаб було послано 1200 квитків для офіцерів і 200 - для полкових дам, близько 1000 квитків розійшлося по підписці. Зліва від імператорської ложі розмістилася велика группа поранених офіцерів. О дванадцятій годині в ложі з'явився Імператор в супроводі всіх членів імператорської сім'ї та високих іноземних гостей. Раптом гомін в залі миттєво затих. Було виконано гімн, після закінчення якого під звуки полонезу найвищі особи попарно спустилися в зал. Під час танцю, що тривав не більше чверті години, кавалери по черзі йшли з усіма найяскравішими дамами. Потім слідувала кадриль, яка могла б бути названа царською, так як високі особи були головними її учасниками. О третій годин іночі бал завершився.

На сторінках періодики другої половини ХІХ століття нерідко з'являлися докладні описи благодійних балів; особлива увага приділялася святам французької колонії.26 січня 1888 року в Петербурзі, в театрі Панаєва, було влаштовано традиційний бал французької колонії. Цього разу оздоблення залу було досить критично сприйнято очевидцями: «На сцені, затягнутій строкатим шатром, з фоном з цілого ряду дзеркал, немилосердно дуло, колихаючи в різні боки тканини намету. Проте зовсім не було душно, особливо спочатку. Декоративна частина також не представляла нічого примітного. Червоні щити, які затуляють вікна, і на них арматури з невдало размальованих гербів та прапорів - ось загальний характер оздоблення кабінетів, театрального фойє та обширного вестибюля, де на білих цукрових підставках була імпровізована виставка кулінарнаго мистецтва фірми Понсе», - повідомляв читачам оглядач журналу«Всесвітня ілюстрація».

Задня стінка партеру булла обклеєна білими та золотими шпалерами, а над сценою було своєрідне шатро з червоної та блакитної тканини. Зі стелі намету звисала електрична люстра, драпірована такими ж кольорами. Задню сторону намету складали дзеркала, які візуально збільшують розміри інтер'єру. У тому місці, де сцена з'єднувалася з партером, знаходилась червона японська парасолько образна альтанка, в якій розміщувався буфет з шампанським, лотерея та продаж квітів. Крім того, на сцен ібуло влаштовано три виставки, одназ яких, всередині, була прикрашена двома колонами з льодяників, а інші призначалися для продажу квитків лотереї.

7 лютого 1898 року в Марийському театрі було дано благодійний бал французької колонії, який носив назву «Нічние свято в Булонському лісі». Сцена театру, перетвореного декораціями в Булонський ліс, не залишала, на думку очевидців, «бажати нічого кращого в художньому відношенні; велика кількість світла, масса зелені, яка вміло розпланована, каскади фонтанів, павільйони - все разом, хоча і вельми мало було схоже на Булонський ліс, але було дуже мило, казково, привабливо» (Всесвітня ілюстрація, 1898: 204-205).

Сотнями різнокольорових електричних вогнів світилися перетягнуті через весь зал для глядачів гірлянди. На цьому балу присутнє не тільки все вище суспільство, але й інтелігенція, військові, славнозвісне купецтво, високопоставлені чиновники.

«Час прокинутися. І куди я забрів? Ермітажний Павільйон! Бал! Щоце за казковий сад? Звідки це яскраве світло в повітрі і навіть в раковинах під водою фонтанів? Грецький зал з білосніжною мармуровою колонадою, кокетливими хорами та з фонтанами «сліз» ... Яке диво!

Високі пальми, квітучі тюльпани, конвалії, азалії, орхідеї, - цілі кущі бузку та троянд в цвіту. Фонтан Зареми і Фатіми! Музика, захоплююча душу, - плавно-похмурі звуки вальсу My Queen ... Так, так, - адже сьогодні 20 лютого 1886 року, «прощений день» і - танцюють! Описувати бал, та хіба це можливо?!»(Степанов, 1886: 62) - зазначав камердинер імператриці Марії Федорівни А. Степанов.

Величезні зали Зимового палацу, прикрашені дзеркалами в золотих рамах, незліченними пальмами та тропічними рослинами, були переповнені сановниками, іноземними дипломатами, офіцерами гвардійських полків. Їх блискучі мундири, шиті золотом і сріблом, були чудовим тлом для придворних нарядів дам. Коли до великої зали входили господарі свята, іскра швидкого вогню пробігала по нитках, протягнутих між світильниками. Мерехтливе полум'я декількох тисяч свічок відбивалося в дзеркалах, наповнюючи палац чарівним сяйвом. За відгуками сучасників, російський бал представляв феєричне видовище.

30 грудня 1900 року фрейліна імператриці княжна М.С. Щербатова влаштувала в залі Дво-рянського зібрання благодійний бал «Свято в царстві троянд». Бал відвідали великий князь Олександр Михайлович з великою княгинею Ксенією Олександрівною, великий князь Володимир Олександрович з великою княгинею Марією Павлівною та синами, градоначальник Клейгельс Микола Васильович і безліч інших знатних осіб. Вхід до великої зали прикрашали гірлянди троянд, а над залом красувався величезний намет з троянд, також трояндами було усипано газон навколо розташованого в центрі фонтану.

У 1911 році в залах Московського купецького клубу відбувся бал «Ніч в Іспанії». Вся декоративна сторона: прикраса залу, сцени, афіші - булла виконана П. Кончаловським у співпраці з Якуловим. На думку М. Волошина, Кончалов- ський «<.>показав себе тут дуже цікавим декоратором <...> Особливо хорошою була та зала, яка зображувала «Севільську вулицю вночі», з освітленими вікнами та балконами верхніх поверхів. При цьому всі природн іособливості зали були використані дотепно та сміливо. За допомогою самих примітивних засобів було досягнуто дивовижного ефекту.

Я можу абсолютно неупереджено сказати, що ще жодного разу - ні в Росії, ні в Парижі - не бачив художнього балу, влаштованого з таким смаком і, головне, з таким темпераментом».

Пройдуть десятиліття, але російська творча інтелігенція, навіть будучи далеко від Росії, як і раніше буде вражати Європу свіжістю та оригінальністю в різних напрямках художньої думки.

На початку 20 - х років князь Фелікс Юсупов доручив архітектору Андрію Белобородову оформлення залу в Альберт - Холі, де мав відбутися благодійний бал в допомогу російському Червоному Хресту.

Художнику вдалося перетворити старий зал на казковий сад. Ложі були декоровані синіми ткани-нами, скріпленими гірляндами чайнихтроянд. По стінах залу спускалися каскади блакитних гортен-зій. Люстри в віночках троянд з плюмажем білих пір'їн страуса створювали ефект місячного сяйва.

Рівно опівночі синім птахом злетіла з позолоченого даху в середині залу велика Павлова, кожен виступ якої супроводжувався овацією. Останній номер програми - менует, костюми, якого робив Бакст, довів публіку до екстазу.

Після того як артистам вдалося покинути зал, бал відновився. Останні танцюристи розійшлися лише на зорі.

Цей бал - прощальне послання минувшої блискучої епохи сьогоденню.

Висновки

У XVIII столітті життя російського дворянства різко поділилося надвоє: дві столиці: Москва та Санкт - Петербург; дві мови: французька та російська; закони, що виключають однин одного: дворянину заборонялося битися на дуелі, а якщо представник дворянства відмовлявся, його виганяли з ганьбою з товариства. Але розділити життя важче, ніж розділити палац, який мав два кабінети, дві спальні: «парадну» та «щоденну». У палацах періоду бароко та класицизму парадні приміщення розташовувалися анфіладою, тобто по прямій лінії. Це давало можливість влаштовувати пишні палацові церемонії з урочистим виходом. Потрапляючи до палацу, запрошені ставали учасниками своєрідного театрального дійства, але, на відміну від звичайного театру, не картини змінювалися перед ними, а самі гості переходили з одного залу в інший, немов від однієї декорації до наступної. Певна гамма кольорів, палітра, яка використовувалась в оздобленні інтер'єру, дозволяла створити емоційний настрій, своєрідну мелодію інтер'єру.

В організації простору бального ритуалу використовувалися різні театральні засоби, включаючи постановки живих картин. На сторінках періодики другої половини ХІХ століття нерідко з'являлися докладні описи благодійних балів, особлива увага приділялася святам французької колонії.

Французи, будучи законодавцями мод в різних видах мистецтва, не боялися експериментувати в пошуках художніх засобів для вираження основної ідеї свята, кожне з яких мало конкретну спря-мованість, мету та художню цінність.

Важливу роль в оздобленні інтер'єрів грало рослинне оздоблення. Незалежно від пори року в день свята палацові вітальні перетворювалися на квітучі сади, світ гармонії, ідеальну модель суспільства, де високий естетичний смак підпорядковувався певним етичним нормам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Захарова О.Ю. История русских балов. М., 1998. С. 19-20, 49.

2. Воспоминания А.К. Анненковой. Наша старина. 1915. Март. С. 277.

3. Всемирная иллюстрация. 1898. Т. LIX. С. 204-205.

4. Из записок барона (впоследствии графа) М.А. Корфа. Русская старина. 1899. Ноябрь. С. 289.

5. Придворная жизнь.1613-1913 гг. СПб., 1913. С. 40, 42.

6. Рябцев Ю.С. Хрестоматия по истории русской культуры XVIII-XIX вв. М., 1998. С. 320, 322.

7. Сологуб В.А. Повести. Воспоминания. Ленинград, 1988.С.372. Речь идет о празднике, устроенном импера-трицей Марией Федоровной в честь дня рождения великой княгини Марии Павловны, приехавшей в Петербург в феврале 1822 г

8. Степанов А. Воспоминания. Государственный архив РФ. Ф. 553. Оп. 1. Ед.х. П. 61. Л. 62.

REFERENCES

1. Zaharova, O.YU. Istoriya rnsskih balov [History of Russian balls]. 1998. Moscow. Pp. 19-20, 49. [in Russian].

2. Vospominaniya A.K. Annenkovoj. Nasha starina [Memories of A.K. Annenkova. Our old times]. 1915. March. P. 277. [in Russian].

3. Vsemirnaya illyustraciya [World illustration]. T. LIX. 1898. Pp. 204-205. [in Russian].

4. Iz zapisok barona (vposledstvii grafa) M.A. Korfa. Russkaya starina [From the baron (later count) M.A. Corf s notes. Russian antiquity]. 1899. November. p. 289. [in Russian].

5. Pridvornaya zhizn'. 1613-1913 gg. [Court life. 1613-1913]. 1913. St. Petersburg. Pp. 40, 42.

6. Ryabcev, YU.S. Hrestomatiya po istorii russkoj kul'tury XVIII-XIX vv. [Reader about history of Russian culture of the 18th-19th centuries]. 1998. Moscow. P. 320, 322. [in Russian].

7. Sologub, V.A. Povesti. Vospominaniya [Stories. Memories]. 1988. Leningrad. P. 372. [in Russian].

8. Stepanov, A. Vospominaniya. Gosudarstvennyj arhiv RF [Memories. State Archives RF]. F. 553. Op. 1. Ed.h. R. 61. L. 62. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru