Українське хорове мистецтво як об’єкт наукових зацікавлень

Размещено на http://allbest.ru

УКРАЇНСЬКЕ ХОРОВЕ МИСТЕЦТВО ЯК ОБ'ЄКТ НАУКОВИХ ЗАЦІКАВЛЕНЬ

Ірина Бермес,

Особливий інтерес до теми хорового мистецтва в українському ареалі пояснюється тим, що питання про хор, хоровий спів, хорове виконавство є актуальними у національній культурі. З хоровим мистецтвом як генетичним кодом українців тісно пов'язане їхнє життя. Закладені у цьому виді мистецтва ідеї гуманізму сприяють збереженню національної культурної спадщини для майбутніх поколінь. Як вид художньої діяльності українців хорове мистецтво є чинником формування духовного, творчого потенціалу суспільства, невід'ємною складовою національної та світової культури.

Хорове мистецтво відображає «дух» народу, динаміку української культури, формує ціннісні ідеали, моральні принципи, образ життєдіяльності спільноти. Принцип колективності, притаманний хоровому співу, формує такі риси як відповідальність, організованість, вміння комунікувати, підкоряти свої інтереси завданням колективу та ін.

Хорове мистецтво вельми часто позиціонують як тріаду до якої входять такі складові: «композитор - виконавець (хор) - слухач», які тісно корелюють між собою. Домінуюча роль у цій ланці належить композитору, котрий акумулює у творі національні художні традиції. Хоровий колектив творить високий виконавський продукт, інтерпретуючи авторський твір, до якого залучаються слухачі.

Багатогранність хорового мистецтва завжди спонукала вчених до його осмислення. Тому мета статті - актуалізувати стан наукового дослідження українського хорового мистецтва. Методологія розвідки ґрунтується на єдності системно-аналітичного та комплексного підходів, поєднання яких дає змогу розкрити головні положення досліджень про українське хорове мистецтво у теоретичному аспекті. Наукова новизна. У статті вперше систематизовано праці науковців про хорове мистецтво України, зокрема акцентовано на монографії та дисертації, навчальні посібники, підручники, статті, коло питань, які у них окреслюються. Наголошено, що дослідження хорового мистецтва є одним із важливих способів засвоєння культури українського народу.

Ключові слова: хорове мистецтво, конкурс, фестиваль, хоровий рух, дослідження.

хорове мистецтво науковці монографії

Iryna BERMES,

PhD hab. in Arts, Professor, Head ofDepartmen of the Methodology of Music Education and Conducting, Drohobych Ivan Franko State Pedagogic University (Drohobych, Lviv region, Ukraine)

UKRAINIAN CHORAL ART AS OBJECT OF SCIENTIFIC INTERESTS

A special interest in the topic of the choral art in Ukraine is demonstrated by the fact that choir, choral singing and choral performance occur in the national culture. The lifestyle of Ukrainians is tightly connected with the choral art almost as is the genetic code of Ukrainians. The ideas of humanism inherent in this type of art support preservation of the national and cultural inheritance for future generations. The choral art as a type of Ukrainian artistic activity is a factor which forms the spiritual and creative potential of society. Furthermore, it is also an integral part of the national and world culture.

Choral art reflects the «spirit» ofpeople and the dynamic Ukrainian culture. Itforms valuable ideals, moral principles, and the image of a resilient community. The principle of collectivity appropriate to choral singing forms such features as responsibility, socialization, and the ability to subordinate an individual's need to the task of the group, etc.

The choral art very often comes in a triad which consists of such parts as «composer - performer (choir) - listener (audiencer)». They all narrowly correlate with each other. A predominant role in this chain belongs to a composer who accumulates national artistic traditions. The choral group creates a high-quality performance or production interpreting the authorial work listeners process.

The versatility of the choral art has always forced scientists to evaluate it. That is why the topic of the research is to actualize the state of the scientific research into the Ukrainian choral art. The research methodology is based on the unity of systematic, analytical and complex approaches - the combination of which enables the main research provisions about the Ukrainian choral art revealed in the theoretical aspect. Noteworthy is the fact that such unique research represents the systematization of scientists' analytical work dedicated to Ukrainian choral art for the first time. It in particular encompasses the monograph and the dissertation; training manuals, textbooks, articles and the range of issues all these works are about. Moreover, the article emphasizes that the research of the choral art is one of the most important ways which helps to appreciate and understand the culture of Ukrainians.

Key words: choral art, choral singing, choral movement, festival-competition, research.

Постановка проблеми. Всеосяжна інформатизація суспільного життя загострює проблему відродження української національної культури, яку можна розв'язати шляхом вивчення та збереження самобутніх художніх традицій як «ліків» від сучасних глобалізаційних процесів. Одне з чільних місць у цьому процесі належить хоровому мистецтву (хорова музика, хоровий спів, хоровий рух, хорові колективи, хорові фестивалі та конкурси, діячі хорової культури). В українському культурному просторі саме цей вид мистецтва завжди займав домінуюче місце, через нього українців пізнавав світ, оскільки саме у хоровому співі вони виявляли свою національну сутність. Ймовірно, це спричинило підвищений інтерес науковців до хорового мистецтва, його витоків, історії розвитку, питань теорії та практики, визначення значущості хорового мистецтва у національній музичній культурі тощо.

Хорове мистецтво займає особливе місце завдяки своїй демократичності, високій місії об'єднання людей у лоні культурних традицій. Ба більше, діяльність хору ґрунтується на принципах єдності думки та почуттів, які виражаються у гаслі «всі як один».

Українське хорове мистецтво було і залишається сьогодні вельми важливою творчо-виконавською цариною української культури, котра у своїх витоках була виключно інтонаційно-пісенною. Як вид художньої діяльності воно задовольняє індивідуальні, соціальні й естетичні потреби співаків, відображаючи дійсність у художніх образах хорових творів.

Сьогодні в умовах інтеграції України в європейський культурний простір особливо актуальним є збереження високого рівня хорового мистецтва - «візитівки» держави. Оскільки музикальність і співучість - ментальні риси українців, то саме цей вид виконавства є найбільш природним для вираження їхніх потреб і почуттів.

Мета статті - актуалізувати стан наукового дослідження українського хорового мистецтва.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на те, що українське хорове мистецтво є предметом уваги науковців, ще й сьогодні залишаються невирішеними окремі питання термінології, значущості і місця цього виду мистецтва у музичній культурі. Тому вельми актуальним є виокремлення досліджень про українське хорове мистецтво в усіх його складових.

З хоровою музикою пов'язується виникнення багатоголосся, передусім народного, що корелює з самобутньою багатоголосою пісенністю українців. Однією з перших праць, в якій здійснено теоретичний розбір структурних різновидів і виконавських особливостей українського народного багатоголосся, розкрито його етногенез та взаємозв'язки з професійним пісенно-хоровим мистецтвом є монографія Л. Ященка «Українське народне багатоголосся», що побачила світ 1962 року. На деякі особливості українського народного багатоголосся акцентовано у статті В. Матвієнка з однойменною назвою, надрукованій у другому випуску щорічника «Українське музикознавство» (1967). У дослідженні М. Мол- давина «Народний підголосковий спів» (1980) увагу присвячено цьому різновиду поліфонії, прикметам народного підголоскового співу, зокрема у регіональному вимірі.

Констатуючи факт послаблення уваги до народного хорового співу, народного стилю виконання у період незалежності Української держави, О. Коломоєць наголошує на необхідності звернення до характерних особливостей звучання українського народного хору як складової національної культури. Про це йдеться у статті «Український народний спів як синтез національної традиційності та академічного хорового виконавства» (журнал «Проблеми сучасної педагогічної освіти», 2012).

Значну наукову цінність має навчальний посібник О. Бенч «Український хоровий спів. Актуалізація звичаєвої традиції» (2002). У ньому авторка глибоко осягає процес зародження хорового співу українців, зокрема його етнокультурні витоки, засади формування виконавських сфер крізь призму регіональних пісенних традицій. О. Бенч акцентує: «У цьому посібнику вперше розглядаються форми засвоєння живого етнотради- ційного інтонування у творчій діяльності різних хорових колективів, які функціонують як у професійній, так і непрофесійній сферах... і які отримали назву виконавський фольклоризм» (курсив авторки - І. Б.) (Бенч, 2002: 9).

Зміни, що відбулися в українському культурному житті періоду незалежності, сприяли пожвавленню інтересу до національної хорової культури, зокрема регіональної, як складової загальноісторичного культуротворчого процесу. Йдеться про такі дисертаційні дослідження: «Становлення хорового мистецтва на Волині (20-30 рр. ХХ ст.)» Н. Чернецької, «Хорова культура Вінниччини другої половини ХІХ - першої третини ХХ століття» Н. Сізової, «Хорове мистецтво Хмельниччини в контексті історичного процесу (друга половина XIX - початок XXI ст.)» Р. Римар, «Хорове життя Дрогобиччини першої половини ХХ ст. в контексті духовного розвитку Галичини» І. Бермес, «Диригентсько-хорове мистецтво Галичини другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст.» Л. Мороз, «Хорова культура Прикарпаття кінця ХІХ - першої третини ХХ століття» Р. Дудик, «Хорова культура Слобожанщини другої половини XIX - початку ХХ століть» І. Гера- симової, «Хорове мистецтво Дніпропетровщини в контексті української культури другої половини ХХ - початку XXI століть» О. Леонтьєвої, «Хорова культура Чернігівщини в соціокультурному просторі України кінця ХХ - початку ХХІ століть» О.Бадалова та ін. У них зосереджено увагу на особливостях становлення хорового мистецтва регіону, його унікальності, пов'язаної з суспільно-історичними, географічними, економічними умовами розвитку, виявлено специфіку концертного життя, репертуарну палітру провідних хорів, їх комунікативні зв'язки з композиторами і виконавськими колективами. Підкреслено, що саме у концертній практиці хорових колективів найбільш повно і різнобічно проявилися творчі ініціативи та потреба в художньому самовираженні українців. Наголошено на домінуванні українського сегменту у репертуарному списку хорів.

У монографії авторки статті «Український хоровий спів як соціокультурне явище» (2013) розкрито культурно-історичні передумови його становлення та розвитку як невід'ємної складової, важливого явища національної музичної культури, визначено чинники, які вплинули на піднесення хорового співу в різні історичні періоди. І. Бермес висновує: «Хоровий спів як одна з найбільш доступних форм художньої практики є тією сферою музичного мистецтва, в якій глибокі кореневі зв'язки з українською культурою та спадкоємність традицій виражені найбільш яскраво та випромінюють сенсожиттєвий характер» (Бермес, 2013: 365).

Невіддільною часткою хорового мистецтва України є хоровий рух, як затребувана форма взаємодії між людьми у сучасній культурі, розвідки про який з'явилися, головно, на порубіжжі ХХ-ХХІ століть. Це дисертація І. Бермес «Український хоровий рух у контексті соціокультурних процесів ХХ - початку ХХІ століть (2014), в якій комплексно досліджено сутнісні прикмети хорового руху як соціокультурного явища, виокремлено спільні та відмінні риси його розгортання на сході та заході України, запропоновано авторську періодизацію хорового руху у ХХ ст. У роботі сформульовано дефініцію «хоровий рух»: «це форма культурної самоідентифікації нації, яка виникає та розвивається відповідно до соціоісторичних, політичних, економічних процесів національного суспільства і відображає його провідні засади та цінності. Хоровий рух - це форма мистецького самовираження, в якій відображається “образ” життя суспільства через хорові артефакти, культуру співу, спілкування виконавців і слухачів, добре налагоджений хоровий менеджмент» (Бермес, 2014: 383). Перу авторки належить також стаття «Хоровий рух у Наддніпрянській Україні як фактор самоідентифікації українців у ХІХ столітті» (2015). У ній розкрито особливості розгортання хорового руху в умовах постійних утисків, русифікації, схарактеризовано діяльність хорових колективів, виокремлено роль провідних діячів музичного мистецтва в активізації хорового життя.

Хоровий рух включає такі складові як концерти, фестивалі, конкурси, платформи яких дають можливість хоровим колективам і диригентам обмінюватися творчим, організаційним досвідом. Актуальним напрямком піднесення української хорової культури, визначальним вектором розвитку сучасної хорової творчості є конкурсно-фестивальний рух, до розкриття сутності, динаміки та концертних платформ якого зверталося чимало дослідників. Саме у перші роки незалежності Української держави зародилися конкурси і фестивалі, незважаючи на відсутність державної підтримки. Щорічно чи спорадично відбувалися та відбуваються сьогодні фестивалі академічної музики, в яких чільне місце займає і хорова музика: «Музичні прем'єри сезону», «Київ Музик Фест», «Форум музики молодих», хоровий фестиваль «Золотоверхий Київ», «Весняна хорова асамблея», «Свята Софія» (всі у м. Київ), всеукраїнський фестиваль-конкурс ім. К. Пігрова (м. Одеса), «Контрасти» (Львів), «Музичні імпрези України» (м. Черкаси), міжнародні фестивалі хорової музики ім. В. Палкіна (м. Харків), «Передзвін» (М. Івано-Франківськ), «Хорова асамблея» (м. Глухів), фестиваль хорової музики «Співоча асамблея» (м. Хмельницький), «Ніжин- хор-фест» і ін. Різножанрові, різностильові хорові твори, творчі «портрети» композиторів крізь призму їхньої діяльності формували цілісне уявлення про феномен української хорової музики (адже у програмах звучать композиції від ХУП ст. до сьогодні).

Статті, рецензії, відгуки про ці фестивальні дійства належать перу О. Антоненка, Ю. Бенті, О.Галузевської, О. Голинської, Л. Гончаренко, Я. Гордійчука, М. Загайкевич, О. Засадної, Н. Костюк, А. Кравченко, В. Кузик, О. Кушнірук, А. Луніної, В. Муратова, Л. Пархоменко, О. Пірієва, І. Сікорської, Б. Сюти та ін. У них здійснюється аналіз концертних програм, акцентується на виконавський рівень хорових колективів, кульмінаційні моменти у представлених програмах, творчий потенціал хормейстерів, динаміку сучасного виконавського та творчого процесів, «знахідки» і втрати фестивалів тощо.

Крім того, важливим елементом хорового руху є конкурси. Так, 1989 р. відбувся перший всеукраїнський конкурс хорових колективів ім. М. Леонтовича, один із найбільш престижних, у програмах якого до сьогодні репрезентують своє виконавське мистецтво українські хорові колективи з різних регіонів, популяризуючи, передусім, творчість геніального хорового майстра. О. Голинська стверджує, що «конкурс є потужним стимулом для хорових колективів на шляху вдосконалення творчості, навчання, обміну, можливо навіть запозичення певних особливостей, “родзинок” майстерності» (Голинська, 2019). Серед інших конкурсних проєктів - Всеукраїнський конкурс хорової музики ім. Д. Січинського (м. Івано- Франківськ), міжнародний фестиваль-конкурс «Південна Пальміра» (м. Одеса), міжнародний хоровий конкурс ім. П. Муравського (с. Дмитрашрківська, Вінницька обл.), конкурс хорового мистецтва ім. Лесі Українки (м. Луцьк), всеукраїнський фестиваль-конкурс колективів народного хорового співу ім. П. Демуцького (м. Київ) і ін.

Хорові конкурси - платформа для відкриття нових хорових артефактів, нових форм хорового виконавства, комунікації диригентів, співаків хору і слухацької аудиторії, обміну досвідом, налагодження творчих контактів. Конкурси формують відкритий культурний простір для створення музично-естетичного середовища спілкування, сприятливих умов для реалізації творчого потенціалу виконавців.

Як фестивалі, так і конкурси мають спільні риси, як-от: репрезентативність, видовищність, дух творчості, емоційно-насичена атмосфера. Ці проєкти спрямовані на розвиток, поширення та популяризацію хорового співу. Вони мотивують українські хорові колективи до піднесення виконавського рівня, включення до репертуарного списку сучасних творів, розвитку талантів.

Перемоги хорових колективів на конкурсах і фестивалях різного рівня доводять, що українське хорове виконавство є конкурентоздатним як на регіональних, всеукраїнських, так і міжнародних сценах.

Новітнім явищем у музичній культурі України є фестивалі духовних піснеспівів. Їм присвячено увагу у дисертаційному дослідженні М. Антоненко «Православна музика в системі української культури кінця ХХ - початку ХХІ століття». У роботі розкриваються засади проведення Всеукраїнських фестивалів різдвяних піснеспівів «Від Різдва до Різдва», «Наддніпрянські пасхальні піснеспіви» (обидва у м. Дніпро), міжнародного Різдвяного фестивалю «Коляда на Майзлях» (м. Івано-Франківськ), «Вогонь Різдва» (м. Одеса), духовної музики «Пойте Богу нашему, пойте» (м. Бердянськ), «Христос Воскресе» (м. Запоріжжя), «Співочий собор» (Святогірськ), «Глас Печерський», фестивалю-конкурсу церковно-приходських хорів «Пентікостія», міжнародна Пасхальна асамблея (всі у м. Київ); регіональних фестивалів «Піснеспіви душі» (м. Коломия), «Глинські дзвони» (м. Глухів), «Господь посеред нас» (м. Вараш, Рівненська обл.) та ін. М. Антоненко також демонструє присутність духовної музики на світських музичних фестивалях, передусім «Золотоверхий Київ», «Київ Музик Фест», «Музичні прем'єри сезону», «Пасхальна асамблея» (м. Київ), «Передзвін» (м. Івано-Франківськ), «Кременецькі хорові вечори» (м. Кременець Тернопільської обл.).

Крім того, варто згадати про фестивалі української духовної музики різних рівнів: міжнародного - «Фестиваль духовного співу» (м. Запоріжжя), всеукраїнського «Співи Манявського Скиту» (м. Івано-Франківськ), «На хвилях Стрия» (м. Стрий), які доповнюють багатоманітну «картину» буття хорової культури порубіжжя ХХ - ХХІ століть.

Науковці присвячують увагу і регіональним хоровим фестивалям як невід'ємній складовій національного хорового руху. Так, О. Бадалов висвітлює головні етапи фестивального руху Чернігівщини на сучасному етапі («Хорові фестивалі Чернігівщини), Ю. Москвічова - особливості конкурсно-фестивального руху на Вінниччині («Фестивально-конкурсний рух на Вінниччині: динаміка розвитку»), О. Наумкіна та О. Сіліщенко - засади регіонального фестивалю хорового виконавства «Чорнобаївський заспів» («Фестивалі Херсонщини») та ін.

Музичні фестивалі та конкурси - важливі форми збереження музичних традицій «як історичної пам'яті культури» (за М. Друскіним), презентації нових досягнень композиторської творчості, популяризації творів різних жанрів і форм, врешті, виховання нових художніх смаків і піднесення культурного рівня українського суспільства. Активне поширення фестивально-конкурсного хорового руху в українському супільстві - одна з важливих складових загального процесу глобалізації, розширення творчої міжкультурної комунікації, розвитку музичного менеджменту.

Численні хорові фестивалі, конкурси, концерти, що відбуваються в українському ареалі вже впродовж 30 років, є універсальними комунікаційними засобами, що дають можливість встановлювати, підтримувати, стимулювати реальні художньо-творчі зв'язки колективів у різнобарвній палітрі національного культурного життя. Вони сприяють збереженню єдиного культурного простору України. Ескалація інформаційного обміну, безпосереднє спілкування хорових диригентів, учасників хорових колективів, обговорення концертних програм і виступів, проєктів, накреслення нових творчих планів складають важливу частину динамічного життя сучасних хорових фестивалів і конкурсів. Цим художнім акціям присвячено дисертаційне дослідження С. Савенка «Конкурсно- фестивальні форми хорової творчості: традиційні моделі та сучасні тенденції» (Одеса, 2021). Апелюючи до академічного хорового виконавства, автор доводить, що «конкурсно-фестивальний рух постає відображенням широких процесів в галузі музичного мистецтва та сучасної хорової творчості зокрема, зумовлюючи нові системні тенденції, як в композиторській, так і у виконавській та творчо- організаційних сферах» (Савенко, 2021: 185).

На жаль, не так часто влаштовуються фестивалі та концерти до ювілейних дат українських композиторів, у програмах яких представлена хорова творча спадщина видатних майстрів: всеукраїнський музичний фестиваль до 250-річчя, 260-річчя від дня народження М. Березовського (1995, 2005), 250-річчя Д. Бортнянського (2001), 120-річчя К. Стеценка (2002), 110-річчя Б. Лято- шинського (2005), 100-річчя А. Штогаренка (2002). Так само з нагоди ювілеїв відбулися авторські концерти з творів М. Дремлюги, Є. Стан- ковича, М. Степаненка, Л. Колодуба, Л. Дичко, І. Карабиця, І. Щербакова, В. Губаренка, М. Скорика, В. Кирейка, В. Степурка, В. Зубицького та ін., в яких звучала хорова музика.

Хорове мистецтво функціонує у формах композиторської творчості та виконавства. Композиторська творчість у хоровому жанрі є невід'ємним елементом українського хорового мистецтва. На порубіжжі ХХ-ХХІ ст. вона відображає сучасні тенденції музичного звуково-образного простору, органічно поєднуючи інтонаційний стрій національної мелодики та наднаціональні явища музичної мови. Сьогодні композитори збагатили виражальні засоби, хорове письмо, жанровий спектр хорових творів. У їхніх композиціях співіснують різні художні напрямки, поєднуються різні стильові площини, зароджуються нові ритми, гармонічні співзвуччя, образи музичного мислення. І це привертає увагу науковців, які все більше апелюють до хорової творчості українських майстрів - своєрідної «енциклопедії» соціокультурного буття українців. Це дисертаційні дослідження О. Письменної «Музична мова хорових творів Лесі Дичко», О. Бабенко «Хорова творчість Валентина Бібіка: жанрова парадигма та риси індивідуального стилю», Я. Бардашевської «Образно-семантичні і стилістичні аспекти хорової творчості Віктора Степурка (на матеріалі хорів a capella)», Т. Маскович «Хорова творчість Г. Гаврилець в руслі тенденції “нової сакральності”», Л. Шегди «Жанрово-стилістичні особливості української пісенно-хорової музики для дітей (на матеріалі творчості Л. Дичко і Б. Фільц», А. Каменєвої «Хорова творчість Михайла Шуха як духовний універсум», Т. Сухомлінової «Хорова творчість Ганни Гаврилець у контексті новітнього відродження національного музичного мистецтва»; статті Л. Серганюк, Ю. Серганюка «Хорова творчість Лесі Дичко як оригінальний концепт мистецького новаторства», О. Василенка «Особливості хорової творчості В. Степурка 90-х років у контексті мистецьких тенденцій кінця ХХ століття», А. Ладного, А. Кедіса, А. Левченка «Хорова творчість Ігоря Щербакова в контексті історії української музичної культури», Г. Степанченко «Композитор Ігор Щербаков у сучасному музичному просторі», Н. Перцової, Є. Дубінченко «Хорові твори Ігоря Шамо та їхній методологічний потенціал», О. Батовської «Риси хорового стилю Ігоря Шамо (на матеріалі циклу “Летять журавлі”)», О. Майчика «Індивідуальні риси хорової творчості Мирослава Скорика крізь призму жанрово-тембральної семантики» та ін.

Хорове мистецтво України тісно пов'язується з поліфункціональною діяльністю хорових диригентів, які уособлюють «симбіоз “внутрішніх професій” диригента, музиканта, педагога, організатора, психолога, артиста» (Шкварун, 2014). Диригенти володіють «секретами» ремесла, організаторськими здібностями. Впродовж тривалого історичного відтинку вони сприяли і сприяють сьогодні піднесенню хорового мистецтва, його популяризації не тільки на теренах України, а й у світі. Диригентам, специфіці їхньої публічної художньої діяльності, методиці роботи з хором, творчій взаємодії зі співаками і слухачами, їхньому багатогранному мистецтву і досягненням очолюваних ними колективів, внеску хорових майстрів у розвиток національної музичної культури присвячено чимало уваги у монографіях, наукових дослідженнях, як-от: дисертаціях І. Ярошенко «Музично-просвітницька діяльність Андрія Кушніренка в контексті розвитку професійно-хорового виконавства на Буковині», О. Драгомирецької «Творчість Анатолія Авдієвського в контексті української хорової культури», Т. Кметюка «Мистецька діяльність диригента Дмитра Котка в контексті хорової культури Західної України (20-70ті роки XX століття)», Л. Каравацької «Творчість Льва Венедиктова як стильовий феномен в контексті українського оперно-хорового мистецтва», В. Чучмана «Творча спадщина Євгена Вахняка в хоровій традиції Галичини», монографіях О. Бенч «Павло Муравський. Феномен одного життя», В. Рожка «Сонячний маестро» (про С. Турчака І. Б.), Т. Кметюка «Дмитро Котко: феномен диригента», працях М. Головащенка «Феномен Олександра Кошиця», Є. Вахняка «Олександр Сорока», статтях Г. Карась «Олександр Кошиць та Нестор Городовенко: мистецько-виконавські паралелі», Н. Бєлік-Золотарьової «Майстри харківської диригентсько-хорової школи (до 90-річчя Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського)», О. Макаренко «Феномен С. В. Фоміних» і ін. Щоразу науковці апелюють до професійних, лідерських, менеджерських якостей диригента вельми необхідних в успішній практиці керованих ними хорових колективів.

Оскільки хорове мистецтво України успішно розвивалося й у лоні церкви, тому і духовна музика, і форми церковної літургіки, і регентська, і виконавська практики стали предметом зацікавлення науковців, якнайбільше на порубіжжі XX-XXI ст. У цей період чимало композиторів і виконавців звернулися саме до цього пласту української музики і це спонукало вчених до виокремлення широкого спектру проблем, пов'язаних із їх теоретичним осмисленням. Прикладом є дисертаційні дослідження Л. Дорохіної «Богослужбовий спів у музичній культурі Чернігівщини на початку ХХ століття», Ж. Зваричук «Богослужбове хорове виконавство Галичини ХІХ ст.», І. Кондратенко «Творча діяльність Михайла Семеновича Литвиненка в контексті української православної хорової культури другої половини ХХ початку ХХІ століть», А. Патер «Виконавські виміри української сакральної музики», А. Ткаченко «Українська сакральна монодія в сучасній композиторській творчості», С. Гуральної «Духовна творчість галицьких композиторів кінця ХІХ першої половини ХХ століть в контексті літургійно-хорової практики регіону», статті О. Зосім «Духовна пісня в жанровій системі сакральної музики: питання термінології», Л. Мороз «Духовна хорова культура церковних осередків Галичини», М. Гобдича «Духовна музика Валентина Сильвестрова», Т. Андрієвської «“Missa movere” В. Степурка в контексті сучасних тенденцій оновлення духовної музики (особливості жанровостильового синтезу)» та ін.

Важливим аспектом успішної діяльності хорового колективу є комунікаційна складова, яку розглядає у дисертаційному дослідження Т. Коробка «Комунікативні аспекти хорового виконавства (на прикладі діяльності Академічного хору імені П. Майбороди Національної радіокомпанії України)».

Сьогодні хорове мистецтво розвивається у руслі сучасних вимог, традицій і новацій, відповідаючи на суспільні запити. Домінуюча академічна спрямованість хорового виконавства активно впроваджує нові форми, широкий спектр технічних засобів, театралізацію тощо. Відповідно, компендіум праць про хорове мистецтво поповнюється все новими дослідженнями у контексті змін соціокультурного середовища та запитів слухацької аудиторії. Це праці Є. Бондар «Надекспресивне інтонування в контексті сучасної хорової творчості», Н. Гречухи «Неоміфологічні тенденції в хоровому мистецтві України 80-90-х років ХХ століття», Ю. Мостової «Театралізація хорових творів як метод художньої інтерпретації», О.Батовської «Сучасне академічне хорове мистецтво a capella як системний музично-виконавський феномен», О. Заверухи «Сучасне хорове письмо: ґенеза та функціонування (на матеріалі творчості українських композиторів кінця ХХ початку ХХІ століть)», статті О. Батовської «Новітні форми виконавської презентації сучасної академічної хорової музики a cappella», «Інноваційні форми виконавської презентації сучасної академічної хорової музики a cappella (на прикладі «Прощай, ХХ век» В. Мужчиля)» та ін.

Хорове виконавство розвивається у двох провідних напрямках: академічному і народному. Так, у трьох розділах колективної монографії «Академічне хорове мистецтво України (історія, теорія, практика, освіта)» (ред.-упоряд. О. Лігус), що містить статті хорознавців (теоретиків і практиків), розкриваються традиції українського хорового мистецтва в історичному аспекті, особливості академічного хорового виконавства (на прикладі діяльності хорових колективів і їхніх диригентів), актуальні питання хорової педагогіки.

Проблеми народного хорового виконавства досліджено у дисертаціях О. Скопцової «Становлення та особливості розвитку народного хорового виконавства в Україні (кінець ХІХ-ХХ ст.)», Л. Дорогих «Аматорське мистецтво як історично-культурне явище (на матеріалах України другої половини ХІХ ст.)». Шляхи професіоналізації хорового виконавства в Україні, теоретичні аспекти, тенденції його розвитку висвітлюються у низці статей Ю. Іванової.

Сутність хорового мистецтва як духовного феномену української культури визначають акустична й інтонаційна природа музичного звуку, вокальна основа звукоутворення, взаємодія музичного та поетичного текстів, колективний характер виконання хорових творів. Ці аспекти ще потребують докладного вивчення.

Висновки. У період незалежності Української держави значно пожвавилася увага науковців до хорового мистецтва. Про це свідчить поява численних монографічних і дисертаційних досліджень, навчальних посібників, статей, які окреслюють широке коло питань, пов'язаних із складовими хорового мистецтва (хоровим співом, хоровим виконавством, композиторською творчістю у хоровому жанрі, діяльністю хорових колективів і диригентів, конкурсно-фестивальним хоровим рухом). І якщо у 40-х роках ХХ ст. хорознавча наука обмежувалася питаннями практики роботи з хором, то через півстоліття, завдяки потужному піднесенню хорової справи, інтерес до неї, загалом хорового мистецтва, значно зріс. Збільшення частки хорової складової в українському культурному просторі зумовило необхідність вирішення значно складніших питань, як-от формування морально-етичних орієнтирів соціуму, музично-естетичних смаків слухацької аудиторії, функціонування хорової культури у сучасних умовах, хорового менеджменту тощо.

У статті представлено не повний список праць про українське хорове мистецтво, бо щороку він поповнюється новими напрацюваннями, які розкривають досі невідомі грані цього виду виконавства. Перспективним напрямком дослідження є професійна хорова освіта як важливий фактор збереження і передачі традицій, найвищих досягнень у галузі хорового мистецтва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бенч О. Український хоровий спів. Актуалізація звичаєвої традиції. Київ : Український світ, 2002. 440 с.

2. Бермес І. Український хоровий спів як соціокультурне явище. Дрогобич : Посвіт, 2013. 432 с.

3. Бермес І. Український хоровий рух у контексті соціокультурних процесів ХХ початку ХХІ століть : автореф. дис. ... доктора мист. : 26.00.01. Київ, 2014. 36 с.

4. Голинська О. Яскраві тони VIII Всеукраїнського конкурсу імені Миколи Леонтовича. Музика : український інтернет-журнал. 26.01.2019.

5. Савенко С. Конкурсно-фестивальні форми хорової творчості : традиційні моделі та сучасні тенденції : дис. ... канд. мист. : 17.00.03. Одеса, 2021. 224 с.

6. Шкварун Л. Деякі особливості роботи керівника хорового колективу. URL: https://www.sworld.com.ua/ konfer34/798.pdf

Размещено на Allbest.ru