Перший всеукраїнський бієнале історичного жанру "Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників"
Розкриття генеруючої ролі історичного жанру в українському мистецтві на прикладі групової київської виставки 2004 р. Аналіз експозиційного складу українського бієнале. Його структура та композиція, тематичні лейтмотиви, шляхи подальшої еволюції виставки.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.06.2023 |
| Размер файла | 26,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Перший всеукраїнський бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників»
Марина Соченко, заслужений діяч мистецтв України, старший викладач кафедри живопису і композиції Національної академії образотворчих мистецтв і архітектури
У статті розкривається генеруюча роль історичного жанру в сучасному українському мистецтві на прикладі групової київської виставки 2004 р. Вперше проаналізовано експозиційний склад українського бієнале історичного жанру; визначено його структуру та внутрішню композицію, виокремлено основні тематичні лейтмотиви, окреслено шляхи подальшої еволюції виставки.
Встановлено, що перший бієнале історичного жанру в нашій країні не лише набув нечуваного розголосу, а й мав продовження у подальшому, активно обговорювався глядачами і ЗМІ.
Доведено унікальність експозиційного жанру бієнале на українських теренах у складний період політичної нестабільності, здатність творчо реагувати на виклики нашого часу. Історичний бієнале «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» 2004 р. об'єднав таких визначних і талановитих майстрів, як Феодосій Гуменюк, Валентин Задорожний, Микола Стороженко, Олександр Івахненко, Опанас Задливаха, Микола Данченко, Олександр Мельник, Василь Забашта, Петро Гончар, Андрій Антонюк, Дмитро Стецько, Дмитро Куткін, Галина Севрук, Людмила Семикіна, та багатьох інших, а також молодих митців, котрі створили значущі картини в історичному жанрі. Загалом були присутні 36 авторів із Києва, Харкова, Одеси, Миколаєва, Тернополя, Івано-Франківська, Львова; живописці, скульптори, майстри декоративно-ужиткового мистецтва. У своїх творах вони порушили такі теми, як хрещення України-Русі, події українського середньовіччя, військове життя козацтва, український визвольний рух, УПА, геноцид, терор радянського уряду проти українського народу тощо. Отже, бієнале 2004 р. зіграв важливу роль у формуванні культурного простору країни, сприяв процесам подальшої самоідентифікації завдяки залученню глядачів до споглядання кращих зразків мистецтва цього жанру, покликаного відтворити досвід історії в його потенційності.
Ключові слова: історичний жанр, бієнале, картина, експозиційний простір, історична пам'ять.
The first historican biennale “Ukraine from the ancient Trypillya culture to the present day in the images created by modern painters”
Marina Sochenko, Honored Artist of Ukraine, Senior Lecturer at the Department Painting and Composition National Academy of Fine Arts and Architecture
The article reveals the generating role of historical genre in the modern Ukrainian paintings on the examples of the collective Kyivian exhibition 2004 year. For the first time, the exposition composition of the Ukrainian Biennale of Historical Genre is analyzed; its structure and internal composition are determined, the main thematic leitmotifs are singled out, the ways of distant evolution of the exhibition are outlined.
Installed, thatfirst biennale of historical painting in my country not only received an incredible response, but also had a sequel in several editions during 2004-2016years, was actively discussed be the audience and the media.
Proved uniqueness of the exposition genre of Biennale on the Ukrainian territory in a difficult period of political instability, creative ability to respond to the challenges of our time. The first biennale of historical painting “Ukraine from the Ancient Trypillya culture to the present day in images created by modern artists” 2004 united such talented and famous masters of modernity as Feodosy Humenyuk, Valentyn Zadorozhny, Mykola Storozhenko, Oleksandr Ivakhnenko, Opanas Zalyvakha, Mykola Dancenko, Oleksandr Melnyk, Vasil Zabashta, Petro Gonchar, AndriyAntoniyk, Dmytro Stetsko, Dmytro Kutkin, Halyna Sevruk, Liydmila Semikina and many others, also young Ukrainian artists - so all artists who are able to create significant works in the historical genre.
There were 36 authors in total from Kyiv, Kharkiv, Odesa, Mykolaiv, Ternopil, Ivano-Frankivsk, Lviv; painters, sculptors, charts and workers of decorative and applied arts. They touched in their works such topics as Conversion of Ukraine-Rus into Christianity, the Ukrainian mediaval history, the military life of Cossacs, the Ukrainian liberation movement, the Ukrainian Insurgent Army, tragic events of terror and genocide adainst Ukrainaia people etc. So biennale 2004played a big role in the formation the cultural space of our country, contributed to the processes of further national self-identification with the help introducting the audience to the contemplation of the best examples of art in this genre, designed to recreatt the historical experience in its potential development.
Key words: historical genre, biennale, picture, space of exposition, historican memory.
Постановка проблеми
Історичний жанр в образотворчому мистецтві, генеалогія якого налічує кілька тисяч років, упродовж цього періоду переживав моменти злетів та падінь, а по-справжньому сформувався після Ренесансу, нерідко сприяючи закріпленню демократичних тенденцій у суспільстві, особливо республіканських осередків, підтвердивши, за влучним висловом історика, «що комуни загалом думали історичніше, ніж тирани» (Виппер, 1985: 203). У ХІХ ст. жанр зазнає остаточного виокремлення та диференціації, розквітнувши у мистецтві країн, які виборюють державну незалежність. Знаковими для свого національного контексту стали творчі персони таких митців, як Мікулаш Алеш у Чехії та Ян Матейко у Польщі. Останній «неодноразово повторював, що мистецтво - це свого роду зброя, і відділити його від любові до батьківщини не можна», тож «звертався до минулого, щоб активно втручатися в сучасність» (Федорук, 1976: 22, 24). Аналогічні процеси відбуваються у балканських країнах, деяким із них саме у цей час вдається утвердити власний суверенітет, інші зміцнюють національну самосвідомість. Наведемо лише один приклад із хорватського малярства: твір Бели Чикоша «Останні богомили» «приховував глибокий політичний підтекст... Саме звернення до теми єретиків-богомилів, що не корилися владі, було викликано потребою протиставити єдність і витримку жорстоким репресіям Австро-Угорської імперії» (Овсійчук, 1938: 84).
Своєю чергою в українському дожовтневому мистецтві періодично простежується потяг до осмислення подій славної минувшини, прикладом чого є видатні твори Фотія Красицького («Гість із Запоріжжя»), Олександра Мурашка («Похорони кошового»), Миколи Івасюка («В'їзд Богдана Хмельницького в Київ»), у графіці - роботи Тараса Шевченка («Дари в Чигирині 1649 р.») та Амвросія Ждахи (серія малюнків на тему козацьких пісень) (Бушак, 2011: 563). Навіть за радянських часів (хоч і декларативно) віддавали належне митцям, які «зображали завзяту боротьбу українського народу з усіма його гнобителями, ворогами», утім, завбачливо додаючи: «.і радісні моменти сучасної історії Радянської України» (Бурачек, 1938: 10). Зрозуміло, в цьому контексті історичний жанр не мав значних перспектив, обмежуючись набором дозволених тем та інтерпретацій. Скажімо, кульмінацією козацької теми вважався епізод Переяславської Ради, яка сама по собі висвітлювалася однобоко (так, її категоричним противником був Іван Богун), слугуючи ілюстрацією одіозних політичних тез.
Відновлення української державності поставило перед сучасними українськими художниками завдання відродження історичного жанру в мистецтві з метою переосмислення історичних подій, оспівування героїчних подвигів народу, відкриття для широкого загалу невідомих сторінок минувшини. Всеукраїнський бієнале «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» саме і виявився на часі, його учасники репрезентували нове прочитання минулого і сьогодення.
Аналіз досліджень
В українському мистецтвознавстві проблеми історичного жанру були порушені у дослідженні А. Дмитренка «Український радянський історичний живопис» (1966 р.). Як уже видно з самої назви, праця науковця була обмежена (не більше пів сторіччя) певним періодом творчості, як і монографія В. Зименка «Радянський історичний живопис» (1970 р.). Попри неминучий ідеологічний контекст, не втратили свого значення розвідки кінця 1930-х рр. (Крайнєв, 1938), особливо есеї митців, надруковані у спеціалізованому номері часопису «Малярство і скульптура», двоє авторів яких навіть послалися на досвід опального на той час історика Д. Яворницького (Владіміров, 1938: 25), (Самокиш, 1938: 23). Українсько-польські зв'язки у цьому жанрі на прикладі багатьох імен досліджує О. Федорук (Федорук, 1976), аналоги у мистецтві балканських країн - В. Овсійчук (Овсійчук, 1938). Цікаві міркування про еволюцію історичного жанру містяться у творі Б. Віппера «Введення в історичне вивчення мистецтва» (Виппер, 1985). Щодо самого феномена бієнале історичного мистецтва в Україні, то він побіжно аналізується у газетно-журнальних публікаціях (Загаєцька, 2006), (Сидор-Гібелинда, 2005), (Федорук, 2006), (Юр, 2016). Організатор виставки О. Мельник неодноразово резюмував свій кураторський досвід у коротких статтях (Мельник, 2004), (Мельник, 2005), важливі зауваження щодо жанрової тематики залишили й учасники виставки (Стороженко, Данченко, 2005), (Гуменюк, 2009), (Гуменюк, Ягодкін, 2012). З гордістю констатуємо, що матеріал виставки «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» знайшов відображення в енциклопедичній розвідці С. Бушака, який підсумовує основні жанрові здобутки в українському мистецтві (Бушак, 2011). Інформація про виставки аналогічного спрямування в Україні та за кордоном є достоту неосяжною, тож ми зосередилися лише на деяких статтях, необхідних нам у порівняльному розрізі (Зікеєва, 1992), (Курдюкова, 2009).
Метою статті є висвітлення важливості бієнале історичного жанру в культурному процесі країни і консолідації творчих сил.
Виклад основного матеріалу
На думку провідного українського художника та учасника київської виставки 2004 р. Феодосія Гуменюка, «історичний живопис... є відображенням важливих подій у розвитку суспільства як у минулому, так і в сучасному житті, дій видатних людей, історичних епізодів, побуту, звичаїв далекого минулого» (Гуменюк, 1999: 22). Загалом цю дефініцію можна поширити на царину скульптурного та графічного мистецтва, меншою мірою - декоративно-ужиткового мистецтва, усі зразки якого були представлені на першому Всеукраїнському бієнале історичного жанру.
Актуальність глобальної виставкової ініціативи важко переоцінити, зважаючи на той беззаперечний факт, що Україна довгі роки перебувала на турбулентній стадії «пошуку» національної ідеї; її історія спотворювалася на догоду панівним чужинським режимам, її герої зазнавали компрометації та замовчування. Настав час повернення до своїх історичних витоків, час переосмислення культурних традицій. Отже, доречним виявився ініційований художником-монументалістом Олександром Мельником проєкт Всеукраїнського бієнале історичного жанру, який уже впродовж 12 років репрезентує твори кращих українських митців.
Виставка під назвою «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» відкрилася в галереї мистецтв Національного університету «Києво-Могилянська Академія» 15 жовтня 2004 р. Географічна репрезентативність була не останньою її чеснотою, з огляду на участь 36 художників із Києва, Харкова, Одеси, Миколаєва, Тернополя, Івано-Франківська, Львова. Частина митців народилася на території Волині, на Сумщині, Черкащині, Донеччині, навіть на землях, які згодом відійшли до Польської держави. За задумом організатора основним завданням було зібрати і представити передусім малярські твори провідних митців нашої країни, які працювали над темами вітчизняного минулого. Невдовзі куратор, визнавши таку модель виставкового показу обмежено селекційною, вирішив залучити до виставки майстрів скульптури і декоративно-ужиткового мистецтва, що в результаті створило чудовий зразок синтезу мистецтв в експозиційному просторі.
Участь цілого сузір'я лауреатів Державної премії України ім. Тараса Шевченка: Андрія Антонюка, Анатолія Гайдамаки, Федора Гуменюка, Василя Забашти, Опанаса Заливахи, Олександра Івахненка, Ярослава Мотики, Миколи Стороженка, Дмитра Федька, а також керівників творчих майстерень українських закладів вищої освіти (передусім НАОМА) засвідчила напрочуд високий рівень виставки. Знайшлося на ній місце і представникам середньої та молодшої генерації українських митців (зокрема, Андрію Гончару, Олесю Солов'ю), що стало підтвердженням їхньої творчої спадкоємності. Згодом їх питома та кількісна вага лише зростатиме на виставках, продовженнях згаданої ініціативи.
Тон експозиції задавав гобелен Наталі Дяченко-Забашти під назвою «Праприсутність», з нього й розпочинався виставковий наратив. Тема вітчизняної архаїки була продовжена у кераміці Володимира Онищенка «Трипілля», картині Петра Гончара «Мить вічності». Цьому ж періоду української історії була присвячена картина Дмитра Стецька «Похорон скіфа», мозаїка Миколи Стороженка «Україна скіфська, Еллада степова», який зауважив: «шляхи втілення минулого - це наше занурення в себе і від себе; тільки б відчувати себе володарем часу і цілісно ставити себе до історії. Історія стає міфом, міф - мистецтвом» (Стороженко, Данченко, 2005: 39). Свою неповторну ноту в осмислення давньоукраїнської минувшини внесли Олександр Мельник (триптихи «Русь», «Ми - ідолопоклонники») та Микола Данченко («Двобій», «Блакитна битва»), які порушили (та по-своєму вирішили) питання стилістики багато-складної композиції і батальної картини. Цілком невимушено увійшли до експозиційного контексту і костюми, створені Людмилою Семикіною («Каріатида», «Галичанка», «Дерево-князь») та Галиною Забаштою («Велика Богиня», «Ангел»).
Експозиція наступного залу була присвячена українському періоду історії, починаючи з запорізької доби і завершуючи нашим сьогоденням. Камертоном експозиційного рішення став портрет відомої меценатки XVII ст. Гальшки Гулевичівни пензля Миколи Малишка та триптих Олександра Івахненка («Побраталися», «З минулого», «Побратим»); обидва твори невипадково порушили тему національної солідарності, реалізовану в різних, але суміжних ментальних регістрах: релігійному (церковна фундація) та соціальному (козацьке побратимство). Привертали погляд живописні полотна «Гетьман Дорошенко» Феодосія Гуменюка, котрий слушно вважає, що «історична картина стала інструментом державотворення» (Гуменюк, Ягодкін, 2012: 48), та його учня Андрія Гончара «Григорій Сковорода», які були наче дві грані оборони вітчизняної духовності: мілітарної та літературно-філософської. Велике за розміром панно Наталії Литовченко «Тарас Шевченко» зосереджувало увагу на іншій проблемі української історії: на стосунках генія та суспільства, приматі духовного керунку над матеріальним світом, який потребує своєрідного «осяяння словом». Тема творчості Кобзаря знайшла продовження також у скульптурі Ярослава Мотики, гобелені Наталії Литовченко.
Лейтмотивом наступного розділу виставки, присвяченого періоду визвольних змагань ХХ ст., виступив портрет одного з основоположників українського націоналізму Миколи Міхновського (постать якого вкрай рідко фігурує в українському мистецтві) пензля Олеся Солов'я. У полотнах Петра Малишка («Постріли у Биківні»), Віри Кулеби («Голодомор в Україні»), Василя Забашти («Салют перемоги»), Левка Воєдила («Невинно убієнним співцям України присвячується») віддзеркалилися трагічні реалії радянської доби, надзвичайно травматичні на українських землях, через це названі «кривавими землями» (Т. Снайдер). Особливо переконливо виглядали в цьому плані твори митців, котрі на власній долі зазнали жахів радянських таборів і в'язниць, Володимира Куткіна та Опанаса Заливахи, звідси - логічний перехід до мотиву літературного дисидентства у скульптурі Бориса Довганя (портрети Івана Світличного, Василя Стуса).
Два невеликі за розміром зали стали місцем персональної виставки малярських зображень знакових історичних персон Валентина Задорожнього, доповнених керамікою Галини Севрук («Богдан Хмельницький із військом»). Подібний експозиційний фінал може видатися дещо традиційним, однак, з огляду на тематичну специфіку, він виглядає єдино виправданим у такому контексті. Напружений ритм попередніх залів, заповнених роботами, в яких превалював наративний первень, а часто й трагічна інтонаційність, поступився місцем необхідній емоційній розрядці та завершальному катарсису в порівняно спокійних, позбавлених зовнішнього драматизму творах декоративно-ужиткового мистецтва і в оповідній інтонації портретної епопеї.
Варто зауважити, що подібне рішення використовуватиметься і за наступних бієнале, які проводитимуться вже в Будинку художника, де останній, овальний, зал експозиційної анфілади аналогічно слугує демонстрацією творів такого ж стилістичного ґатунку. Проте не завжди подібне рішення видавалося вдалим - на думку рецензента, неуспіх одного з віддалених попередників нашого бієнале 1992 р. був зумовлений не лише «суто зовнішнім характером», «урочисто помпезною атмосферою», але й формальною неузгодженістю між демонстрацією зразків різних видів мистецтва (Зікеєва, 1992: 3, 5).
Велике значення мало також віртуозне проведення лейтмотивних тем, які простежувалися у творчості авторів різних поколінь та жанрів, наприклад теми Мазепи, тоді ще не до кінця проартикульованої в мистецтві (фільм Юрія Ільєнка щойно з'явився на екранах в обмеженому прокаті). Йому віддали данину Ярослав Мотика та Володимир Луцак, які створили портретне зображення легендарного гетьмана, а також Микола Данченко («Меншиков у Батурині») та Богдан Ткачик («Гетьмани України»), котрі опосередкованіше віддзеркалили цю тему. Однак не порушували експозиційної цілісності твори, що зверталися до більш камерних образів, наприклад української інтелігенції дожовтневої доби (звісно, крім образу Тараса Шевченка), прикладом чого став «Груповий портрет землі подільської: Соломія Крушельницька, Михайло Бойчук, Лесь Курбас, Богдан Лепкий» Богдана Ткачика. Крім того, в експозиції гармонійно сусідили матеріально-хронологічна конкретика (назви деяких творів прямо кореспондували до певної історичної дати, наприклад, «Кодинське лихо» Левка Воєдила) та загальнолюдські роздуми про сенс буття (картини Віктора Гонтарова, «Зоряний Хрест» Анатолія Гайдамаки, «Тема простору» Сергія Савченка).
Таким чином, можемо говорити про виставку 2004 р. як про зразок просторово-ідеологічного артефакту, а не лише як про мозаїку творів малярства, графіки, скульптури тощо, об'єднаних за тематичною ознакою (що виступає як гандж у деяких закордонних виставках схожого ґатунку, де кидається в око «перевантаження інформацією посилань» (Курдюкова, 2012: 11). У такій якості вона була й оцінена тогочасною критикою, що, зокрема, назвала виставку «прецікавою та своєрідним жанровим звітом... перед порогом великих змін» (Сидор-Гібелинда, 2005: 42), а також резюмувала «враження новизни, свіжості, оптимізму» (Загаєцька, 2006: 21), яке тут панувало.
З погляду куратора виставка була подібною до книги з розгорнутою і захоплювальною інтригою, своєрідним прологом та епілогом, розвитком теми і необхідним «крещендо», а також із візуальними лейтмотивами і «зонами релаксу». Просторовий архетип мистецької репрезентації надалі мало змінюватиметься з огляду на те, що з самого початку було знайдено максимально вдалу її модель, проте щоразу виникатимуть нові нюанси у висвітленні тієї чи іншої проблеми. Наприклад, другий бієнале, присвячений Дню злуки українських земель, продемонстрував не лише збільшення майже втричі учасників, але й кардинальне розширення тематичного діапазону, тож викликав звинувачення у «помпезності, строкатості, поспіху в розміщенні творів» (Федорук, 2006: 20). Утім, «досить строкату» стилістику не приховував сам куратор виставки ще в 2004 р., надаючи їй іншого сенсу (Мельник, 2004: 123). Третій бієнале акцентував увагу на необароковій стилістиці пошуків багатьох митців нашого сьогодення. Відповідно, наступні бієнальські видання висвітлювали події Євромайдану та війни на Сході, нерідко зафіксовані безпосередніми свідками трагічних катаклізмів.
Стилістичне та видове розмаїття виставки 2004 р. віддзеркалювало багатовимірність осмислення сучасними українськими митцями нашого минулого, плюралізм творчого мислення наших сучасників, який дозволяє їм вільно, хоча й подекуди контраверсійно, відтворювати події вітчизняної минувшини. Сучасний автор може дозволити собі парадоксальну опінію історичної ситуації, вирішуючи її, наприклад, у реалістичному ключі або ж вдаючись до декоративно-площинного рішення, або навіть запитуючи окремі елементи модерністських практик. Всі перелічені творчі варіанти - відгалуження різних образотворчих традицій України, позначених класичними здобутками у кожній із названих царин: від Олександра Мурашка і Фотія Красицького до Петра Малишка і Феодосія Гуменюка.
У цьому сенсі сама узвичаєність бієнальського показу встановлює гідну традиційність регулярного ознайомлення культурного глядацтва та зацікавленого загалу з найбільш виразними епізодами української історії та здобутками українського мистецтва, зумовлює подальше осмислення історико-художніх тенденцій останнього часу, сучасності як такої. Успіх виставки 2004 р., «знакової в потоці з'яв, вартісних домінант мистецької спільноти» (Федорук, 2006: 19), спонукав її учасників до анонсування гіпотетичних культурних ініціатив на кшталт «галереї сучасного живопису, яку можна було б сформувати після проведення кількох щорічних виставок» (Україна від Трипілля, 2004: 12), та «павільйону-діорами негативних тем поразки» (Стороженко, Данченко, 2005: 39), реалізація яких із багатьох причин не могла відбутися. Зауважимо лише, що в першій пропозиції було вказано на важливу зміну щодворічного експозиційного формату на більш активний у часі, що додатково засвідчує виняткову успішність виставкової ініціативи.
історичний жанр бієнале виставка
Висновки
Як довели події наступних років, Всеукраїнський бієнале «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» зіграв важливу роль у формуванні культурного простору країни, сприяв процесам подальшої самоідентифікації завдяки залученню глядачів до споглядання кращих зразків мистецтва цього жанру, покликаного до відтворення досвіду історії в його потенційності, невикористаних можливостях подальшого розвитку. Важко переоцінити значення образотворчого мистецтва, здатного конструювати та апробувати певні життєві парадигми на основі досвіду минулих поколінь, особливо коли нагальним є питання актуалізації історичної пам'яті. У складній політичній ситуації, в якій опинилась Україна в останньому десятиріччі, надважливим є питання консолідації творчих сил у сфері культури як чинника формування (та й просто виживання) духовного простору суспільства. Яскравим і неординарним зразком такої консолідації є бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників».
Список використаних джерел
1. Бурачек М. Думки про історичне мистецтво. Малярство і скульптура. 1938. № 10. С. 6-10.
2. Бушак С. Історичний жанр. Енциклопедія сучасної України. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. Т. 11 С. 563-564.
3. Виппер Б. Введение в историческое изучение искусства. Москва: Изобразительное искусство, 1985. 288 с.
4. Владіміров І. Потрібно знати історію. Малярство і скульптура. 1938. № 10. С. 25-27.
5. Гуменюк Ф. Історичний живопис і завдання академічної художньої освіти. Українська академія мистецтва: дослідницькі та науково-методичні праці. Київ: Українська академія мистецтва, 1999. Вип. 1. С. 21-25.
6. Гуменюк Ф. Майстерня історичного живопису. Українська академія мистецтва: дослідницькі та науково-методичні праці. Київ: Академія образотворчого мистецтва й архітектури, 2009. Вип. 6. С. 27-29.
7. Гуменюк Ф., Ягодкін Г Український історичний живопис у контексті західноєвропейського художнього процесу. Національна Академія образотворчого мистецтва й архітектури: дослідницькі та науково-методичні праці. Київ: Академія образотворчого мистецтва й архітектури, 2012. Вип. 19. С. 41-49.
8. Загаєцька О. Творчий синтез українського духу. Образотворче мистецтво. 2006. № 1. С. 18-21.
9. Зікеєва О. 500 років українського козацтва. Образотворче мистецтво. 1992. № 2. С. 3-5.
10. Крайнєв Д. Проблеми історичного живопису. Малярство і скульптура. 1938. № 10. С. 11-15.
11. Кримський С. Під сигнатурою Софії. Київ: Видавничий Дім «Києво-Могилянська академія», 2008. 367 с.
12. Курдюкова Д. Лики истории в европейском искусстве. Искусство. 2009. № 6. С. 10-11.
13. Мельник О. Від Трипілля до сьогодення. Студії мистецтвознавчі. 2004. Число 3 (7). С. 123.
14. Мельник О. «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». Образотворче мистецтво. 2005. № 1. С. 38.
15. Овсійчук В. Сучасне мистецтво Югославії. Київ: Мистецтво, 1983. 128 с.
16. Самокиш М. Мій досвід. Малярство і скульптура. 1938. № 10. С. 21-24.
17. Сидор-Гібелинда О. Ключ без права передачі. Образотворче мистецтво. 2005. № 1. С. 41-43.
18. Стороженко М., Данченко М. П'ять запитань на тему історичної картини. Образотворче мистецтво. 2005. № 1. С. 39-40.
19. Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників: каталог виставки. Київ: Софія А, 2004. 108 с.
20. Федорук О. Власний погляд. Образотворче мистецтво. 2006. № 1. С. 19-21.
21. Федорук О. Джерела історичних взаємин. Київ: Мистецтво, 1976. 128 с.
22. Юр М. Бієнале історичного жанру: моральні опори української державності. Образотворче мистецтво. 2016. № 1. С. 14-19.
References
1. Burachek, M. (1938) Dumky pro mystetstvo [The thoughts about art]. Maliarstvo i skulptura. № 10. P 6-10. [in Ukrainian]
2. Bushak, S. (2011) Istorychnyi zhanr [Historical genre]. Entsyklopediia suchasnoi Ukrainy. Kyiv: Instytut entsyklopedychnykh doslidzhen NAN Ukrayiny. Тот 11. P 563-564. [in Ukrainian]
3. Vipper, B. (1985) Vvedenie v istoricheskoie izuchenie iskusstva [Introduction to the historical study of art]. Моskvа: Izobrazitelnoie iskusstvo. 288 s. [in Ukrainian]
4. Vladimirov, I. (1938) Potribno znaty istoriiu [Need to know history]. Maliarstvo i skulptura. № 10. P 25-27. [in Ukrainian]
5. Gumeniuk, F. (1999) Istorychnyi zhyvopys i zavdannia akademichnoi khudozhnoi osvity [A Historical painting and tasks of academic art education]. Ukrainska Akademiia Mystetstva: doslidnytski ta naukovo-metodychni pratsi. Ryiv: Ukrainska Akademiia mystetstva. Vyp. 1. P 21-25. [in Ukrainian]
6. Gumeniuk, F. (2009) Maisternia istorychnoho zhyvopysu [Workshop of an historical painting]. Ukrainska Akademiia obrazotvorchoho mystetstva i arkhitektury: doslidnytski ta naukovo-metodychni pratsi. Kyiv: Akademiia obrazotvorchoho mystetstva i arkhitektury. Vyp. 6. P 27-29. [in Ukrainian]
7. Gumeniuk, F., Iagodkin G. (2012) Ukrainskyi istorychnyi zhyvopys u konteksti zakhidnо-ievropeiskoho khudozhnogo protsesu [Ukrainian historical painting in the context of the Easter European art process]. Natsionalna Akademiia obrazotvorczoho mystetstva i arkhitektury: doslidnytski ta naukovo-metodychni pratsi. Kyiv: Akademiia obrazotvorchoho mystetstva i arkhitektury. Vyp. 19. P 41-49. [in Ukrainian]
8. Zahaietska, O. (2006) Tvorchyi syntez ukrainskoho duhu [Creative synthesis of the Ukrainian spirit]. Obrazotvorche mystetstvo. № 1. P. 18-21. [in Ukrainian]
9. Zikeieva, O. (1992) 500 rokrv ukrainskoho kozatstva [500 years of Ukrainian cossacks]. Obrazotvorche mystetstvo. № 2. P 3-5. [in Ukrainian]
10. Krainiev D. (1938) Problemy istorychnoho zhyvopysu [Problems of the historical painting]. Maliarstvo i skulptura. № 10. P 11-15. [in Ukrainian]
11. Krymskyi S. (2008) Pid sygnaturoiu Sofii [Under signature of Saint Sophia]. Ryiv: Vyd. Dim “Kyievo-Mohylianska akademiia”. 367 s. [in Ukrainian]
12. Kurdiukova, D. (2009) Liki istorii v ievropieyskom iskusstve [Faces of history in European art]. Iskusstvo. № 6. P 10-11. [in Ukrainian]
13. Melnyk O. (2004) Vid Trypillia do siogodennia [From Trypillya to the present day]. Studii mystetstvoznavchi. Chyslo 3 (7). P 123. [in Ukrainian]
14. Melnyk O. (2005) “Ukraina vid Trypillia do siogodennia v оbrazakh suchasnykh khudozhnykiv” [“Ukraine from the Ancient Trypillya culture to the present day in images created by modern artists”]. Obrazotvorche mystetstvo. № 1. P 38. [in Ukrainian]
15. Ovsiichu V. (1983) Suchacne mystetstvo Iugoslavii [Modern art of Yugoslavia]. Куге: Mystetstvo. 128 s. [in Ukrainian]
16. Samokysh, M. (1938) Mii dosvid [My experience]. Maliarstvo i skulptura. № 10. P 21-24. [in Ukrainian]
17. Sydor-Gibelynda O. (2005) Kliuch bez prava peredachi [A Non-transferable key]. Obrazotvorche mystetstvo. № 1. P 41-43. [in Ukrainian]
18. Storozhenko M., Danchenko M. (2005) Piat pytan na temu istorychnoi kartyny [Five questions on the topic historical painting]. Obrazotvorche mystetsttvo. № 1. P 39-40. [in Ukrainian]
19. Ukraina vid Trypillia do siogodennia v obrazakh suchasnykh khudozhnykiv: kаtаlоg vystavky (2004) [Ukraine from the Ancient Trypillya culture to the present day in images created by modern artists: Catalogue of the exhibition]. Куге: Sofiia А. 108 s. [in Ukrainian]
20. Fedoruk, O. (2006) Vlasnyi pogliad [Personal view]. Obrazotvorche mystetstvo. № 1. P 19-21. [in Ukrainian]
21. Fedoruk, O. (1976) Dzherela istorychnykh vzaiemyn [Sourses of historical contacts]. Куге: Мystetstvо. 128 s. [in Ukrainian]
22. Yur, M. (2016) Biienale istorychnoho zhanru: moralni opory ukrainskoi derzhavnosti [Biennale of historical genre: moral pillars of a statehood]. Obrazotvorche mystetstvo. № 1. P 14-19. [in Ukrainian]
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Історичні передумови зародження портретного жанру в українському мистецтві ХVII-XVIII ст. Проблема становлення і розвитку портретного жанру на початку ХVII століття, специфіка портрету у живописі. Доля української портретної традиції кінця ХVIIІ ст.
дипломная работа [88,9 K], добавлен 25.06.2011Розвиток історичного жанру в образотворчому мистецтві. Аналіз життя російського художника Костянтина Васильєва, який є представником історичного живопису. Вивчення біографії та етапів становлення творчості, визначення значущих подій у житті художника.
реферат [840,3 K], добавлен 22.01.2014Дослідження футуризму як авангардистської течії в мистецтві ХХ століття. Форми футуризму в образотворчому мистецтві і літературі. Футуризм в Росії і Україні і його вплив на творчість художників. Творчість Михайла Семенко як лідера українського футуризму.
реферат [20,0 K], добавлен 22.12.2010Ідейні основи класицизму в мистецтві. Культурно-історичні передумови виникнення українського класицизму. Елементи класицизму у творчості художників України: Д. Левицький, В. Боровиковський. Зародження історичного живопису у творчості А. Лосенко.
дипломная работа [172,9 K], добавлен 25.06.2011Історія розвитку жанру фотопортрета, виникнення студійної та репортажної фотографії. Світлове вирішення знімків портрету на пленері, вибір точки зйомки. Особливості фотографування дітей. Характеристика обраного устаткування, обробка та друк фотовідбитків.
реферат [24,7 K], добавлен 25.10.2011Дослідження особистості представника українського шістдесятництва - художника Опанаса Заливахи. Визначення його ролі у відродженні національної традиції в українському образотворчому мистецтві. Аналіз поглядів Заливахи на мистецькі традиції Бойчука.
статья [31,7 K], добавлен 18.08.2017Поняття анімалістичного жанру, історія його появи в стародавні часи та подальшого розвитку. Життєві шляхи В.О. Ватагіна та Є.І. Чарушина - російських графіків, кращих художників-анімалістів XX століття. Особливості зображення тварин на картинах митців.
курсовая работа [2,2 M], добавлен 13.06.2013Розвиток пейзажного жанру в творчості українських художників XIX – поч. XX ст.. Можливості інтеграції живописних композицій пейзажного жанру в об'ємно-просторове середовище вітальні. Створення живописної картини-пейзажу для оформлення інтер'єру вітальні.
дипломная работа [43,4 K], добавлен 13.07.2009Життєвий шлях і творче становлення видатного українського художника та скульптора Олександра Архипенка, його перші виставки та популярність. Джерела новаторства та впливи Архипенка на модерну скульптуру, особливість і самобутність його відомих творів.
дипломная работа [58,2 K], добавлен 02.11.2009Джазове мистецтво як частина музичної культури України. "Джаз-коло" (серія джазових концертів) - проект, створений для підтримки української імпровізаційної музики. Аналіз українського джазу, ролі та значимості проекту в культурному просторі України.
статья [22,3 K], добавлен 07.02.2018Культура Кукутень-Трипілля як одне з найяскравіших явищ первісної історії, історія та основні етапи її зародження та розвитку. Особливості розповсюдження зооморфних зображень розвиненого етапу Кукутень-Трипілля. Зооморфізм як культурне явище носіїв.
контрольная работа [30,5 K], добавлен 29.11.2010Бароко як стиль європейського мистецтва та архітектури XVII–XVIII століть, історія його становлення та розвитку. Характерні риси доби бароко в архітектурі і живописі Іспанії і Італії. Риси європейського бароко в декоративному українському мистецтві.
реферат [48,3 K], добавлен 07.04.2011Концепція культурно-історичного розвитку Кирило-Мефодіївського братства. Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі. Основні завдання на шляху культурного реформування України та вдосконалення форм і методів управління на європейському рівні.
контрольная работа [82,1 K], добавлен 14.05.2014Імпресіонізм у творчості сучасних українських художників. Характерні риси творчості Михайла Ткаченка, Івана Труша та Петра Левченка. Природа у картинах Тетяни Яблонської. Творчий пошук Куїнджі. Зінаїда Серебрякова – майстер психологічного портрета.
курсовая работа [7,8 M], добавлен 12.04.2016Тенденції розвитку українського образотворчого мистецтва на початку ХХ ст. Видатні живописці: жанру побуту - М. Пимоненко, пейзажисти - С. Васильківський, В. Орловський, П. Шевченко, І. Труш, К. Костанді. Творчість Олександра Богомазова, Михайла Бойчука.
презентация [1,1 M], добавлен 19.05.2016Особливості розвитку українського бібліотекознавства в кінці ХІХ на початку ХХ ст., яке характеризується активізацією досліджень історичного, теоретико-методологічного напрямів. Сірополко С.О., Хавкіна Л.Б., Рубинський К.І. - видатні бібліотекознавці.
реферат [43,0 K], добавлен 20.01.2011Джерельна база трипільського мистецтва: накопичення та класифікація. Аналіз пластики Трипілля. Трансформація образів жінки за 2000 років історії Кукутені-Трипілля. Синкретичні сакральні образи. Богиня на троні й сутність сюжету "Викрадення Європи".
реферат [17,0 K], добавлен 18.05.2012Розвиток духовної культури українського народу в кінці XVI — на початку XVII ст. Освіта і шкільництво в Україні. Початок книгодрукування, письменства, друкарської справи. Об'єднання Київської та Лаврської братських шкіл. Реформа Київської братської школи.
реферат [21,6 K], добавлен 07.05.2011Визначення поняття "натюрморт", його історія та особливості як жанру. Роль і значимість речей в натюрморті. Основні види графіки та їх характеристика. Правила створення композиційної фотографії. Світлотіньові ефекти і геометрична стилізація предметів.
курсовая работа [8,2 M], добавлен 25.11.2014Формування у Франції на початку XX ст. нового напряму в мистецтві, що отримав назву "сюрреалізм". Поєднання сну та реальності в творах художників-сюрреалістів. Прояв сюрреалізму в українській культурі, його еволюція та місце у сучасному живописі.
презентация [4,6 M], добавлен 24.09.2011
