Українське необароко: історія та сучасність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунального закладу вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпровської обласної ради»

Українське необароко : історія та сучасність

Піщанська Вікторія - доктор культурології, доцент, професор кафедри філософії

м. Дніпро

Анотація

Аналізуються традиції використання засад художнього стилю українське бароко в мистецтві України під час «першої» (1910 -- поч. 1930-х рр.) та «другої хвилі» (кінець 1980 -- поч. 2000-х рр.) українського необароко. Відзначається зв'язок між обома хвилями, оскільки друга стала логічним продовженням першої, використовуючи й переосмислюючи спадок, набутий українською культурою протягом кількох століть. Як і «перша хвиля» українського необароко, сформована на вітчизняному підгрунті з використанням європейських модерних традицій, «друга хвиля» українського необароко виникла у контексті загальноєвропейської постмодерної естетики з активним залученням українського культурного надбання. Розглядається впровадження переосмислених традицій та мотивів українського бароко (однієї з провідних тем української історії і культури XVI І--XVI11 ст.) та українського модерну першої третини XX ст. у сучасному українському живописі, літературі, архітектурі, дизайні і кіномистецтві.

Кіючові слова: українське бароко, необароко, У країна, образотворче мистецтво, література, архітектура.

Abstract

UKRAINIAN NEO-BAROQUE : HISTORY AND PRESENT

Pishchanska Viktoriia Doctor of Culturology, Doctor of Philosophy (PhD), associate professor, professor of Philosophy Department, the Dnipro Academy of Continuing Education

In the article are analyzed the traditions of using the Ukrainian Baroque artistic style in the art of Ukraine during the «first» (1910 early 1930 s) and «second wave» (late 1980 - early 2000 s). The connection between both «waves» is noted, as the second period became a logical continuation of the first, using and rethinking the heritage acquired by Ukrainian culture over several centuries. Just like the «first wave» of Ukrainian neo-baroque, which was formed on a domestic basis using European modern traditions, the «second wave» of Ukrainian neo-baroque arose in the context of pan-European postmodern aesthetics with the active involvement of Ukrainian cultural heritage. In the article is considered the introduction of reinterpreted traditions and motifs of the Ukrainian Baroque (one of the leading themes of Ukrainian history and culture of the 17 th-18 th centuries) and Ukrainian modernism of the first third of the 20 th century in contemporary Ukrainian painting, literature, architecture, design, and cinematography.

Key words: Ukrainian baroque, neo-baroque, Ukraine, fine arts, literature, architecture.

Постановка проблеми

Звернення сучасних українських митців до барокових традицій відбувається як під впливом світових мистецьких трендів, так і зацікавлення вітчизняною історією й мистецькими традиціями, що, в свою чергу, впливає на формування національної самосвідомості та української культурної ідентичності. У контексті сучасних досліджень різних аспектів необароко, як культурного явища в житті українського суспільства, актуальним є вивчення історії формування на початку XX ст. необарокового напряму в українській модерній архітектурі та його наступного впровадження до інших галузей культури і мистецтва: живопису, літератури, театру, кінематографу.

Аналіз останніх досліджень и публікацій

Філософські та мистецтвознавчі проблеми українського постмодерного суспільства досліджують В. Личковах [4] та Н. Адаменко [1]; періодизацію українського необароко розглянула М. Ольховик [5]; необарокові риси у творчості українських дизайнерів дослідила Л. Рудик [6]; барокові впливи на творчість українських поетів, письменників та драматургів XX -- поч. XXI ст. вивчила В. Руссова [7]; українське архітектурне необароко дослідили В. Чепелик [14, 15], В. Піщанська [8], та К. Третяк [12]; аналізу барокової спадщини у творчості сучасних українських художників та кінематографістів приділили увагу В. Піщанська [9] та Г. Скляренко [10], в сучасному українському оперному мистецтві -- Т. Гуменюк та Т. Кривошея [3], в сучасній українській архітектурі - Т. Товстенко [11]. Проте досі не підготовлено комплексне дослідження, присвячене розгляду становлення необарокового напряму в різних галузях українського мистецтва та культури упродовж усього XX ст.

Мета статті - охарактеризувати модерну «першу» (1910 - 1930 рр.) та постмодерну «другу» (1980 -- 2000 рр.) хвилі українського необароко, з'ясувавши їх подібність та відмінності.

Серед завдань - дати комплексну оцінку необарокових впливів на сучасну українську культуру (літературу, драматургію) та мистецтво (архітектуру, живопис, оперу, кіно, дизайн одягу).

Виклад основного матеріалу дослідження. Необароко як особливу концепцію світу й людської особистості європейські філософи досліджують ізсередини 1950-х рр. У 1987 р. французький філософ О. Калабрезе запропонував називати культуру кінця XX ст. «епохою необароко». У XXI ст. поняття «необароко», як феномен сучасного бароко, та стан західного суспільства доби постмодернізму (що передбачає відхід від усталених норм, особиста свобода та культ творчого початку) стало об'єктом досліджень зарубіжних і вітчизняних культурологів та філософів [1].

Характеризуючи постмодерну добу, В. Личковах визначає її як новітню епоху з притаманними їй нормами суспільного життя, культури та мистецтва, прагненням до переосмислення культурних надбань людства та наповненням художніх творів цитатами з класичного і модерного мистецтва попередніх століть [4; 8-15].

Художній стиль необароко [10; 391], рисами якого є «консептизм» (дотепність), емблематизм, метафоричність, синкретизм, контраст, динамічність та ірраціональність визначають головні засади мистецтва доби постмодерну: відхід від канонів, емоційне забарвлення, декоративність [5]. Тому необароко приваблює до себе, передусім, креативних митців, відвертих новаторів-постановників, а також дослідників [3; 22].

Сучасна «друга хвиля» українського необароко стала логічним продовженням його «першої хвилі», хронологічними межами якої, за періодизацією М. Ольховик, є 1910-1920 рр. Прикметно, що «перша хвиля» українського необароко співпала з поширенням у 1910 -- 1930-х рр. українського авангарду -- мистецького напряму, утвореного поєднанням традицій європейського модернізму та українського народного мистецтва. Як зауважує В. Личковах, «єдиний в Україні національно довершений стиль українського бароко є одним із джерел українського авангарду, а останній можна відтак зрозуміти як своєрідне «необароко», що відтворює автентичне бароко не лише за його національним духом і художньою метамовою, а й за синтезами західноєвропейської і власне української «культурної душі» модернізму» [7; 103-105]. Отже, українське необароко «першої хвилі» та український модерний авангард можна вважати тотожними і взаємно пов'язаними явищами, що у майбутньому справили значний вплив на сучасне українське мистецтво.

Згідно концепції М. Ольховик «від Бароко до Бароко», художній стиль українське необароко є другим та третім етапами розвитку українського бароко: 1) класичне українське бароко XVII- XVIII ст.; 2) модерна «перша хвиля» необароко; 3) постмодерна «друга хвиля» необароко (1990- ті рр.) [5]. Запропоновані хронологічні межі «другої хвилі», згідно дослідження Г. Скляренко [10], можна уточнити й розширити як «кінець 1980 -- початок 2000-х років».

Якщо у постмодерн і й Західній Європі філософи згадали про бароко після кількох століть майже повного забуття цього культурного явища суспільством (та й західноєвропейське постмодерне необароко мало схоже на бароко XVII--XVIII ст.), в українському постмодерному суспільстві спогади про барокове мистецтво досить «свіжі», оскільки інтерес до цивілізаційних здобутків бароко в Україні не занепадав протягом усього XX ст. За зауваженням М. Ольховик, український художній постмодернізм, на відміну від західноєвропейського, розвивався не стільки у напрямі «до бароко», скільки «від бароко» [5].

Такий стан речей обумовлений українськими історичними реаліями, а саме набуттям стилю бароко за часів Гетьманату другої пол. XVП-XVIII ст. символу української державності. Саме тоді один із напрямів українського бароко -- «козацьке» або «мазепинське» бароко, поширений на території української держави -- Гетьманату, досягнув найвищого піднесення. У той час за фінансової підтримки козацької старшини та гетьманів в Україні були створені шедеври барокової архітектури, живопису, декоративно-ужиткового мистецтва. Правонаступником культурного спадку українського Гетьманату XVII--XVIII ст. стала Українська народна республіка (1917--1921 рр.), грошовий знак якої-- купюру у 100 карбованців, графік Г. Нарбут декорував бароковим орнаментом, віддаючи данину пам'яті славетного минулого козацької України. У бароковому стилі Г. Нарбут також створив проекти гербу та малої печатки Української держави, на яких зобразив українського козака, що тримає на плечі мушкет.

Слід зазначити, що за понад півстолітній часовий інтервал (початок 1930 - кінець 1980-х рр.), що розмежовує «першу» та «другу хвилі» необароко в Україні, українські митці (не кажучи вже про науковців-медієвістів, наприклад В. Шевчука [7; 41-46]) у своїй творчості неодноразово звертались до традицій та методів українського бароко, хоча це не набуло такого розмаху, як за часів «першої хвилі». Прикладом подібних звернень є повоєнна відбудова у стилі «радянського бароко» вул. Хрещатик у Києві (1945-1954 рр.. арх. А. Добровольський та В. Єлізаров) [14].

Отже, барокові традиції в українському мистецькому середовищі не переривались протягом усього XX ст., хоч і мали різну інтенсивність: періоди піднесення інтересу до барокового стилю чергувались із періодами його майже повного остракізму, обумовленого несприятливими політичними процесами, що мали місце у країні.

Початок «першої хвилі» українського необароко ознаменувався кардинальними змінами в українській архітектурі - становленням стилю український модерн, у межах якого з 1910-х рр. формувався необароковий напрям. Трохи згодом необарокові впливи поширились на інші мистецькі галузі. художній необароко модерний традиція

Передумовами для цього стало українське національно-культурне відродження 1890-1914 рр., яке охопило усі галузі суспільного життя. Зростання національної свідомості спричинило до вивчення вітчизняної архітектури, етнографії, мистецтва та до впровадження цих знань у професійне мистецтво, в першу чергу, до архітектури. Одним зі стильових напрямів українського архітектурного модерну стало необароко [2; 90], яке у своєму розвитку пройшло три етапи: 1) 1910-1917 рр., 2) 1918-1932 рр., 3) 1945-- 1954 рр. [14].

Уперше термін «українське бароко» у 1911 р. застосували мистецтвознавці Г. Павлуцький (стаття «Бароко України» в «Історії російського мистецтва» за ред. І. Грабаря, т. 2) та Г. Лукомський (нарис «Українське бароко», мистецький часопис «Аполлон», №2). Вони ж провели значну теоретичну та практичну роботу з впровадження барокових традицій до української архітектури та будівництва [13; 90].

Згідно класифікації та періодизації українського архітектурного модерну В. Чепелика, цей стилістичний архітектурний напрям у 1896--1939 рр. був предсташіений у Харківському (1903--1941 рр.), Полтавському (1903-1930 рр.). Київському (1903-1941 рр.) та Львівському (1896-1939 рр.) регіонах; у 1909-1917 рр. цей архітектурний напрям також розробляли студенти-українці, що навчались в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Український архітектурний модерн був поширений у Східному (Харків, Полтава, Чернігів), Центральному (Київ), Південному (Одеса, Катеринослав), Західному (Львів, Станіславів) регіонах та налічував 6 течій, однією з яких була необарокова [ 13; 95].

Під час першого етапу розвитку українського необарокового стилю (1910--1917 рр.) необарокові риси з'явились в архітектурі культових, громадських та житлових будівель Полтавщини та Чернігівщини. У 1910 р. в Україні утворились два осередки створення проектів необарокових споруд та вивчення барокового спадку України. Першим із них був Київський осередок, де працювали історики, публіцисти та архітектори Г. Павлуцький, К. Широцький, П. Чайка, Г. Лукомський, П. Альошин, які опублікували низку теоретичних студій та створили проекти кількох будівель. Другим був Петербурзький осередок, представлений студентами Інституту цивільних інженерів (Д. Дяченко, О. Литвиненко, Ф. Шумов, 1. Кальбус, В. Січинський), які створювали проекти необарокових будівель для Полтавщини, Волині та Поділля.

Під час І етапу становлення української необарокової архітектури споруджено міське народне училище у Чернігові (1912 р., арх. І. Якубович), будинок Хреннікова у Катеринославі (1913 р., арх. П. Фетісов [8]), будинок Ф. Альошина у Києві (1914 р., арх. П. Альошин), меморіальний храм на Козацьких могилах під Берестечком (1914 р., арх. В. Максимов), земська лікарня у Лубнах (1915 р., арх. Д. Дяченко) та ще кілька будівель [12; 42].

Поступово в українському архітектурному необароко виокремилось дві течії. Перша, консервативна, зберігала традиційні форми, дещо їх осучаснюючи. її представляли архітектори І. Кузнецов, Г. Лукомський, О. Литвиненко, П. Максимов, П. Альошин, Д. Дяченко. Новаційну течію представляли П. Фетисов, С. Тимошенко, ранній Д. Дяченко та І. Якубович, які поєднували національні архітектурні традиції зі стилями модерн та раціоналізм. Яскравими прикладами подібного симбіозу стали будівлі Української Сільськогосподарської академії у Києві (1925-1931 рр., арх. М. Дяченко) та Київський залізничний вокзал (1928-1932 рр., арх. О. Вербицький), твори 1945-1954 рр. київських архітекторів А. Добровольського. В. Єлізарова та М. Холостенка [14].

Оскільки Залізничний вокал у Києві став останньою будівлею з елементами необароко, спорудженою під час «першої хвилі», верхньою хронологічною межею «першої хвилі» можна вважати початок 1930-х рр.

На заваді подальшого розвитку необарокової архітектури в Україні стали несприятливі соціально-політичні тенденції 1930-х рр., і в першу чергу негативне ставлення політичних можновладців до української барокової спадщини (яку вони вважали проявом «буржуазного націоналізму»), наслідком чого стало знищення по всій Україні значної кількості барокових храмів.

У 1930-х рр. важкі часи настали не лише для українських архітекторів -- прибічників українських культурних традицій. Переслідувань зазнало й чимало літераторів - представників «першої хвилі» українського необароко. Так у 1933 р. за звинуваченням в «українському націоналізмі» заарештований режисер Лесь Курбас, який у 1927 р. у власній п'єсі «Жовтневий огляд» відтворив на сцені атрибути барокової драми. У 1934 р. заарештовано драматурга М. Куліша, який у п'єсах «Патетична соната» та «Народний Малахій» використав традиції українського вертепного дійства та шкільної барокової драми ХУІІ-ХУШ ст.

Крім архітекторів, із «першою хвилею» українського необароко пов'язана творчість українських поетів, філософів та літературних критиків М. Євшана, О. Луцького, П. Бірманського, К. Пачовського, М. Сріблянського, А. Товкачевського, драматурга І. Кочерги (п'єса якого «Марко в пеклі» 1928 р. є переспівом української барокової п'єси XVII ст.), письменників Є. Маланюка, О. Олеся, В. Стефаника, поетів П. Тичини (рання творчість), М. Філянського, Г. Чупринки; художників Г. Нарбута, М. Жука, Д. Бурлюка, О. Екстер, братів Кричевських, братів Бойчуків [5].

Як і «перша хвиля» українського необароко, сформована на вітчизняному підгрунті з використанням європейських модерних традицій, «друга хвиля» українського необароко (кін. 1980 - поч. 2000-х рр.) виникла у контексті загальноєвропейської постмодерної естетики (яка застосовує необарокові художні прийоми як противагу мистецькому концептуалізму), проте з активним залученням власне українського культурного надбання. Отже наприкінці XX - початку XXI ст. барокові традиції українського художнього мислення ХУІІ-ХУШ та першої третини XX ст. дістали логічне продовження й подальший розвиток на новому світоглядному рівні [5].

У мистецькому постмодерному українському середовищі перші необарокові відверті та приховані впливи з'явились наприкінці 1980-х років утворах представників «нової української хвилі». Це знайшло вияв у використання біблійних, легендарних та казкових сюжетів, відтворенні українських історичних подій, наслідуванні відомих західноєвропейських барокових творів ХУІІ-ХУІІІ ст., бароковому стилі виконання [10; 401]. Українські митці переосмислювали традиції народного мистецтва, іконопису та стилю бароко (в першу чергу його «козацького» варіанту), який, у ХУІІ-ХУІІІ ст., будучи символом української державності, справив значний вплив на розвиток українського мистецтва ХХ-ХХІ ст. [10; 384, 386, 387, 390. 392, 393].

Українське необароко «другої хвилі» стало своєрідною реакцією митців на події, що відбувались у тогочасному суспільстві: «перебудова» й розпад СРСР. болюче утвердження української державної незалежності й пошуки національних культурних орієнтирів у новітньому глобалізованому світі.

Першими спробами оновити сприйняття барокового мистецтва у сучасній українській культурі стали виставкові проекти «Від бароко до бароко» (1996 р.) та «Міф «українське бароко»» (2012 р., Національний художній музей України), де експонувались як твори XVII--XVIII ст., так і картини сучасних українських митців [10; 397, 398].

Із сучасних українських художників, що звертаються до барокових традицій, дослідники згадують О. Бородая, Л. Вартиванова, П. Гончара, А. Захарова, О. Петрову, Ю. Луцкевича, О. Ройтбуда, К. Реунова, В. Рябченка, С. Панича, А. Савадова, Г. Сенченка, М. Стороженка, О. Тістола, Д. Яблонського та багатьох інших [5; 9; 111-112, 10; 401-415].

Прикладом барокових впливів у сучасному українському кіномистецтві Г. Скляренко називає фільм Ю. Іллєнка, «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001 р.), художнє оформлення якого виконав С. Якутович. Незвично побудований, з показовою штучною атрибутикою, «складний, шокуючий, покликаний не пояснювати або розважати, а саме провокувати емоційну реакцію, викликати болісні рефлексії на драматичні проблеми українського буття, фільм виявився співзвучним загальній образності й художнім інтенціям постмодерного необароко сюжету» [10; 415-416]. Таким чином, приклад означеного твору кіномистецтва демонструє кілька рівнів «барокових запозичень» сучасними українськими митцями: історичний (сюжет), драматургічний (використання барокових прийомів драматургії) та естетичний (художнє оформлення) рівні.

Барокові впливи також присутні у деяких творах новаторського українського оперного мистецтва. Прикладом таких впливів є барокова опера «Еней та Дідона» Г. Перселла, у 2017 р. поставлена об'єднанням «ОрепОрегаІЛсгаіпе» [3; 22-24]. Подібні постановки творів барокового західноєвропейського мистецтва надають класичним творам нового сучасного змісту та дозволяють долучити до кола поціновувачів барокової музики широкий глядацький загал.

Необарокова стилістика справляє вплив і на творчість українських дизайнерів одягу, які створюють колекції у руслі загальносвітових модних трендів. Прикладом таких інноваційних підходів до модної індустрії є творчість Р. Богуцької, яка «демонструє прихильність до багатого декору, до складних поєднань різнофактурних і різнотектонічних тканин, до нашарувань різнорідних декоративних елементів, <...> використання національних мотивів і традиційних українських способів декорування одягу, як, наприклад, вишивка по шкірі й тканині шовковими нитками та бісером, розпис по шкірі, інкрустація металом, часте використання хутра шкіри, багато орнаментованих тканин» [6: 106]. Подібні барокові впливи та запозичення мають не лише естетичний ефект, а й сприяють популяризації українського традиційного мистецтва у світі під час модних показів на найвідоміших європейських подіумах.

Необарокові впливи мають місце й у сучасній українській архітектурі, що є закономірним, оскільки саме архітектурні пам'ятки українського бароко XVII-XVIII ст. найбільш чисельні і представницькі барокові мистецькі твори, що збереглись до нашого часу, і є культурною та туристичною окрасою багатьох українських регіонів. Як приклад таких впливів можна навести монументальні культові будівлі, спроектовані ПП «Творча архітектурна майстерня «Шкрогаль»», Архітектурно-будівельною компанією «Жежерін» та Науково-проектним архітектурним бюро «ЛІЦЕНЗ і АРХ»: храми Св. Миколая (2002 р., с. Чайки Богуславського р-ну Київської обл.), Преображення Господнього (2007 р., Київ, мікрорайон Теремки-2), Ікони Божої Матері Живоносне джерело (1996 р., Київ, масив Південна Борщагівка), Апостолів Петра і Павла (2008 р., Київ, вул. Стеценка), Святої Трійці (1995 р., Тернопіль) [11; 28-29]. До архітектурних барокових традицій народного зодчества у своїй творчості звертається й сучасний львівський архітектор Р. Сулик - автор проектів 19-ти дерев'яних храмів, споруджених уЛьвові, Жидачеві, Червонограді, інших населених пунктах Західної України [16]. На тлі політичних та культурних процесів, що мають місце у сучасному українському суспільстві традиції барокової та необарокової архітектури набувають нового сенсу як символу української державотворчості та незалежності.

Барокові впливи не оминули й сучасну українську літературу. Яскравим взірцем українського літературного постмодерного необароко є творчість ІО. Андруховича, «який трактує життя як суспільну ілюзію, химерну гру, в якій іронія та божевілля дозволяють ідентифікувати себе у світі руйнівної моралі кінця століття, яскравим представником барокового карнавалу». Барокові риси (використання жанру інтермедії з її фарсом, іронічністю, бутафорністю та розважальністю) присутні у творчості сучасних українських драматургів І. Бондаря-Терещенка, Б. Жолдака, Н. Неждани та С. Новіцької [7; 47, 49]. У цьому передусім, слід вбачати спадок літературних традицій українського літературно-мистецького «розстріляного відродження» 1920 -- 1930-х рр.

Висновки

Таким чином, сучасне українське необарокове мистецтво засновується на історичних та культурних традиціях, витоки яких сягають часів існування української держави-Гетьманату, продовжу ючись за доби Української Народної республіки (1917--1921 рр.). Уже понад три століття барокова культура в Україні вважається проявом національної ідентичності та символом української державності.

Серед підсумків дослідження:

уточнені хронологічні межі другого та третього етапів українського необароко (за М. Ольховик): другий етап («перша хвиля») пропонується визначати як «1910 -- початок 1930-х рр.», 3-й період («друга хвиля» - «кінець 1980 - початок 2000-х рр.»;

під час «першої хвилі» виник та досяг своєї кульмінації архітектурний стиль український модерн, однією з течій якого була необарокова архітектура, яка у своєму розвитку пройшла три етапи: 1) 1910-1917 рр., 2) 1918-1932 рр., 3) 1945--1954 роки. Стиль необароко також справив вплив на творчість українських живописців і графіків (брати Кричевські, Г. Нарбут. М. Жук, Д. Бурлюк, О. Екстер), літераторів та драматургів (М. Євшан, О. Луцький. І. Кочерги Лесь Курбас, М. Куліш, Є. Маланюк, О. Олесь, В. Стефаник, П. Тичина);

«друга хвиля» -- українське необароко доби постмодерну, крім творів архітектури, живопису та літератури, репрезентують музичні твори (опера), твори кіномистецтва та дизайну одягу. Сучасні українські художники (Ю. Луцкевича, О. Ройтбуд, А. Савадов, О. Тістол та ін.), дизайнери одягу (Р. Богуцька), художники кіно (С. Якутович) у своїй творчості використовують барокові сюжети, барокову колористику, зображувальні та композиційні прийоми; українські літератори, драматурги, режисери та сценаристи кіно (Ю. Андрухович, Б. Жолдак, Н. Неждана, Ю. Іллєнко) застосовують барокові драматургічні прийоми та засоби барокового художнього мислення: дотепність, емблематизм, метафоричність, синкретизм, контраст, динамічність, ірраціональність. Проявом зростання суспільного інтересу до барокового музичного мистецтва стала постановка у 2017 р. опери Г. Перселла «Еней та Дідона» (об'єднання «Open Opera Ukraine»). Впливи мистецтва доби бароко присутні й у творчості сучасних українських архітекторів - авторів проектів мурованих та дерев'яних храмових будівель, споруджених у різних регіонах України;

передумовами для початку «першої» та «другої хвиль» українського необароко стали важливі суспільні процеси: національно-культурне відродження 1890-1914 рр. («перша хвиля»), «перебудова» й розпад СРСР наприкінці 1980 -- початку 1990-х рр., утвердження української державної незалежності (1991 р.) й пошуки національних культурних орієнтирів у новітньому глобалізованому світі («друга хвиля»);

- «першу» та «другу хвилі» українського необароко поєднує те, що їх представники (художники, архітектори, літератори) знаходили ідеї для своїх творів та засоби їхнього втілення у вітчизняній історії та традиціях українського барокового мистецтва ХУІІ-ХУІІІ ст. Відмінності між обома «хвилями» полягають у тому, що «перша хвиля» українського необароко сформувалась на вітчизняному підгрунті - засадах барокового мистецтва, поєднаних з традиціями європейського мистецького модерну, а «друга хвиля» виникла у контексті загальноєвропейської постмодерної естетики (заснованої на філософських концепціях, що декларують стан західного суспільства доби постмодернізму) з активним залученням культурного надбання українського бароко.

Перспективи подальшого дослідження проблеми лежать у сфері подальшого вивчення становлення українського необароко як суспільно-культурного явища та особливості перебігу його окремих історичних періодів.

Список використаної літератури

1. Адаменко Н. Б. Необароко: спроба філософського обгрунтування поняття теоретиками постмодерності. Київ : Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. Мультиверсум. Філософський альм., 2007. Вип. 61. С. 154-163.

2. Віктор Чепелик: архітектор-дослідник-педагог / під. ред. проф. О. С. Слепцова; Київ. нац. ун-т будівництва і архітектури; кафедра Основ архіт. і архіт. проектування; Наук.-проектн. архіт. бюро ЛІ ЦЕНЗІ АРХ. Київ : А+С, 2020. 448 с.: іл. Серія «Наукові дослідження кафедри Основ архітектури і архітектурного проектування КНУБА».

3. ГуменюкТ., Кривошея Т. Рецепція «perolabarocca» (дивовижна перлина) в сучасному художньому просторі України. Київ: НАКККІМ. Вісник Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтва, 2019. № 1.С. 20-25.

4. Личковах В. Дивосад культури: Вибрані статті з естетики, культурології, філософії мистецтва. Чернігів : Деснянська правда, 2006.

5. Ольховик М. В. «Бароковий універсалізм» в українському художньому мисленні: автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.08. Київ : Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2005. 16 с.

6. Рудик Л. Необароко у творчості сучасних дизайнерів. Львів : ЛНАМ. Вісник Львів, нац. акад.. мистецтв. 2010. Вип. 21. С. 100-109.

7. Руссова В. М. Барокові джерела української літератури Х1Х-ХХІ ст. : [практикум для студ. спец. 035 «Філологія» (українська мова)] Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. П. Могили, 2016. 68 с.

8. Піщанська В. М. Необарокові риси у міській забудові Дніпра. Київ : НАКККІМ. Культура і сучасність: альманах, 2022. № 1. С. 137-141.

9. Піщанська В. М. Необароко у сучасному українському мистецтві: особливості, представники, значення. Київ : НАКККІМ. Вісник Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв, 2022. № 2. С. 111-115.

10. Скляренко Г. Необароко «української хвилі» кінця 1980 -- 2000-х років: національний досвід у контексті новітніх художніх спрямувань. Київ : вид-во ІМФЕ. Зо. наук, студій пам'яті докторки мистецтвознвства Валентини Рубан, 2019. С. 384-425.

11. Товстенко Т. Етновияви в стильових рисах сучасної архітектури Києва. Київ : ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. Народна творчість та етнографія, 2010. № 6. С. 23-30.

12. Третяк К. Українське бароко як вираз національної ідеї в архітектурі. Київ : Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка / Етнічна історія народів Європи, 2001. Вип. 9. С. 40-43.

13. Ушкалов Л. В. Що таке українське бароко (за сторінками книги Валентини Соболь). Дніпро : НГУ. Гуманіт. жури., 2015. № 1-2. С. 158-172.

14. Чепелик В. Дві течії розвитку архітектури українського необароко. Від Бароко до Бароко. Художньо- літературна акція, присвячена бароковій культурі XVII-XV/II ст. і необароковим течіям XX ст. Тези доп. конф. /упоряд. та ред. І. Осадча, А. Макаров. Київ : Галерея «Ірена», 1996. С. 19.

15. Чепелик В. Український архітектурний модерн. В.о. Київ. нац. ун-т буд-ва і архітектури, Всеукр. фонд відтворення пам'яток історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара; Упоряд. 3. В. Мойсеєнко-Чепелик; Ред. А. О. Пучков. Київ : КНУБА, 2000. 378 с.

16. Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором.

References

1. Adamenko N. В. Neobaroko : sproba filosofskoho obgruntuvannia poniattia teoretykamy postmodemosti [Neo- Baroque: Kyiv : In-t filosofiiim. H. S. Skovorody NAN Ukrainy. Multyversum. Filosofskyi almanakh, 2007. Vyp. 61. S. 154-163.

2. Viktor Chepelyk: arkhitektor-doslidnyk-pedahoh [Viktor Chepelyk: architect-researcher-pedagogue] / pid. red. prof. O. S. Slieptsova; Kyiv. nats. un-t budivnytstva i arkhitektury; kafedra Osnov arkhit. i arkhit. proektuvannia; Naukovo-proektn. arkhit. Biuro LITsENZiARKh. Kyiv : A+S, 2020. 448 s. Seria «Naukovi doslidzhennia kafedry Osnov arkhitektury I arkhitektumoho proektuvannia KNUBA».

3. Humeniuk T., Kryvosheia T. Retseptsiia «perolabarocca» (dyvovyzhna perlyna) v suchasnomu khudozhnomu prostori Ukrainy [Reception «perolabarocca» (amazingpearl) inthemodernartisticspace of Ukraine]. Kyiv : NAKKK1M. Visnvk Natsionalnoi akademii kertvnykh kadriv kultury i mystetstva, 2019. № 1. S. 20-25.

4. Lychkovakh V. Dyvosad kultury: Vybrani statti z estetyky, kulturolohii, filosofii mystetstva [Gardenofculture: Selectedarticlesonaesthetics, culturalstudies, philosophyofart]. Chernihiv : Desnianska pravda, 2006.

5. Olkhovyk M. V. «Barokovyi universalizm» v ukrainskomu khudozhnomu myslenni [«Baroqueuniversalism» in Ukrainianartisticthinking]. avtoref. dys... kand. filosof. nauk: 09.00.08. Kyiv : Kyiv. nats. un-t im. T. Shevchenka, 2005. 16 s.

6. Rudyk L. Neobaroko u tvorchosti suchasnykhdyzaineriv [Neo-Baroque intheworkofinodemdesigners]. Lviv : LNAM. Visnyk Lvivskoi natsionalnoi akademii mystetstv, 2010. Vyp. 21. S. 100-109.

7. Russova V. M. Barokovi dzherela ukrainskoi literatury XIX-XXI st. [Baroquesources of Ukrainianliteratureofthe 19 th--21 st centuries] : [praktykum dlia studentiv spetsialnosti 035 «Filolohiia» (ukrainskamova)]. Mykolaiv : Vyd-vo ChDU imeni Petra Mohyly, 2016. 68 s.

8. Pishchanska V. M. Neobarokovi rysy u miskii zabudovi Dnipra [Neo-baroquefeaturesintheurbandevelopmentofthe Dnipro], Kyiv : NAKKKIM. Kultura isuchasnist: almanakh, 2022. № 1. S. 137-141.

9. Pishchanska V. M. Neobaroko u suchasnomu ukrainskomu mystetstvi: osoblyvosti, predstavnyky, znachennia [Neo-Baroque inmodern Ukrainianart: features, representatives, significance], Kyiv : NAKKKIM. Visnyk Natsionalnoi akademii kerivnykh kadriv kultury i mystetstv, 2022. № 2. S. 111-115.

10. Skliarenko H. Neobaroko «ukrainskoi khvyli» kintsia 1980 - 2000-kh rokiv: natsionalnyi dosvid u konteksti novitnikh khudozhnikh spriamuvan [Neo-baroqueofthe «Ukrainianwave» ofthelate 1980 2000 s: national experience in the context of the late startistic trends]. Kyiv: vyd-vo IMFE. Zbirnyk naukovykh studii pamiati doktorky mystetstvoznvstva Valentyny Ruban, 2019. S. 384-425.

11. Tovstenko T. Etnovyiavy v stylovyk hrysakh suchasnoiarkhitektury Kyieva [Ethnophenomenainthestylisticfeatures of modem Kyiva rchitecture]. Kyiv : IMFE im. M. T. Rylskoho. Narodna tvorchist ta etnohrafiia, 2010. № 6. S. 23-30.

12. Tretiak K. Ukrainske baroko y akvyraznatsionalnoiidei v arkhitekturi [Ukrainian Baroqueasanexpressionofthenationalideainarchitecture]. Kyiv : Kyiv. nats. un-t im. T. Shevchenka. Etnichna istoriia narodiv Yevropy, 2001. Vyp. 9. S. 40-43.

13. Ushkalov L. V. Shcho take ukrainske baroko (za storinkamy knyhy Valentyny Sobol) [Whatis Ukrainian Baroque (ffomthepages of Valentina Sobol'sbook)]. Dnipro : NHU. Humanitarnyizhurnal, 2015. № 1-2. S. 158-172.

14. Chepelyk V. Dvitechiirozvytkuarkhitekturyukrainskohoneobaroko [TwotrendsinthedevelopmentofUkrainian neo-baroquearchitecture]. Vid Baroko do Baroko. Khudozhno-literaturna aktsiia, prysviachena barokovii kulturi XVII- XVIII st. i neobarokovymtechiiam XX st. Tezydop. konf. / uporiad. tared. 1. Osadcha, A. Makarov. Kyiv : Halereia «Irena», 1996. S. 19.

15. Chepelyk V. Ukrainskyiarkhitekturnyimodern [Ukrainian architectural modem]. V. o. Kyiv. nats. un-t bud-va i arkhitektury, Vseukr. fondvidtvorenniapamiatok istoryko-arkhitektumoi spadshchynyim. O. Honchara; Uporiad. Z. V. Moiseienko-Chepelyk: Red. A. O. Puchkov. Kyiv: KNUBA, 2000. 378 s.

16. Chy aktualno zaraz buduvaty dereviani tserkvy. Rozmova z arkhitektorom.

Размещено на Allbest.ru