Хореографічна культура в системі культурологічних знань

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Хореографічна культура в системі культурологічних знань

Савчин Л.М., к.і.н., доцент, докторант

Анотація

Мета дослідження. Виявити тенденції хореографічної культури як наукову так і практичну складові в системі культурологічних знань. Цілком передбачувано, що сучасні дослідники звертаються до опису нових напрямків та стилів хореографії, як самостійного виду художньої культури кінця ХХ - початку ХХІ століть.

Методологія. Проаналізовано тенденції доцільності використання типологічного методу (узагальнення) в дослідженні хореографічної культури. Використані методи структурного аналізу системи культурологічних знань та бібліографічний метод. Ми досліджуємо хореографічну культуру як естетичний феномен усвідомлення специфіки і своєрідності етносу. Пластичний характер і самобутня танцювальна культура самовираження є хореографічним зразком для наслідування нащадками скарбів народної культури - запал і ліричність, нестримний характер танцю полонить танцівників, балетмейстерів, - так ці питання висвітлюються в науковій літературі.

Новизна. Вперше проаналізовано хореографічну культуру в площині культурологічних знань, обґрунтовано доцільність використання хореографії на тлі наукових досліджень. Сучасна генерація майстрів хореографічного мистецтва, продовжуючи культурні традиції, опрацьовані практикою своїх попередників, прагнуть до музичної і танцювальної образності, своєрідних філософських узагальнень та асоціацій.

Висновки. Танець на кожному етапі розвитку суспільства взаємодіє з певною місцевістю, зберігає її регіональні риси на тлі етнокультурних традицій. В хореографічній культурі закодовані джерела і семантичні коди давніх традицій, первинно закладені в танцювальній спадщині і практиці, що й відображено в системі культурологічних знань. Інтерпретація духовних проявів провідних науковців і митців у процесі застосування біографічного методу є запорукою проведення комплексного дослідження, в якому культурологія уможливлює висвітлення гуманістичної парадигми.

Ключові слова: хореографічна культура; культурологічні знання; українські традиції; етнос; культурна пам'ять.

Abstract

Choreographic culture in the system of culturological knowledge

Savchyn L.M., Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Doctoral Student, National Academy of Management of Culture and Arts

The aim of the study. Identify trends in choreographic culture, both scientific and practical components in the system of cultural knowledge. Therefore, it is quite possible that modern researchers turn to the description of new directions and styles of choreography as an independent type of artistic culture of the late XX - early XXI centuries.

Methodology. The tendencies of expediency of using the typological method (generalization) in the research of choreographic culture are analyzed. Methods of structural analysis of the system of culturological knowledge and bibliographic method are used. We study choreographic culture as an aesthetic phenomenon of awareness of the specifics and originality of the ethnic group. The plastic character and original dance culture of selfexpression is a choreographic example for the descendants to inherit the treasures of folk culture - passion and lyricism, the unrestrained nature of dance captivates dancers, choreographers - so these issues are covered in the scientific literature.

Novelty. Choreographic culture in the field of culturological knowledge is analyzed for the first time, the expediency of using choreography on the background of scientific researches is substantiated. The modern generation of masters of choreographic art, continuing the cultural traditions developed by the practice of their predecessors, strive for musical and dance imagery, a kind of philosophical generalizations and associations.

Conclusions. Dance at each stage of development of society interacts with a certain area, preserves its regional features against the background of ethnocultural traditions. The choreographic culture encodes the sources and semantic codes of ancient traditions, originally laid down in the dance heritage and practice, which is reflected in the system of culturological knowledge. Interpretation of the spiritual manifestations of leading scientists and artists in the process of applying the biographical method is the key to conducting a comprehensive study in which culturology allows the elucidation of the humanistic paradigm.

Keywords: choreographic culture; cultural knowledge; Ukrainian traditions; ethnos; cultural memory.

Постановка проблеми

В статті окреслено шляхи розв'язання проблем щодо унормування системи культурологічних знань в площині культурної семантики на рівні механізмів культурної комунікації. Культурологія прагне не просто до опису сукупності матеріальних і духовних цінностей, накопичених людством, а до осмислення всього світу людської культури як системної єдності. Поява кожної нової концепції не виключає існування попередніх, тому культурологічні знання - це поле взаємодії, взаємовпливу, діалогу.

Зокрема, хореографічна культура є зразком активізації наукових досліджень та традиційних постановок серед балетмейстерів сучасної доби. Комплексне вирішення проблем використання автентичної хореографічної лексики потребує розуміння сучасних тенденцій на основі традицій своєрідного етносу. Тому ми зазначили, що танець як одвічне прагнення до світопорядку є зразком для наслідування в діяльності митців хореографічного мистецтва. У нашому дослідженні парадигма хореографічної культури розгортається в геометричній прогресії, складна думка, перша складова якої не дорівнює нулю, а відразу є провідною складовою (тобто сталою модемою) в різновидовій танцювальній культурі у зростаючій прогресії. Адже без традиційної фольклорної поетики практично відсутні сучасні постановки танцю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Хореографічна культура є предметом досліджень філософів, культурологів, мистецтвознавців, педагогів, психологів, істориків.

Важлива роль у процесі інтересу та збереження культурної пам'яті народу належить чи не усім регіонам України, зокрема і Рівненському Поліссю. Хореографічні традиції у фольклорному, народно-сценічному, бальному танцях пов'язуються із геополітичною ситуацією, виокремленням так званої субкультури, зростанням актуальності духовності у формуванні суспільної свідомості. Підтвердженням наших міркувань є численні наукові статті та публікації відомих на рівненщині фольклористів В. Гордєєва, В. Ковальчука, Н. Ковальчук, Л. Савчин, А. Самохвалової, Ю. Рибак, А. Українець, Р. Цапун теоретично доводять і практично демонструють танець як складову збереження українських традицій в нинішній інтерпретації на тлі культурних подій (концертів, фестивалів, конкурсів, рекреаційних заходів та ін.).

Мета статті. Проаналізувати і розкрити хореографічну культуру як сферу наукового дослідження сфери культурологічних знань.

Виклад основного матеріалу

Індикатором культури українського народу, народної творчості є традиційна хореографічна культура. Своєрідність і багатогранність, колорит і лексика, манера і характер виконання вирізняє оригінальність українського народного танцю з-поміж інших танцювальних культур та їх художніх образів. Не простий шлях становлення мистецтва танцю спонукає нас до обґрунтування глибини осмислення природи характерних особливостей та функцій у духовному житті народу.

Опрацьовуючи онтологію та еволюцію хореографічної культури, насамперед зосередимо увагу на наукових досягненнях і творчій діяльності митців - провідних хореографів та культурологів ХХ століття: В. Авраменка, О. Бігус, О. Бойко, В. Василенка, К. Василенка, В. Верховинця, П. Вірського, М. Вантуха, А. Гуменюка, Р. Гарасимчука, В. Годовського, Л. Косаковської, Б. Кокуленка, С. Легкої, В. Литвиненко, І. Мостової, А. Підлипської, О. Помпи, О. Щур, Я. Чуперчука. Народні танцювальні традиції продовжують вивчати науковці, досліджувати фольклористи, практикуючі хореографи, ентузіасти. Відомі дослідники районних та обласних рівнів вкладають в хореографічну культуру концептуальні методологічні засади дослідження танцювальних традицій чим формують незгасаючий інтерес до пластичного мистецтва.

Професіонали-балетмейстери української народної хореографії комплексно вирішують проблему використання автентичної хореографічної лексики. Її нерозривна єдність з традиційними мотивами у танцювальних костюмах, хореографічній атрибутиці та традиційним мелосом танців Полісся, Поділля, Волині, Галичини, Слобожанщини, Сіверщини, Прикарпаття, Закарпаття (інструментальні та пісенні мелодії). Хореографічна лексика тісно пов'язана з музичним супроводом танців, у використанні якого відзначається вплив сучасних тенденцій до аранжування автентичного музичного матеріалу. Завдяки такому перебігу спостерігається активізація використання в постановках хореографічних колективів України науково-виконавсько-реконструктивних форм музичного фольклоризму, внаслідок чого фольклор у музичному супроводі постає у своєму автентичному вигляді.

Первинне значення слова «хореографія» - запис танцю або танцювальне мистецтво взагалі у всіх його різновидах. «Хореографія» грецького походження (chorea - пляска, grapho - пишу), це все, що належить мистецтву танцю - вираження думки і почуттів засобами умовних рухів (па), жестів і поз. Виконується під музику, що здебільшого є джерелом натхнення балетмейстера, постановника; але можуть бути танці які виконуються і без музики.

У світовій творчості танцювальна культура ґрунтується на традиційній символіці. З-поміж усіх, чільне місце посідає традиційний народний танець. Вітчизняне хореознавство доволі ґрунтовно вивчає танцювальну спадщину. Наука про народну хореографію (етнохореографія або етнохореологія) сформувалась на українському ґрунті у двадцяті роки XX ст.

Аналіз праць відомих діячів української культури кінця ХІХ - початку ХХ ст. (Д. Антоновича, Д. Воропая, М. Грушевського та ін.) дозволяє зробити висновок, що народне мистецтво, танцювальне зокрема, є невід'ємною складовою частиною національної культури. Завдяки їх зусиллям зростає науковий інтерес культурологів, фольклористів, етнознавців, музикознавців, істориків до національної художньої спадщини [О. Дей: Танцювальні пісні; А. Іваницький: Українська музична фольклористика; С. Килимник: Український рік у народних звичаях в історичному освітленні; В. Купленик: Нариси до історії українського народного танцю; Г. Лозко: Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект; О. Остап'юк: Українські танечні пісні; А. Самохвалова: Хореографія весільного обряду Рівненського Полісся; В. Тітов: Народні подільські танці; та ін.].

Ми погоджуємось із Е. Шуміловою про те, що національна тематика є характерною для зв'язків з фольклором. «Це не імітація та просте запозичення готових фольклорних форм. Звертаючись до народної творчості, хореографи прагнуть проникнути у глибинні шари психіки народу, відбирають у фольклорі найцінніше та на основі образних асоціацій шукають пластичні інтонації для найточнішого відтворення особливостей національного характеру» [19,с.60].

Ідея утвердження етнокультурних традицій в хореографіній культурі також з'являється в культурологічному дискурсі сучасної науки про хореологію. Хореологія - наука, яка вивчає танець як форму комунікації, як окремий вид мистецтва (з огляду на його семіотику і феноменологію), проте, насамперед, висувається аналіз танцю як явища культури, тобто з позицій культурології.

Провідною працею з культурологічних питань танцювального мистецтва в Україні є «Хореологія» О. Чепалова [16, с. 228]. Термін «хореологія» у філософії культури і як однойменна навчальна дисципліна у вузі, була визнаною з 2004 року. У тексті «Хореології» проф. О. Чепалова відображено складний процес теоретичного пізнання мистецтва танцю, заснованого на передових методах аналізу культурних зв'язків хореографічного мистецтва та виявлення його стильової еволюції у плині епох.

Філософське осмислення танцювальної культури в контексті культурологічного дискурсу презентовано у колективній монографії І. Печеранського і Д. Базели «Вступ до філософії танцю» [14, с. 121]. Робота не є результатом чисто філософських рефлексій, а виступає як теоретичний продукт аналітичних міркувань та обґрунтованих висновків на культурній базі танцювальних традицій і створення конкретних хореографічних зразків. Автори стверджують, що танець, у його ідеальних та соціокультурних проявах, породжує «практичну філософію» як мистецтва жити.

Філософська проблематика танцю була також виокремлена у статті І. Герасимової «Філософське розуміння танцю» [5, с. 110]. Авторка проаналізувала концепцію, що акцентує увагу на особливостях функціонування свідомості у процесі танцювального руху. Обґрунтовується теза деякої недовіри до тих філософів кінця ХХ століття, які висували ідеї особливої галузі досліджень - «філософії танцю», й висловлюється думка щодо такої неприпустимості, але в контексті культурологічного дискурсу. Авторка звертається до історичних шляхів зародження танцю й намагається відповісти на питання взаємозв'язку естетики тіла з мисленням і свідомістю.

Про актуальні питання розвитку українського хореографічного мистецтва, створення дитячого балетного театру, досвід минулих десятиліть і сучасні відкриття на основі танцювальних традицій йдеться в наукових статтях Т. Гузун [6, С. 106-109].

Очевидно, як визначає етнолог Г. Лозко, народний танець як «один з найдавніших видів народної творчості, що виявляється в ритмічних рухах під музику чи спів», дозволяє користуватися терміном «фольклорні танці», під якими розуміє «народні танці, які побутують у своєму природному середовищі і мають традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми тощо»[9, с. 472].

Звісно, рушійним чинником у процесі збереження етносу є компоненти традиційної культури, зокрема фольклор. Відтак у контексті культурологічних знань дослідження автентичних традицій набувають етнокультурологічного осмислення і значення.

Теоретик та практик хореографії О. Мерлянова, беручи до уваги формулювання Г. Лозко визначила, що «народний танець - танець, що побутує у природному середовищі у виконанні носіїв фольклорної традиції [10, с. 7].

На нашу думку, вищезазначене тлумачення, хоча не відображає всіх аспектів феномена народного танцю, проте є найбільш універсальним, і може мати «робочий» характер.

Відправною точкою культурно-історичної «біографії» і теоретичного усвідомлення танцю та його етнокультурних рис вважаються праці В. Верховинця, серед яких «Теорія українського народного танцю» (1920 р.) вважається новаторським дослідженням характеру і принципу побудови української народної хореографії в Україні і є підсумком його етнографічних досліджень. Крім того, завдяки зусиллям науковців-балетмейстерів примножується інтерес до традиційної хореографічної спадщини серед етнознавців, фольклористів, мистецтвознавців, культурологів (А. Іваницький, С. Килимник, Т. Книш, В. Купленник та ін.).

Зокрема, наукове дослідження О. Бігус надзвичайно цікаве тим, що вперше авторка проаналізувала народно-сценічну хореографію Прикарпатського регіону, тобто визначила особливості становлення хореографічних традицій Прикарпаття. У монографії досліджено обряди, звичаї, фольклор як основу народного танцювального мистецтва. Охарактеризовано сценічно-хореографічний досвід у контексті видовищних форм культури на прикладі творчих біографій відомих хореографів краю. Авторкою виявлено історико-географічний та етнографічний чинники процесів культурної консолідації населення, які відіграли важливу роль у формуванні української нації [1, с. 180].

У дисертації А. Тимчули зазначено, що хореографічний фольклор сьогодні зникає з активного вжитку (хоча у Закарпатті, порівняно з іншими регіонами України, більшою мірою присутні у побуті фольклорні традиції). Хореографи звертаються до фольклорних танців, записів словесно-графічним способом фольклористами та етнографами, а також зафіксованих на відеоносіях. Елементи фольклорних танців у видозміненому вигляді демонструються у формах фольклоризму - відтворенні народних традицій (хореографічних та ін.) професіоналами та аматорами в умовах сцени [15, с.3].

Народне танцювальне мистецтво України також послідовно висвітлено провідними, знаними балетмейстерами протягом другої половини ХХ - першої чверті ХХІ ст.: В. Авраменком «Українські національні танки, музики і стрій» (1947 р.); А. Гуменюком «Народне хореографічне мистецтво України» (1962 р.), «Українські народні танці» (1963 р.); К. Василенком «Лексика українського народно-сценічного танцю» (1971 р.), «Український танець» (1997 р.); А. Нагачевського «Побутові танці канадських українців» (2001р.); О. Голдричем «Хореографія» (2003 р.); Б. Стаськом «Хореографічне мистецтво Івано-Франківщини» (2004 р.); Р. Гарасимчуком «Народні танці українських Карпат. Книга 1. Гуцульські танці», «Книга 2. Бойківські і лемківські танці» (2008 р.);

Ю.Марко «Хореографічний фольклор східного регіону Чернівецької області» (2009 р.); Б. Кокуленко «Фольклорні традиції в народно-сценічному танцювальному мистецтві Кіровоградщини» (2010 р.); І. Аксьоновою «Лексика українського народно-сценічного танцю» (2012 р.); К. Кіндер «Жанрові різновиди та локальна специфіка народних танців Волині» (2012 р.); К. Бортник «Рецепції культурних героїв у постановках українських хореографів другої половини ХХ століття» (2012р.); А. Морозов «Віртуозні рухи в українському народно-сценічному танці: витоки, еволюція, сучасні тенденції» (2019 р.); І. Климчук «Українське хореографічне мистецтво 1950-1980-х років як чинник формування національної ідентичності» (2021 р.) та ін. хореографічний музичний художній культурологічний філософський

К. Василенко потужно вивчав та обробляв сценічні інтерпретації систем автентичного танцю. Вчений звертався до питань фольклору та фольклоризму в українському народно-сценічному танці. Використавши досвід поколінь балетмейстерів у сфері сценічної інтерпретації національного танцю Г. Березової, В. Верховинця, П. Вірського, В. Вронського, О. Гомона, Н. Скорульської. М. Соболя та ін., автор дослідження систематизував та описав близько тисячі рухів і танцювальних комбінацій [3, с. 494].

Сучасна генерація майстрів хореографічного мистецтва, продовжуючи культурні традиції, опрацьовані практикою своїх попередників, прагнуть до музичної і танцювальної образності, своєрідних філософських узагальнень та асоціацій.

Серед досліджень сучасних українських науковців з проблем хореографії доцільно згадати також кандидатську дисертацію С. Легкої «Українська народна хореографічна культура XX століття»[10, с.20]. У дослідженні подано історико-культурний аналіз розвитку української народної хореографії в аспектах вивчення функціонування народного танцю у побуті, в драматичному театрі, в різних структурних формах сценічної хореографії, зокрема балетному театрі. Авторка дисертації розглядає лексичні, жанрові, стилістичні особливості та своєрідні традиції української народної хореографічної культури.

В. Шкоріненко проаналізував та узагальнив теоретичний досвід вивчення історії народного танцю в Україні. Розглянув історичні витоки українського народного танцю у контексті становлення та виокремлення етнонаціональної своєрідності української культури. Характеризуючи традиційні логотипи народного танцю та варіанти їх модифікації, автор виокремив культуротворчі засади національного хореографічного мистецтва та обґрунтував його поліфункціональну роль у відродженні традиційних змістовних характеристик [17, с.5].

О. Бойко наголошує на художньо-естетичних тенденціях народного танцю, що займає вагоме місце серед культурних надбань українців. Танець, як акцентовано в дослідженні, є тим невичерпним джерелом, яким живиться сценічна хореографія та професійне танцювальне мистецтво. Довготривала історія сприяє збереженню самобутності й збагаченню яскравих сюжетів, образів, лексики, композиційної побудови та техніки виконання. Активне оновлення і розвиток змісту українського народно-сценічного танцю спонукає до еволюціонування художньої образності та стилістики танцю [2, с. 3].

Д. Шариков у дисертаційному дослідженні визначив видові специфічні форми хореографічної практики кінця ХХ століття. Автор обґрунтував техніки сучасних балетних вистав хореографів США, країн Західної Європи, Росії, України. Його висновки відображені через творчість С. Пекстона, І. Кіліана, П. Тейлора, П. Бауш, Т. Браун, М. Бежара, Б. Ейфмана, А. Рехвіашвілі. Усі вони репрезентують сучасний стан хореографічного мистецтва, остаточно набувши художньої цінності в мистецтві. Постійний рух, збагачення новими формами, швидке пристосування до сучасних вимог у хореографічній культурі надає їм універсальної цінності [18, с.18].

Історію розвитку танцювальної культури України в її регіональному аспекті (Кіровоградщина) досліджено в науковій роботі Б. Кокуленка. Автором проведено комплексне дослідження народно- сценічної хореографії, виявлено роль фольклорних традицій у розвитку танцювального мистецтва, з'ясовано особливості творчої діяльності ансамблю «Ятрань» та її вплив на розвиток танцювальної культури краю. Одним із вихідних положень дослідження стала ідея про націю як динамічну субстанцію (М. Бердяєв). Частково екстраполюючи філософські умовиводи М. Бердяєва («національність є позитивним збагаченням буття») у мистецьку площину, можна стверджувати, що національне мистецтво, зокрема етнохореографія, збагачує існування людства в етнічних параметрах [8, С.2-3].

Обґрунтовуючи новітню хореографію у її різновидах, митці матимуть теоретичні зразки для створення оригінальних творів, які б відповідали традиційним особливостям українського менталітету.

Новаторське розуміння мистецтва хореографії, вишукане відчуття самобутності етносу - характерна риса сценічних полотен сучасних балетмейстерів. Національна своєрідність мистецьких пошукувань молодих хореографів особливо наочно проглядається в постановках (класичної, народно-сценічної, бальної та сучасної хореографії) в яких переважає традиційна основа - гармонійне поєднання віртуозних канонічних рухів з пластикою і танцювальним фольклором. Про це дізнаємося з матеріалів дисертаційного дослідження А. Морозова [11,с16].

Об'єктом кращих наукових досліджень є також відомі постаті народної танцювальної культури. Про творчу діяльність видатного українського митця у галузі народної хореографії, Героя України, генерального директора та художнього керівника національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. Павла Вірського М.М. Вантуха висвітлила Н. Вадясова [4, с.149]. Авторка проаналізувала процес становлення національної хореографії та узагальнила досвід діяльності вітчизняних митців у галузі народного хореографічного мистецтва України. Розкрила життєвий і творчий шлях М. Вантуха. Визначила й обґрунтувала основні чинники і етапи становлення особистості митця, його внесок у розвиток хореографічної культури.

Л. Косаковська в дисертації «Мистецька парадигма Василя Авраменка в контексті розвитку української культури ХХ ст.» виявила, що життя і творчість митця генетично пов'язані з українськими культурними традиціями не тільки за формами й засобами образного відображення смислових значень, але й механізмами передачі напрацьованого досвіду, про що свідчить його педагогічна та просвітницька діяльність [7, с.19]. Науковиця, на прикладі хореографічних композицій В. Авраменка, репрезентує зміст народних танцювальних форм у зразках соціальної поведінки (обрядах, ритуалах, побуті), наділяючи норми життя еталонними прикладами етнонаціональних форм прояву. Так, розтлумачено «культурний текст» етнонаціонального способу життя, де народна танцювальна культура презентована танцями гопак, козачок, метелиця, кадриль й обрядовими побутовими формулами весільних, святкових, ритуальних традицій.

І. Мостова в науковому дослідженні «Художньо-мистецькі аспекти ідентифікації народних танців Слобожанщини в контексті соціокультурного розвитку регіону», розлого презентує народну історію, в якій танець виконує роль традицій. У дослідженні історія етносу складається із кодових подій, шляхів усвідомлення змін та наслідків, які були викликані певними подіями. Адже кожен регіон є цеглинкою державної історії, колективної пам'яті. Танцювальний канон ідентифікується як культурна пам'ять, культурний код з особливими жанрово-семантичними ознаками, із відомим жанровим архетипом народних танців. Так, авторка підкреслює генетичну спорідненість танців Слобожанщини із загальноукраїнським танцювальним мистецтвом. Це підтверджено мотивуванням: «Ґрунтовне осмислення танцювального канону дозволило виокремити слобожанський народний танець як своєрідний осередок, з характерними рухами і композиційними перебудовами в системі українського народного танцю, де виокремлено танці лемків, бойків, гуцулів, покутян та інших етнографічних груп» [12, с.19].

Людина в просторі етнокультури нині чітко усвідомила, що для досягнення універсуму в хореографічній культурі необхідний баланс розумного (раціонального) традиційного та інстинктивного (інтуїтивного) сучасного її втілення, що неможливо досягнути без найбільш дієвого засобу - художньої культури.

Позаяк, саме в ній найбільше виявлено споконвічне прагнення людини до прекрасного, ідеального, досконалого, до абсолютної гармонії буття. Така потреба в красі не є тимчасовою, спонтанною примхою людини. Саме виходячи з цього, мистецтво танцю можна розглядати як слово у пластичному втіленні, де панує розумність у світоглядних орієнтирах, гармонія в єдності традицій як одвічному прагненні до світопорядку.

Висновки

Таким чином, хореографічну культуру ми розглядаємо як конкретно-історичне явище, яке у власному поступі реалізує етнокультурні особливості нації. Протягом усієї історії існування хореографічна культура взаємодіє з природним довкіллям, сферами різноманітних мистецтв, уможливлює пізнання світу, завбачуючи себе у світі. Існуючі із цих проблем джерела потребують теоретичних узагальнень і систематизації культурологічних знань з точки зору сучасної філософії етнокультури, етнокультурології. Наукові підходи до аналізу хореографічної культури мають бути доповнені культурологічними знаннями інтегрованими в площину досліджень проблем культурної традиції та культурної пам'яті народу.

Література

1. Бігус О.О. (2015). Народно-сценічна хореографія Прикарпатського регіону. Монографія. 180 с.

2. Бойко О. (2008). Художній образ в українському народно-сценічному танці. [Дисертація на здобуття наукового ступеня канд. мистецтвознавства 26.00.01]. КНУКІМ. 189 с.

3. Василенко К. (1996). Лексика українського народно-сценічного танцю. Мистецтво. 494 с.

4. Вадясова Н.В., Чернець В.Г., В.Д. Шульгіна (2012). Мистецько-педагогічна школа видатного діяча української культури Мирослава Вантуха: НАКККіМ. 149 с.

5. Герасимова И. (1998). Философское понимание танца (Вопросы философии). №4, 110 с.

6. Гузун Т.У. (2010). Здобутки українського хореографічного мистецтва в 30 - 70 рр. ХХ століття (Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. Вип. 52). С. 106-109.

7. Косаковська Л.П. (2009). Мистецька парадигма Василя Авраменка в контексті розвитку української культури ХХ століття [Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.мист.: Київ. ДАКККіМ]. 19 с.

8. Кокуленко Б. (2010). Фольклорні традиції в народно-сценічному танцювальному мистецтві Кіровоградщини. [Автореферат дис. на здобуття наукового ступеня канд. мист.: 26.00.01.КНУКІМ. Київ]. 22 с.

9. Лозко Г.С. (2006). Українське народознавство. Київ: АртЕк. 472 с.

10. Легка С. (2003). Українська народна хореографічна культура ХХ ст.: [Автореф. дис. канд. іст. наук: 17.00.01. Київ]. КНУКіМ. 20 с.

11. Мерлянова О.А. (2009). Жіночі танці в українській народній хореографії. [Автореф. дис. канд. мист.: спец. 26.00.01. Київ: КНУКіМ]. 19 с.

12. Морозов А.І. (2019). Віртуозні рухи в українському народно-сценічному танці: витоки, еволюція, сучасні тенденції. [Автореф. дис. канд. мист.: 26.00.01. КНУКіМ]. 16 с.

13. Мостова І.С. (2019). Художньо-мистецькі аспекти ідентифікації народних танців Слобожанщини в контексті соціокультурного розвитку регіону. [Автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. мист. Харків. Держ. акад. культури].19 с.

14. Народные знания. Фольклор. Народное искусство (1991). (АН СССР, Ин-т этнографии им. Н.Н. Миклухо-Маклая, Акад. наук ГДР, Центр. ин-т истории, Отд. этнографии и истории культуры; Отв. ред. Б.Н. Путилов, Г. Штробах). Москва: Наука, 166 с.

15. Печеранський І.; Базела Д. (2017). Вступ до філософії танцю: монографія. К.:КНУКіМ. 121 с.

16. Тимчула А.В. (2021). Народне хореографічне мистецтво українців Закарпаття другої половини ХХ - початку ХХІ століття [Дис. на здобуття наук. ступ. канд. мистецтвознавства]. КНУКІМ. 197 с.

17. Чепалов О.І. (2003). Хореологія: ст. та лекції. Київ: Видавництво Ліра. 228 с.

18. Шкоріненко В. (2003). Народний танець у традиційній і сучасній культурі України. [Дисертація на здобуття наукового ступеня канд. мистецтвознавства]. КНУКІМ.189 с.

19. Шариков Д.І. (2008). Сучасна хореографія як феномен художньої культури ХХ століття. [Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства]. КНУКіМ. Київ. 22 с.

20. Шумилова Э.И. (1974). Национальное в советском балете. Музыка и хореография современного балета.(Сб. статей. Ленинград: Музыка). С.61-76.

References

1. Blgus, O.O. (2015). Narodno-scemchna horeografja Prikarpats'kogo regtonu [Folk and stage choreography of the Prykarpattia region] [in Ukrainian].

2. Bojko, O. (2008). Hudozhnij obraz v ukrains'komu narodno-scenichnomu tanci. [Artistic image in Ukrainian folk stage dance]. Candidate's thesis. Kiev: KNUKIM [in Ukrainian].

3. Vasilenko, K. (1996). Leksika ukrams'kogo narodno-scemchnogo tancju. Mistectvo [Vocabulary of Ukrainian folk-stage dance. Art.] [in Ukrainian].

4. Vadjasova, N.V., Chernec', V.G., Shul'gina, V.D. (2012). Mistec'ko- pedagogichna shkola vidatnogo dijacha ukrains'koi kul'turi Miroslava Vantuha [Art and pedagogical school of the outstanding figure of Ukrainian culture Myroslav Vantukh]. Kiev: NAKKKiM [in Ukrainian].

5. Gerasimova, I. (1998). Filosofskoe ponimanie tanca [Philosophical understanding of dance]. Voprosy filosofii - Questions of philosophy, 4 [in Russian].

6. Guzun, T.U. (2010). Zdobutki ukrains'kogo horeografichnogo mistectva v 30-70 rr. XX stolittja [Achievements of Ukrainian choreographic art in the 30-70 years of the XX centur]. Vlsn. Zhitomir. derzh. un-tu іт. І. Franka - Visn. Zhytomyr. State University named after I. Franko, 52, 106-109 [in Ukrainian].

7. Kosakovs'ka, L.P. (2009). Mistec'ka paradigma Vasilja Avramenka v konteksti rozvitku ukrains'koi kul'turi XX stolittja [Vasyl Avramenko's artistic paradigm in the context of the development of Ukrainian culture of the twentieth century]. Extended abstract of candidate's thesis. Kiiv. DAKKKiM [in Ukrainian].

8. Kokulenko, B. (2010). Fol'klorni tradicii v narodno-scenichnomu tancjuval'nomu mistectvi Kirovogradshhini. [Folk traditions in folk-stage dance art of Kirovograd region]. Extended abstract of candidate's thesis. Kiiv: KNUKIM [in Ukrainian].

9. Lozko, G.S. (2006). Ukrams'ke narodoznavstvo [Ukrainian ethnography]. Kiiv: ArtEk [in Ukrainian].

10. Legka, S. (2003). Ukrains'ka narodna horeografichna kul'tura XX st.: [Ukrainian folk choreographic culture of the twentieth century].Extended abstract of candidate's thesis. Kiiv: KNUKIM [in Ukrainian].

11. Merljanova, O.A. (2009). Zhinochi tanci v ukrains'kij narodnij horeografii. [Women's dances in Ukrainian folk choreography].Extended abstract of candidate's thesis. Kiiv: KNUKIM [in Ukrainian].

12. Morozov A.I. (2019). Virtuozni ruhi v ukrains'komu narodno-scenichnomu tanci: vitoki, evoljucija, suchasni tendencii. [Virtuoso movements in Ukrainian folk-stage dance: origins, evolution, modern tendencies].Extended abstract of candidate's thesis. Kiiv: KNUKIM [in Ukrainian].

13. Mostova, I.S. (2019). Hudozhn'o-mistec'ki aspekti identifikacii narodnih tanciv Slobozhanshhini v konteksti sociokul'turnogo rozvitku regionu. [Artistic aspects of identification of folk dances of Slobozhanshchyna in the context of socio-cultural development of the region].Extended abstract of candidate's thesis. Harkiv. Derzh.akad.kul'turi [in Ukrainian].

14. Putilov, B.N., Shtrobah, G. (1991). Narodnye znanija. Fol'klor. Narodnoe iskusstvo [Folk knowledge. Folklore. Folk Art]. Moskva: Nauka [in Russian].

15. Pecherans'kij, І., Bazela, D. (2017). Vstup do filosofii tancju [introduction to the philosophy of dance]. K.:KNUKiM [in Ukrainian].

16. Timchula, A.V. (2021). Narodne horeografichne mistectvo ukrainciv Zakarpattja drugoi polovini XX - pochatku XXI stolittja [Folk choreographic art of Ukrainians of Transcarpathia in the second half of the XX - beginning of the XXI century].Candidate's thesis. K.: KNUKIM [in Ukrainian].

17. Chepalov, O.I. (2003). Horeologija [Choreology]. Kiiv: Vidavnictvo Lira [in Ukrainian].

18.Shkorinenko, V. (2003). Narodnij tanec' u tradicijnij і suchasnij kul'turi Ukraini. [Folk dance in traditional and modern culture of Ukraine].Candidate's thesis. K.: KNUKIM [in Ukrainian].

19.Sharikov, D.I. (2008). Suchasna horeografija jak fenomen hudozhn'oi kul'turi XX stolittja. [Modern choreography as a phenomenon of artistic culture of the twentieth century]. Extended abstract of candidate's thesis. Kiiv: KNUKIM [in Ukrainian].

20. Shumilova, Je.I. (1974). Nacional'noe v sovetskom balete. Muzyka i horeografija sovremennogo baleta [National in Soviet ballet. Music and choreography of modern ballet]. Cb. statej - Collection of articles, 61-76 [in Russian].

Размещено на Allbest.Ru