Становлення виконавства на струнно-щипкових інструментах у Харкові (за матеріалами періодичних видань середини ХІХ — початку ХХ століть)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківська державна академія культури

Становлення виконавства на струнно-щипкових інструментах у Харкові (за матеріалами періодичних видань середини ХІХ -- початку ХХ століть)

Т.В. Большакова

м. Харків, Україна



Анотація

Т. В. Большакова. Становлення виконавства на струнно-щипкових інструментах у Харкові (за матеріалами періодичних видань середини ХІХ -- початку ХХ століть)

Шляхом вивчення матеріалів із періодичних га- зетних харківських видань ХІХ -- початку ХХ ст. простежено еволюцію розвитку аматорського ви- конавства на струнно-щипкових інструментах у найбільшому культурному центрі Слобожанщи- ни. Уведена в науковий обіг низка імен музикан- тів -- гастролерів і місцевих виконавців, педагогів, керівників приїжджих професійних і харківських аматорських колективів кінця ХІХ -- початку ХХ ст. Наголошено на поєднанні західноєвропей- ських і місцевих факторів у розповсюдженні і по- пуляризації на теренах Харкова ансамблів та ор- кестрів гітаристів-мандоліністів-балалаєчників.

Ключові слова: струнно-щипкові інструменти (цитра, гітара, мандоліна, балалайка, домра), про- фесійне та аматорське виконавство, творчі колек- тиви виконавців на струнно-щипкових інструмен- тах, музично-педагогічна діяльність, Харків.



Abstract

T. V. Bolshakova. Formation of performance on string-plucked instruments in Kharkiv (based on periodicals of the mid-XIX -- early XX centuries). The purpose of this article is to learn the chronology of introduction in the musical-cultural way of life of Kharkiv of Western European and the Eastern European stringed instruments (zither, guitar, mandolin, balalaika, domra). The study of chronology is aimed at a more active introduction of the facts of use of string-plucked instruments in Kharkiv into the scientific circulation.

The methodology for writing this article is the combination of comparative, cultural and historical, musicological approaches and methods.

The result of scientific research of this article is demonstration of chronology of activities in Kharkiv of musicians-tourers, who were performers and teachers of play on the string-plucked instruments. The concert activity of amateur Kharkiv bands was analyzed. The mass implementation of ensembles and orchestras of guitarists -- mandolinists -- balalaika players in the early XX century is noted. Affinity of formation of such ensembles and orchestras in Kharkiv with Western European ensembles and orchestras is emphasized. The evolution of the development of amateur performance on string- plucked instruments in the largest cultural center of Slobozhanshchyna is traced. The number of names of musicians -- tourers and local performers, teachers, heads of visiting professional and Kharkiv amateur groups of the late XIX and early XX centuries is entered into scientific circulation. The combination of Western European and local factors in the distribution and popularization of ensembles and orchestras of guitarists -- mandolinists -- balalaika players on the territory of Kharkiv was emphasized. Influence of Western European bands and tourers -- performers on zither, guitar, mandolin on instillation and consolidation of local amateurs and, subsequently, the first professionals' interest to the national folk string-plucked instruments is revealed. The increase in the popularity of string-plucked ensembles and orchestras among various social strata of Kharkiv society -- apprenticeships, students, workers of various industries, Kharkiv intelligent environment is indicated. The mainly charitable activities of such string-plucked is emphasized. The repertoire of such groups is highlighted.

The scientific novelty. For the first time, a chronology of the activities of touring musicians -- performers on zither, guitar, mandolin and teachers playing these and similar instruments is traced. The concert activity of amateur Kharkiv bands was highlighted and analyzed according to chronology, the mass implementation of ensembles and orchestras of guitarists -- mandolinists -- balalaika players in the early XX century is noted. The affinity of principles in the compositions of such collectives in Kharkiv with Western European ones is defined.

The practical significance of the article. The results of the study can be used in lecture courses on the history of folk instrumental performance, the history of the development of folk instruments in Slobozhanshchyna, the history of intercultural relations in the field of musical art.

Keywords: string-plucked instruments (zither, guitar, mandolin, balalaika, domra), professional and amateur performance, creative groups of performers on string- plucked instruments, musical and pedagogical activity, Kharkiv.



Актуальність теми дослідження

Культур- но-мистецьке яскраве минуле Слобожанщини і Харкова як великого культурного, наукового і промислового центру України нині майже зруй- новане сьогоднішніми трагічними реаліями ро- сійсько-української війни, як ніколи раніше потребує ретельного вивчення й наукового уза- гальнення. Зокрема це стосується такої яскра- вої його компоненти як аматорське виконавство на народних струнно-щипкових інструментах, яке зазнало бурхливого розвитку наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст., однак і досі не отримало повного висвітлення й ґрунтовного наукового осмислення, адже увага багатьох дослідників була зосереджена більшою мірою на осяганні процесів, які відбувалися в академічній музич- ній сфері, презентованій у період, що розгля- дається, великою кількістю музикантів з євро- пейськими або світовими іменами. Культурне життя Харкова ХІХ -- початку ХХ ст., зокрема у сфері академічної музики, було набагато де- тальніше і яскравіше висвітлене на шпальтах місцевої та центральної (російської) періодики, а також у звітах Харківського відділення Ім- ператорського російського музичного товари- ства (далі -- ХВ ІРМТ), інших документах тих часів, ніж паростки аматорського музичного руху, який формувався серед різних прошарків населення Харкова й охопив, окрім академіч- них сфер, нову -- ансамблеве і оркестрове ви- конавство на народних музичних інструментах. На жаль, цей вид творчого прояву населення Харкова перебував у тіні академічних традицій і, попри свою демократичність, набагато рідше закарбовувався в культурних хроніках і літо- писах: лише деякі уривані свідчення, практич- но без будь-якого аналізу рівня і якості таких мистецьких подій, дуже скупо фіксувалися в документах тієї епохи: у вигляді анонсів або, ще рідше, стислих репортажів лише з деяких таких подій.

Постановка проблеми. Масове залучення аматорів -- виконавців на народних інструмен- тах до музичної творчості, яка, завдяки своїй демократичності, певною мірою формувала ху- дожні смаки різних прошарків харків'ян, має бути ретельне вивчене, адже саме такі мистець- кі прояви є кращим показником загального му- зично-культурного рівня харків'ян і свідченням великого творчого потенціалу не лише серед мистецької інтелігенції, а й в найрізноманітні- ших верствах населення цього університетсько- го міста. Отже, глибоке вивчення й осягнення подій, які відбувалися у сфері народно-інстру- ментального мистецтва культурного центру Слобожанщини, є важливим кроком у кон- тексті аналізу формування високої духовності мешканців цього регіону, який віддзеркалював події, схожі з тими, що відбувалися на теренах усієї України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Різні аспекти становлення та розвитку народ- но-інструментального виконавства в Україні і, зокрема, на Слобожанщині, неодноразово ста- вали предметом наукових розвідок вітчизня- них музичних дослідників від кінця ХІХ ст. і впродовж усього ХХ -- початку ХХІ ст. Достат- ньо назвати імена лише деяких відомих музи- кознавців і музикантів: М. Лисенка (Лисенко, 1955), Д. Ревуцького (Ревуцький, 1919), Г. Хот- кевича (Хоткевич, 2012) Ф. Колесси (Колесса, 1970), М. Грінченка (Грінченко, 1959), А. Гуме- нюк (Гуменюк, 1967), Є. Бортника (Бортник, 1992), Ю. Лошкова (Лошков, 2000), Т. Сід- лецької (Сідлецька, 2009), В. Цицирєва (Ци- цирєв, 2006), С. Костогриза (Костогриз, 2017), В. Щепакіна (Щепакін, 2017) та ін., які у своїх публікаціях з різних ракурсів -- онтологія на- родних інструментів (М. Лисенко, Г. Хоткевич, Є. Бортник), історія народно-інструменталь- ного виконавства (М. Грінченко, Д. Ревуцький, Ф. Колесса, Т. Сідлецька, В. Цицирєв), регіо- нальні особливості в цьому процесі (С. Косто- гриз, Ю. Лошков, В. Щепакін), міжнаціональні контакти (В. Щепакін) тощо -- висвітлювали певні аспекти заявленої проблеми.

Метою статті є вивчення хронології впрова- дження в музично-культурний побут Харкова виконавства на західно- і східноєвропейських народних інструментах -- мандоліні, гітарі, ба- лалайці, домрі за допомогою якомога більш пов- нішого впровадження до наукового обігу фактів використання у цьому місті струнно-щипкових інструментів.

Методологія. Дослідження основувалося на поєднанні компаративного, культурно-іс- торичного, музикознавчого підходів і методів, які в сукупності надали можливість об'єктивно розглянути еволюцію впровадження і розвитку оркестрового і ансамблевого аматорського ви- конавства на народних (західно- і східноєвро- пейських) струнно-щипкових інструментах та поєднання в подібних аматорських колективах західно- і східнослов'янських народних інстру- ментів, що стало яскравою відмінною ознакою, яка була характерною насамперед для числен- них подібних колективів з України.

Виклад основного матеріалу дослідження

Оскільки жоден із народних струнно-щипкових інструментів не був презентований як інструмент для навчання ані в єдиній офіційній ака- демічній навчальній установі Харкова -- музич- них класах (1871), з 1883 р. музичному училищі ХВ ІРМТ, ані в невеликій кількості приватних музичних навчальних закладів, єдиною можли- вістю навчитися гри на цих інструментах було або самостійне їх опанування, навчання в при- ватних викладачів, або в аматорських гуртках (народно-інструментальних колективах), які поступово почали з'являтися в Харкові напри- кінці ХІХ -- початку ХХ ст. при деяких освітніх навчальних закладах або при деяких місцевих підприємствах.

Водночас, ретельне вивчення публікацій у харківській періодиці кінця ХІХ -- початку ХХ ст. -- періоду, коли виконавство на народ- них інструментах стало дедалі все масовіше впроваджуватися в повсякденний культурний побут мешканців цього міста і шукати шляхи проникнення на різноманітні концертні естра- ди, надає змогу доповнити історію народно-ін- струментального виконавства на Слобожан- щині конкретним фактологічним матеріалом: висвітлити забуті або напівзабуті імена й пріз- вища виконавців і музичних педагогів, надати перелік аматорських колективів, навести кон- кретні факти виступів таких музикантів у Хар- кові, прослідкувати, наскільки це можливо у зв'язку з дуже скупою наявністю таких матеріа- лів у пресі, реакцію місцевої публіки і музичної критики на деякі з цих творчих акцій.

Серед виконавців на західноєвропейських народних інструментах, свідоцтва про гастро- лі яких у Харкові закарбувалися на сторінках місцевої періодики, були гравці на цитрі. Так, ще у 1855 р. під час Троїцького ярмарку Харків відвідав і дав низку концертів «...на трьох різ- них інструментах: мандоліні, мунд-гармоніці та цитрі артист Франц Бауер, мандолініст Імпе- раторської придворної капели у Відні» (Харь- ковские губернские ведомости. Часть неофи- циальная, 1855, Июнь, 4). У 1858 р. у Харкові з великим інструментальним і вокальним кон- цертом виступали сестри Понта (графині де-ла- Розе). «Гра Терези Понти на цитрі подобалася, декого приводила у захват, декого (щасливців) усипляла. Приємно, піднесено і благотворно» (П. М-ич, 1858, Март, 22). Наступного, 1859 р., газета сповістила читачів про приїзд з Інсбру- ка тірольських музикантів, які мали на меті «… доставити тутешній публіці задоволення своїм співом та грою на цитрі та гітарі» (Харьковские губернские ведомости. Прибавления, 1859, Ав- густ, 21). Трьома роками пізніше ця ж газета знову інформувала харків'ян про концерти в місті тірольського квартету у складі пп. Плат- цера й Нідерлампахера і сестер Вікторії та Юлії Брандль. Окрім ансамблевого співу публіці осо- бливо сподобалися solo на цитрі й на солом'яно- му інструменті [ксилофоні -- Т. Б.] у виконанні п. Платцера: «Враження, справлене їх співом та грою на публіку, було кращим понад будь-яке очікування: оплески зустрічали і проводжували співаків. Прекрасний, приємний спів концер- тантів, чітка і цілком артистична гра Платцера на цитрі і дерев'яно-солом'яному інструменті, нарешті, оригінальність концерту, -- все це ви- кликало задоволення публіки і заслуговувало на похвалу» (Н. Д., 1862, Январь, 19).

Час від часу на сторінках харківської періо- дики з'являлися й об'яви приватних учителів (найчастіше без згадки імені і прізвища викла- дача) гри на цитрі, в яких запрошувалися на навчання учні. Одним з найвідоміших у Харко- ві кінця ХІХ -- початку ХХ ст. музикантів, який пропонував свою послугу як викладач гри на цитрі, був валторніст за освітою Юрій Юр'ян -- старший ординарний викладач музичного учи- лища ХВ ІРМТ, вільний художник, молодший брат відомого латиського композитора і фоль- клориста, багаторічного викладача цього ж на- вчального закладу Андрія Юр'яна (Южный край, 1898, Сентябрь, 6).

У 1899 р., набираючи на сезон із різних міст Російської імперії і європейських країн ор- кестрантів і солістів для літнього симфонічно- го оркестру, відомий у Харкові фаготист, аль- тист, диригент, викладач музичного училища ХВ ІРМТ Франчішек Кучера запросив, серед інших, з Києва «п. Зігеля, артиста, що має по- двійне амплуа: грає на альті і на цитрі» (Дон- Диэз [Сокальский В.], 1899, Май, 1). Вочевидь, запрошуючи цього музиканта, Кучера передба- чав можливість його участі у виконанні специ- фічних оркестрових п'єс з цитрою як солюючим інструментом.

Вже на початку ХХ ст. у Харкові на різних майданчиках по декілька місяців виступала низка іноземних інструментальних або вокаль- но-інструментальних колективів, до складів яких входили цитри: Тірольська жіноча капела (1901) (Южный край, 1901, Октябрь, 4), Тіроль- ська капела під керівництвом А. Бауера (1907) (Южный край, 1907, Май, 11), Тірольська капе- ла на чолі з Фрідріхом фон Франкенштейном (1909) (Южный край, 1909, Январь, 17), а про- тягом двох літніх сезонів у 1905 (Южный край, 1905, Сентябрь, 28) і 1906 рр. (Южный край, 1906, Июнь, 11) для харків'ян грав на мандоліні, балалайці, гітарі й тірольській цитрі А. Фогель.

Однак, попри те, що цитри наприкінці ХІХ -- на початку ХХ ст. постійно продавалися в хар- ківських музичних магазинах і приватними особами, про що свідчать численні об'яви в місцевій пресі того часу, окрім аматорського до- машнього використання цей інструмент не на- був великої популярності.

Чи не єдиним повідомленням у пресі про виступ на цитрі місцевих аматорів у збірному безкоштовному домашньому концерті для усіх бажаючих стала кореспонденція від 1897 р. з Арцибушівської дачі поблизу с. Дергачі (Юж- ный край, 1897, Август, 3). У цьому імпровізо- ваному заході слухачі могли почути різноманіт- ні вокальні номери, а також гру на фортепіано, віолончелі та цитрі. На жаль, жодного з імен виконавців у кореспонденції не було зазначено. Наведеними іменами і колективами власне і обмежується перелік музикантів -- виконавців на цитрі, які закарбовані на шпальтах харківської газетної періодики.

На відміну від цитри, батьківщиною якої були Австрія, Швейцарія та Чехія, два інших національного українського інструментарію у цих колективах відбувалося на Слобожанщині вельми повільно й остаточно не закінчене й за- раз, адже й тепер у деяких українських народ- но-інструментальних колективах із домрою су- сідить балалайка.

Подібний західноєвропейський шестиструн- ній гітарі східнослов'янський семиструнний ін- струмент у ХІХ ст. був вельми розповсюджений серед різних суспільних прошарків харків'ян насамперед як такий, що супроводжував у по- буті виконання аматорами старовинних росій- ських і циганських романсів.

Згадуючи побут харків'ян середини ХІХ ст., дописувач газети «Южный край» В. П. К-ов, серед іншого, зазначав: «Нерідко траплялося, якийсь молодець (старший хлопчик при лав- ці) або прикажчик, маючи претензію на любов до музики, обзаводився гітарою і в довгі зи- мові вечори затівав гру на ній, то така гітара благочестивим господарем негайно розбивала- ся в тріски на голові прикажчика-музиканта» (В. П. К-ов, 1896, Август, 15).

Струнно-щипкові інструменти з півдня Єв- ропи -- гітара та мандоліна, а згодом і схід- нослов'янські -- балалайка та домра -- набули в Україні, зокрема в Харкові, набагато більшого розповсюдження.

Думку щодо впливу мандолінових оркестрів і ансамблів на початок виготовлення тембрових різновидів балалайки і домри висловив ще на початку ХХ ст. відомий харківський композитор і музичний критик В. Сокальський, стверджую- чи, що захоплення мандоліною, як і балалайкою з домрою -- явище тимчасове, і є даниною моді, оскільки неможливо серйозно ставитися до ви- разних можливостей цих інструментів і нама- гання удосконалити їх шляхом конструювання їхніх теситурних різновидів, особливо порівню- ючи їх із довершеними західноєвропейськими зразками -- скрипкою, віолончеллю, арфою, фортепіано (Дон-Диэз [Сокальский В.], 1902, Октябрь, 4).

Попри такий скептицизм критика, насампе- ред мандолінові й гітарні, і, дещо меншою мі- рою, балалаєчно-домрові оркестри й ансамблі на теренах України протягом першої половини ХХ ст. продовжували набувати популярності -- передусім саме завдяки своїй демократичності й порівняній з академічними інструментами легкості опанування грою на них.

Лише в другій половині ХХ ст. мандолінові ансамблі й оркестри поступилися популяр- ністю оркестрам українських і російських на- родних інструментів, причому виокремлення.

Найчастіше в ХІХ ст. західноєвропейська гітара звучала на теренах України як ансамбле- вий інструмент разом із мандоліною. Якщо на початку другої третини ХІХ ст. гітара виступа- ла як допоміжний музичний атрибут, напри- клад, лише супроводжувала так звані «магічні вистави» у «магіка і черевомовця» Босхо (Паш- ков, 1881), то вже в останні десятиліття ХІХ ст. усе частіше стала з'являтися на концертних ес- традах як ансамблевий (рідше сольний) інстру- мент. Проте ансамблі мандоліністів-гастролерів стали потрапляли до Харкова чи не раніше й частіше, ніж ансамблі гітаристів або за участю гітар. Так, улітку 1881 р. у місті в саду «Тіволі» з різноманітним репертуаром, який сподобав- ся публіці, виступали мандоліністи Пертузіо і Барбієрі (Южный край, 1881, Апрель, 23). У 1894 р. у Харкові протягом усього липня га- стролювала «знаменита трупа французько-іс- панських студентів, мандоліністів, гітаристів, співаків, співачок і танцівниць» (Южный край, 1894, Июль, 1) під керівництвом пана Ласпі- нас, яка складалася з 10 осіб. Декілька вельми суперечливих відгуків рецензентів на виступи цих квазі-студентів не завадили публіці масово відвідувати їхні концерти. До репертуару цих музикантів, серед інших п'єс, входила, зокре- ма, «Марсельєза». Наступного літа в Харкові гастролював квартет іспанських мандоліністів, співаків і танцівників (Южный край, 1895, Ав- густ, 6). А ще через рік у місті гастролював вже оркестр хорватів -- студентів Віденського університету, що складався з шістнадцяти осіб, які грали на народних хорватських інструментах -- тамбурицях різної величини -- хорватських та угорських національних різновидах мандо- лін або гітар, що найчастіше виготовлялися з панцирів черепах, з металевими струнами. До репертуару колективу входили твори Івана Зайца, інших хорватських композиторів того часу, зразки народної творчості (Южный край, Сентябрь, 8). У 1897 р. у Харкові виступав ве- ликий циганський хор з Петербурга під керів- ництвом відомого гітариста і диригента Олек- сія Масальського. До складу цього колективу входили також 4 гітаристи-акомпаніатори, які супроводжували виступ хору (Южный край, 1897, Октябрь, 9). З осені 1899 р. у Зимовому саду і ресторані «Чикаго» виступав гармоніст і гітарист Олександр Пермяк-Абрамов (Южный край, 1899, Сентябрь, 14). На цій саме сцені тією ж осінню грали Балалаєчна капела п. Бульби та віртуоз на мандоліні п. Тьомкін (Южный край, 1899, Октябрь, 8), а під час масляної, на початку 1901 р. відвідувачі заміського концертного залу

«Чикаго» мали змогу слухати запрошену капе- лу мандоліністів, гітаристів і балалаєчників під орудою п. Саар (Южный край, 1901, Февраль, 4). Згадка про входження до складу цієї капели гравців на балалайках, попри іноземне прізви- ще її керівника, свідчить про те, що, ймовірно, цей колектив складався саме з російських му- зикантів. Того ж місяця в тій саме локації грала також ще одна запрошена капела мандоліністок та гітаристів (Южный край, 1901, Февраль, 9). Улітку того ж року до виступів у саду «Тіволі» була запрошена «знаменита іспанська трупа мандоліністів за участю красуні La bella Lucia» (Южный край, 1901, Июнь, 6). Навесні 1902 р. у Харкові в концерті відомої естрадної співачки і виконавиці циганських романсів А. Вяльцевої виступав як її акомпаніатор і «віртуоз на гіта- рі-лірі» на той час її продюсер, відомий росій- ський музикант і композитор турецького похо- дження Дмитро Саратинський-Бей (Южный край, 1902, Март, 3). А восени того ж 1902 р. у харківському цирку Нікітіних виступали тала- новиті музичні клоуни-гімнасти греки брати Костанді. Серед багатьох інструментів, якими довершено володіли брати, були гітара і мандо- ліна (Южный край, 1902, Ноябрь, 14). Улітку 1903 р. у літньому закритому театрі саду Комер- ційного клубу гастролював хор московських ци- ган під керівництвом відомого гітариста, аран- жувальника, композитора, диригента і співака Миколи Івановича Шишкіна, який виступав також і як гітарист-соліст, зокрема виконуючи п'єсу «Угорська рапсодія» (Южный край, 1903, Июнь, 15). Того ж літа в саду «Тіволі» «...вито- нчена співачка пані Енгель виступила як ман- доліністка, виявивши велику музикальність. Нею були чудово передані настрої та відтінки intermezzo з “Сільської честі”, Масканьї, аріозо з “Паяців”, Леонковалло, та ін.» (Южный край, 1903, Июнь, 23).

З вересня 1904 р. у готелі «Відень» грав ман- долінно-балалаєчний оркестр під керівництвом артистів Попова і Дубецького (Южный край, 1904, Сентябрь, 14), а вже навесні 1905 р. у харківському Театрі-вар'єте Буф та в рестора- ні готелю «Росія» виступала «єдина в Росії, що не має конкуренції, жіноча мандолінно-бала- лаєчна трупа, за виключенням п. Андрєєва, під керівництвом А. В. Краснової» (Южный край, 1905, Март, 16) «за участю віртуоза на мандолі- ні-лірі О. Т. Берлявського» (Южный край, 1905, Март, 15). Олександр Терентійович Берляв- ський був відомим у Російській імперії також і як віртуоз-балалаєчник, пропагандист народ- но-інструментального виконавства, одним із перших виконавців на народних інструментах записувався на платівки як балалаєчник, а вже за радянських часів -- як керівник ансамблю домристів.

Восени того ж року в ресторані «Відень» щоденно грав салонний жіночий оркестр під керівництвом В. В. Анципович за участю вже віртуоза на мандоліні А. Фогеля, про якого вже йшлося вище (Южный край, 1905, Сентябрь, 29). У 1906 р. місто відвідав з літніми концер- тами в саду «Баварія» великоруський жіночий балалаєчний оркестр під керівництвом п. Кане- вського (Южный край, 1906, Апрель, 13), і цього ж року в ресторані «Метрополь» щоденно грав балалаєчний оркестр під керівництвом віртуоза А. Фогеля (Южный край, 1906, Сентябрь, 12), а в 1909 р. анонсувався дебют у місцевому театрі

«Чари» «всесвітньо відомих музикантів-клоу- нів, ексцентриків і каламбуристів Лепом та Ежен, які зіграють […] на мандоліні і гітарі най- улюбленіші мотиви м. Харкова» (Южный край, 1909, Май, 24).

Починаючи з кінця ХІХ ст. й до трагічних подій Першої світової війни та подальших ви- звольних змагань в Україні, в Харкові дедалі все активніше стала застосовуватися приватна практика викладання гри на струнно-щипко- вих інструментах. Харківські газети тих років зберегли чимало об'яв, у яких пропонувалися послуги вчителів гри на гітарі, мандоліні, домрі, балалайці. Серед таких педагогів були й місцеві, й приїжджі музиканти. Дехто з них мали середню спеціальну або консерваторську освіту як виконавці на академічних музичних інструмен- тах, деякі друкували об'яви інкогніто. Приватна діяльність більшості з таких викладачів трива- ла протягом багатьох років, про що свідчать їхні численні публікації-запрошення на навчання. Наведемо декілька прикладів подібних об'яв та імена виявлених фахівців.

Одні з найперших виявлених запрошень тих, хто бажає займатися на гітарі, сягають 1894 р.:

«Гри на гітарі спеціально з нот, за найкращими методами, навчаю за доступну ціну; учням по- ступка. Групами навчаю дешевше. [...] Учитель на гітарі М. Гомлевський» (Южный край, 1894, Апрель, 22). Через сім років приватної виклада- цької практики в Харкові цей же педагог додав до традиційного тексту об'яви ще фразу про те, що він «... удостоївся багатьма письмовими й особистими відгуками від місцевих та іного- родніх учнів» (Южный край, 1901, Январь, 6). З 1902 р. стали друкуватися оголошення про уро- ки гри на гітарі, який дає «гітарист-концертант, учитель музики Д. С. Рудовський» (Южный край, 1902, Июнь, 9).

У 1897 р. з'явилося й перше оголошення щодо навчання на мандоліні: «Учениця римськ. [ого] проф.[есора] G. В. Maldura, дає уроки на мандоліні [...]» (Южный край, 1897, Сентябрь, 7). А трьома роками пізніше вчитися грати на мандоліні вже запрошували з метою подаль- шого долучення до виконавського колективу:

«Запрошуються до сімейства мандоліністок ді- вчата не молодше 14 років на навчання на гітарі та мандоліні, тих, хто бажає просять від 12 до 3 дня, Тюремна площа, дім № 12, мандолініст- ці» (Южный край, 1900, Июль, 30). З початку 1902 р. почав пропонувати свої послуги в нав- чанні гри на гітарі і мандоліні «досвідчений учитель, член першого гуртка мандоліністів Г. Н. Ройнгерт» (Южный край, 1902, Январь, 11), який виступав у цьому гуртку як соліст-гі- тарист.

Іноді друкувалися пропозиції навчати не лише гри на різних інструментах, а й іншим на- укам: «Даю уроки старовинних мов, на гітарі, мандоліні, віолончелі, роялі 5 руб. на місяць. [...] Студ. [ент] Тихоміров» (Южный край, 1899, Июль, 3).

За хронологією появи оголошень у харків- ській пресі, викладачами гри на струнно-щип- кових інструментах на початку ХХ ст. були також: гітарист Соколов (з 1901 р.) (Южный край, 1901, Январь, 6); студент-тенхнолог Пав- ло Сергєєв (балалайка, мандоліна, теорія му- зики, з 1903 р.) (Южный край, 1903, Август, 31); яскравий український гітарист-віртуоз Захарій Кіпченко, який жив і виступав здебіль- шого в Ялті та Одесі й ненадовго затримався у Харкові (шести-, семи- та одинадцятиструнна гітара) (Южный край, 1904, Январь, 4); Григо- рій Черножуков (справжнє прізвище Інсаров, гітара, балалайка, з 1904 р.) -- керівник декіль- кох харківських гітарних ансамблів і оркестрів один із найперших гітаристів-професіоналів, який жив і працював у місті аж до своєї смерті в 1943 р.; Петро Гапон (корнет, теорія музики, сольфеджіо, балалайка і мандоліна, з 1904 р.) (Южный край, 1904, Декабрь, 30) -- вихованець музичного училища ХВ ІМРТ, у майбутньому керівник аматорських оркестрів, автор вальсу для гітари «Обірвані струни» (1913 р.), який і досі час від часу звучить на концертній естраді; М. Я. Теплов -- «концертант, гітарист-мандолі- ніст» (Южный край, 1905, Май, 18); безіменна «досвідчена вчителька (колишня учениця му- зичного училища [ХВ ІРМТ -- Т. Б.] по класу Р. В. Геніка» (рояль і мандоліна) (Южный край, 1906, Сентябрь, 29); вихованець Віденської консерваторії О. Фін (скрипка і мандоліна, з 1906 р.) (Южный край, 1906, Ноябрь, 29); учи- тель музики Р. М. Ліпсон (віденська гармоніка, мандоліна), який пропонував свої послуги в за- очному навчанні й гарантував, що «кожен без виключення буде чудово грати чотири п'єси за декілька годин» (Южный край, 1908, Февраль, 10); Олександр Ленець (балалайка, мандоліна, з 1909 р.) (Южный край, 1909, Март, 6), який пізніше став одним із художніх керівників ан- дріївського Великоросійського оркестру на- родних інструментів; Г. Бланк (скрипка, ман- доліна, з 1910 р.) (Южный край, 1910, Март, 7); І. Б. Бондаренко (мандоліна, гітара) (Южный край, 1912, Январь, 23); А. Михальов (скрипка і мандоліна) (Южный край, 1912, Апрель, 8); С. Баєр (мандоліна, з 1914 р.) (Южный край, 1914, Октябрь, 7); безіменний італієць (мандоліна) (Южный край, 1916, Сентябрь, 12).

Єдиним виявленим у пресі свідченням про викладання гри на мандоліні в харківському приватному музичному навчальному закладі початку ХХ ст. є наступне оголошення: «Учи- лище Н. В. Кислинського. Спеціальний клас по музиці (скрипка, фортепіано, мандоліна, корнет та інші інструменти) і співу (регентський клас) […]» (Южный край, 1905, Июнь, 17).

Завдяки популяризації гітарно-мандоліново- го ансамблевого і оркестрового мистецтва ко- лективами гастролерів і приїжджими солістами, а також педагогічної діяльності названих вище музикантів в останнє десятиліття ХІХ -- на початку ХХ ст. у місті стали виникати аматорські ансамблі та оркестри мандоліністів, гітаристів, змішані за складом, до яких входили поруч із західноєвропейськими гітарами і мандоліна- ми балалайки, рідше домри, створювалися й колективи виконавців на балалайках і домрах на кшталт оркестру балалаєчників і домристів на чолі з вихованцем музичного училища ХВ ІРМТ по класу кларнета Г. Гека Володимиром Комаренком при товаристві «Просвітницьке дозвілля» (1909-1915 рр.), де викладалися гра на фортепіано, мандоліні, гітарі та балалайці (Южный край, 1912, Сентябрь, 8), дещо пізні- ше -- домрово-балалаєчного оркестру на заво- ді «Гельферіх-Саде», балалаєчного оркестру другого Вищого початкового училища (1914- 1915 рр.) (Лошков, 2000).

Про досягнення оркестру В. Комаренка при товаристві «Просвітницьке дозвілля» у 1912 р. місцева преса повідомляла, що на той час ко- лектив складався з 30 осіб і вже виступав у залі Дворянського зібрання, Польському будинку, клубі Товариства прикажчиків і в саду Комер- ційного клубу. «Оркестр звертає на себе увагу хорошим виконанням різних музичних п'єс і достатнім розмаїттям репертуару» (Южный край, 1912, Сентябрь, 8).

Але ще до початку діяльності В. Комаренка, в 1900 р. газета «Южный край» сповіщала про сформований у харківському повітовому учи- лищі, ймовірно наприкінці 1890-х рр., крім ду- хового оркестру, «хор балалаєчників з 17-ти лю- дей, яких навчає капельмейстер Тамбовського полку В. І. Катанський. У хорі є балалайки кіль- кох розмірів, що надає йому належної повноти. Діти дуже старанно з любов'ю займаються му- зикою і хор зігрався чудово. До репертуару його входять пісні, танці, попурі та різні п'єси. Уліт- ку хор балалаєчників їздив у Валки і, як кажуть, своєю грою привів валківців у захват» (Южный край, 1900, Ноябрь, 28). Того ж 1900 р. газета «Южный край» інформувала про концерт у Чугуївському юнкерському училищі, в якому гідно виступив нещодавно сформований з юн- керів хор балалаєчників, який «при стрункій грі і вмілому виборі п'єс він викликав загальне за- хоплення. Керував колективом капітан В., який артистично виконав також декілька номерів на дванадцятиструнній гітарі» (Южный край, 1900, Декабрь, 13). Оркестр мандоліністок був організований навіть у міському училищі для сліпих. Про виконання цим колективом декіль- кох п'єс під час музичного ранку харківського відділення товариства піклування про сліпих преса проінформувала читачів в 1911 р. (Ун- ковский, 1911, Май, 26).

У першому десятилітті ХХ ст. аматорські ко- лективи струнно-щипкових інструментів було організовано і студентами принаймні двох хар- ківських вищих навчальних закладів: універ- ситету (оркестр балалаєчників і мандоліністів) (Южный край, 1906, Октябрь, 14) і ветеринар- ного інституту (оркестр балалаєчників, мандо- ліністів і гітаристів) (Южный край, 1907, Фев- раль, 11).

Хронологічно за виявленими публікаціями на шпальтах харківської преси найпершим по- відомленням про місцевий аматорський колек- тив балалаєчників і мандоліністів, який грав під час балу-маскараду в Дворянському зібранні, датується лютим 1898 р. (Южный край, 1898, Февраль, 13). Наступного місяця газета «Юж- ный край» сповістила про очікуваний виступ оркестру мандоліністів Харківського музич- ного гуртка в драматичному театрі під час так званого «народного концерту» (Южный край, 1898, Март, 23). У травні того ж року амато- ри-мандоліністи виступали в університетсько- му саду під час «великого загальнодоступного народного гуляння» (Южный край, 1898, Май, 16). Наприкінці листопада того ж року у друго- му «народному концерті» знову виступав міс- цевий аматорський оркестр мандолін і гітар, який «доставив істинно естетичне задоволення своєю прекрасною грою». А з солістів «особли- во сподобалася публіці гра на балалайці п. Пи- жова, який є дійсно артистом своєї справи» (Южный край, 1898, Ноябрь, 30). А ще через місяць у концерті на користь безплатної почат- кової школи при паровозобудівному заводі се- ред інших музикантів виділилися аматори пані Шульц і п. Радченко, які грали на балалайці і гітарі, а також номери, виконані гуртком мандо- ліністів, організованому при цьому заводі (Юж- ный край, 1898, Декабрь, 29).

Наступного року газета «Южный край» не- одноразово сповіщала про участь у різноманіт- них аматорських благодійних концертах гурт- ка мандоліністів: на користь Товариства для допомоги нужденним студентам Харківського університету (Южный край, 1899, Январь, 30), Товариства піклування про бідних учнів вал- ківських міських училищ (Южный край, 1899, Февраль, 12), на користь незаможних учениць повивального інституту (Южный край, 1899, Февраль, 14), а також про концерт цього гурт- ка в залі Дворянського зібрання, в анонсі до якого було зазначено, що за недовгий час свого існування колектив взяв участь у тридцяти благодійних акціях і, нарешті, уперше гратиме на власну користь (Hom unculus, 1899, Февраль, 24). Про активну участь у просвітницько-бла- годійній діяльності харківського музичного гуртка гуртків мандоліністів і балалаєчників, що були його складовими частинами, сповіща- ла преса в 1901 р., зазначивши, що благодійні концерти цих аматорських колективів відбули- ся також у Курську та Бєлгороді (Южный край, 1901, Февраль, 18).

Того ж року дописувач «Южного края» надав розгорнуту рецензію на аматорський спекта- кль-концерт, улаштований в залі Дворянського зібрання, у якому взяв участь перший гурток мандоліністів, виконавши попурі на теми з опе- ри «Травіата» Дж. Верді і п'єсу Ж. Массне. Се- ред багатьох схвальних епітетів щодо гри цього колективу, були й такі: «Який це милий, який це приємний інструмент -- мандоліна! Його ме- лодійні, ніжні звуки так і ллються в душу, так і малюють перед вами щасливе небо Італії... [...] Ви зовсім забуваєте, що сидите в залі харків- ського Дворянського зібрання і що перед вами грають не гондольєри, а ваші земляки -- харків- ські обивателі, які полюбили цей прекрасний інструмент, чудово між собою зіграні і зачаро- вують ваш слух дивними поетичними звуками» (В. И-в., 1901, Март, 15).

Того ж року преса почала інформувати чи- тачів про вдалу концерту діяльність другого гуртка мандоліністів, до складу якого увійшли тринадцять осіб, серед яких були й шість жінок (Южный край, 1901, Февраль, 28). Протягом наступних років, судячи з інформації в «Юж- ном крае», діяльність обох цих колективів була успішною.

У 1902 р. харківська преса сповіщала про аматорський оркестр під керівництвом п. Чуф- мирова, який складався з гітар, скрипок і мандо- лін і чудово виконував низку творів, викликаю- чи гучні оплески слухачів (Южный край, 1902, ріодики іноді називався просто оркестром ман- доліністів (Южный край, 1908, Февраль, 21).

Яскравим прикладом організації аматор- ських оркестрів на підприємствах стала діяль- ність оркестру мандоліністів при залізничному клубі. Сформований зі службовців Південної залізниці та паровозобудівного заводу, цей ко- лектив розпочав діяльність наприкінці 1890- хх рр. (Южный край, 1898, Декабрь, 29) й без- перервно та плідно існував протягом майже двадцяти років, багаторазово виступав з ве- ликим успіхом під орудою музиканта Сірого навіть у роки Першої світової війни (Южный край, 1915, Март, 27). аматорський струнний щипковий ансамбль

Саме в таких і подібних аматорських кон- цертах харків'яни мали змогу почути зі сцени зразки української народної музики, нехай і в обробках для мандоліново-гітарних або ман- доліново-балалаєчних оркестрів. Так, у корес- понденції з Сабурової дачі, де був влаштований концерт для хворих, відзначалося, що «попу- рі з малоруських пісень, виконане оркестром мандоліністів, де тужливі мотиви України, змінюються “гопаком”. Останній так вплинув на хворих, що деякі, більш веселого характеру, пустилися в танцювальну» (Южный край, 1904, Январь, 9). У повідомленні про наступний кон- цертний вечір у цій же лікарні, який відбувся на початку 1905 р., зазначалося, що «в якості ви- конавців виступили і самі пацієнти лікарні (у грі на роялі, скрипці, мандоліні, співі й декла- мації)», а сам вечір «доставив хворим величезне задоволення» (Южный край, 1905, Январь, 8).

Харківська преса двічі зафіксувала навіть факти участі аматорських мандолінових ор- кестрів в оперних і театральних виставах. Так, на початку 1910 р. оркестр мандоліністів і гі- таристів під керівництвом В. Т. Пономаренка брав участь у постановці на харківській оперній сцені комічної опери «Каморра» італійського диригента і композитора Еудженіо Еспозіто, Февраль, 23). Але інформацію про діяльність цього колективу в подальші роки знайти не вда- лося.

Того ж, 1902 р., в пресі з'явилося оголошен- ня про запрошення до аматорського гуртка мандоліністів і гітаристів вже згаданого вище Г. В. Черножукова. Згодом під керівництвом цього талановитого музиканта гурток пере- творився на «добре скомпанований» оркестр гітаристів музичного гуртка, до якого, судячи з оголошень і дописів у пресі, входили також мандоліни і балалайки (Южный край, 1907, Февраль, 18). Цей же колектив на шпальтах певідомого в місті ще з часів керівництва ним оркестром харківської опери в 1890-х рр. Зву- чання цього аматорського оркестру мандолініс- тів-гітаристів, за словами В. Сокальського, «... вносило оригінальне забарвлення в загальний колорит. Проте акомпанемент, на жаль, був не- рівний і не завжди вірний» (Дон-Диэз [Сокаль- ський В. В.], 1910, Январь, 24).

Інше повідомлення стосувалося участі ор- кестру «мандоліністів і струнних виконавців» принаймні у двох спектаклях драматичного театру, на сцені якого була поставлена п'єса В. Шекспіра «Шейлок». Музика для цього спек- таклю була спеціально аранжована випускником Московської консерваторії, відомим у місті піаністом, старшим ординарним викладачем музичного училища ХВ ІРМТ Олександром Горовіцем з урахуванням темброво-технічних можливостей конкретного оркестру (Южный край, 1912, Сентябрь, 1).

Ці два факти залучення до академічних оперної і театральної постанов аматорських оркестрів виконавців на струнно-щипкових ін- струментах свідчать про безумовну зацікавле- ність місцевих музикантів-аматорів і місцевої публіки такими колективами і їх звучанням, яка була одною з передумов фінансового успіху цих вистав.

Окрім свідчень у пресі про існування та ви- ступи в місті подібних аматорських оркестрів виявлено і декілька повідомлень про участь у різних творчих акціях і низки місцевих малих ансамблів та, навіть, солістів, здебільшого ама- торів. Так, у березні 1898 р. у драматичному театрі силами місцевих аматорів відбувся так званий «народний концерт», серед музикан- тів-виконавців у якому були гітарист Плеще- єв і балалаєчник Бобкін, а також місцевий не- щодавно сформований оркестр мандоліністів (Южный край, 1898, Март, 21). У наступному «народному концерті», який відбувся півроку по тому, але вже в залі міської думи, з усіх но- мерів програми «особливо сподобалася гра н балалайці п. Пижова, який є дійсно артист своєї справи» (Южный край, 1898, Ноябрь, 30).

У концерті на користь безкоштовної школи для дітей і робітників паровозобудівного заво- ду серед інших виконавців відзначилися гурток мандоліністів, а також номери, «виконані пані Шульц і паном Радченком на балалайці і гітарі» (Южный край, 1898, Декабрь, 28).

Про виконання декількох тріо для мандолін і гітари службовцями паровозобудівного заво- ду в концерті в будівлі Народного дому харків- ського Товариства грамотності сповіщала преса в 1903 р. (Южный край, 1903, Март, 1).

У 1910 р. у «Сокольській вечірці», влашто- ваній у Польському домі, серед інших амато- рів виступало тріо -- мандоліністи і гітарист -- А. Кравцов, Б. Кравцов і п. Бєляє (Южный край, 1910, Ноябрь, 2).

У лютому 1914 р. у приміщенні Театру ХХ століття на Сумській вулиці виступало «кон- цертне тріо на домрах під керівництвом улю- бленця харківської публіки В. Яковенка» (Юж- ный край, 1914, Февраль, 4). Того ж місяця в літературно-художньому гуртку відбулися ви- ступи артиста А. М. Курганова, який виконав декілька неаполітанських пісень із супроводом мандолін і гітар (Южный край, 1914, Февраль, 15).

Останні знайдені на шпальтах місцевої преси свідчення про виступи гастролера -- соліста на мандоліні датовані також лютим 1914 р., коли Харків відвідав з гастролями випускник Празь- кої консерваторії відомий румунський мандолі- ніст Сімічел, який, за інформацією в газеті, май- же не мав у Європі конкурентів (Южный край, 1914, Февраль, 21). А з березня того ж року в ресторані «Миньон» грало концертне тріо на домрах і корнетах під орудою Яковенка (Юж- ный край, 1914, Март, 22).

Вже за часів Першої світової війни в корес- понденції з харківського військового шпиталю сповіщалося про концерт, улаштований для поранених воїнів. Серед учасників був назва- ний виконавець на бандурі Бондаренко, який виконав низку малоруських пісень і мав гуч- ний успіх, а також -- з числа поранених -- вій- ськовий Горський, який дуже непогано виконав декілька номерів на мандоліні (Южный край, 1914, Декабрь, 29).



Висновки

Аналіз публікацій у харківській періодиці середини ХІХ -- початку ХХ ст. дає підстави стверджувати, що в місті протягом цього періоду бурхливо розвинулося аматор- ське виконавство на струнно-щипкових інстру- ментах, серед яких найбільшої популярності набули мандоліни як оркестрові і ансамблеві інструменти. Попри те, що гри на струнно-щип- кових інструментах навчали переважно профе- сійні музиканти, навчання на них відбувалося поза офіційних музичних навчальних закладів і виконавство на цих інструментах, за рідким виключенням, перебувало в період, що аналізу- ється, на рівні аматорства. Частина з мандолі- нових (мандоліново-гітарних, мандоліново-ба- лалаєчних тощо) оркестрів існувала протягом багатьох років, проводячи активну репетиційну і концертну діяльність, інформація про деякі з них лише випадково або тільки по одному разу з'являлася на шпальтах періодики, що може свідчити і про недовгий термін їхньої діяльно- сті, і про їх не дуже високий музично-виконав- ський рівень, який не надавав їм можливість активно концертувати.

Більшість виступів таких колективів відбу- валася з благодійними намірами, що свідчить про справжню й безкорисну закоханість ама- торів у музику і у справу, якій присвячувалася значна частина вільного часу членів таких твор- чих об'єднань.

Поруч із такими колективами в різноманіт- них концертах періодично брали участь і аматорські ансамблі (тріо або дуети), які не існу- вали постійно, а створювалися для виконання певних п'єс у конкретному концерті. Попри певне негативне ставлення частини харківської музичної еліти до народного музичного ін- струментарію як такого і моди на низку таких інструментів (таку позицію відстоював, зокре- ма, відомий харківський музикант і музичний критик В. Сокальський), демократичність цих інструментів, відносна (порівняно з академіч- ними скрипкою, віолончеллю, фортепіано, ін- шими інструментами) легкість в опануванні грою на них зробила мандоліну, гітару, домру і балалайку вельми розповсюдженими у місті, що підтверджувалося постійним попитом знач- ної частини місцевого суспільства на вчителів гри на цих інструментах. Поєднання усіх цих факторів сприяло стійкій популярності в місті мандоліни, гітари, домри та балалайки як орке- стрових і ансамблевих (нерідко акомпануючих) інструментів на теренах України, на відміну від російських оркестрів народних інструментів на кшталт оркестру В. Андрєєва, що складалися переважно з балалайок, домр і гуслів, і в наступ- ні часи -- упродовж більшої частини ХХ ст.

Перспективи подальших досліджень. Ця стаття, в якій надана широка панорама залучен- ня харків'ян наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст. до масового народно-інструментального ама- торського виконавства має розімкнений харак- тер, адже проаналізовані матеріали переважно з міської газети «Южный край» є можливість у майбутньому доповнити, зосередившись, зо- крема, на більш детальному вивченні публіка- цій за темою, що розкривається в цій розвідці, у газетах «Харьковские губернские ведомости», «Утро», інших місцевих виданнях не періодич- ного характеру тих часів. Це, ймовірно, надасть змогу долучити до наданих прізвищ і фактів нові. Іншим напрямом майбутнього досліджен- ня може стати порівняння темпів та особливос- тей впровадження аматорських традицій вико- навства на народних інструментах на теренах різних регіонів і конкретних міст України.



Список посилань

1. Бортник, Є. (1992). Струнний інструментарій Сло- бідської України в минулому і сучасному. Музич- на Харківщина. (С. 191-206).

2. В. И-в. (1901, Март, 15). Театр и музыка. Любительс- кий спектакль. Южный край.

3. В. П. К-ов. (1896, Август, 15). Г. Харьков. 50 лет на- зад. Южный край.

4. Грінченко, М. (1959). Українська народна інстру- ментальна музика. Вибране. (С. 55-103). Держ. вид-во образотворчого мистецтва і музичної літ. УРСР.

5. Гуменюк, А. (1967). Українські народні музичні ін- струменти. Наукова думка.

6. Дон-Диэз [Сокальский В.]. (1899, Май, 1). Музыкаль- ные заметки. Южный край.

7. Дон-Диэз [Сокальский В.]. (1902, Октябрь, 4).

8. Музыкальные заметки. Южный край. Дон-Диэз [Сокальський В.]. (1910, Январь, 24). Музыкальные заметки. «Каморра». Южный край.

9. Колесса, Ф. (1970). Музикознавчі праці. Наукова думка. Костогриз, С. (2017). Виконавство на балалайці Харківщини як складова українського музичного мистецтва [Автореф. дис. канд. мистецтвознавства 17.00.03. Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського. Харків].

10. Лисенко, М. (1955). Народні музичні інструменти на Україні. Мистецтво.

11. Лошков, Ю. І. (2000). Творчість В. А. Комаренка і народно- інструментальне виконавство в Сло- бідській Україні (перша половина XX століт- тя) [Дисертація кандидата мистецтвознавства: 17.00.01. Харківська держ. академія культури. Харків].

12. Н. Д. (1862, Январь, 19). Концерт тирольцев. Харь- ковские губернские ведомости. Прибавления.

13. П. М-ич. (1858, Март, 22). На пять минут. Харь- ковские губернские ведомости. Часть неофи- циальная.

14. Пашков, В. (1881, Октябрь, 17). Харьков в конце 30-х и 40-х годов. (Продолжение). Южный край.

15. Ревуцький, Д. (1919). Українські думи та пісні істо- ричні. Час.

16. Сідлецька, Т. І. (2009). Культурно-історична еволю- ція українського оркестру народних інструмен- тів: монографія. ВНТУ.

17. Унковский, В. (1911, Май, 26). Зигзаги. Южный край.

18. Харьковские губернские ведомости. Прибавления. (1859, Август, 21). [О приезде в Харьков тироль- ских музыкантов].

19. Харьковские губернские ведомости. Часть неофи- циальная. (1855, Июнь, 4). Новость.

20. Хоткевич, Г. (2012). Музичні інструменти україн- ського народу. (2-га ред.). Видавець Савчук О. О. Цицирєв, В. (2006). Оркестр народних інструментів як феномен української культури: навчальний посібник. Харківська державна академія культури. Щепакін, В. М. (2017). Музична культура Сходу і

21. Півдня України другої половини ХІХ -- початку ХХ століть: європейські виміри: монографія. ФОП Панов А. М.

22. Южный край. (1881, Апрель, 23). Местная хроника.

23. Южный край. (1894, Апрель, 22). [Объявления].

24. Южный край. (1894, Июль, 1). Театр и музыка. Сад «Тиволи».

25. Южный край. (1895, Август, 6). Театр и музыка. Сад «Тиволи».

26. Южный край. (1896, Сентябрь, 8). Интересный кон- церт.

27. Южный край. (1897, Август, 3). Местная хроника.

28. Спектакли на даче Арцыбушева.

29. Южный край. (1897, Октябрь, 9). [Объявления].

30. Южный край. (1897, Сентябрь, 7). [Объявления]. Южный край. (1898, Декабрь, 28). Местная хроника. Южный край. (1898, Декабрь, 29). Местная хроника. Южный край. (1898, Май, 16). Местная хроника.

31. Южный край. (1898, Март, 21). Харьковский Музыкальный Кружок. Объявления.

32. Южный край. (1898, Март, 23). [Объявления].

33. Южный край. (1898, Ноябрь, 30). Местная хроника.

34. Народный концерт.

35. Южный край. (1898, Сентябрь, 6). [Объявления].

36. Южный край. (1898, Февраль, 13). Местная хрони- ка. Бал-маскарад в дворянском собрании.

37. Южный край. (1899, Июль, 3). [Объявления].

38. Южный край. (1899, Октябрь, 8). [Объявления].

39. Южный край. (1899, Сентябрь, 14). [Объявления].

40. Южный край. (1899, Февраль, 12). Валки. (Коррес- понденция).

41. Южный край. (1899, Февраль, 14). Местная хроника. Южный край. (1899, Январь, 30). Местная хроника. Южный край. (1900, Декабрь, 13). Вести с юга.

42. Южный край. (1900, Июль, 30). [Объявления].

43. Южный край. (1900, Ноябрь, 28). Местная хроника.

44. Юные балалаечники.

45. Южный край. (1901, Июнь, 6). [Объявления].

46. Южный край. (1901, Октябрь, 4). [Объявления]. Южный край. (1901, Февраль, 18). Местная хроника. Южный край. (1901, Февраль, 28). Театр и музыка. Южный край. (1901, Февраль, 4). [Объявления].

47. Южный край. (1901, Февраль, 9). [Объявления].

48. Южный край. (1901, Январь, 6). [Объявления].

49. Южный край. (1901, Январь, 6). [Объявления].

50. Южный край. (1902, Июнь, 9). [Объявления].

51. Южный край. (1902, Март, 3). [Объявления].

52. Южный край. (1902, Ноябрь, 14). Театр и музыка. [Бенефис братьев Костанди].

53. Южный край. (1902, Февраль, 23). Гоголевский день в Харькове.

54. Южный край. (1902, Январь, 11). [Объявления].

55. Южный край. (1903, Август, 31). [Объявления].

56. Южный край. (1903, Июнь, 15). [Объявления]. Южный край. (1903, Июнь, 23). Театр и музыка. Южный край. (1903, Март, 1). Местная хроника. Южный край. (1904, Декабрь, 30). [Объявления].

57. Южный край. (1904, Сентябрь, 14). [Объявления].

58. Южный край. (1904, Январь, 4). [Объявления]. Южный край. (1904, Январь, 9). Местная хроника. Южный край. (1905, Июнь, 17). [Объявления].

...