Політика пам’яті та українська історико-культурна спадщина ХХ століття в експозиційній та виставковій роботі вітчизняних музеїв

Висновки

Музеї, і не лише історичні, є одним з головних інструментів політики пам'яті, що конструюють та репрезентують соціуму певний образ його минулого, історико-культурної спадщини у цілому. Зміни у суспільстві зумовлюють трансформації форми та змісту такої репрезентації, які подекуди можуть мати радикальний характер. Здобуття Україною незалежності у 1991 р. стало передумовою для докорінних змін музейного образу української історії, його виходу з імперської та «радянської» парадигми. Водночас ці зміни фактично стали віддзеркаленням як того вельми повільного темпу, з яким Україна розлучалася зі своїм колоніальним спадком, так й чималих ментальних та культурних відмінностей між різними регіонами країни.

У фокусі проблеми музейної репрезентації українського минулого опинилася передусім тематика, пов'язана з «радянським» періодом вітчизняної історії, боротьбою українського національно- визвольного руху ХХ ст. Відкинувши радянську систему цінностей та історичних координат, музейне співтовариство постало перед питанням вибору орієнтирів та способів створення нової. На початках основою змін стало повсюдне представлення у музейному просторі найбільш похмурих сторін радянського режиму, передусім теми масових репресій. Разом із цим, виявили себе й регіональні відмінності. Якщо у Західній Україні музеї практично одразу перейшли до «україноцентричної» версії інтерпретації історії, сфокусованої на українському національному русі в його не пов'язаних з комуністичною ідеологією проявах, то в інших регіонах музейні образи минулого набули швидше гібридного характеру, при тому що способи та особливості такої «гібридизації» виявилися досить різними.

У цьому контексті одним з найбільш дискусійних виявилося питання про роль України у Другій світовій війні та концепцію «Великої Вітчизняної війни», яка у радянський період мала офіційний характер. На тлі потужних та багатовимірних зв'язків українського суспільства з нещодавнім радянським минулими та з російським політичним і культурним простором, чимала моральна вага перемоги над нацизмом спонукала до пошуку шляхів вписування її у новітній та незалежний український наратив. Довгий час таке вписування зберігало відверто двоїстий та суперечливий характер, що відбивалося також у музейній репрезентації подій Другої світової війни. Політичні та правові зміни у нашій країні логічним чином привели, зрештою, до усунення терміну «Велика вітчизняна війна», проте не усунули об'єктивних протиріч у становищі українських теренів у роки війни. У такому контексті музейна інтерпретація подій Другої світової на території України зсунулася загалом у бік показу передусім їх надзвичайно трагічного гуманітарного виміру та концепції «боротьби українців з двома злочинними тоталітарними режимами».

Курс на декомунізацію українського суспільного простору, законодавча заборона пропаганди радянського режиму актуалізували питання про способи показу музеями радянського минулого, зокрема й репрезентації українського мистецтва того часу, в той чи інший спосіб пов'язаного з комуністичним офіціозом. На тлі недостатньо чіткого правового тлумачення поняття «пропаганда» емоційне намагання ототожнити з пропагандою будь-яку демонстрацію артефактів радянського часу, що подекуди озвучували на хвилі «декомунізаційних» настроїв, українська музейна спільнота з очевидних причин загалом не підтримала. Історичні музеї у цілому перейшли до інтерпретації радянського періоду історії України з україноцентричних та антикомуністичних позицій. Натомість деякі музеї мистецького спрямування пропонують відмінні способи актуалізації радянського комплексу художніх творів у сучасному українському суспільному та культурному контексті -- чи з суто критичними, викривальними наголосами, чи з радше мистецькими, подекуди з певним постмодерністським забарвленням, акцентами. У цілому, інтерпретація вітчизняної історико-культурної спадщини з «прорадянських» позицій в українському музейному просторі давно втратила актуальність та заборонена законом. Проте ідеологія та практика музейного тлумачення українського минулого можуть бути вельми різними, втілювати відмінні підходи та системи ціннісних координат, залишаючи му- зейникам широкий вибір творчих опцій.

Література

1. Вербицька П. Історичний музей як чинник примирення та суспільного діалогу. Historical and Cultural Studies. Vol. 1. № 1. 2014. C. 13--17.

2. Яковенко Н. Вступ до історії. Київ: Критика, 2007. 376 c.

3. Хархун Валентина. Комунізм як музейний експонат: радянська спадщина -- об'єкт політики пам'яті в Україні.

4. Любарець А. Відзначення 9 травня як дзеркало української політики пам'яті. Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Вип. 28. 2016. С. 176-- 189.

5. Гриневич Владислав. Політика пам'яті Другої світової війни в Україні: у пошуках ідентичності та консолідації. ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України; Наукові записки. 2011. Вип. 4 (54). Липень; серпень. С. 111-- 127.

6. Хахула Любомир, Ільницький Василь. Сучасні українські музейні наративи як чинники детравматизації пам'яті про тоталітаризми ХХ ст. Проблеми гуманітарних наук: Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія Історія. 2020.

7. Довганик Н. Історична пам'ять про Другу світову війну в контексті формування української політичної нації.

8. Бабка В. Політика пам'яті: спроба теоретичного синтезу, моделі впровадження та роль у перехідному суспільстві. ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України; Наукові записки. Вип. 6 (74). 2014. С. 201--215.

9. Музей про Другу світову війну. Методичні рекомендації з оформлення тематичних експозицій музеїв військово-історичного профілю. Київ, 2017. 20 с.

10. Литвиненко О.М. Проблеми декомунізації меморіального простору України.

11. Костянтин Дорошенко. Як Кмітівський музей імені Буханчука взаємодіє з сучасним мистецтвом.

12. Декомунізація чи дегероїзація? Костянтин Дорошенко про спадок тоталітарного минулого. 17 грудня 2019 р.

13. Провести декомунізацію -- це зняти всі ідеологічні «нашарування старої фарби» і зробити простір, в якому відвідувач сам зможе робити висновки -- Леся Гасиджак.

14. Радянське мистецтво: пропаганда чи спадщина?

15. Кмитівський музей радянського мистецтва та Євгенія Моляр.

16. Ексгумація. Соцреалізм з колекції ОХМ. 15.ХИ. 2018--25.И.2019.

17. Олександр Удовенко. «Червоний шум». Виставка радянського пропагандистського мистецтва.

References

1. Verbytska, P. (2014). The historical museum as a factor of reconciliation and social dialogue. Historical and Cultural Studies, 1 (Vol. 1, pp. 13--17) [in Ukrainian].

2. Yakovenko, N. (2007). Introduction to history. Kyiv: Kryty- ka [in Ukrainian].

3. Kharhun, Valentina. Communism as a museum exhibit: Soviet heritage -- the object of memory politics in Ukraine.

4. Lyubarets, A. (2016). Commemoration of May 9 as a mirror of Ukrainian politics of memory. Actual problems of national and world history (Issue 28, pp. 176--189) [in Ukrainian].

5. Hrynevych, Vladyslav. (2011, July-August). Politics of World War II memory in Ukraine: in search of identity and consolidation. IPiENR named after I.F. Kuras NAS of Ukraine; Proceedings (Issue 4 (54), pp. 111--127) [in Ukrainian].

6. Khakhula, Lubomyr, & Ilnytskyi, Vasyl. (2020). Modern Ukrainian museum narratives as factors of detraumatization of the memory of totalitarianism of the 20th century. Problems of humanitarian sciences: Collection of scientific works of Ivan Franko Drohobych State Pedagogical University. History series

7. Dovhanyk, N.M. Historical memory of the Second World War in the context of the formation of the Ukrainian political nation (Pp. 34--40).

8. Babka, V. (2014). Politics of memory: an attempt at theoretical synthesis, models of implementation and role in a transitional society. IPiENR named after I.F. Kuras NAS of Ukraine; Proceedings (Issue 6 (74), pp. 201--215) [in Ukrainian].

9. (2017). Museum of the Second World War. Methodical recommendations for the design of thematic expositions of military-historical museums. Kyiv [in Ukrainian].

10. Lytvynenko, O.M. Problems of decommunization of the memorial space of Ukraine.

11. Kostyantyn, Doroshenko. How the Kmitiv Museum named after Bukhanchuk interacts with modern art.

12. Decommunization or deheroization? Kostyantyn Doroshenko on the legacy of the totalitarian past. December 17, 2019.

13. To carry out decommunization is to remove all ideological «layers of old paint and create a space in which the visitor can draw his own conclusions -- Lesya Hasydzhak. S. 1/4.

14. Soviet art: propaganda or heritage?

15. Kmytiv Museum of Soviet Art and Evgenia Molyar.

16. Exhumation. Social realism from the collection of the Okhm. 15.XII.2018--25.II.2019.

17. Oleksandr Udovenko. «Red Noise». Exhibition of Soviet propaganda art.

Размещено на Allbest.ru