До питання про теоретичне осмислення проблем хорознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про теоретичне осмислення проблем хорознавства

Ірина Бермес,

доктор мистецтвознавства, професор, завідувачка кафедри вокально-хорового, образотворчого та хореографічного мистецтва Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (Дрогобич, Львівська область, Україна)

Хорознавство - галузь науки про один із найскладніших виконавських колективів - хор. У просторі української культури саме цей колектив завжди займав особливе місце, беручи участь у відзначенні знаменних дат у житті народу, підносячи його національну свідомість чи виконуючи просвітницьку функцію. Сьогодні хоровий колектив є вельми поширеним, затребуваним і актуальним як «інструмент» міжособистісної взаємодії, збереження і передачі музичної інформації, ментальних рис виконавців. Хор виконує важливі соціокультурні функції, відтворюючи як моделі минулого, так і створюючи нові, зумовлені потребами сучасності.

Українське хорове мистецтво на сучасному етапі має значні досягнення, передусім завдяки творчій діяльності провідних хорових колективів, які репрезентують взірці української та західноєвропейської хорової літератури на високому рівні. Хорове мистецтво сьогодні - це цілісна система, в якій тісно взаємодіють такі його складові: творчість, виконавство, педагогіка. Втім, хорознавча наука не може охопити кожну з них, бо предметом її вивчення є хор і методика роботи з хором. Однак це не тільки усталені знання, методи опанування елементів вокально-хорової техніки й органіки. Це значно ширший спектр питань, пов'язаних із сучасним станом виконавства, театралізацією хорової музики, перформансом, складною музичною мовою і сучасною технікою хорового письма. Це також і художньо-образний зміст хорових творів, що віддзеркалюється у репертуарі, водночас відповідає нинішньому історичному моменту, соціокультурній ситуації у державі.

Сьогодні українська хорознавча наука дещо призупинила свій поступ і видається, що українські диригенти почасти випереджають вчених у репрезентації нових методів роботи з хором. Тому мета статті полягає у розкритті головних аспектів хорознавства, актуалізації напрацювань українських науковців у цій сфері музикознавства. Наголошено, що хорознавство як наука потребує осягнення новаторських підходів як у теоретичній, так і практичній площині.

Ключові слова: хорознавство, хор, вокально-хорова техніка, методика роботи з хором, теорія, практика.

Iryna BERMES,

PhD hab. in Arts, Professor, Head of Department of Vocal and Choral, Choreographic and Visual Arts Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University (Drohobych, Lviv region, Ukraine)

OF THEORETICAL COMPREHENSION OF THE PROBLEMS OF CHORAL STUDIES

In the space of Ukrainian culture this particular group has always occupied a special place, participating in the celebration of significant dates in the life of the people, raising their national consciousness, or performing an educationalfunction. Today the choir is very common, popular and relevant as an «instrument» of interpersonal interaction, preservation and transmission of musical information, mental traits of performers. The choir performs important socio-cultural functions, reproducing both the models of the past and creating new ones, driven by the needs of the present.

At the present stage, Ukrainian choral art has made significant achievements, primarily due to the creative activity of leading choirs that represent examples of Ukrainian and Western European choral literature at a high level. Today, choral art is a holistic system in which the following components closely interact: creativity, performance, and pedagogy. However, choral studies cannot cover each of them, because the subject of its study is the choir and the methodology of working with the choir. However, it is not only the established knowledge and methods of mastering the elements of vocal and choral technique and organics. This is a much wider range of issues related to the current state of performance, theatricalization of choral music, performance, complex musical language and modern technique of choral writing. This is also the artistic andfigurative content of choral works, which is reflected in the repertoire, while at the same time corresponding to the current historical moment and the socio-cultural situation in the country.

Today Ukrainian choral studies have somewhat suspended their progress, and it seems that Ukrainian conductors are partly ahead of scholars in presenting new methods of working with the choir. Therefore the purpose of the article is to reveal the main aspects of choral studies and to actualize the achievements of Ukrainian scholars in this field of musicology. It is emphasized that chorology as a science requires the comprehension of innovative approaches in both theoretical and practical terms.

Key words: choral studies, choir, vocal and choral technique, methods of working with choir, theory, practice.

Постановка проблеми

хорознавство українське мистецтво

Незважаючи на те, що хорове виконавство впродовж століть успішно побутувало та розвивалося в українському ареалі, українські науковці не так часто зверталися до висвітлення питань хорознавчої науки. Причиною, ймовірно, була поява праць зарубіжних учених ще у кінці 40-х років ХХ ст., якими послуговувалися хормейстери (передусім «Хор і керування ним» П. Чеснокова). Втім, у розвитку хорознавства спостерігаються неоднорідні та суперечливі тенденції. З одного боку, нагромадилася нова хорова література зі значно ускладненою музичною мовою, створюються нові форми камерного хорового музикування, з'являються нові синтетичні хорові жанри. З іншого, - помітно скоротилося число професійних, якнайбільше аматорських хорів, відбувся відтік високопрофесійних кадрів через війну в Україні. Щоби зберегти високе реноме українських колективів, хорового виконавства в Україні та світі, варто і надалі дбати про підготовку фахових хормейстерських кадрів у закладах освіти ІІ-IV рівнів акредитації та приділяти більше уваги хорознавчій науці, зокрема, проблемам її історії, теорії та практики, відповідно, - зосередження уваги науковців не тільки на теоретичних, а і методичних аспектах хорової справи.

Аналіз досліджень і публікацій. У статті здійснено аналіз теоретичних вимірів хороз- навчої науки, покликаючись на праці українських науковців упродовж другої половини ХХ - початку ХХІ століть. Це одне з перших досліджень К. Пігрова, яким тривалий час послуговувалися керівники хорових колективів, праці сучасних музикознавців А. Лащенка (Лащенко, 1989), Н. Бєлік-Золотарьової (Бєлік-Золотарьова, 2010: 11-18 & 2018: 150-156), Ю. Іванової (Іванова, 2015: 291-300) і хормейстерів-практиків, зокрема Ж. Володченко, Т Смирнової, О. Коло- моєць, Н. Дем'янко, В. Доронюка і Ж. Звари- чук (Доронюк & Зваричук: 2008), Л. Костенко і Л. Шумської та інших, так само дисертаційні дослідження Є. Бондар (Боднар, 2005), Ю. Мостової (Мостова, 2003), в яких підіймаються проблеми хорової творчості та виконавства на сучасному етапі.

Мета статті полягає у розкритті головних аспектів хорознавства, актуалізації напрацювань українських науковців у цій сфері музикознавства.

Виклад основного матеріалу

«Хорознав- ство» як навчальна дисципліна включає три складові, нерозривно пов'язані між собою: історію європейського й українського хорового мистецтва; теоретичні основи науки про хор (елементи вокально-хорової техніки й органіки), психофізіологічний механізм співочого процесу (теорія хорового співу); методику та практику роботи з хором. Саме ці питання вельми часто опиняються у полі зору науковців.

Перші напрацювання українських хормейстерів з'явилися щойно у 50-х роках ХХ ст. Так, 1956 р. було надруковано працю К. Пігрова «Керування хором», у якій автор узагальнив власний практичний хормейстерський досвід. К. Пігров окреслив завдання керівника хорового колективу, виокремив критерії, які є важливими для осягнення вокально-хорової техніки, хорової звучності - ансамблю, строю, нюансування і застосування їх у практичній роботі. Багаторічна праця К. Пігрова з хоровими колективами дозволила митцю сформувати своє «бачення» теорії хорознавства та методики роботи з хором. Праця «Керування хором» перевидавалася у 1962, 1964 рр., головні її положення залишаються актуальними ще й сьогодні, незважаючи на те, що хорове виконавство досягло висот, а сучасний слухач вимагає нових творчих підходів до озвучення хорових опусів.

Певне пожвавлення до хорознавства як науки про хор виявляємо у період незалежності Української держави. Першою «ластівкою» став навчальний посібник «Основи хорознавства» Ж. Володченко, надрукований у Ніжині 1999 р. Авторка акцентує увагу на теоретичних основах хорового мистецтва, які узагальнюють багатовікову виконавську практику. Природно, що саме теоретичні положення хорознавства повинні тісно переплітатися з практичними формами спрямованими на визначення необхідних методів і прийомів роботи з хором.

2000 р. вийшов друком навчальний посібник «Хорознавство (історія, теорія, методика)» авторства Т. Смирнової, що перевидавався у 2004 та 2018 рр. Тут вперше представлено короткий історичний екскурс розвитку хорової культури України (Х-ХХ століть). Спорадично відображено народну хорову творчість, церковний хоровий спів, творчість представників «золотої доби» української музики; вокально-хорову освіту у навчальних закладах різного типу у Х-ХУІІІ ст.; хорове виконавство, хорову творчість українських композиторів другої половини XIX-XX ст. На жаль, майже випущено з уваги піднесення хорової справи у Східній Галичині: творчість представників «перемиської» композиторської школи, діяльність численних аматорських хорових колективів, адже саме тут у першій третині ХХ ст. хоровий рух досягнув свого апогею.

У першому модулі «Етапи розвитку хорової культури» лаконічно викладено особливості розвитку хорового мистецтва та освіти в європейському просторі.

У модулях 2 і 3 («Теоретичні основи хорового виконання», «Методичні основи хорового виконання») вміщено матеріали про вокальну організацію хору, анатомо-фізіологічні особливості голосового апарату, формування ансамблю, строю, дикції, динаміки; практичні та теоретичні методи засвоєння хорової партитури тощо.

2001 р. побачив світ навчальний посібник «Хорознавство» О. Коломоєць, в якому висвітлено такі теми: будова голосового апарату, елементи вокальної техніки, хорової звучності, класифікація співочих голосів, етапи роботи над хоровим твором. Авторка не оминула увагою й особливості дитячих голосів, проблеми організації та діяльності різних типів хорів, зокрема і дитячого.

2019 р. О. Коломоєць опублікувала навчальний посібник «Стисле хорознавство», до якого ввійшли 3 розділи. У першому увагу присвячено дефініції «хор» і співочим голосам, будові голосового апарату і дитячому хору, елементам хорової звучності; у другому - практичному застосуванню знань у класі хорового диригування; у третьому - етапам роботи над хоровим твором. У першому розділі роботи здійснено короткий екскурс в історію хорового мистецтва (Х-XVII ст.), однак, ці відомості є неповними і торкаються питання його розвитку в російському середовищі, минаючи чимало важливих етапів становлення цього виду мистецтва саме в українському ареалі як найбільш затребуваного та репрезентаційного виду виконавства.

Навчальний посібник Н. Дем'янко «Основи хорознавства і методики роботи з хором» побачив світ 2004 р. у видавництві Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Короленка. Дбаючи про підкріплення теоретичних напрацю- вань та практичних порад, Н. Дем'янко 2007 р. видала методичні матеріали до курсу «Хорознав- ство і хорове аранжування», в змістових модулях яких знаходимо такі теми: «Етапи розвитку хорового мистецтва», «Художньо-виконавські особливості хорового співу», «Характеристика співацьких голосів і хорових партій», «Дитячий голос та його охорона», «Основні елементи вокально- хорової техніки», «Методика роботи над співочим диханням», «Методика роботи над звукоутворен- ням», «Методика роботи над дикцією». Кожен із модулів включає такі складові: питання для обговорення, практичні завдання та список літератури.

Дидактичні матеріали «Хорознавство та методика роботи з хором» для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв І-ІІ рівнів акредитації, укладені З. Таранник, побачили світ 2007 р. Тут подано коротку інформацію про типи і види хорів, природу співочого голосу, класифікацію співочих голосів, окремі елементи хорової техніки та хорової звучності, проте акцент зроблено на народні хори.У 2008 р. В. Доронюк і Ж. Зваричук підготували навчальний посібник «Шкільне хорознавство», маючи своєю метою розробити та систематизувати «матеріал, що стосується організації і роботи з хоровими колективами школярів» (Доронюк, Зваричук, 2008: 6). Відповідно, тут ідеться про формування вокальних навичок у хорах різних вікових категорій (молодшого, середнього та старшого), проблеми, які можуть виникнути у процесі роботи з цими колективами, охорону дитячих голосів, їхні вокальні характеристики, формування навичок вокальної техніки тощо.2010 р. Є. Плющик, В. Омельченко, В. Федорченко - викладачі Житомирського державного університету ім. Івана Франка - видали «Лекції з курсу “Хорознавство”». Головні питання, як-от будова голосового апарату, формування дитячого голосу, хоровий ансамбль, стрій і ін. отримали не тільки теоретичне обґрунтування, а й рекомендовані практичні вправи для засвоєння окремих елементів хорової техніки та хорової звучності.

У 2013 р. Л. Костенко та Л. Шумська уклали навчальний посібник «Хрестоматія з хорознав- ства» до п'яти розділів якого внесли найбільш суттєві фрагменти з праць відомих українських і зарубіжних учених, хормейстерів, що розкривають сутність вчення про хор (А. Лащенка, Мархлевського, Н. Бєлік-Золотарьової, Рожка, О. Бенч і ін.), вокальну культуру хорового коллективу (В. Михайлець, А. Мархлевсь- кого, Ю. Юцевича, О. Коломоєць та ін.), елементи хорової звучності (К. Пігрова, Г. Дмитревського, В. Живова, Л. Ятло та ін.), проблеми аналізу хорових партитур (В. Доронюк, Ж. Зваричук, П. Левандо, В. Соколова та ін.), методичні та організаційні засади хормейстерської діяльності (О. Бенч, І. Шагової, Я. Мединя, Л. Байди, Є. Білявського, Л. Костенко, Л. Шумської та ін.). Тут уміщено цікаві рефлексії музикознавців, керівників хорових колективів, досвід яких дозволив акцентувати на важливі аспекти хорознавства, зокрема теоретичні, практичні, методичні, задля глибшого пізнання феномену «хор» і його не до кінця розкриті резерви.

0. Сбітнєва є авторкою методичних рекомендацій «Хорознавство» (2017), які мають «сприяти оволодінню студентами засобами, формами і методами педагогічної роботи над шкільним вокально-хоровим репертуаром дітей різного шкільного віку» (Сбітнєва, 2017: 5). Відповідно до мети, лаконічно подано зміст лекційних і практичних занять, рекомендовану літературу до кожної теми, запропоновано питання для колоквіуму та самоперевірки. Тут уперше акцентовано на історію становлення та розвитку почасти європейського, головно українського хорового хорового мистецтва, творчість українських композиторів для дітей.

У 2018р., методичні рекомендації для вивчення, організації самостійної роботи студентів та практичних модулів до дисципліни «Хороз- навство» уклала Ж. Зваричук, в яких уміщено «теоретичні положення щодо історії розвитку хорового виконавства, проблеми вокально-хорової техніки (хоровий стрій, ансамбль, співацьке дихання, дикція, звукоутворення ), традиційні положення методики та практики роботи хорового колективу» (Зваричук, 2018: 2).

Навчальний посібник «Хорознавство з методикою викладання» було видано викладачами Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки В. Гаврилюк, О. Марачем, В. Мойсіюком, С. Панасюк (2018). П'ять розділів послідовно розкривають ключові теми хорознав- ства: поняття про хор і його художньо-виконавські можливості; класифікація співочих голосів; будова голосового апарату; методика роботи над елементами вокально-хорової техніки (дихання, звукоутворення, артикуляція); елементи хорової звучності, зокрема ансамбль.

1. Апалькова надрукувала посібники «Хороз- навчий лексикон» (2011) та «Довідник хормейстера» (2020). Так, «Довідник хормейстера» «адресований молодим музикантам, фахівцям культурно-просвітницького напрямку, широкому колу любителів музики...» (Денисенко, 2020: 3). М. Денисенко (Сапмаз) наголошує, що його вирізняє «компактний виклад матеріалу, заглибленість у предмет - секрети хормейстерської праці у роботі з самодіяльним (аматорським) хором - охоплює різноманітні аспекти фахової діяльності.» (Денисенко, 2020: 3). І. Апалькова висвітлює такі питання: організаційні заходи та методику створення хорового колективу, методику проведення репетиції, репертуар та концертну діяльність хору тощо. Тільки у двох останніх розділах «Диригент, партитура, хор» і «Специфіка академічного, українського народного виконавства, естрадного співу та різновиди народно-виконавських манер» авторка вміщує «словник» фахових понять, необхідних хормейстеру у роботі з колективом.

Спорадично питання хорознавства висвітлюють науковці, хорові диригенти. Так, 1989 р. у видавництві «Музична Україна» побачила світ монографія А. Лащенка «Хорова культура: аспекти вивчення і розвитку». Автор ставив своїм завданням «подолання глибоко вкорінених уявлень про хорознавство як суто прикладну галузь знань і постановку питання про розробку теорії хорової культури на основі комплексного аналізу з позицій загальної теорії культури та з урахуванням специфіки близьких до хорознавства мистецтвознавчих наук» (Лащенко, 1989: 4). Окрім історії хорознавства, хорових шкіл, учений акцентує увагу на хорові виконавські напрямки, інтонування у хорі й організацію хорової справи. Наприкінці монографії А. Лащенко робить висновок, що «хорова діяльність недостатньо підкріплена науково-дослідницькою роботою, котра є одним із нерозкритих резервів інтенсифікації хорового руху» (Лащенко, 1989: 129).

Цікаві думки щодо шляхів розвитку хороз- навчої науки висловлюють українські вчені. Так, Ю. Іванова у статті «Шляхи вивчення хороз- навства» наголошує, що на сучасному етапі ця навчальна дисципліна «гостро потребує узагальнень, логічно вибудуваної наукової системи, що має сукупність понять, теорій, гіпотез, законів та інших форм, які закріплені у мові» (Іванова, 2015: 291). Дослідниця вважає, що системний підхід до хорознавства повинен включати «не тільки методичні засади роботи з хором, а й історичні, теоретичні, філософські, соціальні перед- посилки» (Іванова, 2015: 291). Ю. Іванова слушно висновує, що сьогодні хорознавство повинно охоплювати значно ширші горизонти, розвиваючись: «у річищі загальнонаукових прагнень як складова розгалуженої системи не тільки музичних, а й загальногуманітарних наук (філософія, історія, соціологія, психологія та ін.)» (Іванова, 2015: 298).

На думку Н. Бєлік-Золотарьової, «хорознав- ство як самостійна наукова галузь в той же час є й складовою музикознавства як розгалуженої системи наук про музику» (Бєлік-Золотарьова, 2010: 12). Вчена позиціонує хорознавство як інтегроване «сутність якого полягає у взаємодії історичного, теоретичного і виконавського хорознав- ства» (Бєлік-Золотарьова, 2010: 12).

У статті «Етапи розвитку українського хорознавства» Н. Бєлік-Золотарьова вирізняє хорознавство як багаторівневу структуру, до якої входять 5 складових: «... історія та теорія композиторської хорової творчості; ... історія та теорія хорового виконавства, психологія хорового виконавства; .диригентсько-хорова педагогіка; .соціологія хорової культури; .менеджмент хорової культури» (Бєлік-Золотарьова, 2018: 155).

Актуальні питання хорознавчої науки піднімаються й у дисертаційних дослідженнях. Так, сучасним напрямком хорового мистецтва є театралізація, елементи якої стрімко проникають у хорову музику.

Це природно, оскільки і в історії розвитку хорового співу, і у його естетиці є низка чинників, які привертають увагу до театралізації (згадаймо, принаймні, давньогрецький театр чи українську фольклорну традицію). Питання театралізації у хоровому жанрі підіймається у роботі Ю. Мостової «Театралізація хорових творів як метод художньої інтерпретації».

Дослідниця виокремлює фактори актуалізації цього явища в українському музичному середовищі: «еволюція музичного сприймання аудиторії, посилення контактів з іншими видами мистецтв (синтез) та відродженням давніх первісних форм виконавства, особливо у фольклорній та неофольклорній традиціях (неосинкретизм)» (Мостова, 2003: 15).

Поява дисертації Є. Бондар «Надекспре- сивне інтонування в контексті сучасної хорової творчості» зумовлена необхідністю «теоретичного, науково-методичного та практичного осмислення питань про створення, виконання і сприйняття новітніх засобів виразності, а також пов'язану з цим специфіку інтонування».

Адже на зламі ХХ - ХХІ століть з'явилося чимало хорових композицій «з новітніми засобами виразності, з оновленою експресією творів музичного мистецтва» (Бондар, 2005: 1).

Висновки

В умовах сучасного «інформаційного вибуху» помітним є розрив між теоретичною частиною хорознавства і потребами виконавської практики. Автономія теоретичного курсу, наповнення його матеріалом, який не завжди затребуваний у виконавській практиці хорових колективів, вимагає створення комплексних курсів на основі взаємодії з музикознавчим циклом.

Сучасна хорова педагогіка зберегла спадкоємність у виконавських прийомах і методах роботи з хором, які склалися ще у другій половині ХХ ст. Проте на початку ХХІ ст. змінилися вимоги слухацької аудиторії, шеренги хорових диригентів поповнили молоді амбітні кадри, змінився контингент співаків, врешті, - хорове композиторське письмо, комунікативно-жанрові виміри українського хорового мистецтва.

Видається, що настав час переглянути усталені канони у хоровій освіті, щоб подолати шаблонні шляхи формування професійних рис сучасного хормейстера, виявити «вузькі» місця та запропонувати шляхи їх подолання. І у цьому контексті вельми важливою є хорознавча наука - теоретичні аспекти якої з урахуванням вимог сучасності повинні стати підґрунтям для їх успішного втілення у виконавській практиці.

Отже, хорознавство сьогодні вимагає комплексного підходу до науки про хор, керування хором на теоретичному та методичному рівнях. Проаналізувавши праці українських хормейстерів, можемо відзначити, що, незважаючи на відмінності у розкритті основних теоретичних положень науки про хор, можна знайти загальні спільні риси у положеннях про елементи вокально-хорової техніки та хорової звучності, які ґрунтуються на працях зарубіжних учених. Разом із тим, констатуємо, що загальні поняття хорознавчої науки треба уніфікувати, ретельно систематизувати для спільного використання у навчальному процесі музичних навчальних закладів ІІ-IV рівнів акредитації.

Список використаних джерел