Вплив підприємців-текстильників на епіграфічну вишивку (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив підприємців-текстильників на епіграфічну вишивку

(кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.)

Броварець Тетяна Михайлівна - кандидат філологічних наук, молодший науковий співробітник відділу української та зарубіжної фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (м. Київ, Україна)

Мета цієї статті - продемонструвати роль підприємців-текстильників у розвитку традиції вишивки написів у кінці ХІХ - першій половині ХХ ст. Про видавництво підприємцями-текстильниками друкованих схем для рукоділля міститься вкрай мало інформації (на відміну від бізнесменів, задіяних у парфумерній галузі, від прізвищ та продукції яких утворилися терміни «брокарівська вишивка» і «мильна вишивка»). Якщо про французьку компанію «Дольфусъ-Мигъ и Ко» ще побіжно згадують у науковій літературі, то російські торгові доми «Маріи Садомовой Сыновья» і «Н. И. Кувшинниковъ съ Сми» залишилися на периферії дослідницьких інтересів. А проте, як показав наш аналіз, їхня видавнича діяльність також чинила вплив на вишивання написів - фольклорних творів. Провідним методом цього дослідження є історико-генетичний, за допомогою якого вдалося виявити конкретні друковані схеми для рукоділля, що згодом стали основою для народних вишивок. Також застосовано компаративний метод - для порівняння одних і тих же сюжетів у різних джерелах. Наукова новизна полягає у першій системній демонстрації впливу текстильних підприємців (компаній «Дольфусъ-Мигъ и Ко», «Маріи Садомовой Сыновья» і «Н.И. Кувшинниковъ съ Сми») на виникнення словесних текстів у народній вишивці. Висновки. Можна стверджувати, що у розвитку явища епіграфічної вишивки кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. певну роль відігравали не лише парфумерники, а й бізнесмени інших галузей. Зокрема, чимало друкованих схем із абетками, написами та побутовими сценками (останні своїми реалістичними сюжетами сприяли самостійному додаванню підписів вишивальницями, у такий спосіб також розвиваючи епіграфічну вишивку, хоча й дещо опосередковано) видавали підприємці-текстильники: французька компанія «Дольфусъ-Мигъ и Ко» та російські торгові доми «Маріи Садомовой Сыновья» і «Н. И. Кувшинниковъ съ Сми».

Ключові слова: підприємці-текстильники, епіграфічна вишивка, DMC, торгові доми «Маріи Садомовой Сыновья» і «Н. И. Кувшинниковъ съ Сми», друковані схеми для вишивки хрестом, написи.

Brovarets Tetiana M. - Ph.D. in Philological Studies, Junior Researcher at the Ukrainian and Foreign Folklore Studies Department of M. Rylsky Institute for Art Studies, Folkloristics and Ethnology of NAS of Ukraine ( Kyiv, Ukraine).

THE TEXTILE BUSINESSMEN'S INFLUENCE ON EPIGRAPHIC EMBROIDERY (FROM THE END OF THE 19th CENTURY TO THE FIRST HALF OF THE 20th CENTURY)

The aim of this article is to demonstrate the role of textilebusinessmen in developing a tradition to embroider inscriptions from the end of the 19th centuryto the first half of the 20th century. Very little information is available on edition of schemes for needlework by textilebusinessmen (in contrast to entrepreneurs involved in perfumery sector - from the last ones the terms «broker embroidery» and «soap embroidery» have been created). The French company «Dollfus-Mieg & Compagnie» is shortly recollected in academic literature, whereas Russian trading houses «Marіya Sadomova's Sons» and «N.I. Kuvshynnikov with His Sons» are at the periphery ofscientific curiosity. However, as our analysis has shown, their publication activities also had influence on embroidering inscriptions which were folk texts. The main method of this research is historical and genetic. Due to this method we have been able to identify the concrete print schemes for needle work which eventually became the basis for the folk embroideries. Also, the comparative method has been applied for the matching one and the same plots from different sources. Scientific novelty is in the first systematic demonstration of the textile businessmen's influence (the companies «Dollfus-Mieg & Compagnie», «Marіya Sadomova's Sons» and «N. I. Kuvshynnikov with His Sons») on the emergence of verbal texts in folk embroidery. Conclusions. We can state that not only perfumers but also businessmen of other industries played a role in developing a tradition to embroider inscriptions from the end of the 19th century to the first half of the 20th century. Particularly, the textile businessmen (the French company «Dollfus-Mieg& Compagnie», «Marіya Sadomova's Sons» and Russian trading houses «N. I. Kuvshynnikov with His Sons») published a huge amount of printed cross-stitch papers with alphabets, inscriptions and genre scenes (the last ones with their realistic plots encouraged the embroideresses to add verbal texts by their own).

Keywords: textile businessmen, epigraphic embroidery, DMC, trading houses «Marіya Sadomova's Sons» and «N. I. Kuvshynnikov with His Sons», print cross-stitch papers, inscriptions.

Традиція вишивати словесні тексти побутувала серед слов'янських народів наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ ст. Українці робили написи переважно на рушниках. Найбільшого поширення явище епіграфічної вишивки отримало в історичних регіонах Лівобережної України (сучасні Полтавська, Черкаська й Чернігівська області).

Словесні тексти, що відтворювалися на текстилі, були не авторськими, а фольклорними. Це був доволі обмежений перелік текстів, який становив ядро епіграфічної вишивки. Чималий вплив на формування цього стрижня здійснили друковані схеми для рукоділля - останні масово виготовлялися, починаючи з другої половини ХІХ ст. Вони містили як абетки (за допомогою яких можна було самостійно складати тексти), так і готові написи (які часто перероблялися, доповнювалися чи скорочувалися) - найчастіше це були рядки з народних пісень і прислів'я. Так поступово формувалася база епіграфічної вишивки: спершу розробники схеми обирали популярні фольклорні твори, адаптували (скорочували) їх, далі виготовляли друковані взірці і розповсюджували їх, а згодом, уже під час нанесення цих написів на текстиль, народ знову їх трансформував.

Виготовлення друкованих схем для рукоділля стало своєрідним маркером порубіжжя ХІХ і ХХ ст. - вони мали неабиякий успіх у жіноцтва. І, звичайно, цим не могли не скористатися підприємці. Маркетингова стратегія доволі багатьох тогочасних товариств полягала у тому, що кожен покупець до свого товару отримував так звану «премію»: папірець зі схемою для вишивки хрестиком та рекламою продукції фірми на звороті.

Із цього приводу в науковій літературі згадуються імена французьких засновників відомих московських парфумерних заводів: Альфонса Ралле (товариство «А. Ралле и Ко» - нині відоме як косметична фабрика «Свобода»), Генріха Брокара (товариство «Г. Брокар и Ко» - нині парфумерна і косметична фабрика «Новая заря»), Адольфа Сіу (товариство «А. Сіу и Ко» - після 1917 р. кондитерська фабрика «Большевик»).

Через основний товар, до якого прикріплювалися вишивальні «премії», - мило - у науці закріпився термін «мильна вишивка». Синонімічною дефініцією є «брокарівська вишивка» - за прізвищем найвідомішого парфумера Г. Брокара, який виготовляв схеми для рукоділля. Важливо зробити акцент, що ці обидва рівнозначні терміни - «мильна вишивка» і «брокарівська вишивка» - є історичними, а тому їх не слід розуміти буквально. Вони позначують не лише ті вишиті зразки, які мали пряме відношення до мила чи Г. Брокара, а загалом усі, які відтворювалися за друкованими схемами для рукоділля.

Крім Генріха Брокара, були й інші парфумерники, які пропонували друковані взірці для вишивки. Так само, і мило було не єдиним товаром, за придбання якого «нагороджували» вишивальною «премією». Врешті-решт, маркетингова стратегія з бонусами у вигляді схем для рукоділля не обмежувалася суто парфумерним бізнесом.

Логічно, що не могли залишитися осторонь виготовлення подібної друкарської продукції й ті, чия діяльність була безпосередньо пов'язана з вишиванням, - текстильні підприємці. Для тогочасних текстильників виготовляти друковані схеми означало вбивати одним пострілом щонайменше двох зайців. З одного боку, на прикладі успішного досвіду представників парфумерного бізнесу неважко було помітити дієвість цього маркетингового ходу. Реклама, нанесена на такому затребуваному тоді товарі, як схема для вишивки, неодмінно мала привабити потенційних покупців. З іншого боку, зрозуміло й те, що текстильники у цьому плані апріорі мали перевагу над парфумерниками. Адже, на відміну від підприємців, задіяних у парфумерії, представникам текстильного бізнесу було зручно і доречно залишати на друкованих схемах рекомендації вишивальницям обирати для рукоділля конкретну - свою - продукцію.

Таку практику взяло на озброєння французьке товариство «Дольфус-Миг и Ко» (DMC), що і сьогодні є світовим лідером з виробництва ниток муліне. Компанія успішно видавала альбом «М?тки и узоры для вышиванія» (1913) кількома мовами, у тому числі й російською. А фраза «Для вышиванія употреблять бумажныя, шелковыя и льняныя изд?лія подъ маркой D. M. C»2, яка містилася внизу кожної сторінки альбому, досить ненав'язливо спонукала вишивальниць до придбання ниток саме їхньої торгової марки.

«Одна тонка нитка породжує твір мистецтва…» - під таким гаслом виступав і виступає нині найвідоміший бренд ниток, мабуть, за всі часи існування текстильної промисловості - французька компанія «Дольфусъ-Мигъ и Ко». Історія цієї марки починається ще з 1746 р., що дозволяє зарахувати її до списку найстаріших брендів не тільки Франції, а й усього світу. Тоді 22-річний французький художник Жан-Генрі Дольфус (1724-1802) разом із двома товаришами (25-річним Жан-Жаком Шмальцером і 27-річним Самюелем Коечлемом) заснував власну майстерню. Юнак передбачав, що їхня компанія буде постачальником тканин для всього світу. Невдовзі так і сталося. Успішна діяльність молодих бізнесменів призвела до місцевої промислової революції. Справи швидко пішли вгору - майстрів стали знати за кордоном. За деякий час Мюлуз (місто, де була розташована майстерня) стало одним із головних центрів текстильної промисловості в Європі. Секрет друзів крився у тому, що їм удалося гармонійно поєднати бізнес і мистецтво: обрання новаторського напрямку (спеціалізація на модних тоді розписаних набивних (так званих «індійських» тканинах) та вміле виконання породжували масовий попит.

Згодом текстильний бізнес перейшов до племінника Жана-Генрі Дольфуса - Даніеля Дольфуса (1769-1818). Коли Даніель одружився (1800), то до свого вже іменитого прізвища додав прізвище дружини Анни-Марі Міг (1770-1852). Відповідно, компанія стала називатися «Дольфусъ-Мигъ и Ко» («Dollfus-Mieg et Compagnie» або DMC). друкована схема народна вишивка

Неабияку роль у розвитку виробництва DMC відіграв наступник династії Дольфусів-Мігів - Жан Дольфус-Міг (1800-1887). Найпотужніша і найпопулярніша у сфері текстильного виробництва компанія «Дольфусъ-Мигъ и Ко», очевидно, не могла не долучитися і до тодішньої моди на розробку друкованих взірців для рукоділля. Якраз завдяки Жану Дольфусу-Мігу та його знайомству з австрійською дизайнеркою вишивки Терезою де Ділмонт (1846-1890) почалася нова віха у діяльності компанії - зі зміщенням акцентів на вишивальне мистецтво3.

Тереза де Ділмонт народилася 10 жовтня 1846 р. у м. Вінер-Нойштадт (Австрія). Після смерті батька Терези (1857) її матір зі своїми п'ятьма дітьми переїхала до Відня. 1864 р. жінка звернулася до імператора Австрії Франца Йосифа І з письмовим клопотанням. Лист містив прохання про надання допомоги для навчання її здібної молодшої доньки - нею якраз була Тереза. Кошти були надані: до 1868 р. родині щорічно виплачували вісімдесят гульденів. Завдяки наданій матеріальній підтримці Тереза де Ділмонт здобула педагогічну освіту. Є свідчення, що талановита молода жінка відвідувала Віденську школу вишивання, засновану 1874 р.4

Початок тісного співробітництва компанії «Дольфусъ-Мигъ и Ко» з Терезою де Ділмонт бере відлік від 1884 р. Тодішній директор «DMC» Жан Дольфус-Міг установив дружні зв'язки з австрійською вишивальницею. За його запрошенням рукодільниця переїхала до Франції у містечко Дорнах поблизу м. Мюлуз (сьогодні Дорнах - один із головних районів м. Мюлуз), де на неї чекав професійний тріумф. За сприяння DMC тут була заснована власна вишивальна школа Терези де Ділмонт, а також видана її всесвітньо відома «Енциклопедія жіночих рукоділь» (1886)5, яку згодом переклали у сімнадцяти країнах світу6.

Окрім цього, у видавництві DMC виходили її численні альбоми для різних видів рукоділля, включаючи і популярні на теренах Російської імперії «М?тки и узоры для вышиванія» (1913). Російськомовна версія альбому, крім латинської абетки, містила спеціально розроблені для слов'ян схеми кирилиці7. У неї були вміщені і сюжетні зображення. Деякі малюнки мали орієнтацією на національний менталітет споживача.

Зокрема, містилася схема трійки коней із дугою над корінником (середнім конем), що є специфічним російським типом запрягу. До цього зображення вишивальниці підбирали написи - теж із російським національним колоритом: наприклад, «Вот мчится тройка почтовая по Волге-матушке зимой» (перші рядки російської народної пісні). Ще один варіант написів до цього зображення - текст «Вот мчится тройка удалая вдоль по дороге столбовой» (рядки з поезії Федора Глінки «Сон русского на чужбине» (1825), що фольклоризувалися ще до потрапляння у вишивку - російська народна пісня «Тройка»). Не дивно, що ця схема найбільше поширилася на території сучасної Росії. Проте деінде згаданий сюжет трапляється й на теренах України. Приміром, рушник із трійкою та написом «Вотъ мчится тройка удалая…» зберігається у відділі «Поштова станція» Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського9.

Загалом же, маємо вказати, що ця гілка виробництва DMC - видання друкованих схем для рукоділля - і близько не здобула такої слави, як їхня основна продукція. Але, очевидно, це і не було на меті компанії, яка в той час зосередила зусилля на виробництві власне самого матеріалу для вишивання - високоякісних ниток.

Та якщо про видавництво вишивальних схем французької компанії «Дольфусъ-Мигъ и Ко» більш-менш відомо у науці10, то про торгові доми подібного спрямування на теренах Російської імперії відомостей украй мало.

«Менше користі - більше обороту!» - такий заклик не був у дивину на порубіжжі минулого та позаминулого століть. Гасла на кшталт «Меньше пользы - больше оборота (торговли)» можна побачити й в газетних рекламних оголошеннях, і на світлинах базарних яток того часу. Зухвалий вислів взяли собі за девіз і власники торгового дому «Маріи Садомовой Сыновья».

1884 р. художник П. Осташов намалював плакат із презентацією фабрики Марії Василівни Садомової. Рекламному постеру судилося стати більш дослідженим, ніж власне рекламованому ним об'єкту. Плакат неодноразово викликав інтерес у філологів - з погляду синтаксичної структури нанесеного на ньому напису, культурологів - щодо еклектичної стилістики зображення13 тощо. Для нас же цей твір цікавий тим, що за ним ми дізнаємося: торговий дім «Маріи Садомовой Сыновья» - «перша російська фабрика в'язального і вишивального паперу».

У Довідковій книжці про осіб, які станом на 1901 р. отримали купецькі й промислові посвідчення в м. Москві, є інформація, що торговий дім «Маріи Садомовой Сыновья» був заснований 1880 р. Власники - сини Марії Василівни Садомової - Павло Олексійович та Володимир Олексійович Садомови. Після виходу Павла з товариства Володимир Садомов керував бізнесом одноосібно14.

Та є ще одне важливе - матеріальне - джерело вивчення історії цієї фабрики, яке водночас являє собою й наш ключовий об'єкт наукового зацікавлення. Це подекуди збережені друковані схеми для вишивки хрестиком із рекламою торгового дому «Маріи Садомовой Сыновья» (або, як розгорнуто вказується на деяких із них, «Маріи Садомовой Сыновья в Москв? на Ильинк?»). Вони мали різний формат. Одні були укладені в альбом-гармошку, інші ж, - побутували на окремих листках (імовірно, у вигляді «премій»).

Чимало із запропонованих там сюжетів стали популярними в епіграфічній вишивці. Проте вони містилися не лише у виданні Садомових. Через те ми не можемо знати достеменно, звідки вони поширилися. Але є й певні нюанси. У відомих нам друкованих листках Садомових жоден сюжет не містить написів.

В одній із схем торгового дому «Маріи Садомовой Сыновья в Москв? на Ильинк?» зображено двох чоловіків (один з палицею, інший - з люлькою), що балакають між собою. Ідентична сценка міститься в альбомі М. Карагодіної «Узоры для вышивания» (Одеса, 1897)18, але з написом «Якій же ти дурень». Аналогічним є випадок і з сюжетом, де мати вкладає дитину спати. У листі Садомових жодних текстів тут також не представлено19. Але така ж картинка була вміщена у «преміях» парфумера А. Сіу - з підписом «Спы мое серденько»20. Слід зауважити, що у народі ці сюжети частіше вишивалися із написами, ніж без них, і саме із зазначеними написами. Тому схеми від торгового дому «Маріи Садомовой Сыновья», очевидно, були не основним джерелом поширення згаданих малюнків на рушниках. Водночас, не можна відкидати й те, що певна частина вишивок мала за основу ці схеми.

Ще один текстильний торговий дім, в асортименті якого, крім самих швейних матеріалів, були представлені друковані взірці для вишивання, - магазин дамських рукоділь «Н. И. Кувшинниковъ съ Сми». Із уже згаданої Довідкової книжки (1901) дізнаємося, що його власниками були Микола Іванович Кувшинніков разом із двома синами - Миколою Миколайовичем і Олександром Миколайовичем. Останні після смерті батька стали представниками торгового дому21. Поряд зазначено, що початок функціонування торгового дому Миколи Івановича Кувшиннікова «Н.И. КувшинниковъсъСми» - 1888 р.22 Це на вісім років пізніше від заснування торгового дому «Маріи Садомовой Сыновья». Водночас на розрахунковому листі компанії Кувшиннікових (1912) вказується, що їхня торгівля велася набагато раніше - ще з 1837 р. На цьому ж документі перелічено доволі широкий асортимент товарів, включаючи «узоры крестомъ и гладью».

Є свідчення, що Микола Іванович Кувшинніков долучився до першої розробки схем кирилиці - до нього була тільки латинка - для вишивання. Мається на увазі «Первый альбом русских монограмм для вышивания по канве» (1885), укладений П.П. Кувшинніковим і виданий М.І. Кувшинніковим.

У виданні М.І. Кувшиннікова «Альбомъ русскихъ малороссійскихъ узоровъ», як і в схемах Садомових, знаходимо сюжети, які згодом масово поширилися у народі. Так само, ці взірці містилися й в інших джерелах. Зокрема, сюди входить одна з найчисленніших узагалі в епіграфічній вишивці формула - зустріч хлопця та дівчини біля тину. М. Кувшинніков пропонує її без напису25, тоді як ця ж сама сценка в альбомі Є. Доливо «Сборникъ южно-русскихъ узоровъ» (Київ, 1898) підписана: «Молодецъ кон? поилъ, къ красной д?вк? приводилъ»26. Доволі велика група рушників, вишитих за цією схемою, містить зазначені рядки. Водночас ще більше відтворених за цим зразком вишивок мають зовсім інші написи. І це свідчить про те, що були різні шляхи поширення однієї і тієї ж схеми. Інший приклад - зображення косаря з жінкою, які йдуть з поля. Його видавали книговидавець І. Ситін - без напису27, парфумер А. Ралле - також без напису, але з додатковим персонажем (чоловіком із граблями)28, К. Далматов - із написом «Любо вид?ть какъ д?вка съ парнемъ идетъ»29. В альбомі М. Кувшиннікова це ж саме зображення підписано так: «Хороша Маша да не Ваша». У народі зазначену сценку вишивали і з останнім написом, і без нього. Насамкінець, схему, що ілюструє байку Езопа-Крилова «Крук і лисиця» (VI ст. до н. е.-1807 р.), підприємець А. Сіу видавав як «премію» до своєї парфумерії з коротким підписом: «Лисица и ворона»30, що фактично позначає назву твору, а М. Кувшинніков подавав її з більш розлогим текстом, де, крім назви байки «Ворона и лисица», ще є вмовляння лисиці, звернені до ворони з сиром у роті: «Спой св?тикъ не стыдись!»31. У цьому випадку останній варіант вишивали частіше.

Очевидно, що одні й ті самі друковані взірці для рукоділля неодноразово запозичувалися та виходили від різних видавців. Під час цього процесу вони видозмінювалися: хтось із тогочасних бізнесменів додавав до зображень написи, а хтось - прибирав. І сьогодні практично нереально визначити, хто був першим. Що ж до головних джерел поширення в народ, то ми вправі лише робити припущення, адже в народній культурі сюжети ще більше трансформувалися - іноді до непізнаваності.

Так чи інакше, але можна твердити, що у розвитку такого явища, як епіграфічна вишивка кінця ХІХ-першої половини ХХ ст., певну роль відіграли не лише парфумерники, а й бізнесмени інших галузей. Зокрема, чимало друкованих схем із абетками, написами та побутовими сценками (останні своїми реалістичними сюжетами сприяли самостійному додаванню підписів вишивальницями, у такий спосіб також розвиваючи епіграфічну вишивку, хоча й дещо опосередковано) видавали текстильні підприємці: зокрема, французька компанія «Дольфусъ-Мигъ и Ко» та російські торгові доми «Маріи Садомовой Сыновья» і «Н. И. Кувшинниковъ съ Сми».

References

Bilous, L. (2008). Shcho take brokarivska vyshyvka? [What Is Brokar Embroidery?]. Narodne mystetstvo - Folk Art, 1-2. 22-25.

Brylova, L. Yu. (2018). Vyshyvka vostochnoslavyanskogo naseleniya Dona i Kubani kontsa XIX - nachala XXveka: traditsii, moda, stil [Embroidery by Eastern Slavic Population of Don and Kuban from the End of the 19th century to the Beginning of the 20th century]. Astrakhan, Russia.

Volkovicher, T. (2019). Verbalni teksty u narodnii vyshyvtsi kintsia XIX - pershoi polovyny XX st.: geneza, semantyka, prahmatyka. [Verbal Texts in Folk Embroidery from the End of the 19th century to the first half of the 20th century: Genesis, Semantics, Pragmatics]. Kyiv, Ukraine: Naukova dumka.

Dalmatov, K. (1883). Tretiy albom russkikh, malorossiyskikh i yuzhnoslavyanskikh uzorov dlya vyshivaniya [The Third Album of Russian, Little Russian and South Slavic Patterns for Embroidery]. Sankt-Peterburg, Russian Empire (Russia).

Dolivo, Ye. (1898). Sbornik Yuzhno-Russkikh Uzorov Ye. K. D. [Collection of South Russian Patterns by Ye. K. D.]. Kyiv, Russian Empire (Ukraine): Izdanіe

T. A. Gubanova,.Kanvovye uzory Torgovagodoma «Marіi Sadomovoy Synovya» (n.d.). [Canvas Patterns by Trading House «Marіya Sadomova's Sons»]. Moscow, Russian Empire (Russia).

Kara-Vasylieva, T. (1983). Poltavska narodna vyshyvka [Poltava Folk Embroidery].

Kyiv, USSR: Naukova dumka.

Kuvshinnikov, N. (n.d.). Albom russkikh i malorossіyskikh uzorov [Album of Russian and Little Russian Patterns]. Moscow, Russian Empire (Russia).

Leshukov, A. (2015). Sotsiokulturnaya determinatsiya razvitiya reklamy v Rossii 1861-1900 gg. [Sociocultural Determination of Advertising Development in Russia from 1861 to 1900]. Chelyabinsk, Russia.

Lobachevskaya, O. (2012). Brokarovskie uzory i narodnaya vyshivka krestom kak vizualizatsiya smeny kulturnoy paradigm v traditsionnoy culture kontsa XIX - nachala XX vv. [Brokar Patterns and Folk Cross-Stitch Embroidery as Visualization of Cultural Paradigm Shift in Traditional Culture from the End of the 19th century to the Beginning of the 20th century]. Dizayn. Iskusstvo. Promyshlennost, 1. 45-61.

Musatova, I. (2008). Arkhaichni rushnyky Pivdnia Ukrainy (siuzhety i semantyka) [Archaic Rushnyks in the South of Ukraine (Plots and Semantics)]. Ukrainske mystetstvoznavstvo: materialy, doslidzhennia, retsenzii, 8. 186-189.

Dillmont, Th. (Eds.). (1913). Metki i Uzory Dlya Vyshivaniya [Labels and Patterns for Embroidery]. Mulhouse (Alsace), France: D. M. C. Library.

Nefedov, I. (2011). Nekotorye osobennosti sintaksicheskoy struktury zaglaviy dorevolyutsionnykh i sovetskikh plakatov [Some Syntactic Structure Peculiarities of Prerevolutionary and Soviet Posters' Headlines]. Izvestiya Yuzhnogo federalnogo universiteta. Filologicheskie nauki, 1. 96-101.

I. Spasky Nizhyn Regional Museum, the Department «Postal Station» (exposition). Nizhyn, Ukraine. The author's photo (15 April 2015).

Ralle, A. (n.d.). Cross-Stitch Paper. Moscow, Russian Empire (Russia): Elite Perfumery Partnership «A. Ralle & Co».

Sadomovy, V. and P. (n.d.). Cross-Stitch Paper (the Image of Two Men). Moscow, Russian Empire (Russia): Marіya Sadomova's Sons.

Sadomovy, V. and P. (n.d.). Cross-Stitch Paper (the Image of a Woman and Her Child). Moscow, Russian Empire (Russia): Marіya Sadomova's Sons.

Siu, A. (n.d.). Cross-Stitch Paper «The Fox and the Raven». Moscow, Russian Empire (Russia): Elite Perfumery Partnership «A. Siu & Co».

Siu, A. (n.d.). Cross-Stitch Paper «Sleep, My Heart». Moscow, Russian Empire (Russia): Elite Perfumery Partnership «A. Siu & Co».

Spravochnaya kniga o litsakh, poluchivshikhna 1901 god kupecheskіya i promyslovyya svid?telstva po g. Moskv? (1901). [Reference Book on Persons Who Have Received Merchant and Industrial Certificates in Moscow until 1901]. Moscow, Russian Empire (Russia): I. A. BalandinPrinting House.

Sytin, I. (n.d.). Cross-Stitch Paper. Moscow, Russian Empire (Russia): I. D. Sytin & Co Litography.

Settlement Account by Trading house «N. I. Kuvshynnikov with His Sons» (1912).

Moscow, Russian Empire (Russia).

Karagodina, M. (1897). Uzory dlya vyshivaniya M. Karagodinoy [Patterns for Embroidery by M. Karagodina]. Odesa, Russian Empire (Ukraine): V. Til & Co Litography. Yurova, Ye. (2010). Starinnye uzory dlya vyshivaniya. Obzor za 400 let i entsiklope- diya vyshivki XVIII veka [Ancient Patterns For Embroidery. Overwiew for 400 Years

and Encyclopedia of the 18th CenturyEmbroidery]. Moscow, Russia: Eterna.

Dillmont, T. (1886). Encyclopedia of Needlework by THЙRИSE DE DILLMONT. Dornach, France: Bibliothec D.M.C.

DMC History. (2016). Creative World DMC. Official website of DMC.

Therese de Dillmont (1846-1890). (2014). Anne Wanner's Textiles in History. Biographies.

Размещено на Allbest.ru