До аналізу понять "полікультурність", "полікультурна освіта" та "полікультурна компетентність" у науковій літературі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Житомирський державний університет імені Івана Франка

ДО АНАЛІЗУ ПОНЯТЬ «ПОЛІКУЛЬТУРНІСТЬ», «ПОЛІКУЛЬТУРНА ОСВІТА» ТА «ПОЛІКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ» У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Микитенко Інна Дмитрівна

аспірантка кафедри професійно-педагогічної,

спеціальної освіти, андрагогіки та управління

Анотація

У статті розглянуто питання використання понять «полікультурність», «полікультурна освіта» та «полікультурна компетентність» у науковій літературі, які вживаються у філософському, історичному, соціальному, психологічному та педагогічному контекстах. На основі аналізу зарубіжних та вітчизняних наукових праць визначено загальну полікультурну парадигму, яка відображає реальні процеси сучасного культурного життя, зокрема прагнення різних культур до зближення і до взаємного вивчення, обміну, взаємозбагачення та сприяє розвитку культурного плюралізму та шанобливого ставлення представників однієї етнічної групи до іншої. Тому важливим та вкрай актуальним сьогодні є формування в молоді полікультурної компетентності, яка допоможе їм успішно орієнтуватись у сучасному поліетнічному просторі.

Ключові слова: полікультурність, полікультурна освіта, полікультурна компетентність, етнокультурна ідентичність, гуманістичні цінності, інтеграційні процеси, сучасна освітня парадигма.

Anotation

TO THE ANALYSIS OF THE CONCEPTS OF «MULTICULTURALISM», «MULTICULTURAL EDUCATION» AND «MULTICULTURAL COMPETENCE» IN THE SCIENTIFIC LITERATURE

Mykytenko Inna Postgraduate Student of the Department of Professional and Pedagogical, Special Education, Andragogy, and Management Ivan Franko Zhytomyr State University

Introduction. The paradigm of modern world existence and development focuses on a person with his/her spiritual and material values, which is aware of his ethno-cultural identity and has a respectful attitude towards representatives of other cultures.

The integration processes taking place in today's multicultural space encourage the reform of the education system and require the training of competent specialists. The modern educational paradigm requires the education of a harmoniously developed, spiritually rich personality, who can navigate well in today's multicultural world.

Nowadays, multicultural education and upbringing of youth, which are oriented towards the education of a comprehensively developed personality identifying himself/herself as a representative of a certain ethnic group, can respect people of other nationalities, cultures, traditions, faith, customs, etc., are becoming very important.

Therefore, the formation of multicultural competency in the young generation is one of the priority tasks of a modern pedagogical science and related disciplines.

Purpose. The article aims to present the main research related to the issue of multiculturalism, multicultural education and multicultural competency.

Methods. The following theoretical and cognitive methods were used for studying the issue of multiculturalism, multicultural education, and multicultural competence as the method of analysis, synthesis and comparative method.

Results. In numerous scientific works, scientists investigate the issue of multicultural competency based on key concepts that are fundamental for determining the main differences or similar characteristics, but there is no unified approach or a clear agreement on the use of terminology. Researchers offer different views on the problem of interaction between representatives of different cultures. This has led to the use of a large number of terms that are cognate but used with different definitions, components and aspects of research, including «multicultural», «multicultural», «multicultural» and «intercultural».

At this time, in the foreign pedagogical science and educational practice, organizational and pedagogical conditions have been studied in sufficient detail and methodical means of multicultural training offuture specialists have been developed. The effectiveness of the integration of multicultural content into the teaching of general education and professional psychological and pedagogical training disciplines, the use of a multicultural approach in the educational and leisure activities of a higher education institution has been confirmed as well as the expediency of special course training on the theory and methodology of multicultural education and upbringing, the effectiveness of audiovisual support and multimedia presentation of authentic and multicultural materials, etc.

The national system of purposeful and systematic training of future specialists in higher education institutions regarding the implementation of a multicultural approach in educational work is at the stage of formation. The creation and development of such a system in modern conditions require, first of all, appropriately scientific and pedagogical support, which is currently being actively worked on.

Originality. One of the important matters is the issue of studying and harmonizing the terminological apparatus for the problem of ensuring the effective interaction of representatives of different cultures at different levels to define, study in more detail and solve the problems that arise during the formation of multicultural appropriate competency.

Such definitions of «multiculturalism», «multicultural education», «multicultural competency» have been proposed: multiculturalism is the principle of coexistence in the world society different ethno-cultural groups that have a clear national identity and the ability to treat representatives of other communities with respect, which ensures their equality and contributes to the interconnection and enrichment of their cultures; multicultural education is the process of involving the students into the multinational world culture, forming in them the skills to live and act in a multi-ethnic environment and multicultural competency is an integrative quality of an individual that is formed in the process of his/her education and upbringing and includes a system of multicultural knowledge, abilities and skills, interests, needs, motives, values, multicultural qualities, experience, social norms and rules of behavior that are necessary for everyday life in the modern multicultural society and is realized in the individual's ability to effectively solve the tasks of the social activity in the course of positive interaction with representatives of different cultures.

Conclusion. Therefore, the issue of multiculturalism, multicultural education and multicultural competency is at the centre of the educational process today in our country and abroad. It is sufficiently developed in foreign science and insufficiently researched in Ukrainian science.

In the conceptual triad «multiculturalism», «multicultural education» and «multicultural competency», all three components are interconnected and interdependent. In the educational process, it is implemented as follows: multiculturalism of the modern world requires education to be multicultural and to direct its efforts to the formation of students ' multicultural competency, which will help them successfully navigate the modern multicultural world space.

That is why our task is to study this topical issue in detail and find optimal ways and methods of the formation and development of multicultural competency of the participants of the educational process.

Keywords: Multiculturalism, Multicultural Education, Multicultural Competency, Ethno-Cultural Identity, Humanistic Values, Integration Processes, Modern Educational Paradigm.

Постановка проблеми в загальному вигляді

Сьогодні є всі підстави говорити про те, що світове суспільство як мегапростір є полікультурним, тому що воно складається з різних етнічних і релігійних груп, кожна з яких утворює свій неповторний мезопростір зі своїми національними, релігійними та специфічними етнокультурними ознаками.

Парадигма сучасного світового існування та розвитку ставить у центр буття людину з її духовними та матеріальними цінностями, яка усвідомлює свою власну етнокультурну ідентичність та має шанобливе ставлення до представників інших культур.

Гуманітарна освіта має велике значення для формування в сучасної молодої людини гуманістичного світогляду та виховання у неї гуманістичних цінностей, що сприяють розвитку гармонійно розвинутої особистості. На це спрямовані сьогодні не лише гуманітарно-суспільні науки, які озброюють здобувачів освіти комплексом необхідних знань з проблем розвитку людини та її взаємовідносин із соціальним середовищем, а й природничі та технічні науки.

Інтеграційні процеси, які відбуваються в сучасному світовому полікультурному просторі, спонукають до реформування системи освіти та вимагають підготовки компетентних фахівців. Сучасна освітня парадигма вимагає виховання гармонійно розвиненої, духовно багатої особистості, яка здатна добре орієнтуватись у полікультурному світі..

Як відомо, сучасна освіта молоді тісно пов'язана з її вихованням. У наш час важливого значення набувають полікультурна освіта та виховання юнацтва, орієнтовані на виховання всебічно розвиненої особистості, яка, ідентифікуючи себе представником певної етнічної групи, здатна поважати людей іншої національності, їхню культуру, традиції, віру, звичаї тощо.

Тому формування в молодого покоління полікультурної компетентності є одним з пріоритетних завдань сучасної педагогічної науки та суміжних з нею дисциплін.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Сучасна культурологічна філософська традиція представлена концепціями видатного німецького філософа та історика О. Шпенглера. У своїй відомій праці «Згасання Європи» він розкриває поняття культурних констант та здійснює аналіз різноманіття культур. Шпенглер представляє циклічну теорію культурного розвитку, розглядаючи кожну культуру як цінність в собі незалежно від міри її цивілізованості. Він стверджує, що будь -яка культура має свою власну цивілізацію, яка є її невідворотною долею. Цивілізація є сукупністю суто зовнішніх та вкрай штучних станів, на які здатні люди, які досягли останньої стадії розвитку. Вона є завершенням і слідує за культурою як усталене за становленням і є невідворотним процесом; до неї приходять з глибокою внутрішньою необхідністю всі культури [1, с. 21].

Філософські вчення про побудову відкритого суспільства, його взаємозв'язок, взаємозалежність, а також взаємодію культур чи діалог культур, принципи рівності культур і багатокультурності, культурного релятивізму, взаємозв'язку національного й загальнолюдського є методологічною основою полікультурності [2, c. 132].

Поняття полікультурності пов'язують з поняттям культурного плюралізму, який висвітлюється у філософських течіях, представлених М. Вебером, О. Камю, А. Тойнбі, Б. Паскалем, Б. Спінозою та ін.

Проблема полікультурності як явища сучасного світу, полікультурної освіти, орієнтованої на формування у здобувачів освіти полікультурної компетентності, стала досить актуальною в наш час і перебуває в центрі уваги науковців, особливо в останні десятиліття. Так, зокрема, свій внесок у дослідження цих понять зробили вітчизняні українські дослідники Р. Агадуллін, П. Васянович, Л. Воротняк, Т. Гавриленко, Л. Гончаренко, В. Кузьменко, І. Ковалинська, С. Колодько, С. Мединська, В. Мичковська, Л. Перетяга, Т. Сніца, Г. Розлуцька, М. Сокол та ін. Питання полікультурності та полікультурної компетентності розглядали в своїх дослідженнях зарубіжні науковці Д. Бенкс, А. Бернардо, Р. Келлі, С. Ксяо, Ш. Леві, В. Прашад, Л. Розенталь, Н. Хеслем, А. Фернхем, П. Фрер та ін.

Формулювання мети статті

Метою статті є репрезентувати основні дослідження, що стосуються питання полікультурності, полікультурної освіти та полікультурної компетентності.

Виклад основного матеріалу (з повним обґрунтуванням отриманих результатів)

Оскільки наше дослідження безпосередньо стосується такого феномену людського буття, як культура (лат. cultura - виховання, освіта, розвиток), дамо визначення цього поняття.

Отже, культура - це сукупність матеріальних та духовних надбань, комплекс характерних інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, систему цінностей, традицій і вірувань. У вужчому сенсі - це сфера духовного життя, що охоплює мову, виховання, освіту, науку, літературу, різні види мистецтв, систему релігійних вірувань, політичну, правову, побутову культуру, а також установи й організації, що забезпечують їхнє функціонування. Водночас поняття культури використовують для визначення рівня освіченості, вихованості людини, ступеня оволодіння якоюсь галуззю знань або діяльності (культура мови, культура особистої поведінки, культура побуту тощо) [3, с. 170].

Ми можемо говорити про культуру духовну та матеріальну, моральну, естетичну, екологічну, національну, етнополітичну, професійну, фізичну, світську, елітарну, а також про культуру здоров'я, бізнесу, «культуру масову» та ін.

Сучасний світ полікультурний, тому що в ньому проживають представники різних етнічних груп та національностей.

Сприйняти та зрозуміти суспільне явище культурного розмаїття яке, безперечно, є невід'ємною частиною та атрибутом людського життя, можна за допомогою такого поняття та підходу як полікультурність (англ. multiculturalism, polyculturalism) або культурного плюралізму.

Полікультурність як феномен людського буття стала предметом особливих досліджень у світовій педагогіці з 60-х років XX ст. Одне з перших нормативних визначень поняття «полікультурне виховання» з'явилось у 70-ті роки: «Виховання, що включає організацію і зміст педагогічного процесу, в якому представлені дві або більше культури, що відрізняються за мовною, етнічною, національною або расовою ознакою» [4, с. 154].

У процесі полікультурного виховання відбувається соціалізація здобувачів освіти, їх включення в процес взаємодії різних культур. Вони оволодівають загальнокультурними та національними цінностями, відповідними компетентностями, які допомагають здійснити міжкультурну взаємодію та зрозуміти представників інших культур, ставлячись до них з повагою, адже жодна з кул ьтур не є панівною.

Краще зрозуміти суть полікультурного виховання та освіти допомагають такі підходи як аккультураційний, який базується на гармонійних відносинах між різними етнічними групами, соціально - психологічний, що спрямований на формування ціннісних схильностей, комунікативних та емпатичних умінь та діловий, який керується ідеями відкритості та культурного плюралізму.

Короткий енциклопедичний словник з культури визначає поняття культурного плюралізму як «вияв, вільний розвиток і співіснування різних культурних масивів, ідей, цінностей, норм, естетичних уподобань, які віддзеркалюють багаторівневу етносоціальну структуру певного суспільства. Культурний плюралізм можна розглядати як співіснування множинності культурних етносів та етнічних груп, що проживають на одній території або в державному утворенні [3, c. 174].

Термін «культурний плюралізм» потрапив у широкий загальногуманітарний обіг з понятійного апарату суспільних дисциплін, адже використовується в ситуаціях, коли невелика соціальна група здатна зберігати власну культурну ідентичність у значно більшій спільноті, а її цінності та звичаї можуть не тільки перейматися останньою, але й узгоджуватися із законами та вартостями в цілому [5, c. 1].

У словнику сучасної англійської мови Лонгман (Кембридж) мультикультуралізм визначається як переконання у тому, що важливо і добре включати людей та ідеї з різних країн, рас чи релігій [6, с. 1081]. Кожна культура має особливе значення для суспільства, тому що кожна є унікальною та неповторною, як кожна окремо взята людина чи група людей. Жодна культура не є домінуантною чи панівною.

Мультикультуралізм має справу з культурним різноманіттям як на національному так і на суспільному рівнях. У соціологічному плані він стверджує, що суспільство в цілому отримує вигоду від різноманіття через гармонійне співіснування різних культур.

Прихильники мультикультуралізму схвалюють ідеал, за яким члени груп меншин можуть зберігати свою чітку колективну ідентичність та практики. У випадку з іммігрантами прихильники підкреслюють, що мультикультуралізм сумісний з інтеграцією іммігрантів у суспільство, а не протистоїть цьому; політика мультикультуралізму забезпечує більш справедливі умови інтеграції для іммігрантів.

Поняття культурного плюралізму і полікультуралізму використовуються як синонімічні в категорійно-понятєвому полі багатьох наук. У нашому дослідженні ми будемо користуватись поняттям «полікультурність ».

Полікультурна педагогічна наука зарубіжних країн накопичила солідний науковий фонд з полікультуралізму. Вітчизняна полікультурна педагогіка, яка вивчає це питанням разом з іншими суміжними дисциплінами, є порівняно молодою галуззю наукового знання. Вона спрямовує свої зусилля на навчання та виховання культурної молодої людини, на формування у неї полікультурної компетентності, що базується на загальнолюдських духовних та матеріальних цінностях та тих, які притаманні окремим етнічним групам.

Наразі єдиного погляду, що стосується визначення поняття полікультурності у світовій педагогіці, немає.

Так, зокрема, вітчизняна дослідниця С. Мичковська визначає полікультурність як принцип функціонування та співіснування в соціумі різноманітних етнокультурних спільнот з притаманним їм усвідомленням власної ідентичності, що забезпечує їх рівноправність, толерантність та органічність зв'язку з широкою спільнотою, взаємозбагачення культур [7, с. 238, 239].

З її точки зору, полікультурність - це інтегративна якість особистості, що базується на загальній культурі (емоційній, інтелектуальній, поведінковій), що виявляється в міжкультурній взаємодії шляхом усвідомлення негативних культурних стереотипів і упереджень, відкриваючи суб'єкту можливість діалогу і самообґрунтованість в умовах множинності культур [7, с. 236]. Вона виділяє у структурі полікультурності як інтегративної якості особистості гуманність, громадянськість, кроскультурну грамотніть, культуру спілкування та культурну самоідентифікацію особистості [7, с. 241].

Суголосними поняттями з полікультурністю є мультикультурність (англ. multiculturalism) та міжкультурність (англ. interculturalism), які лежать в основі формування відповідних компетентностей.

На думку Р. Келлі та В. Прашада, полікультурність відрізняється від мультикультурності тим, що визнає, що культури динамічні, інтерактивні та змішані. Мультикультурність розглядає культури як статичні сутності та підкреслює їх відмінності, акцентуючи увагу на відокремленості культурних груп з метою збереження та підкреслення їх відмінностей, незважаючи на взаємодію між ними [8, с. 11-13].

Як зазначає Н. Хеслем, культури змішуються та поєднуються одна з одною, тому потрібно вибирати полікультурність. Учений виділяє три чітких позиції.

1) При асиміляції відбувається процес злиття малих груп в основну спільну культуру, при цьому вони звільняються від своїх чітких визначальних традицій.

2) Деякі вважають, що незважаючи на відмінності, всі групи сповідують спільні принципи гуманності. Інші стоять на тій позиції, що людей перш за все слід розглядати як індивідуальності і не брати до уваги те, що їх об'єднує в групові спільноти з чіткою ідентифікацією.

3) Ця система переконань визнає і цінує чітку визначеність культурних груп. Прихильники цієї позиції мають менші расові упередження та мають більше бажання контактувати з членами інших груп ніж прихильники асиміляції чи тих, що вважають головним спільні люд ські якості і не зосереджуються на етнічних відмінностях. Але мультикультурність залишається спірним питанням. Вона поглиблює соціальні відмінності, наполягаючи на тому, що групи фундаментально несхожі і члени цих груп мають свої відмінності.

Четверта позиція - це полікультуралізм, яка стверджує, що культури впливають одна на одну з часом і культурні контакти та запозичення є нормою.

Цю концепцію висунили історики Р. Келлі та В. Прашад, які виявили часто приховані міжкультурні взаємодії, що сформували сучасні культурні традиції [9]. Ці вчені стверджували, що культури постійно змішуються, обмінюючись ідеями та практиками. У результаті кожна людина представляє собою суміш різних культурних впливів, навіть якщо вона ототожнює себе з однією культурною групою.

На відміну від асиміляції та зосередженні на загальнолюдських характеристиках полікультуралізм віддає перевагу різноманітності. Тобто він не відволікає нашу увагу на зовнішні спільні загальнолюдські риси чи на внутрішні індивідуальні характеристики кожного як представника конкретної етнічної групи.

Н. Прашад також ввважає, що полікультурність відрізняється від мультикультуралізму тим, що вона зображує культури як динамічні, інтерактивні та неоднорідні сутності. Він завжди розглядає культури в потоці та зосереджується на їх зв'язках. На противагу цьому поняттю мультикультуралізм розглядає культури як статичні єдності та наголошує на їх різницях [9].

Таким чином, згадані вище дослідники окреслюють полікультурність як рису, характерну для суспільства з різноманітними, але взаємозалежними культурними традиціями.

Прихильники полікультурності також виступають проти мультикультурності, стверджуючи, що акцент мультикультурного підходу на відмінності та відокремленості викликає роз'єднання та є шкідливим для соціальної згуртованості [10, с. 27].

З психологічної точки зору полікультурність є більш сприятливим феноменом порівняно з мультикультурністю, оскільки динамічне уявлення про людські властивості, такі як інтелект і особистість, є прогресивнішим з урахуванням більш значного позитивного впливу. Люди, які вважають, що ці властивості плинні, а не статичні, як правило, більш відкриті в когнітивному плані, більше орієнтовані на особисте зростання й менш схильні до стереотипів щодо інших. Аналогічно, люди, які розглядають людські групи в динамічних, а не статичних термінах, тобто підтримують ідеї полікультурності, більш відкриті до конструктивної взаємодії з іншими через соціальні кордони [9].

У контексті аналізу понять полікультурності, мультикультурності та багатокультурності також варто зазначити, що поряд з ними в українській науковій літературі часто трапляється аналогічне вживання термінів з різними префіксами, які трактуються, як правило, синонімічно. Наприклад, як синоніми розглядаються прикметники «полікультурний», «мультикультурний», «багатокультурний».

У вітчизняній педагогіці не існує загальноприйнятої термінології: одночасно з полікультурною використовують такі поняття, як багатокультурна, мультикультурна освіта, мультикультурний підхід [10, с. 28].

Щодо міжкультурності чи інтеркультурності, слід сказати, що тут важливими є відносини обміну та рівноправного спілкування між культурними групами, які відрізняються за релігією, мовою, культурними цінностями і т. д.

У численних наукових працях науковці досліджують питання полікультурної компетентності на основі ключових понять, які є фундаментальними для визначення основних відмінностей чи схожих характеристик, проте немає єдиного підходу чи чіткої згоди щодо застосування термінології.

Дослідники пропонують різні погляди на проблему взаємодії представників різних культур. Це привело до використання значної кількості термінів, які є однокореневими, проте використовуються з різними визначеннями, компонентами та аспектами дослідження, зокрема «полікультурний», «багатокультурний», «мультикультурний» та «міжкультурний». культура полікультурний плюралізм виховання

Аналізуючи вживання термінів «полікультурний» та «мультикультурний» у іноземній науковій літературі можемо зробити висновок, що різниця між двома термінами географічна. Термін «мультикультурний» розповсюджений у Західній та Північній Європі, а «полікультурний» - у Східній та Південній Європі. Серед британських та американських дослідників частіше використовується термін «мультикультурний».

Щодо цього питання українська дослідниця Т. Сєрих схиляється до думки, що «кожен із наведених вище термінів доповнює, конкретизує, уточнює поняття «полікультурний»; концепція полікультурності втілює ідею культурної рівності, однакової цінності будь -яких культурних матеріалів, які наявні в розпорядженні людства» [11, с. 49].

На наш погляд, полікультурність - це принцип співіснування у світовому соціумі різних етнокультурних груп, які мають чітку власну національну ідентичність та здатність шанобливо ставитись до представників інших спільнот, що забезпечує їх рівноправність та сприяє взаємозв'язку та збагаченню їхніх культур.

Проте можна зауважити певні тенденції у використанні цих термінів у сучасній науковій спільноті щодо опису культурного розмаїття та необхідності ефективної взаємодії в умовах світової інтеграції, зокрема в англомовних виданнях зарубіжні автори використовують поняття «multiculturalism» та «multicultural competence» в цьому контексті, а не «polyculturalism», який більш активно використовується українськими науковцями, які вживають англійський еквівалент «polycultural (policultural) competence» при публікації результатів власних наукових досліджень про полікультурну компетентність в зарубіжних виданнях. Однак Кембриджський словник (Cambridge Dictionary) подає термін «polyculture» лише у зв'язку з оточуючим середовищем в аграрному контексті, тому, враховуючи також активність вживаності термінів американськими дослідниками, для узгодженості вбачаємо за доцільне використовувати «multicultural competence» як аналог «полікультурної компетентності» для англомовних публікацій [10, с. 28, 29].

На цей час у зарубіжній педагогічній науці та навчально-виховній практиці досить детально вивчені організаційно-педагогічні умови та розроблені методичні засоби полікультурної підготовки майбутніх фахівців. А саме: підтверджено ефективність інтеграції полікультурного змісту до викладання дисциплін загальноосвітньої та фахової психолого-педагогічної підготовки, застосування полікультурного підходу у виховній та дозвіллєвій діяльності вищого навчального закладу, доцільність спеціальної курсової підготовки з теорії та методики полікультурної освіти та виховання, результативність аудіовізуального супроводу й мультимедійної презентації автентичних і полікультурних матеріалів та ін.

Вітчизняна система цілеспрямованої та системної підготовки майбутніх фахівців у вищих навчальних закладах щодо реалізації полікультурного підходу у навчально -виховній роботі перебуває на стадії становлення. Створення та розвиток такої системи в умовах сучасності вимагає перш за все відповідного науково-педагогічного забезпечення, над чим зараз проводиться активна робота.

Вивченню передумов запровадження полікультурної освіти в Україні, розгляду теоретико - методичних засад формування полікультурної компетентності у молодого покоління присвячені праці вітчизняних науковців, серед яких Л. Голік, Л. Гончаренко, Т. Клинченко, М. Красовицький, В. Кузьменко, Г. Левченко та ін.

Такі дослідники, як Л. Гончаренко та В. Кузьменко, проаналізували чинники, що обумовлюють необхідність полікультурної освіти, серед яких зростання етнічної і расової свідомості людей; міграційні процеси, що значно підсилюють міжкультурні контакти; розширення міжнародної співпраці, що вимагає діалогу між націями та їх культурами; удосконалення інформаційної сфери і комунікаційних систем, які дозволяють народам зближуватися; прагнення окремих осіб і цілих народностей придбати свою етнічну ідентичність.

Полікультурна освіта в її історичному аспекті досліджується в працях таких українських та іноземних науковців, як Л. Гончаренко, Кузьменко, Е. Мейлера, А. Тойнбі, Ю. Яковця та інших.

В Україні питанням полікультурної освіти стали надавати великого значення на рубежі XX-XXI століть. Тільки з початку 90-х років XX століття виникли умови для кращого усвідомлення і розв'язання національно-культурних і освітніх проблем.

Слід зазаначити, що полікультурна освіта є спеціально організованим у закладах освіти процесом, який спрямований на взаємодію викладача і здобувача вищої освіти на розвиток полікультурної компетентності останнього. Це дає змогу простежити становлення майбутнього фахівця як духовно багатої особистості, а також проаналізувати досвід організації цього процесу.

Полікультурна освіта здійснюється шляхом уведення полікультурного компоненту у викладання дисциплін гуманітарного, соціально-політичного та етико-педагогічного циклу. Полікультурна освіта студентської молоді функціонально пов'язана з двомовною або багатомовною освітою [12, с. 127].

Формування у здобувачів освіти полікультурної компетентності є важливим засобом орієнтації в сучасному світі. Її формування є одним з основних завдань освіти і вищої фахової зокрема. У Конституції України, Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI ст.») Національній доктрині розвитку освіти України, Концепції громадянського виховання та інших державних документах наголошується на тому, що вчитель перш за все формує і розвиває у здобувачів освіти якості культурологічного спрямування.

Важливим також є той факт, що зміст полікультурної компетентності пов`язаний із структурою змісту полікультурної освіти, що зараз активно запроваджується в навчально-виховний процес і включає в себе розвиток соціокультурної ідентифікації молоді як умову розуміння і входження в полікультурне середовище; опанування основними поняттями, що визначають розмаїття світу; виховання позитивного ставлення до розмаїття культур та формування вмінь і навичок взаємодії носіїв різних культур на основі толерантності та взаєморозуміння [13, с. 24].

Важливим є як наслідування культурних традицій, в якій людина живе та виховується, так і її безпосередня участь у взаємодії різних культур з отриманням різноманітного соціального та культурного досвіду. У результаті чого виховується доброзичливість, взаєморозуміння, повага та любов до представників інших культур та цивілізацій, а також формується дуже важливе прагнення та вміння жити та співіснувати в мирі. Саме на це були спрямовані програми та системи виховання підростаючого покоління видатних педагогів Я. Коменського, Д. Ушинського. В. Сухомлинський, зокрема, вважав почуття дружби народів одним з найблагородніших та найтонкіших рухів людської душі.

Аналіз наукової літератури та офіційних документів дав підстави свідчити, що дослідження у галузі філософії (В. Андрущенко, О. Потебня та ін.), педагогогіки та психології (І. Зязюн, І. Бех, І. Моляко, Л. Гончаренко, Л. Перетяга, О. В. Пометун, В. А. Семиченко та ін.) є науковим підґрунтям у вирішенні цього актуального питання.

Компетентнісний підхід до професійної підготовки майбутнього фахівця є пріоритетним шляхом модернізації системи освіти сьогодні. Такі науковці як І. Зязюн, С. Авхутська, О. Дубасенюк, Н. Мойсеюк, Н. Кузьміна, Л. Мітіна та інші зосереджували свою увагу на питанні формування професійної компетентності фахівця.

Полікультурна компетентність розглядається ними як складова попередньої і спрямована на виховання у здобувачів освіти «людьми культури» та допомагає підготувати їх до самостійного життя в полікультурному світовому соціумі.

Такі науковці, як Л. Гончаренко, І. Гуренко, М. Докторович, В. Кузьменко, вважають, що полікультурна компетентність фахівця належить до структури його професійної компетентності і розуміється як здатність особистості жити й діяти в багатокультурному середовищі.

Науковими розвідками полікультурної компетенції як складової професійної компетентності майбутнього учителя, що розглядається як теоретична і практична готовність до здійснення професійних функцій в умовах багатокультурного суспільства, займається С. Авхутська.

Т. Сєрих обґрунтувала педагогічні умови формування полікультурної комунікативної компетентності майбутніх учителів початкової школи, а саме: створення полікультурно -комунікативного середовища у закладі вищої освіти; доповнення змісту професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи полікультурним складником; розроблення та впровадження методики формування полікультурної комунікативної компетентності майбутніх учителів початкової школи [14, с. 3017].

Ми визначаємо полікультурну компетентність як інтегративну якість особистості, що формується в процесі її навчання та виховання та включає систему полікультурних знань, умінь та навичок, інтересів, потреб, мотивів, цінностей, полікультурних якостей, досвіду, соціальних норм і правил поведінки, які необхідні для повсякденного життя в сучасному полікультурному суспільстві та реалізується в здатності особистості ефективно вирішувати завдання суспільної діяльності в ході позитивної взаємодії з представниками різних культур.

Слід зазначити, що дисертаційних робіт з формування полікультурної компетентності фахових молодших бакалаврів в процесі гуманітарної підготовки в навчальних закладах різного типу ще небагато. Відповідно культурологічний аспект підготовки здобувачів освіти, який характеризується поняттям «полікультурна компетентність» ще вивчений недостатньо і потребує подальшого розроблення.

Варто також звернути увагу на те, що вченими досліджуються і інші, крім полікультурної, компетентності, які є важливими для співіснування в багатокультурному та багатонаціональному просторі та, як зазначає Рада Європи, є необхідними будь-яким спеціалістам. Вони покликані перешкоджати виникненню ксенофобії, розповсюдженню клімату нетерпимості і сприяти як розумінню відмінностей, так і готовності жити з людьми інших культур, мов та релігій.

Серед них можна виділити культурознавчу, культурологічну, інтеркультурну, соціокультурну, кроскультурну, країнознавчу, соціолінгвістичну. Зазначені компетентності є базовими для життя в сучасному багатоетнічному світі.

Полікультурна компетентність включає характеристики всіх вищезгаданих компетентностей є найбільш загальною.

На засвоєння культурно-освітніх цінностей інших культур на основі знання особливостей своєї етнічної групи, взаємодії всіх культур на принципах взаєморозуміння, шанобливого ставлення, діалогу та плюралізму один до одного, що є засобом протистояння дискримінації, расизму, націоналізму та шовінізму, спрямовані сьогодні полікультурне виховання та полікультурна освіта студентської молоді.

Як наукова проблема, полікультурна освіта розглядається в зарубіжних концепціях освоєння чужої культури (М. Беннет), мультикультурної освіти (Д. Бенкс), міжкультурної освіти (Г. Ауернхаймер, П. Бателаан, В. Нике та ін.), міжкультурної комунікації (Р. Льюіс, К. Сторті), соціалізації (Д. Дьюї), міграційної педагогіки (О. Гукаленко), етнічної і крос-культурної психології (Т. Стефаненко).

В Україні методиці полікультурної підготовки майбутніх фахівців присвячені ще нечисленні дослідження. Серед таких можемо назвати роботи Л. Воляк, Л. Гончаренко, В. Кузьменка, В. Погребняка.

Такі педагоги та психологи як С. Гончаренко, І. Зязюн, О. Дубасенюк, О. Семеног, О. Овчарук, Н. Мойсеюк та ін. зосереджували свою увагу на оновленні та пошуку шляхів формування професійної компетентності педагогів та їх полікультурної підготовки.

Полікультурна підготовка майбутніх спеціалістів у зарубіжній педагогічній науці і практиці висвітлювалась О. Дубасенюк, яка переконана, в тому, що оскільки сучасний світ - це світ, що відкритий для діалогу, для взаємопроникнення культур, тому важливо не замикатись тільки у своєму освітньому просторі, а потрібно шукати шляхи взаємодії з іншими освітніми моделями. Культура людини, рівень її самосвідомості виявляється саме в особистій причетності до подій загальнопланетарного, полікультурного масштабу [15, с. 6].

Полікультурна освіта трактується нами як процес залучення здобувачів освіти процесу до багатонаціональної світової культури, формування в них умінь жити та діяти в поліетнічному середовищі.

Кожен сучасний педагог має володіти такими поняттями як «полікультурність», «полікультурна освіта» та «полікультурна компетентність» і використовувати їх у своїй професійній діяльності, готуючи молоде покоління до життя у полікультурному суспільстві.

Висновки (з перспективами подальших розвідок із напряму)

Отже, питання полікультурності, полікультурної освіти та полікультурної компетентності знаходиться в центрі освітнього процесу сьогодні в нашій країні та за кордоном. Воно є достатньо розробленим у зарубіжній науці та недостатньо дослідженим у вітчизняній.

Одним із важливих є питання вивчення та узгодженості термінологічного апарату з проблеми забезпечення ефективної взаємодії представників різних культур на різних рівнях задля визначення, більш детального вивчення та вирішення проблем, які виникають при формуванні відповідної компетентності у здобувачів освіти.

У концептуальній тріаді «голікультурність», «полікультурна освіта» та «полікультурна компетентність» усі три компоненти взаємопов'язані та взаємозалежні. В освітньому процесі вона реалізується таким чином: полікультурність сучасного світу вимагає від освіти бути полікультурною та спрямовувати свої зусилля на формування в здобувачів освіти полікультурної компетентності, яка допоможе їм успішно орієнтуватись у сучасному багатокультурному світовому просторі.

Ось чому наше завдання полягає в тому, щоб детально вивчити це актуальне питання та знайти оптимальні шляхи та способи формування і розвитку полікультурної компетентності в учасників освітнього процесу.

Список використаної літератури

1. Шпенглер О. Згасання Європи. URL: Коуа11іЬ.сош._Шпенглер Освальд. Закат Европы. (дата звернення: 07.03.2023).

2. Історія педагогіки. О. І. Гуренко. Філософський контекст полікультурної освіти. URL: kpu.zp.ua http://pedagogy-journa1.kpu.zp.ua/archive/2013/33/25.pdf (дата звернення: 18.03.2023).

3. Корінний М. М., Шевченко В. Ф. Короткий енциклопедичний словник з культури / відп. ред. Ф. Шевченко, автори: М. М. Корінний, В. Ф. Шевченко. Київ: Україна, 2012. 384 с.