Досвід десятирічного управління місцем Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Дерев’яні церкви Карпатського регіону Польщі та України"

Феномен традиційного українського церковного будівництва не має аналогів у світовій спадщині, а формування групи церков Карпатського регіону українсько-польського прикордоння в місцях переплетення двох етносів і культур має давню історію. Дерев'яне будівництво на цих теренах було явищем не другорядним чи марґінальним, а основним і розвивалося паралельно з мурованим будівництвом. Перші збережені до сьогодні об'єкти появились тут на переломі XV-XVIстоліть і мають своє коріння в східній релігійній традиції. Основою для виникнення дерев'яних сакральних об'єктів стали традиції недорогого житлового будівництва з де - реваДраган М. (2014). Українські деревляні церкви. Генеза і розвій форм: в двох частинах.Вид. Савчук О.О., Харків., оскільки такого будівельного матеріалу тут було в достатку.

Дерев'яні церкви є унікальними за своїми композиційно - просторовими побудовами, планувальною структурою та мистецьким оздобленням. Власне українське сакральне будівництво витворило характерний образ церкви, що в першу чергу вирізняється тридільністю плану та оригінальним і неповторним вирішенням верхів. Унікальність дерев'яної церкви полягає в тому, що внутрішній простір верхів відповідає зовнішньому контуру. Також притаманним тільки українським дерев'яним церквам є завершення кожного з трьох основних зрубів окремим верхом. Характерним елементом для церков є піддашшя - дашок, опертий на профільовані випусти вінців зрубу, або опасання - крита галерея.

Комбінацією простих четвериків і восьмериків створені унікальні пам'ятки, які практично не повторюються. В інтер'єрі стіни і склепіння церков часто вкриті розписами, іконостаси збільшують мистецьку вартість цих пам'яток архітектури. В комплексі з будівлею церкви на одній території знаходиться як правило дерев'яна дзвіниця-пам'ятка та розташований історичний цвинтар. Впродовж більш як тисячолітнього періоду сакрального будівництва в різних регіонах України та прикордоння витворилася низка окремих типів українських дерев'яних церков - галицький, подільський, волинський, слобожанський, буковинський чи новіші - бойківський, лемківський, гуцульський, які виникли у відокремлених гірських долинах.

З великого числа церков до подання обрано найрепрезентативніші зразки основних типів з гірських та передгірських території України і Польщі. Всі ці пам'ятки представляють образ української дерев'яної сакральної архітектури в Карпатському регіоні. Галицький давній тип (Рогатин, Потелич, Радруж), найдавніші пам'ятки якого походять з XVI ст., характеризується наметовими пірамідальними верхами (часто лише нави), а молодший з XVII ст. (Дрогобич, Жовква, Хотинець) - банями на восьмериках. Бойківські церкви (Матків, Ужок, Смільник) вирізняються високими багатозаломними верхами, з яких середній верх (нави) завжди найвищий. Гуцульський тип (Нижній Вербіж, Ясиня), на відміну від інших, вирізняється появою двох додаткових просторів по обидва боки нави. Центральний простір завжди завершений восьмибічним наметом, а бічні мають різні варіанти - від двосхилих дахів, до ще чотирьох бань. Ці церкви не лише відображають місцеві мистецькі уподобання, а й свідчать про вміння будівничих органічно їх поєднати з географічними і культурними традиціями реґіону.

Лемківські церкви (Поворозник, Овчари, Квятонь, Туринсько, Брунари) присутні лише на території Польщі (є ще три в Списку ЮНЕСКО на території Словаччини), для них характерна висока стовпова вежа-дзвіниця над бабинцем, яка є головним акцентом храму і появилася під впливом західної культури сакрального будівництва. Цей тип в свою чергу поділяється на західнолемківські та східнолемківські.

Пропоновані церкви зберегли унікальні мистецькі елементи, які співзвучні з європейськими стилями, починаючи від ґотики аж до пізнього бароко. Вибрані святині є прикладом історичних домінант в сільській забудові, що донині свідчить про їх надзвичайну репрезентативність в краєвиді.

б) Управління цінністю

На державному рівні охорона культурної спадщини в Україні здійснюється на підставі Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року №1805-IIIз пізнішими змінами Закон України «Про охорону культурної спадщини» (2000). Відомості Верховної Ради України (ВВР), № 39, с. 333. і її забезпечують службовці органів охорони культурної спадщини.

Релігійні організації в свою чергу теж опікуються храмами - пам'ятками. В Українській гре - ко-католицькій церкві, для прикладу, в кожному єпархіальному управлінні створені Комісії з питань сакрального мистецтва. Ці органи регулюють спосіб поведінки та дій в храмах та з рухомими памятками - предметами культу. Подібні органи створені і в інших конфесіях.

В усіх планувальних документах, зокрема в стратегіях та схемах районного планування, генеральних планах населених пунктів, проектах детального планування мікрорайонів, генеральних планах заповідників передбачається визначення території пам'ятки та її охоронні зони.

Обов'язок належним чином управляти цінністю в першу чергу спочиває на власнику об'єкта та його користувачеві. Власником двох церков з українського боку є релігійні громади, двох - місцеві органи влади, решту у власності держави. Користувачами храмів є музеї або релігійні громади.

Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до Закону про охорону культурної спадщини та охоронного договору.

Кожен з них виконує свої функції утримання храмів і територій, усвідомлюючи, чим вони користуються і свою за це відповідальність. Не є таємницею, що релігійні громади дуже часто не зважають на цінність пам'яток, втручаючись подекуди в конструктиви і декоративне оздоблення. Нагляд за станом пам'яток здійснюють органи місцевого самоврядування та охорони культурної спадщини в основному регіонального рівня. В деяких випадках приходиться залучати ієрархів релігійних конфесій для вирішення конкретних проблем.

Власники і користувачі храмів часто потребують професійних консультацій і рекомендацій. Враховуючи специфіку цієї номінації - розташування в двох державах з різним законодавчим полем щодо спадщини, наявність різних власників та користувачів окремих об'єктів, було прийняте рішення про створення для цієї групи об'єктів спільного консультативного органу - Міжнародної реставраційної ради. Координація дій на об'єктах в обох країнах покладена була з польського боку - на Національний інститут спадщини у Варшаві та з українського - на Державний історико-архітектурний заповідник в м. Жовкві (сьогодні ЛНГМ ім. Б.Г. Возниць - кого).

Міжнародна реставраційна рада за 10 років діяльності стала своєрідною «родиною» і опікуном церков, згуртувала навколо себе священиків, представників місцевої влади, охоронців пам'яток, спеціалістів завдяки регулярним зустрічам з обох сторін кордону. Протягом цього часу робота Ради проходила у вигляді зустрічей, семінарів і конференцій з відвідуванням об'єктів за участі усіх зацікавлених сторін з польської та української сторін кордону з окремими візитами на подібні об'єкти Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Карпатському регіоні, в тому числі в Словаччині та Румунії.

З українського боку оперативна діяльність Ради здійснювалась в межах Міжнародного реставраційного центру в Жовкві, створеного в 2008 році для підвищення кваліфікації в сфері культурної спадщини для неспеціалістів, дотичних до володіння, користування та управління пам'ятками чи історичними територіями в області та Україні. Власне найважливішим проектом Центру

стало внесення церков в Список ЮНЕСКО і пізніша організація діяльності Міжнародної реставраційної ради.

Можливості відвідати об'єкти номінації та інші пам'ятки необхідно в значній мірі завдячувати польській стороні, яка забезпечує прийом учасників заходів на території Польщі та органам влади Львівської області за фінансування транспортних та деяких інших витрат.

В 2019 році в зв'язку із змінами в Законі України «Про охорону культурної спадщини» прийнята Постанова Уряду №805 від 24 липня 2019 р. Постанова КМУ від 24 липня 2019 р. № 805 «Деякі питання охорони та збереження об'єктів всесвітньої спадщини». Availablefrom: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/805-2019-%D0%BF/ [5 March2023]., якою затверджено порядок утворення на функціонування органів управління об'єктами Всесвітньої спадщини в Україні, проте до її реалізації управління цими об'єктами доручено здійснювати Міністерству культури України. Постанова передбачає ряд серйозних управлінських заходів, зокрема:

- Порядок утворення або визначення органу управління об'єктом всесвітньої спадщини;

- Порядок утворення та формування складу наглядової ради об'єкта

- Типове положення про наглядову раду об'єкта всесвітньої спадщини;

- Окремо Міністерством культури України утворюється Рада з питань ЮНЕСКО.

Автор мав можливість свого часу висловлювати свою позицію щодо цієї проблеми. В Державному історико-архітектурному заповіднику в м. Жовкві, який в той час опікувався церквами, були два принципових питання: 1 - як проходитиме процес узгодження органу управління для транскордонних об'єктів (про це ні в Законі, ні в Постанові Уряду нічого немає, а такі об'єкти розглядаються як єдине ціле) і в який спосіб поєднати вимоги номінаційного подання з пропонованим порядком; 2 - як може управляти цінністю в Списку ЮНЕСКО не власник об'єкта, який може бути вибраний за результатами розгляду подань Міністерством культури. Це серйозне питання, оскільки така двозначність закладає конфліктні ситуації, наприклад, в містах зі Списку (Львів чи Одеса) та й для будь-якого іншого об'єкта. В цій ситуації, вважаємо, що існування Міжнародної реставраційної ради має сенс, і незалежно від реалізації законодавчих норм в Україні вона виконуватиме свою роль, при потребі допоміжну.

Управління цінністю ЮНЕСКО передбачає багато елементів, на окремих з яких варто зупинитись. За основу треба взяти критерії, які випрацювані спільно з польськими колегами з врахуванням всього обсягу характеристики окремих об'єктів.

1) Збереженняпам'яток, їхформи та конструкції. Для збереження цінності номінаційне подання визначає основні періодичні заходи для постійного обслуговування храмів, які включають:

- Проведення щорічних оглядів стану майна традиційним куратором та державними охоронними службами;

- Періодичні перевірки (відповідно до технологічних вимог) ефективності технічних установок а також системи блискавкозахисту, протипожежного захисту, протизламної та іншої сигналізації (фінансується власником та виконується спеціалізованими службами);

- Деканатські та єпархіальні візитації - внутрішньоцерковні інспекції, що випливають із канонічного права, головною метою яких є нагляд за служінням у парафії, а також моніторинг збереження історичної будівлі та її тканини, а також її інтер'єру;

- Регулярний нагляд, що здійснюється органами самоврядування, органами влади та їхніми адміністративними органами щодо дотримання принципів землекористування, визначених місцевими планами землекористування (цей нагляд включає утримання доступних зон на певних об'єктах, включаючи краєвиди);

- Періодичне повторне просочування покрівельного покриття консервантами, перевірки та технічне обслуговування систем водовідведення.

Технічний стан церков з українського боку гірший, ніж з польського. Причин цього є багато - від фінансових (в Польщі працює принцип - для об'єктів ЮНЕСКО - кошти в першу чергу і скільки треба), до загального рівня розуміння спадщини (особливо в діючих храмах). Тому питання консервації та реставрації об'єктів на порядку денному в першу чергу регіональних органів влади. Періодично виділяються кошти на дослідницькі, проектні та реставраційні роботи церков в Дрогобичі, Потеличі, Рогатині, Нижньому Вербіжі, Маткові. На завершенні перебувають реставраційні роботи на церкві в Жовкві, які фінансує Державний бюджет через Міністерство культури та інформаційної політики України і частково Інститут «Полоніка» (Варшава).

На кожному об'єкті автори проектних рішень проводять науково - дослідні роботи - геодезичні, архітектурні, археологічні, спеціальні дослідження деревини тощо. Як правило, в кожному храмі пошкоджені і стали непридатними для експлуатації підвалини та частково підлоги, які треба було замінити. В ході реставрації церков в Потеличу та Жовкві реставратори зіткнулись з великим обсягом пошкодженої деревини в стінах і банях (зокрема в Жовкві). Тут пошкоджені конструктивні вузли з'єднань балок, зігнилі самі бруси. Ці елементи були замінені. В Потеличу ця проблема зовсім гостра, бо північна стіна церкви декорована поліхромією XVII ст., а знадвору балки пошкоджені і деструктовані на значну глибину Герич В., Піньковський С. (2021). Дерев'яні церкви як об'єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - ок-ремі кроки з відродження. Збірник матеріалів засідання Міжнародної реставраційної ради Місця Всес-вітньої спадщини ЮНЕСКО «Дерев'яні церкви Карпатського регіону Польщі та України 15-17 листопа-да 2021 року". Вид-во «Растр-7», Львів, с. 131-150..

З українських церков необхідно провести реставраційні роботи на церкві в Маткові, Ясіні, Нижньому Вербіжу та Ужку. Звичайно, на першому плані при проведенні відповідних робіт забезпечення збереження розмірів, вигляду та автентики. В 2022 році здійснено сканування усіх храмів з українського боку (крім Ужка) за кошти польського бюджету через Інститут «По - лоніка». Усі храми за допомогою міжнародних організацій забезпечені вогнегасниками.

2) Збереження внутрішнього оздоблення. Усі церкви східної традиції мають в інтер'єрах іконостаси, як правило, багато декоровані і з великою кількістю ікон. За період перебування в Списку ЮНЕСКО спеціалізованими організаціями відреставровані іконостаси в Дрогобичі та Жовкві (ще не встановлені), частково реставрувався іконостас в Рогатині. Виконано також роботи з реставрації багатого поліхромного розпису в Дрогобичі. Окремі ікони, церковні меблі та інші елементи знаходяться також під наглядом.

3) Забезпеченнядомінантнихпозицій в оточуючомуландшафті в першу чергу в селах. Як уже згадано вище, усі храми мають затверджені межі та режими охоронних зон. Так само виглядає ситуація в Польщі. Проте польські колеги протягом останніх років приділили велику увагу розробці проектної документації з поглибленого опрацювання цих зон з визначенням перспектив їх забудови і впорядкування. Така документація сьогодні виготовлена для церков в

Польщі - Брунари, Хотинець, Квятонь, Овчари, Поврозник і в Україні для церкви в Рогатині. У нас також є опрацьована концепція прилеглої території з включенням ще однієї дерев'яної церкви в м. Дрогобич. В перспективі такий поглиблений погляд на буферну зону з рекомендаціями потрібний для всіх храмів номінації.

Необхідно відмітити, що ми не спостерігаємо за ці роки грубого порушення режимів забудови в буферних зонах наших церков, в першу чергу в частині поверховості, проте окремі дисонуючі елементи появились в Дрогобичі та Рогатині.

4) Збереженняпервісноїфункціїхрамів для наданнярелігійнихпослуг. З усього масиву обєктів номінації усі храми забезпечують первісну функцію - релігійні послуги. Але в окремих з них, які сьогодні є музейними об'єктами - Дрогобич, Рогатин, Радруж, релігійні обряди здійснюються періодично, на окремі свята або родинні урочистості.

5) Інше.

- Промоційна робота. Це важлива частина діяльності з популяризації українського дерев'яного сакрального мистецтва. Вона включає в себе створення та показ виставкового матеріалу (планшетна виставка про Місце показана в Києві, в т. ч. в Адміністрації Президента України, у Львові, в Івано-Франківську, Жовкві, за кордонами країни); публікації - виготовлено кілька зразків буклетів про об'єкти Списку всесвітньої спадщини польською, українською, німецькою мовами, збірник брошур «Шляхи дерев'яної сакральної архітектури Карпат України» з включенням цих храмів, видано декілька наукових збірників про дерев'яні церкви з аналізом об'єктів Списку, проведено декілька широких конференцій¹¹. Усі об'єкти ознаковані стендами на двох мовах.

Необхідно відмітити добрий досвід використання дерев'яної архітектури, в тому числі храмів, в Польщі. За допомогою місцевих органів влади та інституцій культури створені і добре функціонують «Шляхи дерев'яної архітектури» в Підкарпатському та Малопольському воєводствах, в які входять різноманітні пам'ятки - костели і церкви, двори і корчми, скансени, вілли тощо. Турист має можливість відвідати ці об'єкти, отримати супровідні послуги. Фінансування таких туристичних маршрутів комбіноване - з внесків місцевих гмін, які об'єднані в спілки, держави та інституцій культури. Частина коштів повертається з квитків Див. наприклад: (N.A.) (2015). Studiumkonserwatorsko-krajobrazowedlacerkwipw. ZeslaniaDuchaSwi^tego w Rohatynie, dobraswiatiwegodziedzictwa UNESCO. NarodowyInstytutDziedzictwa, Науково- дослідний інститупам'яткоохорониих досліджень. Warszawa-Lwow. Див.: (N.A.) (2005). SzlakArchitekturyDrewnianej. Przewodnik.Wydanie I. UrzadMarszalkowskiWojewodztwaMalopolskiego, Krakow, 294 s..

- Робота з громадами в діючих храмах. За влучним висловом проф. БогумілиРоуби (Польща), яка багато зусиль посвятила популяризації культурної спадщини - суть роботи з охорони сакральної пам'ятки - це робота із священиками і людьми Rouba B.J. (2000). Pilggnacjaswiatyni. Ksiqzkadlaksigzy.TorunskieWydawnictwoDiecezjalne, Torun, 128 s.. В цілому в діючих храмах у громад, священиків є розуміння того, яку цінність вони мають у власності або користуються нею, однак потрібний постійний нагляд за тим, щоб ініціатива людей вписувалась в засади збереження пам'ятки. Автор цього тексту став прихожанином церкви св. Трійці в Жовкві з метою такого нагляду. Вважаємо, що діалог, а не вказівки чи примус має бути вирішальним механізмом управління об'єктами цієї цінності Списку всесвітньої спадщини.

Храми є живими організмами, де зберігається як первинна зовнішня форма, так і відповідне наповнення для здійснення літургічних обрядів. При цьому в окремих з них до сьогодні живі древні традиції та обряди. Проте в останній час постала проблемна ситуація навколо церкви у с. Ужок на Закарпатті, яка є у власності громади УПЦ Московського патріархату. Громада не дозволяє здійснювати будь-які роботи на храмі, припинила доступ пам'яткоохоронців до нього. Очевидно, що це загострення викликано російсько-українською війною та посиленням негативного ставлення суспільства до ворожої Україні російської церкви і вимагає делікатного вирішення.

6) Додаткові механізми управління.

- Розподілзавдань на етапи. В номінаційному поданні по кожному храму визначені етапи виконання тих чи інших робіт - на два роки, п'ять років і перспективу. Завдання в рамках цих етапів в більшості є орієнтовні в зв'язку із складністю передбачення фінансування як правило коштовних реставраційних робіт.

- Моніторинг. Особливо важливо було передбачити і визначити, у яких випадках результати моніторингу вплинуть на спосіб охорони культурної спадщини. Йдеться про регулярну фіксацію усіх подій, що відбуваються на об'єктах та в їх оточенні. Моніторинг планувався таким чином, щоб дозволити оцінити такі параметри, як: ефективність захисту (порівняння отриманих результатів з прогнозованими), ефективність застосованих заходів, зміни стану майна, туристичний тиск, екологічні загрози, стан буферної зони.

В даний час представники робочої групи з обох сторін готують періодичний звіт в Центр Всесвітньої спадщини в Парижі про десять років перебування цієї номінації в Списку Всесвітньої спадщини, в якому широко і дуже детально висвітлюються усі сторони функціонування цієї цінності.

Висновки та пропозиції

А. Невеликий по часу, але дуже важливий по суті період перебування храмів польсько - українського прикордоння в Списку Всесвітньої спадщини показав, що, незважаючи на усі проблеми сьогодення, обом державам та власникам об'єктів вдалось забезпечити збереження цінності для передачі її наступним поколінням. Досвід цієї польсько-української співпраці свідчить, що навіть найскладніші проблеми при добрій волі можна успішно вирішувати.

Б. Специфічний орган управління номінацією «Дерев'яні церкви Карпатського регіону Польщі та України» - Міжнародна реставраційна рада склала екзамен на зрілість і має право існувати далі. Більше того, вона може бути моделлю для подібних об'єктів в майбутньому, зокрема в розроблених номінаційних поданнях на парк «Софіївка» в Умані та «Тіра - Білгород (Аккерман), на шляху з Чорного до Балтійського моря». Ці два об'єкти мають шанси стати транскордонними в Списку ЮНЕСКО разом з відповідниками в Польщі.

Досвід, отриманий в ході управління цією групою сакральних об'єктів Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, дозволяє запропонувати наступне:

- допрацювати Постанову Уряду щодо управління об'єктами Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в частині усунення конфліктних положень та управління транскордонними цінностями;

- організувати майданчик для діалогу «культура - церква» на національному або регіональних рівнях. Це можуть бути періодичні конференції, поєднані з виставковими та іншими заходами;

- запровадити систему заохочень в трикутнику церква - охоронець пам'яток - виконавець. Добрі практики треба підтримувати та заохочувати;

- розширити навчальну та популяризаторську роботу серед релігійних громад;

- підготувати і підписати Меморандуми про взаєморозуміння між всіма зацікавленими сторонами по кожному об'єкту;

- розробити програму створення регіональних шляхів дерев'яної архітектури;

- створити Центр дерев'яної сакральної архітектури, де може зосередитись інформація та знання в цій сфері, а також постійно діюча «майстерня» для популяризації та навчання.

Список джерел

1. Герич В.П. (ред.) (2012). Феномен дерев'яної церкви: Збірник статей міжнародної наукової конференції. Вид-во «Растр-7», Львів, 178 с.

2. Герич В.П. (ред.) (2021). Збірник матеріалів засідання Міжнародної реставраційної ради місця Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Дерев'яні церкви Карпатського регіону Польщі та України 15-17 листопада 2021 року». Вид-во «Растр-7», Львів, 216 с.

3. Герич В., Піньковський С. (2021). Дерев'яні церкви як об'єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - окремі кроки з відродження. Збірник матеріалів засідання Міжнародної реставраційної ради Місця Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Дерев'яні церкви Карпатського регіону Польщі та України 15-17 листопада 2021 року». Вид-во «Растр-7», Львів, с. 131-150.

4. Драган М. (2014). Українські деревляні церкви. Генеза і розвій форм: в двох частинах. Вид. Савчук О.О., Харків.

5. Закон України «Про охорону культурної спадщини» (2000). Відомості Верховної Ради України (ВВР), №39, с. 333.

6. Постанова КМУ від 24 липня 2019 р. №805 «Деякі питання охорони та збереження об'єктів всесвітньої спадщини». Available from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/805-2019-%D0% BF/ [5 March 2023].

7. Розпорядження КМУ від 8 червня 2005 р. N183-р Київ «Про схвалення Концепції Державної програми збереження та використання пам'яток дерев'яної сакральної архітектури на 2006-2011 роки». Available from: https://zakon.rada.gov. Ua/laws/show/183-2005-%D1% 80#Text [5 March 2023].

8. NarodowyInstytutDziedzictwa (2023). Park Muzakowski. RadaParku. Available from: https://parkmuzakowski.nid.pl/rada-parku/ [5 March 2023].

9. Rouba B.J. (2000). Pilqgnacjaswiatyni. Ksiqzkadlaksiqzy. TorunskieWydawnictwoDiecezjalne, Torun, 128 s.

10. (N.A.) (2015). Studiumkonserwatorsko-krajobrazowedlacerkwipw. ZeslaniaDuchaSwiqtego w Rohatynie, dobraswiatiwegodziedzictwa UNESCO. NarodowyInstytutDziedzictwa, Науково-дослідний інститупам'яткоохорониих досліджень. Warszawa-Lwow.

11. (N.A.) (2005). SzlakArchitekturyDrewnianej. Przewodnik. Wydanie I. Urz^dMarszalkowskiWojewodztwaMalopolskiego, Krakow, 294 s.

12. UNESCO (2013). Decision 37 COM 8B.37. Wooden Tserkvas of the Carpathian Region in Poland and Ukraine (Poland/Ukraine). Available from: https://whc.unesco.org/en/decisions/5165 [5 March 2023].

13. (N.A.) (2011). WoodenTserkvasoftheCarpatianRegionInpolandendUkraine. CulturalPropertyoftheRepublicofPolandendUkraineforinclusionintheworldHeritageList. Warsaw - Kiev, 288 p.