Аналіз представлення національної ідентичності й культурної спадщини в образотворчих мистецтвах країн Балтії та України

ANALYSIS OF THE REPRESENTATION OF NATIONAL IDENTITY AND CULTURAL HERITAGE IN THE FINE ARTS OF THE BALTIC COUNTRIES AND UKRAINE

The article is devoted to the study of the features of the representation of national identity and cultural heritage in the visual arts. The author explores this problem on the basis of Ukraine and the Baltic countries. The purpose of the work is to analyze the coverage of this problem in the scientific literature, the features of the presentation of modern works on the Internet, and a comparison of the nature of the representation of national identity and cultural heritage in the fine arts of these countries. The research methodology is based on a comparison of the results of scientific research and the works of contemporary artists, which required the ordering and understanding of various types of sources. The reasons for the appeal of artists to the cultural heritage, the features of the actualization of the issues of national identification of countries through art, and the current trends of these processes were determined. The author analyzes the conditions for the perception and development of ideas of identification through art in Ukraine and the Baltic countries. Ukraine is distinguished by a more active and independent position on the revival of national traditions. The Baltic countries continue to feel the influence of the Soviet past on cultural practices through cooperation with the Russian Federation, which presents its vision of the development of the national art of these countries in a pro-Russian direction, trying to interpret each message as nostalgia for the Soviet past, despite the author's intention. In addition, the artists of the Baltic countries are more inclined in their work to follow the pan-European trends. The development of visual arts in Ukraine since independence, and especially in the context of a full-scale war, more confidently follows the path of reflection of identity. Based on the centuries-old cultural heritage, artists find renewed meanings and expression of national traditions in visual forms. The prospect offurther research consists in a detailed study of the forms of reflection of national identity in various types of fine arts; identifying the distinctive features inherent in different regions of our country; identifying the impact of these trends on the recognition of Ukrainian culture around the world.

Key words: fine arts, national identity, cultural heritage, artistic practices, Ukraine, Baltic states.

Постановка проблеми

Національна ідентичність може відображатися в різних сферах культури. Однією з показових є образотворче мистецтво, в якому протягом віків формувалося самовираження характеру нації, світоглядних і релігійних змістів, відчуття себе у всесвітньому політичному просторі. В Україні й у країнах Балтії ці процеси активізувались неодноразово за всю їхню історію. Вони були пов'язані з виборюванням незалежності, що обумовлювало патріотичний підйом, який зі свого боку актуалізував найбільш яскраві національні прояви в мистецтві.

Культурна спадщина - це вмістилище пам'яті народу, скарбниця його духовного надбання, що виражається в різних сферах життя. Образотворче мистецтво протягом багатьох століть вбирало в себе національний колорит, який формувався на основі прадавніх традицій, первісних уявлень людини про світ і своєї значущості в ньому, природне оточення з його кольорами й формами життя. Додатково до цього доєднувались соціальні основи побудови суспільства, прийнятного для кожного народу. Українці завжди відрізнялися своєю волелюбністю, прагненням незалежності, що й відобразилось в образотворчому мистецтві минулих віків і продовжує транслюватися сьогодні.

Країни Балтії також мали складну історію, впродовж якої відчували на собі тиск із боку завойовників, що призводило до насильницьких втручань у традиційну культуру і водночас сприяло відродженню культурних традицій і переосмисленню себе як нації загалом.

Окремо слід згадати загальну тенденцію глобалізації, що характеризується стиранням кордонів, яка заразом провокує втрату національних основ ідентичності в рамках сучасної всесвітньої культури. Це також дало додатковий поштовх до звернення до свого коріння, культурних першоджерел, завдяки чому посилиться автентичне звучання сучасних мистецьких практик.

Аналіз досліджень

Різним аспектам теми пошуку етнонаціональної й культурної ідентичності в образотворчому мистецтві присвячено багато робіт вітчизняних і зарубіжних дослідників.

Р Шеретюк докладно розглядає поняття національної ідентичності, аналізуючи визначення різних авторів. Вона акцентує на характерних рисах українського національного мистецтва, що є одним з інструментів ідентифікації (Шеретюк, 2021). Стаття А. Зіненко присвячена дослідженню феномену ідентичності та його відображенню в сучасному українському мистецтві. Автор відстежує еволюцію поглядів науковців на цей феномен, аналізує форми його застосування з метою вивчення сучасного мистецтва (Zinenko, 2020). О. Тєлушкіна у своїй роботі визначає ступінь дослідженості проблеми прояву українських національних рис у сучасному образотворчому мистецтві. Вона дійшла висновків, що в цьому плані різні галузі й напрямки досить нерівномірно вивчені (Тєлушкіна, 2023). О. Самбірська розглядає побутовий живопис, історію його становлення й розвитку в Україні. Дослідниця підкреслює значення цього жанру у відображенні національної ідентичності й культурної самобутності українського народу (Самбірська, 2018). Дослідження А. Бренюк присвячено українській обрядовості, що привертала увагу митців ще з XVIII ст. і дотепер. В статті визначена роль народної культури й обрядів у формуванні національного образотворчого мистецтва України, розроблена типологія образів народних звичаїв, до яких найчастіше зверталися митці, проаналізована композиційна побудова творів (Бренюк, 2021). О. Ясенєв дав загальну характеристику розвитку образотворчого мистецтва в Україні в часи незалежності. Він відзначає тенденцію до активного творчого пошуку й відмову від стереотипів, що навіть вилилося у формування нових стилів у сучасному вітчизняному мистецтві (Ясенєв, 2021: 173).

Т. Кецис розглядає латиський фольклор, народний орнамент і міфологію як символічну основу, на якій етнічні латвійські художники протягом десятиліть будують національну особливість образотворчого мистецтва (Kencis, 2015). Т. Горбуль і С. Русаков займаються дослідженням цифровізації як глобального тренду початку ХХІ ст. з метою створення культурної моделі для збереження й популяризації культурної спадщини (Gorbul, Rusakov, 2022). Окремим джерелом інформації в роботі виступають інтернет-ресурси, на яких представлені роботи митців та огляди тематичних виставок (сайти профільних музеїв, мистецьких галерей тощо) (Мамонова, 2021).

Отже, питання вираження національної ідентичності й культурної спадщини в образотворчих мистецтвах обраних країн представлені фрагментарно й потребують узагальнення для визначення спільних і відмінних рис.

Мета статті - проаналізувати форми вираження національної ідентичності й представлення культурної спадщини в образотворчому мистецтві шляхом порівняння мистецьких практик України та країн Балтії.

Виклад основного матеріалу

Національна ідентичність - складний і багатогранний феномен, комплекс символів, що створює в людини відчуття належності до певної спільноти - «однієї національності» (Балтазюк, 2019). «...невід'ємною ланкою творення національної ідентичності є така компонента як мистецтво, що виступає одним із вагомих інструментів становлення самосвідомості індивіда, засобом його самоутвердження у світі» (Шеретюк, 2021: 241), - наголошує Р. Шеретюк. Поняття «національних рис» у мистецтві є складним, оскільки охоплює не тільки виразні художні засоби, теми, етнічні елементи чи фольклорні мотиви, а також культурні, філософські й психологічні аспекти. Всі вони дозволяють говорити про формування національної ідентичності на основі мистецьких практик. О. Тєлушкіна наголошує, що цілісне уявлення про наявність національних рис у сучасному образотворчому мистецтві України повинно базуватись на культурологічному контексті (Тєлушкіна, 2023: 153).

Одним із джерел натхнення для українських митців впродовж століть слугували давні звичаї й обряди, що складали традиційне повсякдення. Митці намагаються передати у своїх творах національну самобутність українського народу, мальовничість місцевих краєвидів (Бренюк, 2021). Твори виконуються за допомогою різноманітних технік живопису й графіки, серед яких переважає техніка олійного живопису, оскільки вона найбільше відповідає колориту й піднесеності українських народних свят, звичаїв та обрядів.

Жанр побутового живопису завжди відігравав значну роль у культурному житті українського народу, він відображав мистецькі потреби, художній і суспільний розвиток. О. Самбірська визначає його як «основу для формування самобутньої національної свідомості» українців (Самбірська, 2018: 152). Вона підкреслює, що твори побутового живопису вплинули на націєтворчі процеси на теренах України. Запровадження української тематики сприяло збереженню етнічної культури й ідентичності українців. О. Ясенєв вказує на те, що зі здобуттям незалежності прагнення національної ідентичності й самовизначення відобразилися у зверненні митців до історії, традицій і звичаїв українського народу (Ясенєв, 2021: 173). Також можна ще підкреслити значення всього різноманіття культури й побуту окремих регіонів. Багато митців акцентують увагу на відродженні й промоції найяскравіших особливостей різних куточків України, звісно, передовсім звертаючись до свого краю.

Значну роль в українському живописі відіграють образи тваринного світу. Вони демонструють шанобливе ставлення до матері-природи й можуть вважатися відгуками давніх язичницьких культів. Зустрічаються різні інтерпретації цих образів: у Лариси Хіміч - це звернення до скіфського звіриного стилю, Оксана Збруцька згадує трипільську орнаментику, Марія Приймаченко зображує фантастичних звірів і зооморфних істот, у творах Романа Романишина та Яреми Хруща панує атмосфера первісного тотемізму.

Особливістю творів українських художників можна вважати їхнє наближення до християнської іконографії, використання сакральних мотивів, яскравої теплої колірної палітри. Все це є відображенням української етноментальності, де присутнє намагання відійти від сучасного світу, наблизитись до свого коріння, відчути гармонію з природою і космосом. Дослідники називають такі прояви національних рис у сучасному українському образотворчому мистецтві: символи, характерні для трипільської культури й епохи Київської Русі (Зіненко, 2021); ознаки стилю козацького бароко. Серед традиційних національних тем в українському мистецтві можна назвати: козацьку тематику (Запорізька Січ, козацька вольниця, козак Мамай), теми фольклорних творів, слов'янську міфологію, український пейзаж. Окремо слід згадати сучасний духовний живопис України, оскільки він зберігає національні традиції.

Зі здобуттям Україною незалежності в мистецтві активізувався процес повернення із забуття імен, творів і стилів. Нові напрями базуються на результатах мистецьких, культурологічних й етнографічних розвідок. Актуальності набули образотворчі напрями й течії, що містять етнічні елементи, переосмислення й трансформацію прадавніх загальнокультурних і мистецьких традицій. Серед них можна назвати неоархаїку, неопримітивізм, неовізантинізм, неофольклоризм, етнофутуризм тощо.

Тенденції ідентифікації нації через мистецтво й культурну спадщину отримали поширення ще в ХІХ - на початку ХХ ст., що було пов'язано з проголошенням політичної незалежності, якій передували процеси соціальних та ідеологічних змін, пов'язаних з пробудженням національної свідомості (Kencis, 2015: 56). Т Кецис наводить різні національні стратегії створення символічної спадщини, запозичень й адаптації інтернаціональних стилів і жанрів у національному мистецтві Латвії. Він поєднує народний фольклор і латвійську історію мистецтва як основу для конструювання латвійської національної ідентичності, що дозволяє фіксувати передачу певних образів. Дослідник виділяє кілька версій вираження національної мистецької ідентичності, які співіснують у Латвії: через форму (розробка певних етнографічних зразків орнаменту) або через зміст (охоплює широкий діапазон: від місцевих пейзажів і людей до мотивів стародавньої історії, фольклору й міфології) (Kencis, 2015: 65-72). Політика ідентичності в країнах Балтії формується на відчуттях попередніх загроз, якими насичена їхня історія. Тому художники досить часто звертаються до сімейних історій, побуту пересічних громадян, особистої й колективної пам'яті народу. Тобто побутовий жанр також відіграє тут значну роль.

Розглянемо сучасні приклади, що були репрезентовані на мистецьких заходах. У Латвійському національному художньому музеї (Рига) проходила виставка «Дикі душі. Символізм у мистецтві країн Балтії» (21.11.2020 р. - 04.05.2021 р.). Проєкт присвячений сторіччю усіх трьох країн Балтії і попередньо був представлений в Музеї д'Орсе в Парижі. Країни Балтії - Литва, Естонія й Латвія - стали незалежними республіками невдовзі після закінчення Першої світової війни. Виставка «Дикі душі» знайомить із символізмом у балтійському мистецтві періоду з 1890-х до 1930-х рр. Метою й основною ідеєю проєкту є демонстрація високого професійного рівня мистецтва, що виникло в країнах Балтії, та виявлення його відмінних рис у загальноєвропейському контексті. Спираючись на народну культуру, фольклор і місцеві казки, а також унікальні природні пейзажі, створювалися справді оригінальні витвори мистецтва. Латвія була презентована творчістю таких видатних митців: Яніса Розенталса, Вільгельма Пурвітіса, Йоганна Вальтера, Ріхарда Заріньша, Густава Шкільтерса, Теодора Залькалнса, Петеріса Крастіньша, Рудольфа Перле, Теодорса Удерса, Александра Романса й Сигізмунда Відбергса. Литва - такими яскравими класиками символізму, як Мікалоюс Константінас Чюрльоніс, Фердинандас Рушчікас (Фердинанд Рущиц), Пятрас Калпокас, Станіслав Яроцький, а Естонію представляли Крістіян Рауд, Оскар Калліс, Конрад Вільгельм Мягі та інші.

На виставці «Натюрморти з національних мотивів», що відкрилась в Естонському музеї прикладного мистецтва й дизайну (Таллінн) 2 квітня 2023 року, художник Яанус Самма представив дванадцять тематичних композицій, ґрунтованих на його особистому досвіді й матеріалах, відібраних із колекцій естонських музеїв. Самма дослідив використання національних візерунків і форм в естонському прикладному мистецтві та графіці періоду 1930-1950-х рр. Три нові роботи, створені для цієї виставки, присвячені національним художнім канонам, їхньому переосмисленню в контексті сучасних тенденції. Для інтерпретації історичного матеріалу були запрошені й інші естонські художники: Едіт Карлсон, Анна-Марі Лійвранд й Урмас Люйс.

У Художньому залі Рійгікогу (Таллінн) пройшла спільна виставка графіків Кайї Кеса, Хелен Таго й Ліллі-Крит Репнау «Спогади про ландшафти» (Malestused maastikest) (25.01.2023 р. - 23.03.2023 р.), яка отримала свою назву від однойменної серії робіт Ліллі-Крит Репнау. Графічні листи було створено навесні 2022 року. На них зображені міські й природні ландшафти Таллінна, Ляене-Вірумаа й Нарви, що пов'язують їх у єдине ціле. Хелен Таго у своїй графічній інсталяції розглядає Нарву крізь концепцію сліпих плям. Величезні нічні метелики Кайї Кеса, виконані в техніці мокуліто, одночасно таять у собі надію й змушують задуматися про швидкоплинність життя. На творчість Хелен Таго значно вплинули дитячі спогади про покинуті ландшафти, пустирі й міські пейзажі, їхні упорядковані ритми й проміжні простори, непомітні, коли розглядати вперше. Тобто ідентичність в роботах естонських митців транслюється за допомогою пам'яті й традиційного середовища, що було притаманно й народному мистецтву.

Зараз у павільйоні Ласнамяе Талліннського будинку мистецтва відбувається групова виставка «Обіймай мене ніжно» (7.07.2023 р. - 24.09.2023 р.). Представлені на ній роботи торкаються різних питань соціальної сфери життя, включно з темами мови й етнічної приналежності. Серед учасників Морта Йонінайте, Сандра Косоротова, Кейа Маасік, Марко Мяетамм, Сара Німм та інші. Куратор виставки Сійм Прейман наголошує на тому, що культурна спадщина сприяє збереженню духовних цінностей нації, презентує її як у своєму середовищі, так і на світовій арені. І сучасне мистецтво постійно до неї звертається, запозичуючи незримі на перший погляд емоційні повідомлення зі зрозумілим для громадянина саме цієї країни контекстом.

Руйнування природного середовища й зміна традицій сприймаються митцями як виклик, відповідь на який вони шукають саме у зверненні до національного культурного надбання. Фактично національна ідентифікація стає своєрідним психологічним захистом від сучасних соціальних проблем, дає поштовх для розвитку самосвідомості.

В глобалізованому сучасному світі культурна ідентифікація передбачає також плідну співпрацю. Особливо це стосується збереження спадщини та її промоції. Україна та країни Балтії, як було визначено на основі проведеного дослідження, мають спільні риси в сучасному прагненні до самовизначення. Тому актуальними й перспективними є питання обміну досвідом у цій сфері. Т Горбуль і С. Русаков наголошують на можливості формування нових змістів за допомогою дослідження взаємозалежних культурних процесів - репрезентації спадщини й виходу завдяки цьому на питання національної ідентичності, яке особливо гостро постало зараз, коли в Україні руйнуються й втрачаються пам'ятки, а загального електронного реєстру об'єктів культурної спадщини й стратегії їх оцифрування не існує. Автори проаналізували досвід Естонії (музейна інформаційна система MuIS, п'ятирічний план дій для оцифрування культурної спадщини на 2018-2023 рр.), Латвії (проєкт «Оцифрування контенту культурної спадщини»), Литви (створення Ради з оцифрування литовської культурної спадщини, віртуальна електронна інформаційна система культурної спадщини VEPIS, музейна інформаційна система ЛІМІС) і довели, що такий підхід сприятиме зміцненню технологічних і культурних інновацій у сфері охорони й популяризації культурної спадщини України. Окрім реального доходу для креативних індустрій (економічна цінність), цифровий реєстр стане також ресурсом для створення нових смислів (символічна цінність) (Gorbul, Rusakov, 2022).

Висновки

Питання відображення ідентичності набувають великої актуальності у сфері образотворчого мистецтва після набуття державами незалежності, що обумовлено бажанням визначити своє місце в загальному світовому культурному просторі, продемонструвати найбільш виразні риси національної культури. Культурна спадщина - це той скарб, що увібрав у себе найбільш яскраві маркери ідентичності нації. Тому до неї звертаються митці, визначаючи напрям розвитку культурних традицій своєю творчістю. Характер запозичення й інтерпретації глибинних змістів традиційної культури обумовлений не лише креативністю автора, але й загальними особливостями розвитку сучасної культури в тій чи іншій країні.

Визначено спільні риси цього процесу в Україні та країнах Балтії. Всі вони мали загальне авторитарне радянське минуле, яке суттєво знівелювало притаманні кожній нації культурні надбання, відокремило їх від загальних світових культурних процесів. І звільнення від тотального тиску призвело до активізації внутрішнього руху в напрямку пошуку своєї культурної ідентичності. В образотворчому мистецтві відобразились: традиційна символіка (кольори, знаки, тварини), релігійні аспекти культури (прояви вірувань й обрядовості), орнаментика. Можна спостерігати як пряме використання впізнаваних елементів (знаків, символів, мотивів), так і завуальоване запозичення давніх змістів, притаманних релігії й первісному людському світогляду.

Серед відмінностей слід зазначити більш значний вплив проросійських настроїв у країнах Балтії під «прикриттям» туги за радянським минулим, що також стало частиною історії становлення мистецтва цих країн. Цьому сприяла велика кількість виставок на території рф, і представлений в інтернеті й пресі їхній огляд має відповідний контекст, як можна зрозуміти, вигідний саме російській стороні. Однак розглядаючи роботи митців з інших позицій, можна побачити риси, притаманні саме національному мистецтву з давнім корінням та відповідним історичним нашаруванням. Крім того, образотворче мистецтво цих країн розвивається в загальноєвропейському ключі, що також певним чином зменшує виразність проявів автентичних рис.

Розвиток образотворчого мистецтва в Україні з моменту набуття незалежності, і особливо в умовах повномасштабної війни (проєкт УКФ «Мистецтво перемоги»), більш впевнено йде шляхом відображення ідентичності. Використовуючи багатий матеріал багатовікової спадщини народного мистецтва, митці оновлюють його змісти й вираження у візуальних формах.

Подальші дослідження орієнтовані на більш детальний розгляд форм відображення національної ідентичності в різних видах образотворчого мистецтва, відмінних рис, притаманних різним регіонам нашої країни, та впливу цих тенденцій на визнання української культури в усьому світі.

Список використаних джерел

1. Балтазюк І. Роль символу у процесі збереження історичної пам'яті та культури. Мистецтвознавство України. 2019. № 19. С. 43-47. URL: https://doi.org/10.31500/2309-8155.19.2019.185966 (дата звернення: 13.07.2023).

2. Бренюк А. Г Народні звичаї та обряди в творах українських художників. Молодий вчений. 2021. № 10 (98). С. 225-229. URL: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2021-10-98-47 (дата звернення: 13.07.2023).

3. Зіненко Т. М. Художник Микола Теліженко на симпозіумах монументальної керамічної скульптури в Спішному. Сучасне українське мистецтво: концепти, стратегії, візуальні практики: збірник матеріалів VII Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Черкаси, 11-12 листопада 2021 р.). Черкаси, 2021. С. 77-81. URL: http://reposit.nupp.edu.ua/bitstream/PoltNтU/10635/конф_Черкаси_2021_77.pdf (дата звернення: 13.07.2023).

4. Мамонова Г «Сучасне українське мистецтво - це територія розширених етичних рамок». Інтерв'ю з Ксенією Малих. Суспільна культура. 9 квітня 2021. URL: https://suspilne.media/120488-sucasne-ukrainske-mistectvo-ce-teritoriarozsirenih-eticnih-ramok-intervu-z-ksenieu-malih/ (дата звернення: 13.07.2023).

5. Самбірська О. Побутовий жанр українського живопису крізь призму націотворчих процесів. Молодь і ринок. 2018. № 8 (163). URL: https://doi.org/10.24919/2308-4634.2018.141894 (дата звернення: 13.07.2023).

6. Тєлушкіна О. А. Українські національні риси в сучасному образотворчому мистецтві як предмет наукових рефлексій. Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. 2023. № 45. С. 151-156. URL: https://doi.org/10.35619/ ucpmk.vi45.653 (дата звернення: 13.07.2023).

7. Шеретюк Р Феномен українського мистецтва в контексті формування національної ідентичності. Традиції та новітні технології у розвитку сучасного мистецтва. 2021. № 7. С. 240-244. URL: https://conf.artka.ck.ua/art/article/ view/523 (дата звернення: 13.07.2023).

8. Ясенєв О. П. Тенденції розвитку образотворчого мистецтва в часи незалежності України. Культура і сучасність. 2021. № 1. С. 170-174.

9. Gorbul T., Rusakov S. Cultural heritage in the context of digital transformation practices: experience of ukraine and the baltic states. Baltic Journal of Economic Studies. 2022. Vol. 8, № 4. Р 58-69. URL: https://doi.org/10.30525/22560742/2022-8-4-58-69 (date of access: 13.07.2023).

10. Kencis T. The Role of Folklore in the Formation of Latvian Visual Art. Folklore: Electronic Journal of Folklore. 2015. Vol. 62. P 55-80. URL: https://doi.org/10.7592/fejf2015.62.kencis (date of access: 13.07.2023).

11. Zinenko A. The identity as an art phenomenon. Paradigm of knowledge. 2020. Vol. 5, no. 43. URL: https://doi. org/10.26886/2520-7474.5(43)2020.17 (date of access: 13.07.2023).

1. Baltaziuk I. (2019). Rol symvolu u protsesi zberezhennia istorychnoi pamiati ta kultury. [The role of the symbol in the process of preserving historical memory and culture] Mystetstvoznavstvo Ukrainy - Art history of Ukraine, 19. 43-47. DOI: https://doi.org/10.31500/2309-8155.19.2019.185966