Особливості цифрового паблік-арту ХХІ століття: мистецтво фізичного та віртуального простору

Основна частина

паблік арт мистецтво цифровий

Актуальність теми дослідження. Взаємодія культурних практик з контекстом навколишнього середовища має давню історію, у якій новітній період є лише одним з етапів.

Повсякденне життя в сучасному світі коливається між міським громадським простором і цифровим публічним кіберпростором. У цей контекст включено публічне мистецтво, що відображає конфлікти та консенсус між цими двома сферами суспільства.

Одним з аспектів, який слід виділити як відмінну рису сучасної міської культури, є використання цифрових мобільних пристроїв відвідувачами в їхніх міжособистісних стосунках і в межах колективної діяльності в навколишньому громадському просторі.

Актуальність дослідження зумовлена, по-перше, об'єктивною значущістю проблематики взаємозв'язку мистецтва й технологій у сучасному світі, їх специфічних практик в умовах розвитку урбаністичного простору, а по-друге, необхідністю всебічного дослідження ролі сучасного паблік-арту на міжнародній художній сцені.

Аналіз досліджень і публікацій. Активний розвиток різноманітних напрямів паблік-арту протягом останнього десятиліття зумовив посилення наукового інтересу до багатьох аспектів. Так, наприклад, аналізу соціокультурного контексту й основних форм паблік-арту, а також дослідженню особливостей становлення та специфіки його функціонування в Україні присвячено наукові публікації Н. Мусієнко «Publicartу просторі сучасного міста. Київська практика» [3], А. Єфімової «Паблік-арт: перспективи та шляхи розвитку в Україні» [1]; зміни тематичного, естетичного та функціонального спрямування публічних зображень наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. в Україні аналізує М. Оспіщева-Павлишин у науковій статті «Зміни тематики, естетики та функцій публічних зображень у Києві через вплив соціокультурних процесів у суспільстві 19902010 років» [4]; деякі аспекти особливостей використання цифрових технологій у публічному просторі вивчає теоретик і практик вітчизняного паблік-арту О. Чепелик у дослідженні «Взаємодія архітектурних просторів сучасного мистецтва та новітніх технологій або мультимедійна утопія» [5], Т. Міронова в науковій публікації «Віртуальна і доповнена реальність у творчості українських мистців» [2] та ін.

Проте складність та багатоаспектність феномену паблік-арту на сучасному етапі вимагає подальшого дослідження, що передусім зумовлено швидкими темпами інтегрування інноваційних мультимедійних технологій у практику паблік-арту.

Мета статті - виявити особливості сучасних практик цифрового паблік-арту як однієї з нових форм мистецтва ХХІ ст., що активно взаємодіє з міським простором.

Виклад основного матеріалу. Паблік-арт - це мистецька практика втілення, вироблення, презентації, сприйняття та оцінки, що здійснюється в публічному просторі міського середовища (на вулицях, майданах та ін.) через традиційні (газети, радіо і телебачення) та нові (інтернет) засоби масової інформації [7, 58]. Вітчизняні дослідники визначають паблік-арт як «будь-який витвір мистецтва чи дизайну, що створює митець для того, щоб бути встановленим у публічному просторі, найчастіше просто неба, й орієнтований на непідготовленого глядача» [3, 136]

Ідеї паблік-арту характеризують сучасну культуру з погляду визначення в ній позицій художника й художнього об'єкта відносно глядача та відносно того середовища, у якому розміщено твір. У цьому контексті велику роль відіграє пошук шляхів взаємодії мистецтва й суспільства, від глядачів музейного простору до глядачів, які сприймають мистецтво середовища густонаселеного міського організму - публічного простору.

У процесі еволюції сучасного мистецтва публічний простір перейняв на себе функції матеріального вираження провідних ідей нового творчого мислення, спрямованого в бік самовизначення художньої форми, пошуку відповіді на питання про роль митця в сучасному суспільстві, у пошуках переосмислення історії мистецтва і можливого розширення його теоретичної бази. Проблематика публічного простору яскраво заявила про себе в процесі катетеризації видів мистецтва, завдяки розвитку ідеї про позиціювання довкілля як ідеального простору експонування творів, пов'язаних з категоріями об'єму та простору.

Цифрові практики паблік-арту, на думку закордонних дослідників, відрізняються розмаїттям, гнучкістю та стрімкістю оновлення, особливим інтерфейсом, можливістю організації баз даних та просторової навігації [11, 114].

Однією з основних характеристик цифрового паблік-арту є різноманітні інтерактивності: перформанси, віртуальні композиції та цифрові трансляції класичного мистецтва у відкритий міський простір, за межі традиційних кордонів (глядацького залу театру, музею та ін.).

Одними з популярних нині нових практик паблік-арту є трансмедіальні формати 3Б-графіки в міському просторі: цифровий перформанс (в уявних просторах цифровий контент доповнює перформанс), нет-арт, криптоарт, взаємозамінні токени (Non-FungibleToken) - цифрові активи, що дозволяють продавати цифрові товари, включно з творами мистецтва. Безумовним трендом цифрового паблік-арту є орієнтація митців на створення «гнучкого середовища» смартміста, у якому проявляється синтез принципів багатофункціонального дизайну постмодернізму з новими медіатехнологіями та цифровими техніками.

Водночас найкращим прикладом синтезу паблік-арту із цифровим дизайном міського та медіапростору лишається інтерфейс інтерактивного фасаду, цифрові інсталяції та віртуальні мости.

Паблік-арт, відображаючи стан культури, поєднує як пластичні, так і технологічні художні процеси. За М. Майлзом, концепція паблік-арт включає в себе кілька видів художнього втручання, від найбільш пластичних до технологічних, що доходять до перформативності, як мінлива і динамічна концепція. На його думку, це залежить і від сприйняття глядачем, перед яким експонується твір мистецтва, і самого архітектурного простору: «паблік-арт - це практика, що приймає соціальні та художні умовності, протиріччя, замасковані переміщенням у зовнішній художній простір (…) і як практику мистецтва як форми активності і стосунків» [12, 84].

Різноманітний досвід сучасного суспільства, згрупованого у великі фізичні спільноти, наприклад місто, що традиційно проявляється в паблік-арті, нині наявний у просторах для обміну та ітерації технологічних засобів, таких як пост-веб 2.0 [9, 1269] - нових платформ для спілкування, інтерпретації та використання різноманітних суспільних просторів. На думку дослідників, використання технологій займає значну частину щоденного життя - це зв'язок з інструментами, що забезпечують дублювання реальності, такими, як SecondLifeабо такими, що змінюють парадигми міжособистісних стосунків, такими, як соціальні мережі. Опосередкований досвід призводить до масифікації предметів, що полегшують використання і технологічну взаємодію, планшети, смартфони, портативні комп'ютери, ігрові та художні форми взаємодії. У цьому контексті виникають художні течії, які використовують нові медіа як посилювачі просторового досвіду.

Передумовами еволюції мультимедійних технологій, що відкривають нові перспективи для їх використання в публічному просторі, є: фізичні виміри та обчислювальна могутність; масифікація мереж та систем зв'язку, географічна прив'язка й моніторинг навколишнього середовища; розміщення великих екранів або адаптація фасадів; адаптація і підвищення надійності міського обладнання. Цифровий паблік-арт - це «піджанр паблік-арту, що створюється, керується і поширюється в кіберпросторі» [7, 57] з метою надання можливостей введення проєктів цифрового мистецтва в доступний для будь-якого глядача публічний простір. Так, наприклад, численні фестивалі цифрового паблік-арту дають можливість по-новому поглянути на звичний міський простір через доповнену реальність (зокрема засобом смартфона).

Сучасній паблік-арт зазвичай заохочує глядача долучатися до формування творів мистецтва відповідно до власних уподобань. У цьому процесі цифрове публічне мистецтво (DPA) бере на себе нову роль сполучника між людьми та мистецтвом, а публічний простір виступає як контекст взаємодії. У цифрову еру, незважаючи на провину, яку приписують новим технологіям у зменшенні соціальних контактів і деградації ідентичності публічних просторів, сьогоднішнє застосування нових технологій у публічному мистецтві часто справляє вражаючі та напрочуд позитивні впливи на почуття, сприйняття та поведінку людей. На думку дослідників, цифрове публічне мистецтво може стимулювати почуття людини, одночасно покращуючи невізуальні аспекти простору [8, 43].

Порівняно з традиційним паблік-артом у цифрового паблік-арту з'являються нові риси, серед яких назвемо інтерактивність, технологічність, динамічність та атрактивність. При цьому зберігається чітко окреслена соціальна спрямованість практик.

На відміну від традиційного паблік-арту, інтерактивний паблік-арт дає змогу глядачеві взаємодіяти з навколишнім світом; інтерактивність дозволяє паблік-арту оновлювати міський простір.

Технологічність являє собою основу для реалізації цифрового паблік-арту.

Використання технологій віртуальної реальності і механічних пристроїв управління дає можливість паблік-арту створювати інтерактивне середовище.

Динамізм посприяв зміщенню акценту із жорсткості й статичності традиційного паблік-арту.

Взаємодія із сучасним паблік-артом створює цікавий та інноваційний досвід.

Проаналізуємо рівень інтерактивності творів різних типів цифрового паблік-арту: інтерактивні твори мистецтва, зокрема скульптури, міські екрани, медіафасади, скульптури з підвісного волокна зі світловою проєкцією, звукові та світлові шоу з проєкційним мапінгом:

- інтерактивні твори мистецтва, зокрема скульптури: глядач перетворюється з

пасивного глядача на користувача, який взаємодіє з творами мистецтва. Наприклад, на Трафальгарській площі в Лондоні - головному туристичному центрі та публічному просторі міста - розміщено інтерактивну скульптуру лева, яку створила художниця і дизайнерка Е. Девлін: на тлі сірого каміння площі, розфарбований червоною флуоресцентною фарбою лев привертає увагу відвідувачів, заохочуючи «годувати» його словами у відкриту пащу через сенсорний екран, встановлений на подіумі, які з'являлися на моніторі і вночі проєктувалися на всю висоту Колони Нельсона;

- міські екрани, медіафасади: потенціал інтерактивності великих цифрових дисплеїв лишається нереалізованим, оскільки їх переважно використовують для доставки контенту. За П. Віріліо цифрові екрани на високих спорудах є унікальною «електронною готикою», що здійснює емоційний та пізнавальний вплив на містян, як вітражі на готичних соборах [13];

- скульптура з підвісного волокна зі світловою проєкцією: скульптура рухається і трансформується залежно від вітру й погодних умов, тобто взаємодіє безпосередньо з довкіллям, а не з глядачем;

- звукові та світлові шоу з проєкційним відеомапінгом (активно використовуються в туристичних центрах, архітектурних пам'ятках): значна частина цифрового паблік - арту не взаємодіє з глядачем, який пасивно спостерігає за шоу, натомість аудіальна складова в поєднанні з візуальною сприяють кращому сприйняттю історії місця, посилюючи його ідентичність. На сучасному етапі відеомапінг активно включено в культурний дискурс як найбільш ефективний засіб демонстрації змісту фасадів будівель, що дозволяє створювати контрасти й тіні в конструкції. Цей особливий тип мультимедійного виробництва, заснований на мікшуванні живого звуку та візуальних матеріалів для глядачів засобом процесу технологічного посередництва, сприяє створенню нових візуальних вражень за допомогою ефектів гігантизму, рельєфу та глибини;

- мобільні додатки: різноманітні додатки технології доповненої реальності на базі мобільних телефонів для навігації користувачів історичними місцями постійно розвиваються. Вони дають змогу користувачеві переглядати історичні фотографії різних вулиць міста, одночасно переміщуючись цими вулицями за допомогою карти або GPS. Додаток розпізнає місцеположення і накладає історичні фотографії на онлайн-зображення.

Ф. Берендт наголошує на тому, що «багаторівневий союз фізичного та віртуального просторів утворює гібридні простори», які виникають через використання цифрових медіа в публічному просторі [10]. У цих гібридних просторах технологічної конструкції представлена діалектика між віртуальним і реальним, між публічною і приватною сферами, між локальним і глобальним. Участь є центральним завданням у створенні паблік-арту, а доступність є визначальним фактором у взаємодії просторів. Технологія обмежує доступ до досвіду творів, застосовуючи до технологічного паблік-арту відмінність між використанням і доступом. У паблік-арті простір має набір фізичних характеристик у розмірі, що зумовлюють насолоду ним, але, за визначенням, паблік-арт забезпечує досвід вільного доступу публіки до простору. У віртуальному просторі необхідний об'єкт-посередник, який дозволяє доступ через системи колективного доступу з витратами на використання. Ця умова визначає, що в технологічній роботі фізичного доступу до місця може бути недостатньо, оскільки, щоб повною мірою відчути те, що пропонує цифровий художник, користувач повинен вирішити, чи хоче він взагалі отримувати доступ до художнього контенту. Участь зумовлена не лише правом власності, адже паблік-арт страждає від обмежень фізичного накладання, збереження, вічності та соціокультурної інтерпретації з навколишнім середовищем [6, 16]. Віртуальні простори твору також відображають усі проблеми інтерпретації, обмеження та збереження у двох основних характеристиках технології: структурі виробництва змісту та його використання.

Інтерпретація глядача в паблік-арті відображає різноманітні проблеми, такі як особиста ідіосинкразія з художніми течіями або з виробництвом об'єкта й символічними методами. У технологічному просторі проблеми інтерпретації мають ту саму основу, але посилюються додатковим рівнем складності, який зумовлює об'єкт та його вивчення. Інтерпретація спричинена новими мобільними об'єктами, що постійно запускаються і потребують постійного вивчення нових кодів програмування і використання.

Наукова новизна. Досліджено сучасні цифрові практики паблік-арту; розглянуто художні інтервенції медіаарту в публічний простір як засіб соціального втручання; на основі компаративного аналізу виявлено відмінності між практиками цифрового паблік - арту як самостійного піджанру паблік-арту, що створюється, керується і поширюється і кіберпросторі.

Висновки. Цифровий паблік-арт - унікальна форма існування сучасного мистецтва поза художньої інфраструктури, що створюється та поширюється в громадському просторі завдяки кібертехнологіям з метою проблематизації різноманітних актуальних питань як безпосередньо мистецтва початку ХХІ ст., так і простору, у якому воно представлене.

На сучасному етапі об'єкти цифрового паблік-арту - невід'ємна частина урбаністичного простору. Незважаючи на наявність нових технічних засобів презентації, паблік-арт зберігає зв'язок з концептуальними проблемами (створення ідентичності та інклюзивна участь спільнот). Цифрові практики паблік-арту відповідають естетиці постмодернізму, відповідно до якої важливим є подолання вакууму, певної замкнутості художньої практики, осмислення онтологічних станів. Значною мірою вони є яскравим прикладом трансгресії кордонів культурної форми, знаком наближення масової та елітарної культури, демонструючи ідею доступності культурного колажу сучасності.

Основними характеристиками цифрового паблік-арту є: інтерактивність, технологічність, динамічність, атрактивність та соціальність.

Література

1. Єфімова А.В. Паблік-арт: перспективи та шляхи розвитку в Україні. Вісник Львівської національної академії мистецтв. 2016. Вип. 28. С. 143-152.

2. Міронова Т.В. Віртуальна і доповнена реальність у творчості українських мистців. Art and Design.2021. №2. С. 141-151.

3. Мусієнко Н. Publicartу просторі сучасного міста. Київська практика. Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. 2010. Вип. 7. С. 136-149.

4. Оспіщева-Павлишин М. Зміни тематики, естетики та функцій публічних зображень у Києві через вплив соціокультурних процесів у суспільстві 1990-2010 років. Сучасне мистецтво. 2021. Вип. 17. С. 183-193.

5. Чепелик О.В. Взаємодія архітектурних просторів сучасного мистецтва та новітніх технологій або мультимедійна утопія. Київ: Хімджест, 2009. 260 с.

6. Abreu J.G. Arte РйЬИса. Origens e condigao Historica. J.G. Abreu, & L. Castro, Edits., 2013. Р. 13-33.

7. Andrade P. Urban public art and tourism communication. Revista Lusofona de Estudos Culturais. Lusophone Journal of Cultural Studies. 2020. Vol. 7, по. 1. Р. 39-59. DOI: https://doi.org/10.21814/rlec.2119.

8. Asmaa S., Asmaa H., Al-Hagla K. Digital Public Art in Historical Urban Open Spaces: The Impact of New Technologies. REAL CORP 2022 Proceedings / Tagungsband (14-16 November 2022). Р. 249-258.

9. Barassi V., Trere E. Does Web 3.0 come after web 2.0? Deconstrtucting theoretical assumptions through pratice. New media & Society. 2012. Vol. 14 (8). Р. 1269-1285.

10. Behrendt F. Mobile sound: Media Art in Hybrid spaces. Sussex: Universty of Sussex. Behrendt, 2010.

11. Manovich L., Indaco A. The Image of a Data City: Stydying the Hyperlocal with Social Media. Architectural Design. 2017. Vol. 87. №1. Р. 110-117.

12. Miles M. Art, space and the city: public art and the urban futures. Routledge, London. Miles 1997. 266 р.

13. Virilio P. The Aesthetics of Disappearance / Translated by Phil Beitchman. Semiotext(e). 1991. 128 p.

References

1. Yefimova, A.V. (2016). Public art: prospects and ways of development in Ukraine. Bulletin of the Lviv National Academy of Arts, 28, 143-152 [in Ukraine].

2. Mironova, T.V. (2021). Virtual and augmented reality in the work of Ukrainian artists. Art and Design, 2, 141-151 [in Ukraine].

3. Musienko, N. (2010). Public art in the space of the modern city. Kyiv practice. Modern problems of research, restoration and preservation of cultural heritage, 7, 136-149 [in Ukraine].

4. Ospishcheva-Pavlyshyn, M. (2021). Changes in the themes, aesthetics and functions of public images in Kyiv due to the influence of socio-cultural processes in society 1990-2010. Modern Art, 17, 183-193 [in Ukraine].

5. Chepelyk, O.V. (2009). The interaction of architectural spaces of modern art and the latest technologies or a multimedia utopia. Kyiv: Khimgest [in Ukraine].

6. Abreu, J.G. (2013). Arte Phblica. Origens e condigao Historica. J.G. Abreu, & L. Castro, Edits. рр. 13-33 [in Portuguese].

7. Andrade, P. (2020). Urban public art and tourism communication. Revista Lusofona de Estudos Culturais. Lusophone Journal of Cultural Studies, 7, 1, 39-59. DOI: https://doi.org/10.21814/rlec.2119 [in Portuguese].

8. Asmaa, S., Asmaa, H., Al-Hagla, K. (2022). Digital Public Art in Historical Urban Open Spaces: The Impact of New Technologies. REAL CORP. Proceedings / Tagungsband (14-16 November 2022), 249-258 [in English].

9. Barassi, V., Trere, E. (2012). Does Web 3.0 come after web 2.0? Deconstrtucting theoretical assumptions through pratice. New media & Society, 14 (8), 1269-1285 [in English].

10. Behrendt, F. (2010). Mobile sound: Media Art in Hybrid spaces. Sussex: Universty of Sussex. Behrendt.

11. Manovich, L., Indaco, A. (2017). The Image of a Data City: Stydying the Hyperlocal with Social Media. Architectural Design, 87, 1, 110-117 [in English].

12. Miles, M. (1997). Art, space and the city: public art and the urban futures. Routledge, London. Miles [in English].

13. Virilio, P. (1991). The Aesthetics of Disappearance. Translated by Phil Beitchman. Semiotext(e) [in English].

Размещено на Allbest.ru