Сміливість – бути геніальною Марією Примаченко

Анотація

Метою статті є тлумачення творчості народної художниці - Марії Примаченко в реаліях сьогодення. Адже її мистецький доробок це - потужне послання нам та наступним поколінням. У статті робиться акцент на актуальних темах, що близькі сучасним подіям. Роботи майстрині свідчать, що її внутрішній світ продукував позачасові композиції, які асоціюються в світовій культурі з українським наївним й народним мистецтвом.

У статті аналізуються роботи другої половини 1980-х - першої половини 1990-хрр. з приватної колекції Едуарда Димшица, які експонувались на виставці «Марія Примаченко. «Дарую Україні!» в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького (18.07.2022 - 06.11.2022). Демонстровані композиції, пізнього періоду творчості стали своєрідним підсумком життєвого шляху художниці. У дослідженні виокремлюються три великі тематичні групи - фантастичні звірі й чудовиська, квіткові композиції й сюжетні роботи. Безперечно для поціновувачів найцікавішою і водночас найзагадковішою є чимала група композицій з фантастичними звірами, екзотичними та місцевими, поліськими тваринами й страхітливими чудовиськами.

Значну увагу відведено авторським підписам Примаченко, що вдало доповнюють декоративні малюнки й допомагають розкрити зміст робіт. Віршовані підписи та яскраві композиції творять цілісний тандем образотворчого та вербального мистецтва.

При написанні статті застосовано порівняльний аналіз робіт різних періодів творчості Марії Примаченко, які доступні у джерелах з тими, що експонувались на виставці. За допомогою відомих мистецтвознавчих досліджень визначено, що є домінантою у творах художниці й представляє її унікальність для українського мистецтва, а що має тісний зв'язок з традиційним народним мистецтвом.

Ключові слова: український наїв, народне мистецтво, фантастичні звірі, чудовиська, алегорія, колір, добро.

Abstract

Courage - to be a genius Maria Prymachenko

This article examines artworks from the late 1980s to early 1990s that are part of Eduard Dymshyts' private collection. The artworks were displayed at the «Maria Prymachenko. I give to Ukraine» exhibition, held at the National Museum in Lviv named after Andrey Sheptytskyi from July 17, 2022 to November 6, 2022. The artist's compositions from her late period of creativity served as a summary of her life's work. In the research, three major categories were identified: fantastic beasts and monsters, flower arrangements, and plot compositions. Fans are most intrigued and captivated by a vast collection of artistic pieces featuring mythical creatures, frightening monsters, exotic animals, and local wildlife.

The signatures of Prymachenko, as well as the decorative drawings, are given significant attention as they help to reveal the content of the works. The combination ofpoetic signatures and bright compositions creates a complete tandem of visual and verbal art.

The article utilized a comparative analysis of Prymachenko's art from various periods, comparing works from sources to those on display at the exhibition. Expert art studies were consulted to identify the main themes and unique qualities of the artist's work, as well as its connections to traditional folk art.

Key words: Ukrainian naive, folk art, fantastic beasts, monsters, allegory, color, and goodness.

Основна частина

Вступ. Саме час знову нагадати українцям та світові про Марію Примаченко, адже актуальність її творів оживає, різнобарвне наївне малярство порушує близькі сьогоденню теми. ЇЇ послання мають торкнутись кожного.

Творчість Примаченко у такий складний для українців час є важливою складовою культурного фронту. ЇЇ щире та геніальне мистецтво, глибоко вкорінене у землю народу, знову проростає новими сенсами.

Неабиякою подією стала виставка робіт Марії Примаченко у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького, на якій експонувались твори з колекції знаного мистецтвознавця, академіка та колекціонера Еду - арда Димшица (м. Київ). Роботи Примаченко пан Димшиц збирав упродовж тридцяти років. Більшість з них він придбав у родини Марії Оксентіївни, в рідному селі художниці - Болотні.

Можливість познайомитись з композиціями відомої народної художниці під час війни є своєрідним дарунком львів'янам й гостям міста. Логічно, бо й сама художниця за життя радо ділилась своїми щирими малюнками з близькими їй людьми. А ще робила особливі присвяти своїх робіт й «дарувала» зображені букети й квіткові композиції. Про це розповідає назва виставки - «Дарую Україні».

До експозиції увійшло 89 робіт з колекції пана Едуарда. Вони демонструють пізній період творчості художниці - останнє десятиліття її життя. Більшість творів датовані другою половиною 1980-х років - першою половиною 1990-х років. Це період, коли художниця вже самостійно не піднімалась з ліжка й для того, щоб намалювати роботу потребувала допомоги [1, с. 11]. Проте вперто продовжувала творити.

Це її підсумки. Роздуми про життя, про час і про себе [2, с. 12].Образи, які художниця створила у цей період не є для неї новими, радше вони стверджують життєві істини й мистецькі пошуки Марії, які вона вже переживала у 1960-х - 1970-х роках. Тут знову домінуюча звірина тема, будні й свята селян, працьовиті й талановиті поліські люди. Тема взаємних почуттів й весілля, подружнього життя та його особливостей. Своєрідним повторенням-нагадуванням є знакові роботи, що торкаються тем війни, атомної війни, Чорнобильської трагедії.

Виклад основного матеріалу. Роботи Примаченко останнього періоду можемо поділити на три великі групи: фантастичні чудовиська, звірі та реальні тварини; квіткові композиції; сюжетні твори. Саме «бестіарій» Марії Примаченко становить найбільшу частину з презентованих творів, значно менше малюнків з букетами та вазонами і відповідно найменше, проте дуже промовистих, сюжетних композицій.

Для того щоб спробувати розгадати геніальність мистецького спадку художниці, потрібно відчути й осягнути її нероздільність з життєвим середовищем. Влучно про зв'язок Марії з рідною землею написала Ніна Велігоцька: «…феномен М.П. - це спалах. Спалах, або вибух поліської землі, наслідком якого стало унікальне явище - творчість Марії Приймаченко, магічна, загадкова, знакова» [3, с. 166]. Народившись у селі Болотня Іванківського району Київської області у січні 1909 року, майбутня художниця майже не покидала рідної домівки упродовж життя (за винятком кількох раз).

Змалку дівчинку оточувала жива сила рукотворного мистецтва. Це і бондарство та різьба її батька - Оксентія Григоровича й майстерна вишивка матері - Параски Василівни [4, с. 13]. Її багата уява акумулювала образи народних поліських легенд, переказів та пісень, казок й видала власний фантастичний світ, не позбавлений тієї традиції, що пов'язувала з тисячолітньою культурою наших предків [5, с. 91].

На формування характеру дитини вплинула й важка недуга - полієміліт, яка залишила травму як фізичну, так і психологічну на все життя. Хвороба зробила її зосередженою та спостережливою, загострились сприйняття навколишнього світу [2, с. 5]. Дитяча непосидючість змінювалась на серйозність, а ранимість натомість ростила стіну мужності. Перші спроби малювати у Марії були пов'язані з природою, адже й матеріали вона використовувала природні - пісок, паличку та синюватий глей [6, с. 30].

Проте не завдяки малюнкам, а саме через вишивку на Примаченко звернули увагу. Дівчина навчилась у матері тавже в 13 років вишивала декоративні панно, а коли в Іванкові відкрили вишивальну артіль, вона стала її відвідувати, навіть більше - скоро почала створювати власні композиції, а не відшивати вже відомі зразки. В 1925 році її вишивки експонувались на місцевих виставках [4, с. 31].

Можемо здогадатись, як би склалась доля у майстрині з Болотні, коли б її талант не помітили й не «відкрили» для широкого загалу. На життєвому шляху народних геніїв часто трапляються професійні художники. Для Марії такою «покровителькою» стала Тетяна Флору [2, с. 5]. Завдяки відомій ткалі та майстрині-вишивальниці Флоріпро Марію з поліського села дізнались у Києві, а згодом запросили у 1936 році до Експериментальних майстерень, що були організовані при Київському державному музеї українського мистецтва. Дослідники пишуть, що цей період - «київський», є найбільш вивчений у творчості художниці [6, с. 31].

У 27 років Марія наважилась залишити рідний дім і податись до вируючого мистецького Києва. Середовище до якого вона потрапила, було їй комфортним, оскільки працювала й навчалась Марія поруч з такими ж, як вона - вихідцями з українських сіл. Близьким їй було товариство майстринь з Петриківки: Тетяни Пати, Надії Білокінь, сестер Павленко та Ганни Пилипенко. Окрім багатьох представників декоративного розпису у лаврських майстернях працювали гончарі, різьбярі, ткалі. Усіх близько шістдесяти [4, с. 34].Осо - бливо зблизилась Примаченко з Параскою Власенко з села Скопці, що на Київщині.

Неабияку вагу мав і викладацький склад майстерень. Залучені були і професійні художники, й відомі народні майстри. Серед митців: Василь Кричевський, Микола Рокицький, Анатолій Петрицький, Іван Падалка, Василь Касіян; керамісти Олександр Грядунов, Павло Івченко; ткалі Тетяна Флору, Наталя Вовк та інші [7, с. 12].

У київський період художниця пробувала себе у гончарстві, вишивці та керамічній скульптурі [2, с. 5, 6]. Та найбільше привертали увагу її малюнки: барвисті, сміливі, фантастичні. Марія по-дитячому раділа справжнім пензлям, щільному паперу та яскравим гуашевим фарбам [4, с. 38].

Творчість Примаченко непроста, оскільки у ній поєднались дві вагомі складові - традиційність народного мистецтва, як міцна основа та уявний внутрішній фантастичний світ художниці. Саме останнє й вирізняло її серед інших учасників майстерень. Якщо рослинні мотиви та квіткові композиції були характерними для народного мистецтва, то звірі й фантастичні птахи - неординарними та унікальними творіннями геніальної Марії. У Києві Примаченко створила серію акварельних композицій «Звірі з Болотні», які експонувались на Всеукраїнській виставці народного мистецтва [8, с. 5]. Незвичні, наївні малюнки були відзначені дипломом І-го ступеня. Це був перший успіх. А потім Всесоюзні виставки у Москві та Санкт-Петербурзі. Її роботи у складі виставок радянського мистецтва виставлялись у Польщі, Китаї та Франції. 1937 року малюнки звірів Примаченко експонувались на Всесвітній виставці у Парижі, де отримали схвальні відгуки відомих митців [7, с. 14].

Упродовж всього продуктивного творчого життя Марія малювала квіти, рослини й дерева з плодами. Художниця створювала окремі квіткові композиції, які обов'язково присвячувала певним людям чи подіям. Дуже часто ці квіти нагадують справжні городні чи польові, інколи їх назву дізнаємось з підпису до роботи. Квітковий букет чи галузку Марія зображала у вазі (стилізованому вазоні). Зазвичай такі квіткові букети мають симетричну вертикальну композицію; суцвіття та пуп'янки компактно заповнюють площину, вибудовуючи певну форму, яка підпорядкована центральній вісі. Тло переважно однотонне, яскраве, світле.

У цих композиціях дуже виразний мотив «дерева» (або «вазона»), який зустрічаємо у ткацтві, вишивці, стінописі, мальованому дереві, писанках. У випадку композицій Марії - це трансформація прадавнього символу «Дерева життя», який у творах художниці набуває ознак Примаченковості, проте не втрачає давньої сутності [9, с. 159].

У колекції Едуарда Димшица знаходиться низка неповторних квіткових композицій Примаченко. У кожну з них Марія заклала сутність-послання. На виставці експонувався твір «Сині волошки дару Україні» (1992) - робота у патріотичному дусі: на жовтому тлі чітка композиція з синіх квіток - волошок. Квіти-чорнобривці в українців асоціюються з такими, що насіяла мати. Марія їх зображає дуже площинними, декоративними з великими листками, використовує контрастні барви. Цю роботу вона присвячує матері й підписує: «Чорнобривці, що насіяла мати коло моєй хати, а сама убралася, негде їй не видати. Не почуєш, не побачиш, только станеш да заплачеш» (1898). Влучне поєднання образотворчого та вербального оживляє образ матері. Пам'ять про неї сповнена емоцієюсуму.

Читаючи підписи до робіт Примаченко, розуміємо, що вони є невіддільними від композиції, навіть більше - допомагають розкрити зміст роботи, підкреслити надважливе у задумі авторки. До прикладу композицію з квітами троянд, що нагадують кущ, який проростає з вазона-глечика майстриня присвятила шкільній тематиці: «Дару діткам рози, щоб не були у школі сльози, щоб були учителя хороші» (1985). Інший квітковий букет, що нагадує бузок художниця аплікативно - контрастно зображає на темному тлі, підсилюючи драматичність, доповнює симетричність двома яскравими пташками. Ці квіти Марія «дарує» невідомому солдату «..честь і слава Вам дорогі воєни! Ви лягли за нас - ми будемо молить Бога за Вас» (1989). Тема війни досить звучна у творчості останнього десятиліття.

Особливо улюбленими у Марії були маки. Дуже декоративні, часом різної конфігурації квіти у вазах, закомпоновані і на вертикальних, і на горизонтальних форматах. Ці квіти Примаченко присвячує і «.дорогим пограничникам, нашим воєнам.», і «.людям, щоб не були гуляки.», і знову «.пограничникам, котрі не сплять, хоть приходиться горко, но стережуть зорко.,».Симпатизувала Марія Оксентіївна також соняхам. Їх присвячувала тим «.котрі любять на землі робить ілюбять людей усіх на Землі» та ототожнювала з сонцем, як квітку життя.

Квіти Марії Примаченко, як і звірі олюднені. На одній із композицій «Веселі квіточки.» (1986) у кожної квітки людське обличчя. Малювала художниця часто квіти з очима. Таке олюднення природи має тісний зв'язок із культурою наших предків, кот ріуособлювалиприродні сили й поклонялись їм [8, с. 5].

Нерідко художниця на квітах зображає птахів. Вони ніби увінчують композицію, або органічно вписуються у квітковий букет. Найчастіше зустрічаються у роботах останнього десятиліття папуги. Тут їх або симетрично по двоє, часом троє, навіть четверо блакитних чи рожевих папуг. Можливо Марії подобались ці пташки за яскравість й декоративність. Крім того птахи видавали звуки цвірінькання, які художниці нагадували гул. У назвах кількох робіт зустрічаємо, як «папугаї гудуть»: «Чотири попугаї на вишні сидять, гудуть. Хлопці у армію ідуть, а дівчата проводжають і щастя бажають» (1992). Форми ваз та глечиків, у яких Примаченко зображає квіти це теж стилізовані птахи, що за контурами нагадують посудину.

Малюючи птахів, звірів чи плазунів художниця вписувала їх в природне середовище - плетиво з декоративних рослинних мотивів, квітів та плодових деревець. Зображала Примаченко місцевих птахів: куропатиць (куріпок), галок, лелек, чаплів, качок. Але коли Марія Оксентіївна уявно мандрувала далекими краями, то створювала образи чайок, пав, пінгвінів. Останні на одній з композицій прибули на Полісся, щоб полюбуватись на працьовитих людей: «Пильмини - наші друзі - захотіли на Полісся подивиться, як у нас пашуть і гарно пляшуть молоді» (1989).

Незабутні враження у глядача залишають малюнки «звірів» Примаченко. Це не просто кольорові, орнаментовані композиції з вигаданими тварини. Це - глибокий, символічний світ, випродукований фантазією авторки. Світ цей близький до поверхні, але потребує розгадування. Малюючи добрих звірів та чудовиськ, майстриня створювала алегоричні образи, над якими цікаво міркувати. У численних композиціях розпізнаються добрі та злі звірі. Негативні образи авторка сама називає чудовиськами, а позитивні персонажі зазвичай наділені людськими рисами й посміхаються. Влучно про звірів мисткині писала Ніна Велігоцька: «Якщо Сад Прийма - ченко сповнений Добра, то у її Звіринці відчувається могутнє протистояння Добра і Зла» (2009 р.).

Бестіарій Марії Примаченко дуже різноманітний. Тут чітко виділяються підгрупи: поліські тварини та екзотичні тварини, фантастичні звірі, фантастичні чудовиська, «допотопні» звірі, а також звірі - персонажі казок та легенд.

У пізній період творчості Марія Оксенті - ївна малює улюблених левів, мавп, баранчиків, ягнят, корів, бичків, вовків, диких кішок, видр та інших. Якщо це тварини із рідного Полісся, то до них авторка має особливий пієтет.

Вона створює смиренного, проте непростого вовчика, якого «..сколько… не годуй, а вон у ліс дивиться» (1993), зображає поліського сома, котрий «. вилез із пруда, бо шукає чистої води.» (1989) та веселу поліську видру, яка «.по лісі ходила, шишки збирала, ліс садовила.» (1992). Більшість з них змальовує у природному середовищі, але наділяє їх людськими характерами, або розповідає за допомогою алегоричних образів про соціальну, екологічну та особисту проблематику.

Безперечно, що «звірі й птахи починають усе більше й більше нагадувати людей» [10, с. 53]. Тварини, зображені Марією радіють, святкують весілля, дбають про потомство, мають особисті трагедії. Одна з композицій 1994 року змальовує двох ведмедів «ліванідів» (інвалідів), які роздумують куди їм краще піти, щоб їх прийняли у «ліва - ніди». Примаченко малює їх з паличками.

Рис. 1. Вовчик. Сколько вовка не годуй, а вон у ліс дивиться. 1993 р.

Рис. 2. Поліська видра по лісі ходила, шишки збирала, ліс садовила - природу любила, із хлаком ходила. 1992 р.