Івано-Франківський національний академічний театр імені Івана Франка у контексті мистецького руху періоду незалежності України

Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Запропоновано зріз репертуарної політики театру упродовж 1991-2023 рр., аналіз діяльності провідних режисерів (В. Смоляка, А. Канцедайла, Д. Чайковського, І. Бориса) та видатних акторів колективу (О. Затварської, Х. Фіцалович, Г Шиманського, К. Сидорчук та ін.). Узагальнено здобутки театру на провідних фестивалях в Україні та за кордоном. Проаналізовано сценічні постановки Івано-Франківського театру під керівництвом Р. Держипільського (з 2008) в контексті експериментів з текстами, простором, музикою, глядачами. Вдалий театральний менеджмент став основою діяльності театру в нових ринкових умовах, не втрачаючи при цьому мистецької якості постановок.

Репертуар колективу охоплює декілька тематичних напрямів: інсценізацію академічних зразків класичної української та зарубіжної драматургії (І. Котляревського, І. Франка, В. Стефаника, В. Винниченка, В. Шекспіра, Е. М. Ремарка та ін.); сценічне прочитання прозових творів сучасних українських письменниць (М. Матіос, C. Андрухович, Н. Семенкович); відродження та сучасну інтерпретацію творчості митців Галичини та діаспори, зокрема Я. Барнича («Шаріка», «Гуцулка Ксеня»); глибинну опору на фольклорні обрядові календарні та родинні традиції (у сценічному слові, музиці, хореографії, костюмах).

Провідними тенденціями сучасних постановок театру слід відзначити пріоритети режисерів на націєорієнтований, патріотичний характер творів, а також експериментальні пошуки режисерів, що спрямовані на яскраву видовищність, з однієї сторони, та психологізацію і деталізацію театральних образів, з іншої, презентованої творчістю, першочергово народний артист України Р. Держипільського, а також О. Пастуха, О. Гнатковського і Ж. Одрі (Франція).

Івано-Франківський театр упродовж усієї історії функціонування ніколи не був театром «провінційним», а залишався в авангарді мистецьких процесів української культури. Знакові постановки театру упродовж 50-тих 80-тих рр. як українських, так і зарубіжних авторів «Украдене щастя» І. Франка, «Бравий солдат Швейк» Я. Гашека, «Сестри Річинські» І. Вільде, і звісно «Роксолана» Л. Забашти вистава, що понад 600 разів була представлене на сценах колишнього Радянського Союзу.

Особливий злет театру припадає на період відновлення незалежності України, отримання статусу академічного (2008), національного (2019), здійснення резонансних постановок, зарубіжних гастролей, ініціатив щодо багатьох фестивалів і перформансів в місті та області. Узагальнення творчості діячів Івано-Франківського національного академічного театру імені І. Франка періоду Незалежності України потребує узагальнення і систематизації в контексті провідних тенденцій розвитку театрально-мистецького руху.

На початку 2000-них рр. репертуарна афіша театру засвідчує активні пошуки керівників і режисерів щодо не лише актуальних творів, але й ціннісних за тематикою, естетикою, виразовими засобами. Як зазначають Г Карась і Г Бабинська, «поруч з українськими традиційно і новаційно вираженими класичними творами, завжди в центрі уваги колективу теми сучасного життя, які порушують злободенні морально-етичні проблеми, та експериментальні постановки» (Карась & Бабинська, 2012: 137).

На сцені театру ставляться відомі сюжети «Скупий» Ж.-Б. Мольєра, «Люсі Краун» Я. Стельмаха за I. Шоу, «Обережно-театр!» Ж. Марсана та ін. Експериментальна постановка «Галілео Галілей» (режисера М. Гринишина) стала спробою колективу відійти від традиційної репрезентації драматургічного матеріалу, а запропонувати несподівані оригінальні рішення. Вистава була представлена на кількох всеукраїнських і міжнародних театральних фестивалях: «Прем'єри сезону» (м. Івано-Франківськ), «Дебют» (м. Тернопіль), «Мистецьке Березілля» (м. Київ), «Конфронтації театральні» (м. Люблін, Польща).

Творча діяльність колективу сприяла залученню в творчий процес молодих режисерів та акторів. У 2000-му році розпочав свою діяльність режисер І. Сорока. Його перша постановка «Дерева вмирають стоячи» А. Касона отримала широке представлення на всеукраїнських фестивалях «Дебют» (м. Тернопіль) та «Золоті оплески Буковини» (м. Чернівці), численні відгуки глядачів України, а виконавці головних ролей заслужені артисти України Т Перета та М. Гурін за ролі Еухенії та Бальбоа стали лауреатами обласної премії ім. В. Стефаника в галузі театрального мистецтва. Також І. Сорока здійснив постановку п'єс сучасного українського письменника В. Шевчука «Кінець віку» («Вода життя») та «Дивна місіс Севідж» Д. Патріка (Карась & Бабинська, 2012: 137).

Прикарпаття має потужні фестивальні традиції. Одна з них регіональний театральний фестиваль «Прем'єри сезону», який започаткований на базі Івано-Франківського театру у 2000 р. для участі в якому запрошуються театри західного регіону, а також гості театри з сусідніх держав Білорусі та Польщі. Згідно з правилами фестивалю, театри представляють лише прем'єрні постановки сезону. Вистави представлені франківським колективом на ньому: «Галілео-Галілей» Б. Брехта (2000, реж. М. Гринишин), «Антоніо (Венеційський купець)» В. Шекспіра (2002, реж. М. Гринишин), «Перед потопом» («Ковчег») В. Босовича (2003, реж. В. Грицак), «Украдене щастя» І. Франка (2004, реж. І. Борис), «Дивна місіс Севідж» Дж. Патріка (2005, реж. І. Сорока), «Солодка Даруся» за однойменною повістю М. Матіос (2009, реж. Р. Держипільський).

Про значимість діяльності Івано-Франківського музично-драматичного театру в культурномистецькому житті краю на початку 2000-них підтверджують ті факти, що він має свою постійну глядацьку аудиторію, є незмінним учасником всіх тематично-мистецьких заходiв області Його творча діяльність викликає інтєрєс та ініціативу до співпраці серед театрів регіону. Він постійний учасник фестивалів: «Дебют» (м. Тернопіль), «Прем'єри сезону» (м. Рівне), «Слов'янські театральні вечори» (м. Чернігів), «Комедія на сцені театру» (м. Чернівці), з виставою «Скупий» Ж.-Б. Мольєра запрошувався на міжнародні фестивалі «Херсонеські ігри» (м. Севастополь) та «Золотий Лев» (м. Львів) (Карась & Бабинська, 2012: 138).

Особливий період діяльності театру розпочинається із приходом на посаду головного режисера заслуженого артиста України Ростислава Держипільського. Його особистий професійний ріст до народного артиста України та лауреата Шевченківської премії ім. Т Шевченка відбувався суголосно до творчого злету самого театру, який отримує статус академічного (2008), а пізніше і національного (2019). Саме з приходом до творчого й організаційного керівництва театром Р Держипільського розпочинається новий експериментальний етап діяльності театру.

Першим напрямом діяльності директора і режисера Р. Держипільського з 2008 року став новий кадровий підхід та пошук нових напрямів репертуару. Якщо перший напрям був очевидним до театру прийшли випускники курсу Р. Держипільського з ІМ Прикарпатського НУ ім. В. Стефаника, серед яких Г Баранкевич, О. Пасічняк, Н. Левченко, О. Гнатковський та ін., то другий потребував неординарних підходів. І вибір режисера припадає на творчість однієї з феноменальних письменниць сучасної України Марії Матіос.

Три інсценізації Івано-Франківського театру, а саме «Солодка Даруся», «Майже ніколи не навпаки» та «Нація» за творами М. Матіос стали свідченням яскравих експериментальних пошуків і режисера Р. Держипільського, і усього колективу театру. Як зазначав в інтерв'ю режисер, саме такий театр є цікавішим і ближчим йому особисто. Усі інсценізації прозових творів М. Матіос він робив самостійно. «Мені цікава режисерська задумка, знаки, символи, мені подобається думати в театрі. Тоді я розумію, що прагнув автор сказати у літературному тексті. Мистецтво відбувається через перетворення», говорить Р. Держипільський (Велимчаниця, 2010: 6).

Кожна із трьох вистав має власну історію зародження ідеї та її реалізації. Так, вистава «Солодка Даруся» стала продовженням інших ідей Р. Держипільського зокрема радіопостановки. Він, після знайомства із книгою Марії Матіос «Солодка Даруся», він, під сильним враженням, загорівся ідеєю постановки на обласному радіо. Разом із акторкою, журналісткою Галиною Цвітень (дружиною режисера) «Солодка Даруся» отримала позалітературне життя. Упродовж 2006-2007 рр. вона була реалізована як радіовистава, радіотеатр, що потребував нового смислового вирішення не лише у текстах, але й звукових спецефектах («Солодка Даруся»: життя поза текстом). Саме тоді у майбутнього режисера Івано-Франківського театру виникає задум сценічного вирішення літературного першоджерела. Першою версією вистави стала дипломна робота випускників ІМ Прикарпатського НУ ім. В. Стефаника під керівництвом Р. Держипільського. Режисер для реалізації свого задуму запрошує до співпраці відому українську співачку, акторку, авторку унікальної методології роботи з голосом, лауреатку Національної премії України імені Т. Шевченка Наталю Половинку, яка проводила заняття з акторами, працювала над голосом. Природні яскраві музичні здібності акторів дозволили режисерам Р. Держипільському та Н. Половинці повною мірою поєднати сольний та колективний акапельний спів, а також гру на музичних інструментах у виставах (дримба, сопілка, скрипка, трембіта та ін.). Найвиразнішими за створеними музичними образами стали заслужені артисти України Галина Баранкевич, Надія Левченко, Олеся Пасічняк, Олексій Гнатковський, Роман Луцький та ін. Успіх «Солодкої Дарусі» був очевидний не лише для театральних критиків, але й для глядачів. Постановки в ІваноФранківську, Львові, Києві, гастролі в Польщі, Німеччині, Італії, США та Канаді щоразу підтверджували правильність мистецьких рішень інсценізатора та режисера.

Драма «Солодка Даруся» легендарна вистава про трагічну долю німої дівчини Дарусі, яка в дитинстві мимоволі прирекла на поневіряння своїх батьків, що стали жертвами НКВД у довоєнний та післявоєнний період окупації радянськими військами Західної України. Події відбуваються в селі на Буковині. Вже понад 10 років вистава йде з незмінним успіхом, приваблюючи глядачів з цілої України до Івано-Франківська. Саме у перших постановках був чітко зафіксований основний стиль роботи режисера робота з камерною аудиторією, психологізація основних образів, акцентуація на окремих деталях, що ставали символами не лише смислового відображення змісту творів, але й візуалізованими, реалістичними предметами (зокрема, в «Солодкій Дарусі» це була цукерка як переломний момент сюжету вистави, і як реальні цукерки, розставлені на кріслах глядачів). Вперше у цій виставі, Р. Держипільський використовує сцену театру як глядну залу, а близькість акторів до глядачів додавали реалістичності відчуттів. Режисер також додає і кінематографічні прийоми підсвічування екрану для тіней та текстові назви розділів вистави, що відповідають розділам повісті. Вистава поділена на дві дії, які складаються з трьох частин: «Даруся» драма щоденна, «Іван Цвичок» драма попередня і «Михайлове чудо» драма найголовніша. Сюжетна лінія розгортається у ретроспективі від теперішнього часу у минуле. Для вистави характерні контрасти емоцій та почуттів: «Найкращі солодощі можуть перетворитись на гірку отруту, наймиліша людина на ворога, любов на прокляття... А німота буває сильніша від найгучніших слів» (з реклами вистави).

Важливо, що попри декілька інсценізацій роману М. Матіос в Україні та Польщі, вистава Івано-Франківського театру самою авторкою вважається найкращою, а її довге сценічне життя та постійні нагороди на театральних фестивалях найкраще підтвердження високомистецького рівня постановки. Загалом, слід відзначити, що мінімалізм сценічних засобів і реквізиту, камерність площини дії дозволив ставити виставу на різних майданчиках сценах інших міст, а також open air (вже в умовах карантинних обмежень).

Драма-реквієм «Нація» поставлена за мотивами оповідань Марії Матіос, в основу якої лягли реальні події 40-х років XX століття на Гуцульщині стала другою постановкою Р. Держипільського. Вистава здобула нагороду Всеукраїнського театрального фестивалю «Молоко». Саме постановкою «Нації» у 2020 році, в День незалежності України, франківці відкривали театральний сезон на горі Піп Іван на висоті понад 2000 метрів. Також вистава «Нація» за була представлена в Чорнобильській зоні, на сході України у Сватовому, Кремінному, Сєверодонецьку. Її символічним знаком стала лялька-мотанка, в образі якої і головні герої, і другорядні, й іграшкові елементи на кріслах глядачів.

Вистава «Нація» Р. Держипільського продовжила пошуковий, експериментальний підхід режисера. Простежується єдність у сюжетній лінії з «Солодкою Дарусею» (історична лінія), у сценографії (мінімалізм) і музичному оформленні (триває співпраця із Н. Половинкою) (Босак, 2020). Вистава складається з декількох новел: «Юр'яна і Довгопол», «Прощай мене», «Вставайте, Мамко», «Не плачте за мною ніколи». Музичний ряд вистави представлений співом акторів а сарреііа січових пісень, колядок, молитв. Також у музичному оформленні використовується фонограма. Роль лейтмотиву виконує інструментальна мелодія на бандурі, яка наскрізною ідеєю вічної любові звучить упродовж вистави.

Феномен Р. Держипільського як режисераекспериментатора був відразу відзначений театральними критиками. О. Вергеліс відзначав, що «вже перші його режисерські роботи («Солодка Даруся» та «Нація» за творами Марії Матіос) висунули постановника на авансцену сучасного українського театру. У його перших виставах глибинне національне начало, ґрунтовий символізм, вишукана образність, емоційна напруга. А ще бажання режисера творити сучасний актуальний європейський театр на вітчизняній сцені, не руйнуючи її національні основи, не заперечуючи її сакральні заповіді» (Комітет із Національної премії імені Тараса Шевченка. Премійовані твори 2019 р. (Театральне мистецтво).

Наступним джерелом для вистави Р. Держипільського стала однойменна повість М. Матіос «Майже ніколи не навпаки» (2012). Вистава стала продовженням і завершенням триптиху творів письменниці у постановці Р. Держипільського. Письменниця брала активну участь у роботі над постановкою спектаклю і деякий час проживала в Івано-Франківську.

«Якщо у «Солодкій Дарусі» йшлося про патріотичне піднесення, в «Нації» про об'єднання нації. То тепер вирішили: найвище від усього може бути тільки Бог, далі людина, родина. Тому вирішили ставити виставу про людину, яка чинить за Божими законами або проти них, і про родину яка утворює націю» (Вергеліс, 2018). «Якщо «Нація» це вистава-молитва, вважає асистент режисера Олексій Гнатковський, вимолювання гріхів за невинно убієнних, то «Майже ніколи не навпаки.» це вистава-молитва як вимолювання гріхів за свій рід першопричину усіх бід людських» (Вергеліс, 2018).

Ця вистава відрізняється від двох попередніх (у рамках триптиху за творчістю М. Матіос) масштабністю, поліфонічністю, символічністю сценічних ліній. «Дерево, як важливий символ, у режисера Держипільського одночасно сприймається і шибеницею, і деревом життя, і сходами до неба» (Комітет із Національної премії імені Тараса Шевченка. Премійовані твори 2019 р. (Театральне мистецтво). Також дерево стає і символом творчості режисера, в якому переплетено особисте і національне, інтимне і соціальне. Загалом, вистави за творчістю М. Матіос у постановках Р. Держипільського своєрідний катарсис, очищення від суєтного, орієнтація на вищі духовні й національні цінності, які сприяють становленню особистості, нації, держави.

Творчість Р. Держипільського охоплює й інші твори української літератури і драматургії. 2011 року виходить нова вистава «Заробітчанки або Мамо, повернись» за мотивами книги іванофранківської журналістки і поетеси Надії Семенкович «На паперті Колізею», новели з якої були інсценізовані й об'єднані режисером в єдину драматичну лінію. Режисер актуалізує складну соціальну ситуацію в Україні, а для посилення емоційної напруги використовує записи листів і телефонних дзвінків дітей, які звертаються до своїх матерів, які покинули їх, вирушивши на заробітки в Італію.

У 2014 році була здійснена постановка «Енеїди» за мотивами поеми Івана Котляревського. Метою режисера стало представлення «народження української нації». О. Вергеліс зауважує, що «через імпровізацію, вишукану карнавальність, через чисту (білу) кольорову гаму цього сценічного видива, відкривається «інший» Котляревський як автор-пророк, котрий передбачив для народженої української нації і серйозні випробування, і процес гартування. Це пророк, котрий стверджував пріоритети «мови, віри, виду» (Комітет із Національної премії імені Тараса Шевченка. Премійовані твори 2019 р. (Театральне мистецтво).

Вистава містить жанрові ознаки і ритми бурлеску, драми, трагедії, мюзиклу. Вона зумовлює у глядача віру й відчуття сили української нації. Ця вистава носить дуже актуальні акценти. У ході дійства зокрема глядач пізнає політичні події сьогодення, такі як Революція гідності, військові події в АТО та ін. Вистава була представлена на сценах різних театрів, а також на відритих майданчиках, зокрема на горі Піп Іван в обсерваторії на день незалежності України 2020 року.

Унікальний соціальний, благодійний і мистецький проєкт представляє наступна постановка режисера «Оскар і рожева пані» Е.-Е.Шмітта (2015), головну роль в якому виконала відома актриса кіно, театру, ведуча шоу-програм Ірма Вітовська. Метою постановки стало привернення уваги суспільства до проблем паліативного лікування. Музика, що супроводжує виставу належить Святославу Вакарчуку, який не тільки дав дозвіл на використання своїх пісень, але й адаптував їх спеціально для проєкту. Арт-простір створювала група художників, фотографів і відео-дизайнерів. Важливо, що героями постановки стали діти, що додало не лише реальності постановці, але й відкритості та щирості. Режисер Ростислав Держипільський зміг, максимально дотримуючись літературного джерела, розказати історію, де є наше життя, його правда, його суть, в якому сильно не вистачає (не грошей) кохання і милосердя. «Творцям вистави вдалося відкрити глядачу очі та серця на світ дітей саме їхніми очима, через що все, що відбувається на сцені, не дивлячись на сучасні мультимедійні прийоми, сприймається на рівні документального зазирання у душу» (Комітет із Національної премії імені Тараса Шевченка. Премійовані твори 2019 р. (Театральне мистецтво).

Постановка синтезує жанрові ознаки виставифантасмагорії, історичної карикатури, трагедіїфарсу, зловтішної сатири та чорної буфонади та неодмінного додатку «музичної» до кожного з визначень. Ця вистава типовий постмодерний мистецький зразок, в якому «колаж непоєднуваного і синтез протилежного, в яких видовище захоплює і заворожує своєю масштабністю, яскравістю акторської гри, фарб і фасонів костюмів, феєрверком емоцій від музики і ритму» (Дутчак, 2017: 12). До участі у виставі були запрошені окрім композиторів, і актори з Києва і Львова.

«Короткі новели майстра психологічного письма В. Стефаника («Моє слово», «Виводили з села», «Марія», «Сини», «Діточа пригода», «Вона -земля» та ін.), що зіткані в канву мережива з людських долей, об'єднала єдина тема, єдиний лейтмотив земля. Символічне значення землі як матері-годувальниці, як родинного обійстя, місця праці й добробуту, як могили предків, як батьківщини, як центру світовідчуття (власного всесвіту), як реального і духовного прихистку в житейському океані пристрастей та емоцій стає точкою відліку і середовищем для розгортання дії», зауважує В. Дутчак (Дутчак, 2018).

Наскрізним образом вистави є Марія матір, яка сприймається як символ України у вирі трагічних подій. Духовну площину вистави творять також позатекстові звуки музичні (спів) і мелодекламаційні народні пісні різної тематики, релігійні псальми у сольному відтворенні з підголосковим хором всіх артистів. Оригінальним є й сценографічне вирішення вистави іконостас або галерея усіх героїв-образів вистави. До 150-річного ювілею В. Стефаника на його батьківщині у с. Русові біля музею-садиби, на рідній землі автора, на відкритому просторі (травень 2021 р.) ця вистава сприймалася особливо щемливо.

Заслуговують на увагу й успішні постановки інших режисерів в Івано-Франківському театрі, це зокрема «Три сестри» за А. Чеховим (реж. О. Пастух), «Гоголь-Кабаре» за творами М. Гоголя, «Мадам Елен», «FELIX AUSTRIA» за C. Андрухович, «Калігула» за А. Кам'ю (реж. Ж. Одрі Франція).

Театр постійно перебуває в творчому пошуку, пропонує глядачам різнотематичні й різножанрові вистави, численні експерименти з простором, музикою, сценографією, костюмами.

репертуарний академічний театр

Таким чином, творча діяльність Івано-Франківського театру стала потужним центром, що акумулював як традиційне театральне, так і експериментальне мистецтво, привернув увагу широкого кола глядачів не лише ІваноФранківська, але й інших міст України до театральних постановок класичного, патріотичного, фольклорно-етнографічного спрямування. Вдалий театральний менеджмент став основою діяльності театру в нових ринкових умовах, не втрачаючи при цьому мистецької якості постановок. Репертуар колективу охоплює декілька тематичних напрямів:

Провідними тенденціями сучасних постановок театру слід відзначити пріоритети режисерів на націєорієнтований, патріотичний характер творів, а також експериментальні пошуки режисерів, що спрямовані на яскраву видовищність, з однієї сторони, та психологізацію і деталізацію театральних образів, з іншої, презентованої творчістю, першочергово народного артиста України Р. Держипільського, а також О. Пастуха, О. Гнатковського і Ж. Одрі (Франція).

Одним з унікальних показників творчості театрального колективу є музичні постановки мюзиклів («Шаріка», «Гуцулка Ксеня» та ін.), етнографічно-фольклорних дійств регіонального характеру («Коляда і плєс» «Гуцульське весілє»), які носять просвітницький, аксіологічний, виховний характер. Мистецькі здобутки театру Прикарпаття засвідчили поєднання трьох основних тенденцій «салонної» (зорієнтованої на камерну сцену, невелику аудиторію); «демократичної» (у зверненні до комедії, мелодрами, фарсу); «елітарної» (спрямованої на просвітницьку мету) (Мистецтво незалежної України, 2015).

1. Босак І. Функції музики в драматичному театрі (на прикладі інсценізацій за творами М. Матіос). Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: наук. зб. / [упоряд. і наук. ред. В. Г Виткалов]. Рівне: РДГУ, 2019. Вип. 32. С. 126-132.

2. Босак І. Інсценізації за творами М. Матіос на сцені Івано-Франківського театру: синтез драми та музики. Актуальні питання гуманітарних наук: міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка/ [ред.-упоряд. М. Пантюк, А. Душний, І. Зимомря]. Дрогобич: Видавничий дім «Гельветика», 2020. Вип. 28. Том 5. С. 45-49.

3. Василюк Т. Організаційно-творча діяльність Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру імені І. Франка на початку становлення незалежності України (1991-1998 рр.). Вісник КНУКіМ. Серія Мистецтвознавство. 2017. № 37. С. 12-25.

4. Велимчаниця О. Ростислав Держипільський: «Мистецтво відбувається через перетворення». Кіно-театр. 2010. № 2 (88). С. 4-6.

5. Вергеліс О. Театральний блок. 2018. URL: http://dramteatr.if.ua/content&content_ id=799.

6. Добош Г. Енергетика тепла. 70-річчя прикарпатського театру. 2009. URL: https://www.radiosvoboda. org/a/1915384.html

7. Дутчак В. «Що сказав небіжчик?» Гамлет або sapienti sat. Музика. 2017. № 2. С. 8-12.

8. Дутчак В. «Ой, як же було ізпрежди віка». Вистава «Вона земля»: у роздумах-рефлексіях. Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. Івано-Франківськ, 2018. Вип. 37. С. 91-96.

9. Івано-Франківський національний академічний театр імені Івана Франка. Офіційний веб-сайт. URL: http://www.dramteatr.if.ua

10. Карась Г. Івано-Франківськ: культурно-мистецька хроніка Незалежності. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2001. 287 с.

11. Карась Г., Бабинська Г Театральне мистецтво та освіта. Культурно-мистецька панорама Івано-Франківська: 350-річчю наданню місту магдебурзького права присвячується: колективна монографія. Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2012. 129-144 с.

12. Карпаш О. Театральні фестивалі в культурно-мистецькому житті України кінця ХХ початку ХХІ століття: історія, типологія, тенденції розвитку: дис.... канд. мистецтвозн.: спец. 26.00.01 «Теорія та історія культури». ІваноФранківськ, 2019. 275 с.

13. Комітет із Національної премії імені Тараса Шевченка. Премійовані твори 2019 р. (Театральне мистецтво). URL: http://knpu.gov. ua/work_list/46,12,42

14. Копієвська О. Трансформаційні процеси в культурі сучасної України. Київ: НАКККіМ, 2014. 296 с.

15. Мистецтво незалежної України: навч. посіб. / [за ред. Л. В. Анучиної]. Харків: СПДФО Ізрайлев Є.М., 2007. 84 с.

16. Нариси з історії театрального мистецтва України ХХ століття / [Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України; Ред. кол.: В. Сидоренко (голова) та ін.]. Київ: Інтертехнологія, 2006. URL: http://elib.nplu.org/view. html?id=1823

17. «Солодка Даруся»: життя поза текстом. URL: http://www.blitz.if.ua/news/solodka-darusya-zhyttya-poza-tekstom. html.

18. Сулятицький М. Горить золотослова пектораль (літературознавство, театрознавство, культурологія, громадсько-політична есеїстика): науково-культурологічне видання. Івано-Франківськ, 2014. 288 с.

19. Сулятицький М. У засвічадах храму Мельпомени. Косів: Писаний камінь, 2023. 164 с.

20. Цифровий театральний архів України. URL: https://theatre.com.ua/

21. Український театр: шлях до себе Здобутки. Виклики. Проблеми. Аналітично-соціологічне дослідження. Київ, 2018. URL: https://nstdu.com.ua/wp-content/uploads/2019/02/Doslidjennya_UKR_PDF_Final.pdf

22. Фіалко В. Український театральний ландшафт 90-х років ХХ століття. Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. 2016. Вип. 18. С. 51-56.

References