Аспекти оволодіння практиками монументального мистецтва: формування навичок укладання композицій

У цьому плані важливим є усвідомлення того, що просторову форму, як і в цілому просторову композицію, відрізняє переважаючий рух у глибину за наявності інших координатних напрямків розвитку. Будується така композиція на основі співставлення у її просторі різних пластичних форм (лінійних, площинних, об'ємних) (Урсу, Гуцул, 2018: 39). Проте, ці форми можуть сприйматися по-різному. Адже саме сприйняття може відбуватися з різних точок позиціювання глядача. Наприклад, це може бути візуалізація: з одного головного напряму (з однієї позиції), при відносно статичному розташуванні глядача у просторі; з різних точок сприймання, при рухові глядача навколо (зовнішньо) композиційно-просторового центру чи всередині нього; при рухові глядача вглиб простору. У першому випадку просторова композиція сприймається глядачем фронтально по відношенню до головної площини, що формує сприйняття. У теорії архітектурної композиції вона отримала назву фронтальної. У другому випадку композиція зазвичай носить концентрований, об'ємно-просторовий характер, який і визначає її назву. У третьому - розкриваються риси та ознаки глибинно-просторової композиції, тобто усього концептуально охоплюваного простору з усім його предметним та об'єктним наповненням (Сидор, 2018: 61).

Не менш значимим є розуміння засад творення фронтально-просторової композиції. Для неї характерна невелика глибина простору і переважно фронтальне розташування елементів. За характером сприйняття вона дещо уподібнена до площинної композиції, однак складається не просто з фактурних чи рельєфних площин, а з глибинних, власне просторових, або розділених у плані елементів. Ці композиційні елементи відокремлюються від задньої фронтальної площини, висуваються вперед, розташовуючись на відстані один від одного. Тому їх вже розглядають не як рельєфні, а як просторові форми. В архітектурній композиції цим формам надається значення об'ємів, звернених своєю фронтальною «позицією» до глядача (Куліш, 2016: 40).

Побудова фронтально-просторової композиції зумовлює звертати увагу і на низку наступних умов. Передусім це визначення характеру конфігурації відтворюваних форм. Означена проблема виражається у співставленні різних за сутнісним змістом, геометричним виглядом та розташуванням елементів. Чим чіткіше таке співставлення, тим характер композиції виразніший. Наступним є визначення ритміки у композиційній структурі твору, встановлення зв'язків між композиційними елементами з використанням тих чи інших доречних повторень, дублювань тощо. Специфічним тут постає використання в якості композиційного засобу порядку зміщення просторово-площинних елементів відносно один одного і навіть утворення декількох ритмічних груп, модулів тощо. Адже із них власне й формується фронтально-просторова композиція, як складна, так і проста. Третьою умовою є графічно-пластичне моделювання зображуваних елементів. Воно базується на узгодженні гри силуетів, фактур, рельєфів та всякої можливої тут графіки, наприклад надписів, знаків, символів, заповнення площин кольорами і т. ін. Близьке розташування елементів один до одного визначає цілісність фронтально-просторової композиції. Однак такий підхід інколи виявляється причиною прояву в ній монотонності. З метою усунення монотонності, так званого «одноманіття», вимагається досягнення пластичної різноманітності форм. Проте, тут також слід пам'ятати, що і при надмірному різноманітті зображуваних компонентів композиція буде руйнуватися. Отож, головним завданням у побудові фронтально-просторової композиції є розмірене встановлення відмінностей між усіма композиційними елементами задля досягнення їх єдності та гармонійності (Сидор, 2018: 62).

Щодо роботи над об'ємно-просторовими композиціями, то тут слід враховувати наступне. Передусім має бути чітке усвідомлення того, що об'ємно-просторова композиція характеризується розвитком своїх просторових елементів у трьох координатних напрямах при дотриманні їх компактності. В архітектурних композиціях розвиток углиб переважає найчастіше. Характер будь-якої об'ємно-просторової композиції зазвичай підкреслюється ансамблем злагоджено розміщених усіх композиційних елементів у відповідному просторі. Контекст виразності такого залежить і від розмаїття пластичних характеристик відтворюваного, його деталей, елементів тощо (Урсу, Гуцул, 2018: 38). Йдеться безпосередньо про виражальність лінійну, площинну, об'ємну.

Об'ємно-просторова композиція зазвичай сприймається з різних боків. Проте, у кожному конкретному випадку візуалізації ми бачимо розглядуване лише з однієї сторони. Коли говоримо про загальне сприйняття всієї такої композиції, то тут, звісно, задіюються різні позиції розгляду, притому з відповідним напрямом (вектором) руху огляду об'єкта. За усіх цих умов глядач перебуває ззовні чи то певної об'ємно-просторової форми, чи усієї об'ємно-просторової композиції.

Вкрай важливим для об'ємно-просторової композиції є її планувальне рішення. Тут в основі лежить різне просторове розташування елементів з чітким визначенням домінант, акцентів тощо. Вибір «вигляду» такої композиції (формату спостережуваного «кадру») зумовлюється конкретною архітектурно-планувальною ситуацією.

Характер об'ємно-просторової композиції розкривається і через пластику властивих їй елементів. Прийоми моделювання такого багато в чому схожі з тими, які використовуються при розробці об'ємної форми, проте мають і свої певні особливості. Зокрема, у такій композиції чітко розкриваються домінантні якості різних просторових елементів - їх конфігурація, силуетна «вимова», взаємне розміщення, ритмічне членування тощо. При цьому завжди мають бути вирішені задачі, скеровані на: виявлення загальної геометричності просторових форм (кубічних, циліндричних, пірамідальних тощо); підкреслення через розміщення компонентів статичності чи динамічності композиції; акцентування на домінантних позиціях у співставленні різних вимов пластичності (об'ємних, площинних та лінійних) (Сидор, 2018: 64).

Висновуючи сказане, можемо констатувати, що виражальність творів монументального мистецтва завжди обумовлена їх конкретними видовими характеристиками, а також характером їх безпосередньої функціональності. Це обумовлюється тим, що монументальне мистецтво є не просто одним із видів образотворчого мистецтва, в якому художники та скульптори проявляють свої індивідуальні сприйняття світу, своє авторське бачення його образності, змістів і сутності життя людини, загалом суспільства тощо. Це сфера неординарних творчих поступів, під час яких реалізуються ідеї урізноманітнити наше навколишнє середовище, наповнити його інноваційними образотворчими наративами, здатними гармонійно співіснувати та безпосередньо доповнювати архітектурні творіння у їх зовнішніх та внутрішніх контекстах, художньо-дизайнерські розробки ландшафтних просторів різних функціональних підпорядкувань тощо. Висхідною позицією у всьому цьому постають задачі з матеріалізації творчих ідей, переведення задумів з їх уявних форматів на мову зримого. І саме першим кроком такої матеріалізації є робота над композиціями майбутніх творів, яким властиві описані моменти. Шліфування відповідної вправності відбуватиметься за умов дотримання чіткої структуризації всіх відповідних засад та системної обробки компонент опрацьовуваної композиції, відтак свідомого застосування продуктивних механізмів безпосереднього втілення задуманого.

Список використаних джерел

1. Куліш О. А. Монументальне мистецтво. Черкаси: ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2016. 72 с., іл.

2. Матоліч І. Проблема монументальності в сучасній художній культурі. Вісник Львівської національної академії мистецтв. 2011. Вип. 22. С. 121-131.

3. Одрехівський В. Гігантський, монументальний, величний: термінологічний аспект сучасної скульптури. Вісник Львівської національної академії мистецтв. 2015. Вип. 27. С. 202-213.

4. Паньків Г С. Взаємозв'язки станкового та монументального в образотворчому мистецтві: теоретичний аспект. Молодий вчений: науковий журнал. 2018. Вип. 4 (56). С. 447-451.

5. Сидор М. Б. Техніки і технології монументального мистецтва. Дрогобич: РВВ ДДПУ ім. Івана Франка, 2018. 88 с.

6. Скляренко Г Мистецтво ХХ - початку ХХІ століття: новий контекст. Художня культура. Актуальні проблеми. Київ. 2004. Вип. 1. С. 141-156.

7. Турчак Л. Актуальні питання сучасного образотворчого мистецтва України: Історіографічні аспекти. Художня культура. Актуальні проблеми. Київ. 2007. Вип. 4. С. 169-173.

8. Урсу Н. О., Гуцул І. А. Теоретичні основи композиції. Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2018. 166 с.

1. Kulish, O. A. (2016). Monumentalne mystetstvo [Monumental art]. Cherkasy: CHNU named after Bohdan Khmelnytsky. 72 p., ill. [in Ukrainian].

2. Matolich, I. (2011). Problema monumentalnosti v suchasnii khudozhnii kulturi [The problem of monumentality in modern artistic culture]. Bulletin of the Lviv National Academy of Arts. Vol. 22. Pp. 121-131. [in Ukrainian].

3. Odrekhivskyi, V. (2015). Hihantskyi, monumentalnyi, velychnyi: terminolohichnyi aspekt suchasnoi skulptury [Gigantic, monumental, majestic: the terminological aspect of modern sculpture]. Bulletin of the Lviv National Academy of Arts. Vol. 27. Pp. 202-213. [in Ukrainian].

4. Pankiv, H. S. (2018). Vzaiemozviazky stankovoho ta monumentalnoho v obrazotvorchomu mystetstvi: teoretychnyi aspekt [Interrelationships between the easel and the monumental in visual arts: theoretical aspect]. Young scientist: scientific journal. Vol. 4 (56). Pp. 447-451. [in Ukrainian].

5. Sydor, M. B. (2018). Tekhniky i tekhnolohii monumentalnoho mystetstva [Techniques and technologies of monumental art]. Drohobych: RVV DDPU named after Ivan Franko. 88 p. [in Ukrainian].

6. Skliarenko, H. (2004). MystetstvoХХ-pochatkuХХІstolittia: novyi kontekst [Art of the 20th and early 21st centuries: a new context]. Art culture. Actual problems. Kyiv. Vol. 1. Pp. 141-156. [in Ukrainian].

7. Turchak, L. (2007). Aktualni pytannia suchasnoho obrazotvorchoho mystetstva Ukrainy: Istoriohrafichni aspekty [Actual issues of modern fine art of Ukraine: Historiographical aspects]. Art culture. Actual problems. Kyiv. Vol. 4. Pp. 169-173. [in Ukrainian].

8. Ursu, N. O. & Hutsul, I. A. (2018). Teoretychni osnovy kompozytsii [Theoretical foundations of composition]. Kamianets-Podilskyi: Axiom. 166 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru