Сучасність крізь призму історії українського авангарду: стратегії візуальної комунікації

National Academy of the Culture and Arts Management

(Kyiv, Ukraine)

Modernity through the prism of the ukrainian avant-garde history: strategies of visual communication

The article explores the strategies of visual communication in the artistic space of exhibiting works of Ukrainian avant-garde of the 1910s-1930s. A number of tasks are being solved related to the understanding of the role of visual (museum) communication in the implementation of exhibition projects of the Ukrainian avant-garde of the first third of the XXth century, represented by works by Kazymyr Malevych, Oleksandr Bohomazov, David and Volodymyr Burliuk, Vasyl Yermylov, Oleksandra Ekster, Viktor Palmov, Volodymyr Baranov-Rosine, and other artists. The relevance of this topic is due to the need to restore the Ukrainian avant-garde to its history and, accordingly, its proper place in the history of world culture. The article states the importance ofdecolonising the Ukrainian avant-garde as soon as possible, going beyond the pre-existing Russian (Soviet) paradigm of its perception abroad, including in view of the current socio-historical situation and the ongoing Russian aggression. In accordance with the aim of the study, the article analyses contemporary museum practices and the specifics of the use of media technologies in the organisation of artistic space for visual communication on the example of exhibitions of the Ukrainian avant-garde in Germany - “Here and Now. Ukrainian Modernism 19001930s and Daria Koltsova” (Museum Ludwig, Koln, 2023) and “Kaleidoscope of Stories. Ukrainian Art 1912-2023” (Das Albertinum, Dresden, 2023). The article evaluates museum strategies of visual communication in terms of their impact on the processes of reactualisation and rethinking of the achievements of Ukrainian culture in the target audience offoreign consumers. The article focuses on the peculiarities of the conceptualisation of national cultural identity in the works of avant-garde artists and the analysis of creative reflections of contemporary artists on the essence and history of the Ukrainian avant-garde (based on the materials of the monumental work "Tessellated" by Daria Koltsova).

Постановка проблеми

український авангард візуальна комунікація

Музейні стратегії візуальної комунікації відіграють помітну роль у відродженні культурних смислів та продукуванні нових значень, що є важливим у експонуванні та рецепції артефактів національної культурної спадщини. Зокрема, це стосується й українського авангарду першої третини ХХ століття, що протягом тривалого періоду внаслідок агресивної колоніальної політики сприймався у західній Європі як здобуток російського (радянського) образотворчого мистецтва. В цьому контексті, видається науково доцільним розгляд музейних експозицій українського аваргарду за кордоном з оцінкою впливу стратегій візуальної комунікації на характер реактуалізації та переосмислення надбань української культури. Особливо на нинішньому історичному етапі погляд крізь призму сучасних музейних практик і медіа-технологій на презентацію художніх наративів вітчизняних митців-аван- гардистів є своєчасним.

Зважаючи на космополітичність феномену авангарду та художні традиції моделювання візуальних композицій, для нашої розвідки є важливим висвітлення напрацювань з питань комунікації в художньому та інформаційному просторі культури (Н. Бачинська, О. Берегова, О. Гресько, Ж. Денисюк, Л. Макарчук, І. Остафійчук, О. Павлова, Г Салата, О. Ситник та ін.), а також дослідження сучасних музейних практик та, відповідно, музейної комунікації (В. Банах, М. Бєлікова, Н. Білан, С. Гресь- Євреінова, Є. Ковальчук, М. Корнійук, Р. Маньков- ська, І. Передерій, А. Тормахова та ін). Спираючись на результати огляду наукових джерел можемо констатувати, що на сьогоднішній день проблематика світоглядного паралелізму в образотворчому мистецтві першої третини ХХ та початку ХХІ століть не вповні розкрита з точки зору специфіки візуальної комунікації. Зокрема, це стосується сучасних репрезентацій українського авангардного живопису в західноєвропейському музейному просторі в контексті триваючого нині процесу переосмислення його культурних змістів з позицій актуальної історичної та мистецької ситуації.

Виклад основного матеріалу

На початку ХХІ століття поява в музейному просторі нових креативних можливостей та культурних практик значно оновлює способи комунікації у візуальному середовищі експонування культурних цінностей. В процесі розробки експозиційних проєктів спостерігаємо як міждисциплінарний синтез колегіальних зусиль, де «наукові працівники створюють науково-інтелектуальний спектр майбутнього музею, а художники - емоційно-мистецький, який має викликати асоціативну активність відвідувачів і провокувати їх на власний пошук» (Корнійчук, 2009), поступово набуває розширення. Нерідко виникає потреба створення ефективних колаборацій з фахівцями інших спеціалізацій (зокрема, у сфері медіа-технологій), оскільки сьогодні «музейні практики можуть включати нові шляхи комунікації з творами мистецтва» (Тормахова, 2021: 80) з огляду на активне залучення інтервидових спроможностей (міжмис- тецьких, цифрових, ігрових тощо).

В цьому контексті маємо наголосити, що новітні музейні стратегії візуальної комунікації спроможні не тільки привертати увагу реципієнтів (з різних цільових і вікових груп) до об'єктів культурної спадщини, але й сприйти їх переосмисленню. Тим більш, що потреба переосмислення щодо частини набдань українського образотворчого мистецтва, зокрема, авангарду першої третини ХХ століття, все ще зберігає свою актуальність. Особливо, серед іноземної аудиторії, яка донедавна була малообізнана щодо реальних причин політичного переслідування та фізичних репресій представників української інтелігенції у ХХ столітті, а також щодо історичних процесів русифікації українських прізвищ і топонімів, замовчування національної приналежності видатних українських художників, самовільного привласнення їх мистецьких надбань або тотального заперечення культурної ваги їх творчості.

Як зазначає у своєму інтерв'ю українська мис- тецтвознавиця і кураторка Юлія Бердіярова: «ми намагаємося зрозуміти, як термін “російський авангард” став частиною системи привласнення культури на постімперському просторі і чому він мав таку велику владу. Як це питання могло так довго залишатися поза увагою? Чому так довго ігнорувалося імперіалістичне минуле Радянського Союзу? Це все процеси, які триватимуть ще дуже довго» (Oelze, 2023).

З огляду на це, висвітлення причин і наслідків впливу російської (радянської) пропаганди та повернення українському авангарду його історії є на сьогодні одним із провідних завдань музейних інституцій та їх фахівців - як за кордоном, так і в Україні. Прикладом такої діяльності в рамках міжнародної співпраці є експонування творів українського авангарду в музеях Німеччині. Йдеться про відкриття у 2023 році художніх виставок «Калейдоскоп історій/ї. Українське мистецтво 1912-2023» (Das Albertinum, Staatliche Kunstsammlungen Dresden) й «Тут і зараз. Український модернізм 1900-1930-ті роки і Дарія Кольцова» (Museum Ludwig, Koln), на які ми хотіли би звернути увагу.

Так, виставка «Калейдоскоп історій/ї. Українське мистецтво 1912-2023» позиціонується як перша у Німеччині комплексна презентація українського художнього ландшафту ХХ-ХХІ століть: від модерних до сучасних течій в образотворчому мистецтві. Особливістю цієї експозиції є побудова наскрізної стратегії візуальної комунікації «зображуване-глядач» шляхом комбінування в музейному просторі творів різних культурно-історичних епох не стільки за хронологічним, скільки за подієвим (змістовим) принципом. Він охоплює такі тематичні вектори, як: «модернізація, індустріалізація, репресії, війна, громадянська свідомість, боротьба за права та незалежність, революції, різноманітність, емансипація, євроінтеграція» (Алієва, 2023).

Вже в першому залі, що розпочинає експозицію, вказаний подієвий принцип упредметнюється у віртуальному діалозі творів різних митців на тему соціального супротиву. Зокрема, йдеться про картини футуриста Віктора Пальмова («За владу рад!», «Село. Приборкання коней» - обидві 1927 р., «Родина селянина», 1929 р.), послідовниці «бойчукізму» Оксани Павленко («Хай живе 8 березня!», 1930-31 рр.), а також сучасного художника Давида Чичкана («Марія» з графічної серії «Під час війни», 2016 р.), що доповнюються скульптурними роботами Жанни Кадирової («Паляниця», 2022 р.) та ін. У такий спосіб, шляхом змістових проєкцій та асоціативного добудовування конотативних значень, у панорамі робіт ХХ-ХХІ століть розкривається трагізм соціальної боротьби та її ідеали (почасти утопічні). Останнє подається глядачу крізь внутрішню призму світовідчуття як митців, що стали безпосередніми свідками подій початку ХХ століття, так і зовнішній погляд наших сучасників, які майже через сто років так само звертаються до осмислення історичного досвіду через проведення паралелелей.

В зв'язку з цим, маємо вказати на особливу роль творів українського аваргарду першої третини ХХ століття у загальному калейдоскопі історій українського мистецтва. Цілком погоджуємося з думкою В. Сидоренка, що «серед розмаїття мистецьких напрямів і течій ніякі інші художні практики не здаються такими близькими до теперішнього розвитку українського мистецтва і одночасно такими далекими за духом і обставинами виникнення, як авангард» (Сидоренко, 2008: 95). Тому не випадково, що розкриття української ідентичності через концепти неперервного досвіду і тяглості художніх традицій спирається саме на реконструкцію модерністських кодів культури, у т.ч. з позицій їх віддзеркалення в сучасній стилістиці.

Варто відмітити, що за аналогічним принципом комунікативної взаємодії організується простір міжмистецького діалогу всіх чотирьох змістових блоків дрезденської виставки (як вищезгаданого блоку «Практики супротиву», так і інших - «Простір свободи», «Культура пам'яті», «Думки про майбутнє»). Крім того, застосування медіа-тех- нологій та міждисциплінарна публічна програма (перформанси, концерти, лекції, кінопокази тощо), що супроводжує художню експозицію, забезпечує створення інтермедіального контекстного середовища задля глибинного занурення закордонної аудиторії в український мистецький дискурс ХХ-ХХІ століть.

Дещо іншу стратегію музейної репрезентації вітчизняного художнього наративу демонструє виставка «Тут і зараз. Український модернізм 1900-1930-ті роки і Дарія Кольцова», що має на меті «кинути виклик конвенційним підходам музейних практик з огляду на сучасні обставини» (Ветцлер-Манюк, 2023). Передусім, йдеться про необхідніть деколонізації сприйняття українського аваргарду за кордоном та реактуаліза- цію національних здобутків у новій парадигмі поза узагальнюючою дефініцією «радянський авангард» (або, тим більш, «російський авангард»). Зокрема, це стосується і представлених на виставці робіт Казимира Малевича («Ландшафт (зима)», 1928 р.), Василя Єрмилова («Канатка», 1928), Олександри Екстер («Три жіночі постаті», 1909-10 рр.), Давида Бурлюка («Карусель», 1921 р.), Володимира Бурлюка («Українська селянка», 1910-11 рр.), Олександра Богомазова («Правка пил», 1927 р.), Володимира Баранова- Росіне («Стіл кольору мальви», 1912 р.) та ін.

Тож, комунікативна концепція цього виставкового проєкту фокусує увагу на новому культурно- історичному погляді та спеціфічній знаковості українського авангарду, що як і «будь-який об'єкт візуальної комунікації виступає своєрідним максизнаком соціуму, умовно кажучи, портретом певного соціокультурного стану» (Остафійчук, 2017: 53). Важливим аспектом тут є висвітлення соціокультурного контексту саме України, «портрет» якої крізь авангардну призму робіт першої третини ХХ століття постає у насичених кольором мультимодальних, синтезованих, сконструйованих образах, що відображає українську культурну ідентичність у категоріях особистого, соціального, історичного.

До цього маємо додати, що зазначені категорії в середовищі музейної комунікації не тільки увиразнюються, але й відтіняються сучасною оцінкою історії українського авангарду, яка надається у монументальній інсталяції Дарії Кольцової «Tessellated». Тут, у комбінаціях скляних секцій темних кольорів зображений Будинок державної промисловості Харкова, що зведений у 1928 р. Він сприймається як символ модерного конструктивізму і, одночасно, радянської ідеології, яка протягом десятиліть руйнувала українську культуру (і натепер продовжує ці деструктивні намагання у своїх сучасних експлікаціях рашизму і, пов'язаної з цим, воєнної інтервенції Російської Федерації). Однак у загальній композиції гігантська будівля харківського Держпрому є лише фоном, поверх якого виринає український національний символ - вписаний в коло чорний хрест на червоному тлі, що апелює до атрибутики весільної обрядовості (або ляльки-мотанки з хрестом на обличчі) та нагадує сонце, яке осяює різнокольоровими променями усе навкруги. Останнє, на нашу думку, попри трагічні й суперечливі сторінки минулого і теперішнього часу, відображає непохитне прагнення народу України до збереження власної культурної самобутності, свободи самовираження і незалежності.

Відтак, інсталяція «Tessellated» як єдина представлена на виставці «Тут і зараз....» сучасна робота, що резонує з полотнами художників- авангардистів, не тільки вдало концептуалізує новочасний погляд на сутність українського авангарду, але й за словами її авторки Дарії Кольцової є «дверима, що відкривають українську ідентичність» (Ukrainische Moderne, 2023) для західноєвропейської аудиторії. На нашу думку, реалізований у музейних стратегіях візуальної комунікації заклик - «не тільки “stand with us”, а також “rediscover and understand us”» (Ветцлер- Манюк, 2023) є надважливим для українського авангарду та образотворчого мистецтва, в цілому, з точки зору утвердження його місця і значення в історії світової культури ХХ-ХХІ століть.

Висновки

Дослідження стратегій візуальної комунікації в художньому просторі експонування творів українського аваргарду 1910-1930-х років виводить нас на деякі узагальнення, що не претендують на абсолютну вичерпність, однак характеризують зріз сучасних музейних практик та актуальних мистецьких наративів, що транслюються за кордоном в рамках спільних українсько-німецьких проєктів 2023 року - «Тут і зараз. Український модернізм 1900-1930-ті роки і Дарія Кольцова» (Museum Ludwig, Koln) та «Калейдоскоп історій/ї. Українське мистецтво 1912-2023» (Das Albertinum, Dresden). Зазначимо про вибудовування в музейному середовищі ефективних комунікативних концепцій «зображуване-гля- дач» шляхом моделювання двох взаємодоповнюючих візій: погляду на сучасність крізь призму українського авангарду, і навпаки - погляду на український авангард крізь призму сучасності. Зауважимо про домінування двох принципів організації простору візуальної комунікації. Перший з них, підкреслює знаковість історичних подій, відображену в художніх рефлексіях митців різних поколінь (від авангарду до метамодернізму), а другий - розкриває знаковість українського авангарду з акцентом на виявленні епохальних історичних паралелей ХХ-ХХІ століть. У такий спосіб, з огляду на необхідність реактуалізації та переосмислення українських надбань у цільовій аудиторії іноземних реципієнтів, здійснюється заповнення інформаційних прогалин та спростування викривлень історії українського авангарду, наголошується на специфіці українських культурних кодів і тяглості національних традицій, що візуально упредметнюються як в художніх образах презентованих робіт, так і в загальних мистецько-інтелектуальних моделях розглянутих експозицій.

Список використаних джерел

український авангард візуальна комунікація

REFERENCES