Антропологія мистецтва як методологічний підхід до вивчення українського живопису

Размещено на http://allbest.ru

АНТРОПОЛОГІЯ МИСТЕЦТВА ЯК МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ЖИВОПИСУ

Anthropology of art arose as a reaction to the need to include works of art in the study of various forms of human life. It is customary to refer to works of art as something made by a person, accordingly, it has an anthropogenic origin, and therefore should be the field of study of anthropology. Art is an embodiment of various socio-cultural processes, an indicator of transformations and an embodiment of progressive social ideas. Art appears as a challenge to established social norms, it denies previous standards and sets new ones. Turning to Ukrainian art, which developed in the context of European currents and trends, it can be argued that it naturally became a reaction to social challenges.

Anthropology of art as a field of research opens new perspectives for the study of Ukrainian painting. It can offer a complex of approaches and methods for analysis, understanding of the role and significance of art in the formation of the cultural identity of the Ukrainian people. This work provides an analysis of the essence of the anthropology of art and its potential for the study of Ukrainian culture. Art in this context acts as a source for the study of the cultural characteristics of the people, its specificity and unique features, demonstrating the connection between man, society and the environment. This approach makes it possible to better interpret the symbolic meanings embedded in the works of Ukrainian painting.

The works of Mykola Pymonenko, Serhii Vasylkivskyi, KostiantynTrutovskyi, Ivan Trush, and others occupy an important place in the history of Ukrainian culture and play a great role in the study of Ukrainian painting, which allows us to reveal its anthropological essence. An anthropological approach to the study of the work of these artists helps to reveal the connections between art and Ukrainian culture. The artists managed to create works that perfectly recreated the unique outlook of the Ukrainian people, their attitude to nature, religion and social life.

The use of tools, methods and approaches of the anthropology of art to the study of Ukrainian painting creates the basis for the formation of an idea about the Ukrainian people, their culture, traditions, everyday life, mentality and worldview. This scientific direction is designed to reveal the characteristic features of the development of Ukrainian painting in the context of world art, general historical events, which, in turn, contributes to the understanding of general trends in the visual arts of this period, the choice of subjects, motifs, styles and directions. This approach makes it possible not to separate the artist from his work, from the political, social and cultural events of this period, comprehensively studying their influence on the ideas of the time.

Keywords: anthropology of art, realism, interpretation, Ukrainian painting, ethnology.

антропологія мистецтво українська культура

Живопис є важливою складовою культурної спадщини будь-якого народу. В контексті дослідження українського живопису актуальною залишається потреба в пошуках шляхів інтерпретації та аналізу цього виду мистецтва з позицій антропології мистецтва, що включає питання, які стосуються вивчення впливу соціокультурного контексту, історичних та культурних факторів на формування живописних традицій, роль митця у творенні та сприйнятті картин, взаємозв'язку мистецтва з суспільством. В цій роботі запропоновано підхід до аналізу мистецтва на засадах антропології мистецтва у взаємозв'язку з іншими науковими напрямками. Тому головною метою даного дослідження є встановлення цінності такого підходу для дослідження творів українського образотворчого мистецтва, а також виявлення ключових факторів, що впливають на особистість художника та створення ним творчих робіт, тобто взаємозв'язок особи художника із загальним історичним, соціальним, культурним контекстом.

Антропологією мистецтва прийнято вважати один із розділів соціальної антропології, в основі якого - вивчення мистецтва в різних культурних контекстах. На перших етапах антропологія мистецтва зосереджувалася лише на «незахідних» («племінних») формах мистецтва (Hatcher 1999, p. 3-6). В даному випадку бралися до уваги історичний, економічний, соціальний та естетичний виміри, де мистецтво поставало одним із проявів унікальності таких народів. Повертаючись до тлумачення терміну «мистецтво», варто зауважити, що воно пройшло тривалий період змін та трансформацій значення: від уявлення про мистецтво як про певне «ремесло» до творчих виявів у вигляді окремих галузей під загальною спільною назвою: образотворче мистецтво, скульптура, поезія тощо.

У ХІХ ст. мистецтво не було об'єктом дослідження антропологів, адже сама наука перебувала на ранніх етапах свого становлення, відбувався поступовий процес формування методології. Це було пов'язано з превалюванням уявлення про мистецтво як атрибут «західної» (європейської) культури, натомість антропологія зосереджувала увагу на вивченні «первісних» спільнот. Але з часом мистецтво почали розглядати як важливий елемент культури будь-якого народу, а тому антропологи почали аналізувати широкий спектр матеріальних об'єктів, які були створені людиною. їх розглядали не лише як естетичні об'єкти, а й намагалися пояснити їх утилітарне значення в житті.

Так до уваги дослідників потрапляли різноманітні скульптури, маски, тканини, посуд, зброя та інші об'єкти матеріальної культури, і навіть саме тіло людини, яке намагалися прикрасити або трансформувати різноманітними способами. Антропологів зацікавила символіка зображень, значення тих чи інших орнаментацій чи декорування предметів побуту, і, водночас, техніка їх виготовлення та способи поширення і використання. Австрійський історик мистецтв Алоїз Рігль одним із перших звернув увагу на орнаментику. Він тривалий час намагався привернути увагу дослідників до предметів декоративно-ужиткового мистецтва, намагаючись довести їх наукову та естетичну цінність. Результатом його досліджень стала монографія «Питання стилю» (Riegl 1938), де Рігль описав власний метод дослідження еволюції рослинного орнаменту, в якому вбачав не сліпе наслідування природи, а «результат уяви, вільної творчості ... художнього духу», що, власне, він і розумів під терміном «kunstwollen».

Як окрема дисципліна антропологія мистецтва тісно взаємодіє з іншими напрямками, такими як історія мистецтва, етнологія, культурна антропологія, культурологія та іншими (Карпов та ін. 2020, с. 113), які мають пряме чи безпосереднє значення у дослідженні об'єктів культурної спадщини народів світу. Таким чином, на базі комплексного підходу до вивчення елементів культури можна отримати інформацію про специфіку регіону, діяльність людей, їх світогляд, традиції і звичаї. Антропологічний підхід до вивчення мистецтва унікальний своєю концентрацією на соціальних процесах, які вплинули на створення витворів мистецтва.

Аналізуючи форму, функції, спосіб виготовлення, сакральне значення об'єктів і досліджуючи зв'язки між самими об'єктами та різними аспектами соціальної взаємодії антропологи здатні виявити естетичну цінність об'єктів, а також пояснити набуття ними цієї цінності (Layton 1981, p. 7). Разом з тим, антропологія мистецтва як підхід до вивчення окремих елементів культури, що мають мистецьку цінність, не виключає залучення інших підходів, зокрема, аналіз мистецьких творів неможливий без тлумачення їхніх символічних значень (семіотика), іконографічного та іконологічного аналізу, покликаних описати детально сам витвір мистецтва і зрозуміти загальний контекст його створення тощо (Morriss-Kay 2010, p. 171).

Мистецтво - це суспільний досвід, який знайшов свій вияв у різних формах. Предмети мистецтва створюють люди для людей з певною метою. Мистецтво не існує поза контекстом (Hatcher 1999, p. 1). Тож, різноманітні чинники впливають на те, яким саме воно буде. Економічний, політичний, світоглядно-релігійний та ін. фактори формують уявлення людини про світ, що виявляється в її творчості. Тому візуальне мистецтво дає унікальну можливість дослідникам отримати доступ до певних культур та подивитися на них в іншому часовому вимірі.

Мистецтво завжди виступало індикатором змін в соціальному середовищі, воно яскраво демонструє суспільні перетворення, ідеали історичного періоду. На створення предмету мистецтва впливають різноманітні чинники, які, окрім зовнішніх умов, обов'язково формуються під впливом внутрішніх світоглядних переконань самого автора. Талант митця визначає умовна естетична цінність його твору, що регламентується технічною майстерністю, ідейністю, ресур- сністю твору (інвестованими зусиллями, часом, матеріалами тощо). Тому оцінка творів мистецтва на первинному рівні відбувається під дією неврологічних реакцій. Біологічні патерни синтезуються із соціальним досвідом (виховання, освіта, загальна обізнаність та ін.) і дають відгук на запит - реакцію (Geertz 1976, p. 1473). Таким чином, мистецтво є реакцією в кількох її проявах: з одного боку, реакцією митця на соціальні виклики, з іншого - реакцією спостерігача на позицію автора (Gell 1998, p. 23).

В історіографічному плані одним із перших антропологів мистецтва вважають Франца Боаса - засновника американської етнологічної школи. В основі його поглядів закладено концепцію культурного релятивізму. Боас неодноразово наголошував, що будь-які трансформації відбуваються індивідуально, незалежно від умовних законів розвитку. Його антипатія до поглядів етноцентристів легко пояснюється особливостями культурного розвитку різних народів, їх унікальністю. Скептицизм до пошуків рамкових теорій та концепцій вилився у відкидання популярних на той час теорій еволюціонізму, дифузіонізму та функціоналізму.

У 1927 р. Боас видає працю «Примітивне мистецтво» (Boas 1927), де викладає свій погляд на т.зв. «примітивні форми мистецтва». Докладний аналіз мистецтва народів північно-західного узбережжя Тихого океану став прикладом для досліджень в контексті антропології мистецтва. Зокрема, Клод Леві-Стросс як основоположник структуралізму в етнології у праці «Шлях масок» (Levi-Strauss 1975) простежив зміни у формах масок у північно-західній частині Тихого океану, пояснюючи їх наслідками міжкультурної взаємодії між корінними народами регіону.

Важливою в контексті розвитку антропології мистецтва стала робота американського антрополога, професора Нью-Йоркського університету Фреда Р Майєрса «Paintingculture» (Myers 2002). У 1970-х рр. Антрополог займався дослідженням акрилових картин місцевого населення центральної Австралії - пінтупі, як предметів «високого міжнародного мистецтва». В цей час роботи австралійців почали набувати широкої популярності серед поціновувачів мистецтва, тому дослідника зацікавили питання художньої цінності їх робіт і чим вона була спровокована. Для цього автору довелося детально вивчити культуру корінного населення, він описував їхні культурні проблеми, що нерідко становили основу їх творчості. Вивчення ролі мистецтва в житті тубільного населення відіграло велику роль для вивчення загального світогляду пінтупі, а також особливостей їх соціального укладу.

Проблематика мистецького дискурсу в контексті антропології криється у визначенні місця мистецтва в міжкультурній перспективі, яка досить детально розкрита у праці «The Anthropology of Art» (Morphy, Perkins 2005). В цій роботі представлено огляд теоретичних питань та наукових дискусій, що точилися навколо детермінації культурних особливостей в різні історичні періоди. Ключовою проблемою в такому дискурсі постає універсальність мистецтва як соціально-культурного феномена, разом з тим, підкреслюється поляризація мистецтва «західних» і «незахідних» культур, що формує серйозний розрив у кількості досліджень та, певною мірою, їх ґрунтовності.

Відходячи від підходу до диференціації форм мистецтва за приналежністю до «більш» і «менш розвинених», дослідники поступово стали звертати більше уваги на форми і вияви творчого потенціалу людини в процесі її життєдіяльності. Оцінка мистецтва відбувається в умовах соціально-культурного контексту, тому підхід антропології мистецтва остаточно знайшов свій вияв у дослідженні мистецтва в різних культурах. На цьому етапі він вже не обмежувався аналізом «неєвропейських форм мистецтва», а дозволяв звернутися до особливостей культурного розвитку людини в зовнішніх умовах (соціальних, культурних, економічних, політичних та ін.).

В межах даного підходу можлива інтерпретація і українського мистецтва. В цій роботі акцент зроблено саме на живописі. Весь історичний шлях українського образотворчого мистецтва яскраво демонструє вплив соціально-політичних процесів на всі сфери життя людини. До XVII ст. в українській живописній традиції домінували релігійні сюжети і мотиви, що пов'язано із впливом церкви на життя. Саме тому більшість пам'яток цього періоду - це зображення святих та сцен із їхнього життя - ікони.

З часом поширення набуває світський живопис, що паралельно виступає індикатором соціальних процесів. Актуалізується портретний жанр. Портрети, зазвичай, могли дозволити собі люди зі статками, які належали до заможних прошарків суспільства, тому нерідко портрети цього періоду зображують саме шляхтичів або членів їхніх родин. Часом найяскравіших перетворень в культурно-мистецькому середовищі стає ХІХ ст. В цей період змінюються стилі, трансформуються підходи до зображуваного, техніки та способи демонстрації самого мистецтва.

Україна в цей час входила до складу двох імперій: Австрійської (з 1876 р. - Австро-Угорської) та російської, що не могло не позначитися на характері та загальних тенденціях у живописі (Степовик 1982, с. 6). У російській імперії стандарти розвитку образотворчого мистецтва задавала Петербурзька академія мистецтв, освіта в якій давала людині необхідні технічні навички, але коло тем і сюжетів для робіт залишалося обмеженим, що, в результаті, спровокувало появу нових альтернативних шляхів розвитку живопису. На зміну академічним стандартам та вже поширеному на той момент в Україні романтизму приходить реалізм, не в останню чергу обумовлений соціальними трансформаціями (Лобановський, Говдя 1989, с. 79-80).

Активні процеси суспільного розшарування, посилення кріпацтва, збільшення панщини, особиста залежність селян підсилювали соціальну напругу, що в подальшому призвело до ліквідації кріпацтва у 1848 р. на західноукраїнських землях і у 1861 р. на теренах України, що входили до складу російської імперії. Але цей процес не відбувся в один момент, він розтягнувся на багато років потому, непомірні викупні платежі для селян змушували їх і надалі залишатися працювати на панських господарствах.

Розуміючи відсталість державної політики в соціально-економічному плані прогресивні художні кола намагалися привернути увагу до суспільних проблем. Вони більше не хотіли малювати сюжети з давньогрецької міфології, в той час, коли в країні є нагальні питання, які мають бути висвітлені та представлені на широкий загал. Так з'являються Товариство пересувних художніх виставок, Товариство південноросійських художників, Харківська малювальна школа Марії Раєвської-Іванової, школа Мурашка та ін., які активно діяли на теренах України.

Сюжети із життя селян стали досить популярними в контексті реалістичного живопису. На перших етапах вони не були позбавлені певної романтизації, ідеалізації селянського життя, але поступово перетворилися на достовірне відтворення реального світу (Степовик 1982, с. 145). Живопису конкретного регіону завжди притаманні певні унікальні риси та особливості. Тут і манера виконання, колористика, техніка, і сюжет, тому український живопис другої половини ХІХ ст. значною мірою вирізняє тяжіння до селянських мотивів. Роботи М. Пимоненка, С. Васильківського, К. Трутовського та інших художників виділяються динамічністю образів, великим пієтетом до української традиційної культури і, водночас, глибоким розумінням ментальності народу.

Антропологія мистецтва дозволяє поглянути на український живопис як на вияв багатьох соціально-культурних патернів. Наприклад, в різні історичні періоди образотворче мистецтво, як і мистецтво в цілому, зверталося до образів, які б втілювали певні суспільні ідеали. Розглядаючи роботи М. Пимоненка, можна простежити певну загальну тенденції в демонстрації образів. Нерідко ключовою фігурою в його роботах постають жіночі образи різного віку. Це може підкреслювати роль і функції жінки в традиційному суспільстві як важливої, ключової особи як в композиції, так і повсякденному житті.

Разом з тим, М. Пимоненко наділяє жіночі образи певними характерними рисами: працьовитістю, відповідальністю (як за власні дії, так і за інших людей - дітей, людей похилого віку), він змальовує їх спокійними, певною мірою, відчуженими, вони наче спостерігають за усім вже з наявною моделлю світу в уявленні, що була запрограмована загальними соціальними нормами. Що ж до чоловічих образів, то М. Пимоненко інколи навіть позбавляє їх індивідуальності, він може приховати їхні обличчя під брилями, змалювати їх на других і третіх планах, зробити кольорово менш виразними, або просто змістити з них акцент за рахунок статичних поз. З іншого боку, ці образи часто є більш експресивними у своїх жестикуляціях, вони демонструють усталений і загальноприйнятий патріархальний соціальний конструкт, де у комунікації між чоловіком та жінкою остання займає пасивну безініціативну позицію, зрідка підкріплену унормованими символічними діями (наприклад, обряд колупання печі під час сватання). До того ж, М. Пимоненко часто намагається візуально наділити чоловічі образи стереотипною етнічною рисою - почуттям гумору (Жаборюк 1990, с. 25), натомість жінок змальовує більш серйозними, до певної міри суворими.

До прикладу, творчість С. Васильківського демонструє інший варіант застосування антропології мистецтва для дослідження української культури (Лобановський, Говдя 1989, с. 92). В основі його творчості простежується демонстрація гармонійного зв'язку українців із природою. Симбіоз олюдненого поселення із натуральністю природи створює гармонійно інтегрований людський світ у екологічний простір. Очевидним залишається активне природокористування людиною, разом з тим С. Васильківський підкреслює шанобливе ставлення українців до природи, зберігаючи візуальну тишу на своїх полотнах.

Людина займає порівняно мало місця в загальній композиції, що підкреслює її підпорядкованість природним умовам. Це, в свою чергу, можна пояснити залежністю людини від кліматичних умов для ведення сільського господарства. В той же час, для С. Васильківського характерні роботи, де значна частина композиції зайнята традиційною хатою, що ілюструє те, що створено людиною, відповідно, є її персональним простором. Для С. Васильківського це закритий простір, в його творчій спадщині майже немає зображень інтер'єру традиційного житла, але різноманітні типології зовнішніх конструкцій доволі широко представлені в його роботах.

К. Трутовський як ще один представник українського реалістичного живопису у своїй творчості акцентує увагу на соціальній взаємодії різних поколінь та способах інтеракції між людьми. На відміну від С. Васильківського, в центрі композиції Трутовський завжди розміщує людину або групу людей. Часто його сюжети засновані на масових дійствах: весілля, колядування, святкування Івана Купала, а є роботи (як, наприклад, «Вибілювання та прання полотна на березі річки») які ще зберігають деякі ознаки академічного живопису, певною мірою відсилаючи до ренесансних композиційних рішень. Л. Трутовський змальовує «живі» образи, вони завжди у русі, навіть статика на полотнах демонструє, що якась дія відбулася вже або ось-ось відбудеться, зберігаючи динаміку сюжету. Цікавим в його творчості є розмаїття традиційного вбрання. Він, як і М. Пимоненко, намагався достовірно і точно відтворити особливості одягу, його орнаментацію (Жаборюк 1990, с. 30).

Під впливом європейсько мистецтва на західноукраїнських землях поширюють свій вплив нові течії, зокрема, імпресіонізм. Яскравим представником цього напрямку в українському живописі став І. Труш. Він зумів органічно поєднати новітню техніку живопису, де головним стає не форма, а зміст, із традиційною українською культурою (Жаборюк 1990, с. 222). Художник майстерно передає особливості гуцульського одягу, звичаїв та обрядів, музичних інструментів, архітектури тощо. Його творчість - це симбіоз реалістичного бачення світу з імпресіоністичним відтворенням його на полотні. Його живопис видається «сонячним» через уміння майстерно передати світло. Завдяки такому баченню художника можна створити власне уявлення про Карпатський регіон, як про колоритне місце. Любов митців до краю, який вони змальовують у своїх роботах дозволяє поглянути на світ їх очима, побачити всі переваги і недоліки місцевості та відчути локальну специфіку.

Отже, антропологія мистецтва - це напрямок культурної (соціальної) антропології, який фокусується на вивченні мистецтва в соціально-культурному контексті. Вона покликана пояснити становлення різноманітних форм мистецтва в тих чи інших умовах, саме таким чином і чим саме це обумовлено. Не останню роль тут відіграє особистість митця, шлях його становлення, що формує його світогляд та способи бачення. Візуальне мистецтво - це джерело, яке дозволяє науковцям побачити що відбувалося в попередні епохи, поглянути на різні культури та відзначити їх особливості. Антропологія - наука про людину і все, що з нею пов'язано, а мистецтво - як одна із форм діяльності людини виступає важливим аспектом її життя. Тому вивчення мистецтва різних етносів або етнічних груп створює підвалини для розуміння та інтерпретації їхнього світогляду.

Список джерел та літератури

СТЕПОВИК, Д., 1982, Українське мистецтво першої половини ХІХ ст. Київ: Мистецтво.

Антропологія мистецтва як методологічний підхід до вивчення українського живопису

Антропологія мистецтва виникла як реакція на потребу включення творів мистецтва до дослідження різних форм людської життєдіяльності. До творів мистецтва прийнято відносити те, що виготовила людина, відповідно, воно має антропогенне походження, а тому має виступати сферою дослідження антропології. Мистецтво є втіленням різноманітних соціокультурних процесів, індикатором трансформацій та втіленням прогресивних суспільних ідей. Мистецтво постає як виклик усталеним соціальним нормам, воно заперечує попередні стандарти і задає нові. Звертаючись до українського мистецтва, яке розвивалося в контексті європейських течій та напрямків, можна стверджувати, шо воно природно стало реакцією на суспільні виклики.

Антропологія мистецтва як напрямок досліджень відкриває нові перспективи для вивчення українського живопису. Вона здатна запропонувати комплекс підходів та методів для аналізу, розуміння ролі та значення мистецтва у формуванні культурної ідентичності українського народу. Дана робота передбачає аналіз сутності антропології мистецтва та її потенціалу для дослідження української культури. Мистецтво в цьому контексті виступає джерелом для дослідження культурних особливостей народу, його специфіки та унікальних особливостей, демонструючи зв'язок між людиною, суспільством та навколишнім середовищем. Такий підхід дозволяє краще розтлумачити символічні значення, закладені у творах українського живопису.

Роботи Миколи Пимоненка, Сергія Васильківського, Костянтина Трутовського, Івана Труша та ін. посідають важливе місце в історії української культури, а також відіграють велике значення у дослідженні українського живопису, що дозволяє розкрити його антропологічну сутність. Антропологічний підхід до вивчення творчості цих митців допомагає розкрити зв'язки між мистецтвом та українською культурою. Художники зуміли створити роботи, які досконало відтворили унікальний світогляд українського народу, його ставлення до природи, релігії та суспільного життя.

Використання засобів, методів і підходів антропології мистецтва до дослідження українського живопису створює підґрунтя для формування уявлення про український народ, його культуру, традиції, побут, менталітет та світогляд. Цей науковий напрямок покликаний виявити характерні особливості розвитку українського живопису в контексті світового мистецтва, загальних історичних подій, що, в свою чергу, сприяє розумінню загальних тенденцій в образотворчому мистецтві даного періоду, вибору сюжетів, мотивів, стилів та напрямків. Такий підхід дає можливість не відокремлювати митця від його твору, від політичних, соціальних та культурних подій цього періоду, комплексно вивчаючи їх вплив на ідеї часу.

Ключові слова: антропологія мистецтва, реалізм, інтерпретація твору, український живопис, етнологія.

Размещено на Allbest.ru