Внесок Семена Дементійовича Стрільбицького в музейництво та культуру Харківщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»

Внесок Семена Дементійовича Стрільбицького в музейництво та культуру Харківщини

Кабачек Володимир Вікторович кандидат історичних наук, доцент

Фрадкіна Наталя Володимирівна, кандидат філософських наук, доцент

м. Харків

Анотація

Революція 1917 року призвела не тільки до зміни влади. Відбулася переоцінка цінностей, насамперед, в галузі освіти і культури. В аграрній країні, в якій рівень грамотності не перевищував чверті населення, після революції з'явився величезний інтерес до освіти. Безумовно, чималий внесок у це було зроблено державою в умовах кампанії з ліквідації неписьменності. Але і інтерес народних мас не тільки до оволодіння грамотністю, а й до отримання вищої і середньої спеціальної освіти, був рушійним фактором.

У цих умовах особливого значення набували наявність наочних посібників для самих різних технічних знань. Одним з них і був Технічний музей.

У статті проаналізовано спроби видатного педагога і політичного діяча Семена Стрільбицького організувати музей історії техніки в Харкові.

Педагог за освітою, Семен Стрільбицький добре розумів важливість наочних посібників у засвоєнні знань, особливо, технічних. Тому, він ратував за якнайшвидше відкриття музею. Саме йому належить думка про подальший розвиток музею, про організацію при ньому бібліотеки, лабораторій, друкованого органу, можливостей отримання необхідних консультацій від провідних фахівців. Під проводом Стрільбицького було проведено через органи влади виділення земельної ділянки в районі сучасного авіазаводу, розроблено план її забудови під будівництво Музею, проведено початкову обробку програм окремих розділів музею, організовано історико-технічну бібліотеку, оформлено картотеку музеїв та історико-технічних об'єктів, підібрано основні експонати. Саме за його активної участі готувалися майбутні музейні працівники, проводилося систематичне керівництво периферійних виставок та інше. Планувалося відкрити на базі Українського технічного музею науково-дослідну кафедру історії техніки.

Під керівництвом Стрільбицького Музей займався не лише екскурсіями та консультаціями, а й приймав активну участь в науковій роботі країни. Наприклад, в жовтні - листопаді 1931 р. за активної участі керівництва та провідних співробітників Українського технічного музею було проведено в Харкові Всесоюзний VI Менделеєвський з'їзд з хімії.

На жаль, грандіозні плани по влаштуванню технічного музею не було втілено у життя. Харків'яни так і не побачили запланованих історичних реконструкцій різних форм господарства - від збирання до капіталістичного способу виробництва з характерними для кожної епохи обладнання і пристосувань.

Причин, з яких не було реалізовано амбітні проекти, було чимало. Це і зміна керівництва Всеукраїнської Ради народного господарства, і гігантські кошти, які були витрачено на створення інфраструктури в новобудовах ХТЗ, і зайнятість керівництва музеєм роботою за сумісництвом, яка майже у всіх керівників музею, згодом, стала основною.

Репресії 1930-х років також вплинули на долі не лише співробітників Українського технічного музею, а й на долю самого Музею. На жаль, жертвами необґрунтованих репресій стали Семен Стрільбицький, Михайло Криворотченко, Володимир Беньяш, Пантелеймон Свистун та багато інших осіб, які так, чи інакше були пов'язані із заснуванням або будівництвом Українського технічного музею. На довгі роки імена Семена Стрільбицького, Олексія Криворотченка, Володимира Беньяша, Пантелеймона Свистуна та мільйонів інших інженерів, дослідників, науковців були забуті, їх імена викидали з історіографії, їхні добутки шельмувалися та спростовувалися. На жаль проект Українського технічного музею не було реалізовано.

Ключові слова: Технічний музей, музейництво, Стрільбицький, Данилевський, культура, бібліотека.

Abstract

Kabachek Volodymyr Candidate of Historical sciences, Associate professor, National Technical University «Kharkiv Polytechnic Institute», Kharkiv,

Fradkina Natalia Volodymyrivna Candidate of Philosophical sciences (Ph.D), Associate Professor, National Technical University «Kharkiv Polytechnic Institute», Kharkiv

SEMYON DEMENTIEVICH STRILBITSKY'S CONTRIBUTION TO THE MUSEUM AND CULTURE OF KHARKIV REGION

The revolution of 1917 led not only to a change of power. There was a reassessment of values, primarily in the field of education and culture. In an agrarian country where the literacy rate did not exceed a quarter of the population, after the revolution, there was a huge desire for education. Of course, a significant contribution to this was made by the state in the context of the campaign to eliminate illiteracy. But the desire of the masses not only to master literacy, but also to receive higher and secondary special education, was also important.

In these circumstances, the availability of visual aids for various areas of technical knowledge was of particular importance. One of them was the Technical Museum.

The article presents the attempts of an outstanding teacher and politician Semyon Strelbitsky to organize a museum of the history of technology in Kharkiv.

Being a teacher by training, Semyon Strelbitsky was well aware of the importance of visual aids in mastering knowledge, especially technical ones. Therefore, it was he who advocated the early opening of the museum. It is he who has the idea of further development of the museum, the organization of a library, laboratories, a print organ, and opportunities for obtaining the necessary advice from leading specialists. Under the leadership of Strelbytsky, the allocation of a land plot in the area of a modern aircraft factory was carried out through the authorities, a plan for its development for the construction of a museum was developed, the initial processing of programs for individual sections of the museum was carried out, a historical and technical library was organized, a file of museums and historical and technical objects was drawn up, and the main exhibits were selected. It was with his active participation that future museum employees were trained, systematic management of peripheral exhibitions was carried out, and so on. It was planned to open a research department of the history of technology on the basis of the Ukrainian Technical Museum.

Under the leadership of Strelbitsky, the museum was engaged not only in excursions and consultations, but also took an active part in the scientific work of the country. For example, in October - November 1931, with the active participation of the management and leading employees of the Ukrainian Technical Museum, the All-Union VI Mendeleev Congress on chemistry was held in Kharkiv.

Unfortunately, the grandiose plans for the construction of a technical museum were not implemented. Kharkiv residents have not seen the planned historical reconstructions of various forms of economy - from harvesting to the capitalist method of production with equipment and devices characteristic of each era.

There were many reasons why ambitious projects were not implemented. This includes a change in the leadership of the All-Ukrainian Council of national economy, as well as huge funds that were spent on creating infrastructure in new buildings of KHTZ. -This is also the employment of the museum management with part-time work, which almost all museum managers later became the main one.

The repressions of the 1930s also affected the fate of not only the employees of the Ukrainian Technical Museum, but also the fate of the museum itself. Unfortunately, the victims of unjustified repressions were Semyon Strilbitsky, Alexey Krivorotchenko, Vladimir Benyash, Panteleimon Svistun and many other persons who were directly or indirectly connected with the foundation or construction of the Ukrainian Technical Museum. For many years, the names of Semyon Strilbitsky, Alexey Krivorotchenko, Vladimir Benyash, Panteleimon Svistun and millions of other engineers, researchers, and scientists were forgotten, their names were thrown out of historiography, and their works were shamed and refuted. Unfortunately, the project of the Ukrainian Technical Museum was not implemented.

Keywords: Technical Museum, museum building, Strelbitsky, Danilevsky, culture, library.

Постановка проблеми

В останні роки з'явився серйозний інтерес щодо виявлення ролі видатних вітчизняних діячів науки та освіти в організації різноманітних організацій культурологічного, навчального та наукового профілю. На жаль, в радянський час відношення до таких досліджень було жорстко політизовано і в абсолютній більшості випадків подібні дослідження не проводились.

Відтак, раціонально дослідити внесок в музейну справу та культурологію відомої постаті - Семена Стрільбицького, відкрити нову сторінку в дослідженні діяльності видатного організатора науки та освіти, політичного діяча, вчителя, оцінити його основні здобутки та досягнення не лише з метою вшанування пам'яті видатного земляка, а й з можливості використання у сьогоденні цінного досвіду, отриманого цією непересічною особою. Треба згадати необґрунтовано репресованих діячів науки, культури, техніки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

З даного питання наукові публікації взагалі відсутні. Прізвище Семена Дементійовича мимохіть згадується в автобіографічному романі Володимира Сосюри «Третя рота» [1, с. 49]. Уривчасті дані, які наведено різними авторами, є суперечливими, відтак питання щодо внеску С. Д. Стрільбицького в вітчизняну музейну справу та культуру не лише не систематизовано, а й, взагалі, не досліджено. На жаль, репресії 1930-х років не лише призвели до фізичного знищення видатних науковців, лікарів, інженерів. Вони призвели до знищення, навіть, пам'яті про репресованих, про результати їхньої діяльності. Співробітники НКВС свідомо знищували документи, світлини, рукописи праць заарештованих, сподіваючись розпаленим залізом випалити пам'ять про видатних уродженців України. Але, як відомо, рукописи не горять...

Мета статті - спираючись на відкриті джерела та архівні матеріали, висвітлити основні здобутки видатного організатора науки та освіти, політичного діяча, історика та науковця Семена Дементійовича Стрільбицького в галузі культурології та музейництва під час його проживання в Харкові. На жаль, біографія цього видатного педагога, науковця, письменника досі не має достовірного трактування і взагалі не отримала висвітлення в численних роботах істориків науки і техніки.

Досягнення цієї цілеспрямованої та обдарованої людини були не просто значущі, а - грандіозні. Тому є нагода вивчення хоча б частини результатів професійної діяльності Семена Дементійовича не лише в історії науки і техніки, а й в галузі культурології та музейництва з метою можливого використання цінного досвіду. Це є важливим тим більше, що відомості щодо діяльності Семена Дементійовича або взагалі знищено, або вони не доступні широкому загалу. Матеріали для даної роботи збиралися по крупицям в архівних справах, які довгий час не були доступними науковцям.

Виклад основного матеріалу

Зміна влади в 1917-18 рр. призвела і до кардинальних змін у ставленні до багатьох культурних цінностей, наприклад, музейництва. Громадянська війна, розруха, відновлення зруйнованого - це зайняло певний час. Але державна кампанія з ліквідації неписемності, з підвищення культури населення, з опанування вищої освіти, а, згодом, і українізація вимагали не лише наявності викладачів та екскурсоводів, а й культурних установ - бібліотек, театрів, музеїв.

Якщо згадати, що писемність в Україні після революції ледве-ледве сягала 25% від усієї кількості населення, що була істотна нестача не лише викладачів, лікарів, інженерів, будівельників, а навіть будь-яких писемних людей, які могли б писати без помилок, то зовсім не дивно, що в 1929 р. було засновано Український технічний музей в Харкові [2, с. 1150]. Музей розташовувався в експозиції колишнього Гірничо-промислового музею, який було відкрито в будівлі З'їзду гірничопромисловців півдня Росії (вул. Сумська, 18 та 20), в 1912 р. Після революції в цих будівлях розміщувалося чимало різноманітних організацій та установ: Вища рада народного господарства, Південьсталь, Південьпаливо, Інститут металів та інші установи і організації. Зазвичай, новітньому музею було тісно у такому сусідстві.

Щодо організації музею відбулися численні наради під керівництвом Пантелеймона Свистуна (на той час - члена ЦК КП(б) У, згодом керівника будівництва ХТЗ та його директора). На них відзначалося, що ініціатива відкриття нового музею виходила від ВРНГ за участю інженерів Віктора Данилевського, Петра Калюжного та Михайла Криворотченка [3, арк. 2].

Усіх цих молодих на той час інженерів об'єднувала не лише жага до наукової діяльності, але й Харківський технологічний інститут, в якому вони отримували освіту. Вже на той час Харківський технологічний інститут був справжньою кузнею технічних кадрів. У різні часи вишем керувало чимало видатних науковців та викладачів - Віктор Кирпичов, Дмитро Зернов, Петро Мухачьов, Іван Красуський, Іван Осипов, Іван Пономарьов та інші. Достовірні друковані праці, які спираються на архівні дані, про багатьох з цих непересічних діячів науки і техніки, з'явилися, на жаль, лише в останні роки [6-9]. З його стін вийшло чимало спеціалістів зі світовим ім'ям, які працювали у найрізноманітніших галузях промисловості, наприклад: перший в світі доктор наук в галузі авіації Георгій Ботезат (який захистив дисертацію в Сорбонні) [4, с. 75], або відомий металург, дослідник червоноламкості сталей та властивостей булатів, перший професор металургії Варшавського політехнічного інституту, один з засновників Московської гірничої академії, Михайло Циглєр [5, с. 288].

Повертаючись до відкриття Українського технічного музею, треба зазначити, що під проводом Семена Стрільбицького було розроблено схеми робіт музею, завдання і цілі нового культурного об'єкта. Технічний музей мав стати науковим і організаційним центром всієї системи виробничих музеїв і виставок, науково-дослідною і масовою освітньо-культурною організацією, яка б збирала, вивчала, систематизувала і експонувала історико-технічні матеріали. Архівні матеріали засвідчують, що чималий внесок у розробку документації зробив Віктор Данилевський [3, арк. 3].

За рішенням органів місцевого самоврядування була ухвалена постанова про виділення 20 гектарів землі для розташування та будівництва споруд музею. Існувала думка про необхідність використовувати досвід промислових виставок, які в 1929 р. виставлялися в Харкові (дві), Києві, Одесі, в Дніпропетровську, в Сталіно. Орієнтовну суму для будівництва було оцінено в 700-750 тис. карбованців. Дуже гостро стояло питання з кадрами, які могли б вести історичну частину музею та проводити відповідні дослідження, з кваліфікованими архітекторами, здатними проектувати необхідні споруди відповідно до музейних завдань [3, арк. 3].

Відкриття Музею було на часі: відзначалося, що збереження, навіть, фотографій часів Громадянської війни виключно погане. На більшості підприємств не збереглися ні архіви, ні фотографії того часу [3, арк. 4].

Директором музею було призначено Семена Стрільбицького, заступником директора - Віктора Данилевського. Кадровий склад музею був практично відсутній і було подано оголошення, яке пропонувало взяти участь у конкурсі на заміщення посад асистентів українського технічного музею [3, арк. 6]. Термін подачі документів був обмежений 15 грудням 1929 р. Від кандидатів вимагали повної вищої освіти, бажано, індустріально-технічної або близької до неї. Після отримання відповідної теоретичної та практичної підготовки передбачалося зайняти посади старших асистентів і керівників відділів музею.

Вже 30 січня 1930 р. керівники музею - Стрільбицький, Данилевський, Криворотченко і Беньяш разом з асистентом музею Боєвим, Когановським і - розглядали питання про реорганізацію і перепланування науково-технічної виставки [3, арк. 19]. (На жаль, імені та по батькові практично у жодного співробітника в документах не вказано). У лютому 1930 р. до асистентів додалася Воронова. Було вирішено провести семінар з методології історичного матеріалізму під керівництвом проф. Михайла Симоновича Волобуєва. Цікаво, що оплата семінару лягала на плечі асистентів - по 20 карбованців на місяць. Асистентів зобов'язали ще освоїти основи фотографії [3, арк. 28].

Однією з перших робіт музею була організація чергової виставки. Семеном Стрільбицьким було доручено комісії у складі Віктора Даниленка та Михайла Криворотченка обстежити стан колишнього гірничопромислового музею, матеріали якого багаторазово брали участь у різних виставках, наприклад на Постійній промисловій виставці ВРНГ у Києві. музей технічний дослідний

Віктор Данилевський в звіті про виконану роботу зазначив, що «колишній музей З'їзду гірничопромисловців півдня Росії, який було переведено в промислову виставку, практично знищено» [3, арк. 37]. Далі Віктор Васильович констатує, що «значну частину матеріалів гірничого комітету З'їзду гірничопромисловців півдня Росії за вказівкою завідувача виставкою Волкаца було знищено. А велику частину архіву колишнього З'їзду гірничопромисловців півдня Росії спалено. Та невелика частина, яку не було знищено, було передано в Гірський музей Донбасу. Залишки колекцій руйнуються через відсутність належного збереження і далі» [2, с. 1155].

Не забував Стрільбицьккий і про написання та видання навчальних матеріалів. Наприклад, в 1930 р. ним було заплановано видання великої за розміром книги для профтехшкіл, яка б включала в себе бухоблік, психотехніку, партійне керівництво, питання політекономії, винахідництво і багато чого іншого. Книгу було заплановано на 31 главу. За попередніми розрахунками, її обсяг перевищив би 500 сторінок, що робило такий підручник досить сумнівним [3, арк. 56].

Одночасно, на території Харкова шукали ділянку для будівництва музею. Його планували розмістити за існуючим тоді аеродромом (наприкінці вулиці Сумської) [10, арк. 3]. Площа ділянки повинна була бути не менше 20 гектарів.

Під керівництвом Стрільбицького було розроблено план забудови земельної ділянки, проведено початкову розробку програм окремих відділів музею, організовано історико-технічну бібліотеку, оформлено картотеку музеїв та історико-технічних об'єктів, підбиралися експонати, готувалися майбутні музейні працівники, проводилося систематичне керівництво різними промисловими виставками та інше. На музей планувалося витратити 1,17 млн. карбованців, з яких власне, на утримання музею - 663,9 тисяч, на зарплати - 61 тисяч, на наукову роботу - 58,5 тисяч, решту - на будівництво. Причому, підготовчі роботи планувалося розпочати вже з 1931 р. [11, арк. 37].

Цікаво, що зарплата директора була 250 карбованців на місяць, а заступника директора з наукової частини - 300 карбованців. (заступник директора вже був професором, а директор на момент відкриття музею - ні), бухгалтеру та керівникам груп платили по 200 карбованців, асистентам - 180, сторожу - 45 карбованців [11, арк. 46]. На закупівлю фотоапаратів асигнувалося 1500 карбованців, на закупівлю експонатів - 16 тисяч, на наукові експедиції - 6000, на закупівлю книг - 6000, на проведення Всесоюзного з'їзду музейних працівників - 4000 карбованців. [11, арк. 48]. Планувалося відкрити і науково-дослідну кафедру історії техніки українського технічного музею з двома науковими співробітниками, яким передбачалося платити 220 карбованців кожному [11, арк. 49].

Під керівництвом Стрільбицького Музей займався не лише екскурсіями та консультаціями, а й приймав активну участь в науковій роботі країни. Наприклад, в жовтні- листопаді 1931 р. при участі Музею було проведено VI Менделеєвський з'їзд з хімії в Харкові. На установчих зборах, які відбулися 19 листопада 1930 р. Головою Комітету був академік Є.І. Орлов [3, арк. 1]. В підготовчих роботах брали участь проф. В. В. Данилевський та М. А. Валяшко [3, арк. 3]. Це було закономірно, бо Віктор Данилевський був учнем проф. Єгора Орлова, закінчив Харківський технологічний інститут по хімічному відділенню і, звичайно, займаючи посаду заступника директора Музею, підтримував стосунки не лише із своїм вчителем, а й з колегами-хіміками: Миколою Валяшко, Юрієм Коршуном, Олександром Гундером, Для проведення з'їзду було задіяно низку трестів, Комітет хімізації, бібліотеку ім. Короленка та інші установи. Було розіслано запрошення по хімічним науково- дослідним підприємствам, промисловим підприємствам того ж профілю з проханням надсилати експонати для виставки. Первісно планувалося прийняти понад 1500 делегатів, хоча заявок було вчетверо більше. Основу делегатів складали науковці та викладачі різних вишів. Їх було понад 50% від усіх делегатів. Співробітники Музею розробили екскурсійну програму для делегатів, у яку входили відвідування заводів ХЕМЗ та «Серп і молот», різні НДІ, Тракторобуд, Есхар, Будянський фаянсовий завод. Було запропоновано й позаміські екскурсії: В Дніпропетровськ - Каменське на коксові та металургійні заводи, в Слов'янськ - Краматорськ - Костянтинівку та Переїзне- Рубіжне на содові підприємства, гутні, металургійні та цементні заводи, в Артемівськ та Часів Яр - на керамічні та силікатні заводи.

Було заздалегідь заброньовано необхідну кількість вагонів та квитків на них. Професор Олександр Гундер поставив цілком слушне питання про харчування, розміщення делегатів: Харків, як столичне місто, був перенасичений мешканцями і розмістити усіх делегатів було непростою задачею. Друге питання було забезпечення Організаційного комітету папером для друкування рефератів та трудів з'їзду, бюлетенів та маршрутизаторів майбутніх екскурсій. При цьому, в Оргкомітету не було, навіть, друкарської машинки та телефону, тому було вирішено просити Комітет хімізації в усуненні цих проблем [3, арк. 4].

Професор Микола Красовський був скарбником Організаційного комітету та повідомив, що кошторис на проведення з'їзду складав 45 тисяч карбованців. Але кошти від трестів доходили дуже повільно. Наприклад, в наявності на дату проведення зборів було лише 21874 карбованця. 5000 карбованців асигнували Комітет хімізації народного господарства та Укрхімтрест. Коксобензол видилів 3000, Донвугілля- 2000, Коксобуд та Хімбуд по 1500, Гумтрест та Хіммаштрест - по 1000, Сталь - 500, Держмедторгпром - 200, Лісохім - 100 карбованців. Цікавим є факт отримання грошей від «невідомих установ» в 1074 карбованці [3, арк. 5]. Але вже в той час знаменита радянська бюрократія набирала силу: було визначено, що отримання грошей на поточні витрати є досить складною задачею, яка віднімала багато зусиль та часу.

Цікаво аналізувати рішення Зборів. Наприклад, термін проведення з'їзду та формат його роботи було змінено вольовим рішенням партійної влади: планувалося проводити з'їзд з 26 червня по 4 липня 1931 р., а реально було проведено з 25 жовтня по 1 листопада 1932 р.; планувався приїзд до 1500 делегатів, а взяло участь понад 3200, планувалося працювати у 12 секціях, а було їх 13 - разом з Комісією історії хімії, якою керували саме Стрільбицький та Данилевський. При цьому планувалося зробити до 20 доповідей в кожній секції (разом 240), а було їх зроблено 320. За своїм змістом передбачалося, що в них буде поєднано теорію з практикою, проте в реальності мова йшла здебільшого про результати Першої п'ятирічки. Для делегатів з'їзду було проведено значну кількість екскурсій, проведено консультації, зустрічі з науковцями та викладачами вишів міста.

На жаль, грандіозні плани по влаштуванню технічного музею не були виконані. Харків'яни так і не побачили запланованих історичних реконструкцій різних форм господарства - від збиральництва до капіталістичного способу виробництва з характерними для кожної епохи обладнанням і пристосуваннями. Облаштування експозиції було розраховано на 1931-35 рр. і планувалося розмістити її на 110 гектарах землі [10, с. 44].

Чому ж не було реалізовано амбітні проекти? Причин було чимало. Це і зміна керівництва ВРНГ - нове керівництво не вважала першочерговою задачею утворення Музею. Це і гігантські кошти, які було витрачено на створення інфраструктури в новобудовах ХТЗ - від численних будинків, споруд, бараків для робітників до прокладання трамвайних ліній (основного в ті роки різновиду громадського транспорту) - передбачених раніше бюджетних асигнувань на Музей просто не вистачало. Це і зайнятість керівництва Музеєм роботою за сумісництвом, яка майже у всіх керівників музею стала основною. І Семен Стрільбицький, і Віктор Данилевський отримали звання професорів, чого без викладання у вишах досягнути в той час було неможливо. Практично, у всіх керівників Українського технічного музею робота за сумісництвом була пов'язана з проведенням найрізноманітніших виставок, проведенням з'їздів і численних конференцій, написанням книг і викладанням в різних вищих навчальних закладах Харкова.

Вагомою причиною був і переїзд керівних органів влади УРСР до Києва. Зі зміною столиці різко змінилося не тільки фінансування культурно-масових заходів. Змінилося саме ставлення до них. Та й питання доцільності влаштування величезних музеїв не в столиці також мало місце. Хоча, об'єктивно кажучи, рівень промисловості Харкова перевищував аналогічний рівень Києва: у Харкові в той час випускали паровози і турбіни, в 1931 р. почали масово випускати трактори і танки. У Києві того часу продуктивно працював лише мотоциклетний завод. Громадянська війна і окупація міста німцями та поляками негативно позначилася на збереженні і працездатності більшості промислових підприємств. Більшість підприємств працювало за принципом ні хитко-не валко. Навіть знаменитий київський «Арсенал» до початку 1930-х років, на жаль, не вийшов на дореволюційну продуктивність. І лише в другій половині 1930-х років підприємства Києва повернули собі колишню славу. Тож проект створення Технічного музею разом з іншими харківськими амбітними проектами (будівництво великого стадіону, оперного театру та іншими) «почив у бозі».

До того ж, за влучним висловом Дантона, революція почала пожирати своїх дітей. Репресії вельми швидко викосили найбільш помітних, говорячи сучасною мовою, публічних людей. На жаль, жертвами необґрунтованих репресій стали: Семен Стрільбицький, Михайло Криворотченко, Володимир Беньяш, Пантелеймон Свистун та багато інших осіб, які прямо чи опосередковано були пов'язані із заснуванням або будівництвом Українського технічного музею. 13 серпня 1937 року Семена Стрільбицького було заарештовано за звинуваченням нібито в керівництві українською національною терористичною організацією, а 25 жовтня 1937 року - розстріляно. Лише 29 жовтня 1957 року Верховний Суд СРСР зняв звинувачення з Семена Дементійовича.

Було репресовано проф. Михайла Симоновича Волобуєва, хоча йому і вдалося вижити у горнилі сталінських репресій. Віктор Данилевський був змушений переїхати спочатку до Києва, а потім до Ленінграда, що допомогло йому зберегти життя.

Таким чином, на жаль, проект технічного музею не було реалізовано.

Висновки

Семен Дементійович Стрільбицький - одна з незаслужено забутих постатей музейництва та культурного будівництва України першої половини 1930-х років. Саме йому належить ідея та перша реалізація відкриття Українського технічного музею. Йому вдалося залучити до участі в відкритті Музею тоді ще маловідомих інженерів Віктора Данилевського, Петра Калюжного та Михайла Криворотченка, організувати музей, створити перші експозиції,

Під керівництвом Стрільбицького було проведено через органи влади виділення земельної ділянки в районі сучасного авіазаводу, розроблено план її забудови під будівництво Музею, проведено початкову розробку програм окремих розділів музею, організовано історико-технічну бібліотеку, оформлено картотеку музеїв та історико-технічних об'єктів, підібрано основні експонати. Саме при його активній участі готувалися майбутні музейні працівники, проводилося систематичне керівництво периферійними виставками та інше. Планувалося відкрити на базі Українського технічного музею науково-дослідну кафедру історії техніки спочатку з двома науковими співробітниками, а в перспективі планувалося їх збільшити.

Під керівництвом Стрільбицького колектив Музею займався не лише екскурсіями та консультаціями, а й брав активну участь в науковій роботі країни. Наприклад, в жовтні - листопаді 1932 р. за активної участі керівництва та провідних співробітників Українського технічного музею було проведено в Харкові Всесоюзний VI Менделеєвський з'їзд з хімії. Для проведення з'їзду було задіяно низку трестів, Комітет хімізації, бібліотеку ім. Короленка та інші установи. Було розіслано запрошення по хімічним науково-дослідним підприємствам, промисловим підприємствам того ж профілю з проханням надсилати експонати для виставки. Співробітники Музею розробили різноманітну екскурсійну програму для делегатів, яка включала в себе як відвідування провідних підприємств Харкова. так і виїзні - у Донбас та Кривбас. Терміни з'їзду та формат його роботи було змінено вольовим рішенням партійної влади: планувалося проводити З'їзд з 26 червня по 4 липня 1931 р., а було проведено з 25 жовтня по 1 листопада 1932 р. планувався приїзд до 1500 делегатів, а взяло участь понад 3200, планувалося працювати у 12 секціях, а було їх 13 з Комісією історії хімії, якою керували саме Стрільбицький та Данилевський. При цьому планувалося зробити до 20 доповідей в кожній секції (разом 240), а було їх зроблено 320. Для делегатів з'їзду було проведено чималу кількість екскурсій, проведено консультації, зустрічі з науковцями та викладачами вишів міста.

На жаль, грандіозні плани по влаштуванню технічного музею не було втілено у життя. Харків'яни так і не побачили запланованих історичних реконструкцій різних форм господарства - від збиральництва до капіталістичного способу виробництва з характерними для кожної епохи обладнання і пристосувань. Причин, з яких не було реалізовано амбітні проекти, було чимало. Це і зміна керівництва Всеукраїнської Ради народного господарства, це і гігантські кошти, які були витрачено на створення інфраструктури в новобудовах ХТЗ - від будинків, споруд, бараків для робітників до прокладання трамвайних ліній (основного в ті роки громадського транспорту). Це і зайнятість керівництва музеєм роботою за сумісництвом, яка майже у всіх керівників музею, згодом, стала основною. Практично, у всіх керівників музею це була робота з проведення найрізноманітніших виставок, проведення з'їздів і численних конференцій, написання книг і викладання.

Вагомим пунктом був переїзд керівних органів влади УРСР до Києва. Зі зміною столичного міста різко змінилося не тільки фінансування культурно- масових заходів. Змінилося саме ставлення до них. Та й питання доцільності влаштування величезних музеїв не в столиці також мало місце.

Репресії 1930-х років також вплинули на долі не лише співробітників Українського технічного музею, а й на долю самого Музею. На жаль, жертвами необгрунтованих репресій стали сам Семен Стрільбицький, Михайло Криворотченко, Володимир Беньяш, Пантелеймон Свистун та багато інших осіб, які прямо, або опосередковано були пов'язані з заснуванням або питаннями будівництва Українського технічного музею. Було репресовано проф. Михайла Симоновича Волобуєва, хоча йому і вдалося вижити у горнилі сталінських репресій. Віктор Данилевський був змушений переїхати спочатку до Києва, а потім до Ленінграда, що допомогло йому зберегти життя.

На довгі роки імена Семена Стрільбицького, Олексія Криворотченка, Володимира Беньяша, Пантелеймона Свистуна та мільйонів інших інженерів, дослідників, науковців були забуті, їх прізвища викидали з історіографії, їхні здобутки шельмувалися та спростовувалися. Добре, що зараз є можливість згадати імена неординарних особистостей, які зробили суттєвий внесок в культурологію, науковство, музеєзнавство, почали підготовку кадрів для музейництва, робили спробу по зберіганню того гігантського пласту культури, науки і техніки, якими завжди була славна наша земля.

На жаль, через позначені причини, проект Українського технічного музею так і не було реалізовано.

Подяка. Автори висловлюють щиру подяку Дмитру Юрійовичу Журилові за люб'язне надання результатів власних досліджень авторам, за добрі поради та рекомендації.

Література

1. Сосюра В. М. Третя рота. - К. : Український письменник, 1997. - 351 с.

2. Журило Д.Ю., Фрадкіна Н.В. Внесок Віктора Данилевського в музейництво та культуру Харківщини. До 125 -річчя з дня народження // Актуальні питання у сучасній науці № 11 (17) 2023, с. 1148-1161.

3. Центральний державний архів вищих органів влади України. (ЦДАВОУ). Ф. 34, оп. 15, спр. 2079. Документи про роботу, фінансування та розширення Українського технічного музею в м. Харкові (протоколи, план, смети, звіт, кресленик, листування). 153 арк.

4. Zhurilo D. Yu., Gutnyk M. V., Zhurilo A. G. George Bothezat and his contribution into the world aviation and astronautics. Space Science and Technology. 2022. 28, № 1 (134). Р. 70--80.

5. Zhurylo D., Levchenko V. Mikhail Ziegler, the First Professor of Metallurgy at Warsaw Polytechnic, and His Contribution for Developing our Knowledge about Steels // Studia Historiae Scientiarum 22.

6. Журило Д.Ю, Кабачек В.В. До 175-річчя з дня народження ретора ХТІ, професора Івана Михайловича Пономарьова // Вісник науки та освіти. №1, 2023. С. 709- 723

7. Зекунов І.С., Журило Д.Ю., Кабачек В.В. Наукова та педагогічна спадщина професора хімії на Красуського в історіографії.// Вісник науки та освіти. №6, 2023. С. 691-695.

8. Журило Д., Кабачек В. Пам'яті ректора ХТІ, професора Дмитра Степановича Зернова // Історія науки і біографістика. 2022, №2. С. 94-110.

9. Журило Д., Кабачек В., Кириченко О. Науково-педагогічна діяльність Петра Мухачова в 1887-1935 рр. // Історія науки і біографістика. 2022, №1. С. 170-191.

10. ЦДАВОУ. Ф. 34, оп. 14, спр. 984. Листування з Українським технічним музєєм про організацію музею, протоколи нарад, плани, звіти, доповідні записки. 182 арк.

11. ЦДАВОУ. Ф. 34, оп. 14, спр. 135. Документи про утворення Українського технічного музею (протоколи, положення, доповідні записки, довідки, листування). 95 арк.

References

1. Sosyura V. M. (1997) Tretia rota [Thirdcompany]. Kyiv: Ukrainian writer [in Ukrainian].

2. Zhyrilo D. Yu. & Fradkina N. V. (2023). Vnesok Viktora Danylevskoho v muzeinytstvo ta kulturu Kharkivshchyny. Do 125 -richchia z dnia narodzhennia [Viktor Danilevsky's contribution to the museum and culture of Kharkiv region. To the 125th anniversary of his birth]. Aktualni pytannia u suchasnii nautsi - Current issues in modern science, 11 (17), 1148-1161 [in Ukrainian].

3. Derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady Ukrainy. (CSAHAU) Fund 34, description 15, case 2079. [Central state archive of the highest authorities of Ukraine. Fund 34, description 15, case 2079.] Dokumenty pro robotu, finansuvannia ta rozshyrennia Ukrainskoho tekhnichnoho muzeiu v m. Kharkovi (protokoly, plan, smety, zvit, kreslenyk, lystuvannia) - Documents on the work, financing and expansion of the Ukrainian Technical Museum in Kharkiv (protocols, plan, smets, report, drawing, correspondence) [in Ukrainian].

4. Zhurilo D. Yu., Gutnyk M. V., Zhurilo A. G. George Bothezat and his contribution into the world aviation and astronautics. Space Science and Technology. 2022. 28, № 1 (134). Р. 70--80.

5. Zhurylo D., Levchenko V. Mikhail Ziegler, the First Professor of Metallurgy at Warsaw Polytechnic, and His Contribution for Developing our Knowledge about Steels // Studia Historiae Scientiarum 22.

6. Zhyrilo D. Yu. & Kabachek V. V. (2023). Do 175-richchia z dnia narodzhennia retora KhTI, profesora Ivana Mykhailovycha Ponomarova [To the 175th anniversary of the birth of the rector of KHTI, Professor Ivan Mikhailovich Ponomarev]. Visnyk nauky ta osvity - Bulletin of Science and education, 1, 709- 723 [in Ukrainian].

7. Zekunov I. S., Zhyrilo D. Yu. & Kabachek V. V. (2023). Naukova ta pedahohichna spadshchyna profesora khimii na Krasuskoho v istoriohrafii [Scientific and pedagogical heritage of Professor of chemistry na Krasusky in historiography]. Visnyk nauky ta osvity - Bulletin of Science and education, 6, 691-695 [in Ukrainian].

8. Zhyrilo D. & Kabachek V. (2022). Pamiati rektora KhTI, profesora Dmytra Stepanovycha Zernova [In memory of the rector of KHTI, professor Dmitry Stepanovich Zernov]. Istoriia nauky i biohrafistyka - History of Science and biographical studies, 2, 94-110. [in Ukrainian].

9. Zhyrilo D., Kabachek V. & Kirichenko O. (2022). Naukovo-pedahohichna diialnist Petra Mukhachova v 1887-1935 rr. [Scientific and pedagogical activity of Pyotr Mukhachev in 1887-1935]. Istoriia nauky i biohrafistyka - History of Science and biographical studies, 1, 170-191 [in Ukrainian].

10. CSAHAU. Fund 34, description 14, case 984. [Central state archive of the highest authorities of Ukraine. Fund 34, description 14, case 984.] Lystuvannia z Ukrainskym tekhnichnym muzieiem pro orhanizatsiiu muzeiu, protokoly narad, plany, zvity, dopovidni zapysky - Correspondence with the Ukrainian Technical Museum about the organization of the museum, minutes of meetings, plans, reports, memos [in Ukrainian].

11. CSAHAU. Fund 34, description 14, case 135. [Central state archive of the highest authorities of Ukraine. Fund 34, description 14, case 135.] Dokumenty pro utvorennia Ukrainskoho tekhnichnoho muzeiu (protokoly, polozhennia, dopovidni zapysky, dovidky, lystuvannia) - Documents on the formation of the Ukrainian Technical Museum (protocols, regulations, memos, references, correspondence) [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru