Українське народне мистецтво як засіб формування етнокультурної компетентності майбутніх фахівців декоративного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Українське народне мистецтво як засіб формування етнокультурної компетентності майбутніх фахівців декоративного мистецтва

Соловей Віктор Володимирович кандидат педагогічних наук, доцент кафедри образотворчого декоративного мистецтва, технологій та безпеки життєдіяльності, заступник декана з науки факультету мистецтв і художньо- освітніх технологій

Зузяк Тетяна Петрівна доктор педагогічних наук, професор, декан факультету мистецтв і художньо-освітніх технологій,

Марущак Оксана Василівна кандидат педагогічних наук

м. Вінниця

Анотація

В статті розглянуто вплив українського народного мистецтва у формуванні етнокультурної компетентності майбутніх фахівців декоративного мистецтва. Проаналізовані наукові дослідження проблематики залучення здобувачів вищої освіти до ознайомлення з художньою етнокультурою народу України, творами народних майстрів. Здійснено спробу теоретично довести необхідність оволодіння майбутніми фахівцями декоративного мистецтва способами творчого поєднання прекрасного та утилітарного в етнохудожній практиці.

Визначено особливості професійної підготовки майбутніх фахівців декоративного мистецтва на засадах компетентнісного підходу через посилення етнокультурної компетентності. Розглянуто тенденції формування етнокультурної компетентності особистості, проаналізовано механізм етнокультури, її основні функції. Запропоновано етапи формування етнокультурної компетентності, рівні її сформованості в особистості.

Здійснено аналіз змісту освітніх програм вітчизняних навчальних закладів щодо підготовки фахівців образотворчого, декоративного мистецтва та акцентовано, що для етнокультурного виховання студентів важливе значення має правильна організація освітнього-виховного процесу.

Окреслено основні методи, форми та засоби впровадження декоративного мистецтва в педагогічний процес професійної підготовки майбутніх фахівців декоративного мистецтва з метою забезпечення її етнокультурності та художньо-творчої спрямованості.

Ключові слова: народне мистецтво, декоративно-прикладне мистецтво, етнокультурна, культурна спадщина, етнокультурна компетентність, етнокультурне виховання, професійна підготовка фахівці декоративного мистецтва.

Abstract

Solovei Viktor Volodumurovych Candidate of Pedagogic Sciences (Ph. D.), Associate Professor at the Department of Fine and Decorative Arts, Technologies and Life safety, deputy dean for science of the faculty of arts and artistic and educational technologies, Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University, Vinnytsia

Zuziak Tatyana Petrovna Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Dean of the Faculty of arts and artistic and educational technologies, Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University, Vinnytsia

Marushchak Oksana Vasylivna Candidate of Pedagogic Sciences (Ph. D.), Associate Professor, Head of the Department of Fine and Decorative Arts, Technologies and Life safety, deputy dean for science of the faculty of arts and artistic and educational technologies, Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University, Vinnytsia

UKRAINIAN FOLK ART AS A MEANS OF FORMING ETHNO- CULTURAL COMPETENCE OF FUTURE SPECIALISTS IN DECORATIVE ARTS.

The article discusses the influence of Ukrainian folk art in the formation of ethnocultural competence of future specialists in decorative arts. Scientific research on the problems of attracting higher education applicants to acquaintance with the artistic ethnic culture of the people of Ukraine, works of folk masters is analyzed. An attempt is made to theoretically prove the need for future specialists of decorative arts to master the methods of creative combination of beauty and utilitarian in ethno-artistic practice.

The features of professional training of future specialists in decorative arts on the basis of the competence approach through the strengthening of ethnocultural competence are determined. The tendencies of formation of ethnocultural competence of the individual are considered, the mechanism of ethnoculture and its main functions are analyzed. The stages of formation of ethnocultural competence, the level of its formation in the personality are proposed.

An analysis of the content of educational programs of domestic educational institutions for the training of specialists in fine and decorative arts is carried out and it is emphasized that the correct organization of the educational process is important for the ethnocultural education of students.

The main methods, forms and means of introducing decorative art into the pedagogical process of professional training of future specialists in decorative arts in order to ensure its ethno-cultural and artistic-creative orientation are outlined.

Keywords: folk art, arts and crafts, ethno-cultural, cultural heritage, ethnocultural competence, ethno-cultural education, professional training specialists in decorative arts.

Постановка проблеми

На сучасному етапі суспільного життя головним напрямом культурного й національного виховання є звернення до людини, до її духовного розвитку і становлення. Високий рівень розвитку духовного світу та розуміння етнокультури сприяють розвитку традицій національного мистецтва.

Сучасний розвиток нашого суспільства відзначається зростанням національної свідомості народу, збільшенням інтересу до власної історії, розумінням важливості збереження традиційного народного мистецтва як спадку його духовної спадщини. В Україні народне мистецтво є неодмінною частиною національного способу життя і вираженням етнічних ідеалів. Пошана до традицій, народних ремесел і загалом до розуміння національних цінностей спонукує та формує любов до рідного краю і своєї Батьківщини. Важливим завданням суспільства завжди було, є і залишається виховання гуманістів та патріотів, формування в них гідної особистості, яка розуміє своє походження, історичний контекст та відчуває відповідальність перед своїм народом та Батьківщиною.

Варто зазначити, важливість розвитку сектору мистецьких професій у сучасному економічному і культурному контексті України. Адже, художня та культурна спадщина відіграють важливу роль у формуванні і збереженні національної культурної ідентичності. Фахівці мистецького напряму виконують ключову роль у створенні та підтримці цієї ідентичності через мистецтво, літературу, музику, кіно тощо.

Сучасна економіка все більше стає орієнтованою на творчий і культурний сектор. Фестивалі, мистецькі події, дизайн, мода, кіно і театр стають ключовими галузями, які привертають туристів і споживачів. Фахівці художнього напряму вносять суттєвий внесок у розвиток цих галузей.

Креативні професії сприяють інноваціям та творчому мисленню. Вони допомагають розв'язувати складні проблеми та стимулюють розвиток нових ідей, що може призвести до створення нових продуктів, послуг і підприємств.

Фахівці декоративного та образотворчого мистецтва можуть репрезентувати Україну на міжнародному рівні через свої твори. Це сприяє збільшенню впливу та привертає увагу до культурних та творчих досягнень країни. етнокультурний компетентність декоративний художній

Творчі і культурні ініціативи можуть сприяти розвитку місцевих громад і підвищенню їх якості життя. Мистецтво і культура можуть об'єднувати людей, створювати позитивну атмосферу та сприяти соціальній інтеграції.

Отже, залучення фахівців мистецького напряму не лише можливе, але й необхідне для повноцінного економічного і культурного розвитку України. Це інвестиція у майбутнє країни, яка може призвести до покращення якості життя громадян і підвищення їхнього патріотизму та культурного збагачення.

З огляду на це, актуалізується необхідність внесення коректувань в існуючу систему підготовки фахівців мистецьких професій зокрема, майбутніх фахівців з декоративного мистецтва, спрямованої на посилення етнокультурної компетентності, як компоненти у змісті вищої мистецької освіти, що сприятиме підвищенню професійної компетентності та надаватиме цьому процесу системного характеру.

Аналіз основних досліджень і публікацій

Проблема формування особистості здобувача освіти засобами мистецької освіти (народного мистецтва), як засвідчують наукові праці українських дослідників, набуває актуальності та в науковій літературі висвітлено досить об'ємно.

Низка праць присвячена вивченню народного мистецтва Є Запаско, Р. Захарчук-Чугай, Д Баженова, П. Біленького, Т. Кара-Васильєва, О. Соломченка, М. Станкевича, Є. Сявавко та ін.; Мистецтво у контексті розвитку духовної культури особистості досліджували у своїх наукових працях Л. Масол, О. Рудницька, О. Комаровська, Л. Хлєбникова, С. Ничкало та ін.; відомі теоретики етносу та культурологи в різні періоди досліджували аспекти структури та особливостей складових етнічної культури С. Алексєєв, С. Арутюнов, Ю. Бромлей, Л. Гумільов, В. Козлов, С. Маркарян та ін.

Окремим напрямом досліджень є розробка умов, методів, засобів етнокультурного виховання особистості розглядались у наукових доробках О. Березюк, А. Богуш, Н. Гавриш, Н. Георгян О. Долинна, С. Іванчук, Г. Лозко, Н. Лисенко, Л. Маєвської, Т. Мацейківа, О. Мурзина, М. Степико, Е. Сміта, В. Сорока, Н. Сивачук, Росинського, Я. Чепіги та ін.

Таким чином, як зауважила Н Березюк виховання молоді в контексті етнокультурного підходу стає актуальною проблемою в сучасній педагогічній теорії та практиці, оскільки виникла нова освітня ситуація. Ця ситуація характеризується зростанням етнічних компонентів в освітньому вмісті, збільшенням важливості етнокультурного фактору в процесі навчання та поширенням ідей народної педагогіки. Вона також визначає важливість етнодидактичного напрямку в системі професійної підготовки [1].

Мета статті полягає у визначенні особливостей професійної підготовки майбутніх фахівців з декоративного мистецтва на засадах компетентнісного підходу через посилення етнокультурної компетентності, як основного напряму модернізації вищої мистецької освіти її змісту, через залучення їх до занять декоративно-прикладним мистецтвом, яке привчає до створення культурного, духовного, естетичного середовища.

Виклад основного матеріалу

Сьогодні надзвичайно важливим є розвиток як загальнокультурної, так і етнокультурної освіти особистості. Як зазначає Л Корницька, загальнокультурна компетентність включає в себе розуміння особливостей національної та загальнолюдської культури, духовно- моральних цінностей життя людини та людства, важливості окремих національних та культурологічних аспектів у сімейному, соціальному та суспільному контексті, ролі науки та релігії в житті особистості та їх впливу на світ. Також важливо мати компетентність в побутових та культурно- дозвіллєвих справах. [2].

На основі проведеного аналізу досліджень учених у галузі етнокультурної взаємодії ми розглядаємо етнокультурну компетентність як багаторвіневий набір знань, вмінь і навичок у сфері різноманітності етнічних та культурних аспектів. Ця компетентність спрямована на сприяння взаєморозумінню та прийняттю цієї різноманітності у собі та серед оточуючих..

Як зауважила Ю. Косенко, складна структура етнокультурної компетентності призводить до непростого та тривалого процесу її формування. Цей процес можна розглядати як процес набуття індивідом об'єктивних знань та уявлень щодо своєї етнічної культури, історії рідного краю, духовно-моральних цінностей і особливостей своєї нації. [3].

Важливо розвивати ці навички на різних рівнях освіти, починаючи з дитячого садка і закінчуючи вищою освітою. Також важливо створювати середовища, де різні культури можуть зустрічатися і взаємодіяти, що сприяє формуванню етнокультурної компетентності в індивіда.

Зокрема, дослідниця Н. Лисенко розглядає три етапи, які особистість проходить під час формування етнокультурної компетентності:

Перший етап (вік 5-10 років) - включає досягнення базової грамотності в своїй власній етнічній культурі, а також в культурах інших етнічних груп, які живуть поруч.

Другий етап (вік 11-15 років) - охоплює досягнення високої грамотності в своїй рідній культурі та культурах своєї країни, а також базової грамотності в культурах сусідніх країн. На цьому етапі етнічна ідентичність повинна бути сформована в повному обсязі.

Третій етап (вік 15-18 років) - включає досягнення високого рівня знань у галузі етнокультури своєї країни та базової грамотності в культурах народів світу [4].

Інша дослідниця О. Березюк доповнює дану класифікацію ще одним етапом, який умовно можна охарактеризувати як період, коли особистість розвивається професійно, набуваючи певні знання, навички та упевненість у собі як фахівця у конкретній виробничій галузі. Він зазвичай відбувається між 18 і 25 роками, але може тривати і довше. Цей етап часто пов'язаний з отриманням професійної освіти. [1].

Пройшовши вказані етапи, неможливо сказати, що вона досягне повної етнокультурної компетентності. Це пояснюється тим, що культура є складним і змінним явищем, яке постійно розвивається та змінюється, тому неможливо повністю її зрозуміти. По-друге, етнокультурне оточення може постійно змінюватись, і це вимагає постійного пізнання та адаптації [5].

Отже, процес розвитку етнокультурної компетентності триває протягом усього життя особи, і він не завершується з завершенням здобуттям професійної освіти.

Під час навчання етнопедагогічної компетентності майбутнього фахівця з декоративного мистецтва розвивається готовність до взаєморозуміння та взаємодії, що базується на знаннях і досвіді, здобутих під час навчання і спрямованих на успішну адаптацію в поліетнічному суспільстві. Важливими аспектами є належний рівень обізнаності, практичні навички у створенні декоративно-ужиткових виробів, усвідомлення власної ролі у збереженні та розвитку мистецьких цінностей національної культури, їх вивчення, збагачення та творче використання.

На загальнопредметному рівні, це означає вміння використовувати мистецький досвід та знання для інтегрального творчого мислення. На предметному рівні, це здатність розуміти і активно взаємодіяти у різних сферах декоративно-прикладного мистецтва. Етнокультурна компетентність формується в результаті етнокультурного виховання, яке передбачає засвоєння особистістю культурних цінностей.

Варто зазначити, що під етнокультурним вихованням ми розуміємо цілеспрямований освітньо-виховний процес, який орієнтований на збереження та відновлення унікальних культурних та історичних особливостей певного регіону або країни, розвитку художньо-творчих здібностей учнів, що стимулює їх інтерес до творчої діяльності, підкреслює важливість національної культури та історії, та мотивує на самостійне здобуття знань[4].

Один з ефективних методів виховання в етнокультурному дусі, який сприяє всебічному розвитку особистості учня, це включення їх до занять декоративно-прикладним мистецтвом, яке базується на вивченні, освоєнні та передачі української традиційної народної культури як важливого суспільно- історичного явища, де відображено світогляд, морально-етичні та естетичні цінності українського народу.

Знайомство підлітків з історією походження декоративно-прикладного мистецтва, традиціями та досягненнями майстрів народного мистецтва, а також з розвитком та значущістю мистецтва в сучасному світі, яке відображено в архівних матеріалах та результаті досліджень етнографів, мистецтвознавців, вчених та вчителів, створює підґрунтя для їхньої етнокультурної освіти [6].

Аналіз змісту освітніх програм вітчизняних Вищих закладів освіти щодо підготовки фахівців з образотворчого, декоративного мистецтва показує, що для етнокультурного виховання студентів важливе значення має правильна організація освітньо-виховного процесу. Відомо, що зміст навчальних дисциплін - Декоративно-прикладне мистецтво, Практикум з народного мистецтва, Практикум з художньої обробки глини, тощо містить освітню, навчальну та виховну інформацію про Батьківщину. При належному науково- методичному спрямуванні навчального матеріалу, вказані навчальні дисципліни стають ефективними засобами для розвитку етнокультурної компетентності у здобувачів освіти.

В сучасних умовах дедалі більше звертають увагу на різноманітність та широкий спектр освітніх програм, які реалізуються у закладі вищої освіти та які стають основною характеристикою цього закладу, яка визначає, наскільки він задовольняє потреби здобувачів освіти, його засновників та зацікавлених сторін (стейкхолдерів). Подальше дослідження з метою з'ясування стану програмного забезпечення підготовки фахівців декоративного мистецтва дає можливість виділити кілька суттєвих проблем.

По-перше, існують навчальні та робочі програми різного спрямування, і негативним є той факт, що в окремих закладах вищої освіти існують власні підходи до змісту програм, що не завжди сприяє досягненню високого якісного рівня.

По-друге, навчальна та робоча програма - показник професійної майстерності викладача. Чим вищий професійний рівень, тим більш якісною і багатоплановою повинна бути програма. Загалом, якість навчальної та робочої програми великою мірою визначає успішність навчання студентів і є важливим показником професійної майстерності викладача. Вона вимагає постійного оновлення та вдосконалення з урахуванням змін у суспільстві та технологіях. Звідси різний ступінь готовності викладача до розроблення програм, розуміння програми як документа.

Третій аспект полягає в тому, що викладачі, які мають практичний досвід, часто не володіють необхідними навичками у теоретичному аналізі, оцінці, структуруванні та поданні інформації. Це сталося через те, що їх ранішня професійна діяльність не передбачала цих аспектів. Долучаючись до процесу програмування, викладачі стають учасниками експерементальної діяльності.

Четверта проблема полягає у нездатності викладача правильно сформулювати цілі щодо етнокультурного виховання студентів. Ціль - це аспект, з яким практично кожен педагог погоджується щодо його важливості, але багатьом викладачам бракує чіткого розуміння цих цілей та навіть бажання систематично відстежувати іх виконання. Визначення цілей є важким завданням для викладача, і ще складніше дотримуватися їх у процесі навчання.

Аналіз діяльності професійної підготовки майбутніх фахівців з декоративного мистецтва в закладах вищої освіти свідчить що педагогічні колективи не завжди вдаються до інтенсивного пошуку перспективних методів впливу на розвиток особистості студентів. Зокрема, необхідно зробити акцент на створенні гуманістичних виховних систем та підсилити гуманітарний аспект всіх навчальних програм. Також важливо спрямовувати молодь на загальнолюдські цінності, формувати в них почуття національної гідності та культури, що забезпечить органічний зв'язок та духовну єдність української національної культури з культурами інших народів.

Зауважимо, що це передбачає: корекцію змісту професійної підготовки майбутніх фахівців декоративного мистецтва з метою забезпечення її етнокультурності та художньо-творчої спрямованості; виявлення форм і методів використання декоративного мистецтва у навчально-виховному процесі, які сприяють підвищенню рівня знань молоді про етнокультурність та вести мову про її етнокультурну компетентність; активне залучення їх до різноманітних форм позанавчальної культурно-мистецької та науково- пошукової діяльності.

Формування етнокультурної компетентності майбутнього фахівця з декоративного мистецтва передбачає широкий спектр педагогічних завдань, із залученням всіх видів дисциплін, як професійних, так і загальноосвітніх, які спрямовані на розвиток мистецько-культурологічних знань студента, що є важливою частиною його професійної та загальної компетентності.

Особливістю підготовки фахівців з декоративного мистецтва є саме практична складова. На практиці ці підходи можна реалізувати за різноманітними напрямами. Зокрема, перший напрям - створення нових інтегрованих предметів, наприклад, «Народне мистецтво України», «Культурна спадщина України та світу», «Сучасні народні художні промисли України» тощо.

Другий напрям - інтеграція базових, класичних предметів. У ньому можна виокремити експерименти в галузі інтегрування навчальних курсів ЗВО, зокрема, культурологія - Історія і види мистецтв - історія та теорія декоративного мистецтва - історія мистецтв Поділля. Культурологічне підґрунтя є основою багатьох явищ у цій галузі пошуків.

Цей процес може зумовити виникнення інтегрованого спецкурсу, що об'єднує два-три навчальні предмети, наприклад, Сучасні народні художні промисли України, Практикум з сучасного художнього скла і кераміки; проведення бінарних занять з окремих тем, зокрема, біографія народного митця як життєтворчість: взаємозв'язок буттєвої та творчої біографії майстра декоративного мистецтва тощо). Водночас і цей процес може сприяти виникненню принципово нових самостійних курсів (предметів), наприклад, «Історія мистецтв Поділля».

Третій напрям передбачає інтеграцію всередині вже існуючого предмета, блокування, наприклад, міфологічні, літературні та історичні сюжети в декоративному мистецтві. Тут має місце й локальна інтеграція. Різні рівні інтеграції знаходять організаційне вирішення у вигляді нових курсів, спецкурсів (компонентів на вибір, бінарних занять, міжпредметних диспутів, конференцій тощо) [7].

Важливими є не лише конкретні результати інтеграції, а й формування у майбутніх фахівців з декоративного мистецтва, реставрації нового рівня мислення - глобального, інтегрованого, не обмеженого вузькою спеціалізацією. Цей результат є методологічною основою будь-якого конкретного рішення. У контексті нашого дослідження підкреслюється інтегративний характер власне освітнього процесу. Важливим принципом є вивчення національної культури на тлі світової, поєднання національного, регіонального, локального та загальносуспільного компонентів.

Згідно із вищезазначеним, ми вважаємо за потрібне адаптувати навчальні програми для підготовки фахівців у галузі декоративного мистецтва з метою сприяння розвитку етнокультурної компетентності студентів за допомогою декоративно-прикладного мистецтва. Конкретно, це означає:

сприяти набуттю студентами знань, навичок і вмінь у володінні народною майстерністю;

виховувати духовно багату особистість, які цінують гідність, самоповагу та розуміють національно-духовні цінності народу;

формувати у студентів повагу до оточуючих, національних звичаїв, традицій і національних цінностей, які є важливою складовою процесу етнокультурного виховання.

Вивчення народного мистецтва, зокрема декоративно-прикладного, дійсно може мати багато позитивних наслідків для студентів і для суспільства в цілому. Це сприятиме збереженню і передачі традицій і знань, що дійшли до нас від попередніх поколінь, допоможе у збереженні і відновленні цінних аспектів національної культури. Для цього педагоги звертаються до духовних коренів народної творчості, її зв'язків з природою, побутом, фольклором, традиціями. Елементам практичної реалізації вони віддають перевагу світоглядному, теоретичному курсу, тобто намагаються забезпечити пряму залежність виконавської майстерності від рівня духовності.

Народне мистецтво може стати джерелом натхнення для студентів і заохочувати їх до самовираження через декоративне мистецтво. Вони можуть навчитися різним технікам і створювати власні твори, що віддзеркалюють їхні індивідуальність і культурний спадок. Це сприяє розвитку ручних навичок, мистецької обдарованості та творчого мислення особистості здобувача освіти.

Виходячи з цього, можна визначити ключові напрями формування художньої етнокультури особистості, як надання здобувачам освіти знань про походження, художні та виконавські традиції народного декоративноприкладного мистецтва; формування уявлень про декоративну культуру, орієнтовану на гармонійне та цілісне втілення художнього виробу; забезпечення високого рівня виконавської майстерності через опанування конкретних художніх та технологічних прийомів, а також навичок у виготовленні та декоруванні виробів.

Як зазначає Б Тимків, при доборі зразків художніх виробів не обмежуються лише одним видом промислу: важливо, щоб здобувачі освіти отримали уявлення про різноманіття народного мистецтва, таке як кераміка, вишивка, різьблення тощо. Обов'язково відзначити ансамблевість художніх речей - їх гармонійне поєднання з оточуючим середовищем та іншими виробами. Після такого загального ознайомлення розпочинається вивчення конкретного виду художнього промислу, починаючи з зразків художніх виробів рідного краю. Важливо проводити заняття в музеї, використовуючи екскурсії, лекції та практичні заняття, а також залучати студентів до науково- дослідної діяльністі. Такі заняття не лише мають пізнавальний характер, але й сприяють вихованню та розвитку у молоді почуття прекрасного, потреби творити й жити за законами краси.

Під час проведення таких занять здобувачі освіти створюють ескізи та замальовки окремих творів мистецтва. Замальовки бажано виконувати як із експонатів музею, так і із археологічних знахідок, а також із зразків народного мистецтва, що знаходяться у музеї чи фонді навчального закладу. Головна мета полягає в тому, щоб аналізувати твори, глибоко вивчати та використовувати в роботі технічні та високохудожні прийоми народного мистецтва, пов'язані із значущими художніми традиціями та національною культурою. При цьому учні не просто копіюють зразки, а творчо використовують отримані знання та навички, комбінуючи мотиви та елементи орнаменту, а також форми творів у своєму власному виконанні. Вони опираються на традиції місцевої школи народного мистецтва. Готові роботи здобувачів освіти повинні вражати яскравою національною своєрідністю, мати художню цінність, відзначатися високою якістю виконання та приносити суспільну користь[8].

З метою кращого знайомства з регіоном, його історією, традиціями та формуванням у здобувачів освіти свідомого й творчого підходу до художньої спадщини народу, проводяться експедиції до центрів, де присутні традиційні художні ремесла. В залежності від місця розташування навчальних закладів використовуються різні форми навчально-виховної роботи.

У регіонах, де художній промисел втрачає свою активність, проводяться дослідження та відновлення згасаючих промислів - пошук майстрів, які володіють художнім ремеслом, що є характерним для даної місцевості; виявлення артефактів минулого, що збереглися в населенні; створення музею або зони народного мистецтва в навчальних закладах; організація зустрічей та бесід із місцевими жителями, істориками та митцями; залучення майстрів у педагогічну діяльність для відновлення та розвитку художнього ремесла на базі навчальних майстерень; а також долучення молоді (з дозволу майстра обирають найбільш обдарованих та зацікавлених студентів для вивчення "секретів" традиційного мистецтва безпосередньо в його майстерні); проведення екскурсій-занять у краєзнавчих, історичних та художніх музеях, а також відвідання виставок.

Коли навчальний заклад розташований в регіоні інтенсивного розвитку художніх промислів, зазвичай проводяться зустрічі та бесіди з провідними майстрами; екскурсії на підприємства, в майстерні митців; заняття в музеях народних промислів; відвідування виставок прикладного мистецтва та вивчення приватних колекцій; експедиції для пошуку та вивчення творів народного мистецтва місцевого промислу; облаштування музею або куточка народного декоративно-прикладного мистецтва в навчальних закладах; організація навчально-виробничої практики студентів на підприємствах. [9].

Висновки

Професійна підготовка майбутніх фахівців з декоративного мистецтва на засадах компетентнісного підходу через посилення етнокультурної компетентності передбачає організацію освітнього процесу, теоретичну основу якого складають сукупність педагогічних умов, які дозволяють здійснювати педагогічно доцільний взаємозв'язок між змістом, методами, формами освітньої діяльності молоді. Здійснено аналіз змісту освітніх програм вітчизняних освітніх закладів щодо підготовки фахівців з декоративного мистецтва та акцентовано, що для етнокультурного виховання студентів важливе значення має правильна організація освітнього-виховного процесу, зокрема її практична складова.

Окреслено основні методи, форми та засоби впровадження декоративного мистецтва в педагогічний процес професійної підготовки майбутніх фахівців декоративного мистецтва з метою забезпечення її етнокультурності та художньо-творчої спрямованості.

Наше дослідження не вичерпує усіх питань, пов'язаних з проблемою формування етнокультурної компетентності молоді. Перспективи подальших досліджень вбачаємо в обґрунтуванні та визначені виду народного мистецтва (наприкладі кераміки, вишивки, різьблення тощо) як засобу формування етнокультурної компетентності здобувачам Вищої освіти.

Література

1. Березюк О.С. Формування етнокультурної компетентності особистості в системі професійного навчання. Проблеми освіти: Київ. 2015. Вип. 85. С. 37-41.

2. Корницька Л.А. Вимоги до професійної компетентності бакалаврів декоративного мистецтва. Актуальні питання мистецької педагогіки. Хмельницький: 2020. Вип. 11. С. 38-43.

3. Косенко Ю. Етнопедагогічний підхід до професійної підготовки майбутніх педагогів дошкільних навчальних закладів. Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. 2008. Вип. ХІХ-ХХ. С.67-74.

4. Лисенко Н.В. Українська етнопедагогіка: навчально-методичний посібник. За ред.акад.В. Кононенка. Івано-Франківськ, 2005. 508 с.

5. Ткаченко О.М. Теоретико методичні засади формування етнопедагогічногної компетентності майбутніх вчителів гуманітарного профілю: автореф. дис. д-ра пед. наук: 13.00.04. О.М. Ткаченко. Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. Кіровоград. 2013. 40с.

6. Зузяк Т.П., Марущак О.В. Досвід визначальних майстрів гончаротворення як передумова етнокультурного виховання студентської молоді. Актуальні проблеми підготовки вчителя трудового навчання та технологій середньої школи: теорія, досвід, проблеми: збірник наукових праць. Вінниця. 2018. Вип. 1. С.186-191

7. Марущак О.В. Формування у майбутніх бакалаврів образотворчого мистецтва, декоративного мистецтва, реставрації професійної компетентності на основі поліхудожності. Proceedings of the 5th International scientific and practical conference. BoScience Publisher. Boston, USA. 2023. Pp. 21-27.

8. Тимків Б. Формування художньої етнокультури студентів засобами народного декоративно-прикладного мистецтва. Народне мистецтво. 2004. №25-26 (1-2). С. 52-54.

9. Дубницька О. Народне мистецтво як засіб формування етнокультурної компетентності майбутніх фахівців художнього профілю. Сучасні тенденції розвитку освіти й науки: проблеми та перспективи. Збірник наукових праць. Київ-Львів-Бережани-Гомель-Кельце. 2021. Вип. 8. С.104-110.

10. Корнієнко А.В. Зміст і методи формування етнокультурної компетентності у вихованців гуртків декоративно-вжиткового мистецтва в позашкільних навчальних закладах. Формування базових компетентностей у вихованців позашкільних навчальних закладах. 2013.Ст. 25-27.

11. Іванчук С, Георгян Н. Сутність і структура етнокультурної компетентності дітей дошкільного віку. Духовність особистості: методологія, теорія і практика: збірник наукових праць. 2023. Том 1 № 1 (105).

References

1. Bereziuk O.S. (2015). Formuvannia etnokulturnoi kompetentnosti osobystosti v systemi profesiinoho navchannia [Formation of ethno-cultural competence of the individual in the professional training system]. Problemy osvity - Problems of education. Kyiv. 85, 37-41.

2. Kornytska L.A. (2020). Vymohy do profesiinoi kompetentnosti bakalavriv dekoratyvnoho mystetstva [Requirements for the professional competence of bachelors of decorative arts]. Aktualni pytannia mystetskoi pedahohiky - Current issues of art pedagogy. Khmelnytskyi. 11, 38-43.

3. Kosenko Yu. (2008). Etnopedahohichnyi pidkhid do profesiinoi pidhotovky maibutnikh pedahohiv doshkilnykh navchalnykh zakladiv [Ethno-pedagogical approach to professional training of future teachers of preschool educational institutions]. Visnyk Prykarpatskoho universytetu. Pedahohika - Bulletin of the Carpathian University. Pedagogy. ХІХ-ХХ , 67-74 [in Ukrainian].

4. Lysenko N.V. (2005). Ukrainska etnopedahohika [Ukrainian ethnopedagogy]: navchalno- metodychnyi posibnyk. Za red.akad.V. Kononenka. Ivano-Frankivsk,. 508 s. [in Ukrainian].

5. Tkachenko O.M. (2013). Teoretyko metodychni zasady formuvannia etnopedahohichnohnoi kompetentnosti maibutnikh vchyteliv humanitarnoho profiliu [Theoretical and methodological principles of the formation of ethno-pedagogical competence of future teachers of the humanitarian profile]: Extended abstract of Doctor's thesis. Cherkaskyi natsionalnyi universytet imeni Bohdana Khmelnytskoho. Kirovohrad.. 40s. [in Ukrainian].

6. Zuziak T.P., Marushchak O.V. (2018). Dosvid vyznachalnykh maistriv honcharotvorennia yak peredumova etnokulturnoho vykhovannia studentskoi molodi [The experience of the defining masters of pottery as a prerequisite for the ethno-cultural education of student youth]. Aktualni problemy pidhotovky vchytelia trudovoho navchannia ta tekhnolohii serednoi shkoly: teoriia, dosvid, problemy: zbirnyk naukovykh prats - Actual problems of teacher training of labor training and high school technologies: theory, experience, problems: a collection of scientific papers . Vinnytsia. 1. 186-191. [in Ukrainian].

7. Marushchak O.V. (2023). Formuvannia u maibutnikh bakalavriv obrazotvorchoho mystetstva, dekoratyvnoho mystetstva, restavratsii profesiinoi kompetentnosti na osnovi polikhudozhnosti [Formation of future bachelors of fine arts, decorative arts, restoration of professional competence based on multi-arts]. Proceedings of the 5th International scientific and practical conference. BoScience Publisher. Boston, USA.. 21-27.

8. Tymkiv B. (2004). Tymkiv B. Formuvannia khudozhnoi etnokultury studentiv zasobamy narodnoho dekoratyvno-prykladnoho mystetstva. [Formation of artistic ethnoculture of students by means of folk decorative and applied art]. Narodne mystetstvo - Folk art. 25-26 (1-2). P. 52-54.

9. Dubnytska O. (2021). Narodne mystetstvo yak zasib formuvannia etnokulturnoi kompetentnosti maibutnikh fakhivtsiv khudozhnoho profiliu [Folk art as a means of forming the ethnocultural competence of future specialists in the artistic profile]. Suchasni tendentsii rozvytku osvity y nauky: problemy taperspektyvy. Zbirnyk naukovykh prats. Kyiv-Lviv-Berezhany-Homel- Keltse. 8. 104-110. [in Ukrainian].

10. Korniienko A.V. (2013). Zmist i metody formuvannia etnokulturnoi kompetentnosti u vykhovantsiv hurtkiv dekoratyvno-vzhytkovoho mystetstva v pozashkilnykh navchalnykh zakladakh [Content and methods of formation of ethno-cultural competence among students of decorative and applied art circles in extracurricular educational institutions. Formation of basic competences among students in extracurricular educational institutions]. Formuvannia bazovykh kompetentnostei u vykhovantsiv pozashkilnykh navchalnykh zakladakh. 25-27.

11. Ivanchuk S, Heorhian N. (2023). Sutnist i struktura etnokulturnoi kompetentnosti ditei doshkilnoho viku [The essence and structure of ethnocultural competence of preschool children]. Dukhovnist osobystosti: metodolohiia, teoriia i praktyka: zbirnyk naukovykh prats.. 1 (1) (105).

Размещено на Allbest.ru