Емальєрне мистецтво українських ювелірів: художньо-технологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Емальєрне мистецтво українських ювелірів: художньо-технологічний аспект

Галина Миколаївна Юрчишин

Юлія Богданівна Юрчишин

Роман Ігорович Яремусь

Анотація

Ключові слова: емальєрне мистецтво, художньо-технологічні особливості, українське ювелірне мистецтво, Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва.

Title (in English): Enamel art by Ukrainian jewellers: artistic and technological spects Summary. The article traces the genesis of enamel art and explores the trends of its development in the artistic and technological aspect. The creative activity of the leading Ukrainian masters who work in this technique in the field of jewelry art is highlighted, and the artistic and compositional features of the author's inversions in the enamel technique are analyzed.

Постановка проблеми

Завдяки новим технологіям і матеріалам художню емаль можна вважати сучасним експериментальним мистецтвом, де гаряча емаль демонструє неперевершену колористику, багату палітру відтінків та неповторність художнього рішення. У композиції ювелірного виробу вона може бути як другорядна річ, так і основна. Особливо цікаво це продемонстрували українські ювеліри у своїх прикрасах та панно, наприклад: Олександра Барбалат [6], Віталій Хоменко, Олександр Бородай та багато інших. Саме у ХХ столітті розвиток гарячих емалей викликав до них інтерес у монументалістів, живописців, графіків, скульпторів, що сприяло жанровому збагаченню емальєрного мистецтва та набуття станкового й монументального характеру більшої образності. Оздоба емалями - стародавня техніка декоративно-ужиткового мистецтва, проте нарощування її актуальності не припиняється досі, що зумовлено новими технологіями. Кожна із прикрас може стати взірцем нового стилю, бо, як відомо, повторити відтінки та кольори дуже складно.

Великий внесок у дослідження цього ремесла зробив доктор мистецтвознавства, професор Ростислав Шмагало, який у своїх працях розглядає поняття «емальєрство» як сферу художнього металу і ювелірного мистецтва [8]. Художня емаль набула свого статусу та виокремлення в самостійний вид, демонструючи свою оригінальність та унікальність. Вектор галузі ювелірного мистецтва доповнює Сергій Луць у своїй дисертації на основі діяльності «Класичного ювелірного дому «Лобортас» [10]. Поняття «мініемаль» започаткувала Лілія Пасічник [11], що тільки підтверджувало розвиток теоретичного розуміння, та Олександра Барбалат [1] - художник-емальєр, яка у своїй студії «Майстерня сонця» використовує термін «техніка художньої гарячої емалі». Станом на ХХІ століття емальєрне мистецтво розвивається всебічно. Зі Стародавнього Єгипту (близько 2500 р. до н. е.) збереглися різні емалеві вироби, яким притаманна характерна для того часу гама кольорів: блакитні, сині, жовті та блідо-жовті. Проте було альтернативне рішення використання емалей, де ними замінювались коштовні каміння. Про це у своїй статті зазначає Олександра Барбалат [1]. У V ст. до н. е. схожі вироби спостерігаються на теренах України, які відносяться до «скіфської культури». Однією з таких знахідок є скіфська пектораль, де на рослинному орнаменті виднілись залишки кольору.

Науковці виділяють поняття «київська культура» та виготовлення особливих перегородчастих емалей. На ранньому етапі прослідковується вплив Римської імперії та Візантії. Основою для таких виробів були золото та срібло, зрідка мідь.

Вплив Риму зумовлений тим, що занепад скловарних майстерень у V ст. мав негативне відображення на емалеве мистецтво. Проте у Х - ХІІ ст. візантійські майстри досконало володіли цими техніками. Вирізнялись такі вироби винятковими стійкими якостями й своїм складом. Одним із чинників унікальності були їх прогресивні майстерні та використання барвників [2].

При виготовленні своїх робіт майстри Київської Русі використовували місцеві матеріали, тому вони відрізнялись меншою стійкістю проти подразників.

Про це свідчать розкопки в Києві, де були зафіксовані три ювелірні майстерні, там же було знайдено вироби з виїмчастої емалі, тиглі та горна. У XVII ст. розпочався перехід на завізну емаль. Зумовлено це низкою чинників, зокрема, виробництво в кустарних умовах потребувало багато часу та майстерності виконання. Усі митці цієї справи мали власні секрети створення, тому бажаючий опанувати цей вид мистецтва мав пройти свій етап становлення [3].

У період готичності виникає нова техніка виїмчастої емалі. В епоху бароко з'явилась рельєфна емаль, а згодом - мальована. У XVII - XVIII ст. українські майстри вирізнялися своїми витонченими творами. У XIX ст. значного розвитку набуло промислове виробництво. У спеціалізованих майстернях виготовляли емалеві вироби, проте низької якості. Спектр кольору сягав понад 20 тисяч відтінків [4]. Існувало також кустарне виробництво срібла й золота. У 80-х роках XX ст. з'являється напрям емалевого мистецтва - станкові твори. Важливу роль у становленні й розвитку станкової емалі відіграли Олена Кульчицька [6], Марія Дольницька [5] та Ярослава Музика [7].

У кінці ХХ ст. техніка гарячої емалі використовується поодинокими художниками у ювелірному промислі, такими як С. Вольський, В. Хоменко, О. Бородай, О. Міхальянц. Вона отримала широке застосовування в графіці, скульптурі й живописі, що зумовило поштовх для розвитку в усіх напрямах та збагатило контекстуально й жанрово цей вид мистецтва. Великий внесок зробили майстри школи відомого художника-монументаліста емальєрної справи О. Бородай [4]. Відновлення ринкових відносин спонукало до використання привозної емалі, тим самим відбувається подальше розширення і використання нових матеріалів та технік [2].

Із початку ХХІ ст. емальєрне мистецтво розглядається у складі художнього металу. У цілому період ХХ - ХХІ ст. можна окреслити як новітню епоху, зумовлену збільшенням обсягів напрацювань у сфері ювелірного та емальєрного промислу, відбувалася еволюція та яскраві трансформації. До ХХ ст. розвивались три види емалі: ямкова, перегородчаста і мальована (першу давно не використовували). Різниця між двома іншими - кардинальна. У мальованій кольори зливаються, їх можна змішувати, подібно олійним фарбам: малюнок виходить м'якший, легкий і в будь-який час доступний для коригування. Проте в перегородчастій техніці спектр кольорів виразно відмежований один від одного мідними або золотими дротиками, через це рисунок виглядає трохи сухий і плоский. Такий спосіб не передбачає можливості виправлення помилок, бо рисунок накладений наперед та прикріплений до металевої плитки дротиками [5]. Слід відзначити творчість провідних художників-емальєрів, які займалися пошуком нового відтворення стилю «модерн».

Марія Дольницька - майстриня-емальєристка, яка модернізувала емаль та працювала в техніці перегородчастої емалі, виконувала роботи на дротяній сітці та запатентувала власну техніку - шнуркову емаль. Своїми творами відновила вид живопису - енкаустику та відкрила секрет її розчинника - морську воду. Особливу увагу майстриня приділяла рисунку, а менше - барвам, що помітно у ранніх творах [5]. Розглянемо роботу «Гуцули», виконану в техніці перегородчастої емалі. Тема характеризується відтворенням буття гуцулів, де зроблено акцент на одяг та персонажі. На виробі зображено двох панянок у характерному вбранні з орнаментикою та одного вершника. На тлі проглядається церква як засіб передачі духовної цінності гуцулів. Овальна оправа надає сюжету динаміки. Виготовлення датується 1957 роком, розмір 13х15 сантиметрів (рис. 1).

Рис. 1. Марія Дольницька. «Гуцули» 13x15 см, емаль, 1957

Ярослава Музика - художниця, графік, реставратор. Працювала у станковому та монументальному живописі, книжковій та промисловій графіці, декоративно-прикладному мистецтві [7]. Займалася багатьма видами ремесел на високому рівні, про що свідчить твір «Ангел», виконаний у техніці перегородчастої емалі. В основі картини зображено ангела-охоронця на синьому тлі. Дещо яскравим червоним кольором подана одягова тканина як символ божественного очищення. Особливу увагу привертає рамка з мідного сплаву та викарбувана орнаментика, що доповнює композицію твору. Виготовлення датується 1960 роком (рис. 2).

Рис. 2. Ярослава Музика. «Ангел» емаль, 1960

Рис. 3. Олена Кульчицька. «Пори року» емаль, 1907

Олена Кульчицька - художниця у жанрах емальєрства, килимарства та графіки. Вона відроджувала техніку гарячої емалі, а також виготовляла авторські ювелірні прикраси "Колосок", "Пряжка", "Гілка акації", "Торбинка з олівцем" тощо. Емалі відзначалися технічною майстерністю та художніми якостями [6]. Монументально-емальєрна робота «Пори року» виконана в техніці гарячої емалі. Темою виступає кругообіг року, представлений у чотирьох частинах: зима, весна, літо та осінь. Узгоджене композиційне рішення, співвідношення колірного балансу призводять до закономірного виразного результату. Сюжетність відзначається не тільки колористикою, а й технічною майстерністю. Уміло оперує яскравими плямами, які додають випаленій поверхні фактурності. Виготовлення датується 1907 роком (рис. 3). Слід відзначити прикрасу «Торбинка з олівцем». Виріб виготовлений зі шкіри, але увага зосереджена на восьми орнаментальних пластинках. Техніка виготовлення - перегородчаста емаль, де застосовано яскравий спектр кольорів. Композиція у стилі рапорту не дуже вибиває з цілісності увесь витвір. У деталях видніються джгути, які з'єднуються по закутках, та скручені в центральних прорізах. Виготовлення виробу датується 1907 роком (рис. 4).

Рис. 4. Олена Кульчицька. «Торбинка з олівцем» емаль, 1907

Рушійним моментом в 60-70 роках ХХ ст. було започаткування відділів художнього металу в навчальних закладах Львова, Косова, Вижниці та Ужгорода [3]. Станковий і монументальний вид емальєрного мистецтва у ХХІ ст. розвивають такі майстри:Олександр Бородай, Станіслав Вольський,

Олександра Барбалат, Тамара Турдиєва, Анастасія Рябчук, Устим Федько, Тетяна Ільїна, Людмила Мисько, Віталій Хоменко, Петро Чакір, Леонід Косигін, Неллі Княжковська, Сергій Колечко, Тетяна Колечка, Станіслав Юшков, Василь Тимко, Степан Марчук, Іван Юрков, Сергій Юрков та інші. Ці художники-емальєри - творці мистецьких робіт, учасники виставок та симпозіумів [9]. На жаль, їхній творчості присвячені поодинокі публікації. Розглянемо окремі твори, що виконані в техніці емалі, та визначимо їхні художньо-композиційні й технологічні особливості.

Взірцевий твір для наслідування українського монументально - емальєрного мистецтва - «Космічне сяйво», автором якого є Олександр Бородай. Філософська мудрість, романтизм, емоційна експресія, розкривають сутність майстра. Експериментаторство та творчий підхід до матеріалу спонукали до використання, окрім міді та емалі, скла, ґудзиків, монет, техніки карбування по металу. Підкреслення теми зумовлене ритмічним яскравим зображенням вихору червоних, білих та синіх емалей і їх відтінків, що розкладені по всій площині на пластинах. Технікою карбування по міді відтворено ефект кругообігу хвиль. У проміжках об'єкти дещо хаотично заповнені численними кубічними, прямокутними та круглими формами. У фігурках прослідковується рух, який підтримує складний образотворчий малюнок твору, поєднується композиційним вирішенням на окремих деталях. У малих деталях залишається вкраплення кольорового скла, монет, ґудзиків, і така композиційна форма об'єднується тлом протравленої мідної пластини, поверх якої розміщені інші. Деякі металеві об'єкти зачищені та залишені в такому стані, прослідковується творчий задум автора.

Розвиток станкової та монументальної емалі в Україні пов'язують з Олександром Бородай, який об'єднав навколо себе художників та емальєрів різних жанрів. Серед його учнів є відомі художники - Тетяна Дреєва, Тамара Турдиєва, Тетяна Ільїна, Юлія Бородай-Довгань та Анастасія Рябчук.

Твори станкового та монументального характеру є більші за своєю формою і полотном для емалі їм слугує мідь. Проте є широкий спектр доповнення таких виробів техніками і матеріалами, що є основою для оригінального формотворення та реалізації творчого задуму. На противагу їм, ювелірно-емалеві вироби є менші з поправкою на виріб, наприклад: кольє, діадема, брошка, кулон, сережки тощо, тому тут використовуються традиційні дорогоцінні матеріали, такі як мельхіор, срібло, золото й інші. Зазвичай застосовується по одному кольору у відведених порожнинах та розтягується відтінок, з цього слідує, що емаль у ювелірному промислі є додатковим способом вирізнити виріб, придати цілісну форму і утворити малюнок. Проте є і винятки для такого гнучкого скловидного матеріалу.

Висновки

емальєрне мистецтво ювелірне

Дослідження генезису та сучасного стану розвитку емальєрного мистецтва України засвідчує високий рівень розвитку та цікаві знахідки у авторських колекціях. У кожного з висвітлених емальєрів є своя характерна риса, глибока філософічність, популярні теми флористики, пейзажу, природи і тварин. Особливість тематики відображається у стильових ознаках творів, що переносять нас до постмодерну, неоміфологізму та неоромантизму.

Емальєрне мистецтво віднайшло свою частку у багатьох мистецьких жанрах. Слід виділити колористику західного мистецького осередку, для якої притаманна перегородчаста техніка насипної емалі, характерна гама містить у собі темні, насичені кольори: коричневий, темно-синій, помаранчевий, темно- зелений, фіалковий. У стилістиці прослідковуються ознаки стилю модерн, який бере свій початок від середини ХІХ ст. та проявлений у роботах О. Кульчицької, М. Дольницької, Я. Музики. Твори в центральній Україні відрізняються більшими габаритами, графічністю зображення, абстрактністю, неврівноваженістю композиції, складністю колористики (більшість відтінків чорного, сірого, червоного). Також емаль даного регіону віддалилась від декоративно - прикладних форм через великий спектр доповнення в результаті інтерпретацій.

Список використаних джерел

[1] Барбалат О. (2019). Мистецтво народжене вогнем: старовинна техніка гарячої емалі на теренах сучасної України. Культурні та мистецькі студії ХХІ століття: науково-практичне партнерство: матеріали міжнародного симпозіуму. Київ:НАКККіМ.

[2] Карпов, В. В., Наумов О. Г. (2022). Художня емаль у хронотопі українського мистецтва кінця ХХ - початку ХХІ століття. Видавничий дім «Гельветика».

[3] Луць С. Ювелірне мистецтво України на зламі ХХ - ХХІ ст.: генезис поступу. Деміург: ідеї, технології, перспективи дизайну. Т. 2, № 1.

[4] Бородай О. (2013). Емаль: альбом-каталог. К.: Укр. Письменник.

[5] Марія Дольницька. (1978). Емаль. Рочестер, Нью-Йорк.

[6] Кость Л. В. (2022). Кульчицька Олена Львівна. Енциклопедія сучасної України. К.:

Інститут енциклопедичних досліджень НАН України.

[7] Фільц Б. М. (2010). Музика Ярослава Львівна. Енциклопедія історії України: у 10 т. / за ред. В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. К.: Наукова думка.

[8] Шмагало Р. (2015). Художній метал України ХХ - початку ХХІ століття. Енциклопедія художнього металу. Львів: Апріорі.

[9] Довгань Ю. О. (2008). Емальєрне мистецтво в Україні: історичний досвід та сучасний стан. К: Київський національний університет будівництва і архітектури.

[10] Луць С. В. (2013). Художні гарячі емалі в мистецтві Класичного Ювелірного Дому «Лобортас». Львів: Мистецтвознавство'13. СКІМ.

[11] Пасічник Л. В. (2015). Ювелірне мистецтво України XX - початку XXI століття (історія, стилістика, персоналії). К: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України.

Размещено на Allbest.ru