Інтеракція як комунікативна взаємодія у мистецтві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра філософії, соціології та політології

Білан Тетяна Орестівна

канд. філос. наук, доцент

Анотація

Ключові слова: духовність, інтеракція, інтертекстуальність, мистецтво, комунікативна взаємодія.

Вступ

Постановка проблеми та обґрунтування її актуальності. Комунікативна взаємодія мистецтв дає змогу визначити нові підходи до людської діяльності, зосереджуючи в собі як методологічні засади аналізу творчої діяльності людини в суспільстві, так і головні імперативи гуманізації сучасного життя, гармонізації основ соціального буття, переоцінювання людських цінностей. Актуалізація аналізованої в статті проблеми детермінує значущість концепції інтертекстуальності («нової тканини» (Р. Барт) мистецтва загалом і «співприсутності» (Ж. Женетт) інших «текстів» у мистецтві, що не завжди є тільки теоретичним осмисленням сучасного культурного процесу, адже комунікативна взаємодія у мистецтві відповідає на глибинні потреби світової культури сучасності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Явище взаємодії мистецтв («інтеракція», «інтертекстуальність») цікаво та ґрунтовно потрактовано у працях Ю. Крістєвої, Р. Барта, М. Ямпольського, Генералюк Л, Олійник О. Зокрема, Ю. Крістєва наголошує, що інтертекст не є зібранням цитат різних авторів, а виявляється простором сходження різноманітних цитацій, предметом яких виявляються будь-які можливі дискурси, з яких складається культура й до атмосфери яких залучений кожен автор [3]. Взаємодію мистецтв, зокрема словесно-візуальні інтеракції та генезис поняття взаємодії мистецтв висвітлює Генералюк Л. [1], про комунікацію крізь призму смислового наповнення мистецтва говорить Олійник О. [2].

Мета статті: розкрити особливості комунікативної взаємодії у мистецтві.

Виклад основного матеріалу

У контексті стратегії відродження духовності особливо актуальним постає реконструкція усталених філософських концепцій буття людини, які втілені у мистецтві, а саме інтеракція є виявом творчої діяльності та своєрідною інтерпретативною основою розуміння мистецтва, його взаємодія: «генезис поняття взаємодії мистецтв бере початок в історії, походить передусім з первісного синкретизму архаїчного мистецтва, де злиття слова і музики, орнаменту і жесту в єдиному ритуальному дійстві означали полілог культури» [1, с. 82].

Кожен вид мистецтва, з одного боку, спрямований на максимальне виявлення, посилення специфічних і неповторних художньо-мовних особливостей, з іншого - всі вони намагаються враховувати і використовувати досвід інших мистецтв, щоб розширити власні межі та можливості. Особливого значення розгляд інтеракції як комунікативної взаємодії мистецтва набуває сьогодні, коли екзистенційне філософування відновлює свій розвиток, виступаючи продуктом інтеграції мистецького і філософського мислення, а взаємодія текстів у мистецтві доводить єдність розуміння тексту із саморозумінням його інтерпретатора, що детермінує розуміння цілого тексту або його частин у процесі саморозуміння. Тож, тенденція до індивідуалізації доповнюється тенденцією до взаємодії і синтезу, і, як також відомо, мистецтво є засобом власного розвитку людини, бо створюючи художній твір, вона одночасно формує щось нове у собі (веде своєрідний діалог), і насамперед - здатність творити. Творча діяльність у мистецтві саме тому постає як самодіяльність, самозмінення, саморозвиток людини і, навіть не усвідомлюючи цього, особистість сама неначе перетворює себе у ціль своєї діяльності, об'єктивно виступаючи у цьому процесі як самоціль.

Беручи до уваги художньо-мистецький дискурс можемо дискутувати про інтертекстуальність як необмежений у часі діалог текстів, як характерну особливість мистецтва, і культури загалом, як невід'ємну ознаку художньої свідомості, в якій виявляється широкий спектр міжтекстових відносин. Також, трактуючи поняття інтеракції з позиції художньо-образної мови мистецтва, ми можемо говорити про смислотворчу та формотворчу складову мистецького твору, один із засобів вираження авторської позиції, що вступає у діалог з чужими текстами, й глядацької рецепції. Мистецький твір постає завершеною цілісністю, єдність якої визначається єдністю його смислової інтенції, а метою є сугестивне навіювання реципієнтові заздалегідь встановленого смислу, визначеного уявленням про дійсність, що стає повідомленням, призначеним для комунікації. І саме тому комунікативна взаємодія у мистецтві стає невід'ємною складовою мистецького дискурсу та одним із основних художніх прийомів, адже і еклектичність, і цитування є своєрідною ознакою культури.

Однією з найважливіших граней мистецтва є процес функціонування мистецького твору в суспільстві, апелюючи до людських почуттів, мистецтво формує можливості цілісного світосприйняття, що спонукає до дискусії про взаємозв'язок мистецького тексту з іншими текстами, як такими, що вже існували, так і сучасними йому текстами, що призводить до взаємодії сучасних новостворених текстів з реципієнтом та соціокультурним середовищем. Звертаємося до думки філософа та літературознавця Ю. Крістєвої щодо інтертекстуальності, зокрема розуміння знаків «культури, їх комбінування і вторинне використання», яке учена називає «інтеракцією», а це дає підстави розглядати інтертекстуальну техніку, що застосовується у мистецтві, тобто «кожен текст вибудуваний з мозаїки цитат, це засвоєння й переінакшення іншого тексту» [3, с. 66]. За Ю. Крістєвою, під інтертекстуальністю розуміємо взаємодію різних кодів, дискурсів чи голосів, які переплітаються в тексті. Дослідниця наголосила, що «будь-який текст будується як мозаїка цитацій, будь- який текст є продуктом усмоктування й трансформації якогось іншого тексту. Тим самим на місце поняття інтерсуб'єктивності стає поняття інтертекстуальності й виявляється, що поетична мова піддається як мінімум подвійному прочитанню» [3, с. 97-124] та водночас філософ зазначила, що інтертекст «не є цілеспрямованим зібранням цитат, а є певним простором сходження можливості цитації та її виявлення» [3]. У контексті інтертекстуальності будь-який текст стає метатекстом, у якому наявні інтертекстуальні коди, символи, серед яких є ідеї, спільні для декількох текстів, «чужі репліки», цитати, вживаним є поняття «чужого слова», яке тлумачиться як «висловлювання іншого суб'єкта, що спочатку було самостійним і конструктивно закінченим», адже до «смислового наповнення культури належать і знаки, які мають матеріальне вираження, як-то: слово, річ, малюнок, текст та ін., які володіючи певним змістом, слугують розумінню культури як такої [2, с.172]. Враховуючи сказане вище, можна констатувати, що при осмисленні творів мистецтва варто звертати увагу на духовні коди змісту творів, виявляти приховані смисли та співвідносити їх з культурою того чи іншого етносу, його ментальними особливостями. Мистецтву властива висока «чутливість» до всього, що відбувається навколо: до історичних зрушень, до актуальних подій сьогодення чи минулого, будь-який театрально-мистецький текст є своєрідною реакцією на попередні тексти. Розвиток мистецтва має свою внутрішню логіку і характеризується відносною самостійністю та своєрідною внутрішньою детермінацією, що реалізується не тільки в активному використанні акторами та режисерами в нових театральних постановках накопиченого запасу «текстів», а й впливі цього запасу на подальший розвиток мистецтва, його зміст і становлення. Цікавою є думка вчених в галузі театральної семіотики, зокрема Е. Фішер-Ліхтер зазначила: «ми повинні визнати, що театр не лише засіб трансляції п'єси та її теми. Театр виражає суспільство, у якому існує, через усі наявні культурні системи: живопис, музику, костюм, пластику, жестикуляцію, мову, архітектуру, коментарі і таке інше. Всі ці системи утворюють інтегральну частину культури в цілому, стають внеском до її норм і правил, виражають її знаки і значення. У широкому розумінні, театр залежить від особливостей функціонування і розвитку культурних систем, які він використовує» [4, с. 19-20]. Характеризуючи загальнолюдські аспекти крізь призму театрального дискурсу, варто конкретизувати цю проблему на рівні національної ідентичності та виявляти обґрунтування основних рис менталітету, що дає підстави дискутувати про широке коло проблем, пов'язаних з «убудованістю» функціонування театру як специфічної соціокультурної системи в соціум (театр у системі суспільства, художньої культури, суб'єкти театральної діяльності). Не викликає сумніву, що інтертекстуальність мистецтва є основним підходом у творенні мистецьких театральних текстів, в яких наявні цитати з інших текстів, адже однією з прикметних рис театрального мистецтва є характер його чуттєвого сприйняття. Театральне мистецтво - це особливий суспільний механізм залучення реципієнта до розуміння такого тексту, яким є вистава, театральне мистецтво є складовим елементом життя особистості, до того ж елементом «наскрізним», тобто таким, що пронизує всі його сфери, і тому спілкування з ним прискорює адаптацію особистості до нових культурних умов.

Висновки

інтеракція комунікативний мистецтво

Філософсько-культурологічні дослідження щодо теорії інтерактивної взаємодії у мистецтві дають нам підстави зробити висновки про те, що свідомість ототожнюється з текстом, а суспільство, історію можна читати як текст, і тоді мистецтво, культура є текстом, у філософії інтертекстуальності кожне слово постає стійким смислом.

Особлива активізація свідомості засобами мистецтва зумовлена тим, що витвір того чи іншого виду мистецтва відтворює дійсність, оцінює зображуване, прагнучи виявити його сутність. Таке передавання цінності буття не тільки збагачує реципієнта життєвим досвідом, але й спонукає його до ціннісного переживання, яке становить важливу складову світоглядної позиції, веде до діалогу мистецтв. Мистецтво здатне увібрати й передати всі можливі ситуації взаємодії людини і світу без будь-якого локального обмеження, адже відображенню мистецтвом доступні як матеріальні, так і духовні сторони суспільного життя. Мистецтво цілісно відтворює дійсність: може зберегти матеріальну сторону життя і ті людські стани, ті види людського реагування на дійсність, які з ними пов'язані.

Список використаних джерел

[1] Генералюк Л. (2009) Взаємодія літератури і мистецтва: начерк теорії словесно- візуальних інтеракцій. Studia Methodologika. Вип 29. (81 -88) Тернопіль: ТНПУ.

[2] Олійник О. (2019) Культурний простір, комунікація, місто: співвідношення понять. Культура і мистецтво у сучасному світі. Вип 20. (169-177).

[3] Kristeva J. (1980) Desire in Language: A Semiotic Approach to Literature and Art. (240) New York: Columbia University Press.

[4] Fischer-Lichte E. (1989) Theatre and the Civilizing Process. Interpreting the Theatrical Past: Essays in the Historiography of Performance. (19-20) Iowa City: University of Iowa Press.

Размещено на Allbest.ru