Історична лялька в українському народному мистецтві: культурологічний дискурс

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історична лялька в українському народному мистецтві: культурологічний дискурс

Скляренко Оксана Андріївна

кандидат мистецтвознавства, письменниця, етнограф

м. Київ, Україна

Анотація

Стаття присвячена розкриттю особливостей історичної української ляльки у контексті українського народного мистецтва, щодо визначення проблематики історичної ляльки, її побутування, наведено приклади історичних джерел, де зафіксовано історичні ляльки українців .

Ключові слова: історична лялька, мистецтво, духовність, естетика, первісне мистецтво, народне мистецтво, Україна.

Історична українська лялька сьогодні - це мистецьке явище, яке характеризується різномаїттям матеріалів та способом конструювання, демонструючи естетичні смаки та вподобання, бажання проаналізувати найбільш відомі зразки історичних ляльок, а також показати їх роль в українському народному мистецтві визначили мету статті.

Мета статті - науково обгрунтувати необхідність аналітичного вивчення та тлумачення історичних ляльок, які створювалися у домашніх умовах, були присутні в обрядах, праці та побуті як артефакт та етнографічний об'єкт. лялька побутування історичний

Наприкінці ХІХ ст. ляльки Середньої Наддніпрянщини зібрав суботівський священик Марко Грушевський. У його матеріалі «Дитячі забавки та ігри усякі» з журналу «Киевская старина» (1904), знаходимо опис способу виготовлення традиційної для Середньої Наддніпрянщини ляльки. У 1911-1915 рр. художник Авдєєв (ім'я невідоме) зробив замальовки експонованих на виставці дитячих ремесел і творчості народних ляльок Полтавщини і Київщини. Детальний опис ляльки-іграшки зафіксовано у працях С. Русової, присвячених іграшкам, поряд з якими у 1900-1920-х роках збиралися й вивчалися ляльки з тканини. В. Гнатюк у 1920-х роках описав чаклунські ляльки з воску, які побутували в селах над Білим Черемошем. Ляльки із трави та клаптів описав у своїй монографії Н. Заглада. Наприкінці 1930-х років на сторінках львівських періодичних видань було опубліковано статті К. Матейко «Лялька у світлі століть», «Лялька - символ». Учена запропонувала брати за основу класифікації народної ляльки матеріал, з якого вона виготовлена, та форму, що дає змогу інтерпретувати іграшковий образ. У 1950-х роках Д.Фіголь дослідив ігровий аспект ляльки.

У 1970-х роках у статті О. Найдена «Народні ляльки» (1978) у журналі «Народна творчість та етнографія» було актуалізовано питання вивчення ляльки, запропоновано систематизацію та проведено порівняльний аналіз низки ляльок із різних регіонів України. У монографіях О. Найдена «Українська народна лялька» (2007) та «Парадокс української ляльки» (2016) проаналізовано міфологічні та обрядові витоки української народної ляльки [2; 3].

У 2000-х роках Т. Пірус сформувала фонд традиційних для Поділля ляльок, її увага зосереджувалася на педагогічній, етнографічній проблематиці. У праці Л. Герус «Українська народна іграшка» (2007) висвітлено питання конструювання та історії української народної іграшки, але без виокремлення ляльки як об'єкта дослідження.

Задля обєктивності та історичності ми використали для аналізу замальовки, світлини та ляльки із власного фонду автора статті - всі вони є історичними ляльками.

Мистецтво - одна із форм свідомості, від людської діяльності, що віддзеркалює дійсність у чуттєво-естетичних образах, в якій за допомогою знаків, через певні образи світу виражаються його узагальнені сенси.

Первісне мистецтво склалося в умовах первісного суспільства у процесі трудової діяльності. Наприклад, у скульптурі - жіночі статуетки.

В Україні первісне мистецтво представлено пам'ятками різних етапів його розвитку, а саме:

Пізній палеоліт - знахідки Мізинської стоянки;

Неоліт та енеоліт - розписи з Кам'яної могили, із зображенням людей, тварин пластикою Трипільської культури.

Призначення фігурок, жіночих зображень не відомо, існують лише припущення.

Аналітичне вивчення артефактів дає можливість зробити припущення щодо особливостей таких знахідок:

Вони не були у похованнях.

Були не сховані, а скоріше на видному місці. Їх не приховували.

Народне мистецтво. Частина національної культури, в якій втілено світоглядні ідеї та художньо-етстутичні вподобання наших предків і є народним мистецтвом.

Мистецтво - це засіб комунікації епох. Мистецто не відображає дійсність, воно наповнено символами, які можуть набувати нових значень [1].

Українське народне мистецтво - мистецтво, яке відображає культуру та побут українців (див. рис. 1).

І залежно від матеріалу та техніки виконання виділяюь такі види українського народного мистецтва:

Скульптура

Кераміка

Вироби із дерева

Ткацтво

Вишивка

Рис. 1. На фото: Композиція «Весілля» авторки Тетяни Федорової. Державний музей іграшки (Київ), матеріал - глина

Історична лялька. Історичний правдивий зразок - це спосіб розповісти про Україну та українців. Щоб зафісувати такий зразок - давній або зроблений сучасним автором - потрібно зібрати джерела, факти, які доводять правдивість існування такого зразка, а також - продемонструвати приналежність певній епосі, показати часові межі.

Рис. 2, 3. На фото: Ляльки з дерева; Ляльки-ангели Раїси Павленко.

Рис. 4. На фото: Композиція ляльок та лялькового одягу «Немовля»

В основі виготовлення народної ляльки лежить колективна пам'ять. Перші згадки про історичну українську ляльку зустрічаємо у науковій праці Марка Грушевського «Дитячі забавки та ігри усякі» (1904). Також існують відомості про виставку ляльок початку ХХ ст., на якій були представлені дитячі роботи, зокрема, традиційні ляльки. Їх замальовки художником Авдєєвим дали змогу реконструювати цей тип ляльки, який вважається історичним.

У квітні 1917 р. відбулася виставка творів селян, які постраждали від Першої світової війни, а в грудні того самого року в Києві було організовано ляльковий базар.

У 1922 р. українські ляльки були представлені у столиці Німеччини на виставці виробів промислово-кооперативних артілей. Існують згадки про виставку ляльок 1936 р.

З розвитком промислових підприємств у 50-ті роки ХХ ст., коли фабрики почали тиражувати м'яконабивну та пластикову ляльки, традиція виготовлення саморобної ляльки поступово починає занепадати. Лише на межі ХХ-ХХІ ст. актуалізується увага до народних традицій, до ляльки і загалом до іграшки.

У 2005 р. у Києві відкрився Державний музей іграшок, в якому у 2008 р. відбулася конференція «Другі Марка Грушевського читання» та виставка «Королівство ляльок».

Показником актуальності народної ляльки стали проведення тематичних майстер-класів, виставок, видання спеціалізованої літератури, конкурсна діяльність.

Отже, питання функціонування історичної ляльки актуалізувалося на зламі століть, коли в умовах глобалізаційних процесів та поширення, так званої, «масової культури», світовий цивілізаційний розвиток зумовлює необхідність розв'язання проблем, пов'язаних із збереженням культурної багатоманітності й національної самобутності. Оскільки традиція регулює не лише рівень інформації, необхідний для відтворення етносу, а й ступінь етнічних запозичень, що дає можливість протистояти асиміляції традицій.

Використані джерела

1. Мистецтво. Філософський енциклопедичний словник. Київ : Абрис, 2020. С. 380-381.

2. Найден О. С. Народні ляльки // Народна творчість та етнографія, Київ, 1978, 1, 66-71.

3. Найден О. С. Українська народна лялька : [наукове видання]. Київ : Стилос, 2007. 240 с.

4. Народні ляльки з колекції подружжя Людмили Орлової та Олександра Найдена. Київ : Видавництво ArtHuss, 2016. 128 c.

Размещено на Allbest.ru