Концертна програма "Діва і маестро" Наталі Шокет як постмодерний мистецький проєкт

Размещено на http://allbest.ru

Концертна програма «Діва і маестро» Наталі Шокет як постмодерний мистецький проєкт

Зосім Ольга Леонідівна (Olga Zosim), доктор мистецтвознавства, професор, професор кафедри академічного і естрадного вокалу та звукорежисури ІСМНаціональної академії керівних кадрів культури і мистецтв (Doctor in Arts, Professor, Professor of Academic and Pop Vocal and Sound Directors Department of National Academy of Culture and Arts Management) м. Київ, Україна (Kyiv, Ukraine)

Постмодернізм як художній напрям відзначається тяжінням до синтетичних форм, а тому концертну програму канадської співачки (сопрано) Наталі Шокет (Natalie Choquette) [2] «Діва і маестро» («La Diva et Le Maestro») [1] можна розглядати як класичний зразок мистецького проєкту постмодерної доби, де важливими є і чудова атмосфера, і прекрасний голос співачки, і високопрофесійний оркестр, однак родзинкою якої, безумовно, є креативність в інтерпретації класичної оперної музики.

Проєкт уперше було презентовано публіці у 2001 році, однак він і досі залишається однією з найоригінальніших мистецьких акцій ХХІ століття. У чому полягає креативність та унікальність проєкту «Діва і маестро»? Чим можна здивувати глядача ХХІ століття, який, напевно, бачив геть усе, що тільки можна?

Наталі Шокет є академічною співачкою з чудовим, але не унікальним голосом, та хорошою вокальною школою, що дозволяє їй виконувати вокальні твори різних стилів і жанрів. Проте її талант цим не обмежується. Співачка є прекрасною комічною артисткою. Якщо б Наталі Шокет йшла традиційним шляхом оперної діви, її базовим амплуа мала би бути комічна опера, де вона повною мірою могла проявити обидва свої таланти, і, безсумнівно, була б вельми успішною виконавицею. Однак Наталі Шокет як співачка, що не хотіла обмежуватися комічною сферою і прагнула виконувати і ліричні, і драматичні твори, вирішила розпочати сольну кар'єру, де вона змогла повністю реалізувати свій творчий потенціал, зокрема креативний підхід в інтерпретації шедеврів світової опери.

У проєкті «Діва і маестро», що складається з 14 вокальних номерів, виконуваних співачкою в супроводі Монреальського симфонічного оркестру під орудою швейцарського диригента Шарля Дютуа (Charles Dutoit), слухачам було запропоновано несподіваний, але цілком органічний для Наталі Шокет синтез опери у вигляді концерту оперних арій та ексцентрики і клоунади, які, як відомо, є елементами естрадного й циркового мистецтв. Узявши за основу класичний концерт оперних хітів, Наталі Шокет зробила оригінальне музичне дійство, де кожен вокальний номер розпочинався невеликою комічною репризою.

Мета реприз у концертах збірного типу - підготувати глядача до наступного твору, і ця базова функція у проєкті «Діва і маестро» зберігається, оскільки обрані арії відзначаються розмаїттям епох та культур.

Однак у проєкті ця підготовка є вельми нетрадиційною, оскільки репризи багато в чому вступають у конфлікт зі змістом тієї чи іншої арії, особливо якщо розглядати їх в контексті опер. У репризах беруть участь два заявлені у назві учасники - оперна діва (Наталі Шокет) і маестро (Шарль Дютуа). оперний арія ексцентрика мистецький шокет

Часто сценічна дія, розпочата у репризі, розвивається протягом усього музичного твору, не обмежуючись його початком, при цьому і співачка, і диригент продовжують виконують свої основні (спів і керування оркестром) функції на відмінно. Шарль Дютуа як учасник сценічної дії є не менш артистичним, ніж Наталі Шокет, а тому їх акторський дует є дуже гармонічним.

У проєкті «Діва і маестро» немає наскрізного сюжету, однак зміст номерів базується на вічному конфлікті між оперною примадонною та диригентом, який мусить терпіти примхи зіркової партнерки заради високого мистецтва. Немає сенсу переповідати зміст кожного номеру проєкту, хоча усі вони варті уваги, оскільки усі охочі можуть подивитися це шоу на офіційному каналі YouTube співачки [1]. Однак хотілося б все ж таки зупинитися на двох фрагментах. Арія Джульєтти «Ah! Je Veux Vivre» з опери Ш. Гуно «Ромео і Джульєтта» є одним з популярних оперних хітів, а тому цілком закономірно, що вона потрапила до концертної програми «Діва і маестро».

Сценічне рішення номеру не збігається зі змістом арії, в якому дається характеристика головної героїні опери - молодої та життєрадісної дівчини. Після відповідного оркестрового вступу на сцену на цирковому велосипеді виїжджає співачка, одягнена як балерина - у пачку, щоправда, без пуантів. Спочатку вона вступає в діалог-суперечку з маестро, після чого починає співати, а потім - танцювати, однак підкреслено незграбно (іл. 1, 2; ці та інші ілюстрації взято з відео концерту, розміщеного на офіційному каналі співачки на платформі YouTube).

Пародійність номеру є очевидною, однак це не є ані пародією на класичну музику чи оперне мистецтво, ані на вічну тему взаємовідносин оперних дів та маестро диригентів, бо аудіальний компонент номеру, взятий окремо, є бездоганним, як бездоганною є й сценічна ексцентрика.

Тут, напевно, треба розглядати пародію як своєрідну гру зі смислами, образами і культурними кодами, які поєднані за принципом подібності, але неочевидної, іноді абсурдної, як своєрідну постмодерну гру з пародією як жанром.

Західний слухач охоче включається в цю гру, адже концертні виступи Наталі Шокет з проєктом «Діва і маестро» або з його окремими номерами користується незмінним успіхом у вибагливої публіки, яка часто відвідує оперні вистави та філармонії, а тому розуміється на класичній музиці.

Іл. 1, 2. Арія Джульєтти «Ah! Je Veux Vivre» з опери Ш. Гуно «Ромео і Джульєтта»

Розглянемо постмодерні алюзії та культурні коди на прикладі інтерпретації знаменитої арії Калафа «Nessun Dorma» з опери Дж. Пуччіні «Турандот». Сценічне рішення апелює не до змісту твору (далекосхідний колорит у проєкті вже було використано в арії з опери Дж. Пуччіні «Мадам Баттерфляй»), а до національності композитора. Дія розгортається в італійському ресторані, співачка разом з маестро разом обідають (або вечеряють), споживаючи піцу і вино. Бігуді на голові головної героїні відсилають глядача до італійського неореалістичного кінематографу 1940-1950-х років з його увагою до побуту та життя простих людей (іл. 3).

Комічний ефект використано в тій частині арії, коли співачка звертається до засобів конкретної музики, використовуючи вино для створення неочікуваного звукового образу. Завершальний поцілунок як символ примирення двох творчих особистостей є кульмінацією номеру (іл. 4), але не концерту, який завершується цілком традиційно, повертаючи глядачів у звукопростір класичного концерту.

Іл. 3, 4. Арія Калафа «Nessun Dorma» з опери Дж. Пуччіні «Турандот»

Отже, концертна програма «Діва і маестро» є типовим постмодерним проєктом, що насичений символами, алюзіями, ремінісценціями, в основі якого лежить пародія і гра. При цьому він одночасно є цілісним і гармонічним, оскільки базується на неповторній індивідуальності Наталі Шокет як унікальній особистості, що креативно підходить до інтерпретації класичної оперної спадщини.

Використані джерела

1. La Diva et le Maestro. Natalie Choquette. URL : https://youtu.be/91orWiLGQXg (дата звернення: 10.09.2022).

2. Natalie Choquette. URL : https://nataliechoquette.ca (дата звернення: 10.09.2022).

Размещено на Allbest.ru